КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Іміджмейкер із Москви [Дмитро Джангіров] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]
  [Оглавление]

Дмитро Джангіров
Іміджмейкер із Москви

На обкладинці використані колажі Миколи Сологубова.
За кіносценарієм Дмитра Джангірова і Валерія Зайцева «Іміджмейкер».

Частина 1

Пролог

Ранкова Москва під скупим промінням грудневого сонця холодно виблискувала шпилями Кремля, маківками собору Василя Блаженного і металевою табличкою на дверях євроофісу, загубленого в занедбаному бруко-ваному провулку між столітніми двоповерховими будиночками та гуртожитками профтехучилищ. На офісній табличці суворими літерами було викарбовано: «H. E. Боженко, доктор политических наук, Имиджмейкер международного класса».

Алюмінієвий, пенсійного віку репродуктор у формі дзвона, що пам'ятав ще голос Левіта-на та справу лікарів-шкідників, бадьоро верещав зі стовпа пісню «Утро красит нежным светом…». Життєствердна рипляча мелодія штовхалася дворами, блукала павутинням засніжених вуличок, котилася змерзлим узвозом та, врешті-решт, розбивалась об броньовані двері офісу. Тут, у відреставрованому помешканні на першому поверсі житлового будинку, самовіддано і натхненно працювали двоє – іміджмейкер Нестор Євграфович Бо-женко та його незмінний асистент Артур Андрійович Тютін, – Артурчик, – як називав його Шеф.

Нестор Євграфович – високий кароокий 38-річний чоловік у розквіті творчих, інтелектуальних і фізичних сил, із чорнявим, шляхетно посивілим на скронях волоссям, мав чудовий зір. Окуляри ж у золотій оправі він надягав лише тоді, коли зустрічався з клієнтами, – суто для іміджу, яким надзвичайно дорожив. Нестор Євграфович був людиною освіченою і цікавою, з високою самооцінкою, що базувалася на виключно об'єктивній повазі до себе за талант, комунікабельність, гострий розум, винахідливість і низку інших непересічних здібностей, справді вартих поваги. Він купував неймовірно дорогі костюми, сорочки та краватки у найеліт-ніших європейських салонах. Не відмовляв собі іміджмейкер і у вишуканих стравах елітних ресторанів. Словом, грошей на свою особу та, головне, – її неповторний імідж, він не шкодував.

Цієї ночі, коли підбивалися підсумки чергових виборів до Держдуми, іміджмейкеру та його помічнику не спалося. Позаду лишилися три місяці наполегливої і виснажливої розумової та творчої праці. Саме тому Нестор Євграфович був настільки впевнений в успіхові проведеної ним кампанії, а, отже – Йу перемозі своїх клієнтів, що впродовж останнього тижня перед виборами принципово не здійснив жодного передвиборчого заходу. Як кажуть – пальцем не поворухнув. Його діяльність по освоєнню виборчого бюджету (вже цілком внесеного клієнтами) загалом звузилася до заспокійливих телефонних розмов з кандидатами і споглядання з олімпійським спокоєм подій на фінішній прямій.

Однак, попри все, двері свого офісу іміджмейкер відчинив традиційно о 9.30. А вже за 10 хвилин він, немов солдат почесної варти, ритуально міряв кроками офісну кімнату і урочисто диктував помічникові чергову главу для майбутнього бестселера «Искусство имиджмейкерства». Його асистент Артурчик – лисуватий білявий молодик, – ніби іграшковий зайчик, двома вказівними пальцями голосно, але досить вправно, барабанив по клавіатурі комп'ютера:

«…Серьезной проблемой в работе современного имиджмейкера является тот прискорбный факт, что свои знания и умения он вынужден реализовыватъ в наименее подготовленной к выборам части общества. А именно - среди кандидатов в депутаты…»

Хід думок Нестора Євграфовича і музику за вікном раптом увірвали сигнали точного часу. Іміджмейкер зупинився – мимоволі він пригадав, як його попервах дратував цей антикварний «остовпілий» репродуктор. Кілька разів Нестор Євграфович домагався, щоб «алюминиевое ведро» – як він спересердя обізвав вуличну радіоточку – демонтували. Щоразу після його дзвінка начальникові районного відділу зв'язку біля стовпа збиралися і голосно лаялися нетверезі зв'язківці. Однак після їхніх візитів «алюминиевое ведро» волало ще нестерпніше. Втім, згодом заклопотаний справами іміджмейкер непомітно для себе врешті-решт звик до раритетного тембру гучномовця.

Захоплений спогадами Нестор Євграфович мимоволі розглядав, ніби вперше бачив, свого відданого і єдиного помічника. Блукаючий погляд шефа фокусувався на особі Артурчика поелементно: голова – краватка з барвистими візерунками – світлий у чорну клітинку піджак і руді запорошені туфлі під столом…

Сумлінний виконавець будь-яких доручених йому справ – Артурчик став правою рукою Нестора Боженка ще у студентські роки. Вони навчалися в одному поліграфічному інституті, щоправда – на різних курсах. Студент Боженко ніколи не був комсоргом чи профоргом – він завжди віртуозно уникав громадських навантажень, пов'язаних з виявом колективної довіри. Однак талановитий бізнесмен-старшокурсник Боженко організував і очолив Студентську касу взаємодопомоги. Крім того, він регулярно організовував студентські будзагони і возив їх на будови Новосибірська та Мурманська, де одноосібно домовлявся за обсяги робіт та суми оплати – звісно ж, з урахуванням власних і досить вагомих фінансових інтересів, але із зиском й для пересічних студентів-заробітчан.

Артурчик – вірний помічник підприємливого Боженка – невтомно бігав по різних інстанціях з усілякими документами, ретельно формував списки, домовлявся за квитки та харчування. Його, перевантаженого дорученнями старшого головастого колеги, час від часу виключали з інституту за прогули та академзаборгованість. Втім його покровитель без особливих зусиль та фінансових витрат щоразу легко залагоджував негаразди свого відданого ад'ютанта, – хоча сам, м'яко кажучи, не зловживав ані відвідуванням лекцій, ані належним вивченням предметів. Попри все, у студента Боженка ніколи не було жодних проблем зі здачею сесій. А вузівське керівництво його любило і поважало.

У роки «перебудови» Артурчик був бухгалтером і довіреною особою у валютних оборудках відомого фінансового інвестора Боженка. Згодом – співзасновником Першої московської кредитно-житлової спілки, Клубу Успішних Бізнесменів та Євро-азійської асоціації ділової співпраці, засновником і Президентом яких був незмінний Нестор Євграфович Боженко. Зрозуміло, що і в політиці Артурчик теж опинився завдяки своєму невтомному босу, – після того, як Нестор Євграфович примудрився спродати довірливим закордонним інвесторам усі свої збанкрутілі структури, обтяжені серйозними боргами та кримінальними справами за шахрайство. На виручені кошти Нестор Боженко заснував Центр революційних політтехнологій, куди знані європейські та американські політтех-нологи з'їжджалися на симпозіуми та регулярно проводили семінари для починаючих російських демократів; втім, винятково для тих, які мали змогу за це заплатити готівкою в касу боженкового ЦРПТ далеко не демократичні суми в американських доларах. З часом візити політичних світил дедалі рідшали і припинилися зовсім, – можливо, розбещених буржуазних політтехнологів не влаштовували математичні розрахунки бухгалтерії Нестора Євграфовича. Втім, той особливо не переймався, оскільки став популярним серед політичної еліти і почав отримувати з різних країн пострадянського табору казково вигідні політичні замовлення…

Відтоді минуло чимало часу. Міцна маленька команда з Нестора Євграфовича та Артурчика побувала у сотні виборів-перевиборів-довиборів. І вціліла.

– В столице – 10 часов, – «прокашлявшись», гучно прорипів репродуктор, безцеремонно висмикуючи Нестора Євграфовича із його спогадів. Після чого диктор голосом, сповненим усвідомлення важливості заяви, проголосив:

– Уважаемые радиослушатели! Как сообщил Председатель Территориальной Избирательной Комиссии, прошедшие вчера выборы признаны состоявшимися во всех округах нашего города. Через несколько минут вы узнаете предварительные результаты народного волеизъявления…

Іміджмейкер з асистентом обмінялися посмішками і завмерли у щемливому очікуванні результатів виборів, оскільки знати підсумки голосування до їхнього офіційного оприлюднення Нестор Євграфович не хотів принципово, – він був надто впевнений у раціональності своєї революційно-ексклюзивної технології. Недоречно бадьора музична пауза діяла на нерви і тривала добрих дві хвилини.


1

Музика змовкла раптово, диктор перейшов на трохи розв'язний стиль конферансьє: «Только что на связь со студией вышел наш корреспондент, аккредитованный в Центризбиркоме…»

– Артурчик, приоткрой, пожалуйста, окно, плохо слышно! – трохи нервово звернувся до помічника іміджмейкер.

– Нестор Евграфович, неужели вы сомневаетесь в результатах?! – підтанцьовуючи до вікна, весело запитав асистент.

– Даже у меня иногда бывают неудачи… Кто-то из наших клиентов мог и не пройти… – задумливо промовив шеф.

Тим часом, стовповий гучномовець шкварчав далі:

– Объявляем результаты выборов по мажоритарным округам нашего города. В Пролетарском избирательном округе…

Відчинити вікно Артурчик не встиг: розбивши шибу і ледь не розкроївши йому голову, до кабінету влетіла чимала каменюка, невідомо як і ким видлубана із замерзлої бруківки, втрамбованої багатьма поколіннями москвичів та гостей столиці. З вулиці до помешкання разом з морозним повітрям увірвалися агресивні вигуки невеликого, але рішучого натовпу. Зблідлий Нестор Євграфович оторопіло глипав то на м'яке крісло за своїм робочим столом, де камінне послання завіконної делегації завершило траєкторію свого лету, то на стіну над кріслом, де щойно висів його фотопортрет, звісно ж – у товаристві перших людей чинного уряду. Серце іміджмейкера – і як просто доктора політичних наук, і як людини з відповідним політичним досвідом за плечима – стиснулося. Воно відчуло, що ця холодна п'ятикіло-грамова каменюка на друзках його портрета – провісник нещасть… і защеміло.

Знехтувавши бездоганними стрілками на штанях свого дорогого костюма, політтехнолог навкарачки прудко подолав відстань до вхідних дверей і замкнув їх зсередини. Посіпавши для певності клямку дверей і задкуючи під стіл, він, ретельно зберігаючи залишки впевненості, прошепотів асистенту, який неподалік вікна перелякано намагався втиснутися спиною у стіну:

– Артурчик, взгляни, пожалуйста, что там…


2

Артурчик був молодший від свого шефа лише на три роки. Але авторитет Нестора Євграфовича був для нього настільки великим та безперечним, що будь-які шефові прохання, міркування і навіть настрій він сприймав за наказ. Однак, відклеїтися від стіни Артурчикові вдалося тільки з третьої спроби. Він майже по-пластунськи наблизився до вікна і, не підводячись з колін, боязко визирнув з-за підвіконня…

На вулиці гудів натовп невдоволених людей – поодинці і хором вони гнівно вигукували на адресу господарів офісу образи та погрози. Непрохана ватага громадян із червоними бантами на пальтах складалася переважно з пенсіонерів. Втім, асистент помітив серед комуністів-ветеранів кількох молодиків та дівуль.

«Комсомольцы-добровольцы…» – мимоволі виплило з пам'яті Артурчика, він навіть посміхнувся приємним спогадам, але за мить повернувся на грішну землю до обложеного офісу.

«Комсомольці», щоб якось зігрітися, тупцювали навколо червоних прапорів і диміли цигарками. Час від часу вони погрожували офісним вікнам, досить професійно розмахуючи портретами Леніна, Сталіна, Зюганова та Лімонова, не гірше, ніж Шао-Лінські монахи – бойовими киями.

За кілька хвилин галаслива жменька не-вдоволеного електорату перейшла до другого пункту сценарію – товстий лисий чолов'яга з мегафоном видерся на перевернену шухляду; вивергаючи жахливі клуби пари, він почав гнівно декламувати, скориставшись можливістю оприлюднити зразки ідеологічно вивіреної політичної поезії.

«Ни хитрость, ни Божия милость,
ни деньги врагов не спасут.
И будет сама Справедливость вершить
этот праведный суд!
И пусть в дикой злобе лютует,
хоть на уши встанет злодей,
Но мы нашу землю святую очистим
от АНТИЛЮДЕЙ!
Мы вас, паразиты, достанем,
и ясно поймет каждый гад,
Сколь добрым когда-то был Сталин,
и в этом лишь был виноват!!!»
Натовп заляпотів рукавичковими аплодисментами, кілька разів спробував щось скандувати і, вклавшись все про все у сім-вісім хвилин, з почуттям виконаного обов'язку, а також істинності та невмирущості своєї справи, рушив геть, врізнобій затягуючи «Інтернаціонал».

– Уходят… – підводячись з паркету й обтрушуючись, промовив трохи осмілілий асистент.

Іміджмейкер теж виповз з-під стола:

– Что это было, Артур?!!

– Похоже, что коммунист, которого мы вели по Пролетарскому округу, случайно проиграл… – супроводжуючи поглядом спини підстаркуватих партійців та «комсомольців-добровольців» припустив асистент.

Какая черная неблагодарность! – щиро обурився Нестор Євграфович.

– Судя по партийной символике, эта неблагодарность – красная… – спробував розрядити гнітючу ситуацію Артурчик.

– Да я не о коммунисте, а об избирателях!!! – несподівано вибухнув іміджмейкер. – Эти недостойные людишки всю зиму грелись у костров, на которых мы сжигали чучела Чубайсов и Гайдаров! Они буквально жили у полевых кухонь, на которых мы готовили благотворительные обеды малообеспеченным слоям избирателей! И, между прочим, ходили в наши же биотуалеты… И это все – за каких-то там двести долларов! В смысле – двести тысяч… И скажу откровенно, Артурчик, я даже рад, что замшелый большевизм не прошел!!! – не вгамовувався Нестор Євграфович, розмахуючи руками в раптом охололому приміщенні. Помічник підсів на край столу поруч із шефом, і теж – щоб якось зігрітися – почав розмахувати руками, підхопивши інтонацію іміджмейкера:

– Да-а, а сколько психологизма вы вложили в обращение к пенсионерам: «Накажи неблагодарных внуков – проголосуй за Компартию!»

Артурчиковий комплімент подіяв – до підбадьореного іміджмейкера швидко поверталися впевненість у собі і усвідомлення власної геніальності. Кілька секунд, – і Нестор Євграфович майже остаточно оговтався; ще трохи схвильовано, але вже опанувавши своє обурення, він продовжив:

– А какой шикарный клип мы прокрутили прямо перед выборами по всем местным каналам!

– «Ленин всегда живой» с Борисом Моисеевым и стриптиз-балетом «Надя и Инесса»!… – із задоволенням пригадав Артурчик.

Раптом із вулиці долинуло явно недоброзичливе тупотіння чобіт. Навіть не тупотіння, а гримання кільканадцяти пар важкого взуття. Іміджмейкер та асистент встигли помітити, як повз вікно промайнули чорні папахи. Політтехнологи підхопилися зі столу і завмерли в очікуванні чергового лиха. За кілька секунд важкі ковані чоботи почали гамселити у офісні двері.


3

Артурчик кинувся до вікна і обережно визирнув – на вулиці зібрався гурт чоловіків у чорній формі станичних козаків з шаблюками. Над натовпом височіли монархічні прапори, корогви та портрети Миколи II і генерала Макашова.

– Нестор Евграфович, ка…жется, единый кандидат… от патриотических сил тоже проиграл… на своем Ста…ничном округе… – затинаючись, тремтячим голосом сказав він.

Іміджмейкер миттєво охопив руками стіл і, штовхаючи його поперед себе в напрямку вхідних дверей, філософські прокректав:

– Я предупреждал, что ему придется нелегко с такими незапоминающимися фамилией и национальностью… Русских Ивановых – миллионы, а, к примеру, японка Хакамада – одна. Так кому отдаст свой голос наша загадочная славянская душа?

Асистент уважно дослухав шефа, а потім теж кинувся барикадуватися. У хід пішли м'які крісла, комп'ютери та інше офісне майно. За кілька хвилин Нестор Євграфович спо-хопився, що зведення барикади майже завершене, та й у двері вже не грюкають. Він удруге за день став навкарачки, збираючись наблизитися до вікна, але побачивши, що його випередив асистент, порачкував до місця, де раніше стояв стіл, під яким він ховався.

– Ну и что там, Артурчик, происходит? – пошепки, але трохи нетерпляче спитав він. Асистент знову визирнув – войовничого вигляду чоловіки в козацьких одностроях грізно бубоніли, жбурляючи агресивні репліки і люто зиркаючи у бік офісних вікон…

– Шумят… – стиха прокоментував Артурчик.

З-поміж станичників вирізнявся отаман, на грудях якого орденів із хрестами було найбільше, – Артурчик навіть подумав було, що йому примарилося, коли побачив мінімум дванадцять тільки Георгіївських Хрестів… Козацький вождь піднявся на ту ж саму шухляду, на якій нещодавно вивищувався вождь комуністів. Тримаючи в одній руці мегафон, а другою, мов шаблею, навхрест рубаючи повітря, він хриплим голосом відчайдушно волав:

16 ДлштроДЖАНПРОВ

– Православные! Доколе русскому человеку ходить на поклон к березовским, Ходорковским, абрамовичам и прочим имиджмейкерам!

Потім, повернувшись у бік офіса, заревів повз мегафон:

– Кому, Иуда, ты продал мое место в Государственной Думе?! Ну, ничего, сионисты, будет и на нашей улице праздник! Мир не без русских людей!

Натовп проскандував «Любо!», перейшов на «Чемодан – вокзал – Израиль!» і, вклавшись у чотири-п'ять хвилин, з почуттям майже безкоштовно виконаного обов'язку перед православною вірою, закатованим царем та сплюндрованою Вітчизною, рушив геть, врізнобій затягуючи:

«Смело мы в бой пойдем
За Русь Святую.
И как один прольем
Кровь молодую…»
Спів поступово віддалявся і нарешті стих. Осмілілий Нестор Євграфович звівся на ноги і визирнувши у вікно, прокричав услід зниклій козацькій процесії:

– Черносотенцы! Голодранцы! Патриоты-шматриоты! Хотели депутатский мандат за свои жалкие сто штук баксов!

Асистент потер лоба, щось пригадуючи, потім підійшов до барикади, добув із купи офісного начиння ноутбук і увімкнув його. Не дочекавшись, доки комп'ютер завантажиться, він упівголоса невпевнено промовив:

– Нестор Евграфович, так они, вроде, триста тысяч заплатили…

Іміджмейкер повчальним тоном роз'яснив:

– А на разницу в жалкие двести тысяч, я, оставив ремонт собственной квартиры, ломал голову, как им обустроить Россию!

– А какой гимн вы написали для их кандидата на музыку Александрова! – цілком щиро підхопив асистент і, навіть, наспівав:

«И сбросив с России ярмо сионизма,
Петрович нас всех к очищенью ведет!»
Іміджмейкер посміхнувся:

Кстати, строчку про очищение я взял из рекламы одной израильской химчистки… Ну ничего-ничего! – похитав він головою і пафосно вів далі:

– Пусть на этот раз мы потерпели поражение как профессионалы, но как гражданин я счастлив! Красно-коричневый коммунно-фашизм не прошел!

Асистент, втішений, що йому вдалося втримати шефа від болісних роздумів та відволікти від довготривалого обурення, додавав розмові обертів:

– Причем в двух округах – исключительно с нашей помощью! Да здравствует демократия! И за это – стоит выпить! – картинно і голосно проголосив він.

Веселощі політтехнологів увірвало гудіння двигунів на вулиці. Вже з ранку навчившись передчувати лихе, іміджмейкер та його помічник стривожено перезирнулися.


4

Асистент миттєво прочитав у шефових зіницях, що йому слід робити: без зайвих запитань він навприсядки почвалав до вікна і визирнув – до офіса під'їхало кілька престижних джипів. На дверях авт були наклеєні гасла: «Демократии – ДА!» У машинах опустилися затемнені шиби і звідти висунулися дула автоматів… Артурчик встиг вигукнути:

– Нестор Евграфович, ложитесь!!! – і

стрибнувши від вікна в дальній куток кімнати, притиснувся плечем до плеча іміджмей-кера, котрий встиг зайняти це місце першим. За мить почалася стрілянина… Проте, стріляли недовго, так – два-три автоматних ріжки, не більше. Потім запала тиша…

Артурчик прислухався, струсив з голови скляні друзки і, перезирнувшись із шефом, обережно – щоб не поранитися склом – наблизився до вікна і ще обережніше спробував визирнути. Але люди у джипах, схоже, помітили його голову, бо тієї ж миті дверцята одного з них відчинилися і з авто на мороз вийшов огрядний чоловік у червоному піджаку з поголеною головою. Голомозого кандидата Артурчик упізнав одразу – це був кандидат від демократичних сил. «Демократ» піднявся на ту саму шухляду, де раніше горлали лідери комуністів і патріотів. Мегафона в нього не було, але голомозий волав так несамовито, що мегафон йому був ні до чого:

– Ну, козлы! Вы мне за базар ответите!! Да я за свои бабки купил эту голимую партию и семь дипломов о высшем образовании! Я даже изменил биографию!!! Теперь вся братва тащится – как это я лоханулся… за пол-лимона зелени проиграл выборы нищему профессору, который на моем же рынке книжками торгует!

Обурений власник джипів хотів сказати ще щось – принаймні, Артурчикові так здалося, – але «демократові», мабуть, забракло слів чи він просто зірвав голос. Тому голомозий завершив свій монолог по-своему, але теж цілком логічно – розрядив пістолет у блискучу табличку на дверях офісу. Асистент знову відскочив від вікна у куток до шефа. А Нестор Євграфович неквапливо дістав із кишені блокнот і напрочуд спокійно зауважив:

– Артурчик, Университетский округ тоже запишем себе в актив. Ведь это именно мы, фактически, привели к победе простого россиянина… Скорей всего, во всей Государственной Думе он будет единственным представителем простых россиян.

Асистент здивовано звів очі на шефа. Той, перегортаючи сторінку записника і не підводячи голови, спокійно вів далі:

– Конечно, формально мы вели этого так называемого демократа – ведь откуда у простого россиянина пятьсот тысяч баксов? Но, положа руку на сердце, скажите, Артур, неужели вы хотели, чтобы этот бандит получил депутатскую неприкосновенность?!

З вулиці знову долинуло несамовите ревіння голомозого демократа:

– Волчары позорные! Только попадитесь – повешу рядом с вашим идиотским плакатом «Демократия – это право на жизнь»!

Іміджмейкер з асистентом ще посиділи в куточку, прислухаючись, як грюкають дверцята, як джипи, буксуючи по сніговій бруківці, від'їжджають, як стихає свист шипованої гуми і ревіння двигунів…

Артурчик визирнув у вікно, щоб пересвідчитись, що небезпека позаду. Потім добув з-під вішака дивом уціліле пальто Нестора Євграфовича і, струсивши з нього сміття, накинув на шефові плечі. Нестор Євграфович, ступаючи по розбитому склі, не по-здоровому задумливо розмірковував:

– Вот видите, Артур, до чего демократы довели великую страну… Еще тогда, когда Ельцин взбирался на танк, у меня было плохое предчувствие. Я всегда говорил, что коммунисты и патриоты, в сущности, совсем неплохие ребята… Ну, я надеюсь, на сегодня уже все кончилось – и округа и кандидаты…?

Артурчик дістав і надягнув свою прошиту кулями дублянку. Потім, розгрібши туфлею побите скло та всілякий мотлох, сів на паркет біля ноутбука і, здмухнувши з нього сміття, підняв кришку монітора:

– Еще остался лидер Партии Христианских либералов по Церковно-приходскому избирательному округу… – втомлено промовив він після паузи. Нестор Євграфович, повільно оминаючи уламки офісного начиння, підійшов до вікна. Запхавши руки глибоко в кишені пальта, він загойдався взад-вперед. Під підошвами захрумтіло.

– Вот здесь осечки быть не может! Я им написал просто божественную предвыборную программу: «Не убий, не укради, не возжелай…»!!! – впевнено сказав він. Остаточно виснажений стресами асистент знову спробував спрямувати розмову в оптимістичне русло:

– Да, шеф, это было гениально… И как она вам только пришла в голову? – тихо і, мабуть, занадто шанобливо промовив він. Втім, розчулений словами свого відданого помічника, який завжди попри все визнавав його геніальні здібності, іміджмейкер вів далі:

– По правде говоря, я вычитал это в каком-то переводном учебнике… Там же я взял идею нашей роскошной и сравнительно недорогой пиар-акции – кандидат лично кормит пятью хлебами пять тысяч избирателей…

Артурчик, дещо вагаючись, однак наважився обережно і дипломатично нагадати шефові, що того разу все ж таки спостерігалися деякі відхилення від початкового сценарію:

– Конечно, шоу получилось грандиозное. Только знаєте, Нестор Евграфович, мне тога показалось, что последние четыре тысячи девятьсот девяносто пять избирателей остались чем-то не удовлетворены…

Іміджмейкер підняв було руку для жеста, що мав би підсилити його думку щодо тих невдячних чотирьох тисяч дев'ятсот дев'яноста п'яти виборців, та й самих християнських лібералів, але несподівано його увагу привернув зелений шестисотий мерседес з розп'яттям на капоті і хрестами на дверцятах. Авто зупинилося навпроти офісу. Шофер-монах запопадливо відчинив задні дверцята, і з машини поважно вийшов здоровенний мужлан… у коштовній рясі.


5

– Во имя Отца, Сына, и Святаго Духа… – вельми смиренно привітався божий чоловік, побачивши у віконному квадраті іміджмейкера.

– Аминь! – тихо відповів Нестор Євграфович, ніяковіючи. Здоровань у рясі кілька секунд свердлив політтехнолога очима. Опісля підняв свою величезну руку, і, вказуючи на іміджмейкера пальцем із масивним діамантовим перстнем, низьким і напрочуд дужим голосом протяжно проспівав:

– Ка-айся-а! Ибо сказано – не укради! Миллион баксов!

Перстень з діамантами холодно зблиснув, і серце Нестора Євграфовича стиснулось у недоброму передчутті. І справді, – служитель храму мовчки і не кваплячись дістав із салону мерседесу гранатомет. Іміджмейкер і асистент за його плечима заціпеніли, ошелешені смертоносною трубою в руках християнського ліберала. Тим часом «місіонер», ступивши у бік офісу два кроки, цілком звичним рухом закинув гранатомет на плече, націлився на вікно і, скорчивши люту гримасу, проказав:

– А вот тебе, грешник, за твое сребролюбие геенна огненная!

Артурчик з шефом, не змовляючись, стрибонули до забарикадованих дверей і силкувалися втиснутися за спинку дивана – під гору офісних меблів. Наступної миті прогримів вибух.

…Асистент лежав під купою потрощеного офісного начиння і почергово рухав руками і ногами, перевіряючи, наскільки вони вціліли. У голові гуло, у вухах пищало. Вільною рукою він намацав на голові чималу ґулю. Звільнившись від мотлоху, Артурчик сів на підлозі і ошелешено роззирнувся навколо – у розгромленому приміщенні панував цілковитий розгардіяш: щось ще горіло, щось вже димілося. Його шеф, гепнувшись на коліна, шукав на понівеченому паркеті свої презентабельні окуляри. Побачивши асистента живим і малоушкодженим, Нестор Євграфович, не припиняючи пошуки окулярів, ніби між іншим, продовжив ділитися з помічником своїми міркуваннями:

– Знаєте, Артурчик, как все-таки хорошо, что это был не какой-нибудь заезжий ваххабит, а наш, простой русский христианский либерал…

– Да, Нестор Евграфович… – за звичкою погодився остаточно очманілий асистент, меланхолійно струшуючи сміття з рідкого волосся довкола ґулі.

– Ваххабит за свой лимон мог ведь и не полениться – зайти и сделать контрольный выстрел… – розмірковував іміджмейкер. Нарешті він знайшов свої окуляри, щоправда, розбиті, і зводячись на ноги та обтрушуючись, продовжив:

– А ведь я всегда отмечал несовершенство нашей смешанной избирательной системы! Мажоритарные округа – это просто атавизм тоталитаризма, в них лезут со своими грязными деньгами всякие отморозки! Насколько проще и приятнее для специалиста моего класса вести избирательную кампанию какого-нибудь приличного партийного списка в общенациональном масштабе…

Нестор Євграфович зупинився, з цікавістю розглядаючи свого постраждалого помічника. До Артурчика, який вже трохи оговтався від стресу, повернулася нарешті здатність розуміти слова свого неушкодженого шефа. Ніжно мацаючи своє травмоване тім'я, після чималої паузи він спробував підтримати розмову. Хоча попри всі зусилля його голос був дуже тихим, тремтячим і непідробно сумним:

– Действительно: ведь сколько ваших гениальных идей мы реализовали за три месяца работы на «Евразийское движение в защиту армии и культуры». Вот они-то точно преодолели пятипроцентный барьер…

Іміджмейкер вислухав, марно намагаючись полагодити понівечені окуляри, і, оживаючи, завзято вигукнув:

– Пятипроцентный?! Да если они взяли какие-нибудь жалкие семь-восемь процентов, можете считать меня мелким шарлатаном! Судя по нашим опросам, не меньше двадцати пяти процентов россиян готовы были поддержать мой гениальный слоган: «Преодолеем кризис духовности строевой подготовкой!» Или, вот еще: «Преступности – упасть-отжаться, культуре – встать-подтянуться!

Від крику шефа в Артурчиковій голові знову загуло. Він обхопив її руками і стиснув – гудіння не зникало. Воно дедалі дужчало і переростало в гуркіт. Асистент нарешті зрозумів, що джерело цього гуркотіння – не в голові. Гуркіт долинав знадвору… І дедалі сильнішав…


6

Асистент важко звівся на ноги і похитуючись рушив до отвору в стіні, який нещодавно був вікном:

– Нестор Евграфович! Не сомневаюсь, что это руководители блока летят сказать нам свое большое армейское «спасибо»!

Іміджмейкер теж визирнув у віконний квадрат – вертолітна ланка саме робила бойовий розворот із заходом на офіс.

– Точно! Может, стоит поговорить о премиальной надбавке в две-три сотни тысяч к их миллиону… за блестяще выполненную работу. Вообще-то, весьма оригинально, – сказав Нестор Євграфович, насолоджуючись небесними маневрами на свою честь.

– И как это вы, Артур Андреевич, интересно, догадались насчет наших славных защитников Отечества? – запитав він з нотками сарказму.

– Видел в одном американском боевике, – чесно відповів асистент. Іміджмейкер знову визирнув в отвір – бойові гелікоптери зависли рядком над вулицею перед офісом. У Нестора Євграфовича раптом виникло неприємне передчуття нового лиха.

– И как поступили герой этого боевика? – спостерігаючи за перебудовою строю вертолітної ланки, несподівано тремтячим голосом запитав він свого помічника. Артурчик примружив очі, пильно розглядаючи гвинто-крилі машини, і врешті-решт осягнувши їхні справжні наміри, голосно вигукнув:

– Быстро выпрыгнули из окон, Нестор Евграфович!!! – і пірнув крізь отвір на вулицю.

Іміджмейкер перекинув ногу через залишки підвіконня і, про всяк випадок, виголосивши фразу для історії:

– Не люблю пользоваться чужими идеями, но, кажется, придется! – звалився вниз, на втрамбовану замерзлу бруківку, де вже лежав, прикривши голову руками, його помічник. Угорі над ними висіли і грізно гуркотіли хижі залізні птахи. Крізь гуркіт і свист гвинтів Артурчик, не забираючи від голови рук, прокричав:

– Кстати, Нестор Евграфович, если вам это интересно, в том боевике у героев сгорели в сейфе все деньги…

Іміджмейкер підхопився, як ошпарений, і з криком:

– Подождите минуточку, товарищи военные! – спробував залізти через віконний отвір у свій розтрощений офіс. Асистентові насилу вдалося відтягти від вікна улюбленого шефа. Задкуючи, вони перечепилися і попадали за кілька кроків від будинку. Тієї ж миті гелікоптери дали ракетний залп. Потужна вибухова хвиля відкинула господарів офісу майже на середину вулиці…

…Політтехнологи лежали на засніженій бруківці, втрамбованій комуністами, козаками, ескортом демократів та християнським лібералом, і дивились у небо. Над їхнім вщент зруйнованим палаючим будинком гелікоптери робили контрольне коло. Закінчивши маневр, бойова ланка «захисників армії і культури» полетіла геть. У повітрі разом із попелом та пилом довго кружляла обгоріла стодоларова купюра і впала на почорнілий сніг перед остаточно виснаженими героями…

…Іміджмейкер та асистент сиділи посеред дороги і отетеріло споглядали жалюгідний клаптик американської банкноти. Нестор Євграфович оговтався першим – він відчайдушно заволав услід уже зниклим гелікоптерам:

– Бандиты! Солдафоны! Милитаристы! Да вас к Государственной Думе на ракетный выстрел подпускать нельзя! Но пасаран! Военщина не пройдет!

У розпачі, не піднімаючись з землі, іміджмейкер знесилено запитав у помічника:

– Артурчик, ну а чем вы лучше этих ГКЧПистов, если смотрите те же самые дурацкие боевики?

І тут з руїн офісного будинку долинуло дзе-ленькотіння телефона. Офісмени одночасно повернули голови у бік зруйнованої будівлі, здивовані міцністю японської побутової техніки.

– Артур, вы что, не слышите, – мне звонят, возможно, по важному делу, – із ноткою докору в голосі звернувся Нестор Євграфович до помічника. Асистент важко зітхнув і зі стогоном звівся на ноги. Тихо підскиглюючи, він накрив голову піджаком і вскочив у задимлену недорозвалену кімнату. А вже за кілька секунд Артурчик вистрибнув звідти з телефоном у руці і ноутбуком під пахвою. Обтерши телефон полою піджака, він притулив трубку до вуха:

– Алле, вы позвонили в московский офис профессора Боженко… Нестор Евграфович, это вас… – Артурчик простягнув трубку шефові. Іміджмейкер підвівся на ноги і, розтираючи вдарені місця та покульгуючи, почав ходити взад-вперед по брудній від попелу засніженій бруківці. Нестор Євграфович ціною неймовірних зусиль налаштувався на діловитість і спробував вимовити поважним голосом слово «але».

Артурчикові здалося, що в шефовому «але» відбились геть усі їхні сьогоднішні неприємності і страждання. Раптом іміджмейкер зупинився – його обличчя розтягнулось у щирій, навіть щасливій, посмішці. Він вигукнув на всю вулицю:

– Здравствуй, Мишенька, здравствуй, дорогой! Что значит – как дела?! Ты еще не в курсе?

Крокуючи з трубкою вперед-назад по провулку, іміджмейкер продовжував:

– Я провел в Госдуму три партийные списка и дюжину мажоритарщиков. Сейчас еду к Президенту формировать парламентское большинство.

В офісі обвалилися палаючі балки. Нестор Євграфович повернувся обличчям до своєї вщент зруйнованої контори. Десь неподалік заревли і стихли сирени пожежних машин, які, мабуть, проґавили малопомітний провулок і помчали далі. Голос політтехнолога мимоволі змінився на діловито-заклопотаний:

– Мишенька, говори побыстрее – ну ты же понимаешь, – времени мало, у нас сейчас самая горячая пора… Что ты говоришь?! У вас на носу выборы?!

Зіниці іміджмейкера спалахнули вогниками цікавості. Дочекавшись паузи в реченні свого телефонного співрозмовника, він з непідробним інтересом вигукнув:

– Как интересно! А какой барьер? Всего-навсего?!

Чимось глибоко і приємно здивований, іміджмейкер знову посміхнувся, – вже вкотре за останню хвилину.

– А мажоритарные округа тоже есть? Нестор Євграфович на мить замислився і

без жодних вагань прийняв своє як завжди нетривіальне, але єдино правильне рішення:

– Знаешь, Миша, я, пожалуй, не поеду к Президенту, пусть сам свое большинство формирует. Рвану-ка я лучше на нэньку-Украину, посмотрю на ваших кандидатов, подсоберу материал для моей новой книги… Мишенька, ты мне забронируй, пожалуйста, номер-люкс где-нибудь в центре, завтра буду! Привет жене!

Віддавши трубку Артурчикові, повеселілий і загадковий Нестор Євграфович голосно запитав:

– Ну что, Артурчик, ты все понял?

– Кажется, да… Мы попросим на Украине политического убежища? – нерішуче висунув власну версію заінтригований асистент.

– Эх, Артур, Артур, ты бы у меня, что ли, учился, а то так и будешь до старости районными выборами заниматься, – доброзичливо-поблажливо поплескуючи Артурчика по плечу, оптимістично промовив іміджмейкер і підняв з попелястого снігу обгорілу зеленаву купюру.

– Беги на вокзал за билетами, – простягуючи Артурчикові клаптик стодоларової банкноти, сказав він посміхаючись. Помічник безмовно взяв папірець і, піднявши комір, поплентався у бік проспекту. Нестор Євграфович дивився услід накульгуючому, як і він, асистентові, одягнутому в замарану сажею і прошиту кулями дублянку і по-філософськи зауважив:

– А жизнь, все-таки, налаживается…

Постоявши ще хвильку, Нестор Євграфович, захищаючись від вогню рукавом, обережно наблизився до вхідних дверей своєї розгромленої резиденції. Він знайшов у кишені дрібну монету і відкрутив від вхідних дверей добряче попсовану табличку: «H. E. Боженко, доктор политических наук, имиджмейкер международного класса».


7

Іміджмейкер та асистент їхали у двомісному купе спального вагона. Нестор Євграфович напівлежачи розкинувся на вагонній полиці, що її з більшою певністю можна було б назвати диваном, і дивився у вікно. За вагонною шибою пропливали вечірні вогники невеличких містечок та сіл, яким, поза всяким сумнівом, не судилося коли-небудь зустрітися з ними – з іміджмейкером та його вірним асистентом. Спати після пережитих напередодні потрясінь не хотілося, хоч і година була вже пізня. Нестор Євграфович уявив собі, як мільйони співгромадян готуються цієї миті до сну. Мільйони сімей. Мільйони електорату… Іміджмейкер упіймав себе на думці, що весь цей електорат разом узятий його зараз аніскілечки не цікавить, оскільки вибори в Росії для нього скінчилися. Відповідно – скінчилося його велике і цілком щире бажання цей електорат ощасливити. Але попри все, миготіння населених пунктів таки розчулило Нестора Євграфовича, і він поринув у спогади. Так, у нього теж була сім'я. Навіть кілька. Звісно, що мешкали вони в різних містах, у різних колишніх радянських республіках і між собою були не знайомі.

Іміджмейкер вкрай рідко бачився зі своїми сім'ями; траплялося, відвідував їх під час ділових поїздок до їхніх міст або коли потрапляв туди проїздом. Кілька разів Нестор Євграфович стикався зі своїми сім'ями, як кажуть – носами, просто на вулиці.

Політтехнолог регулярно, відповідально і ретельно дбав про свої сімейні бюджети. Але попервах – півроку-рік. А потім, як правило, обростав своїми політичними клопотами, важливими грошовими справами і, відповідно, новими перспективними зв'язками. Декілька разів попереднім дружинам з дітьми ціною великих зусиль врешті-решт вдавалося розшукати свого главу сімейства. Він без зайвих розмов віддавав їм майже всі наявні гроші – іноді мова йшла про десятки тисяч доларів, але повернути, а тим паче – утримати його в сімейному колі було неможливо – велика, сповнена наснаги, таланту і сил душа іміджмейкера прагнула нових важливих звершень.

Потяг зупинився на ледве освітленій провінційній станції. Іміджмейкеру стало зовсім сумно. Зусиллям волі від відкинув спогади та роздуми про минуле і повернувся думкою до прикрих подій, пережитих напередодні. Перед його очима один за одним пропливали епізоди з учорашніх смертельно небезпечних «пригод»…

…Артурчик втомлено сидів за столиком з ноутбуком навпроти Нестора Євграфовича і мовчки наводив лад у численних електронних документах і записах. Крадькома, зрідка зиркаючи повз монітор, він спостерігав за своїм шефом. Асистент даремно намагався осягнути поведінку Нестора Євграфовича – після гучного провалу на виборах усіх до єдиного «підшефних» кандидатів, після бурхливої реакції розлючених клієнтів і втрати сейфа із заробленими в поті чола чималими грошима, після пережитих смертельних небезпек – будь-яка людина була би виснаженою, розбитою і в глибокій депресії. А його шеф лежить собі, хоч би й що, звично крутить в руках свої скалічені золоті окуляри і спокійнісінько щось обмірковує, час від часу посміхаючись сам до себе. Можливо, він знову винайшов якусь нову геніальну стратегію.

Іміджмейкер ніби почув думки асистента – він позіхнув, потягнувся і запитав:

– Ну что, Артурчик, немножко попишем?

Не змінюючи свого горизонтального положення і не чекаючи згоди помічника, Нестор Євграфович діловитим голосом продовжив озвучувати свої міркування щодо технології іміджмейкерства. Асистент, повільно розганяючись, забарабанив по клавіатурі ноутбука.

«К своей работе с кандидатами современный имиджмейкер должен относиться, как к научному эксперименту, где равно ценен любой результат, в том числе и отрицательный. К сожалению, малообразованные клиенты наивно полагают, что они оплачивают только положительный результат, а отнюдь не весь процесс научной работы имиджмейкера по политической структуризации общества. Как свидетельствует мой личный профессиональный опыт, зачастую узкокорыстный интерес клиента вступает в конфликт с глобальными интересами демократического общества в целом…

Именно поэтому святая обязанность имиджмейкера - всемерно внедрять в сознание своих отсталых клиентов олимпийский принцип: главное - не победа, а участие…»

Барабанні партії на ноутбуці в артурчиковому виконанні не залишилися непоміченими і неоціненими. Двері купе відчинилися і гарненька чепурна провідниця з тацею в руках, професійно всміхаючись, поцікавилася:

– Чай, кофе, печенье, свежая пресса?

– И о чем же пишет сегодняшняя пресса? – відповідаючи грайливою посмішкою і несподівано збадьорившись, запитав асистент.

– О вчерашних выборах… – ніяковіючи затнулася дівчина. Було очевидним те, що від політики вона настільки далека, як Москва від Києва, куди вони, власне, і прямували. Артурчик, прикриваючи рештками волосся свою посинілу ґулю, спробував пофліртувати ще. Він ще грайливіше поцікавився:

– А что, вчера были выборы? И за какую партию голосуют такие хорошенькие девушки?

Провідниця зашарілася – вона сприйняла Артурчикову фразу як залицяння з перспективою значно ближчого знайомства. Провідниця кокетно зарухала сідничками і, оглядаючи стелю, весело відповіла:

– Ну, за этих, которые и за армию, и за культуру…

Іміджмейкер, який досі лише посміхався, нарешті розсміявся. Він підвівся з дивана і натхненно виголосив:

– Вот оно – неподкупное слово простого российского избирателя! – політтехнолог дістав блокнот та ручку і несподівано серйозно запитав у дівчини:

– И какие пункты программы вам запомнились особенно?

Провідниця, вже зовсім не ніяковіючи, захихотіла:

– Да я, вообще-то, программ не читала. Просто мой первый муж был военным, а второй – культуристом…

Іміджмейкер набурмосився і гепнувся на своє місце. За мить він сухо завершив беззмістовне, на його розсуд, спілкування:

– Гм-гм, вы нас отвлекаете от работы. Газеты можете оставить.

Провідниця виклала з таці газети і, ображено випнувши губки, зачинила двері. Артурчик слухав затихаючі кроки красуні і обурено зиркав на шефа – той занурився в газету. Наступних 10 хвилин політтехнологи сиділи мовчки і шаруділи пресою. Нестор Євграфович, перегортаючи сторінки, бубонів:

– Выборы, выборы, выборы… Можно подумать, писатьбольше не о чем…

– Нестор Евграфович, а вот в «Вечернем коммерсанте», кажется, есть про нас, – асистент простягнув газету шефові:

– Посмотрите, на двенадцатой странице – «Крах шарлатана. Утренний погром в офисе Нестора Боженко».

– Жалкие, ничтожные завистники, – промовив іміджмейкер, нетерпляче відшукуючи повідомлення про свою особу:

– Ну, это уж вообще! – вигукнув він, натрапивши нарешті на потрібну статтю, і прочитав перших два рядки:

– …Под развалинами офиса найдены и опознаны обгоревшие трупы так называемого профессора и его ассистента…

Нестор Євграфович загадково посміхнувся, спокійно взяв зі столу свій мобільний телефон і хитро примруживши очі, рішуче набрав номер:

– Але, Владимир Евгеньевич? Что, Вовочка, спросонья не узнал? Это тебя беспокоит один из двух обгоревших трупов… Да не кричи ты так, соседей разбудишь! Как я выжил? Нет, что ты, это не я – выжил, это просто ты уже… Еще раз прошу – не кричи… И вообще, привыкай – я теперь тебе каждую ночь являться буду… Почему – только по телефону? Последний раз говорю – не кричи! И давай поговорим, как нормальные живые люди… Как тебе нравится такой заголовок: «Обгоревший труп отсудил у «Вечернего коммерсанта» три миллиона баксов за моральный ущерб»? Не нравится? Тогда быстренько записывай текст. Все готово? Диктую: «Выдающийся российский полит -технолог Н. Е. Боженко в эксклюзивном интервью нашему изданию сообщил, что после блестящей победы всех своих кандидатов на последних выборах в Госдуму он решил сосредоточиться на научной работе и обобщить накопленный опыт в монографии «Наука побеждать». Для работы над книгой Нестор Ев-графович отбыл на родину – в Украину». Записал? И чтоб завтра – на первую полосу! Спокойной ночи, дружище…

Асистент нерішуче спробував зробити шефові зауваження:

– Нестор Евграфович, извините, пожалуйста, за замечание, но, мне кажется, правильней было бы сказать не «в Украину», а «на Украину»…

Іміджмейкер, загадково посміхаючись, почав розглядати, крутячи в руках, свої скалічені окуляри. Він завжди знаходив потрібні слова, аргументи і цитати. Цього разу Нестор Євграфович вирішив «розмастити по стіні» знахабнілого помічника фольклором, почутим ще в дитинстві від свого красномовного батька. Старанно і чітко вимовляючи слова, він заговорив українською:

– Як казав про таких мій тато: «Відколи це яйця вчать курочок?».

Однак, Артурчик чув українську мову вдруге в житті. А вперше чув її дуже давно – ще в дитинстві, під час літнього відпочинку з батьками «на водах» у Миргороді. Тому життєва мудрість Боженка-старшого жодної емоції, окрім щирого здивування поліглотством шефа, у ньому не розбудила. Що ж до змісту сказаного – то асистент, спантеличений своїм цілковитим нерозумінням братньої мови, лише кліпав очима.

– Виноват, Нестор Евграфович, не понял?… – перепитав він, очікуючи якихось роз'яснень.

Іміджмейкер осягнув, що промахнувся. Точніше, його вишукана іронія таки влучила в об'єкт, але він – об'єкт – цього не відчув. Отже, на тваринній темі можна поставити крапку, – зітхнувши, подумав Нестор Євграфович…

Несподівано у двері купе постукала, а потім зазирнула вже знайома політтехнологам провідниця. Доволі прохолодним тоном вона сухо повідомила своїх пасажирів:

– Паспортный контроль на российско-украинской границе через полчаса. Поэтому желательно заранее приготовить свои паспорта для предъявления погранично-таможенным службам.

Нестор Євграфович, з посмішкою спостерігаючи за посуворівшою вагонною, дістав із нагрудної кишені і поклав на столик спершу паспорт з двоглавим орлом, опісля – добувши з іншої кишені паспорт із тризубом – по-картярськи накрив ним російський. Дівчина, ображено крутнувшись на місці, вийшла з купе і зачинила за собою двері. Нахилившись над столиком, Артурчик із розкритим ротом здивовано розглядав шефову книжечку з тризубом. Перевівши погляд на іміджмейкера, який все ще хитро посміхався, він вражено вимовив:

– Нестор Євграфович, я не понял… Зручно простягаючись на дивані, іміджмейкер повчально відповів:

– А що тут розуміти – вчи, Артуре, державну мову!


Частина 2

Пролог

Київський залізничний вокзал зустрів іміджмейкера та його асистента бадьорою мелодією «Як тебе не любити, Києве мій». Ці пісенні слова світилися яскравими зеленими літерами на великих рекламних табло, котилися попереду політтехнологів зимовими столичними вулицями, линули Хрещатиком, підіймалися до Богдана і Софії, скочувалися на Поділ і плескалися у крижаній воді Дніпра…

…Морозного зимового дня у самому центрі столиці – в готелі «Україна» – на дверях одного з найбільших і найдорожчих люксових номерів з'явилася металева табличка: «H. E. Боженко, доктор политических наук, Имиджмейкер международного класса». На табличці були добре помітні вм'ятини від куль.

Нестор Євграфович традиційно крокував по кімнаті і диктував, Артурчик звично набирав на ноутбуці:

«Как я уже неоднократно отмечал, все счастливые кандидаты побеждают одинаково, а все несчастные проигрывают по-разному. Поэтому современный имиджмейкер должен не тратить время на разбор проигранных кампаний, а смело переносить рецепты выигранных выборов из округа в округ, из региона в регион, из страны в страну…»

Іміджмейкер раптом зупинився і запитав у помічника:

– Кстати, Артурчик, до какого числа у нас оплачен номер?

– До завтра, до двенадцати дня, Нестор Евграфович… – сумно відповів асистент.

– Так… А что у нас по деньгам? – діловито поцікавився шеф.

– Сорок пять их гривен, сто двадцать наших рублей и пятнадцать американских долларов, – не задумуючись, чітко відзвітував Артурчик. Іміджмейкер знову закрокував кімнатою:

– Да-а, Артур, боюсь, что если здесь не читают московской прессы, то завтра, в две-надцать-тридцать тебе придется спуститься в метрополитен и жалобно причитать: «Люди добрые, извините что обращаюсь! Сами мы не местные, офис у нас взорвали, сейф с деньгами сгорел, номер люкс оплатить нечем! Поможите, кто чем можетЬ›

Асистент – з його цілковито атрофованим почуттям гумору, – звісно ж, обурився такою моторошною перспективою:

– И вы, Нестор Евграфович, пошлете меня одного в это чужое, иностранное метро?

Іміджмейкер тяжко зітхнув, упіймавши себе на думці, що жарту в його жарті і справді дуже мало.

– Ну почему одного? Боюсь, мне придется ходить рядом с тобой и свидетельствовать, что все это – чистейшая правда!… Артурчик, сходи, пожалуйста, купи сегодняшнюю прессу.

Асистент закрив ноутбук і вибіг. Нестор Євграфович увімкнув телевізор і покла-цавши пультом, відшукав супутниковий канал класичної музики. Його тонко організована творча душа хронічно прагнула високого мистецтва у всьому розмаїтті його проявів. Кімната наповнилася зворушливими оперними партіями «Бориса Годунова». Іміджмейкер ліг на диван і заплющив очі. Він диригував ногою і розмірковував – що можна зробити на цьому етапі, окрім уже зробленого. У мозку на хвилях мелодії вирував цілий рій ідей, але нічого путнього на думку не спадало, – хіба що лише одне – чекати. А чекати Нестор Євграфович не любив, оскільки був людиною творчої дії. Він подумки приміряв до своєї ситуації і відкидав один за одним історичні сюжети, покладені в основу всесвітньо відомої опери. Політтехнолог навіть пожалкував, що досвідом прадавнього авантюрного піарщика Грицька Отрепьева йому навряд чи вдасться скористатися. Роздуми іміджмейкера перервав захеканий Асистент зі стосом газет, що вихором влетів у номер і з порога вигукнув:

– Нестор Евграфович, вы – гений! Местная пресса только и пишет, что о начале избирательной кампании и о вашем прибытии.

Іміджмейкер підхопився з дивана, приглушив музику і сів у м'яке крісло.


1

– Так… Давай подробнее, – намагаючись виглядати байдужим, кинув Нестор Євграфович і налаштувався слухати. Артурчик розгорнув першу газету:

– «Городские ведомости» дают прямо на первой полосе: «Люди, будьте бдительны! Боженко возвращается!» и далее: «Как сообщает влиятельная московская газета «Вечерний коммерсант», к нам прибыл бывший соотечественник – Н. Е. Боженко – главный российский специалист по грязным политическим технологиям и черному пиару…»

Іміджмейкер не зміг приховати задоволення і, потираючи руки, прокоментував:

– Очень хорошо, просто замечательно. Конечно, еще лучше было бы «политический киллер» и «демон компромата», но за это уже пришлось бы платить…

– А вот – «Вечернее место»… – продовжував асистент.

Схвильований обнадійливими новинами, Нестор Євграфович знову почав ходити кімнатою.

– «Вечірнє Місто». Вашою москальською мовою це буде «Вечерний Город». Ну и что же пишут обо мне национал-патриоты? – запитав він. Артурчик, схилившись над газетою, щось тихо бубонів собі під ніс, гарячково гортаючи російсько-український словник і марно намагаючись спершу прочитати, а тим більше – ще й зрозуміти прочитане. Осягнувши, що читання українською його асистентові наразі не під силу, іміджмейкер відібрав у помічника газету і прочитав сам:

– «Рука Москви тягнеться до українських виборів». Очень хорошо, и главное – бесплатно, – задоволено констатував він і прочитав далі:

– «За повідомленням поінформованих джерел, кремлівські спецслужби заслали на багатостраждальну неньку-Україну відомого манкурта Н. Є. Боженко з підступною яничарською місією! Люди, будьте пильні!! Зрадник Боженко готує нашому народу нове імперське ярмо!!»

Асистент роззявивши рот слухав українську вимову свого шефа. Оговтавшись, він захоплено мовив:

– Да, Нестор Евграфович, вы были правы – какой великий и певучий украинский язык! Только я не понял, что означает слово «манкурт»?

– Манкурт? – перепитав іміджмейкер. – Ну, как бы это тебе объяснить… Короче говоря, это московский интеллектуал украинского происхождения. Не отвлекайся, читай дальше.

Асистент пошелестів газетами і повідомив:

– Лучше всех о вас написала газета «Товарищ коммунист». Один заголовок чего стоит – «Продажный наемник на службе компрадорской буржуазии»!

Іміджмейкер підхопився з крісла й енергійно закрокував кімнатою, потираючи руки:

– Ну что ж, начало положено! – сказав він і підійшов до вікна, звідки відкривалася така казкова панорама: Хрещатик, Майдан Незалежності, купола храмів, будівлі…

– Интересно, почему никто не упомянул, что вы здесь собираетесь отдохнуть и дописать свою новую книгу? – метикував асистент, відкладаючи чергову газету з незрозумілими словами.

Раптом у двері постукали. Хтось за дверима голосно запитав:

– Господин Боженко здесь остановился?

Іміджмейкер перезирнувся зі своїм помічником і обидва посміхнулися – вперше за три дні – з часу погромів у Московському офісі. Нестор Євграфович швиденько прибрав газети з журнального столика і поклав їх у шухляду великого стола. Поплескуючи асистента по плечі, він неголосно, але натхненно проказав:

– Надеюсь, Артурчик, что отдыхать нам не придется.

Потім урочисто, щоб було чутно у коридорі відвідувачу, промовив:

– Артур Андреевич, пригласите, пожалуйста, клиента!

Сам Нестор Євграфович сів за стіл і прийняв глибокодумну позу. Асистент широко розчинив двері і гостинно запросив:

– Добро пожаловать в киевский офис профессора Боженко!


2

У номер рішуче увійшов їхній перший відвідувач в українській столиці – енергійний сухорлявий чоловік передпенсійного віку з газетою «Товарищ коммунист» у руці. Гість одразу ж, замість привітання, пильно вдивляючись іміджмейкеру у вічі, доволі агресивно запитав його своїм малоприємним скрипучим голосом:

– Так это вы – буржуазный политтехнолог Н. Е. Боженко, обманывающий на выборах трудовой народ?!

Іміджмейкер прочинив шухляду, наосліп безпомилково добув зі стосу газет свій примірник «Товарищ коммунист» і спокійним упевненим тоном приязно відповів:

– По крайней мере, именно так пишет наша с вами любимая газета.

І щоб охолодити палаючого злістю нахабного прибульця, політтехнолог за секунду сформулював закодоване послання:

– Товарищ, вы по записи?

Запала мовчанка. Відвідувач помітно знітився. А Нестор Євграфович, задоволений одночасним встановленням контакту та ієрархічних відносин, люб'язно посміхнувся і запитав:

– Так с кем имею честь?

Досить швидко оговтавшись, гість назвався:

– Я – Никита Ильич Симорозенко, единый кандидат от левых сил по Центральному избирательному округу!

Попередньої рішучості в його голосі вже не було, втім агресія, що межувала з викликом, ще бриніла. Очевидно, згідно із заздалегідь підготовленим сценарієм, а може, просто через свій нестерпний характер, відвідувач грізно нахилився над столом іміджмейкера:

– Вы догадываетесь, зачем я к вам пришел?! – намагаючись видаватися великим і значущим, суворо запитав він. Артурчик, занепокоєний експресивною поведінкою гостя, занепокоївся:

– Нестор Евграфович, может быть, вызвать милицию?

– Ну что вы, Артур Андреевич. Насколько я понимаю, товарищ Симорозенко пришел предложить мне искупить свою вину перед рабочим классом… – заспокоїв помічника шеф.

Кандидат від пролетаріату холерично підтвердив мету свого візиту:

– Да-да! Да! И вы просто обязаны…

Але Нестор Євграфович, уникаючи революційного монологу Симорозенка, легко перебрав на себе функцію генератора пропозицій:

– Да-да, Никита Ильич… Я понял – вы хотите, чтобы я взял на себя организацию избирательной кампании єдиного кандидата левых сил.

Симорозенко ствердно закивав головою.

– Тогда присаживайтесь. Чай, кофе, коньяк?

– Кофе с коньяком… – випалив єдиний кандидат.

– Артур, обеспечьте, пожалуйста, – розпорядився іміджмейкер і взявся за клієнта всерйоз:

– Но вы же понимаете, что моя вина перед трудящимися не настолько велика, чтобы искупать ее бесплатно. Тем более, что здесь я – в отпуске, а право на отдых, насколько я помню, было одним из величайших завоеваний развитого социализма.

Симорозенко ображено вигукнув:

– Вы плохо думаете о современных марксистах, господин профессор! Мы готовы профинансировать ваше раскаяние!

Іміджмейкер нишком підморгнув помічнику і показав кулак з відігнутим великим пальцем, що означало «роздрукуй тарифи для "Еліт-класу"».

– Артур Андреевич, покажите товарищу наш прайс-лист! – ввічливо поросив Нестор Євграфович. Артурчик натиснув кілька клавіш ноутбука, запустивши програму автоматичного перерахунку вартості іміджмейкерських послуг у відповідності з товщиною гаманця кожного окремого клієта-політика.

За мить із портативного принтера виповзла роздруківка з цифрами. Асистент простягнув її Симорозенкові і поставив на стіл тацю з чашкою кави і чаркою коньяку. Потенційний клієнт уважно вчитувався в «елітний» прайс – його очі повільно повзли на лоба. Нервово ковтнувши коньяк, а потім гарячу каву, Симорозенко закашлявся:

– Кхе-кхе-кхе! Ну, Нестор Евграфович, мы же не требуем от вас полного раскаяния! Для нас достаточно, чтобы человек ступил на путь исправления и прошел хотя бы…

Симорозенко щось кілька секунд зважував і про себе підраховував, а потім, дещо вагаючись, запропонував:

– …четверть?…

– Артур Андреевич, подсчитайте, пожалуйста, сколько стоит четверть пути, – люб'язно попросив помічника Нестор Євграфович, показуючи Артурчику кулак з відставленим середнім пальцем – на кшталт американського «fuck you», що означало «економ-клас». Асистент вправно вибрав та активізував опції програми, за кілька секунд вийняв із принтера новий прайс і подав його клієнтові. Симорозенко бігцем проглянув нову вартість послуг фахівця міжнародного класу:

– Вот это совсем другое дело! – імпульсивно вигукнув він, помітно пожвавлюючись, і поцікавився:

– Нестор Евграфович, признайтесь, вы же были членом КПСС?

– Гм-гм, Никита Ильич, не будем отвлекаться на приятные воспоминания… В качестве аванса я обычно беру две тысячи… – незворушно остудив Симорозенка іміджмей-кер.

– Две тысячи чего? – засовав густими бровами кандидат у клієнти.

– Долларов, извините за пролетарскую прямоту! – по-дружньому поклавши руку на плече гостя, сповістив Нестор Євграфович. Симорозенко тяжко зітхнув, дістав із внутрішньої кишені портмоне зі старим потертим партквитком та двосантиметровою колодою новеньких стодоларових купюр. Зітхнувши, він мовчки відрахував потрібну суму і простягнув іміджмейкеру. Нестор Євграфович, не перераховуючи, недбалим жестом жбурнув валюту у шухляду стола.

– Ну, а остальное – по ходу кампании, – заспокійливо промовив професор іміджмейкерства.

Симорозенко зиркнув на годинник і рвучко підвівся з крісла:

– Виноват, спешу на заседание районной партячейки!

Іміджмейкер провів гостя до дверей. Вже на порозі Симорозенко спробував бадьоро попрощатися:

_Ну что, наши цели ясны, задачи определены, с завтрашнего дня – за работу, господин профессор!

Нестор Євграфович міцно потиснув правицю лівого кандидата і довірливо попросив:

– Дорогой Никита Ильич, в дальнейшем называйте меня, пожалуйста, «товарищ профессор». Именно так обращался ко мне товарищ Зюганов…

Глибоко вражений, Симорозенко пошепки перепитав:

– Геннадий Андреевич?! Іміджмейкер недбало кивнув:

– Да, когда в 2000-м направлял меня помогать коммунистам Молдавии. Ну, результат, я думаю, вам известен… Вот следы бессильной злобы великорумынских шовинистов… – жестом показуючи на табличку з мітками від куль, сказав він.

Симорозенко одразу ж просяяв і підняв у вітанні кулак:

– Рот фронт, товарищ профессор!

– Рот фронт, товарищ Симорозенко! – піднявши стиснутий кулак, відповів іміджмейкер і зачинив за клієнтом двері.


3

Нестор Євграфович, сидячи за столом, повільно перераховував гроші і наспівував, весело імпровізуючи:

– И Ленин такой молодой, и выборов срок впереди!

Асистент, не відриваючи очей від двох купок зеленої валюти, поцікавився:

– Нестор Евграфович, а мы, случайно, не продешевили?

Іміджмейкер закінчив рахувати, заховав гроші назад у шухляду і поділився з помічником власним баченням їхньої ситуації:

– Артурчик, мы вынуждены в предельно сжатые сроки решить две задачи. Стратегическую – плавно войти на местный рынок имиджмейкерских услуг, и еще более стратегическую – заплатить за гостиницу. Я уж не говорю про суперстратегическую задачу – нормально пообедать в ресторане… У двері знову постукали. Хтось за дверима запитав:

– Тут мешкає професор Н. Є. Боженко? Іміджмейкер зреагував миттєво – одразу

ж розкрив першу-ліпшу папку і без жодних емоцій голосно попросив асистента:

– Артуре Андрійовичу, запросіть, будь ласка, шановного відвідувача!

Артур розгублено перепитав:

– Не понял?…

Шеф подивився у спантеличені очі помічника, насупився і пошепки суворо скомандував:

– Быстро открывай дверь и веди его сюда…

І вже знову голосно додав:

– Швидше, Артуре!

До кімнати увійшов другий відвідувач – міцно збитий чолов'яга з розкішними вусами, одягнений у вишиванку та чорний костюм. В руках він тримав газету «Вечірнє Місто». Нестор Євграфович гостинно посміхнувся і підвівся з крісла назустріч гостю:

– Друже мій, бачу, ми з вами читаємо одні й ті самі видання! – приязно промовив він і, щоб не дати відвідувачу опам'ятатися, жестом ілюзіоніста вихопив із шухляди свій примірник «ВМ».

– Сідайте, шановний! – запросив іміджмейкер, вказуючи на світле шкіряне крісло.

Відвідувач обережно, з недовірою опустився на запропоноване місце. Якийсь час він розглядав інтер'єр люксового номера, потім обпершись руками на м'які бильця, насупився, намагаючись надати обличчю якомога суворішого вигляду, і промовив:

– Я так розумію, що української мови вас навчили в московських спецслужбах, пане професоре, чи, може, точніше було б – «таваріщ майор»?

Іміджмейкер знову дружелюбно засміявся і, присівши на бильце свого крісла, легко нейтралізував агресивний випад гостя:

– По-перше – полковник, а по-друге, – з ким маю за честь?

Відвідувача дещо спантеличила непідробна миролюбність політтехнолога. Але, мабуть згадавши про мету свого візиту, він повернувся до звичного стилю спілкування: розгладивши вуса, гість скорчив гордий вираз обличчя і почав набирати в легені якомога більше повітря. Здавалося, він хоче вдихнути все повітря в кімнаті. Шнурівка на його вишиванці напнулася… і відвідувач патетично виголосив:

– Я – Богдан Степанович Сливка, координатор районного об'єднання націонал-демократичних сил!!

Іміджмейкер нахилився у бік співрозмовника і довірливо та проникливо зізнався:

– Пане Сливко! Зізнаюся відверто – я повернувся на неньку-Україну, щоб спокутувати свої старі гріхи…

Артурчик зауважив, що шнурівка на вишиванці пана Сливки суттєво попустилася; асистент захоплено спостерігав за віртуозною розмовою шефа і водночас пильно стежив за реакцією співрозмовника.

– Я прекрасно знаю, з якими складнощами зіткнулась моя рідна Батьківщина, чию співочу мову я увібрав з молоком матері! Ви, як я бачу, справжній патріот, то ж підкажіть мені – чим я можу допомогти розбудові нашої молодої, а тому не завжди досвідченої державності? – остаточно опанував ситуацією Нестор Євграфович.

Дихання пана Сливки почастішало. Артурчик упіймав себе на думці, що навіть сам голос його шефа міг переконати кого завгодно, в чому завгодно і де завгодно. Бо говорив він щиро, впевнено і тільки те, що найбільше цікавило і боліло його співрозмовнику, чого той прагнув і очікував підсвідомо. І люди йому вірили. І довіряли. Завжди. Не вірити йому було неможливо. Сама природа єства іміджмейкера породжувала до нього симпатію. Інколи в Артурчика складалося враження, що, переконуючи чергового клієнта, Не-стор Євграфович і сам щиро вірить кожному своєму слову, навіть коли стверджує заздалегідь приречені і відверто неможливі речі. Збуджений координатор націонал-демократів розчулено мовив:

– Ви знаєте, як мало справжніх патріотів у нашій Верховній Раді… От якби ваш великий, але порочний досвід поставити на службу національній ідеї!

Іміджмейкер встав із бильця і сів за свій робочий стіл:

– Я прийняв рішення! – рішуче виголосив він. – Ви повинні висунути свою кандидатуру по Центральному виборчому округу, а моя підтримка вам гарантована!

Не дозволяючи Сливці отямитись, іміджмейкер, рухаючи великим – «елітним» – пальцем, дав знак асистентові, і ввічливо розпорядився:

– Артуре Андрійовичу, прайс і каву з коньяком панові Богдану!

Артурчик простягнув гостю роздрукований для Симорозенка аркуш з «елітними» розцінками і поставив на стіл тацю з чашкою кави і чаркою коньяку. Гість повільно вчитувався в аркуш, і його очі дедалі більше округлювалися. Він нервово ковтнув коньяк, запив гарячою кавою і закашлявся. Іміджмейкер нагнувся і зазирнув у прайс:

– Ой, пробачте, Богдане Степановичу, що москальською мовою! Але цифри я можу вам перекласти… – запопадливо запропонував Нестор Євграфович.

Сливка замахав руками:

– Нє нада! В смисле – не треба! Трохи отямившись, він продовжив:

– Хоча… Якщо при перекладі сума зменшиться принаймні… – Сливка почав розглядати стелю, ніби шукав потрібну цифру, але, мабуть, не знайшов, бо нерішуче припустив:

– Удвічі?

Іміджмейкер охоче і приязно сприйняв припущення клієнта за пропозицію, непомітно для гостя підморгнув Артурчикові і люб'язно попросив:

– Артуре Андрійовичу, будь-ласка, прайс…

За секунду асистент вже виймав із принтера роздруківку для бізнес-класу. Нестор Євграфович, навіть не глянувши на цифри, поклав аркуш перед Сливкою і підкреслено спокійно продовжував:

– Звичайно, пане Богдане! Ми ж з вами обидва – патріоти, тому половину платите ви, а половину будемо вважати моїм особистим внеском у розвиток національно-демократичного руху! До того ж, свою частку я вношу одразу, а з вашої на перший раз вистачить… ну, скажімо, чотири тисячі авансу.

– Чотири тисячі чого? – обережно перепитав Сливка.

– Доларів, вибачайте за цю маленьку і останню зраду національній ідеї… – подружньому посміхаючись, уточнив Нестор Євграфович. Націонал-демократ тяжко і протяжно зітхнув.

Трохи пововтузившись, він нерішуче дістав із внутрішньої кишені малоформатне видання «Кобзаря», розкрив книгу, добув із вирізаного в ній сховку пачку доларів і, ще раз зітхнувши, мовчки відрахував названу суму. Іміджмейкер, не перераховуючи, недбалим жестом жбурнув гроші у шухляду стола, і зі словами:

– А решту – по ходу втілення національної ідеї у свідомість виборців Центрального округу, – провів клієнта до виходу. Сливка зупинився у дверях і, знову тяжко зітхнувши, промовив:

– Ну, як казав класик – «лупайте цю скалу». Почнемо лупати прямо завтра, пане професоре!

Іміджмейкер по-братському поклав руку на плече націонал-демократа:

– Можете звати мене просто – «пан Нестор». Так мене називав пан Бжезінський… – приязно посміхаючись, сказав він Сливці.

Брови клієнта здивовано полізли на лоба:

– Як?! Сам Збігнєв Бжезінський?! – захоплено вигукнув координатор районних націонал-демократів.

– Авжеж, коли на початку дев'яностих відряджав мене на допомогу прибалтійським патріотам. Мій офіс був розташований на третьому поверсі Вільнюського телецентру, – продовжував Нестор Євграфович, багатозначно мацаючи кульові мітки на табличці.

– Я залишив це на спомин про жахливий спецназівський штурм!! – завершив свою коротку розповідь іміджмейкер.

Розчулений Сливка підняв три пальці у вітанні і вигукнув:

– Слава Україні!

Нестор Євграфович також підняв угору руку і, відрахувавши три пальці, вигукнув у відповідь:

– Героям слава!

Зачинивши за клієнтом двері, іміджмейкер впав на диван і задоволено підсумував:

– Ну что ж, Артурчик, сегодняшний обед мы честно заработали. Как, впрочем, и все обеды до конца избирательной кампании. Кстати…

Нестор Євграфович підхопився і дістав із шухляди кілька купюр. Потім взяв помічника за лікоть і, прямуючи з ним до виходу заспівав, звісно ж, імпровізуючи: «Запрягайте, хлопці, коней – і на вибори гуртом!»


4

У готельному ресторані було малолюдно. Політтехнологи вибрали стіл біля вікна і після докладного вивчення вишуканого меню замовили пляшку горілки «Віче» і близько десяти різноманітних страв суто національної кухні.

– Віче – справа чоловіча, – прочитав іміджмейкер, повільно повертаючи в руках високу добре охолоджену пляшку з крапельками роси. Вражений досконалістю бренду, він посміхнувся і звичними рухами почав накладати на бутерброд ікру, уявляючи собі прадавній парламент. Нестор Євграфович спробував уявити себе іміджмейкером князя Володимира Великого і… несподівано відчув себе щасливим, що живе в часи демократичного суспільства та високих прогресивних технологій, де є місце для застосування його рідкісного таланту, численних непересічних здібностей та великого інтелекту. Іміджмей-кера переповнював оптимізм:

– Ну что, Артурчик, за наши первые профессиональные успехи на благословенной украинской земле не грех и выпить грамм по пятьдесят этой мужской водки! – святково промовив він.

Артурчик мовчки розлив горілку по чарках, чокнувся з шефом, перехилив, і тільки після того наважився задати питання, що не давало йому спокою:

– Нестор Евграфович, вы знаєте, как я вами восхищаюсь, но иногда ваши гениальные прозрения ставят меня в тупик. Скажите, почему второго клиента вы отправили на тот же Центральный округ?

Іміджмейкер повільно з насолодою почергово дегустував страви української кухні. Накладаючи ікру на другий бутерброд, з великими паузами та неприхованим задоволенням, він взявся за тлумачення:

– Ну, во-первых, было бы нерационально распылять наши немногочисленные силы, а во-вторых, грех не воспользоваться ситуацией, при которой для каждого из наших клиентов мы знаем все про его основного конкурента. Кстати, Артур, кто из двоих тебе понравился больше?

Асистент знизав плечима:

– Честно говоря, Нестор Евграфович, один другого стоит.

Іміджмейкер ствердно кивнув і задумливо продовжив:

– Ну и славненько, значит, решение за избирателями. И пускай победит сильнейший!… Или достойнейший… Или не победит…

Артурчик розлив по другій чарці і спробував народити афоризм:

– Да, Нестор Евграфович, душа избирателя – потемки.

Шеф, мабуть, не зауважив дотепності у репліці помічника, бо завершив його думку цілком серйозно:

– Вот именно поэтому, Артур, мы и работаем не с избирателями, а с кандидатами…

– Ну, – за здоровье наших кандидатов – щедрых и разных! – відірвавшись від роздумів, підняв чарку Нестор Євграфович. Не встигли спорожнені чарки повернутися на стіл, як увагу асистента привернула колоритна компанія, що увійшла до зали ресторану – невисокий, але дуже кремезний чолов'яга у супроводі двох шафоподібних охоронців. Чоловіки поспілкувалися з метрдотелем, той вказав рукою на столик іміджмейке-ра та асистента, і прибулі рушили в їхній бік.

Артурчик, показуючи очима на незнайомців, пошепки запитав у шефа:

– Нестор Евграфович, это, случайно, не один из наших московских клиентов?

Скоса глипнувши на компанію, іміджмей-кер втиснувся у крісло:

– Н-не уверен. Разве их всех упомнишь… Чолов'яга з колючим поглядом, двома

охоронцями та газетою «Городские Ведомости» в руці підійшов до столика і виразно «пальцюючи» задав доволі просте запитання:

– Вы – господин H. E. Боженко?

Іміджмейкер замислився. Пауза затягнулася. Зрештою, невпевнено киваючи, він відповів:

– Ну, в целом, – я… Незнайомець розгорнув газету і зачитав:

– Главный российский специалист по грязным политическим технологиям и черному пиару?…

Чолов'яга запитально подивився на імідж-мейкера, але Нестор Євграфович вже повеселішав. Полегшено зітхнувши, він бадьоро під-корегував свою газетну характеристику, недо-опрацьовану папараці:

– По ОЧЕНЬ грязным технологиям и САМОМУ черному пиару…

Він би сказав ще чимало на свою користь, але кремезний прибулець, котрий без жодного запрошення сів за стіл, нахабно його перебив – простягаючи візитку, чолов'яга промовив:

– Тогда я по адресу. Разрешите представиться – Владимир Михайлович Бабай, председатель правления «Бабай-банка», президент корпорации «Бабай-ойл» и владелец сети магазинов детского питания «Бабай-бэби».

Іміджмейкер поправив краватку, потім – показавши помічникові великий палець – нахилився до його вуха і пошепки скомандував:

– Артурчик, быстро за прайсом! Асистент підхопився і зник із зали.

Бабай, жестикулюючи розчепіреними пальцями, продовжив розповідь про мету свого візиту:

– Мои зарубежные инвесторы считают, что делать бизнес с надежной крышей и депутатской неприкосновенностью можно намного спокойнее, чем с одной только надежной крышей…

Нестор Євграфович, киваючи головою, з розумінням підтримував міркування бізнесмена:

– Вы, безусловно, правы, господин Бабай. Я всесторонне изучил электоральные настроения здешних избирателей и могу рекомендовать вам… – іміджмейкер буцімто замислився і, витримавши паузу, завершив думку:

– …Центральный избирательный округ. Здоровило здивовано подивився на іміджмейкера:

– А мне докладывали, что по Центральному уже идут эти… ну, в общем – объеденный левый и единый правый… – з неймовірним зусиллям згадував бізнесмен політичні ярлики своїх потенційних конкурентів.

Іміджмейкер задоволено посміхнувся і, натхненно жестикулюючи, вигукнув:

– Вот именно! В условиях крайней поляризации маргинальных групп…

Бабай розпрямив свої добряче перекачані плечі:

– Чего-чего? Давай попроще.

Нестор Євграфович вже бачив, що цей – третій – кандидат у клієнти мислить не політичними категоріями, а «чіста канкрєт-нимі панятіямі», втім одразу зупинити потік натхнення не зміг:

– Вы станете в этом округе «третьей силой», ведущей избирателей между Сциллой коммунизма и Харибдой национализма! – пафосно продекламував іміджмейкер. Бабай несподівано зареготав і перезирнувся з охоронцями:

– Вот это уже деловой разговор. Ну а с Сициллами и Харбидами как-нибудь разберемся, мы тут даже с чеченами и осетинами разбирались…

Тим часом асистент повернувся із прайсом і вручив його Бабаю для ознайомлення. Той бігцем продивився аркуші з розцінками для бізнес-класу і зверхньо поцікавився:

– И это – все?

Осмілілий Нестор Євграфович випалив:

– И двадцать тысяч аванса!

– Нет проблем! – бізнесмен витяг із внутрішньої кишені дві банківські пачки і поклавши їх на стіл перед іміджмейкером, запитав: – Кстати, господин Боженко, а неудачи на выборах у вас бывали?

Нестор Євграфович, ховаючи гроші у внутрішню кишеню піджака, спробував розв'язно по-приятельськи пожартувати:

– Ну, как говорится, у хорошего хирурга должно быть свое кладбище пациентов… Ваше здоровье! – іміджмейкер підняв третю чарку.

Клієнт суворо глипнув на політтехнолога, забарабанив пальцями по столі й вирішив продемонструвати власне почуття гумору:

– Да-да, понимаю. У некоторых моих знакомых банкиров есть собственные кладбища имиджмейкеров…

Нестор Євграфович, який саме перехиляв чарку, закашлявся. Бізнесмен, задоволений справленим враженням, голосно зареготав.

– Да шучу я, шучу! – сказав він, масно хихикаючи, і встав з-за столу. Але на прощання додав цілком серйозно: – Сколько там того кладбища – я только дважды выборы проигрывал…

Бабай повернувся і пішов зі своїми охоронцями геть. Нестор Євграфович і Артур-чик збентежено дивилися їм услід, відчайдушно намагаючись відшукати в останній фразі крихту гумору.

– И стоило ради этого уезжать из Москвы? – риторично запитав іміджмейкер, наповнюючи чарки і відновлюючи їхнє з Артурчиком невеличке політологічне «Віче».


Частина 3

Пролог

Нестор Євграфович у домашньому халаті лежав на дивані у великій кімнаті свого люксового трикімнатника. Іміджмейкер, дитинство якого минуло в однокімнатній квартирі, ненавидів маленькі приміщення і тому завжди орендував собі офіси, знімав готельні номери та купував квартири неймовірно великого метражу. Навіть із двох майже однакових просторих спалень Нестор Євграфович після ретельних вимірів зайняв ту, що виявилася на півметра ширшою. Зелені портьєри, розсунуті лише наполовину, створювали в номері приємний затишок, кондиціонери забезпечували оптимальну температуру та вологість. Іміджмейкер ліниво посьорбував «Боржомі» і дивився по телевізору аеробіку.

Милуючись красунями на телеекрані, він ліниво імітував ступнями заняття гімнастикою, не змінюючи при цьому свого горизонтального положення.

Артурчик вкотив із коридору візок із кавою, сніданком і газетами.

– Спасибо, Артурчик, – підіймаючись із дивана, сказав іміджмейкер. По телевізору починалася програма новин. Ведучий радісно розпочав із повідомлення про вибори:

– Учора завершилося висунення кандидатів у народні депутати. Аналітики вважають, що найзапекліша боротьба розгорнеться у Центральному виборчому окрузі нашого міста. Тут зареєстровано понад тридцять претендентів на один депутатський мандат. Як повідомили поінформовані джерела, виборчу кампанію одного з кандидатів на цьому окрузі веде відомий російський політтехнолог Не-стор Боженко.

Артурчик схвильовано проковтнув слину:

– Нестор Евграфович, я уже почти все понял, но что означает «паинфармовани джэ-рэла»?

Іміджмейкер посміхнувся, однак, охоче розтлумачив:

– Поінформовані джерела? – это информированные источники. Кто проплатил «слив» информации – тот и есть «информированный источник».

Асистент щиро здивувався:

– Так это, значит, мы и есть?

– Артур Андреевич! – вдавано суворим тоном промовив Нестор Євграфович, – Не МЫ, а именно ВЫ! Ибо деньги на студию кто отвозил?!. То-то же.

Тим часом на екрані знову виникла радісна голова ведучого «Новин» – вона поступово зменшувалася, доки веселий ведучий не опинився в товаристві гостей студії. Гостей було троє: Сливка, Симорозенко і Бабай. Максимально розтягнувши губи у посмішку, «радісна голова» запитав у глядацької аудиторії:

– А якої думки самі кандидати з приводу участі російських іміджмейкерів у наших виборах?

Ведучий повернув голову праворуч – в бік пана Сливки, очікуючи відповіді. Осягнувши, що настав час виголосити в камеру щось рідне, вічне і патріотичне, Сливка почав втягувати в легені вже й без того розріджене студійне повітря. Шнурівка на його вишиванці напнулася… Він навіть уже відкрив рот для виголошення своєї вступної тези, але раптом у студії замість нього хтось неприємним риплячим голосом вигукнув:

– Мы, представители рабо!…

Повітря зі свистом вилетіло зі Сливкових легенів, не зачепивши жодної голосової зв'язки. Шнурівка на вишиванці обвисла. Сливкові руки потягнулися кудись поза спиною ведучого… Екраном поповзли стіни, декорації, а потім і стеля студійного приміщення – немов зі студійним оператором щось сталося. Кільканадцять секунд десь поза камерою хтось вовтузився і пошепки лаявся. До вух політтехнологів навіть долетіло кілька нецензурних словесних конструкцій, знайомих з дитинства і рідних кожному росіянину, а також надійно імплантованих в лексику всіх країн пострадянського табору. Нарешті камера – ковзнувши кілька разів по ведучому – зупинилася біля його лівого плеча – на товаришеві Симорозенку, якому, власне, й належала остання репліка. Лівий кандидат поправив на лацкані свого ненового піджака великий червоний бант, нервово відшукав очима камеру і насупивши брови, розпочав свій другий – цього разу, вже відносно контрольований – дубль у прямому ефірі:

– Мы, представители рабочего класса, вооруженные до зубов передовой марксистской наукой, не нуждаемся ни в каких имиджмейкерах, а также менеджерах, дизайнерах и прочих буржуазных штрейкбрехерах! А мои конкуренты пускай вспомнят, – сильно ли помогли имиджмейкеры Керенскому и Троцкому?!

«Радісна голова» поспішно подякував гостю ліворуч – доки той геть не розійшовся – і знову повернув слово Сливці, який вже очікував своєї черги з повними легенями повітря. Пан Сливка «відкрив клапан», і студію наповнив його вивчений до безпам'яті монолог:

– Ми йдемо до виборців, натхненні віршами Шевченка і Драча, Франка і Павличка! Справжні патріоти чужих іміджмейкерів не потребують! І ми ще суворо спитаємо з тих комуно-олігархів, які оплачують послуги московських яничарів!…

Цілком задоволений власним вступним словом, Сливка вдихав залишки повітря для оприлюднення своєї наступної думки. Але несподівано, скориставшись цією невеличкою паузою, перед обличчям Сливки в екран телевізора визирнула кругла фізіономія Бабая. Намагаючись видатися якомога інтелігентнішим, Бабай, тяжко «фільтруючи» лексику і приязно оскалившись, повільно прохрипів:

– Свой имидж я неоднократно отстаивал на стрел… то есть в судах, и потому конкре… компетентно заявляю…

Сливка відчайдушно та марно пробував підвестися та заперечити проти небаченого нахабства кандидата-бізнесмена, що так брутально перервав його виступ, однак важка рука Бабая лежала на його плечі і зводила нанівець всі його холеричні потуги. Після чергової приреченої спроби націоналіста повернути справедливість, Бабай без помітних зусиль переставив крісло з набридливим Сливкою вбік і звично «пальцюючи» та зайнявши собою весь екран, продовжив:

– К имиджмейкерам идут те, у кого не хватает бабл… денег на хорошего адвоката! Если каждое чмо…

Іміджмейкер, глипнувши на помічника, що зосереджено шарудів аркушами з текстами виступів клієнтів, вимкнув телевізор і поцікавився його думкою щодо дебютного ефіру їхніх українських клієнтів:

– Ну, и как тебе наши подопытные?

– Стопроцентного запоминания еще нет, – поділився враженнями асистент, звіряючись із написами в аркушах, – но ваши тезисы они изложили весьма близко к тексту.

– Очень хорошо, – задоволено констатував Нестор Євграфович, – так и запиши, Артурчик, в наш лабораторный журнал.


1

Нестор Євграфович і Артурчик сиділи у м'яких кріслах у своєму готельному номері і вже майже дві години репетирували із Симо-розенком його наступний виступ перед співгромадянами. Політтехнологи були вражені стійкістю і натхненням лівого кандидата, який вже мабуть всоте завзято і полум'яно виголошував написаний іміджмейкером текст.

– Соотечественники! Братья и сестры! – розмахуючи розцяцькованим помітками аркушем, театрально вигукнув він. – К вам обращаюсь я, друзья мои! Знайте – уже последние капли страданий падают в переполненную чашу народного терпения! Настанет час выборов, и эта чаша прольется очищающим огнем на голову компрадорской буржуазии, спекулянтов-кровопийц и прочих национал-реформаторов! Поднимется мускулистая рука рабочего класса, опустит в урну избирательный бюллетень, и верный сын трудового народа Никита Симорозенко исполнит над антинародным режимом справедливый, но скорый приговор пролетарского трибунала! Імітуючи овації натовпу вдячного електорату, Нестор Євграфович з Артурчиком ліниво поплескали в долоні. Втомлено витираючи лоба, іміджмейкер підбив підсумки їхньої достатньо тривалої і виснажливої сесії:

– Замечательно, батенька, хотя, конечно вам еще надо…

Натхненний Симорозенко залюбки продовжив думку свого інструктора:

– Учиться, учиться и еще раз учиться?!

– Вот именно! – повчально похитав головою іміджмейкер. – Побольше огня. Именно ваша партийная страстность в сочетании с моими текстами, написанными по последним канонам социального инжиниринга, обеспечат ваш высокий рейтинг в рабочих кварталах Центрального округа.

Симорозенко тяжко зітхнув, дістав з кишені і розкурив люльку, подаровану одно-партійцями на його день народження 10 ро-ківі тому. З несподіваним грузинським акцентом він продовжив:

– К сожалению, рабочие кварталы – это далёко не весь округ…

– Вот именно, – погодився іміджмейкер, – поэтому вы должны серьезно подготовиться ко встрече с творческой интеллигенцией округа в Доме писателей.

Симорозенко затягнувся димом і бридливо зморщився:

– Эта наша творческая интеллигенция как впала десять лет назад в свой мелкобуржуазный национализм, так и осталась на обочине исторического материализма…

Нестор Євграфович підвівся з крісла і, звично міряючи кроками кімнату, інтелігентно переконував клієнта у зворотному:

– Батенька, бороться надо за чужие голоса – свои за вас и так проголосуют! Вы должны бросаться в самую гущу врагов и агитировать, не взирая на лица, как матрос Железняков – женский батальон смерти!

– Но они же обязательно спросят про Славянский союз, СНГ, отношения с Россией… – дещо експансивно опонував Симорозенко, розмахуючи люлькою.

– А вы сошлетесь на авторитет нынешнихдуховных лидеров этой самой мелкобуржуазной националистичной интеллигенции. Я подыскал для вас архиактуальные стихи самого Дмытра Павлычка.

Іміджмейкер взяв зі столу аркуш паперу і, читаючи з нього, продекламував:

«Вкраїна вільна - трудова, Навік возз'єднана – щаслива. Така лиш з руськими можлива, Правдиві Леніна слова.»

Симорозенка обліпили спогади… Він згадав святкові події двадцятирічної давнини – творчий вечір Дмитра Павличка на заводі імені Клари Цеткін, сльози вдячності на очах робітниць, обійми активісток… і тужливо зітхнув. Марно намагаючись затягтись згаслою люлькою, він сумно зауважив:

– Да-а, при советской власти даже Пав-лычко неплохие стихи писал…

Остерігаючись зливи спогадів лівого кандидата, Нестор Євграфович зважував, як краще завершити свій «сеанс» із клієнтом. Він поглянув на Артурчика – той, відчайдушно жестикулюючи, показував на годинник. Іміджмейкер скочив на ноги і, несподівано ляпнувши себе по лобі, вигукнув:

– Чуть не забыл!!! Через пару минут у меня срочный разговор с товарищем Зюгановым!

Офіційним жестом він вручив Симорозенкові аркуш з Павличковим віршем і коротко підсумував результати їхніх зусиль:

– В общем – будем считать, что мы готовы сделать следующий победоносный шаг! И мы его сделаем!… Вы его сделаете! – багатозначно поправив себе іміджмейкер і делікатно, але твердо взявши Микиту Ілліча під лікоть, випровадив його за двері.


2

Спровадивши Симорозенка, політтехнологи кинулися збирати чорнетки його текстів та знімати зі стіни портрети Маркса, Енгельса, Леніна, подаровані лівим кандидатом. Нестор Євграфович відчинив кватирку, провітрюючи задимлений Симорозенком номер, а Артурчик повісив на стіну принесені напередодні Сливкою портрети Шевченка, Франка та Лесі Українки. Богдан Степанович прийшов вчасно – рівно за п'ять хвилин по тому, як люкс політтехнологів звільнив Симорозенко. Приязно привітавшись, політтехнологи одразу ж злагоджено почали готувати свого наступного клієнта. Артурчик видав кандидату аркуші з потрібними текстами, Нестор Євграфович поправив Сливкову поставу та проінструктував його стосовно особливостей емоційного та мімічного аспекту майбутнього виступу перед співгромадянами.

Сливка кілька разів про себе прочитав текст, набрав у легені повітря – іміджмейкер з асистентом мимоволі пригнулися – і, розмахуючи «шпаргалкою», театрально виголосив:

– Як це не дивно, але збанкрутілі комуно-імперські політикани знову і знову підкидають нам провокаційні питання щодо – Сливка скорчив презирливу гримасу – Слов'янського союзу, СНД, відносин з Росією! Про імперську політику Росії я скажу словами нашого славетного поета Дмитра Пав-личка:

«Знов Москва розпинає народ
Що постав за державу свою…»
…Дубль за дублем – щоразу краще і краще – Сливка невтомно і натхненно повторював свій історичний виступ. Імітуючи овації натовпу вдячного електорату, іміджмейкер з помічником втомлено поплескували в долоні. Нарешті, Нестор Євграфович, підсумовуючи виснажливе тренування, промовив:

– Гарно! Дуже гарно, пане Сливка! Можете вважати, що голоси дев'яноста відсотків національно-свідомих виборців округа вам забезпечені!

На що пан Сливка, мрійливо мружачи очі, відповів:

– От якби позбавити права голосу усіх несвідомих…

– Не відволікайтеся, Богдане Степановичу! – посуворішав іміджмейкер. – Станете депутатом – розробите відповідний законопроект… А поки що вам треба готуватися до зустрічі з працівниками заводу «Червоний Арсенал». Артуре, яка там соціологія по робітничих кварталах? – звернувся він до асистента.

Той простягнув шефу роздруківку.

– Так-так… Тяжкий випадок – співвідношення п'ятдесят на п'ятдесят, – стурбовано розмірковував вголос іміджмейкер. Сливка здивовано, але з неприхованою надією, вигукнув:

– Тобто?! Як це!?

– П'ятдесят відсотків – готові голосувати за лівих… – спокійно відповів Нестор Євграфович.

– А інші п'ятдесят – за мене? Чи ще не визначились? – запитав Сливка, ніби переконуючи присутніх, що надія помирає таки останньою.

– Чому не визначились? Визначились. Вони готові йти і без всяких там виборів палити заводоуправління.

– То що ж я повинен їм сказати? – запитав розгублений Сливка.

Нестор Євграфович витримав паузу і, подружньому поклавши патріотові на плече руку, повчально промовив:

– Друже мій! Ви мусите їм сказати, що в усьому винні червоні директори, які засіли в заводоуправлінні!

– Геніально! – захоплено вигукнув Сливка.

– Я бачу вас на чолі колони червоноарсенальців, з державним прапором у правій руці й «Кобзарем» – у лівій! – у тон йому захоплено підхопив іміджмейкер і несподівано поцікавився:

– «Інтернаціонал» державною мовою пам'ятаєте?

– Авжеж! – обурився натхненний намальованою картиною Сливка.

Нестор Євграфович продовжував підливати у вогонь олію:

– Уявіть – ви ведете народ від палаючого заводоуправління прямо до виборчої дільниці і співаєте:

«Ми всіх катів зітрем на порох,
Повстань же, військо злидарів!»
Сливка набрав у легені повітря і підхопив спів політтехнолога. Артурчик, захлинаючись сміхом, також не втримався і, зчитуючи з ше-фового рота український текст «Інтернаціоналу», почав підспівувати, ковтаючи закінчення слів:

«Всьо, щьо забрал наш люти вор…
Щьо поверну… ча… наспі!…»
…Розбурхана хоровим співом Сливкова уява малювала йому у легкому серпанку, як він крокує попереду електорального війська від виборчої дільниці до Верховної Ради…

…Нестор Євграфович зиркнув на асистента, який відчайдушними гримасами і тицянням пальцем у свій годинник сигналив, що ліміт часу клієнта вже вичерпаний.

– Да-а, Артурчик, все ж таки, ответственный стрелочник… – подумав іміджмейкер і вже вголос промовив:

– Гаразд! Мало не забув! За кілька хвилин у мене термінова розмова із Бжезинським. Пане Сливко, прошу…

Іміджмейкер подав знак Артурчикові, й політтехнологи взяли окриленого новими перспективами та вірою в перемогу пана Сливку попід руки і вивели гостя з палаючими очима за двері. Адже рівно за п'ять хвилин мав з'явитися їхній третій підшефний.


3

Вечоріло. Бабай замалим не спізнився. Він увійшов у номер Нестора Євграфовича вже тоді, коли телевізійна програма, задля перегляду якої і збиралися, вже почалася.

– Профессор!… – вигукнув просто з порогу гість.

– А-а, господин Бабай. Здравствуйте. Тише. Садитесь… – запросив іміджмейкер, вказуючи на м'яке крісло поряд з Артурчиком, який з нотатником та олівцем у руці уважно стежив за початком програми. Бабай плюхнувся у крісло, трохи пововтузився в пошуках зручної пози і, нарешті, закинувши ногу на ногу, заспокоївся. І тоді його очі натрапили на екран телевізора. Він побачив величезну телевізійну студію; на трибунах – сотня глядачів, на подіумі – ведучий. Оркестр грав бравурний марш.

– «Михайло Підвальський», – прочитав з рухомої стрічки Бабай уголос.

Обличчя ведучого видавалося Бабаю нібито знайомим із якихось програм. З яких саме – він не міг згадати. Це був чоловік середніх років у світлому, доволі авангардному фракові з коштовною брошкою замість метелика. Манери, експериментальна зачіска ведучого, кульчик у вусі, пірсінг у брові, неймовірна кількість каблучок, ланцюжків та інших прикрас красномовно натякали на нестандартну сексуальну орієнтацію телезірки. Раптом Бабай пригадав – це був кумир столичних меншин Міша Підвальський, відомий своїми неймовірно талановитими експромтами та іншими розмаїтими талантами.

– Не понял… – сказав Бабай і скоса глипнув на політтехнологів, зважуючи ймовірність їхньої приналежності до цієї ж мало-поважної касти.

Втім, увага Нестора Євграфовича та його помічника була прикута до телевізора зовсім з інших мотивів – винятково політичних. Іміджмейкер з нетерпінням очікував власне самого дійства, оскільки був людиною дії. Нарешті оркестр стих, і ведучий, театрально жестикулюючи, співучим оксамитовим голосом промовив:

– Шановні телеглядачі! В ефірі – передвиборне рейтинг-шоу Михайла Підвальского!

Зал вибухнув оплесками та вигуками. Оркестр зіграв туш, і на сцену вийшли грайливі дівиці в бікіні. Підвальський з мікрофоном в руках, кокетливо ступаючи по студії на тлі недороздягнутих дівуль, взявся одразу до суті програми. Викаблучуючись, він почав свій черговий експромт:

– Ви, напевно, знаете, що минулого тижня завершилася реєстрація кандидатів у депутати. Мої юні помічниці провели опитування суспільної думки в Центральному виборчому окрузі нашого міста, де конкурс складає тридцять п'ять претендентів на, вибачите за вислів, одне місце. Як і припускав Центр політичних досліджень нашого шоу, на старті вперед вирвалися два яскравих виразники радикальних поглядів. Словами одного закордонного поета – «хвиля і камінь, вірші і проза, лід і пломінь», чи, словами вже іншого закордонного поета – Монтеккі і Капулетті нашої політичної сцени… Отже – у лівому кутку – єдиний кандидат від лівих сил Микита Ілліч Симорозенко, який полонив своєю ідейністю тридцять відсотків жителів округу!

Під «Прощання слов'янки» дві моделі у червоних купальниках із серпом і молотом вивели у світлі прожекторів Симорозенка, тримаючи над його головою табличку з цифрою «30». Підвальський зробив театральний жест, вказуючи на табличку з тридцяткою, і продовжив:

– A y правому кутку нашої сцени – кандидат від районного об'єднання націонал-демократичних сил Богдан Степанович Сливка, який спокусив своєю безкомпромісністю двадцять п'ять відсотків виборців!

Під «Марш січових стрільців» дві інші моделі в жовто-блакитних купальниках із тризубами вивели Сливку, тримаючи над ним табличку «25». Підвальський став посередині між двома учасниками і розвівши руки вів далі:

– Позиції цих двох лідерів на старті виборчої гонки доволі переконливі. І поки що абсолютно невідомо – чи зможе хто-небудь з інших кандидатів втрутитись у цю споконвічну ідеологічну суперечку між лівими і правими?!

Нестор Євграфович відзначив про себе, що наразі все проходить за його сценарієм.

– Втім, реальний сценарій ще попереду, – подумав іміджмейкер – і справді – до мікрофона раптом нахабно потягнувся Симорозенко. Навіть Підвальський – майстер експромту – не очікував такого випаду і від несподіванки перейшов на звичну російську:

– Никита Ильич, вы, кажется, хотите что-то сказать?!

– Да! – Симорозенко безцеремонно відібрав у Підвальського мікрофон і прокричав наче був на трибуні:

– Пользуясь случаем, я хочу передать приветы своей семье, блоку левых сил Центрального округа, всем своим избирателям, братским коммунистическим и рабочим партиям всего мира, прогрессивному человечеству…

Симорозенко дедалі більше розпалювався. Підвальський з його багаторічним досвідом ток-шоу марно намагався відібрати в нього мікрофон. Полум'яний виступ кандидата від лівих сил обіцяв бути довгим…

Іміджмейкер клацнув пультом дистанційки. Екран згас.


4

Нестор Євграфович з Бабаєм мовчки сиділи біля щойно вимкнутого телевізора. Іміджмейкер чекав, коли заговорить його «піддослідний», але той, вражений побаченим, збирався з думками. І, мабуть, з дуже тяжкими думками. Не очікуючи розв'язки, Артурчик завбачливо сів за ноутбук і почав кромсати важку тишу клацанням клавіатури. Нарешті Бабай несподівано практично цивілізовано і дещо задумливо озвався:

– Всегда, бляха-муха, ненавидел политиков. Ни хрена за базар не отвечают, а сколько народу разводят на доверии! Да я во времена трастов столько не кинул!… Ну, и как мы этих двоих фраеров паковать будем? – дивовижно спокійно запитав він іміджмейкера. Нестор Євграфович, зрозуміло, був готовий до будь-яких запитань, навіть до цього, – недарма ж він запросив Бабая саме під рейтинг-шоу. Начепивши щойно забрані з ремонту золоті окуляри, він з поважним виглядом відповів:

– Не волнуйтесь, господин Бабай, ситуация под контролем. Вести кандидата-центриста между левыми и правыми – это мое политологическое ноу-хау! Предмет моей особой гордости – избрание Шредера в Германии, Путина в России и – что должно быть Вам особо близко и понятно – Берлускони в Италии! Рецепт победы прост, как и все гениальное, – предельная концентрация долларового давления на избирателя.

– Не въехал, профессор, объясните по-простому! – затрусив своею великою головою Бабай. Нестор Євграфович знову набув поважного вигляду:

– Выражаясь по-ненаучному, оптимальные расходы по политической переориентации одного избирателя составляют примерно десять долларов, вложенных в предвыборную рекламу.

– А не дешевле будет выдать каждому на руки по пятерке? – задав цілком логічне питання банкір. Нестор Євграфович вкотре за свою кар'єру відповів:

– Ни в коем случае, дорогой Владимир Михайлович! Вы что, людей не знаєте? Они возьмут деньги у вас, а проголосуют за какого-нибудь другого жулика-бандита! Нет! Мы разработали стратегический план избирательной кампании под условным названием «Бабай – в каждый дом!»… Артур, покажите нам, пожалуйста, бизнес-план! – попросив іміджмейкер асистента, показавши великий «елітний» палець.

Артурчик миттєво знайшов і подав шефу «простирадло» найдорожчого проекту. Політ-технолог розклав його на столі і, взявши олівець, схилився над своєю черговою геніальною розробкою:

– Ну вот. Есть стандартный набор – встречи с избирателями, интервью в газетах, выступления по радио… А вот ударный проект на городском телевидении – Бабай в программе «С добрым утром!», Бабай в «Рабочем полдне», Бабай в «Вечерних вестях», и, наконец, Бабай в «Спокойной ночи, малыши»!

Бабай задоволено вигукнув:

– Круто! И сколько там, в итоге, набегает?

Він узяв у іміджмейкера «простирадло» кошторису, довго роздивлявся і, здивований чималою навіть для нього сумою, присвиснув.

– Ну, ни фига себе! Скажите, профессор, а нам обязательно давить моими долларами каждого избирателя?

– Совсем не обязательно, – спокійно, з професійною діловитістю, відповів іміджмейкер. – Мы можем провести вашу кампанию в два, в три, в десять раз дешевле – если вас интересует сам политический процесе, а не конечный результат…

– Нет-нет, что вы, профессор, результат очень даже интересует, – вигукнув квапливо Бабай і, дуже сумно «пальцюючи», додав:

– Налоговая мой банк уже третий день шмонает, а вчера самому повестку из прокуратуры принесли. Ладно, запускайте ваш стратегический проект…

Він вийняв із внутрішньої кишені конверт і зі словами:

– А это – на текущие расходы, – простягнув його Несторові Євграфовичу. Іміджмейкер, не розкриваючи конверта і не перераховуючи вмісту, кинув його у шухляду стола.

Бабай опустився в крісло і клацнув дистанційкою. На екрані розшарілий, спітнілий і розхристаний Підвальський волав у студійний мікрофон:

Дуже шкода, що ефірний час нашого рейтинг-шоу добігає кінця! Гаряча дискусія наших гостей – у самому розпалі!

Бабай захоплено спостерігав, як Симорозенко і Сливка тягали один одного за лацкани піджаків. Політичні опоненти обмінювалися взаємними на рівних:

– «Бандеровец!» – «Комуняка!», «Американская лахудра!» – «Московський покидьок!»

Позаду дискутуючих кандидатів дівиці з їхніх ескортів тягали одна одну за волосся. На трибунах божеволіли глядачі – вони гамселили один одного червоними та жовто-блакитними прапорами, плакатами підтримки та різноманітними агітматеріалами. Бабай мало не підскакував від захоплення:

– Вот это крутизна! Профессор, я тоже хочу в это шоу!!

Іміджмейкер покрутив у руках свої забрані з ремонту напередодні золоті окуляри:

– Видите ли, Владимир Михайлович, это весьма ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЕ шоу. Господин Подвальский приглашает к себе на программу только кандидатов с высоким рейтингом…

Бабай рішуче звівся на ноги, мало не перекинувши крісло:

– Так, господин Боженко, делайте с моим рейтингом что хотите, но чтобы за неделю он у меня дорос до этого шоу!


5

Після спілкування з Бабаєм у кімнаті стало незвично тихо. Іміджмейкер и асистент втомлено сиділи у кріслах.

– Нестор Евграфович, только один вопрос – почему вы с господином Подвальским решили написать участникам сегодняшнего шоу именно тридцать и двадцать пять процентов? – запитав у шефа Артурчик.

Нестор Євграфович відкинувся на спинку крісла:

– Видишь ли, Артур, это очевидный психологический расчет. Если бы мы нарисовали меньшие результаты, то наш богатенький буратино мог вообразить, что на предвыборной кампании можно сэкономить. А если бы проценты у конкурентов были еще выше, то, как деловой человек, он, скорее всего, решил бы плюнуть на эти выборы. А еще, чего доброго, потребовал обратно свой аванс… Теперь же – бизнес-план одобрен, финансирование открыто, и наше выездное шоу продолжается.

Іміджмейкер, фальшиво наспівуючи «Шоу мает гоу он! Шоу мает гоу он!», дістав залишений Бабаєм конверт, погладив його, потім запустив у нього пальці і пошурхотів купюрами. Перераховувавши гроші, Нестор Євграфович дістав кілька купюр і поклав їх у менший конверт. Раптом задзеленьчав телефон – Артурчик взяв трубку:

– Киевский офис профессора Боженко… Да-да, Михаил Саркисович, конечно! Нестор Евграфович, это Господин Подвальский… – повідомив він шефові, простягаючи трубку. Іміджмейкер весело привітався:

– Да, Мишенька, здравствуй!… Конечно, смотрел! Ты, как всегда, великолепен! Наши кролики, надеюсь, ничего не заподозрили?… Дрались по-настоящему?! Ха-ха!… Что-о?!. Возмущались, почему такой низкий рейтинг – тридцать и двадцать пять?! Да потому, что даже мне умножать больше, чем на три, не позволяет совесть! Так, Миша, а теперь по делу. Расклад существенно изменился. Да-да, последние опросы и еще более достоверные рейтинги… Конечно-конечно, все, как обычно. Мой ассистент сейчас занесет самые свежие цифры…

З цими словами Нестор Євграфович вручив Артурчикові менший конверт. Асистент мовчки взяв його і, одягнувши дублянку, вийшов з номера.


Частина 4

Пролог

Нестор Євграфович і Артурчик сиділи у своєму номері, пили каву з коньяком і дивилися телевізор. За вікном – як і тиждень тому – падав лапатий сніг. Втім, лютнева погода аніскільки не впливала на гарячу діяльність політтехнологів. Іміджмейкер з асистентом переглядали чергове рейтинг-шоу, що розгорталося у великій телевізійній студії з переповненими глядачами трибунами. На подіумі у світлі прожекторів, здійнявши руки у вітанні, розкланювався ведучий – Михайло Підвальський, цього разу вбраний у жовто-золотистий фрак, розписаний доларовими логотипами, і з пофарбованим у жовтий колір волоссям. Оркестр грав бравурний марш.

– Шановні телеглядачі! В ефірі передвиборне рейтинг-шоу Михайла Підвальського! – розпочав програму зірковий ведучий. Зал вибухнув оплесками та вигуками. Оркестр почав грати туш, і на сцену вийшли традиційні грайливі дівиці в бікіні. Підвальський одразу ж, викаблучуючись і жестикулюючи, узявся до суті:

– Вир політичних пристрастей нестримно затягує все більше і більше нещодавно мирних обивателів нашого міста! Відбуваються мітинги, демонстрації, агітконцерти! І на все це передвиборне божевілля буквально з кожного плоту незворушно дивляться шляхетні лики потенційних обранців.

Найзапекліша боротьба розгорнулась у Центральному виборчому окрузі. Центр політичних досліджень нашого шоу провів чергове опитування суспільної думки. Результат посоромив липові рейтинги продажних соціологів! Всупереч очікуванням так званих експертів, уперед вирвався відомий представник ділового світу – Володимир Михайлович Бабай, голова правління «Бабай-банка», президент корпорації «Бабай-газ» і власник мережі магазинів дитячого харчування «Бабай-бэби»! Він обійшов і лівого кандидата – товариша Симорозенка і правого – пана Сливку – цих вже обридлих усім за десять років Монтеккі і Капулетті наших політичних підмостків! Отже, ваші оплески нинішньому лідеру перегонів! Гостя – у студію!

Під мелодію пісні «Владимирский централ» дві дівиці у смугастих купальниках та касирських налокітниках вивели у світло прожекторів Бабая, тримаючи над його головою табличку з написом «33%». Ведучий, театрально вказуючи на відсотки, пафосно вів далі:

– Отже, друзі, дозвольте вам представити…

– Подожди, начальник! – безцеремонно перервав Бабай Підвальского, виймаючи гаманець. Оркестр миттєво зметикував, чого від нього очікують, і вибухнув потужним вокалом:

«К нам приехал наш любимый
Владимир Михалыч до-о-рогой!!»
Іміджмейкер клацнув пультом дистанційки, екран згас. Асистент першим висловив своє враження від щойно переглянутого фрагменту:

– Мне кажется, за такие деньги Михал Саркисович мог бы сказать, что Бабай не просто лидирует, а лидирует с большим отрывом.

– Что ты, Артурчик, ни в коем случае! – поблажливо посміхаючись, заперечив шеф. – Моя профессиональная интуиция подсказывает, что отрыв не столь уж велик, тем более, что конкуренты прямо сегодня начнут интенсивно его сокращать…

Потенційну полеміку політтехнологів перервав гучний стукіт у двері. З коридору долинав відчайдушний лемент Симорозенка:

– Нестор Евграфович! Нестор Евграфович! Товарищ Боженко!!

Асистент з величезною повагою і захопленням звів очі на свого начальника і сказав:

– Гениально, шеф! Интуиция вас, как всегда, не подвела…


1

Артурчик відчинив двері і в кімнату, ледь не збивши асистента з ніг, ввалився Симоро-зенко з невеликою валізою в руці. Жбурнувши валізу під стіл, він схвильовано закрокував перед політтехнологами туди й сюди.

Трохи відхекавшись, захлинаючись від обурення, він почав несамовито кричати:

– Товарищ профессор! Нестор Евграфович! Пока мы с вами ведем честную избирательную кампанию по всем канонам диалектического материализма, помноженного на последние достижения политтехнологии…

– Марксистской политтехнологии, товарищ Симорозенко, – авторитетно зауважив іміджмейкер.

– Вот именно! – погодився кандидат від лівих і продовжив. – И в это время вперед вырывается какой-то банкир, практически бандит! А ведь я его еще пацаном помню – первый фарцовщик в районе был!

Іміджмейкер покрутив у руках свої золоті окуляри:

– Действительно, Никита Ильич, ситуация непростая. Нашему с вами пролетарскому интеллекту и марксистскому подходу противопоставлена по-буржуазному грубая денежная масса. Вы же помните формулу основоположников – «Деньги-Товар-Деньги-штрих». Признаюсь вам с пролетарской прямотой: выборы – тот же товар.

– Но я ведь уже потратил деньги! – обурено вигукнув Симорозенко.

Нестор Євграфович заспокійливо поклав руку йому на плече:

– Конечно-конечно, дорогой Никита Ильич! А этот ваш фарцовщик, судя по всему, потратил деньги-штрих! Или, исходя из его рейтинга, даже два штриха. И объективная реальность, данная нам в ощущениях, заставляет меня задать вам диалектический вопрос. Скажите мне, как марксист марксисту: готовы ли вы ответить своим штрихом на наглый вызов оголтелой буржуазии?! Симорозенко тяжко зітхнув і зі словами: – Да мы тут напрягли партактив и собрали членские взносы за следующий квартал! – витяг з-під столу валізу і дістав відтіля величезний газетний згорток.

Іміджмейкер потер руки і розв'язав пакунок.

– Неплохо, очень неплохо! Мы свернем Бабаю шею! – сказав він, розгортаючи згорток. Симорозенко зітхнув іще тяжче:

– Вы не представляєте, как это было тяжело. У некоторых во имя победы блока левых сил пришлось отнимать буквально последнюю гривну…

Іміджмейкер нарешті дістався вмісту згортка і побачивши, що це справді винятково гривневі купюри, розчаровано вимовив:

– Так это ВСЁ – по гривне? Буквально? Симорозенко зітхнув уже зовсім тяжко:

– Нет, не совсем всё. С пенсионеров и безработных мы берем по пятьдесят копеек, – сказав він і дістав із валізи велику скарбничку у вигляді погруддя Леніна із прорізом на лисині. Навіть бувалий іміджмейкер був ошелешений. Проте він швидко прийшов до тями навіть у такій ситуації:

– Ну-у, что ж, я вижу – подпольный райком действует. Мы разработали широкомасштабный пропагандистский удар по всем социальным и возрастным группам. Пройдемте!

Рішучим жестом Нестор Євграфович запросив клієнта до сусідньої кімнати, де на стіні були розвішані плакати. Він підвів комуніста до агітаційної експозиції:

– Специально для вас, товарищ Симорозенко, – последние достижения марксистско-ленинского компьютерного дизайна!

Артурчик з указкою в руці – ніби екскурсовод на вернісажі – розпочав обхід експозиції з коментарем та роз'ясненнями:

– Плакат номер один – промовив Артурчик і зачитав напис унизу аркуша. – Товарищ Симорозенко и Че Гевара отражают атаку американских наемников в заливе Кочинос.

На плакаті був зображений Симорозенко за кулеметом, а Че вказував вдалечінь рукою. Загалом, угадувалися оцифровані контури відомої афіші кінострічки «Чапаев».

Артурчик вів далі:

– Плакат оказывает непреодолимое воздействие на молодых избирателей. Для избирателей среднего возраста предназначен плакат номер два.

Вони перейшли до наступного плаката, на якому Брежнев и Симорозенко злились у братньому поцілунку. Артурчик професійно коментував витвір рекламного мистецтва, читаючи написане на плакаті:

– Товарищ Симорозенко и дорогой Леонид Ильич снижают цены на водку. И, наконец, плакат номер три, – виголосив асистент. Наблизившись до останнього витвору настінної агіації, він прочитав:

– Бальзам на раны старой гвардии – товарищи Симорозенко и Сталин принимают парад Победы на Красной площади.

На плакаті були зображені Симорозенко і Сталін у білих френчах, котрі вітають народ зі стіни Мавзолею. Симорозенкові від захоплення пересохло у роті. Він довго добирав слова, щоб озвучити свою думку. Діставши і розкуривши подаровану сталіністами люльку, він, нарешті, лаконічно констатував:

– Диалектично!!!

Остаточно оговтавшись, Симорозенко взявся пильно роздивлятися плакат, мало не торкаючись носом ламіноваго паперу. Політтех-нологи переглянулися – зі стурбованого вигляду кандидата від лівих було зрозуміло, що його щось-таки не влаштовує.

– Что-то не так?… – обережно поцікавився іміджмейкер, так само наблизивши носа до агітки.

– Вот тут… Вы знаєте, товарищи, с Иосифом Виссарионовичем небольшая неувязоч-ка… Я ведь в те годы еще пешком под стол ходил… – розчаровано мовив Симорозенко. Асистент загадково посміхнувся і, багатозначно піднявши палець та з повагою зиркаючи на Шефа, розтлумачив:

– Нестор Евграфович предусмотрел запасной вариант третьего плаката.

Артурчик повернув плакат іншим боком. На звороті був зображений Сталін, який тримав на руках карапуза в піонерскій формі з обличчям і сивиною Симорозенка.

– Гениально! – захоплено вигукнув Симорозенко. Він вийшов на середину кімнати, і, попихкуючи своєю люлькою, з природним грузинським акцентом повільно і неголосно підсумував свої міркування:

– Это – по-нашему. Народ давно истосковался по такому социалистическому реализму, товарищ Боженко!


2

Випровадивши тимчасово задоволеного Симорозенка, іміджмейкер і асистент залишились у номері удвох. По телевізору продовжувалося рейтинг-шоу Підвальського. Бабай сидів на сцені, Підвальський з мікрофоном у руці обходив трибуни з глядачами. Глядач із залу попросив слова – ведучий простягнув йому мікрофон.

– Багато виборців вважають, що у вас сумнівна репутація. Відомі випадки, пане Бабай, що в нашому окрузі вами залякували маленьких дітей… – безстрашно виголосив глядач із зали.

– Ах, ты ж… – піднімаючись з крісла, почав було Бабай. Підвальський миттєво перетнув йому дорогу і, розряджаючи ситуацію, заторохтів:

– Пан Бабай має на увазі, що опоненти застосовують проти нього брудні піар-технології. А от за даними нашого опитування, серед дітей дошкільного віку, Бабай за популярністю значно випереджає Ягу зі ступою та Кощія Безсмертного і поступається лише Карлсону, який живе на даху!

Бабай, піддавшись чарівливості Підвальського, справді трохи заспокоївся. За хвильку він відібрав у ведучого мікрофон і, не підіймаючись із крісла, голосно, щоб геть усім було зрозуміло, промовив:

– Я не знаю, где там «крышует» этот ваш Карлсон, но у нас в городе каждый ребенок знает, что если Бабай – крыша, то… – Бабай намагався згадати слово, що означає предмет, потрібний йому для завершення думки. – Этот, как его…

Гість шоу встав із крісла і, піднявши ногу та розставивши руки, намагався зобразити глядачам, як виглядає цей «предмет».

– Аіст… – пошепки підказав йому Підвальський.

– Да! Вот!! Аист!!! – радо вигукнув Бабай вже без мікрофона.

– Аист на крыше, счастье – под крышей, мир – на земле! – несподівано почав фальшиво співати бізнесмен.

Підвальський, щоб врятувати відому пісню від наруги, підхопив останні рядки і проспівав їх разом із кандидатом. Іміджмейкер вимкнув пультом звук і, потискаючи руку своєму помічнику, пафосно привітав його з творчою перемогою:

– Поздравляю, Артур Андреевич! Как тебе удалось заучить с ним эту цитату?

– Нестор Евграфович, – исключительно благодаря вашей системе опорных сигналов. Аист – это фамилия начальника его личной охраны, а «Счастье» и «Мир» – его любимые ночные клубы! – скромно доповів Ар-турчик.

Раптом без стуку до номера увірвався розлючений Сливка. Конвульсивно тицяючи в екран рукою, він волав:

– Несторе Євграфовичу! Ви теж бачили це неподобство!! Це ж буде національною ганьбою, якщо такий Бабай стане народним обранцем!! І це тоді, коли ми будуємо виборчу кампанію на підвалинах духовності, підсиленої сучасною політтехнологією…

– Національно свідомою політтехнологією, пане Богдане! – співчутливо наголосив іміджмейкер.

– Так-так! А цей Бабай пре, як свиня на кукурудзу!! А ми ж його ще у дев'яносто першому році вигнали з Руху, бо він поряд з національною символікою та патріотичною літературою торгував на Майдані Незалежності дешевою москальською порнухою!! – не вгамовувався Сливка.

Іміджмейкер жестом дипломатично зупинив клієнта і одразу ж взявся до справи:

– Ех, Богдане Степановичу, ми ж з вами козацького роду і розуміємо, як часто в історії наш довірливий народ обманювали підступні зрадники, які спиралися на брудні космополітичні фінанси! Але ж, я сподіваюсь, ми зможемо достойно відповісти на цей зухвалий виклик?!

– Як сказав поет, – продовжував розпашілий Сливка з пафосом, – «життя триває, доки точиться війна!» Я приймаю бій!

Груди націонал-демократа розпирало почуття несправедливості. Трохи заспокоївшись, він продовжив дещо діловитим тоном:

– На щастя, вчора я отримав ґрант українсько-канадійського фонду «Пробудження» на написання своєї нової книги «Правда про Полтавську битву».

– Тобто? Вона відбулася не під Полтавою? – щиро здивувався Іміджмейкер.

Сливка поблажливо посміхнувся і зі знанням справи взявся розтлумачувати політтехнологу нові і цілком правдиві історичні факти:

– Та ні, таки під Полтавою. Але, як мені вдалося з'ясувати, комуно-імперські історики цинічно фальсифікували справжній результат цієї битви!

Гість знову не на жарт розпалювався, ущемлений несправедливістю трактування історії:

– Вони вкрали у нас цю славетну перемогу над азійською ордою Петра Першого! Насправді це гетьман Мазепа взяв Петра у полон і той помер у страшних злиднях на турецькій чужині…

Нестор Євграфович задумливо крутив у руках свої золоті окуляри. Отетерілий і зовсім збитий з пантелику Артурчик запитально подивився на шефа і закашлявся. Сливка підійшов і люб'язно почав гамселити його по спині.

– Спа… спа… спасибо… Эта историческая правда стала такой неожиданностью… – намагався вивернутися від долоні націонал-демократа Артурчик.

– Будь ласка, – сказав Сливка і замислився. – Так на чому я зупинився? Ага, на якійсь історії…

– Так-так, це була дуже цікава історія про отриманий вами ґрант, – нагадав своєму клієнтові Нестор Євграфович.

Сливка, раптом ніби похопившись, дістав із кишені конверт.

– Саме так! Ми дамо відсіч цій знахабнілій бандократії!! – вигукнув він, простягаючи конверт іміджмейкерові. Нестор Євгра-фович не кваплячись, перерахував наявні в ньому купюри.

– Я бачу, ми не тільки дамо відсіч! Ми просто звернемо шию цьому Бабаю!! – задоволено посміхаючись, рішуче промовив політ-технолог.

Втім, Сливка розгублено ляскав долонями по усіх своїх кишенях, після чого раптом несподівано схаменувся:

– Ой! Здається, я віддав вам усі гроші… Як же бути з моєю книгою? Дозвольте…

Він простягнув руку за щойно врученим іміджмейкеру конвертом. Нестор Євграфович, не звертаючи жодної уваги на руку націонал-демократа, опустив конверт у свою кишеню і міцно потиснув руку кандидата:

– Не турбуйтеся, Богдане Степановичу! Ваші просвітницькі дослідження ми візьмемо за основу рекламних роликів для телебачення, – імпровізував Нестор Євграфович. І, щоб уникнути якихось заперечень, одразу ж продовжив:

– Завтра вранці ми починаємо зйомку циклу «Історичні портрети від Богдана Сливки». Перший сценарій: «Богдан Сливка і Карл Дванадцятий допомагають гетьману Мазепі перемогти Петра Першого». Уявляєте собі: ви на білому коні скачете попереду козацького війська, поруч з вами – Богдан Ступка в ролі гетьмана Мазепи. На роль шведського короля запросимо Депард'є.

– Геніально, пане Несторе!! – захоплено, зі сльозами щастя і вдячності в очах, вигукнув Сливка.

За хвильку, трохи поміркувавши, він з деякою підозрою поцікавився:

– Але-е… хто у нас гратиме царя Петра?

Іміджмейкер продовжив свій віртуозний імпровіз:

– Ну-у, на роль Петра найкраще підійде… Михайло Жванецький! Артуре, продемонструйте, будь ласка! – діловито попросив Нестор Євграфович.

Небезталанний асистент скорчив гримасу і став дивовижно схожим на великого гумориста. Іміджмейкер, а потім і Сливка, розсміялися з його жарту. Доки лунав сміх, Артурчик вивів на монітор комп'ютера фотографію Жванецького і маніпулюючи клавіатурою та мишкою, домалював йому петровські вуса, потім – перуку і трикутний капелюх, – загримувавши відомого сатирика під карикатурне зображення Петра. Сливка, який з цікавістю спостерігав за народженням картинки, патетично вигукнув:

– Пане професоре! Нам з вами судилося виконати велику історичну місію: в процесі передвиборчої боротьби розкрити народу очі на його справжнє і славетне минуле!

Кандидат нахилився до монітора і, показуючи пальцем на карикатуру царя московитов, діловито, зі знанням справи звернувся до Артурчика:

– Друже, а ви не могли б зробити цього Петра ще й одноногим, рябим і горбатим?


3

Щойно Сливка вийшов із номера – зазвонив телефон. Іміджмейкер підняв трубку.

– Киевский офис профессора Боженко… – упізнавши голос одного зі своїх клієнтів, він радісно і бадьоро продовжив:

– Да, господин Бабай, конечно, узнал. Но все равно – богатым будете!… Ну я же говорил – при вашей телегеничности и личной харизме вы будете иметь бешеный успех у избирателей… Да, ваш рейтинг продолжает расти. Но не спешите расслабляться – враги не дремлют!… Нет, я не о прокуратуре, я – о соперниках. По нашим сведениям, для подготовки ответного удара из Ашхабада прибыла группа личных имиджмейкеров Туркмен-баши… Вас это не удивляет? Ах да, вы же занимались прямыми поставками туркменского газа… На сколько?… Да-а, за такие деньги даже он мог обидеться… Ну, ничего, я работаю над вашим имиджем по двадцать пять часов в сутки! Конкурентам не то, что Туркменшиши, сам Аллах не поможет!

Іміджмейкер натиснув клавішу телефону і, почувши неперервний гудок, одним рухом пальців, навіть не дивлячись на клавіатуру апарата, набрав наступний номер.

– Господина Подвальского, пожалуйста… – офіційним тоном промовив він і за хвильку бадьоро й оптимістично продовжив: – Але, Мишенька!… Да, ты убедителен, как всегда. Все-таки верно говорят, что правда – это атомная бомба политологов. Хорошо, что мы с тобой – гуманисты и соблюдаем конвенцию о неприменении оружия массового поражения… Да-да, все идет по плану, у меня снова есть заказчики на твою незапятнанную репутацию неподкупного аналитика.

Нестор Євграфович подав знак Артурчикові, і той дістав принесені Симорозенком пуделки та скарбничку і почав їх спаковувати.

– Сейчас к тебе подъедет Артур с последними данными. Денег, то есть… данных будет много, но ты, пожалуйста, не пугайся… Все, Мишенька, привет жене, – закінчив Іміджмейкер і, вдоволено посміхаючись, поклав трубку.

– Давай, Артур, одна нога – здесь, другая – там, – наказав він асистенту. Той взяв пакет і, накинувши дублянку, швидко вийшов.


4

Про велику гримерну кімнату Михайла Підвальського на телестудії ходили легенди. Окрім десятків нагород у різних номінаціях з усіляких телевізійних конкурсів та фестивалів та сотень сувенірів з усього світу, кімната завжди була заставлена квітами, шампанським та коробками з цукерками. Стіни між гримерними дзеркалами і навіть частина стелі були обклеєні – ніби шпалерами – плакатами всесвітньо відомих талановитих естрадних співаків та діячів мистецтва, приналежність яких до когорти сексуальних меншин не залишала жодних сумнівів. На всіх без винятку плакатах стояли автографи зображених на них гей-зірок, які різними мовами світу бажали панові Михайлу усіляких гараздів.

Зрозуміло, що всі столичні та провінційні гомоксексуалісти мріяли побувати в гостях в улюбленого ведучого. І багатьом це вдавалося. Втім, насправді Михайло Підвальський був переконаним натуралом і впродовж багатьох років без жодних зусиль йому вдавалося це приховувати. Тільки найближчі друзі та кілька сотень вродливих дівчат знали його велику таємницю. Чи точніше – страшну правду про Михайла Підвальського. Так склалося, що суспільна думка про його нетрадиційну орієнтацію та самоусвідомлення приналежності до мистецької еліти лоскотали самолюбство пана Михайла і сприяли його ствердженню як телезірки. Саме тому він навіть не хотів думати про зміну свого іміджу. Принаймні, у найближчі десяток-два років…

Після візиту Артурчика, який вручив йому пуделки та скарбничку з грошима, Михайло Підвальський, згадуючи всіх чортів та незлостиво проклинаючи свого друга-іміджмейкера, вже добрих півгодини перераховував гору пошарпаних гривневих папірців. Поруч на столі на друзках розбитого погруддя-скарбнички височіла ще одна величезна купа – але вже дрібних монет. У гримувальну пана Михайла зазирнула дівиця-адміністратор і лагідно й обережно нагадала:

– Михал Саркисович! До эфира – две минуты!

Підвальський роздратовано сплюнув. Не рахуючи, він згріб монети у шухляду стола. Припудривши перед дзеркалом обличчя та поправивши на лацкані брошку, ведучий вибіг у коридор.


5

Іміджмейкер з асистентом сиділи у своєму готельному номері, попиваючи каву з коньяком, і чекали вечірньої політично-аналітичної телепрограми. Гостем програми цього разу мав бути друг Нестора Євграфовича зірковий телеведучий рейтинг-шоу – сам Міша Підвальський. Нарешті у кадрі з'явився ведучий аналітичної програми:

– Добрий вечір, пані та панове, в ефірі розважально-аналітична програма «Факти і роздуми», – привітався він і, приязно посміхаючись у бік гостя студії, представив його глядачам: – наш сьогоднішній гість – відомий політолог та конфліктолог Михайло Підвальський. Михайло Саркісович, ви прискіпливо вивчаєте конфлікт ідеологій, що зіткнулися у Центральному виборчому окрузі нашого міста. Як ви прокоментуєте ситуацію, яка там склалася?

Підвальський намагався видаватися серйозним, поважним і розважливим. Одночасно. І це йому вдавалося. Він поважно сказав:

– У Центральному виборчому окрузі з-поміж тридцяти п'яти кандидатів виділяються три беззаперечних лідери. Це кандидат від лівих Микита Симорозенко, кандидат від правих – Богдан Сливка, а також незалежний представник ділових сфер Володимир Бабай. Якийсь час здавалося, що пан Бабай, як свіжа третя сила з неабиякими матеріальними ресурсами, зуміє скинути на узбіччя електорального поля представників традиційних ідеологій.

– А яка ситуація зараз? – зазираючи гостю у вічі і киваючи на таблиці за спинкою його стільця, запитав ведучий.

Підвальський озирнувся – дістав складені позаду наочні матеріали і поставив їх у кадрі…

– А таблицы, видать, универсальные – изготовлены один раз и на всю избирательную кампанию, – подумав про себе Нестор Євграфович.

Тим часом Підвальський вів далі:

– Останніми днями і ліві, і праві спромоглися мобілізувати додаткові ресурси, апелюючи саме до ідеологічних уподобань виборців округу. За моїми останніми даними, на перше місце трохи несподівано вийшов кандидат від націонал-демократичних сил Богдан Сливка. Впритул за ним йде єдиний кандидат від лівих сил Микита Симорозенко. Що стосується Бабая, то він опинився на третьому місці, помітно поступаючись нашим незмінним і непримиренним Монтеккі і Капулетті.

– То ж ви вважаєте, що третя сила, тобто пан Бабай, вже не зможе конкурувати за депутатський мандат? – з удаваною завзятістю дотискав гостя програми ведучий.

– Зможе, але тільки в разі, якщо ще активніше задіє той самий матеріальний ресурс, про який я казав вище, – переконливо розмірковував Михайло Підвальський.

Нестор Євграфович приглушив звук телевізора, і мовив асистенту:

– Все-таки наш Миша – гений! Понимает намеки с полуслова, даже очень мелкими купюрами!

Іміджмейкер увімкнув звук – ведучий продовжував:

– Наші телеглядачі цікавляться, яку роль у цій запеклій боротьбі відіграє відомий московський іміджмейкер українського походження Нестор Боженко?

Підвальський з доволі незвичним для нього діловитим та серйозним виразом обличчя незворушно нейтралізував випад колеги:

– Кореспонденти нашого рейтинг-шоу неодноразово запитували про це самого Нестора Євграфовича. Але він відмовився від будь-яких коментарів, посилаючись на професійну етику.

Іміджмейкер вимкнув телевізор і перезирнувся з асистентом. Політтехнологи розсміялися. Оклигавши від сміху, Артурчик дуже нерішуче, але все ж наважився інтелігентно попросити шефа відпустки в місто:

– Нестор Евграфович, сегодня был напряженный день. Я, пожалуй, пройдусь по вечернему городу, тем более, тут такие красивые девушки…

Іміджмейкер поглянув на свого загнаного передвиборними гонками помічника і посміхнувся. Потім посуворішав і по-батьківськи промовив:

– Не расслабляйся, Артур. Моя профессиональная интуиция подсказывает, что рабочий день у нас еще не закончился. Как минимум, уодного клиента должны появиться новые идеи относительно расширения бюджета своей предвыборной кампании…

І справді – наступної миті у двері номера гучно постукали і політтехнологи почули голос Бабая:

– Господин Боженко, откройте!! Асистент захоплено прошепотів:

– Нестор Евграфович, вы тоже – гений! Вы – выдающийся гений!


Частина 5

Пролог

Іміджмейкер, асистент і Підвальський сиділи у залі готельного ресторану за столиком, накритим на чотирьох, і збиралися обідати. Вони чекали саме четвертого, який з невідомих причин затримувався, і розмовляли. При цьому Нестор Євграфович у новому чорному костюмі звично крутив у руках свої золоті окуляри, що віщувало важливу ділову зустріч.

Артурчик у незмінному піджаку в клітинку робив якісь помітки у своєму товстезному добряче потертому записнику. А Підвальський, з новою папуго-подібною зачіскою, у помаранчевій жилетці, випромінював життєлюбність і уособлював найсміливіші тенденції в авангардній моді. Чим і привертав увагу відвідувачів та персоналу ресторану.

Попри свою іміджеву широко задекларовану сексуальну орієнтацію і водночас – перенасичене спілкування з найвродливішими представницями протилежної статі, життєлюбний Михайло Підвальський жваво підморгував усім офіціанткам, які опинялися неподалік. Загалом – дивлячись на телезірку, здавалося, що він бабій – хоча це була чистісінька правда – і що за вікном травень або червень. Але аж ніяк не початок березня.

Нестор Євграфович вкотре подивився на годинник і, звертаючись до Підвальського, жартома зауважив:

– Что-то твой Леша задерживается… Все уже почти остыло. Будем считать, что он снял свою кандидатуру в мою пользу.

Підсовуючи ближче до себе тарілку з першим, іміджмейкер вдоволено додав:

– Чего мне, действительно, не хватало в Москве, так это настоящего украинского борща и котлет по-киевски…

Підвальський, потягуючи коньяк і роззираючись навкруги, з єхидністю підтримав жарт друга:

– Нестор, это самая экзотическая версия твоего возвращения на родину. Такую трогательную легенду я могу озвучить в своем ближайшем шоу…

Телезірка провів поглядом молоденьку офіціантку і за хвилю, вже цілком серйозно, додав:

– По самому льготному тарифу…

– Ладно, Миша, шутки в сторону, – по-змовницьки зупинив його іміджмейкер і, сьорбаючи свій улюблений борщ, промовив:

– Сегодня утром мне звонил из Кремля Владимир Владимирович. Он интересовался рейтингами украинских партий и прогнозом будущего состава Верховной Рады.

Підвальський, пожвавлюючись, поставив на стіл щойно наповнену – вже п'яту – стопочку вишуканого азербайджанського коньяку:

– Нестор, ты как всегда, по адресу! Только вчера наш президент поручил мне заняться партийными рейтингами, – діловито повідомив він. Іміджмейкер, мабуть, і не чекав іншої відповіді. Він поміняв блюда, відрізав не кваплячись шматок котлети по-київськи і, старанно розжовуючи її, погодився з шоуменом:

– Правильно, Мишенька! Я всегда говорил, что выборы – это слишком серьезное дело, чтобы доверять его простым избирателям, не имеющим нашего с тобой кругозора.

Асистент з помітною шанобливістю запитався у телезірки:

– Михаил Саркисович, у вас уже есть предварительные оценки?

– А как же, молодой человек, – зверхньо і поблажливо відповів той, знову відпивши півстопочки коньяку, хоча насправді Артурчик був його ровесником. Ще раз нишком зиркнувши на асистента свого друга, телеведучий відчув, що перегнув палку, – оскільки атмосфера та й стосунки між ними трьома були дійсно приятельськими. Щоб виправити свою неоковирність, Підвальський, приязно посміхаючись та змінивши тон, по-дружньому поклав свою руку на Артурчикову і вирішив пояснити далі:

– Конечно, есть, причем самые беспристрастные! По предварительным расчетам, каждый процент рейтинга в моем шоу обойдется любой партии в десять штук баксов!

Артурчик зиркнув на шефа – той був захоплений своею котлетою. Зніяковілий асистент почервонів і обережно вивільнив свою руку з руки Підвальського. Оскільки його – Артурчика – не було у списку близьких друзів телезірки, яким була відома велика страшна таємниця кумира секс-меншин.


1

Непомітно до їхнього столика підійшов чоловік, якого, власне, й чекали. Це був доволі енергійний на свої 40 – 45 років чорнявий чоловік в легкому чорному светрі і зі шкіряним портфелем. Підвальський запопадливо підсунув гостю стілець і, запрошуючи його до столу, представив свого знайомого політтех-нологам:

– Нестор, познакомься, – Алексей Егорович Смотрянский, генеральный продюсер нашего лучшего телеканала.

– Лёша, – вів далі ведучий шоу, – это и есть знаменитый Нестор Евграфович!

Смотрянський, підсідаючи за стіл, одразу ж пояснив причину свого спізнення:

– Извините, Нестор Евграфович, за опоздание, но из-за нашего общего друга, – телевізійник кивнув у бік Підвальського, – меня прямо на девять утра вызвали в администрацию! – і додав, втомлено звертаючись до Під-вальського:

– Михал Саркисыч… Миша… что ты там наговорил вчера в своем шоу?

– А в чем дело?! У меня список приглашенных и все рейтинги одобрены лично Президентом… – помітно занепокоївся той.

– Кем-кем одобрены? – суворим тоном уточнив Генеральний продюсер.

Підвальський почав втрачати впевненість у щойно сказаному:

– Ну-у, советником Президента…

– Кем? – перепитав Смотрянський ще суворіше.

Підвальський осягнув, що хитрувати чи заперечувати вже немає сенсу і майже змирився.

– Ну, помощником советника Президента… – неголосно сказав він.

Проте, керівник телеканалу вирішив дотиснути шоумена:

– Миша, даю последнюю попытку… – так само неголосно, але суворо промовив він. І Підвальській, остаточно деморалізований, вирішив зізнатися, чого він не робив уже дуже давно:

– Позавчера, когда я пил кофе с секретаршей помощника советника Президента, она сказала…

Іміджмейкер, щоб якось урятувати свого розчавленого колегу, підморгнув асистентові і весело зауважив:

– Гм-гм! Узнаю друга Мишу! Значит, теперь у них это называется «пить кофе»…

Розрахунок Нестора Євграфовича справдився – Смотрянський продовжив, але перейшовши зі звинувачувального тону на повчальний:

– Вот видишь, Миша, если сильно постараешься, можешь быть честным человеком! А теперь скажи мне, честный человек, для кого ты придумал эту байку про личное президентское одобрение?

Нестор Євграфович знову вирішив допомогти своєму другові – він поплескав вже підпилого зніяковілого Підвальського по плечі і виголосив:

– Да чего уж там, и так все ясно! Только представьте, что бы устроила Мишина жена, если бы вдруг узнала, что он не в кабинете президента сидел до утра, а… гм-гм… пил кофе с секретаршей помощника его советника!

І щоб остаточно перевести розмову в інше русло, іміджмейкер кивнув асистентові, щоб той усім наповнив чарки. Сам Нестор Євграфович знову підсунув до себе тарілку і, зосереджено відрізаючи шматочок котлети, поцікавився у Смотрянського:

– Так что там в администрации?

– А что там сегодня может быть? Так, предпраздничная суета… – пригубивши чарку і також заходившись біля котлети по-київськи, відповів Смотрянський.

Іміджмейкер намагався пригадати, яке саме свято очікується, але не згадав, і тому весело запитав:

– Какой праздник? До выборов еще ого-го…

– При чем тут выборы? Завтра – восьмое марта! – відповів здивований необізнаністю політтехнолога Смотрянський.

Іміджмейкер перезирнувся з Підвальським:

– Слушай, Миша, а ведь точно! – тихо сказав він.

Підвальський гучно ляснув себе долонею по лобі:

– Лёша, отец родной! Ты мне буквально жизнь спас! Такой забывчивости мне не простили бы ни телезрители, ни любимые женщины! А жена бы просто убила!

– Это точно, можешь даже не сомневаться… – наколюючи на виделку черговий шматок котлети і переконливо хитаючи головою, зауважив Смотрянський. Не на жарт стурбований несподіваною і важливою новиною, Не-стор Євграфович нахилився до Артурчикового вуха і прошепотів:

– Артур, срочно созвонись с клиентами и назначь встречи.

Асистент підхопився і вийшов геть. Імідж-мейкер глипнув на годинник.

– Черт побери, времени почти не осталось… – сказав він і, допивши чарку, попрощався з телевізійниками.


2

…Нестор Євграфович з Артурчиком після великої напруженої роботи сиділи у своєму номері. Попиваючи каву з коньяком, вони переглядали щойно змонтовані рекламні віде-оролики. Першим був ролик товариша Симо-розенка.

Ролик починався позивними «Широка страна моя родная». На екрані прискорено зійшло величезне сонце зі серпом і молотом, на тлі якого з'являвся напис на весь екран «8 березня». Далі починався, власне, рекламний кліп.

У кадрі з'явився ткацький цех у стилі соц-реалізму перших п'ятирічок. Товариш Симо-розенко, хриплувато співаючи текст на мелодію «Как много девушек хороших», обходив ткаль і вручав кожній жінці по гвоздиці:

«Как много девушек хороших
В Центральном округе живет!
К ним, на весну-красну похожий,
Красный кандидат идет
И так поет:
Отдайте голос коммунисту!
Я нравственность восстановлю
И мужиков гулящих быстро
Наш партком вернет в семью!…»
Остання із ткаль, обвивши кандидату шию рукою, поцілувала Симорозенка зі співом: «…Я вас люблю!»

Після чого ткалі всім хором заспівали на дві партії:

«Никита!
Буржуям ты не дашь покоя!
Никита!
За власть Советов в бой пойдем!
Никита!
Ткачихи округа с тобою!
Смелей, Никита!
Тебе свой голос отдаем!»
До фіналу пісні ткалі зібрали роздані Симорозенком гвоздики в один величезний букет і вручили – тобто, фактично повернули – кандидатові. Зображення на екрані зупинилося. У стоп-кадрі завмерло «сімейне фото» – Симорозенко з квітами в оточенні ткаль. Зверху на картинку виповз слоган:


«Кандидат Симорозенко – стабильность, проверенная временем!»

Нестор Євграфович невдоволено зиркнув на Артурчика і жестом запросив поставити наступний ролик. За кілька секунд затемнення розпочався рекламний кліп пана Сливки.

Пролунали позивні на мелодію приспіву пісні «Маруся, раз, два, три, калина…» На екрані з'явилася зала Будинку культури, стилізована під «Шевченківський куточок» – рушники, портрети Шевченка, Франка, Українки, Драча і Павличка. На задній стіні висів транспарант «Конференція творчої інтелігенції». Богдан Сливка з трибуни співав на ту ж мелодію, що й комуніст:

«Дівчат багато чорнобривих
Я в списках виборців знайшов,
І квіти жовті та блакитні
Я дарувати їм готов,
За цим й прийшов!»
Сливка зійшов із трибуни і, роздавши ромашки та волошки жінкам у вишиванках, продовжив свою вокальну партію:

«Віддайте голос демократу!
Коли в парламент я прийду,
Садки вишневі коло хаток
По всій країні насаджу,
Я не брешу!»
До націонал-демократа підбігла грайлива жіночка і, надягнувши йому на голову віночок з кольоровими стрічками, гаряче поцілувала просто в губи. Хор жінок у дві партії потужно вдарив вокалом:

«Богдане!
На честь твою гримлять бандури!
Богдане!
Тримай державнеє кермо!
Богдане!
Відродиш, нашу ти культуру!
Богдане любий!
Тобі свій голос віддамо!!!»
До фіналу пісні жінки знов-таки зібрали роздані Сливкою квіти в один величезний букет і вручили його назад кандидатові. Зображення на екрані застигло у стоп-кадрі «сімейне фото» – Сливка в оточенні бандуристок. Зверху на картинку виповз слоган -


«Думаючи по-українськи, обирай українське! Богдан Сливка».

Іміджмейкер клацнув пультом і зображення завмерло на «паузі».


3

Тоном, якій не обіцяв нічого доброго, Не-стор Євграфович запитав у асистента:

– Та-ак! И вот на ЭТО пошли наши деньги? Ну, в смысле – бывшие деньги наших клиентов?!

– Но, Нестор Евграфович, но ведь вы же сами писали эти тексты… – несміливо спробував заперечити асистент.

Іміджмейкер грізно насупився і вигукнув:

– Тексты – гениальные!!

– Ну, так фонограммку мы можем и подправить… Хоть балалайку добавим, хоть орган… – дипломатично запропонував помічник.

Але шеф вже остаточно зшаленів:

– При чем тут музыка?!! Артур!! Я спрашиваю – откуда взялась эта массовка?!! Где вы нашли этих ткачих?!!

– Где-где? – образився асистент. – Ну, не в Караганде же, Нестор Евграфович! На ткацкой фабрике имени Клары Цеткин.

Іміджмейкер трохи заспокоївся, але продовжив з підозрою:

– А творческую интеллигенцию, небось, представляли учительницы украинского языка?

Асистент, зрадівши, що іміджмейкер оцінив всю натуралістичність політреклами, радісно вигукнув:

– Конечно! И нам еще очень повезло, что их всех вместе собрали в районо на совещание по новому правописанию…

Іміджмейкер, збавивши оберти, відверто зацікавився:

– И что, у них еще остались силы идти на съемку после ТАКОГО совещания?

– Почему ПОСЛЕ совещания? – перепитав помічник. – Им в новом году еще не платили зарплату, так я дал по двадцать гривен, и они вместо совещания пошли сниматься в клипе. Вместе со всем своим начальством. Кстати, – Артурчик показав на жінку з букетом, яка цілує на екрані Славка, – вот эта игривая дама – начальник районо. Нестор Евграфович, восьмое марта уже завтра, переснять все равно не успеем! Ну, посмотрите, какие они естественные и жизнерадостные! Куда там Мишиному кордебалету из рейтинг-шоу…

– Ладно, Артурчик, уговорил, – примирливо мовив іміджмейкер.

Асистент ствердився у правильності вирішення ним поставленого завдання:

– Вот и я говорю – избирателям же будет приятно увидеть родных ткачих и учителей, которые их одевают и учат! – з пафосом закінчив він.

Іміджмейкер із сумнівом у голосі зауважив:

– Ну, вообще-то, качество отечественного текстиля и среднего образования оставляет желать лучшего… Им бы приличного инвестора, или хотя бы спонсора… Так, это идея… Артурчик!!! – вигукнув він, розпалюючись. – Это гениальная идея! Срочно пишу новый сценарий! А ты, давай, обеспечь всех этих – ткачих-поварих, училок-мучилок!

– Куда?!! – запитав ошелешений асистент…

– Куда-куда? Ну не в Караганду же! – взяв реванш шеф… – Чтоб через два часа все были в съемочном павильоне!!

Асистент дістав із відеомагнітофона переглянуту касету.

– А с этими роликами что делать? – запитав він.

Іміджмейкер взяв його за плечі і, повернувши обличчям до виходу, розпорядився:

– Быстро вези на студию. Пускай завтра запускают оба сразу же после поздравления Президента!


4

У великому знімальному павільйоні горіли з півсотні прожекторів, спрямованих на багатоступінчасту естраду, що блимала різнобарвними вогнями. Сходами густими клубами скочувалася у залу аж до пульта звукооператорів пара азоту, переливаючись казковими космічними кольорами. Увага численних творчих та технічних працівників студії була прикута до сцени, де перед камерами з мікрофоном у руках розхитувався на ступнях нагримований до невпізнання Бабай. Осторонь, біля самої сцени, стояли іміджмейкер з асистентом та інші причетні і непричетні до процесу люди. Асистент з аркушем шефового сценарія в руках і з кипою паперів під пахвою керував зйомкою:

– Восьмое марта, дубль три! Пошла фонограмма!

Залунали перші ноти з паулсовського «Миллиона алых роз». Бабай у білому костюмі, що виблискував та іскрився, театрально закрокував сходинками вниз. Обабіч нього на сцену разом з ним сходили ті ж самі ткалі і вчительки, що вже знялися у двох попередніх роликах. Втім, цього разу жінки були одягнені в модельні чистесенькі костюми, ретельно підігнані та випрасувані. Гарні зачіски та професійний грим кожну з них перетворили на красуню. Оцінююче оглянувши «квітник» навколо себе, Бабай заспівав:

«Жил-был один кандидат,
Денег немного скопил,
И, когда праздник настал,
Женщин поздравить решил.
Он тогда продал свой банк,
Станки для ткачих приобрел,
А на остальной капитал
В школах ремонт произвел!»
Хор підхопив мелодію і матеріально стимульовані жіночі голоси нещадно вдарили присутніх по вухах:

«Миллионы своих инвестиций вложил
Бескорыстный Бабай – наш родной
кандидат!
Кто народ, кто народ всей душой
полюбил,
Лишь тому округ наш отдает
мандат!!»
Димо-машини вивергали важкі азотні хмари, зверху дощем сипалися доларові купюри, масовка, щиро радіючи, хапала їх на льоту.

– Стоп! Снято! Перерыв пятнадцать минут! – скомандував Артурчик.

До іміджмейкера, витираючи з чола піт, підійшов Бабай. Нестор Євграфович похвалив дебютанта:

– Ну вот видите, Владимир Михалыч, уже практически хорошо. Вы же просто талант! Вот когда в девяносто шестом мы репетировали предвыборные танцы Бориса Николаевича – вот там, действительно, пришлось повозиться!!

– Нестор Евграфович, а может, все-таки наймем дублера? – з надією в голосі запропонував Бабай.

– Ну что вы, голубчик, ни в коем случае! – безапеляційно заперечив іміджмей-кер. – Я как профессионал обязан заботиться о сохранности денег клиента. Достаточно того, что фонограмму нам напел сам Паваротти вместе с хором ватиканских монашек…

Очі Бабая заблищали. Він захоплено вигукнув:

– Круто!! Вот, боюсь только, братва не поверит…

– Предъявите счет, – поверят, – із суворим обличчям сказав політтехнолог, простягаючи банкіру аркуш з кошторисом. Бабай прочитав цифри і, прикро вражений, вигукнув:

– Мама родная!

– Какая мама?! – так само суворо перепитав іміджмейкер, заглядаючи у рахунок, – Нет, все правильно, никакой мамы. Видите, подпись: «Папа. Ватикан, 7 марта» – авторитетно припинив він дискусію.

З товстою пачкою однодоларових купюр до них підійшов асистент. Зі словами «Пожалуйста, ваш реквизит!» він простягнув пакунок Бабаю.

Бабай невдоволено зважив вагу пакунка на руці.

Интересно, почему с каждым дублем реквизита становится все менше? – запитав він.

Іміджмейкер взяв незалежного кандидата попід руку і коротко, але доступно роз'яснив йому елементарні принципи виготовлення реклами:

– Уважаемый Владимир Михалыч! Мы стремились, чтобы в кадре была видна неподдельная тяга народа к вашим инвестициям. Именно поэтому мы не предупредили массовку, что доллары сделаны на цветном ксероксе…

Бабай уважно роздивлявся американські гроші:

– Не понял. Я же для этого инвестиционного дождя специально разменял целую штуку по одному баксу! – не вгавав він.

Іміджмейкеру знову довелось все розставити по місцях:

– Деньги пошли на телефонные переговоры с Ватиканом. Вы же знаете, Папа старенький и говорит очень медленно.

Раптом пролунала команда асистента:

– Все на исходные! Восьмое марта: дубль четыре! Пошла фонограмма!

Студію заполонила знайома мелодія…


5

…Цього разу паулсовський «Миллион алых роз» наповнював люкс іміджмейкера, оскільки Нестор Євграфович збирався подивитися по телевізору трансляцію кліпа, завершеного Артурчиком самотужки. Весь екран заповнив собою Бабай…

Раптом задзеленьчав телефон, висмикнувши політтехнолога з роздумів. Іміджмейкер взяв трубку. Дзвонив Симорозенко.

– Да, Никита Ильич, с праздником вас!… – весело привітався іміджмейкер. – Почему не ваш праздник? Это праздник лучшей части вашего электората!… Что-о?! Ваши ткачихи в клипе Бабая?! Не может быть! По какому каналу!? Ах да, вижу-вижу!…

Прикривши трубку рукою, Нестор Євграфович прошепотів своему помічнику:

– Он потрясен – говорит, что на фабрике Клары Цеткин он десять лет проработал парторгом и не ожидал от своих ткачих такой политической неразборчивости.

Іміджмейкер продовжив діалог із Симорозенком:

– А чего же вы хотели, они же – ПРОФЕССИОНАЛЬНЫЕ ткачихи!… Как?! Они до сих пор состоят у вас на партийном учете? Замечательно! Наш человек в штабе Бабая сообщил, что этот зажравшийся бандократ обычно платит массовке по десять баксов. Так что, дорогой Никита Ильич, можете смело отправляться к своим Кларам Цеткин за партвзносами! Тем более, что классовая борьба в Центральном округе обостряется, и наша с вами пролетарская идея нуждается в дополнительном финансировании!… Да-да, но пасаран, товарищ Симорозенко!

Політтехнолог поклав трубку.

_Ну что, Артур, проведем маленький эксперимент? Набери-ка нашего патриота, – попросив він асистента. Той набрав номер – лінія була зайнята.

_Это ему звонят доброжелатели, пересказывают в лицах клип Бабая… Сейчас он дослушает и перезвонит нам, – задоволено припустив іміджмейкер. За хвильку телефон справді задзвонив.

– Киевский офис професс… – почав було ассистент. – Так-так, зараз паклычу. – Сказав він, простягаючи трубку, і з повагою прошепотів:

– Вы гений, Нестор Евграфович!

– Так, вітаю вас, пане Богдане!… – весело почав іміджмейкер. – Що ви кажете?!. Ваші вчительки агітують за Бабая? Не може бути!

Прикривши слухавку рукою, Нестор Євграфович коротко переказав асистенту, який згоряв від цікавості, зміст Сливкового обурення:

– Он говорит, что до девяносто первого года был парторгом районе

Іміджмейкер знову продовжив діалог із Сливкою:

– Так-так…

Нахилившись до асистента, Нестор Євграфович прошепотів:

– А потом он лично переписал их всех в Рух.

– Я теж, шановний Богдане Степановичу, не можу повірити в таку зраду національної ідеї, – вів далі іміджмейкер у трубку. – Може, їх катували?… Так, згоден, без руки Москви не обійшлося! Терміново пишіть скаргу в Центрвиборчком про іноземне втручання!… До побачення! Шануймося, бо ми того варті!

Нестор Євграфович з переможним виглядом поклав трубку.


6

У готельному ресторані за столиком, знову накритим на чотирьох, сиділи і снідали троє: іміджмейкер з асистентом і Підвальський. Четвертий – генеральний продюсер Смотрянський – знову запізнювався. Шоумен, як завжди нехтуючи їжею, повільно потягував азербайджанський коньяк і ділився своїми враженнями від перегляду виготовлених друзями витворів політичної реклами:

– Видел я вчера ваши клипы. Так себе, бедненько и неубедительно. А у этого вашего Бабая, что, нет бабок на приличную фонограмму? Сказали бы мне, я бы за полчаса организовал Паваротти и хор монашек Ватикана…

– Знаю-знаю! Через секретаршу помощника советника Папы Римского… – з іронією зауважив іміджмейкер.

Підвальський вдав ображеність і мовив з апломбом:

– Ладно, тоже мне, серый кардинал! Пока ты там возишься с сомнительными личностями, вчера вечером вся страна смотрела мое праздничное рейтинг-шоу в честь восьмого марта!

До столика непомітно підійшов Смотрянський із блідим, як крейда, обличчям.

– Лешенька! Как я рад тебя видеть! Ты сегодня почти не опоздал! – радісно зустрів гостя Підвальський. Телевізійник похмуро поглянув на телезірку.

– Это потому, что на этот раз в Администрацию меня вызвали прямо на шесть утра. Спасибо, устроил ты нам праздничек своим рейтингом… – тихо промовив він, тяжко зітхнувши.

– А что такое?! У них что-то случилось? – зухвало поцікавився Підвальський. – Кому-то не понравилось, что у меня Президент оказался на первом месте?!

Смотрянський втомлено впав на крісло і майже пошепки запитав шоу-мена:

– Миша, ты хоть помнишь, какой рейтинг ты вчера объявлял? Ты же назвал победителя в номинации «Женщина года»!!!


Частина 6

Пролог

…Нестор Євграфович традиційно міряв свій номер вперед-назад і диктував, асистент зосереджено барабанив по клавіатурі комп'ютера, не надто вдумуючись у зміст шефових слів:

«Еще в 1937 году основоположник современного имиджмейкерства учил нас, что чем ближе победа, тем острее становится классовая борьба. К сожалению, сегодня мы пока не имеем возможности в полной мере воспользоваться практическими наработками Иосифа Виссарионовича в сфере предвыборной борьбы. Однако, несомненным является тот факт, что чем ближе день голосования, тем изощреннее борьба, тем коварнее козни конкурентов».

Іміджмейкер замислився. В цю хвилину по телевізору, що працював з вимкнутим звуком, завершився концерт класичної музики і почалася програма новин. Нестор Євграфович побачивши заставку, поспішно увімкнув звук. Диктор, привітавшись, промовив:

– Почнемо наш випуск з термінового повідомлення з-за кордону. Сьогодні увага усіх світових інформаційних агенцій прикута до подій на острові Кіпр.

На екрані пішов відеоматеріал з Кіпру: у дворі будівлі Кіпрського уряду по-хазяйськи походжає «очевидна» братва з товстелезними золотими ланцюгами на шиях і з пістолетами та мобілками в руках. На всіх підходах до споруди Кіпрського парламенту чергують танки та інша бронетехніка, вулицями на джипах та БТР-ах роз'їжджають військові патрулі. Диктор начитував текст за кадром:

– За повідомленням світових агентств, вчорашнє рішення кіпрського уряду скасувати на вимогу Євросоюзу офшорну зону на території республіки вже сьогодні вранці призвело до збройного перевороту, очоленого фронтом Національно-фінансового порятунку. За інформацією агентства Рейтер, до коаліційного тимчасового уряду Кіпру увійшли представники російських нафтовиків, українських газових трейдерів, сіцілійської мафії та колумбійських наркобаронів. Нова влада одразу скасувала провокаційне рішення попереднього уряду і закріпила в Конституції історичну назву країни – Офшорна Республіка Кіпр. Опальний російський олігарх Борис Березовський, що перебуває в Лондоні, палко вітав чергову перемогу лібералізму… Тепер – про події у нашій державі…»

– Артурчик, будешь шарить в Интернете – обращай теперь внимание на Кипр, – звернувся іміджмейкер до помічника. Той, не знайшовши зв'язку між сюжетом і їхньою діяльністю, запитав:

– Нестор Евграфович, а зачем нам эта хунта?

– Интуиция подсказывает мне, что они обязательно захотят закрепить последние достижения оффшорной демократии посредством всекипрского референдума по народной инициативе… – задумливо пояснив іміджмейкер.

– Да что они, без нас результат не нарисуют? – намагався втямити суть шефового зацікавлення асистент.

Іміджмейкер так само задумливо сказав:

– Конечно, нарисуют. Но для того, чтобы в этот результат поверила международная общественность, необходимо будет провести дорогостоящую пиар-кампанию под руководством признанных специалистов с незапятнанной репутацией…

– А где они их возьмут? – наївно запитав Артурчик і затнувся, зустрівшись поглядом з іміджмейкером…


1

Нарешті диктор наблизився до подій, до яких політтехнологи були безпосередньо причетні:

– І наостанок місцеві новини. Продовжують вирувати політичні пристрасті в Центральному виборчому окрузі нашого міста. За даними соціологічних опитувань, попереду – представник націонал-демократичних сил Богдан Сливка, за якого сьогодні готові віддати свої голоси тридцять відсотків виборців. На другому місці – відомий підприємець Володимир Бабай – двадцять п'ять відсотків, і на третьому – кандидат від лівих – Микита Симорозенко – двадцять відсотків.

Скептично зітхнувши, іміджмейкер вимкнув пультом звук телевізора. Артурчик запитав:

– Нестор Евграфович, а с какого такого счастья мы вдруг вывели Сливку на первое место?

– А мы здесь, Артурчик, совсем не при чем, – пояснив іміджмейкер. – Это все самодеятельность Михал Саркисыча. Он вчера выступал на международной транскультурной конференции «Оффшоры и демократия». Ну, и после доклада к нему подошел канадский атташе…

– По оффшорам или по демократии?

– По украинской культуре… И спросил он нашего Мишу на чистом канадском языке: «А що, пане Підвальский, особисто ви робите для ствердження національної демократії?». Ну, Миша испугался, что ему срежут ґранты от диаспоры и уже вечером в своем рейтинг-шоу призвал телезрителей поддержать национал-демократов. А сегодня прямо с утра и за совсем небольшие деньги новостные программы демонстрируют, как дружно украинский народ откликнулся на призыв горячо любимой телезвезды…

Раптом у двері постукали. З коридору почувся крик Симорозенка:

– Товарищ Боженко! Товарищ Боженко!! Асистент тяжко зітхнув.

– Да, а у нас из-за Михал Саркисыча с самого утра новые проблемы, – промовив він і пішов відчиняти двері клієнту.


2

Симорозенко увірвався до кімнати як вихор. Нервово гасаючи по номеру та жестикулюючи, він з ленінською холеричною одержимістю волав:

– Ну что, господа профессионалы, не помогают ваши буржуазные штучки-дрючки!! Нацизм наступает! А до выборов – всего-то ничего!

– Да не волнуйтесь вы так, дорогой Никита Ильич! Неужели вы верите этим липовым рейтингам в утренних новостях?! – заспокоював гостя іміджмейкер:

– Я – никогда!! – верещав Симорозен-ко. – Но мои избиратели – честные, бесхитростные труженики, – мать их за ногу! И они могут поверить. И дрогнуть!

Нестор Євграфович надав своєму голосу якомога більше пафосу:

– Товарищ Симорозенко! Ваши сторонники – это же не какие-нибудь случайные избиратели! Это же – глыба, матерый электоратище!!

Асистент не стримався і додав:

– И если даже дрогнет, то на какие-нибудь пять-семь процентов…

Симорозенко з іміджмейкером ледь не розчавили Артурчика своїми важкими поглядами. Нестор Євграфович навіть нервово закашлявся і почав виправляти ситуацію:

– Гм-гм! – почав він здалеку. – Артур хотел сказать, что мы разработали новую систему научно-лингвистического программирования масс, которая базируется на технологиях влияния, разработанных под контролем КГБ и ГРУ в секретных лабораториях НИИ для правительства СССР. В общем, локальное использование этих методик, адаптированных нами специально для вашего случая, легко повысит рейтинг на эти самые пять-семь процентов.

Вдруге недобре глипнувши на помічника, політтехнолог вів далі:

– Вот сейчас Артур Андреевич лично пойдет агитировать – за вас, за второй государственный язык и за обновленный Союз – прямо в районную Спилку пысменныкив…

Симорозенко, перейнявшись такою перспективою для Артурчика, зі співчуттям подивився на нього і спробував врятувати асистента від неминучих неприємностей:

– А это не слишком опасно для молодого человека? – запитав він Нестора Євграфовича.

Той, знову зловісно глипнувши на свого помічника, старанно вимовляючи кожне слово, промовив:

– Это СМЕРТЕЛЬНО опасно! Но молодой человек с утра написал заявление в вашу партию – и это его первое партийное задание.

Артурчик жалібно дивився в очі то шефа, то Симорозенка.

Політтехнолог подивився на годинник і командирським тоном, який не терпить жодних заперечень, повідомив:

– Артур Андреевич! У вас всего тридцать секунд на сборы и целых две минуты, чтобы успеть в Спилку пысменныкив к началу Винниченковских чтений.

Асистент, нарешті осягнувши, що це не жарт і рішення шефа остаточне, приречено поплентався до виходу. У дверях він затравлено озирнувся і промовив:

– Если я не вернусь, считайте меня… Шеф не дав помічнику закінчити фразу.

Випроваджуючи його за плечі, він підкреслено трагічним тоном сказав:

– Не отвлекайтесь, товарищ Тютин, мы в курсе!

Двері за Артурчиком зачинилися, Симо-розенко просльозився:

– Да, Нестор Евграфович, я вижу, вы воспитываете настоящую партийную смену!

Поклавши до кишені носовика, він хвильку щось зважував і проникливо запитав:

– Но ведь этих пяти-семи процентов может и не хватить для торжества левых сил в нашем отдельно взятом округе и самопожертвование вашего ассистента окажется напрасным?

Іміджмейкер довірливо взяв кандидата від лівих за лікоть і закрокував із ним кімнатою вперед-назад.

– К сожалению, ваши сомнения имеют под собой серьезные основания, и вот что я думаю по этому поводу, дорогой Никита Ильич! Вы же не хуже меня знаете первоисточники и помните, что во имя торжества высшей цели сам товарищ Ленин не брезговал буржуазными попутчиками.

– Ваша мысль мне понятна, товарищ профессор, но где же найти достойного, хотя и буржуазного попутчика?

Іміджмейкер витримав театральну паузу.

– Я бы на вашем месте обратил внимание на вашего второго конкурента – Бабая… – проникливо сказав він.

Симорозенко різко висмикнув свій лікоть з іміджмейкерової долоні і, вражений почутим, ледь не захлинувся:

– Вы говорите об этом бандите?! – обурено запитав він.

Іміджмейкер опустив руки в кишені штанів і розхитуючись на підошвах, спокійно вів далі:

– Товарищ Симорозенко, а даваите-ка рассуждать трезво, с партийной прямотой. В конце концов, если Владимир Ильич не пренебрегал Саввой Морозовым и германским империализмом, то почему бы нам не заключить с тем же Бабаем тактически похабный, но стратегически выигрышный Брестский мир?

Симорозенко розгублено намагався осягнути задум політтехнолога:

– Так вы предлагаете… – почав було він, але іміджмейкер перервав кандидата від лівих і натхненно зімпровізував:

– Я предлагаю создать в Центральном округе широкую антинационалистическую коалицию труда и капитала! Вы и Бабай будете сопредседателями…

– А кто станет депутатом? – з підозрою поцікавився Симорозенко.

Іміджмейкер посміхнувся і знову оволодівши ліктем лівого кандидата та рушивши з ним кімнатою, почав розтлумачувати:

– Никита Ильич! Что я слышу?! Неужели мы, с вашим богатейшим опытом аппаратной работы и моими знаниями политических технологий, не сумеем использовать, переиграть и отсечь этого случайного попутчика?!

– А мои избиратели не будут дезориентированы? – все ще хвилювався Симорозенко.

Іміджмейкер знав відповідь і на це питання. Він зупинився і пильно подивився своїми чесними очима у схвильовані очі лівого кандидата.

– Мы объясним вашим избирателям, что это – тактическое отступление, вроде как ленинский НЭП, только не всерьез и ненадолго! – сказав він.

– А потом мы этого Бабая, как нэпмана!… – вигукнув Симорозенко, мстиво потираючи руки.

– Тс-с! Правильно, но сейчас наша главная задача – втянуть его в переговорный процесс, – притуливши палець до вуст, прошепотів політтехнолог.

– А он втянется? – недовірливо запитав Симорозенко.

Нестор Євграфович засміявся і пафосно виголосив:

– Тому порукой моя всемирно известная репутация и незаангажированность в местных политических интригах. Если вы не в курсе, то это именно я убедил Примакова и Лужкова не выставлять свои кандидатуры против Путина в 2000-м…

– Спасибо, товарищ Боженко! Действуйте! Теперь вся надежда только на вас! – конспіративним тоном промовив Симорозенко і вже біля дверей міцно, але в межах етикету, потиснув і потрусив іміджмейкерову руку.


3

Нестор Євграфович не встиг відійти після візиту Симорозенка, як у його номері з'явився Бабай. Спілкування з бізнесменом було ще важчим. Майже годину Нестор Євграфович дуже простими і зрозумілими аргументами намагався переконати незалежного кандидата в необхідності втілення маленьких тактичних хитрощів:

– Вот я и говорю, Владимир Михайлович, – терпляче розтлумачував політтехнолог? – ваш дед был большевиком, отец – коммунистом, да и сами вы начинали в комсомольском кооперативе! Так что в моральном плане идея антинационалистической коалиции не должна вас сильно смущать.

– Да я ж типа не против, – погоджувався Бабай. – Мне ж бизнеса приходилось вести и с черными, и с желтыми, и даже с голубыми… Так что красного тоже как-нибудь переживу. Но ведь этот Симорозенко – завистливый экспроприатор всего, блин, честно нажитого. Я и его, и его оперотряд еще с Олимпиады запомнил… Фарцевать-то я еще в восьмидесятом начал… – згадавши золоті часи, з ностальгією промовив капіталіст.

– Погодите, Владимир Михайлович! Прежде всего, навсегда забудьте это слово «фарцевать», ибо оно далеко не у всех пробуждает столь же приятные воспоминания. Пожалуйста, запомните раз и навсегда и передайте избирателям, что свою предпринимательскую деятельность экономиста-реформатора вы начали за пять лет до Горбачева, за десять – до Пинзеныка, и за двадцать лет до Ющенко.

Бабая приємно вразила фраза політтехнолога і він, захоплений таким несподіваним баченням своєї кар'єри, попросив Нестора Евграфовича:

– Круто, профессор! Вы мне это на бумажечку запишите…

– Записать я всегда успею, – строго зауважив іміджмейкер і, щоб дотиснути мільйонера, рішуче запропонував: – А насчет коалиции решать надо прямо сейчас… Соглашайтесь – Союз труда и капитала, борьба с национализмом, повышение пенсий и прочая социальная дребедень. Вы и Симорозенко – сопредседатели…

Бабай так довго і натужно думав, що Нестору Євграфовичу здалося, нібито він чує рипіння шестернів у Бабаєвій голові.

– Это все хорошо, но кто станет депутатом? – нарешті запитав Бабай.

Іміджмейкер демонстративно тяжко зітхнув:

– Дорогой мой Владимир Михайлович! Ну как вы можете сомневаться! С вашим-то опытом фарцовки, первых кооперативов, ваучеров и прочих трастов! Да вы этого идеологического фраера разведете, как лоха ушастого! Ведь нам от него что надо?

– Не знаю… Бабок-то у него – всего ничего… – відверто розгубився банкір.

– Какие бабки?! – вигукнув політтехнолог. – Владимир Михайлович, сосредоточьтесь! Нам всего-то и надо, что втянуть его в переговорный процесс и отколоть пять-семь процентов электората.

Бабай замислився і, поміркувавши, промовив:

– Профессор, должен вам сказать, что Никита не полный лох, он, знаете ли, битый фраер. На переговоры может и не купиться.

– Фраер – не фраер, а от нас не уйдет! – рішуче переконував Нестор Євграфович. – Тому порукой моя всемирно известная репутация и незаангажированность в местных политических интригах. Разве вы не в курсе – ведь это именно я уговорил Гусинского отдать свои акции Газпрому…

Несподівано вхідні двері відчинилися і на порозі з'явився Сливка. У кімнаті запанувала тиша. «Німа сцена…» – майнуло в голові Нестора Євграфовича.


4

Сливка, мить постоявши, переступив через поріг і з підозрою та з сарказмом промовив, звертаючись до Нестора Євграфовича:

– Здається, я невчасно?!

Іміджмейкеру вдалося миттєво перелаштуватися – він напрочуд радісно та переконливо кинувся зустрічати дорогого гостя:

– Заходьте, заходьте вельмишановний Богдане Степановичу! Ви, навпаки, дуже вчасно! Ми з паном Володимиром саме про вас і говорили!

Бабай здивовано потрусив головою:

– Не понял! Разве мы ПРО НЕГО разговаривали?

Нестор Євграфович збуджено вигукнув:

– Звісно ж, про нього! Ми ж саме обговорювали створення широкої антикомуністичної коаліції!

– Антинационалистической?! – намагався уточнити Бабай.

Іміджмейкер, у свою чергу, підправив Бабая:

– Антинацистської, якщо бути точним! А нацизм і комунізм – це ж рідні брати, дві голови російського шовіністичного орла! Так, пане Богдане?! – голосно запитав політтехнолог, звертаючись винятково до Сливки. Сливка посміхнувся – відчувши ідеологічний комфорт, він підсів до столу і, набравши в легені повітря, пафосно виголосив:

– Авжеж, панове! Червоно-коричневий комуно-фашизм – це виклик нашій національній ідеї!!

– Саме так! – підхопив Іміджмейкер і вів далі:

– Саме тому нагальною потребою сьогодення є термінова консолідація усіх здорових національних сил нашого суспільства!! Широку антикомуністичну коаліцію треба створювати саме тут і негайно!! І, звичайно, очолити її повинні два найповажніших і найавторитетніших кандидати Центрального округу! Саме ті, котрі сьогодні зовсім випадково зустрілися в моїй скромній оселі! Я бачу в цьому знак долі!!

Бабай розгублено намагався адекватно відреагувати на нововведення політтехнолога:

– Я… Это… Ну, цэ, как його… Радый приветствовать! колегу и едино думця…

– Га? – перепитав Сливка.

Нестор Євграфович взяв на себе функціїї перекладача і взявся на власний розсуд розшифровувати Бабаеву фразу:

– Пан Володимир має на увазі, що він – давній шанувальник вашого таланту і мріє видати вашу нову збірку ліричних поезій та історичних досліджень…

Бабай отетеріло глипнув на іміджмейкера і нерішуче перепитав:

– Я про ЭТО мриял?

Іміджмейкер квапливо запевнив незалежного кандидата:

– Мріяли-мріяли! Саме про це й мріяли!

І не заперечуйте! Ще з часів Олімпіади, коли цей манкурт Симорозенко зі своїм яничарським оперотрядом переслідував вас за економічні переконання!

Залишивши Бабая перемелювати в мозку свіжу інформацію, політтехнолог звернувся до Сливки:

– Уявляєте, пане Богдане, з'ясувалось, що Володимир Михайлович ще у далекі вісімдесяті боровся з комуністичним режимом!

– Пам'ятаю, тоді всі справжні патріоти, незважаючи на репресії, збиралися дев'ятого березня біля пам'ятника Шевченку… – погоджувався Сливка.

Бабай, щось згадавши, теж жваво приєднався до бесіди:

– Точно! У памятника напротив Университета! Хорошее было место, доходное, каждый час – иностранные делегации!…

Іміджмейкер швиденько врятував ситуацію:

– Гм-гм! Так, звісно, кожен йшов до незалежності своїм шляхом! Ну що, панове, Антикомуністичну коаліцію будемо вважати створеною!

Бабай поглянув на радісно киваючого йому політтехнолога, піднявся, міцно потиснув Сливці руку, і зі словами:

– Можно считать, что протокол о намерениях подписан, – вирушив до дверей.

Нестор Євграфович, намагаючись остаточно заспокоїти гостя, додав:

– Ну, а окремі деталі ми з паном Сливкою обговоримо в робочому порядку. Можете цілком покластися на мої загальновідомі дипломатичні здібності і незаплямовану репутацію.

Іміджмейкер повернувся до зморщеного Сливки. Той піднявся з крісла і поділився з політтехнологом своїми сумнівами, які роздирали його безкомпромісну душу:

– Пане Несторе, ви знаєте, як глибоко я ціную ваш професіоналізм! І, звичайно ж, боротьба з комунізмом – то наша священна справа, але чи достойно вести її пліч-о-пліч з таким бандитом, як цей Бабай?

– Ось що я вам скажу, шановний пане Богдане, – Нестор Євграфович узяв кандидата-націоналіста попід лікоть і закрокував з ним кімнатою. – Якщо неупереджено подивитись на цю справу, – Бабай не бандит, а нещасна жертва комуністичного режиму…

– Але ж… – спробував не погодитись з авторитетом Сливка…

Іміджмейкер, не звертаючи жодної уваги не несміливу спробу висловленнявласної думки, пафосно вів далі:

– А головне, що він, насамперед, українець! Як ви і я! А якщо серйозно, то що нам насправі від нього потрібно? – вже діловито і серйозно запитав Нестор Євграфович.

– Щоб він видав мою нову збірку? – радісно висловив припущення Сливка.

Іміджмейкер суворо поглянув на кандидата:

– Оберетесь депутатом – будете видавати свої історичні опуси за державний кошт. А зараз, втягуючи Бабая у переговорний процес, ми повинні відтягти у нього п'ять-сім відсотків голосів виборців… – розтлумачував Сливці політтехнолог.

Раптом двері розчинилися і до кімнати ввалився добряче побитий асистент. Іміджмейкер, ледь стримуючись від сміху, намагався говорити офіційним тоном.

– Я вижу, Артур, вы вполне успешно справились с заданием… Что, много народу сагитировали? – поцікавився він.

Асистент ображено подивився на шефа і жалібним голосом, зі стогонами, розповів:

– Нестор Евграфович, я этим пысьменныкам даже сказать ничего не успел. Только вошел с красным флагом…

Несподівано зраділий Сливка вигукнув:

– А, то це були ви! Мені вже розповіли, що сьогоднішнє засідання районної Спілки письменників почалося з палкої дискусії! Якийсь червоний провокатор…

Іміджмейкер сів у крісло навпроти Сливки і, не звертаючи на Артурчика більше жодної уваги, пафосно розповідав своєму клієнту-націоналісту:

– Пане Богдане, це було наше ноу-хау. Мій помічник уособлював червону загрозу, яка повинна була згуртувати ваших прибічників навколо національної ідеї. Як бачимо, – політтехнолог кивнув на стогнучого асистента, – експеримент пройшов напрочуд вдало.


5

Окрилений далекосяжною перспективою, Сливка красно подякував і пішов. Асистент лежав на дивані и тихесенько стогнав. Іміджмейкер цинічно жартував над побитим:

– Артурчик, выборы на носу, а ты тут разлегся! Куда девался твой утренний полемический задор?!

Асистент лише жалібно і ображено простогнав у відповідь. Іміджмейкер знову пожартував, по-батьківськи підбадьорюючи свого травмованого помічника:

– Ну, лежи, лежи. У тебя еще целых тридцать секунд на сборы и две минуты, чтобы добежать до проходной завода «Красный Арсенал». Там ты от имени Антикоммунистической коалиции выступишь перед трудовым коллективом с призывом отказаться от зарплаты во имя стабильности национальной валюты!

Поєднуючи пафос зі скигленням, Артурчик завовтузився на дивані і спромігся нарешті висловити наболілу власну думку:

– Нестор Евграфович, ваши эксперименты над людьми бесчеловечны! Ради пары абзацев в своей очередной монографии вы готовы послать меня на верную смерть в самое логово электората! Я уж не говорю об этих несчастных кандидатах, которых вы спариваете по коалициям, будто у нас не выборы, а упражнения по Камасутре! Ну что, тиран, вы уже все позы перепробовали!?

Нестор Євграфович заспокоїв помічника, співчутливо поляскуючи його долонею по натовчених ребрах:

– Ну ладно, ладно, герой-тираноборец. Насчет завода – это я пошутил. Кстати, насчет Союза писателей – тоже. Кто же виноват, что ты шуток не понимаешь…

Асистент зі словами:

– Не-на-ви-жу! – ображено відвернувся обличчям до спинки дивана.

Політтехнолог замислився і сказав:

– А насчет Камасутры, ты, кажется, прав. Там непременно должна быть еще такая поза – «Борьба с коррупцией».

Нестор Євграфович набрав номер телефона:

– Але? Господина Подвальского, пожалуйста.


6

Наступнного дня жодних особливих подій не було. Буденна іміджмейкерська праця. Побитий Артурчик довго вовтузився, пригадуючи вчорашні жахіття, болючі наслідки яких не давали йому заснути. Близько півночі він нарешті-таки заснув. У всякому разі – його стогін став нечутним. Нестор Євграфович дивився по телевізору чергове Рейтинг-шоу Підвальського. Ведучий сипав дотепами і пересувався по сцені, як арбітр на футбольному полі. Його кордебалет також, як завжди, був на висоті. Свою програму Підвальський почав словами:

– Злі язики стверджують: де два українці, там три гетьмани. Але події у Центральному окрузі рішуче спростовують це безглузде упередження! Сьогодні тут створена передвиборна коаліція, яку очолили Микита Симорозенко і Богдан Сливка! Цих споконвічних ідеологічних антагоністів об'єднала проблема номер один нашого часу – боротьба з корупцією й організованою злочинністю. Попросимо героїв сьогоднішнього дня на сцену.

Оркестр заграв мелодію пісні «Наша служба и опасна, и трудна». Під бурхливі оплески на сцену вийшли Сливка і Симорозенко, тримаючи високо над головою плакат «Бандитам – буцегарня!». Раптом задзвонив телефон. Нестор Євграфович, приглушивши звук телевізора, взяв трубку:

– Але! Добрый вечер, господин Бабай… Как это – не добрый?… – здивувався політтехнолог. – Ах, вы смотрите телевизор? Да не волнуйтесь вы так, досмотрите до конца!

Іміджмейкер поклав трубку і ввімкнув звук. Підвальський наблизився до кульмінації свого телешоу. Неприховано насолоджуючись цілковитою увагою зали, він пафосно, з театральними паузами виголосив:

– Судячи з останніх опитувань, Антикорупційна коаліція має всі шанси провести в парламент свого кандидата, тим паче, що ряди коаліції збільшуються просто на очах. Щойно стало відомо, що Генеральним спонсором нового політичного об'єднання погодився стати відомий підприємець Володимир Бабай. Оркестр знову вибухнув мелодією «Наша служба…». На подіум зі стелі опустився величезний портрет Бабая. Шоковані Сливка і Симорозенко розгублено завмерли.

– Вот это – действительно немая сцена, – потер долоні і задоволено констатував Нестор Євграфович.


Частина 7

Пролог

Після обіду в «Царському селі» з телевізійниками Смотрянським та Підвальським імід-жмейкер з асистентом поверталися на таксі до свого готелю. За вікном автомобіля обабіч Хрещатика в одному і тому ж напрямку рухалися великі та малі купки людей із транcпарантами і прапорами.

– Сделайте, пожалуйста, приемник погромче, – попросив водія таксі Нестор Євгра-фович, почувши початок розважально-аналітичної програми «Факти і роздуми». Йшлося про ситуацію перед виборами у різних виборчих округах столиці:

«Гаряче дихання політичної боротьби сьогодні вже нікого не залишає байдужим! Не-відворотньо наближається день виборів. Най-скандальніше розгортаються події у Центральному виборчому окрузі нашого міста. Кандидати-лідери Симорозенко, Сливка і Бабай створили одразу три політичні коаліції…»

Таксі зупинилося, оскільки з Михайлівської на Інститутську через Хрещатик рухалися колони нових – нещодавно сформованих – коаліцій. Артурчик намагався прочитати написи на транспарантах українською:

– «Антінаціоналістічная коаліція» - Сіморозенко-Бабай, «Антікомуністічна» - Слівка-Бабай і «Антікорупційна» - Сіморозенко-Слівка…

Своїми потугами він тільки розвеселив свого шефа та водія. Розплатившись, політ-технологи вийшли з авто і здолали решту шляху до готелю пішки. Увійшовши до номера, іміджмейкер одразу ж увімкнув телевізор, більшість каналів якого висвітлювали передвиборчі процеси. Диктор саме розповідав про події на тому ж таки Центральному виборчому окрузі:

– Окрім трьох політичних коаліцій – Антинаціоналістичної, Антикомуністичної та Антикорупційної, виникнення яких суттєво дезорієнтувало виборців, сьогодні кандидати по Центральному виборчому округу спробували створити «Широку Коаліцію людей доброї волі»… На екрані з'явилися крокуючі колони під червоними прапорами з портретами Симорозенка і під жовто-блакитними – з портретами Сливки. Третя колона, очолена чорним «600-м» мерседесом, складалася з джипів, мікроавтобусів та престижних легковиків з портретами Бабая на вітрових шибах. Ведучий вів далі:

– Установчі збори нової коаліції проходили бурхливо.

На екрані з'явилися кадри величезної бійки – електорат дубасився прапорами, транспарантами, портретами кандидатів та загальнонародних вождів. Натовп перекидав мерседеса, бив шиби авт, які на цю хвилину опинилися в зоні громадської стихії.

– Вичерпавши всі аргументи, сторони відкотилися на вихідні позиції… – коментував ведучий свіжі кадри, де колони розходилися в різні боки, забираючи з собою пошматовані знамена, виводячи попід руки поранених та покалічених. Понівечені авто дзеленчали розбитими шибами і т. д. Несподівано з екрану телевізора до глядачів звернувся сам Бабай:

– Да с ними правильному кандидату и говорить не о чем! Я к ним так дипломатично, по понятиям, – мол, я за свои бабаки все организую – и єдиную платформу, и накрытую поляну!! А они, блин: «Как вы относитесь к Марксу? Читал ли я Бандеру»?! А сами, небось, чековую книжку не то что не читали – в руках не держали!! – передражнюючи опонентів, емоційно обурювався Бабай.

Одразу ж після нього до телеглядачів звернувся Сливка:

– Сьогодні всі національно-свідомі виборці нашого округу остаточно зрозуміли: жодні компроміси з комуно-олігархічними змовниками неможливі!! Українська незалежність не потребує ані їхніх брудних грошей, ані їхнього шовіністичного електорату!!

Після Сливки настала черга Симорозенка. Він пояснив глядацькій аудиторії власне бачення подій:

– Господин Бабай и пан Сливка упустили последний шанс малой кровью искупить свою вину перед трудовым народом! Им остается надеяться лишь на то, что пролетарский суд – самый гуманный суд в мире – заменит им заслуженную кару на десять лет созидательного труда в Желтых Водах!

Асистент, зменшивши звук, поділився враженнями з шефом:

– Жаль, что они так быстро развалились… Вы им такую душевную рекламу придумали…

– Куда уж лучше – «Коалиция доброй воли – три удовольствия в одном!», – меланхолійно зауважив Нестор Євграфович.

Несподівано пролунав телефонний дзвінок. Асистент підняв трубку.

– Киевский офис профессора Боженко! Конечно, господин Бабай!

– Да-да, Владимир Михайлович, к сожалению, видел… – сказав іміджмейкер, взявши трубку. – Нет-нет, вы, как всегда на высоте! Конкуренты уже были готовы снять свои жалкие кандидатуры в вашу пользу, но на них ОЧЕНЬ сильно надавили… Да нет, какая там администрация! Симорозенко схлопотал нагоняй лично от товарища Зюганова, а Богдан Сливка получил от американского Госде-па телеграмму с угрозами… Нет, не убить, гораздо хуже – пожизненно лишить финансирования… Но вы, Владимир Михайлович, не беспокойтесь – если враг не сдается, его уничтожают черным пиаром…


1

Іміджмейкер розміренно крокував кімнатою і диктував, асистент набирав на комп'ютері:

– …полностью утратив человеческий облик, он начал грязно приставать к официанту с неприличными предложениями. Прибывший наряд милиции задержал дебоширящего извращенца. К удивлению блюстителей порядка, задержанный оказался кандидатом в депутаты Богданом Степановичем Сливкой…

Намагаючись внести свою частку у чорнопіарний продукт, Артурчик догідливо поцікавився у шефа:

– Нестор Евграфович, может, написать: «к неописуемому удивлению блюстителей порядка»?

– Неописуемое удивление будет у самого Богдана Степановича, когда завтра утром он прочтет эту новость в «Городских Ведомостях»! И вообще, Артур, не мешай творить! – відповів іміджмейкер і продовжив диктувати:

– …Как сообщил нашему корреспонденту начальник патруля старший сержант Иванов… Нет, лучше – Петренко -…нарушитель общественной нравственности размахивал залитым пивом кандидатским мандатом и, ссылаясь на свою неприкосновенность, требовал, чтобы понравившегося официанта немедленно доставили к нему на дом… Записал? Внимательно вычитай и распечатай.

Асистент переглянув набраний текст:

– Так… Та-ак… Хорошо… Очень хорошо… Гениально! Ага! Нестор Евграфович, вы уверены, что в этом городе есть бар «Голубая устрица»?

Нестор Євграфович на хвильку замислився:

– Да-а, звучит, пожалуй, несколько экзотично… С учетом региональной специфики исправь на «Блакитну жабу»! – розпорядився він. Раптом у двері постукали, і до кімнати з криком «Товарищ Боженко! Вы уже видели?!» ввалився вкрай схвильований Симорозенко. Іміджмейкер зобразив подив:

– Что такое!?…

Кандидат від комуністів тряс перед його обличчям якоюсь газетою:

– Специальный выпуск «Вечірнього Міста»!! – знемагаючи від обурення, нарешті заволав гість.

Іміджмейкер зобразив ще більший подив:

– Как! Вы читаєте ЭТУ ГАДОСТЬ?! – скривився він.

Симорозенко, протягуючи газету, продовжував кричати:

– Конечно, нет! Но сегодня ЭТУ ГАДОСТЬ бросили во все почтовые ящики моего округа!!

Нестор Євграфович прочитав уголос назву обведеної олівцем статті:

– «Червоний олігарх». – Это про кого? – здивовано запитав політтехнолог.

Симорозенко нервово махнув рукою:

– Читайте дальше!

І Нестор Євграфович прочитав:

– Учора ввечері так званий борець за права трудящих Микита Симорозенко сказав дружині, що йде на зустріч з партактивом заводу «Червоний Арсенал». А сам, як завжди, вирушив у найфешенебельніше казино нашого міста «Американська мрія». Там він замовив коктейль «Скарби Ротшильда» за двісті п'ятдесят долярів, програв у рулетку ще півтори тисячі, після чого спустився у стріп-бар. Відома стріптизерша Роксана Мальованка (сценічне псевдо – Лу-лу) повідомила нашому кореспонденту, що Микита Ілліч – їхній давній і добрезнаний клієнт. Спеціально для нього дівчатка-стріптизерки розробили супереротичний номер «Ленін і пєчнік».

Іміджмейкер гидливо жбурнув газету на крісло:

– Какая гадость! Никита Ильич, да кто поверит такому низкопробному вранью?!

– Моя жена уже поверила и пообещала меня убить! – похмуро і приречено промовив Симорозенко.

Асистент з максимальним співчуттям домагався уточнення:

– Из-за вашей тяги к эротическому искусству?

– Да при чем тут стриптизерши?! Она требует вернуть в семью пропитые и проигранные деньги! – похиливши голову, пояснив кандидат від комуністів.

Іміджмейкер – також з глибоким співчуттям – запитав бідолаху-Симорозенка:

– Но ведь жена-то знает, что вы были дома?

Симорозенко лише нервово махнув рукою:

– Весь ужас в том, дорогие товарищи, что вчера вечером я действительно проводил партактив «Красного Арсенала»! – сказав він.

Чимось приємно здивований, Артурчик, раптом весело кинув:

– Ну надо же, как угадали!

– Кто угадал?! – з підозрою запитався Симорозенко.

Нагородивши помічника виразним поглядом, Нестор Євграфович перебрав розмову у свої досвідчені руки:

– Ну, эти – подлые национал-провокаторы! – промовив він і урочисто виголосив: – Товарищ Симорозенко! Конечно, мы знали, что враг хитер и коварен! Но мы не думали, что он дойдет до такой низости! Придется и мне тряхнуть стариной! Заказывайте стотысячный тираж нашей газеты «Товарищ коммунист»! Избиратели… Да что там избиратели – ваши конкуренты содрогнутся, узнав всю правду о себе!! Как говорил Железный Феликс – на их черный пиар ответим нашим красным пиаром!!


2

Не встигли за Симорозенком зачинитися двері, як Підвальський увів до номеру іміджмейкера обіцяного напередодні журналіста. Нестор Євграфович з вигляду гостя одразу ж зрозумів, що цей папараці – не з бідних, оскільки одягнений він був – як для журналіста – дуже пристойно. Безперечно – цей працівник ЗМІ був непогано «засвічений» на інформаційному ринку, такий собі шанувальник і регулярний відвідувач усіляких презентацій та інших збіговиськ з фуршетами, де регулярно і без жодних комплексів вечеряв. До того ж, судячи з кольору його носа та доволі каламутних очей, він не мав звички нехтувати можливістю скуштувати дармових презентаційних напоїв, а то й прихопити зі собою пляшечку-дві для похмілля та підтримання належного і звичного стану. Іміджмейкер навіть посміхнувся, вловивши ледь відчутний запах алкоголю, і пересвідчившись у правильності своєї думки.

– Привет, ребята! Прошу любить и жаловать – Вадим Наумович Жрец из еженедельника «Столица-Ньюс». Краса и гордость Центра гуманных технологий! – пафосно представив журналіста у властивому йому стилі шоумен.

– Здравствуй, Мишенька! Здравствуйте, Вадим Наумович! – привітався політтехнолог, і гості розсілися по кріслах.

Першим заговорив Жрець:

– Давно мечтал познакомиться с корифеєм политтехнологии…

– Очень хорошо вас понимаю, Вадим Наумович, – підтримав розмову Нестор Євграфович, і вів далі: – Когда я в молодости был простым журналистом, то и сам любил пообщаться с объектами своих острых и принципиальных публикаций. Артурчик, что там про меня пишет «Столица-Ньюс»?

Асистент приніс і розставив на столі тацю з чотирма філіжанками кави та пляшкою азербайджанського коньяку, розкрив свою папку і, пошарудівши в ній аркушами, запитав:

– Они про вас регулярно пишут. Что читать?

– Самое свежее, – сказав іміджмейкер. Асистент узяв верхній примірник:

– Вот, во вчерашнем номере – как раз редакционная колонка господина Жреца. Читать полностью? – запитав він у шефа.

– Достаточно одного названия, – не задумуючись відповів той.

– Кхе-кхе! – відкашлявся Артурчик і урочисто почав декламувати назви статей: – «Бандитский имиджмейкер»…

Жрець, схиливши голову, спробував якось виправдатися:

– Я же старался как можно полнее осветить ваши успехи на российских выборах!! А ваша нынешняя деятельность в нашем городе окружена ореолом таинственности… Вы даже не представляете, как нам, простым независимым журналистам, не хватает… – журналіст не міг добрати потрібного слова.

– Информации?! – допоміг бідолазі іміджмейкер.

Жрець втішено завершив думку:

– Ну да, и информации в том числе…

– Я вижу, мы сработаемся, – задоволено константував політтехнолог і додав: – Сегодня же вечером Артур Андреевич доставит вам конверт… с информацией в том числе.

Підвальський підморгнув Нестору Євграфовичу і, щоб остаточно заспокоїти свого колегу, сказав:

– Не сомневайся, Нестор, Вадим – очень понятливый молодой человек. Уже в следующем номере он разместит твое сенсационное интервью под рубрикой «Тайные вершители судьбы планеты»…

– Только не надо никаких сенсаций. Народ должен знать правду, одну только правду, – помітно розслабившись, попросив іміджмейкер… – Возьмем, к примеру, предпоследние выборы в Израиле. Представляете ситуацию: Барак прет, раввины хасидов по синагогам обманывают, бывшим нашим НТВ через спутник мозги прочищает! Мы с Ариэлем Шароном всю ночь думали, как привлечь арабских избирателей…

– Ну?… – прагнув почути продовження вкрай заінтригований Жрець.

Політтехнолог не поспішав зі своєю захоплюючою розповіддю. Він повільно відсьорбнув трохи коньяку, потім – кави. Після чого Нестор Євграфович, нарешті, продовжив:

– Ну, а под утро я и говорю Шарону:

«Слышь, Шарик, а на фига тебе вообще их привлекать?! Лучше давай построим длинную стену, ограждающую Иерусалим от Палестины, а нас – от арабского электората». В общем, в тот же день в арабские кварталы ввели войска. Оцепили избирательные участки, палестинцев к урнам и на выстрел не подпустили…

– Да-да, помню. Ты еще потом поехал к Арафату организовывать выборы в палестинскую автономию, – весело розреготавшись, додав Підвальський.

– Гм-гм! – раптом спохватився іміджмейкер і, звертаючись до Жреця, мовив: – Я, собственно, зачем вас пригласил… Миша говорил, что у вас есть возможность размещать материалы во всей городской прессе…

Жрець спробував набути важливого вигляду:

– Почему только в прессе? – діловито поцікавився він. – Наш центр гуманных технологий контролирует большую часть местного теле- и радиоэфира.

' Іміджмейкер піднявся з крісла і, розливаючи по чарках коньяк, підсумував результати розмови:

– Прекрасно, Вадик, сегодня и начинаем! Артурчик завезет вам пару-тройку сенсационных политических сюжетов для завтрашних новостей. Кстати, у вас есть политические убеждения?

Жрець гордовито випнув підборіддя і заявив:

– Есть. Причем – исключительно твердые.

Підвальский здивовано поглянув на давнього знайомого:

– У тебя?! Убеждения?! И какие же?

Широко посміхаючись, Жрець одним духом вихилив коньяк і тільки тоді ознайомив нарешті товариство з особливостями своїх особистих матеріальних переконань:

– Деньги – вперед! – тихим, але впевненим та залізним голосом повідомив папараці.


3

Наступного ранку Іміджмейкер лежав у себе в номері на дивані в домашньому халаті і дивився по телевізору аеробіку, звично імітуючи ступнями заняття гімнастикою. Асистент вкотив із коридору візок з кавою, сніданком і газетами. На екрані з'явилася заставка програми новин. Диктор видавався не на жарт схвильованим і навіть почав випуск без привітання:

– Ми перериваємо програму передач для екстреного повідомлення. Цілий місяць наше місто, а особливо його юні жителі, були стурбовані зникненням з міського зоопарку улюбленця дітвори – слоненяти Гоші.

На екрані з'явилася свіжа документальна хроніка: порожня клітка, біля якої невтішно плакали діти, пікети дітей біля райвідділу міліції та Управління МВС. Кілька сотень зарюмсаних малят потрясали плакатами з написами «Знайдіть слоненя!».

– Тривалий час пошуки Гоші були безрезультатними, – вів далі диктор.

На екрані з'явилися кадри: облава на «пташиному» ринку, «маски-шоу» спецзагону «Кобра» в офісах відомих столичних фірм, патрулі на дорогах обшукували багажники і бардачки автомобілів. Сповнений скорботи і співчуття голос диктора продовжував коментувати документальні зйомки:

– І лише сьогодні до нас у руки потрапили матеріали оперативної зйомки, зробленої місцевим управлінням з боротьби з організованою злочинністю.

На екрані – з таймером відеокамери у нижньому правому куті – з'явився ресторанний зал. Оркестр вигравав циганщину, за довгим столом веселилася «братва», на чолі з Бабаєм. Камера «обійшла» стіни приміщення, обвішені мисливськими трофеями – головами кабанів, ведмедів та оленів. Раптом метрдотель оголосив: «Шашлик а-ля Бабай!» Офіціанти внесли до зали м'ясо на шампурах. Братва ще більше розвеселилася, дехто почав стріляти у стелю. Втім, так само швидко втихомирившись, братчики дружно взялися до трапези. Раптово кадр зупинився: у стоп-кадрі – Бабай зі звірячим виразом обличчя вгризається зубами в чималий кусень м'яса. На екрані знову з'явилося обличчя диктора. Він, шокований побаченим, після моторошної паузи звернувся до глядачів:

– Дорогі телеглядачі! Будь ласка, заберіть дітей від телеекранів! А ми, після короткої паузи, повідомимо вам, кого їдять гості пана Бабая!

За мить сюжет продовжився. Знята зі «стоп-кадра» камера піднялася вгору – туди, де стіну над кріслом Бабая прикрашала голова слоненяти. Несподівано у двері номера хтось постукав. За мить, не чекаючи дозволу, в номер ввалився розлючений Бабай. Показуючи на телевізор, він вигукнув:

– Профессор! Объясните мне, что все это значит?! Все как с цепи сорвались! Второй день только обо мне и говорят! Я и наркоту школьникам продаю, и лохотроны на рынках крышую, и девиц в турецкие бордели поставляю, и одиноких пенсионеров из городских квартир на кладбище переселяю!! А теперь еще какую-то мокруху со слоном тоже на меня повесили!!

Іміджмейкер кинувся заспокоювати незалежного кандидата:

– Да не переживайте вы так, Владимир Михалыч! Неужели вы допускаєте мысль, что бережно прикормленные нами избиратели, сознательно поддержавшие вашу идеологию третьего пути, могут купиться на эту низкопробную телебрехню?!

– Да какие там избиратели! Братва бурлит и буреет! – розпачливо волав банкір. – У нас же все в городе честно поделено, и выходит, что я на чужом бизнесе крысятничаю! Надо срочно давать опровержение, особенно по наркоте, борделям и лохотронам! А слоненок и пенсионеры – хрен с ними, пусть уж на мне висят!

Іміджмейкер діловито й авторитетно почав розтлумачувати Бабаю проблемну ситуацію, що склалася навколо нього:

– В контексте предвыборной борьбы я рекомендовал бы вам откреститься в первую очередь от исчезнувших пенсионеров. Понимаете, люди старшего поколения составляют большую и наиболее организованную часть электората… Возьмите на себя тех же школьников – у них вообще нет права голоса!

Бабай вперто не хотів погоджуватися з політтехнологом, і його можна було зрозуміти. Попри всі аргументи Нестора Євграфовича, він нервово розмахував руками і рішуче заперечував:

– Да вы, профессор, никак с ума сошли! Поставку наркотиков по школам контролирует авторитет по кличке Географ. Страшный человек – конкурентов из списка вычеркивает почище избиркома!

– Голубчик, послушайте совет старого профессионала! – заспокійливо вів своєї іміджмейкер. – Доведите все эти обвинения до абсурда, обратите все в милую шутку! Заявите, например, что ко всему этому, вы еще и русский шпион!

Врешті-решт, Бабай приречено впав на крісло.

– Профессор, вы что, думаете – у меня мало проблем?! – вже тихо і жалісно промовив він. – Не хватало еще, чтобы настоящий русский шпион, чиста-канкретна, меня в сортире замочил!!


4

– Черный пиар – это страшная сила! – вже втретє після візиту Бабая захоплено промовив Артурчик.

– Ага. А я – второй после Гарри Поттера маг-чернокнижник, – скромно зауважив Нестор Євграфович.

Асистент довгим поглядом подивився на шефа і поцікавився:

– Нестор Евграфович, а вы не боитесь, что мы выпустили из бутылки очень опасного джинна? Того и гляди, в городе начнутся криминальные разборки…

– Такова жизнь, Артур Андреевич, – поблажливо відповів політтехнолог. – От ошибок никто не застрахован, но это не повод останавливать наш смелый социологический эксперимент…

Артурчик, повагавшись, несміливо зауважив:

– Шеф, извините за дерзость, но я не припомню случая, чтобы мы делали выводы из своих ошибок.

– Запомни, Артур, это дурак учится на своих ошибках, а умный имиджмейкер делает выводы из ошибок своих клиентов, – суворо, повчальним тоном сказав іміджмейкер.

У двері нерішуче постукали. До кімнати увійшов Сливка.

– Радий вас бачити, пане Богдане. Скоїлося щось незвичайне? На вас просто обличчя немає… – співчутливо запитав політтехнолог.

Сливка розгублено плюхнувся в крісло і з розпачем промовив:

– Мені терміново потрібна ваша порада. Ви вже, мабуть, бачили цю ганебну провокацію в «Таварище каммунисте»?

На що Нестор Євграфович відреагував несподівано експресивно і рішуче:

– Я не читаю комуно-шовіністичних видань! Артуре, може, це ви читаєте? – суворим тоном поцікавився він у помічника.

– Никогда в жизни!! – віддано випалив ассистент.

Сливка тяжко зітхнув і простягнув газету.

– Я теж її ніколи не читав, але сьогодні цю гидоту кинули у кожну поштову скриньку, – сказав він.

Іміджмейкер із бридливою гримасою переглянув надрукований матеріал:

– Так-так… – сказав він, уважно читаючи статтю.

– Бар «Блакитна жаба»… Полностью утратив человеческий облик… грязно приставал к официанту… дебоширящий извращенец… оказался Богданом Сливкой… Справді, яка гидота! – гнівно вигукнув політтехнолог, дочитавши статтю. Передаючи газету помічнику, він запитав: – Артуре, а ви що скажете з приводу цієї червоної провокації?

Асистент зиркнув на заголовок і, ретельно зваживши свою відповідь, поділився своєю думкою:

– Мне кажется, что это ответ левых на спецвыпуск «Вечірнього Міста» с компроматом на Симорозенко…

Сливка підхопився з крісла і гнівно вигукнув:

– Але ж в нас був науково обґрунтований національно-свідомий чорний піар!! А в них – брутальна червона фальшивка!!

Частина 8

Пролог

Пізньої ночі у Київському небі вдарила гроза. Поривчастий потужний вітер бився у подвійні вакуумні шиби, намагаючись увірватися до затишної теплої спальні іміджмейкера. Весна під гуркіт грому танцювала з дощем свій божевільний березневий танок – перший у цьому році, – святкуючи відвойовані у зими засніжені морозні володіння. Нестор Євграфович довго не міг заснути – ані рахування, ані автотренінг не допомагали. Дрімаючи, політтехнолог думав про велич природи, про своє непросте місце та роль у процесі світобудови. Раптом, попри завивання стихії, вухо політтехнолога вловило тупіт і човгання чиїхось важких кроків, що долинали з коридору. За мить у двері його номера хтось несамовито загупав кулаками і ногами. Політтехнолог підхопився з ліжка і очманіло озирнувся на вхідні двері спальні: Гупання знову повторилося.

– Артур! Артур Андреевич!! Который час?! – вигукнув він і увімкнув світильник, намагаючись прийти до тями і метикуючи, якого дідька і в яких таких невідкладних справах могло принести серед ночі.

Асистент, який уже давно та солодко спав сном немовляти і не чув гупання у двері, спросоння злякано зазирнув до шефової спальні, підніс до очей свій наручний годинник, продер очі і позіхаючи, безрадісно повідомив:

– Третий час, Нестор Евграфович! У нас что, конфиденциальная встреча с клиентом?

У двері знову загрюкали ногами – ще дужче, аніж раніше. Заспані Артурчикові очі миттєво розкрилися і заокруглилися від жаху.

– Артур, посмотри, кто там! – пошепки попросив іміджмейкер.

Асистент навшпиньки наблизився до вхідних дверей і подивився у вічко. Він встиг побачити, як хтось за дверима націлює на його око дуло пістолета. Наступної миті пролунав постріл. Артурчик, схопившись за око, осів на підлогу. Іміджмейкер завмер від жаху і стояв у халаті посеред гостьової кімнати. Раптом двері впали на підлогу, точніше – на скривавленого Артурчика, і до номера увірвалися троє абреків – у газирях, папахах, із гвинтівками та кинджалами. Вони стояли на Артурчикові і погойдувалися на дверях з багатостраждальною табличкою іміджмейкера. Артурчикові ноги, які виглядали з-під дверей, кілька разів конвульсивно смикнулися і завмерли. З усього було зрозуміло, що гості жадали крові. І саме його крові – Нестора Євграфовича. Задкуючи і судомно намагаючись опанувати ситуацію, політтехнолог, Дуже заїкаючись, запитав у непрошених гостей:

– С-с-с к-к-кем имею че-че-че-сть?

Молодший із абреків насупив страшні чорні брови, його очі зблиснули несамовитою люттю. Із традиційним і до болю знайомим східним акцентом він грізно вигукнув:

– Ты еще издеваешься, сын белого ишака и черной гадюки!! Откуда у тебя честь?!

– Правильно, брат! – підтримав молодшого середущий абрек і додав від себе: – У этого четырехглазого скорпиона нет чести! А еще у него нет ума и совести!

Старший абрек суворо мовчав. З його вигляду одразу ж було зрозуміло, що на руках джигіта немало людської крові – і напевно, крові людей, набагато безгрішніших та безневинніших, ніж іміджмейкер. Нестор Євграфович відчув, що невдовзі ці руки цілком можуть омитися і його кров'ю. Все ще задкуючи, немов від диких голодних звірів, він неймовірним зусиллям волі намагався опанувати свій страх і видаватися якомога спокійнішим. Старший кровожерливий абрек зіскочив із дверей на підлогу і, побрязкуючи в піхвах кинджалом, тихо і повільно промовив:

– Не горячись, брат. Мы же – не бабы на базаре. Мы пришли не ругаться, а восстановить справедливость.

Політтехнологу стало моторошно – і саме від цього бажання джигітів – «восстановить справедливость». Намагаючись бути приязним і перевести тему в ділове русло, він запопадливо звернувся до грізних гостей:

– Товарищи кунаки!!

Молодші брати зіскочили з Артурчика і схопилися за кинджали.

– Ну-у, господа абреки! – поправив себе Нестор Євграфович. – У меня как раз есть прекрасный политический проект по восстановлению справедливости и возрождению солидарности!!

Іміджмейкер кинувся до стола і почав метушливо ритися у шухлядах. Однак, щось відшукати в паперах, розіпханих по папках його помічником, міг тільки його помічник. Завбачливо оминаючи абреків, Нестор Євграфович наблизився до Артурчика, який, як з'ясувалося, не помер. Мало того, йому якимось чином навіть удалося виповзти з-під дверей і відповзти до стіни. Шеф благаюче дивився на свого асистента, з нетерпінням очікуючи, доки той прийде до тями. Після кількох невдалих спроб Артурчик нарешті зайняв сидячу позицію і, тримаючись за око, тихенько і жалібно поскулював. Іміджмейкер поклацав пальцями, намагаючись привернути увагу свого помічника. Той насилу звів голову – з його розбитого носа скапувала цівкою кров, око запливло величезним синцем – і повіки на цьому оці не розтулялися. Втім, попри все, вірний помічник несподівано заговорив:

– Нестор Евграфович, в нижнем ящике слева… – тільки і встиг промовити помічник, бо молодший абрек вихопив пістолет і знову вистрілив у його бік – голова асистента безсило похилилася на груди.

– Спасибо, Артурчик, – подякував шеф, Щоправда, не поглянувши у бік помічника. Тремтячими руками він дістав із шухляди папку і, відшукавши потрібний аркуш, завзято почав пояснювати своїм гарячокровним гостям суть своєї пропозиції:

– Смотрите, друзья! Вот – эскизы плакатов, наброски программ, сценарии роликов! Практически бесплатно! Вы, кстати, по какому округу баллотируетесь?!

Абреки перезирнулися. Старший абрек похитав головою і, звертаючись до братів, співчутливо промовив:

– Милосердный Аллах лишил этого безумца разума…

Подивившись на Нестора Євграфовича, він з жалістю додав:

– Нестор, могила памяти и пепелище совести, ты сумел забыть, как опозорил нашу сестру и обесчестил наш род на весь Кишлачно-аульный избирательный округ!!

Іміджмейкер раптом голосно ляснув долонею собі по лобі:

– Вспомнил! Ну конечно же, выборы в Сабантуй!…

Молодші брати знову схопилися за кинжали. Політтехнолог миттєво себе виправив:

– Нет, в Курултай! Точно – в Курултай Горно-Кавказской автономной области! Я тогда помогал знатному овцеводу Гюльча-тай Тамерлановой! Помню, придумал гениальный плакат!!

Нестор Євграфович, метушливо попорпавшись у шухляді, запопадливо розгорнув перед абреками чималий аркуш плакату:

– Смотрите! – сказав він.

На плакаті було зображено, як дівчина в хіджабі стриже барана, інші барани стоять натовпом за ним у черзі. Величезними буквами був написаний слоган:

«Бараны свой выбор сделали. А ты?!»

Очі абреків умить налилися кров'ю. З лютими криками «Аллах акбар» та ще якимись вони порубали плакат на дрібні шматки просто в руках очманілого іміджмейкера. Молодший абрек затряс своїм величезним кинджалом біля обличчя політтехнолога і сказав:

– Ты, как трусливый шакал, сбежал от нее за день до выборов! А бедная девушка, наш нежный цветок, заняла последнее место! За нее проголосовала только наша семья Тамерлановых – а это всего 7% избирателей! И теперь никто не хочет брать ее в жены! Ни за тридцать, ни за пятьдесят, ни даже за сто баранов! Говорят: «не хотим быть ни тридцать первым, ни пятьдесят первым, ни, тем более, сто первым бараном!!»

– Господа абреки! – хапаючись за соломину, вигукнув іміджмейкер. – Я все исправлю! Я проведу интенсивную рекламную кампанию по созданию имиджа скромной и обаятельной красавицы!!

Вкладаючи у слова весь свій дар переконання, політтехнолог вів далі:

– Мы организуем конкурс «Мисс кишлак», наша Гюльчатай победит в Интернет-опросе!! Кстати, у вас в кишлаке есть Интернет?

– Не надо Интернет, Нестор, – сухо промовив старший абрек. – Ты сам женишься на нашей сестре. Поехали, мулла уже ждет.

Нестор Євграфович позадкував до дверей спальні, метушливо обмірковуючи шляхи втечі:

– Я должен переодеться!! – сказав він, не вигадавши, наразі, нічого ліпшого.

Старший абрек заступив собою двері його спальні.

– В мечети тебя переоденут… – сказав джигіт.

Асистент застогнав, піднімаючи прикрашену – тепер уже двома синцями – голову, і дивлячись на шефа крізь щілину в швидко набрякаючому другому оці, боязко і обережно зауважив:

– Нестор Евграфович, я вспомнил – нет у них там Интернета…

Брати рвучко озирнулися на Артурчика. Асистентова голова – тепер вже без їхньої допомоги – знову безсило впала на груди. Молодший абрек, кивнувши на нього, без жодних емоцій запитав у старшого брата:

– А с этим что делать?

– Не надо со мной ничего делать! Я могу быть свидетелем на свадьбе… – несподівано підняв голову і жалібно заскавчав Артурчик.

Брати перезирнулися – середній абрек пересмикнув затвор гвинтівки:

– На этой свадьбе свидетели нам не нужны… – мабуть, висловлюючи загальну думку всіх братів, промовив він.

Асистент з розпачем кинувся за порятунком до шефа:

– Спасите! Помогите!! Сделайте хоть что нибудь!! Нестор Евграфович! Нестор Евграфович!!

Іміджмейкер почав відбиватися від свого благаючого помічника і… прокинувся від того, що його термосить Артурчик. Спросоння звісивши ноги з ліжка і щосили відбиваючись від Артурчика, політтехнолог кричав:

– Я сделаю все, что смогу! Я назову в твою честь нашего первенца!!

Нарешті, отямившись, він зіскочив з ліжка і, протираючи очі та озираючись навкруги, запитав:

– Что! Они уже ушли?!

Асистента розвеселила незвична поведінка шефа. Ледве стримуючи сміх, він відповів:

– Кто? Курьеры? Ушли, конечно. Вот оставили приглашение из Черноморска…


1

Нічна гроза вщухла. Іміджмейкер, зручно розташувавшись у кріслі, пив ранкову каву, дивився по телевізору аеробіку і ліниво однією рукою й однією ногою імітував заняття гімнастикою. Асистент, що порпався в паперах, поцікавився:

– Нестор Евграфович, а зачем нас вызывают в Черноморск?

– Да это Миша Подвальский стрижет провинциалов со своими региональными выпусками рейтинг-шоу… – ліниво відповів шеф.

– И мы туда поедем? – не вгавав помічник.

Іміджмейкер, не змінюючи тону, ліниво розмірковував:

– А зачем? Море еще холодное, а по бабкам нас и здесь неплохо кормят… – завершив думку політтехнолог, задоволено масуючи свій живіт.

Аеробіка по телевізору закінчилася, і під позивні з пісні «Наша служба и опасна и трудна…» почалася міліцейська програма «Криміноген». На екрані з'явився диктор, який, судячи з величезного синця під оком, що просвічував крізь товстелезний шар гриму, мабуть особисто добував репортажі для своєї програми. Він промовив:

– Сьогодні вранці на в'їзді в наше місто було затримано джип з номерами Горно-кавказької автономної області Російської Федерації. При обшуку в машині було знайдено цілий склад холодної та вогнепальної зброї.

На екрані з'явилися документальні кадри, де троє затриманих кавказців стояли в наручниках біля розкладених на землі автоматів, шаблюк, мінометів та інших смертоносних іграшок. Нестор Євграфович зіскочив із дивана і наблизився впритул до телевізора, намагаючись роздивитися героїв сюжету… Серце його защеміло – він упізнав абреків зі свого сну. Тим часом, диктор вів далі:

– Затримані заявили, що прибули до України у своїх сімейних справах…

Наступної миті старший абрек, несподівано вирвавшись із рук спецназівця, що притримував його за лікоть і комір, підбіг до камери і прокричав:

– Пользуясь слючаем, хачу передат привет подламу шакалу – недастойнаму жениху нашей сестры. Нестор! Гюльчатай ждет тебя!

Від несподіванки в іміджмейкера відвисла щелепа, він позадкував і впав на диван. Ар-турчик, на хвильку відірвавши очі від паперів, весело кивнув на екран і зі знанням справи, виголосив:

– А-а, Горно-Кавказская область! Помните – Кишлачно-Аульный округ! Дикий народ, дети гор! Ни гостиницы, ни дискотеки. Когда показывали «Белое солнце пустыни», они аплодировали только два раза: когда Абдулла зарезал Петьку и когда Верещагин не успел уйти с баркаса. До сих пор удивляюсь – как мы умудрились снять с них бабки за рекламу в Интернете? Кстати… – асистент кивнув на затриманих, -…эти трое очень похожи на тех лохов…

Артурчик повернув голову в бік шефа і їхні погляди зустрілися. Враз він осягнув, що це не просто схожість… Від несподіванки у нього теж відвисла щелепа, він відхилився назад і впав на підлогу разом із кріслом.

– Затримані перебуватимуть у міському СІЗО до з'ясування компетентними органами всіх обставин справи… – завершив ведучий сюжет.

Іміджмейкер і його помічник зітхнули з полегшенням. Нестор Євграфович на хвильку замислився, а потім суворим тоном повідомив про внесення деяких змін до концепції їхньої подальшої діяльності:

– Артур, мы переходим на осадное положение. Обзвони клиентов и сообщи им пароли, отзывы и надбавки за риск.

– Какие? – запитав асистент.

– Пароли и отзывы придумай сам, а надбавка за риск – двадцать процентов.


2

За вікнами апартаментів іміджмейкера сипав весняною мжичкою столичний ранок. Готельну кімнату, де працювали політтехно-логи, освітлювали лише дві настольні лампи та торшер. Раптом звичну робочу тишу порушив телефонний дзвінок. Артурчик підняв трубку:

– Киевский офис профессора Боженко… Минуточку, Никита Ильич!

Асистент порснув сміхом і, простягаючи шефові слухавку, робленим «конспіративним» голосом повідомив:

– Нестор Евграфович, некий незнакомец интересуется, не у нас ли продается славянский шкаф?

Іміджмейкер самовдоволено посміхнувся, дотягнувся до телефона і таким самим «конспіративним» голосом сказав:

– Славянский шкаф продан. Осталась никелированная кровать с тумбочкой. Слушаю вас, товарищ Симорозенко… Да-да, как учил нас вождь, – конспирация прежде всего… Что вы! Встречаться у меня теперь небезопасно… Где? Нет, в Музее Ленина не стоит – боюсь, что нас там будет только двое, и мы наверняка привлечем ненужное внимание. Давайте лучше встретимся через полчаса под Аркой Братских народов. Там рядом – кафешка… Жду вас ровно в двенадцать ноль-ноль… Конечно-конечно, товарищ Симорозенко, все будет рот фронт! – закінчив розмову Нестор Євграфович і звернувся до помічника вже суворим діловим тоном:

– Артурчик, ты еще вчера должен был подготовить наработки для нашего краснокожего клиента. Давай быстрее – я тороплюсь.

Асистент загупотів шухлядами, вигріб на свій стіл велику купу паперового непотребу і розгорнув класичний плакат часів війни. На плакаті був зображений юний політрук з обличчям Симорозенка, який вів в атаку червоноармійців.

– Все готово, Нестор Евграфович. Проект плаката «Коммунисты, вперед!» – відзвітував він.

Іміджмейкер уважно роздивився витвір помічника і згорнув його в рулон:

– Плакат хороший. Что еще? – так само діловито поцікавився він.

Артурчик узяв у руки ще один плакат і, повагавшись, несміливо промовив:

– Я хотел бы посоветоваться… Идея еще одного плаката…

Нестор Євграфович з нетерпінням подивився на годинник:

– Ну, давай. Советуйся, только побыстрее. Асистент відкашлявся і розгорнув свою наступну роботу:

– Мое ноу-хау – плакат «Ильич в Горках»!

Іміджмейкер, кинувши погляд на ватман, кинув:

– Прекрасно!

Але за хвильку, поглянувши уважніше, усвідомив побачене і вигукнув:

– Стоп! Ты что, с ума сошел? Артурчик з несподіваною рішучістю спробував відстояти свійвитвір:

– Почему? Никита Ильич катается на американских горках! Очень современненько и должно привлечь продвинутую левую молодежь…

Нестор Євграфович, що вже вирушив у бік дверей, зупинився і лаконічно та суворо вигукнув:

– Артур, сосредоточься! Молодежь бывает либо левая, либо продвинутая! Если тебе так уж хочется аттракцион… – на хвильку замислившись, він продовжив: – подготовь плакат «Точно в цель» – Симорозенко в тире выбивает десять пинзеныков из десяти. Обличчя асистента розтягнула усмішка:

– Гениально! Я в нашем пролетарском цикле новый стишок, как будто под этот плакат, написал.

І помічник виразно, з інтонацією, продекламував свій новий твір:

«Встань, обездоленный народ,
На выборы, как в бой!
Наш лозунг прост: «Долой господ!»
«Пинзеныков - долой!»
Никита вклады нам вернет!
Он Маркса смог постичь!!
Тебе свой голос отдаем,
Любимый наш Ильич!»
Щойно Артурчик дочитав свій пафосний вірш – знову задзвонив телефон.

– Киевский офис профессора Боженко… Хвилиначку, пан Богдан! – сказав він у слухавку. Знову нишком пирснувши сміхом, асистент голосно – щоб було чутно в телефоні – повідомив шефові офіційним тоном:

– Наш второй неизвестный сообщает, что «В Киеве тепла и солнечна пагода».

Іміджмейкер узяв слухавку і миттєво змінив свій голос на «конспіративний», почавши, як і годиться, з пароля:

– У Москві – мокрий сніг і ожеледиця. Вітаю вас, пане Богдане!… Так-так, пригадав: ще у них – повінь, землетрус і цунамі на Патріарших прудах! Богдане Степановичу, треба зустрітися!… Давайте о чотирнадцятій.

Я пропоную кав'ярню в парку на схилах Дніпра. Так-так, біля цього ганебного імперського ярма…


3

Іміджмейкер, асистент і Сливка сиділи за столиком кафе біля Арки Возз'єднання. Із радіоприймача долинала легка музика, яку раз у раз перебивав розв'язний голос диктора, що виголошував коротенькі рекламні оголошення на кшталт:

– Тримайте баксы в ощадкасі! – Партія захисту зелених…

Після півхвилинної паузи раптом пролунали фанфари, і прокурений жіночий голос весело сповістив:

– Рекламна служба Вашого радіо. Пропонуємо до вашої уваги блок політичної реклами.

Чоловічий голос урочисто продекламував:

– Столиця України повинна бути в кожній області – Партія відродження областей.

Пролунали фанфари, і жіночка-дикторка дуже томно і сексуально промовила:

– Ти почуваєш себе самотньо серед передвиборної неправди і демагогії? Проголосуй за нас – і ми виконаємо усі твої політичні фантазії… – Партія жіночих альтернатив.

Знову пролунали фанфари, і диктор-чоло-вік офіційно вів далі:

– А зараз, на численні прохання радіослухачів, ми повторюємо рекламу кандидата по Центральному виборчому округу Володимира Бабая.

З репродукторів полилася мелодія відомої «Мурки». Після вступного програшу хриплий голос заспівав:

«Жили душа в душу - я и избиратель
Это подтвердит вам весь народ!
Если избиратель вдруг захочет выпить,
То Бабай всегда ему нальет!
Здравствуй, избиратель! Верь мне,
мой хороший!
Ваш Бабай вам никогда не врал!
Пенсию добавит, детский сад
построит,
Все решит Бабай, раз обещал!!»
Сливка зморщився і скоса поглянув на репродуктор, дихання його почастішало, він набрав повні груди повітря і вигукнув до бармена:

– Вимкніть негайно цю гидоту! Переляканий несамовитим криком бармен

миттєво вимкнув приймач. Сливка продовжував кричати, обурено жаліючись іміджмейкерові:

– Куди дивиться Центрвиборчком! Як можна пускати в наш національний ефір цю низькопробну російськомовну рекламу!!

Нестор Євграфович, попиваючи каву з коньяком, з розумінням та співчуттям кивав головою:

– Що поробиш, Богдане Степановичу! Бракує у нашому парламенті справжніх патріотів… Вся надія – на вас.

Сливка розпалювався. Він вигукнув:

– Коли я оберуся депутатом!…

– Безумовно… – спокійно погодився іміджмейкер, киваючи головою, і зауважив: – Але щоб наблизити цю довгоочікувану мить, нам треба здійснити ще декілька останніх вирішальних кроків. По-перше – серія нових листівок з оригінальнами гаслами – «Україну – до Європи! Сливку – до парламенту! Бандитів – до тюрми!».

В очах націонал-демократа заблищали вогники. Він захоплено вигукнув:

– Дуже гарно! А чи не переплутає виборець під час голосування – кого куди, а то – ви ж самі чули – цей бандит Бабай захопив весь ефір і справді може попасти не до тюрми, а до парламенту!

Політтехнолог поблажливо посміхнувся і заспокоїв свого надміру схвильованого клієнта:

– Не турбуйтеся, Богдане Степановичу! Ми також відкусили шматочок ефіру. Ви це почуєте у найближчому рекламному блоці.

Нестор Євграфович подивився на годинник, підкликав бармена і попросив знову увімкнути радіо. З репродуктора полився вже знайомий відвідувачам розв'язний голос радіожіночки:

– Після нас – хоч потоп! – Партія моряків України. Рекламна служба Вашого радіо. А зараз – блок політичної реклами.

Пролунали фанфари і чоловічий голос урочисто продекламував:

– Ми заставимо вас плакати від щастя! – Партія «Цибуля».

Жіночий голос пафосно продовжив:

– Ми нагодуємо народ! – Партія духовного відродження.

Після чергової фанфарної перебивки диктор-чоловік проголосив:

– А зараз – прем'єра пісні! Музика – улюблена, слова – народні. Зі слів народу записала группа підтримки кандидата Богдана Сливки.

Із репродукторів залунала мелодія з пісні «Червона рута»:

«Ти признайся мені,
Як Вітчизну ми любим!
І у лічені дні
Перемогу здобудем!
Голосуй за Сливка
Згинуть чорнії чари!
І відступить біда!
І не буде печалі!
Ти кандидата
Не шукай в бюлетені!
Він у тебе єдиний,
Це - Сливка Богдан!
Всю духовную вроду
він позичив в народу!
І гарячую воду
Взимку дасть!!»
Сливка витер сльози і, проникливо трясучи руку іміджмейкеру та вдячно киваючи асистенту, промовив:

– Геніально, пане професоре! Нам з вами дійсно вдалося поєднати передвиборчу боротьбу з боротьбою за відродження національної духовності!

Богдана Сливку переповнювали світлі надії і впевненість у своїй неминучій перемозі.


4

Сливка пішов, окрилений і розчулений гарячими пісенними рядками. Іміджмейкер з асистентом залишились удвох. Нестор Євграфович дістав із кишені два пухких конверта, відрахував з одного частину грошей, і, вручаючи їх Артурчикові, сказав:

– Ну что, две встречи прошли вполне успешно. Остальное оприходуй и проплати радиоэфир до дня выборов, – розпорядився він.

Несподівано до столика підійшов і без дозволу сів на стілець якийсь незнайомець прибалтійської зовнішності. Політтехнологи здивовано роздивлялися непрошеного гостя. Той спокійно, з характерним акцентом, дуже повільно і ввічливо запитав:

– Скажит-те, пожалуй-ста, вы, случайно, не Нестор Боженко, известный международный имиджмейкер?

Аситент радісно вигукнув:

– Ну конечно! Вы…

Артурчик хотів продовжити, але отримавши під столиком від шефа стусана ногою, затнувся на півслові. Іміджмейкер підкреслено спокійно надягнув окуляри, демонстративно роздивився гостя, після чого з достоїнством відповів:

– На жаль, ні! Ви, мабуть, помилилися. Вибачте, ми взагалі погано розуміємо російську.

– Извинит-те пошалуйста, – інтелігентно вибачився незнайомець, піднявся з-за столика і так само повільно рушив геть.

Асистент перевів погляд на шефа:

– Нестор Евграфович, я что-то не понял! Это же… – киваючи на гостя почав було він.

– Вот именно, это – Лембит Ярвидович Олль! Наш давний эстонский клиент… – підтвердив здогади помічника Нестор Євграфович, ховаючи до кишені свої золоті окуляри.

Артурчик гучно ляснув долонею собі по лобі:

– А-а-а! Вспомнил! – вигукнув він. – Мы его обращение к народу крутили на удвоенной скорости…

Іміджмейкер зиркнув у залишений офіціантом рахунок і, дістаючи з гаманця і кидаючи на столик кілька купюр, продовжив:

– Вот-вот, но избиратели все равно не поверили бегущей строке, в которой объяснялось, что Лембит Ярвидович – темпераментный лидер и энергичный политик! Да… Артурчик! Я и не предполагал, что здесь такое опасное место! Знаешь, давай не будем дожидаться Бабая, лучше позвоним из гостиницы и извинимся.

Політтехнологи одночасно підвелися з-за столика і покинули небезпечне кафе.


5

Іміджмейкер з асистентом увійшли до готелю і зупинилися, оскільки в холі працював телевізор, по якому саме показували політичну рекламу. На тлі портрета Бабая маленькі дітки читали віршик:

«Если в крапе есть вода -
Бабай залил ее туда!
Бабке - теплые носки!
Деду - новые очки!
Папа, мама, вся семья
выбирают Бабая!
А если очень повезет,
Бабай и за тобой придет!»
Політтехнологи глянули один на одного і задоволено посміхнулися від почуття виконаного обов'язку. Політреклама завершилася; раптово з телевізора пролунали позивні з пісні «Наша служба и опасна и трудна» – починалася міліцейська програма «Криміноген». Артурчик з шефом із жалем та співчуттям дивилися на ведучого з підбитим оком і думали про одне і те саме – наскільки, все ж таки, шкідливий для здоров'я цього журналіста – навіть небезпечний, цей випуск кримінальних новин:

– Як ми вже повідомляли вранці, правоохоронний органами було затримано группу озброєних громадян Росії з Гірсько-Кавказької автономної області. Півгодини тому Замковецький районний суд прийняв рішення про звільнення братів Тамерланових під заставу на час владнання ними їхніх сімейних справ у нашому місті.

У кадрі з'явився старший з братів-абреків. Він наблизився до оператора з камерою – і його обличчя збільшилося до розмірів екрана. Ховаючи за пазуху свій великий, але, схоже, порожній гаманець, він голосно і досить переконливо виголосив:

– Украинский суд – самый гуманный суд в мире! Поэтому мы в него обращаться не будем! Тебе понятно, Нестор?!

З-за плечей старшого абрека виглядали його похмурі молодші брати. З вигляду джигітів було зрозуміло, що вони жадають зустрічі з дорогим потенційним родичем. У чорних зіницях кавказців Нестор Євграфович прочитав виразні жахливі картинки: як сокира відтинає голову, як зашморг стягує горло, як кинджал входить у черево: Іміджмейкеру стало моторошно, він мимоволі здригнувся. За хвилю отямившись, він задумливо запитав у помічника:

– Скажи, Артур, Миша Подвальский вместе с приглашением в Черноморск прислал нам билеты?

– Конечно, Нестор Евграфович, два билета на сегодняшний вечер, – весело відповів асистент.

Нестор Євграфович глипнув на годинник і прийняв чергове правильне рішення:

– Нам пора на вокзал. Быстренько смотайся в номер за билетами.

– А вы? Вы разве не хотите переодеться? – хитро посміхаючись, запитав Артур-чик.

Іміджмейкер вдавано суворо поглянув на свого підлеглого і пафосно виголосив:

– Я не могу собой так рисковать! – меня ждут счастливые черноморцы.


Частина 9

Пролог

Іміджмейкер та асистент у двомісному купе спального вагона наближалися до Чорноморська. Нестор Євграфович дивився у вікно і дещо схвильовано очікував зустрічі з містом – «перлиною біля моря», з яким його пов'язувало чимало приємних спогадів. У пам'яті політтехнолога пропливали незабутні слайди з кораблями на рейді, статуя барону Рішару, біля якої він призначав побачення одній красуні. А ось – вони удвох вже сидять на Потьомкінських сходах, щоправда, красуня вже інша.

Ранковий Чорноморськ зустрів потяг «Чорноморець», яким приїхали політтехнологи, фірменною мелодією міста «Черноморск – жемчужина у моря…». Музику, як і належить, виконував вишикуваний при вході у приміщення залізничного вокзалу оркестр вусатих пожежних, одягнених у червоні фраки ти блискучі шоломи. Потяг зупинився. Нестор Євграфович виглянув у вікно – на пероні зібрався чималий натовп зустрічаючих. Першим із вагона вийшов Підвальський зі своїм кокетливим і занадто писклявим кордебалетом. Іміджмейкер та асистент з легкими сумками в руках вийшли слідом за ним.

Чоловік, який керував зустрічанням гостей, – «главный встречающий», як його одразу ж охрестив Артурчик, – махнув рукою і оркестр вибухнув тушем. Щоправда, туш невдовзі плавно перейшов у місцеву фольклорну мелодію «сім-сорок». Натовп шаленів бурхливими оплесками, діти підносили і вручали гостям великі букети квітів. Головний зустрічальник підійшов до мікрофону, встановленому просто на пероні попереду натовпу, – і чорноморці з приглушеними вигуками «Тише! Гуляйпольский говорит!…» дисципліновано змовкли. Головний зустрічальник – судячи з усього, саме він і був тим самим Гуляйпольским, – дістав із кишені папірець і театрально – у стилі естрадного конферансу – з неприхованим задоволенням почав декламувати.

– Дорогие черноморцы! Дамы, господа, а также случайно затесавшиеся товарищи! Как говорил мой друг Ленчик, «и любят рейтинг деревни и села, и любят рейтинг большие города!». Сегодня к нам в гости прибыл Миша Подвальский со своим знаменитым рейтинг-шоу! Аплодисменты!

Натовп зустрічальників вибухнув аплодисментами. Гуляйпольский махнув рукою – аплодисменти обірвалися. Він продовжив:

– А еще Ленечка Утесов – вы все знаете, как он гордился нашей дружбой! – не раз говорил мне: «От Москвы до Бреста нет такого места, где бы имиджмейкер ни прошел!». Итак, к нам приехал гроссмейстер Кирхен-тумбахенского ордена имиджмейкеров, профессор черного и белого пиара, личный друг Борхеса, Маркеса и Глеба Павловского – Нестор Боженко!! К сожалению, Нестор Евграфович прибыл в наш солнечный Черноморск инкогнито.

Чорноморці з розумінням безшумно заплескали в долоні. Гуляйпольский дав рукою відмашку, і оркестр знову вибухнув тушем.


1

«Головний зустрічальник» люб'язно поселив іміджмейкера з асистентом у кращому номері готелю «Черноморье». Після сніданку в ресторані «Черноморец» він – Гуляй-польский – одразу ж запросив політтехнологів та зіркового ведучого Рейтинг-шоу на перегляд знятого за його власним сценарієм і щойно змонтованого відеоролика. Для презентації «в чотири пари очей», як з'ясувалося, було спеціально облапітовано один із кращих барів міста «Черное море». Автору не терпілося почути схвальну думку авторитетів про свій геніальний – як він, зрозуміло, вважав, – агітаційний кліп.

Щойно офіціант, розливши по стопочках коньяк, вийшов геть – автор увімкнув відео. На екрані з'явилися хрестоматійні кадри розстрілу на Потьомкінських сходах із фільму Ейзенштейна. Солдати крокували сходами вниз і стріляли, люди, охоплені панікою, бігли попереду, дитячий візок котився східцями… Раптом на сходах бозна-звідки з'явився товстий червонопикий пан у фраці, оперезаний кулеметними стрічками. Однією рукою він зупинив візок і почав його гойдати, намагаючись заколисати налякану дитину, а другою з кулемета, як Рембо в американському бойовику, почав розстрілювати стрій карателів. Зображення зупинилося на стоп-кадрі, і на екран виповз титр, дубльований голосом а-ля Левітан:

«Тільки Боря Горовіц захистить чорноморців від беззаконня влади!»

Екран згас.

Нестор Євграфович, зверхньо посміхаючись, запитав сяючого автора:

– Нуте-с, господин Гуляйпольский, и это – все?

Підвальський, з підробним співчуттям, буцім-то допомагаючи йому, перепитав:

– Действительно, Семен Борисович, может быть, у вас есть еще что-нибудь?

– Ну… по этому кандидату пока все… Есть еще по его конкуренту… – збентежений незрозумілою реакцією фахівців від політики, розгублено пробелькотів Гуляйпольський.

Іміджмейкер звівся на ноги і обурено вигукнув:

– Как!!? Вы работаете одновременно на двух кандидатов в мэры?! Это неслыханно!!

Шоумен, підігруючи політтехнологу, вдав, що теж неабияк розчарований:

– Что ж вы так, Семен Борисович! Мне просто неудобно перед нашими гостями…

Головний зустрічальник, опинившись під перехресною критикою визнаних авторитетів, швидко здався і, мабуть, вирішив, що найкраще – покаятись. Втім його каяття більше скидалося на виправдання:

– Да, господа, вы, конечно можете… вы имеете полное право сказать: Семен Борисович Гуляйпольский подлец и мерзавец! Но что мне делать – у нас город маленький, все друг друга знают. Только выборы – все ко мне, и это только потому, что я вырос в одном дворе с самим Глебом Павловским!

– С Глебушкой? – зверхньо посміхаючись, уточнив іміджмейкер і киваючи головою, додав: – Талантливый мальчик, мой любимый ученик! Ну ладно, показывайте ролик конкурента! – поблажливо сказав він Гуляйпольському. Той клацнув пультом і увімкнув наступний ролик.

На екрані знову з'явилися ті ж самі кадри розстрілу на Потьомкінських сходах з фільму Эйзенштейна. Солдати крокували сходами вниз і стріляли, люди, охоплені панікою, бігли попереду, дитячий візок котився східцями… Раптом на сходах знову ж таки бозна-звідки з'явився товстий червонопикий офіцер, оперезаний кулеметними стрічками. Він однією рукою зупинив візок і почав його гойдати, а другою – шаблею дав відмапіку солдатам біля гармати. Пролунав залп. Зображення застигло на стоп-кадрі. Офіцер перетворився у статую солдата в Трептов-парку. На екран виповз титр, дубльований «голосом Левітана»:

«Тільки Гоша Боровіц захистить чорноморців від організованої злочинності!»

Екран згас.

Присутні завмерли в очікуванні вироку іміджмейкера, і той не забарився його оприлюднити:

– Гм-гм… Семен Борисович, а вам не кажется, что в этих клипах – перебор по стереотипам?…

– Конечно! – радісно погодився автор і вів далі: – Они же и заказывали стереотипы! Наш нынешний мэр Боровиц свято верит, что расклейка листовок конкурентов и митинги оппозиции финансируются организованной преступностью! А бывший мэр Горовиц убежден, что прорыв канализации в его квартире и двойка дочке по химии – произвол властей!!

Ведучий рейтинг-шоу по-вчительськи поплескав Гуляйпольского по плечу і заспокійливо сказав:

– Ну ладно, Семен Борисович, приглашайте ваших кандидатов!

– Как?! Обоих?! – здивувався старший зустрічальник.

– Конечно, обоих. Только, разумеется, по очереди, – авторитетно розтлумачив Нестор Євграфович.

– Но вы же сами, только что… – розгублено почав було Семен Борисович, але його безцеремонно перебив Підвальський:

– Семен Борисович, разрешите рассказать вам один анекдот. Сказала как-то крыса хомячку: «Вот ты, хомяк, такой же грызун, как и я – лапы, хвост, шерсть, зубы… А вреда от тебя, может, даже и больше. Так скажи, хомяк, почему тебя все любят, а меня ненавидят, капканы ставят, ядами травят?» И ответил тогда мудрый хомячок: «Надо правильно имиджмейкеров выбирать!»

Гуляйпольський невпевнено хихикнув:

– Смешно. Но причем здесь черноморские мэры? – запитав він.

Нестор Євграфович вмостився зручніше і поважно розтлумачив:

– Семен Борисович, мы же с вами не

хотим, чтобы в Мишином рейтинг-шоу на глазах у миллионов телезрителей сцепились две злобные крысы! Так что потрудитесь назначить встречи обоим нашим милым хомячкам, – діловито завершив він.

Гуляйпольського роздирали вагання:

– Но, господа!…

Шоумен знову поклав йому на плече руку і переконливо мовив:

– Сема, десять процентов – ваши. Гуляйпольський миттєво осягнув, про що йдеться, – 10 відсотків його вочевидь цілком влаштовували, оскільки він одразу ж повеселішав і заговорив швидко і приязно:

– Господа! Я только хотел сказать, что Боря и Гоша будут просто счастливы получить консультацию у таких выдающихся мастеров, как вы! Да, а еще с вами очень хотела познакомиться моя мамочка… – раптом чомусь пригадав він.


2

Семенові Гуляйпольському дуже імпонувало знайомство та співпраця зі славетними політтехнологами. Намагаючись зблизитися з ними якомога більше, він запросив їх ознайомитися з Чорноморськом з оглядового майданчика, який було облаштовано за його вказівкою на даху одного з високих будинків у центрі міста. Згодом він запропонував саме звідси спостерігати за рейтинг-шоу Підвальського, яке невдовзі мало початися біля пам'ятника баронові Рішару. Передбачливий Гуляйпольський зателефонував своєму другові – начальнику міського відділу зв'язку – і за півгодини зв'язківці налаштували політ-технологам прямий зв'язок із ведучим Рейтинг-шоу. Звісно ж, подбав він і про біноклі для себе та гостей, на випадок, якщо хтось забажає докладніше роздивитися передвиборне дійство. Однак Нестор Євграфович з Підвальським від походу на дах відмовилися. Втім, вони пообіцяли приєднатися згодом, пославшись на те, що мусять завершити останній варіант сценарію шоу, а ще – очікуються термінові дзвінки з Києва та Москви. Тож Семенові Борисовичу наразі довелося задовольнитися суто товариством іміджмейкерового асистента. Вони сиділи за літнім столиком і жваво спілкувалися. Майже порожня пляшка вірменського коньяку дещо виправдовувала доволі збуджену поведінку Гуляйпольського. Розмахуючи бокалом, він проникливо говорив Артурчикові:

– Артурчик! Вы знаєте, как я уважаю Нестора Евграфовича и Михаила Саркисовича! Но все-таки я немного беспокоюсь. Скажу вам, как родному: у нас в городе такая сложная социальная ситуация, такое пестрое народонаселение…

Асистент розв'язно заспокоїв співрозмовника:

– Да не беспокойтесь вы так! Мы с Нестором Евграфовичем повидали всякое народонаселение. Вот взять того же Горовица. Фамилия какая-то подозрительная… В каждый почтовый ящик бросаем листовку, в которой предупреждаем избирателей: «Люди! Будьте бдительны! Берегитесь агентов всемирного масонства!» И что, мол, у мосье Горовица и мама, и бабушка, и прабабушка – все как одна были чистокровные… ну, как бы это помягче… сионистки!

– Артурчик Андреевич! Наверное, это гениально… – продовжував непокоїтися старший зустрічальник. – Но… в специфических условиях, исторически сложившихся в нашем, городе, такие разоблачения могут только прибавить голосов…

– Никаких проблем, Семен Борисович. Значит, в нашей листовке мы так прямо и напишем, что у этого самого Горовица и отец, и дед, и прадед – все как один были чистокровными погромщиками! – анітрохи не знітившись, виголосив асистент.

– Гениально! Артурчик, в вашей голове идей больше, чем рыбы на Привозе! – захоплено нагородив компліментом співрозмовника Гуляйпольський.

Артурчик скромно «довантажив» недолугого місцевого політтехнолога:

– Это еще что. Ведь именно мы с Нестором Евграфовичем сочиняли экспромты для Черномырдина…

– Так вот оно что!! И моя мамочка всегда говорила, что живой человек сам по себе так сказать не может! – ще в більшому захопленні вигукнув Гуляйпольський.

Несподівано до столика підійшов іміджмейкер і весело привітався:

– Привет, коллеги! Что, Артурчик, опять рассказываешь, как ты в 1996-м учил Бориса Николаевича брейк танцевать?

Очі Гуляйпольського полізли на лоба:

– И это тоже вы?! – запитав він, шокований почутим.

Нестор Євграфович нахилився до головного зустрічаючого і конфіденційним тоном промовив:

– Разумеется. Только… прошу Вас придерживаться официальной версии. Потому как в ведомости на зарплату расписывалась Майя Плисецкая… Всего за 10%! А Артур Андреевич – он способен очень на многое! – продовжував нахвалювати вірного помічника іміджмейкер.

– Россияне!!! Мы великий народ в великой стране! Давайте сконсолидируемся и всему миру покажем, что такое русский брейк!!! – несподівано рявкнув Артурчик голосом Єльцина, – мабуть, щоб підтвердити сказане про нього шефом, або просто принагідно проілюструвати свої непересічні таланти.

Вражений Гуляйпольський мимоволі прикрив рот рукою. Трохи отямившись, він сказав:

– Знаєте, я еще не знаю, в чью пользу, но вы и только вы сумеете разрешить исход выборов нашего мэра!

Нарешті пролунали позивні Рейтинг-шоу, біля пам'ятника баронові Рішару спалахнули софіти. Гуляйпольський дістав із портфеля і роздав політтехнологам новенькі військові 100-кратні біноклі. Іміджмейкер надягнув на голову навушники з мікрофоном, асистент установив перед ним пюпітр із папкою сценарія рейтинг-шоу. Гуляйпольський налив усім коньяку. Усі троє розвернули крісла у бік очікуваного дійства і в біноклі почали насолоджувалися регіональним шоу легендарного Підвальського.


3

Простір під пам'ятником барону Рішару було перетворено у сценічний майданчик Рейтинг-шоу. Підвальський з мікрофоном у руці стояв посередині сцени. Його кордебалет танцював, піднімаючи ноги вище від голови, і співав пісню, написану на популярну Чорноморську мелодію:

«Старушка не спеша
На выборы пришла
Гражданский долг
исполнить в этот день!
И паспорт предъявив,
Бумагу получив,
В кабинке рассмотрела
бюллетень.
Там Боря Горовиц
И Гоша Боровиц -
Собою кандидаты хороши!
К ней Боря приходил
И лампочку вкрутил,
А Гоша дал ей гречки два кила!
Собой красивые,
Такие милые,
Кому же голос свой
отдаст она?!
Підвальський з ентузіазмом узявся до справи, не лінуючись зайвий раз ствердити свою й без того неймовірну популярність. Рухаючись сценою праворуч-ліворуч, він театрально розмірковував:

– И действительно – кому отдадут свои голоса старушки, а также их дети и внуки на выборах мэра Черноморска, всемирно известной жемчужины у моря? – Этот вопрос волнует не только самих черноморцев, но и миллионы телезрителей нашего рейтинг-шоу! Итак, поприветствуем участников сегодняшней выездной программы – нынешнего мэра Георгия Боровица и его основного конкурента, предыдущего мэра Бориса Горовица!!

Прожектори вихопили двох огрядних червонопиких панів у фраках, вже знайомих політтехнологам та чорноморцям з рекламних роликів. Чинний мер-кандидат був оперезаний широкою мерською стрічкою, а екс-мер-кандидат обмежився великим бантом з такої ж мерської стрічки, який прикрашав лацкан його фрака. Першим слово взяв чинний мер міста Боровіц:

– Миша, я искренне признателен вам за приглашение. Но как всенародно избранный мэр города-героя Черноморска я хочу заявить, что в песенке очень точно подмечен порочный стиль моего так называемого конкурента. Телефоны в мэрии буквально разрываются от звонков! Простые черноморцы возмущенны качеством гречки, которой пытается привлечь избирателей гражданин Горовиц. В связи с этим я подписал распоряжение, согласно которому каждый черноморец сможет обменять два кило бракованной гречки на три кило первосортного риса и банку сгущенки!

Червона пика Горовіца почервоніла ще дужче і стала майже бурякового кольору. Шаленіючи від звинувачень конкурента, він розірвав на собі фрак, під яким, як виявилося, був надітий тільник, схопив другий мікрофон і, набравши повні легені повітря, заволав:

– Гоша, не морочите мозги моим избирателям! Черноморцы! Братья и сестры!…

Фізіономія Боровіца теж почервоніла – і за кольором наблизилася до кольору звареного рака. Нервово попорпавшись у кишенях, він вихопив якусь пожмакану шпаргалку і, нишком зазирнувши в папірець, приструнив нахабного суперника дуже простим, переконливим і незаперечним аргументом:

– Боря, вы забываетесь! Оба ваши брата в розыске, а сестры по гостиницам интуристов агитируют! Так шо не кричите, с вас на лиманах и так все бычки смеются!

Асистент шарудів папером, відслідковуючи відповідність дійства сценарію. Аркуші, які він тримав у руках, були оригіналом сценарію рейтинг-шоу, ведучий мав за пазухою копію цього документа, а учасникам рейтинг-шоу було роздано загальні тези, нищівні реп-ліки-компромат на суперника та відповіді на запитання глядачів (у повній впевненості, що тільки його – за чималі гроші! – підготував до дебатів видатний спеціаліст). Відшукавши пальцем потрібний абзац і звірившись, асистент заспокоївся і підніс до очей бінокль. На майданчику рейтинг-шоу кандидати-конкуренти стояли навпроти з буряковими пиками і ненависно свердлили один одного. Підвальський, щоб втримати дійство в межах передбаченого сценарію та контролювати діалог опонентів, вимушений був дипломатично втрутитися:

– Действительно, господа, прошу вас не перебивать друг друга! Продолжайте, пожалуйста! – ведучий запросив до слова знову чинного мера – Гошу Боровіца.

– Продолжаю! – авторитетно почав той. – Все сдавшие Борину вонючую гречку автоматически станут участниками беспроигрышной лотереи! Главный приз – автомобиль!

Величезний натовп навколо облаштованого під сцену майданчика вибухнув аплодисментами, непристойними вигуками та свистом – що у Чорноморську вважалося вищим виявом всенародної любові і шани.

Асистент поклав бінокль, знову взяв зі столика сценарій і, звіривши побачене з написаним, задоволено зауважив:

– Пока все идет по плану…

Добряче захмелілий Гуляйпольський, який щосили намагався втямити стратегію політтехнологів, замасковану хитромудрими тактичними проявами, раптом дещо стурбовано і невпевнено заявив:

– Нестор Евграфович! Я, кажется, понял ваш план! Вы хотите очистить наш Черно-морск от этого босяка Горовица, ставленника организованной преступности!

– Не торопитесь, Сема, – відмахнувся іміджмейкер, водячи пальцем по аркушеві сценарію. – Звонок в студию, – прочитав Нестор Євграфович і скомандував помічнику: – Артурчик, твой выход!

Асистент увімкнув мікрофон і почав корчити кумедні гримаси, по-дикторськи розминаючи свій артикуляційний аппарат.

– Пойдеш замуж за Змей-Горыныча?! Василисушка?!! – несподівано виголосив він голосом Баби Яги. Після цієї короткої репетиції Артурчик одразу ж узявся до діла.

– Первый, первый. Дзинь-дзинь-дзинь! – промовив він у мікрофон своїм звичним голосом.

Підвальський, що безупинно рухався площадкою, зупинився і притиснувши навушника до вуха, прислухався:

– О! К нам дозвонился первый телезритель! Говорите, вы в эфире! – з непідробною радістю театрально вигукнув він.

Наступної миті з концертної аудіосистеми пролунав голос старої бабці, майстерно імітований Артурчиком:

– Здравствуйте, Мишенька! Я – коренная черноморка Роза Ивановна, по последнему – пятому – мужу – Нечипорук-Абрамович!

– Слушаем вас, Роза Ивановна! – підтанцьовуючи, заохотив бабцю Підвальський і «бабця» продовжила:

– Вы, наверное, будете смеяться, но я и есть та самая старушка с двумя килограммами гречки и вкрученной лампочкой. Боречка, держись! Мы не предадим тебя и твою гречку! А ты, Гоша, подавись своим ворованным рисом!!

Боровіц із заздалегідь відкритим ротом розгублено почав наближатися до ведучого. За два метри від телезірки він зупинився і, забувши про свій мікрофон, голосно, щоб бабця його почула, прокричав у мікрофон Підвальського, прикріплений до його навушника, – себто, просто в обличчя ведучого:

– Мадам Нечипорук-Абрамович!!! А как же лампочка?!!

Від несподіваного реву Боровіца ведучий пригнувся, але миттєво опанувавши ситуацію, театрально витер зі своєї щоки слину чинного мера-кандидата. Натовп вибухнув аплодисментами, вигуками та свистом. Тим часом старезний голос, після тривалого прокашлювання, знову почувся із динаміків:

– За лампочку – спасибо. Перед тем, как перегореть, она таки светила целый час. Можешь прийти и выкрутить свою ворованную лампочку и вкрутить ее себе в жо…

– Спасибо, Роза Ивановна! – високо підскакуючи у балетному па, щиро подякував зірковий ведучий. Підбадьорений твердою бабусиною позицією, Горовіц завзято кинувся в атаку:

– Да-да! Спасибо, Роза Ивановна! На таких, как вы, держится наш славный Черноморск-папа!! Когда я стану мэром, – розпалювався він, – каждый, кто сохранит два килограмма моей гречки, получит тридцать килограмм риса, ящик сгущенки, и… новенький автомобиль!!

Натовп знову вибухнув оваціями. Боро-віц, шаленіючи, розірвав на собі фрак, і залишившись, як і його опонент, у тільнику, заволав:

– Черноморцы! Не верьте этому фраеру! Где он возьмет столько автомобилей?!

Горовіц скорчив презирливу фізіономію:

– Где-где… У тебя в гараже! – промовив він, і публіка заверещала від захвату.

Гуляйпольський піднявся з-за столика і з осяяним обличчям вигукнув:

– Нестор Евграфович! Теперь я точно понял ваш план! Вы хотите очистить наш Черноморск от насквозь коррумпированной власти этого зарвавшегося биндюжника Боровица!

– Семочка, вы опять торопитесь… – сказав Іміджмейкер, слідкуючи пальцем по листку сценарію, після чого кивнув помічнику:

– Артурчик, второй звонок! Асистент, миттєво скорчивши з десяток

гримас і проспівавши двінким хлопчачим голосом «Мы пионеры – дети рабочих!…», вийшов на зв'язок із ведучим, промовивши в мікрофон:

– Первый, первый. Дзинь-дзинь-дзинь! Підвальський знову зупинився і, прислухавшись, оголосив:

– К нам, кажется, дозвонился еще один телезритель! Говорите, вы в эфире!

З динаміків залунав бадьорий голос 10 – 12-річного хлопчака, так само талановито зімітований Артурчиком:

– Салют, господа-товарищи! Меня зовут Рома Нечипорук-Абрамович. С вами только что разговаривала моя бабулька Роза Ивановна.

Горовіц, що стояв біля Підвальського, забувши про мікрофон у своїй руці, нагнувся до мікрофону біля щоки ведучого і вигукнув:

– Роман, передавайте привет этой замечательной женщине…

Після невеличкої паузи юнацький голос продовжив:

– Завтра же передам, когда забегу к ней в больницу…

– Как в больницу?! Неужели наша бандитская власть добралась уже и до моих избирателей?! – схвильовано запитав Горо-віц…

– Да нет. Просто бабуля только что попробовала вашу долбаную гречку… – повідомив «юний співрозмовник».

Боря Горовіц остовпів. А Гоша Боровіц, миттєво пожвавившись, пішов у контрнаступ:

– А-а!! Я же говорил! Я предупреждал! Крепитесь, молодой человек! А вашему дедушке немедленно доставят мешок экологически чистого риса… Назовите ваш адрес…

Юнацький голос, що, як виявилося, ще й досі був на зв'язку, ввічливо відмовився:

– Ну, типа спасибо, дядя Гоша. Если вам не в облом, отвезите свой рис в городскую больницу. Дед с бабулей балдеют в одной палате…

Боровіц, киваючи на Горовіца, тріумфально виголосив:

– Вот они, невинные жертвы его гречки-убийцы!…

Несподівано репліку Боровіца перервав той самий юнацький голос:

– Да нет, деда еще утром увезли. Когда он попытался выкрутить вашу перегоревшую лампочку – его током как шибанет!… Кстати, бабулька очень просила взять эту долбаную лампочку и – типа – вкрутить ее вам в жо…

– Большое спасибо, Роман… – роблячи «ластівку», щиро подякував ведучий.

Остаточно розгублений Гуляйпольський, що досі стояв біля столика політтехнологів, опустився в крісло і промовив:

– Нестор Евграфович, Артур Александрович, все это, конечно, совершенно гениально, но, кажется, я уже совсем ничего не понимаю…

– А что вы, собственно говоря, хотите понять? – інтелігентно поцікавився іміджмейкер.

Гуляйпольський декілька секунд по-риб'ячому хапав повітря, потім потрусив головою і, дещо протверезівши, вимовив:

– Так ведь на этих дебатах никто не победил! В чем же состоял ваш план?

Нестор Євграфович зняв окуляри, протер скельця і, ховаючи їх у футляр, спокійно пояснив недолугому містечковому політтехнологу суть ексклюзиву його революційної, хоч і незвичної, стратегії:

– Сема, вы же профессионал! Как вы не понимаете – наш план заключался в том, чтобы с безупречной честностью отработать гонорары, полученные от обоих клиентов. В том числе, и вашу «десятину».

Іміджмейкер дістав із кишені конверт і простягнув його Гуляйпольському:

– Вот, кстати, ваши проценты. А вот там – наша безупречная честность, – він кивнув головою у бік знімального майданчика, де на величезному табло за спиною Підвальського під заключні музичні акорди Рейтинг-шоу та прощальні па кордебалету висвітилися результати «інтерактивного опитування»:

«Боровіц – 44,5%; Горовіц – 44,5%; Не визначилися – 11%».

Нестор Євграфович відсьорбнув коньяку і піднявся з-за столика.

– Ну что ж, Семен Борисович, мы оставляєм вас собрать урожай с этой тучной нивы. Ведь борьба за последние 11 процентов – это самый интересный этап любой избирательной кампании… – з наголосом на слові «интересный» підсумував результати співпраці іміджмейкер.

Гуляйпольський підніс над своею головою капелюх і з вдячністю промовив:

– Благодарю вас, Нестор Евграфович! Можете не сомневаться, десять процентов – ваши!


4

За вікнами потяга чорніла ніч. У купе спального вагона іміджмейкер з асистентом поверталися з Чорноморська до Києва. Розлігшись на дивані, шеф диктував, а асистент набирав на ноутбуці:

«Своими поездками в регионы имиджмейкер разрешает не только технологические затруднения своих клиентов или свои собственные коммерческие проблемы. Нет! Вооруженный самыми современными теориями человеческого общения, полит-технолог несет в провинциальную глушь яркий свет информационного общества третьего тысячелетия…»

До купе постукав і увійшов Підвальський зі свіжою пресою під пахвою і весело поцікавився у політтехнологів:

– Коллеги, вы читали сегодняшний «Вечерний Черноморск»?

– Что, опять про нас… – запитав іміджмейкер.

Підвальський кинув газети на столик і розреготався:

– Не угадал! На этот раз про нас – ни слова. Зато есть большое интервью Розы Ивановны Нечипорук-Абрамович «Как я ела Гошину гречку под Бориной лампочкой», взятое у старушки – угадай-ка, кем? – Правильно: нашим Семой Гуляйпольским.

– Надо же – как быстро растут люди, – саркастично зауважив Нестор Євграфович.

Частина 10

Пролог

Відіспавшись після повернення з Чорноморська, іміджмейкер з асистентом сиділи у своєму номері в готелі «Україна», як завжди, пили ранкову каву і дивилися по телевізору «Новини». Скінчилася чергова рекламна заставка, і диктор продовжив свій випуск:

– А зараз – новини з-за кордону. Вчорашнє підписання мирної угоди між урядом Ізраїлю і керівництвом Палестинської автономії призвело до суттєвого зниження цін на сиру нафту. Сьогодні керівники конфліктуючих сторін зустрілися знову і після тривалої розмови дійшли висновку, що миротворчі процеси на Близькому Сході не повинні завдавати шкоди світовій економіці. Найближчими днями аналітики прогнозують неминучий і раптовий зрив мирної угоди, ескалацію бойових дій і чергове підвищення цін на нафту.

Нестор Євграфович посміхнувся і сказав:

– Хм, представляешь, Артурчик, что было бы, если бы котировки на Нью-Йоркской и Лондонской биржах ориентировались на цифры Мишиного рейтинг-шоу…

– Да, вот тут-то у новых русских все акции вверх бы и поперли… – радо погодився із шефом Артурчик.

– Причем за очень небольшие деньги… – політтехнологи розуміюче перезирнулися і розсміялися.

– А вот, кстати, и Миша! Легок на помине! – промовив іміджмейкер, киваючи на екран, де диктор починав розмову з гостем студії – Михаилом Шдвальським:

– Сьогодняшній гість нашої студії – відомий політолог та конфліктолог Михайло Підвальський. Михайле Саркісовичу, ви щойно повернулися з Чорноморська. Який ваш прогноз щодо результату мерських виборів у цьому місті?

Підвальський намагався видаватися поважним і водночас, як завжди, своєрідним і авангардно-модним. Він був одягнений у чорний офіційний костюм зі стоячим ко-мірчиком та золотою з діамантом брошкою на лацкані, що визивно виблискувала з екрана телевізора. Шоумен-конфліктолог потер рукою свою триденну французьку щетину, яка в комплексі з експериментальною зачіскою забезпечувала йому імідж політолога із завжди відмінним від колег баченням політичних подій. Втім, попри свою харизму, зірковий ведучий у політологічній програмі видавався дуже розважливою і серйозною людиною. Мабуть, навчений нещодавнім власним досвідом,-спеціаліст-конфліктолог ретельно зважував кожне своє слово. З тривалими паузами та поміркованими жестами він відповів:

– Ну-у, я вважаю… що, якщо збережуться існуючі тенденції розвитку… передвиборної ситуації… та не буде статистично значущих коливань… електоральних уподобань чорноморців… то, мабуть… переможе той… хто набере більше голосів…

Диктор, який досі запопадливо і з щирим захопленням зазирав у рот гостеві студії, обережно і з повагою запитав:

– А ви не вважаєте, що це занадто сміливий прогноз?

– Давайте запам'ятаємо це передбачення – і перевіримо після виборів! – вдаючи легеньку ображеність, промовив Підвальський.

– Гаразд, Михайле Саркісовичу! – продовжував диктор… – А ще телеглядачів дуже цікавлять передвиборні перегони у Центральному окрузі нашого міста…

Підвальський знову – вже без помітних зусиль – надав обличчю якомога мудрішого вигляду і поважно повідомив:

– Ситуація на Центральному окрузі цікава не тільки для ваших глядачів, але й для політологів. Напередодні виборів три провідних кандидати мають приблизно по тридцять відсотків і практично однакові шанси на перемогу. Як вважають експерти, переможе той з кандидатів, який зуміє в останні дні зробити нетривіальні та несподівані для конкурентів кроки і мобілізувати виборців, котрі на цей час ще не визначилися.

Іміджмейкер заворожено спостерігав за ефіром свого колеги. Він подивився на свого помічника – увага Артурчика також була цілковито поглинута телевізором. Шеф задоволено і водночас повчально зауважив:

– Видишь, Артур, учись у настоящего профессионала! Миша прямо из телевизора намекает нашим клиентам, что в последние дни не стоит экономить на нетривиальных и неожиданных для конкурентов избирательных технологиях.


1

– Дорогие товарищи! Деньги есть! – урочисто вигукнув Симорозенко з порогу кімнати, з'явившись до політтехнологів десятьма хвилинами раніше, ніж домовлялися. Весело наспівуючи і підтанцьовуючи, він наблизився до іміджмейкера і простягнув йому доволі пухкий конверт.

Нестор Євграфович зазирнув у конверт і приємно здивувався:

– О-о, товариш, Симорозенко! Я вижу, вы все учли – даже сверхрасходы на нетри-виальность и неожиданность!

Після такого комплімента від самого Не-стора Євграфович святковий настрій лівого кандидата став ще святковішим. Ще остаточно не відхекавшись, він розкурив свою люльку і, наслідуючи акцентом великого вождя – батька народів, урочистопромовив:

– Как учит нас партия, в последние предвыборные дни необходимо максимально мобилизовать неопределившихся избирателей. А для этого мы должны – мы просто обязаны – совершать нетривиальные и неожиданные для конкурентов шаги!

Нестор Євграфович і Артурчик картинно зааплодували.

– Браво, Никита Ильич! Вы правы, одной только политической воли недостаточно – последние предвыборные дни действительно требуют очень и очень даже существенных сумм, – то есть, шагов, – не моргнувши оком, поправив себе іміджмейкер.

– Поделитесь секретом – откуда деньги? Вы что, собрали партвзносы за всю следующую пятилетку? Или нашли своего личного Савву Морозова? – приязно розпитував Симорозенка Нестор Євграфович.

Артурчикові спало на думку, що саме таким тоном лисиця Аліса випитувала у Буратіно про місцезнаходження намальованого багаття. Асистент ледве стримував сміх. Симорозенко підняв голову і гордо відповів:

– На этот раз не угадали, Нестор Евграфович! Верный ленинским заветам о новой экономической политике, я пошел на временное соглашение с компрадорской буржуазией…

– И чего они хотят «скомпрадорить» в нашем округе? – поцікавився іміджмейкер.

– Они хотят скомпрадорить… тьфу ты, черт! Они хотят приватизировать завод «Красный Арсенал» и швейную фабрику имени Клары Цеткин. Вчера мы встретились и прикинули, что когда я стану депутатом, эту проблему можно будет решить в рамках мирного сосуществования на базе социального партнерства, – розтлумачував свій хитрий задум лівий кандидат.

Нестор Євграфович, знову заглянувши в конверт, люб'язно поплескав Симорозенка по плечі:

– Дорогой Никита Ильич! Вы приняли трудное, но, безусловно, мудрое решение. Возможно, твердолобые ортодоксы и навесят на вас ярлык оппортуниста, но мы-то с вами знаем, на какое святое дело пойдут эти компрадорские деньги!

Асистент, глипнувши у відомість, одразу зауважив:

– Вот-вот, Нестор Евграфович, у нас как раз зависла проплата тиража двух плакатов – «Смерть компрадорской буржуазии!» и «Только Симорозенко защитит народ от бандитской прихватизации!».

Симорозенко поправив краватку і діловито розпорядився, звертаючись до Артурчика:

– Прекрасно! Обеспечьте сплошную заклейку районов «Красного Арсенала» и общежитий ткачих! Инвестор должен видеть, кто отстаивает и защищает его интересы. А пролетариат округа не должен забывать, кто является его последним неподкупным защитником от олигархической бандократии!… Ну, а как насчет нетривиальных и неожиданных шагов? – запитав лівий кандидат в іміджмейкера.

– Надо подумать… Что прежде всего волнует ваших избирателей? – відповів запитанням на запитання політтехнолог.

Симорозенко не зауважив цього «переведення стрілок» і з мудрим виглядом почав розмірковувати:

– Ну… классовая борьба… преступность и коррупция… восстановление Союза… А! Вспомнил! Конечно же – здоровье! Это, понимаете ли, у них возрастное…

– Здоровье? Это, действительно, нетривиально… – посміхнувся іміджмейкер і взявся переглядати газету з телепрограмою:

– Так-так-так… Вот! – 14.30 тележурнал «Будьте здорові!»! Артур, ноги – в руки, деньги – в зубы, и мигом на телевидение! А вы, Никита Ильич, быстро вспоминайте все, что знаете про медицину. У вас эфир через два часа.


2

Щойно Симорозенко вишов з кімнати – Артурчик зателефонував до Богдана Сливки і домовився з ним про зустріч у номері імідж-мейкера. Той не забарився і за півгодини вже сидів між політтехнологами і переконував їх у рішучості своїх намірів та непохитності своєї партійної позиції:

– Я розумію, панове, що ситуація складна і невизначена. Але я не втрачаю волі до перемоги, бо в критичних випадках мене завжди надихають слова великого Кобзаря: «І чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь!».

– Тобто? Мені здається, Богдане Степановичу, що вчитися вже немає часу… – зауважив іміджмейкер, стурбовано похитуючи головою. Сливка охоче погодився з політтех-нологом:

– Справді, пане профессоре, і саме тому настав час не цуратися нетривіальних та несподіваних кроків задля мобілізації виборців, які ще не визначилися.

– Пане Сливко, можете не турбуватися. У нас для вас є чимало нетривіальних та несподіваних ідей, але ж їхня реалізація обійдеться ой як недешево! – діловито мовив Нестор Євграфович. Націонал-демократ неспокійно завовтузився на кріслі і спитав:

– Як недешево?…

– Десь, приблизно, отак: – малюючи на папірчику цифру, сказав політтехнолог.

– Невже всі оригінальні ідеї коштують таких великих грошей?

– Дев'ять з десяти, – не змигнувши оком вів далі іміджмейкер.

Сливка з надією поглянув на нього і, хитро примруживши очі, запитав:

– То, може, спробуємо цю десяту?

– Артуре Андрійовичу! – охололим голосом звернувся Нестор Євграфович до помічника: – Ознайомте нашого вельмишановного клієнта з варіантом номер десять!

Асистент натиснув на клавішу комп'ютера – із принтера виповз аркуш паперу. Артурчик взяв «варіант № 10» і офіціозно-пафосним голосом прочитав:

– Вариант номер десять – «Наедине с электоратом». Кандидат обходит все квартиры своего избирательного округа и лично убеждает каждого избирателя отдать за него свой голос.

– Пане Артуре, а чи підпадає наш випадок під цей варіант? – так само холодно, як і раніше, запитав Нестор Євграфович:

– Безуслівно, пане Нєсторе! – в черговий раз невдало спробував продемонструвати свою українську асистент, після чого продовжив пояснення вже рідною мовою:

– Исходя из нашей электорально-психологической модели округа, Богдан Степанович легко сагитирует практически каждого отдельно взятого избирателя благодаря своему интеллекту и высокому уровню национального самосознания!

Іміджмейкер рвучко підхопився з крісла і простягнувши руку розгубленому Сливці, промовив:

– Ну що ж, пане Богдане, у добрий час! Поспішайте, скоро ваші виборці почнуть повертатися з роботи – і ви їх зможете «накрити» на гарячому, я маю на увазі – під час вечері!

Сливкова шия напружилася. Він на хвилю уявив, як він ходитиме по квартирах у Центральному виборчому окрузі і вмовлятиме мешканців віддати свій голос за нього – Сливку. Націонал-демократові стало дуже-дуже сумно. Він хотів щось сказати, але не знайшовся і, тяжко зітхнувши, поліз рукою до внутрішньої кишені. Нестор Євграфович помітив Сливковий жест і витлумачивши його по-своему, заспокоїв клієнта:

– Не турбуйтеся, Богдан Степановичу, ця порада безкоштовна…

Раптом Сливка обм'як і осів у крісло. Неспроможний вимовити ані слова, він схопився за серце і тремтячою рукою показував на телевізор, що працював упродовж усієї їхньої зустрічі з вимкнутим звуком. Політ-технологи повернули голови і побачили на екрані Симорозенка. Той, зодягнений у червоні плавки зі серпом та молотом, ніжився у ванні гідромасажера. Артурчик увімкнув звук. Лівий кандидат саме звертався з екрана до глядачів:

– Товарищи! Водяные пузырьки гидромассажера фирмы «Куглер и Шмуглер» активизируют красные кровяные тельца, питающие наш организм живительным кислородом! Кстати, голосуя за красных кандидатов, вы проявите не только политическую зрелость, но и заботу о своем здоровье!

Все ще тримаючись за серце, Сливка нарешті обурено вигукнув:

– Какой ужас!!

Потім, спохопившись, він продовжив:

– Який жах!! Я буду скаржитись у Центр-виборчком!

Іміджмейкер теж видавався вельми стурбованим. Він поклав Сливці на плече руку і зі співчуттям промовив:

– Як патріот я з вами цілком згоден – це брутальне неподобство! Але як політтехнолог я вимушений визнати, що цей рекламний трюк може суттєво вплинути на ситуацію! Артуре Андрійовичу, що дає наша електорально-психологічна модель округу? – запитав у помічника Нестор Євграфович. Артурчик натиснув кілька клавіш на комп'ютері і спробував відповісти українською:

– Хвилиначку! Та-ак! Виступ кандидата за три дня до выборов в передаче «Будьте здорові!» может добавить йому до десяти процентов голосов!

Тим часом на екрані телевізора Симорозенко, зодягнений у спортивний костюм для занять аеробікою з червоною зіркою та серпом-молотом на грудях, біг по кардіо-тренажеру.

Не уповільнюючи бігу, дещо засапавшись, лівий кандидат життєрадісно звернувся до телеглядачів:

– Дорогие мои избиратели! Блок левых сил, который я представляю, с огромным вниманием относится к проблеме охраны здоровья! Сегодня только жалкая кучка толстосумов может пользоваться этими замечательными тренажерами фирмы «Куглер и Шмуглер»! Но недолго осталось жировать олигархам и коррупционерам! Нам осталось сделать последний и решительный шаг – прийти на выборы и отдать свой голос левым силам! И тогда каждая пролетарская семья сможет бесплатно поправить свое здоровье на национализированных тренажерах «Куглера и Шмуглера»!

Сливка жалібно застогнав:

– Благаю вас, вимкніть оце! Іміджмейкер клацнув дистанційкою і щиро поспівчував своєму клієнтові:

– А що тут поробиш? – сказав він і, зітхнувши, додав: – На цього комуно-фашиста працює золото партії і ціла купа московських іміджмейкерів, відряджених самим Зюга-новим!

Сливка, все ще тримаючись за серце і відчужено розхитуючись вперед-назад, відсторонено, але патетично декламував:

– Я не здамся! Я боротимуся!

За кілька хвилин, трохи отямившись, він звівся на ноги і несподівано заспівав:

«Вставай, хто живий, в кого думка
повстала…
Година для праці настала!»
Після чого – також несподівано – націонал-демократ видобув із кишені і простягнув іміджмейкеру пухкий конверт з грошима. Нестор Євграфович перевірив вміст і одразу ж пожвавився. Потираючи руки, він вигукнув:

– О! Я бачу, однією годиною не обійдеться! Тут нам з вами працювати і працювати! Що, знайшли щедрих спонсорів?

Сливка зніяковіло відвів очі:

– Скоріше, інвесторів, – тихо промовив він. – Розумієте, група солідних бізнесменів бажає приватизувати завод «Червоний Арсенал» та швейну фабрику Клари Цеткін. Ставши депутатом, я допоможу зруйнувати ці останні бастіони більшовизму в Центральному окрузі!!

Іміджмейкер ступив крок назустріч і міцно потиснув Славкову руку:

– Це – слова справжнього патріота! Мабуть, ці солідні бізнесмени – добрі діаспоряни? – приязно поцікавився він.

Сливка зніяковів ще більше:

– Це дуже добрі і, мабуть, порядні люди… Але вони не з діаспори… Вони…

Артурчика осяяв несподіваний здогад, і він поспішно – і теж приязно – запитав:

– Москвичи?!

Сливка ображено глипнув на асистента:

– Чому одразу – москалі?! Це дуже інтелігентні люди із Санкт-Петербурга…

Нестор Євграфович по-дружньому заспокоював клієнта:

– Ну, якщо із Санкт-Петербурга, то це зовсім інша справа! До праці, панове! Сядьте і розслабтеся, – сказав він Сливці, показуючи рукою на крісло.

– Уявіть себе пересічним виборцем. Уявили? Про що ви зараз мрієте?

Сливка одразу ж, не роздумуючи, випалив:

– Про велику зарплату…

– Ах, облиште цю соціальну демагогію для лівих манкуртів. Яка ваша наступна мрія? – стимулював іміджмейкер мисленнєвий процес націонал-демократа.

Сливка покрутив головою, глипаючи то на Нестора Євграфовича, то на його помічника, і невпевнено вимовив:

– Може, про вступ України до НАТО?

Обличчя Нестора Євграфовича посуворішало; холодно дивлячись клієнту у вічі, він запитав:

– Ви певні, що саме про це мріє пересічний виборець?

Сливка рішуче і категорично заявив:

– Повинен мріяти! Бо так записано у моїй передвиборній програмі!

– А що там ще записано? – скептично намагався уточнити іміджмейкер.

Націонал-демократ звів очі до стелі, намагаючись пригадати обіцянки зі своєї передвиборної програми:

– Ну, кожному виборцю – садок вишневий коло хати… – процитував він наступний пункт програми.

Нестор Євграфович пожвавився.

– Чудово! – сказав він, глипнувши на годинник. Потім взяв газету з телепрограмою і, провівши пальцем згори донизу, радісно сповістив Славкові: – О сімнадцятій тридцять – програма «Ваш сад». Богдане Степановичу, доки Артур домовлятиметься з телебаченням, у вас є дві години переглянути посібник із садівництва.


3

За дві години в номері Нестора Євгра-фовича та Артурчика з'явився Бабай, запрошений політтехнологами. Усі троє сіли в ряд дивитися телевізор. На екрані Сливка в одязі садівника і з великим тризубом на грудях стояв на розчищеній ділянці і, витираючи з чола піт та вказуючи рукою на великий пеньок, говорив:

– Викорчувавши на своїй ділянці берізки та інші бур'яни, ви зможете засадити повний сад червоної калини. До речі, віддавши голоси націонал-демократичним силам, ви проголосуєте за очищення нашої мови, нашої душі, нашої священої української землі від засилля чужинців!! І розцвіте наша держава, осяяна національною ідеєю, як ця червона калина на мінеральних добривах фірми «Сахара ЛТД»!

Після завершення свого пафосного монологу Сливка вказав для наочності пальцем спершу на калину, а потім на пакунок з добривами. Іміджмейкер клацнув дистанційкою. Політтехнологи одночасно мовчки подивилися на банкіра.

– Та-ак! – сказав обурений Бабай, стримуючи себе неймовірним зусиллям волі.

Іміджмейкер та його помічник завбачливо відступили від клієнта, передчуваючи його емоційний і, можливо, малокерований «виступ». І мали рацію – голову Бабая розпирало від неозвученого тексту, що не забарився вирватися на волю:

– И скажите мне, пожалуйста, господа социальные, блин, технологи, почему какие-то голодранцы, мать их за ногу, находят эти самые, блин, нестандартные решения! А мы что? – уже неделю крутим за мои бабки клип «Бабай шагает впереди!», – фальшиво проспівав банкір і продовжив, розпалюючись дедалі більше: – А этот ваш дурацкий пиар-ход – «Бабай покупает НТВ у "Газпрома"»?! – передражнив гасло незалежний кандидат. После этого мне, блин, домохозяйки все телефоны оборвали – спрашивали, когда я буду повторять «Богатые тоже плачут»! Меня самого чуть до слез не довели! За мои собственные бабки, между прочим! За те самые бабки, за которые я от вас, блин, жду эффективных предложений. И имейте ввиду, блин, я уже практически устал ждать!!

Нестор Євграфович, якому досі не вдавалося знайти слушної миті, щоб почати заспокоювати свого обуреного клієнта, відчув, що зволікати з цим стає небезпечно. Він поспішно і приязно заговорив:

– Да не волнуйтесь вы так, дорогой господин Бабай! Вся эта, извините за выражение, спортивно-ягодная самодеятельность наших конкурентов обречена на позорное фиаско, ибо не имеет надежной финансовой, и, особенно, научной базы. А последние достижения, гм-гм, социальной технологии при должном финансовом обеспечении дадут стопроцентно положительный результат. Сегодня вечером, в самое смотрибельное время, вас, Владимир Михайлович, ждет самая массовая и самая внушаемая аудитория!


4

Нестор Євграфович з Артурчиком сиділи у своєму номері і чекали, коли по телевізору почнеться вечірня казка. Нарешті з'явилася заставка телеказки, після якої політтехнологи побачили загримовану фізіономію Бабая, вдягненого у вишиванку. В одній руці банкір-казкар тримав дитячу книжечку з казочками, а другою звично «пальцював» своїми м'язистими пальцями у золотих перснях. Повертаючи голову за рядками на студійному суфлері, Бабай розпочав улюблену програму дітлахів згідно з написаним політтехнологами сценарієм, тобто традиційним для усіх байкарів вітанням:

– Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка!…

– Артурчик, есть предложение… – раптом сказав іміджмейкер і, показавши пальцем на бар, попросив свого вірного помічника:

– Посмотри, пожалуйста, там еще должен быть коньяк…


5

По завершенню «Вечірньої казки» Нестор Євграфович вимкнув звук телевізора і запитав у свого дещо захмелілого помічника:

– Ну что, Артурчик, немножко попишем? – ассистент тяжко зітхнув і, неохоче сідаючи за комп'ютер, вимушено погодився з шефом:

– Попишем… Немножко… Іміджмейкер звично закрокував кімнатою і почав диктувати. Артурчик ліниво застукав пальцями по клавіатурі:

«…К сожалению, клиенты не всегда способны понять необходимость нетривиальных и неожиданных для конкурентов предвыборных ходов. Еще реже способны оценить оригинальность замыслов политтехнолога опешившие от неожиданности избиратели. Однако осознание подобной несправедливости мироустройства не должно останавливать настоящего имиджмейкера - пытливого экспериментатора и смелого инженера-испытателя человеческих душ…»

– Гениально, Нестор Евграфович! – за звичкою вигукнув комплімент шефові Артурчик. Він глипнув на екран – там починалося шоу. – А вот, кстати, и рейтинг-шоу господина Подвальского… – сказав він шефові. Іміджмейкер увімкнув звук телевізора. Підвальський, активно рухаючись по студії свого рейтинг-шоу, саме звертався до своєї великої телевізійної аудиторії:

– Шановні телеглядачі! В ефірі – передвиборне рейтинг-шоу Михайла Підвальського!

Оркестр вибухнув тушем, на сцену вибігли традиційні грайливі дівиці в бікіні. Підвальський продовжив свій виступ:

– Дами і добродії! Останніми днями боротьба між кандидатами в депутати досягла свого апогею. Почну з драматичних подій у Центральному виборчому окрузі нашого міста! Сьогодні лідери виборчої гонки перевершили самі себе у витонченій боротьбі за симпатії виборців! І, судячи з опитування, проведеного сьогодні на вулицях міста моїми юними помічницями, зусилля претендентів не були даремними. Буквально за одну добу відразу троє кандидатів наростили свої рейтинги більше ніж на десять відсотків, і тепер кожен з них заручився підтримкою сорока відсотків виборців!

Асистент розгублено подивився на шефа і спробував уточнити:

– Нестор Евграфович, но ведь по сорок на троих – это же будет сто двадцать процентов!

– Естественно, – спокійно відказав Іміджмейкер. – Миша отрабатывает свою персональную двадцатипроцентную наценку за нетривиальность и неожиданность!


Частина 11

Пролог

За вікнами номера політтехнологів тішився сонячний березневий ранок. По телевізору – як завжди по п'ятницях о цій годині – починалося індійське кіно.

– «Пароль – блакитний лотос», – прочитав іміджмейкер назву фільму і раптом подумав, що до виборів справді залишилося лише два дні. Клацнувши пультом, він вимкнув риплячу індійську музику, яка дратувала його ще з перших нот.

Іміджмейкер узяв принесену асистентом чашку з кавою і підійшов до вікна – місто вирувало і метушилося в передчутті відповідальної для країни події. Не чекаючи, доки помічник сяде за комп'ютер, Нестор Євгра-фович звично закрокував кімнатою і взявся розмірено диктувати:

«Высокому искусству творцов-имиджмейкеров приходится сталкиваться с досадными помехами в лице бездарных конкурентов, жлобливых клиентов, ограниченных избирателей, а также безответственных дилетантов, утверждающих, что за два дня до выборов можно свернуть агитационные работы и оставить измученный электорат наедине со своими мыслями…»

Асистент припинив барабанити по клавіатурі і обурено зреагував на щойно набраний ним текст:

– Так это что выходит, Нестор Евграфович! Послушать этих жалких шарлатанов, так мы должны все бросить и на эти два золотых дня уйти в совершенно неоплачиваемый отпуск!

– Ни в коем случае, Артурчик! – по-батьківськи повчально промовив шеф і продовжив: – Мы не оставим своих клиентов, невзирая на все их хамские попытки сэкономить и не покинем этот несчастный электорат!

– Так у вас есть план на два последних дня? – поцікавився заінтригований асистент. Іміджмейкер замислився і за хвилю, вже охолодим голосом, повідомив:

– Еще нет. Но я верю, что сама жизнь подскажет нам выход! – поміркувавши, він виправив сказане: – Гм-гм… Точнее, три выхода – для каждого из наших клиентов.

На екрані телевізора саме розгорталася остання сцена «Блакитного лотоса».

– Минуточку, Нестор Евграфович! – сентиментально попросив Артурчик. Він став колінами на комп'ютерний стілець і, покручуючись праворуч-ліворуч, пояснив: – Это моя с детства любимая сцена.

Асистент узяв пульт і увімкнув звук. На екрані колонізатори довго і з задоволенням розстрілювали головного героя – Шаши Капура, що продовжував свою революційну агітацію навіть у передсмертних конвульсіях. Коли ж герой нарешті затих, народ повстав і переміг колонізаторів. Іміджмейкер з цікавістю споглядав розвиток подій на екрані.

– Какая интересная мысль… – сказав він, задумливо втупившись в екран.

Артурчик, здивований реакцією шефа на сюжетний хід, запитав:

– Нестор Евграфович, неужели за два дня мы успеем подготовить революцию в отдельно взятом избирательном округе?

– Ага, практически три революции. Срочно вызывай клиентов, – іронічно відповів іміджмейкер.


1

Наступного дня вранці політтехнологи завітали в лікарню, де вони помістили Симоро-зенка. Нестор Євграфович, Артурчик і лівий кандидат дивилися телевізор. Вони з нетерпінням очікували бомбоподібного повідомлення, винайденого іміджмейкером напередодні. Нарешті їхнє вимушене мовчазне споглядання нескінченного індійського танцю з пісенними завиваннями перервала заставка каналу. На екрані з'явився диктор із суворим обличчям. Трагічним голосом він повідомив:

– Ми перериваємо програму передач для екстреного повідомлення.

На екрані з'явилися кадри квазі-докумен-тальної хроніки. Перед БК заводу «Червоний Арсенал» вирував збуджений натовп. Зйомки, зроблені в монохромі, нагадували колишнє чорно-біле кіно. Втім, на екрані вирізнялися червоними плямами знамена і нарукавні пов'язки активістів. Диктор вів далі:

– Сьогодні вранці страшна новина облетіла Центральний виборчий округ нашого міста… Буржуазні націоналісти завдали злочинного удару по вождю окружного пролетаріату. На прохідній заводу «Червоний Арсенал» після виступу на мітингу був важко поранений єдиний кандидат від лівих сил Микита Ілліч Симорозенко.

На екрані з'явився блідий Симорозенко, розпростертий на лікарняному ліжку. Над ліжком височіла крапельниця, нога комуніста була підвішена на розтяжці. Навколо ліжка постраждалого вождя був розвішений та розставлений антураж червоного куточка – прапори, погруддя Маркса та Леніна. Над лівим кандидатом схилилися люди в білих халатах.

– У ході операції лікарі витягли з тіла Микити Ілліча дві отруєні ворогом кулі, – розчулено продовжував ведучий. – На щастя, могутній організм вірного ленінця бореться.

На екрані з'явилися громадяни, що юрбилися біля стендів з оголошеннями.

– Кожні півгодини лікарі обновляють бюлетені про стан товариша Симорозенка. В усіх на вустах лише одне питання – як здоров'я нашого дорогого Ілліча? – голосом, сповненим трагізму, продовжував коментувати диктор.

– Архизамечательно, батенька! – щосили ляснув себе по колінах Симорозенко і у страшенному захваті від побаченого запитав: – Неужели столько людей ждут бюллетень о моем здоровье?!

Погляд іміджмейкера відірвався від телевізора і, поблукавши стінами окремої палати Симорозенка, зупинився на його червоному спортивному костюмі з радянським гербом і написом «СРСР».

Нестор Євграфович дещо неохоче, але взявся розтлумачувати клієнтові особливості винайдених ним передвиборних політтехно-логічих засобів:

– Ну-у, не то чтобы столько. Честно говоря, эту толпу мы сняли у немецкого посольства. Там как раз вывесили новые правила оформления виз…

– А как же красные знамена? – розгублено запитав Симорозенко.

Асистент поспішно спробував допомогти шефу і випалив:

– А это, Никита Ильич, просто компьютерная графика и никакого мошенства.

Симорозенко замислився, спохмурнів і задумливо промовив:

– Да-а, вот до чего доводит людей буржуазный парламентаризм! Жертвуєм партийной кассой, репутацией, соцреализмом, в конце концов…

Нестору Євграфовичу було боляче дивитися на свого вкрай розчарованого клієнта – тому він присів біля нього на лікарняне ліжко і проникливо-обнадійливо промовив:

– Ну, Никита Ильич, при всей нашей с вами любви к соцреализму мы не могли допустить, чтобы в вас на самом деле стреляли отравленными пулями! Тем более – настоящая живая террористка!

Вкрай засмучений Симорозенко розчаровано хитав головою. Тим часом диктор продовжував свій репортаж про замах на лівого кандидата:

– Возмущенный коварным выступлением, пролетариат завода «Красный Арсенал» растерзал злодейку, от которой остались только вещественные доказательства.

На екрані з'явилося місце «замаху» – на асфальті був обведений крейдою контур, на якому «по місцях» було акуратно розкладено жіночий капелюшок, окуляри, рукавички, пістолет, ридикюль, парасолька і туфлі. Міліціонери робили виміри, блимали спалахи фотоапаратів і загалом панувала тривожна і тягуча атмосфера – як після катастрофи.

Диктор з «лівітанським» голосом продовжував репортаж:

– Никакая националистическая организация пока не взяла на себя ответственность за гнусное покушение на народного трибуна Симорозенко. Однако, как стало известно из достоверных источников, при террористке обнаружено удостоверение капрала дивизии СС «Галичина» и толстая пачка американских долларов…

Несподівано у двері постукали. Іміджмей-кер глипнув на годинника і вилаявся:

– Черт! Это журналисты! Быстро на исходную! – скомандував він, вимикаючи телевізор. Симорозенко миттєво заскочив у ліжко.

Артурчик нашвидкоруч приєднав йому крапельницю і допоміг вставити ногу в розтяжку. Лівий кандидат глибоко видихнув повітря і завмер у страждальницькій позі з виразом світлої скорботи на обличчі.

– Вы все помните? – швидко спитав іміджмейкер пошепки.

Симорозенко ствердно кивнув головою.

– Ну, ни пуха, ни пера, наше дело правое, Рот фронт! – прошепотів Нестор Євграфович і разом з асистентом кулею вискочив у сусідню кімнату. Звідти через напівпрозорий екран політтехнологи могли спостерігати все, що відбувається в окремій палаті кандидата від лівих сил.

Наступної миті до кімнати ввалилися журналісти з мікрофонами, камерами, фотоспалахами та іншим кореспондентським начинням. Розпростертий на лікарняному ліжку Симорозенко показово силкувався підвести з подушки голову. Після кількох нібито марних і болючих спроб він слабким голосом, але дуже рішуче заявив:

– Спасибо, товарищи! Передайте рабочему классу округа, что Симорозенко продолжает борьбу. Уже здесь, в госпитале, я дописал проекты законов о мире, о земле и о пятикратном повышении пенсий!

Лікарняну палату сповнили спалахи фотоапаратів.


2

Кількома годинами пізніше, на одному з перехресть заміської траси Сливка з іміджмейкером, озброєні рулеткою, землеміром і теодолітом, проводили прив'язку до місцевості. На узбіччі стояв «Запорожець» Сливки. Асистент зосередженно розраховував на ноутбуці траєкторію руху авта.

– Ну викапаний Біркофф із "Нікіти", – пожартував Нестор Євграфович, помітивши одержимість, з якою працював його помічник.

Артурчик, захоплений роботою, не почув жарту свого шефа, а Сливка не зрозумів. Іміджмейкер вирішив не заважати Артурчиковій арифметиці і, взявши Сливку за лікоть, вивів його на середину дороги:

– Так, Богдане Степановичу, ви будете їхати звідти зі швидкістю сто кілометрів на годину… – показуючи напрям руху, навчав політтехнолог.

– А це не занадто швидко? – занепокоївся Сливка, подумки моделюючи траєкторію свого небезпечного трюку.

– Аж ніяк! – оптимістично і переконливо заперечив іміджмейкер.

– Ви, як завжди, поспішатимете до своїх виборців! Об'єкт чекатиме на вас біля перехрестя – і ось біля цього стовпа ви різко скинете швидкість! – показуючи рукою на стовп, інструктував політтехнолог. Сливкова тривога дедалі більше зростала. Він схвильовано і нерішуче запитав:

– А я не помилюся? Ці стовпи так легко переплутати…

– Сподіваюся, що не переплутаєте! – суворо сказав іміджмейкер. – І взагалі, помилятися я вам щиро не рекомендую… – по-дружньому порадив Нестор Євграфович і, повісивши на стовб «фольклорний» віночок зі стрічками, додав: – Сподіваюся, жовті та блакитні кольори ви роздивитесь здаля!

– Артуре, ви вже розрахували мінімально безпечний допуск?! – із середини дороги запитав політтехнолог в асистента. Той, довершивши підрахунки, звівся на ноги і з ноутбуком у руках вигукнув:

– Разрахувал! Точка отсчета тормозного пути – веночек плюс-минус метр!

– Ось так, – киваючи у бік помічника, коротко пояснив іміджмейкер Сливці міру його особистого ризику та особистої відповідальності за цей ризик. – Якщо почнете гальмувати раніше, то доведеться все повторювати спочатку, а якщо запізнитесь, то отримаєте ще один віночок, якого, на жаль, вже не побачите.

Сливка тяжко зітхнув і поплентався до свого «Запорожця». Всівшись за кермо, він безмежно тужливо промовив:

– А все ж таки таки шкода цю стару вірну коняку! Як-ніяк – ветеран вітчизняного ав-топрому…

– Жодних проблем! – без найменшої емоції промовив іміджмейкер. – За бажанням замовника можемо спеціально для нашої операції придбати «Мерседес» або «БМВ»! До речі, це було б непогано і для телебачення – чим більше брухту, тим краще для візуального ефекту! До речі, стареньку іномарку представницького класу можна знайти за 10 -15 тисяч.

– Долярів? – перепитав неприємно здивований Сливка.

Отримавши у відповідь після слова «долярів» ствердний кивок головою, клієнт кілька секунд все обмірковував, а потім рішуче заявив:

– Ми не підемо шляхом таких дешевих ефектів! Все повинно бути велично та символічно – народний обранець на старенькому авто вітчизняного виробництва поспішає до своїх рідних виборців – незважаючи на всілякі пастки і засідки коварних та підступних ворогів!


3

Іміджмейкер з асистентом сиділи в окремій лікарняній палаті кандидата Сливки і дивилися телевізор, де показували бійку з якогось індійського кіно. Націонал-демократ, одягнений у жовто-блакитний спортивний костюм із тризубом і написом «Україна», був веселий та збуджений передчуттям трансляції хороших важливих новин з його персоною у головній ролі. Нарешті трансляція фільму перервалася позачерговим випуском новин. Диктор з уже знайомим «левітанським» голосом повідомив:

– Ми знову вимушені перервати нашу програму задля термінового повідомлення.

На екрані з'явилася заміська траса. На повороті лежав на боці розбитий ущент Слив-ковий «Запорожець». Сам Сливка лежав поруч, розпростертий на землі, навколо снувала міліція, журналісти з телекамерами, неподалік стояла пожежна автомашина та авто швидкої допомоги. Диктор продовжував репортаж з місця події:

– Сьогодні вранці відомий провідник національно-демократичних сил Центрального виборчого округу, кандидат у депутати Богдан Сливка як завжди поспішав на зустріч із виборцями. Зненацька дорогу йому перетнув асфальтоукладний каток без номерних знаків. Після зіткнення зі стареньким «Запорожцем» кандидата-патріота каток, не збавляючи швидкості, зник у напрямку українсько-російського кордону.

На екрані з'явилися дівчата у національних костюмах та з віночками на головах. Вони несли Сливку на носилках і співали «Реве та стогне Дніпр широкий…». Націонал-демократ виявляв ледве помітні ознаки життя, з останніх сил намагаючись підспівувати красуням.

Диктор коментував репортаж далі:

– Тисячі й тисячі вірних прихильників національної ідеї вийшли на вулиці нашого міста, щоб висловити свій гнів та обурення черговою провокацією комуно-імперських сил!

На екрані виникли заповнені натовпом вулиці, зафільмовані у чорно-білому вигляді, кидалися в очі тільки кольорові, тобто – жовто-блакитні прапори. Опісля в кадрі з'явився сам Сливка. Він лежав на лікарняному ліжку так само, як і Симорозенко у попередньому сюжеті. Диктор трагічним голосом коментував трансльоване відео:

– Завідувач реанімаційним відділенням міської лікарні повідомив, що стан Богдана Степановича Сливки критичний, і лікарі покладають всі надії насамперед на могутній дух незламного бійця за українську державність!

На екрані телевізора знову з'явився тяжко травмований Сливка на лікарняному ліжку в окремій палаті. З неймовірним зусиллям і муками кандидат повернув голову до найближчого мікрофона і вкрай слабким голосом, але з дивовижною рішучістю заявив:

– Це був замах не на мене… Ворожий каток цілив не особисто в кандидата Сливку, а в саме серце українського народу! Але наші споконвічні вороги знову не врахували, що нарід – безсмертний! А тому виживу і я… Бо, як казала геніальна Леся, «в серці маю те, що не вмирає»!

Сливку переповнили почуття, він розчулено змахнув сльозу і проникливо сказав політтехнологам:

– Знаєте, друзі, я вже не жалкую за розбитим «Запорожцем»! Дійсно, треба було постраждати за свій нарід, щоб побачити такий щирий прояв почуттів простих виборців! До речі, ви хоча б приблизно не порахували – скільки тисяч моїх прихильників вийшли висловити підтримку моїй запеклій та небезпечній боротьбі?

Іміджмейкер з асистентом подивилися один на одного. Нестор Євграфович щось швидко підрахував і повідомив своєму клієнтові:

– Ну-у… Десь приблизно двадцять п'ять – тридцять…

– Точно?! Так багато? – голосно зрадів націонал-демократ, уявивши собі багатотисячний натовп співгромадян, схвильованих і обурених нападом на їхнього кандидата Сливку.

Втім, іміджмейкер продовжував свою розповідь:

– Знаєте, Богдане Степановичу, може ми на кілька чоловік і помилилися… Але за двадцять ваших прихильників я можу ручатися…

– Як – двадцять?! А як же цей натовп?! – розгублено вигукнув Сливка, тицяючи пальцем у телевізор.

Артурчик знову квапливо спробував допомогти шефові і швидко випалив:

– Богдан Степанович, мы использовали архивную съемку болельщиков, выходящих со стадиона после матча…

Нестор Євграфович піднявся з крісла і, повільно крокуючи палатою, почав говорити; у його голосі вчувалися нотки докору:

– І цей, як ви, Богдане Степановичу, кажете, натовп – дуже достойні і патріотично налаштовані люди! Бачите, як широ вони обурені програшем нашої збірної! Я певен, що саме таке обурення зараз відчувають десятки тисяч ваших прихильників, але, на жаль, вони забули його вчасно висловити…

– А чи не забудуть вони висловити свої патріотичні уподобання під час голосування?! – з тривогою і дещо розчаровано розмірковував «травмований» Сливка.

– Про це не турбуйтеся, – заспокійливо сказав клієнтові Нестор Євграфович, присідаючи біля нього на ліжко, і додав: – Завтра ми оприлюднимо таємний протокол російських та українських комуністів, в якому сам Зюганов визнає, що Богдан Сливка залишився останнім бастіоном опору проти відновлення Радянської Імперії Зла!

Цієї миті по телевізору саме почався черговий блок політичної реклами і першим у блоці був кліп Бабая. Дівчата в кокошниках водили хоровод, а солістка голосом Толкуно-вої співала на мотив пісні «Я не могу иначе»:

«Милый спросил вчера меня
О ком твое сердце плачет?
Голос отдам за Бабая -
Я не могу иначе!»
На екрані з'явився портрет Бабая і гасло, дубльоване диктором:


«Только Бабай – и не иначе!»

Сливкове дихання почастішало, шия напружилася, в очах зблиснули недобрі вогники.

Кандидат зі злістю процідив крізь зуби: – Як депутат я докладу всіх зусиль, щоб заборонити діяльність усіх лівих, хоча б у Центральному окрузі. Але цього я посаджу одразу після перемоги, – пообіцяв націонал-демократ, погрожуючи кулаком телевізору.


4

Бабай за гратами мав вигляд вкрай жалюгідний. Бідолаха обома руками вчепився в тюремну арматуру і відчайдушно, наче востаннє в житті, волав крізь залізні прути:

– Сограждане! Друзья! Братки и сестрички! В бессильной злобе коррумпированная власть продолжает правовой беспредел, преследуя честных предпринимателей! А ведь мы не только заполняем налоговые декларации, но еще и платим налоги! Не говоря уже о тысячах и тысячах рабочих мест, которые мы создаем для своих сограждан и друзей! Для вас – братки и сестрички!

Раптом до Бабая підбіг ОМОНівець у чорній масці і почав немилосердно гамселити його гумовим кийком. Незалежний кандидат корчився від ударів і, з останніх сил чіпляючись за ґрати, з невимовним стражданням на обличчі прокричав:

– Они требуют, чтобы я снял свою кандидатуру. Но я не предам вас, родные мои избиратели, братки и сестрички! Нет! Нет! Никогда!! – із стогоном і гримасами болю закінчив він свій страждальницький монолог.

– Готово! Снято! – оголосив асистент і поставив камеру на свій робочий стіл. Іміджмейкер скинув з голови ОМОНівську маску і, піднявши вгору кийок, радісно розпорядився:

– Прекрасно! Артур, немедленно отвези кассету на телевидение!

Задоволений відзнятим матеріалом, він почав звично міряти кроками свій готельний номер. За хвильку, згадавши про Бабая, який досі похнюплено тримав у руках метрові ґрати на тлі картонової декорації, політтехнолог зупинився і оптимістично промовив:

– Нуте-с, Владимир Михайлович, после вечернего выпуска новостей ваш рейтинг перевалит за пятьдесят процентов! Видите, что значит научный метод за два дня до выборов? Сорок секунд за решеткой – и депутатский мандат у вас в кармане!

– Нашли чем удивить! – скептично кинув Бабай і сперши ґрати на стіну, дещо гордовито промовив: – Еще когда я попал за решетку в первый раз, один старый зек учил меня: «Тюрьма – кузница кадров!»


5

Того ж дня ввечорі, політтехнологи сиділи у себе в номері, попивали коньяк і смакували принесені Бабаєм цукерки. На екрані телевізора добігала кінця чергова індійська стрічка. Асистент поцікавився у шефа:

– Нестор Евграфович, как вы полагаете, народ поверит во все три придуманные нами криминальные истории?

Іміджмейкер із насолодою смакуючи пригубив коньяк, надкусив цукерку і саркастично зауважив:

– Знаешь, Артурчик, когда у народа появятся средства, чтобы стать нашим клиентом, вот тогда меня и начнет интересовать мнение народа.

У телевізорі промайнули завершальні кадри індійського кіно, і одразу ж після хеппі-енда з'явилася заставка програми «Криміноген». Диктор почав з передвиборних подій:

– Сьогодні як ніколи загострилась кримінально-політична ситуація в Центральному виборчому окрузі нашого міста. Протягом доби сталися замахи відразу на двох провідних політиків нашого округу. Але головна сенсація відбулася ввечері. Правоохоронні органи Центрального району спромоглися нарешті відновити карну справу проти директора «Бабай-банка» Володимира Бабая, відомого у кримінальному світі на прізвисько «Мандат». Його оголошено у всеукраїнський розшук…

На екрані загін ОМОНівців у масках увірвався до офіса «Бабай-банка». ОМОНівці поклали співробітників обличчям на підлогу і заходилися опломбовувати двері, сейфи, шафи з документами та шухляди столів.

– Прекрасная картинка, Шеф! – захоплено промовив асистент, але спохопившись, нахилився до телевізора і розгублено додав:

– Только, кажется, это не наша запись…

– Да, Артур, это точно не наша запись. Что меня и беспокоит… – задумливо проказав іміджмейкер.

Наступна фраза диктора повністю роз'яснила ситуацію:

– Запис надано управлінням по боротьбі з організованою злочинністю…

Політтехнологи поглянули один на одного і на мить заціпеніли.


Частина 12

Пролог

Недільний ранок розпочався гучними святковими мелодіями на київських вулицях. Музика розбігалася по Майдану Незалежності і билась у вікна люксового номера політтехнологів.

Іміджмейкер сидів на дивані і пив каву, асистент пакував валізи. По телевізору показували програму новин. Диктор у білому костюмі зі святковою усмішкою та зачіскою повідомив:

– Сьогодні неділя, тридцять перше березня – день виборів до вищого законодавчого органу – Верховної Ради. Нарешті завершується запекла політична боротьба, яка декілька останніх місяців тримала у напрузі всіх виборців нашої держави! Сьогодні в нашому місті сонячна погода і тисячі громадян уже встигли віддати голоси за своїх кандидатів до того, як відправитись на присадибні ділянки…

Асистент, який не кваплячись збирав речі, сумно зазначив:

– Какая замечательная страна, какой хороший город, какие добрые и отзывчивые избиратели… А кандидаты?! Это же святые люди!

– Да, Артурчик, здесь еще верят во всесилие московских имиджмейкеров! – погодився з помічником шеф.

Артурчик тяжко зітхнув і, намагаючись зачинити переповнену валізу, філософськи підсумував:

– Жаль, что все хорошее обязательно когда-нибудь заканчивается…

Нестор Євграфович суворо поглянув на помічника і саркастично зауважив:

– Если ты не перестанешь отвлекаться, мы не успеем смотаться до того, как это «все хорошее» внезапно закончится после подсчета голосов…

– Но почему? – щиро дивувався Артурчик. – Ведь один из наших клиентов обязательно выиграет!

– Ага… – іронічно вів далі Нестор Євграфович. – Вот только вряд ли у него будет большое желание защищать нас от тех двух, которые случайно проиграют… Кстати, где презенты моим кипрским коллегам?

Асистент, який досі сидів навпочіпки і пакував пожитки, підвівся на ноги і, вказуючи пальцем на валізи, відповів:

– Вышиванки и матрешки местных политиков в этом чемодане, а киевские торты, горилку с перцем и бальзам «Цветущие каштаны» сейчас принесут из ресторана.

– Замечательно! – з неприхованим задоволенням сказав іміджмейкер і, доливаючи собі коньяку, продовжував розмірковувати:

– Но главное – деньги. Ты же помнишь мой принцип: честно заработанное должно быть надежно укрыто!

– Все в порядке, Нестор Евграфович! Позавчера я положил наши деньги на «Виза-карточку», – радісно прозвітував Артурчик.

Нестор Євграфович з награною тривогою поцікавився:

– Я надеюсь, не в «Бабай-банке»?!

– Ну, что вы, Нестор Евграфович! – образився помічник і, простягаючи шефові картку з чеком, пояснив:

– Это золотая карточка «Каравай-банка» – очень надежного банка с иностранным капиталом!

Іміджмейкер уважно роздивився чек. До нього несподівано повернувся вже забутий ним ліричний настрій, і він задоволено констатував:

– Да-а, неплохо мы тут наработали! Правду говорят о сказочном плодородии украинского чернозема!

– Ткни палку в землю – вырастет яблоня с золотыми яблоками… – піддакнув йому помічник.

Нестор Євграфович заховав карточку з чеком у внутрішню кишеню і діловито зауважив:

– Зеленые, в смысле – яблоки, тоже неплохо. Все дело в количестве и в возможности их благополучно унести! Кстати, как у нас с билетами? – запитав він помічника.

– Самолетна Кипр – завтра рано утром. Билеты доставят через пару часов, – лаконічно відзвітував той.


1

Час у номері політтехнологів минав повільно. По телевізору почалася чергова програма новин. Кореспондент вів репортаж на тлі виборчої дільниці Центрального виборчого округу:

– Ми продовжуємо слідкувати за перебігом сьогоднішнього голосування. На цій виборчий дільниці голосують відразу декілька кандидатів по Центральному виборчому округу. Щойно проголосував єдиний кандидат лівих сил Микита Ілліч Симорозенко…

Симорозенко, який вже, очевидно, проголосував, спускався сходами в оточенні своєї групи підтримки – у всіх були радісні обличчя, білі сорочки, червоні банти. Побачивши камеру, ліві підняли руки у вітанні «Рот Фронт». Кореспондент з мікрофоном навперейми кинувся до Симорозенка.

– Товарищ Симорозенко! Как вы оцениваете ход выборов? – запитав він у кандидата від лівих. Той зупинився – група підтримки зупинилася разом із ним. Симорозенко не приховував свого задоволення від чергового прояву уваги ЗМІ до його персони. Він пригладив рукою голову, позуючи перед камерою, підняв руку в ленінському жесті і урочисто вигукнув:

– Меня радует высокая явка на избирательных участках нашего округа! Это означает, что рабочий класс в едином порыве…

– Простите, Никита Ильич, но сегодня агитация запрещена законом… – з повагою попередив журналіст Симорозенка, але той невдоволено і голосно продовжував:

– Ох уж эти буржуазно-националистические законы!… Гм-гм… Лично я сегодня голосовал за согласие в обществе, социальный прогресс и за счастливое будущее наших детей! – патетично завершив лівий кандидат і поважно рушив зі своєю групою підтримки далі.

Тим часом журналіст, угледівши іншого кандидата, що наближався до будівлі виборчої дільниці, повернувся до камери обличчям і випалив:

– А ось до виборчої дільниці прямує кандидат від об'єднання націонал-демократичних сил округу Богдан Степанович Сливка…

Журналіст з таким самим завзяттям, як і до Симорозенка, кинувся навперейми до Сливки. Націонал-демократ – теж в оточенні групи підтримки – піднімався сходами будівлі виборчої дільниці, У всіх були радісні обличчя, вишиванки під піджаками і жовто-блакитні значки. Побачивши журналістів, вони підняли у вітанні руки, склавши пальці у «Тризуб».

– Пане Богдане! А якої думки ви про виборчі перегони? – поцікавився кореспондент у Сливки.

Сливці також було важко приховати, що увага ЗМІ йому дуже до вподоби. Зрештою, він і не приховував. Кандидат поправив кашкета і з готовністю радо поділився своєю особистою думкою:

– У мене викликає щире задоволення висока активність виборців. Це означає, що усі національно свідомі виборці…

– Пробачте, Богдане Степановичу, але сьогодні агітація заборонена законом! – обірвав журналіст Сливку, але той – щоправда, вже з неприхованим невдоволенням – все ж таки продовжив:

– Скільки можна жити за комуно-олігар-хічними законами!… Гм-гм… Особисто я сьогодні віддаю свій голос за злагоду в суспільстві, соціальний прогрес та щасливе майбутнє наших дітей!

Націонал-демократ таки завершив своє послання електоратові і поважно рушив зі своєю групою підтримки голосувати. Кореспондент знову повернувся обличчям до камери:

– Перед виборами усі рівні! Кого тільки не зустрінеш сьогодні на дільниці. Ось до нас організовано наближається згуртований загін виборців.

Із міліцейського мікроавтобуса вискочила група спецназівців з автоматами і в масках і рішуче рушили в напрямку виборчої дільниці. Кореспондент навперейми підбіг до офіцера-спецназівця:

– Здравія желаю, пане капітане! Я бачу, дорогою на якесь завдання ви заїхали виконати свій громадський обов'язок і проголосувати?!

Капітан зупинився, позуючи перед камерою, він поправив свій берет та кобуру з пістолетом, і впершись поглядом просто в об'єктив, чітко відрапортував:

– Свій громадський обов'язок ми вже виконали на іншій виборчій дільниці. А на цій дільниці ми сподіваємось знайти кандидата Бабая, який вже дві доби перебуває у загальнонаціональному розшуку.

Капітан спецпідрозділу взяв рукою під козирок і дав знак своєму загону продовжувати виконання їхнього міліцейського обов'язку. Журналіст знову повернувся обличчям до камери і на завершення свого репортажу сказав:

– Час нашого включення закінчується, тому, на жаль, ми не маємо можливості дочекатися, доки на цю дільницю прийде голосувати кандидат Володимир Бабай… Наступні новини про перебіг голосування – у спеціальних випусках протягом дня, а підсумки виборів дивіться у нічному ефірі нашого каналу!

У номері іміджмейкера задзеленькотів телефон. Асистент приглушив звук телевізора, взяв трубку і ліниво промовив:

– Киевский офис профессора Боженко!…

Раптом Артурчик, немов ошпарений, скочив на ноги і продовжив, мимоволі іншим тоном та змінившись на обличчі:

– Да-да, господин Бабай! А разве вас еще не… гм-гм… не избрали?… Конечно, конечно, Владимир Михайлович, – не мое собачье дело! Уже даю! – розгублено промовив Артурчик, простягаючи трубку шефові.

Нестор Євграфович – як завжди, перед вирішальною розмовою – за звичкою концентруючись, надягнув окуляри і почав говорити спокійно і, водночас, дивовижно впевнено:

– Рад вас слышать, Владимир Михайлович! Я как раз хотел найти вас, чтобы предупредить: не ходите на избирательный участок!… А-а, уже знаєте?… Ну, что вы, для беспокойства нет никаких оснований! Вы же слышали, как выросла явка? Совершенно очевидно, что к избирательным урнам двинулись толпы ваших избирателей, возмущенных произволом властей!… Так что нам с вами еще, как говорится, хе-хе, только день простоять да ночь продержаться! А там – депутатская неприкосновенность у вас в кармане!… Конечно, конечно, господин депутат, завтра днем вы заскочите в избирком за мандатом, а вечером мы вместе отметим ваше избрание!

Іміджмейкер поклав трубку і тяжко опустився у крісло. У двері позвонили – політтехнологи завмерли в очікуванні недобрих сюрпризів. Артурчик навшпиньки підійшов до дверей, подивився у вічко і полегшено зітхнувши, клацнув замком.

– Нестор Евграфович, билеты на Кипр доставили, – приходячи до тями, відзвітував він.

– Рейс в шесть тридцать утра. Такси заказывать на вечер или на утро?

– Заказывай прямо на сейчас! – не роздумуючи, розпорядився іміджмейкер. За хвильку він задумливо додав: – Опыт и имидж-мейкерская интуиция подсказывают мне, что дальнейший ход нашего эксперимента безопаснее наблюдать из аэропорта…


2

П'ятдесят дві хвилини потому іміджмей-кер з асистентом уже сиділи у валютному барі аеропорту.

– Ну что, Артурчик, приступим к процессу адаптации? – оптимістично запитав Нестор Євграфович помічника і, подавши знак барменові, зробив замовлення:

– Два бокала кипрского вина, пожалуйста.

– А на Кипре будем ностальгировать горилкой с перцем… – у тон шефові промовив асистент і мрійливо додав: – Там хорошо. Снимем виллу у лагуны – с пальмами, бассейном, дельфинами и парочкой умелых массажисток…

Іміджмейкер, поблажливо посміхаючись, поплескав помічника по плечі:

– Ишь, размечтался… Ладно – на Кипре отдыхаем – никакой политики, никаких выборов, никакой социологии. А потом… Что там у нас в следующем году?

Артурчик дістав свого записника – точніше, один з його томів – і почав вишукувати у своїх нотатках потенційні місця для застосування їхніх авангардних політтехнологій у не такій уже й далекій перспективі:

– Десяток местных выборов в России…

– Гм-гм… – зморщився іміджмейкер і тяжко зітхнувши, промовив:

– Мы уже убедились, что нет пророка в своем Отечестве.

Асистент перегорнув кілька аркушів свого нотатника-конспекта і продовжив:

– Есть еще несколько парламентских выборов в Средней Азии…

Нестор Євграфович пожвавився і потер долоні.

– Та-ак, уже теплее! – сказав він. Артурчик перегорнув ще кілька листків і

вів далі:

– Ну и в Африке у парочки диктаторов перевыборы. Разумеется, демократические, под контролем международных наблюдателей…

Іміджмейкер багатозначно підняв догори вказівний палець і радісно оголосив своє, як завжди, правильне рішення:

– Вот! На остальные мелочи даже не будем отвлекаться. Ничто не стоит так дорого, как демократическое избрание диктатора на очередной срок… – За нашу новую жизнь!!! – підвівши риску під старою, виголосив тост Нестор Євграфович. Політтехно-логи цокнулися принесеними їм бокалами.

Артурчик, погойдуючись у такт із музикою, повернув голову в бік телевізора, де саме починалося рейтинг-шоу.

– Сделайте, пожалуйста, погромче! – вигукнув він барменові.

На трибунах шаленіли глядачі, на подіумі пританцьовував Михайло Підвальський. Оркестр грав бравурний марш. На сцену вибігли грайливі дівиці у бальних сукнях. Вони по черзі танцювали з Підвальським вальс і співали на мотив мелодії «На сопках Манчжурії»:

«Тихо вокруг, лишь кандидаты не спят.
Избирком голоса продолжает считать,
Кто же получит мандат?»
Підвальський, відпускаючи у вільний танець останню з дівиць, широко розвів руки і розпочав свою завершальну передвиборну шоу-програму:

– Шановні телеглядачі! В ефірі – передвиборне шоу Михайла Підвальського! Останнє у нинішньому політичному сезоні! Цієї ночі усім нам справді не до сну! Ми разом з телеглядачами і гостями студії будемо в найживішому з усіх живих ефірів стежити за підрахунком голосів у виборчій комісії!

Кружляючи в танці, одна з дівиць наблизилася до ведучого і подала йому запечатаний конверт.

– Отже, ми маємо перші результати по Центральному виборчому округу нашого міста! – виголосив Підвальський і, розкривши конверт, урочисто виголосив:

– У результаті підрахунку п'ятдесяти відсотків бюлетенів лідирує відомий підприємець, жертва політичних переслідувань Володимир Бабай! – не випускаючи з рук аркуша з проміжним результатом підрахунків голосів, Підвальський завзято зааплодував. За прикладом улюбленого ведучого, студія також вибухнула аплодисментами. Перекрикуючи власноруч розпалену публіку, ведучий намагався продовжити своє шоу:

– Ми пишаємося вами, шановний Володимире Михайловичу! Ми віримо, що і до вашого глибокого політичного підпілля долетіла звісточка про всенародну підтримку вашої героїчної боротьби за економічні реформи!!

Раптом в іміджмейкеровій кишені задзе-ленкотів його мобільний телефон. Нестор Євграфович поглянув на номер, що висвітився на табло, дістав з іншої кишені й одягнув свої золоті окуляри. Іміджмейкер не поспішаючи підніс слухавку до вуха і оптимістично та дуже впевнено почав розмову:

– Так. Слухаю вас, пане Сливка! Я також дещо здивований. Але не турбуйтеся – все під контролем!… Ні, я не в студії… і не в виборчкомі… Де? У барі… Ні, я в жодному разі не знущаюся над вами. Гаразд. Тільки вам, як патріот – патріоту, відкрию таємницю вашого майбутнього успіху. Зараз ми п'ємо за ваше здоров'я разом із головою Центрвиборчкому… І він вас також щиро вітає… Так-так! Завтра зранку ви йдете у виборчком за депутатським посвідченням, а ввечері відсвяткуємо вашу перемогу!… Шануймося!

Політтехнолог поклав мобільник у кишеню і зняв окуляри.

– Выходит, что я теперь – глава Центризбиркома? – іронічно зауважив Артурчик, пригублюючи вино.

Шеф загадково посміхнувся і, піднявши свій бокал, інтригуюче промовив:

– Ах, Артурчик, сегодня ведь ночь чудес. Ты готовься – то ли еще будет!

Тим часом по телевізору продовжувалося рейтинг-шоу Підвальського. Оркестр скінчив «Ріо-Ріту». Ведучий теребив у руках новий – ще невідкритий конверт, нагнітаючи нетерплячість та інтригу аудиторії. Нарешті Підвальський, цього разу дуже неголосно, але з майстерно награною таємничістю, повідомив:

– Щойно нам доставили із виборчкому свіжі дані…

Некваплячись, він розірвав конверт і, поступово збільшуючи силу голосу, речитативом виголосив:

Після підрахунку сімдесяти відсотків бюлетенів у лідери вийшов… – після цих слів Підвальський витримав тривалу паузу, -…кандидат від об'єднання націонал-демократичних сил округу Богдан Степанович Сливка… – ведучий, а за ним і вся студія вибухнули аплодисментами. Перекрикуючи в мікрофон овації, Підвальський продовжував:

– Виборці округу не піддалися на популістські гасла, на дрібні та цинічні подачки пана Бабая, який сподівався сховати свої злочини за депутатською недоторканністю!!! Усі справжні патріоти щиро бажають Богдану Степановичу перемоги і сподіваються, що він продовжить свою героїчну боротьбу за духовне відродження нації вже в якості народного депутата!!!

Студія знову захлинулася в аплодисментах.

Артурчик був вражений. У захваті він мимоволі вигукнув на весь бар:

– Это действительно ночь чудес, Нестор Евграфович! А вы – просто волшебник!

Після фрази, проголошеної асистентом, відвідувачі та персонал кафе «Аеропорт» дружно повернули голови у бік столика політтехнологів. Артурчик, несподівано опинившись у центрі уваги, помітно знітився. Щоб задовольнити цікавість заінтригованих присутніх і якось підбадьорити свого помічника, іміджмейкер вдавано суворо і голосно поправив його репліку:

– ДОБРЫЙ волшебник, Артурчик!

Політтехнологи розсміялися. Раптом у кишені Нестора Євграфовича знову задзвонив мобільний телефон. Іміджмейкер, перетворюючи фразу асистента на гру, таємничим голосом у нього запитав:

– Хочешь еще одно маленькое чудо? Крекс-пекс-фекс! Это звонит наш краснокожий клиент…

Не чекаючи Артурчикової відповіді, Не-стор Євграфович одягнув окуляри і промовив у слухавку:

– Алё? Слушаю вас, Никита Ильич!… Асистент захлинався від захоплення. Він беззвучно аплодував і так само беззвучно тупотів ногами. Тим часом шеф, навмисно не звертаючи жодної уваги на реакцію свого помічника, продовжив розмову. Звісно ж – він говорив весело і переконливо:

– Ну, товарищ Симорозенко! Откуда у вас такое мелкобуржуазное неверие в сознательность пролетарских масс?! Я сам знаю, сколько осталось, я непрерывно держу руку на пульсе… Да что вы заладили, как какой-нибудь меньшевик – тридцать процентов да тридцать процентов! Метафизика какая-то! А диалектика, дорогой вы мой Ильич, заключается в том, что именно сейчас начинают считать голоса общежитий завода «Красный Арсенал»… Да-да, теперь только чудо может помешать вашей победе! Но мы с вами марксисты и знаем: чудес не бывает!… Так что с утра вы заходите в избирком за мандатом, а вечером мы накрываем поляну в Музее Ленина… И вам Рот Фронт, Никита Ильич!

Іміджмейкер поклав мобільник у кишеню і втомлено посміхаючись, зняв свої золоті окуляри. Артурчикові, мабуть, забракло слів для вираження свого захоплення – він покликав офіціанта і повторив замовлення.

Втім, рейтинг-шоу по телевізору тривало. Кордебалет саме закінчував танцювати «Ламбаду». На чолі «змійки» був, звичайно ж, Підвальський з мікрофоном і черговим – вже третім – конвертом в руці. Танок скінчився – він зайняв своє місце ведучого і, потрясаючи конвертом та майстерно хвилюючись, звернувся до своєї аудиторії:

– Шановні друзі! Щойно надійшли майже остаточні результати підрахунку голосів виборців Центрального округу! Я трохи хвилююся… – довірливо «зізнався» він людям у залі. Студія вибухнула аплодисментами.

– Отже, пані та панове… – тремтливим голосом промовив Підвальський і зробив тривалу паузу, впродовж якої, тримаючи конверт двома руками, він довірливо, наче на рідню, дивився на глядачів.

Раптом, немоби за командою – а може й справді за командою, – студія знову здригнулася від овацій. Під вирування емоцій рідного студійного натовпу шоумен, нарешті, розірвав конверт і, перекрикуючи в мікрофон заведену публіку, радісно виголосив:

– Дорогі товариші! Щасливий повідомити вам, що підрахунок дев'яноста відсотків бюлетенів показав, що робітничий клас і трудова інтелігенція нашого округу віддали свої серця і голоси безсмертним ідеям Робеспьера, Герцена і Че Гевари! Отже, з великим відривом від представників компрадорської буржуазії і замшілого націоналізму лідирує єдиний кандидат лівих сил Микита Ілліч Симорозен-ко!!!

Студія просто потонула в бурхливих оплесках. Артурчик, розчулений ходом карколомного сюжету останнього передвиборного Рейтинг-шоу, спланованого шефом, зі сльозами на очах промовив:

– Нестор Евграфович! Вы не просто гений! Вы – пророк, вы (я не побоюсь этого слова) – мессия современных избирательных технологий!

Присутні в кафе знову повернули голови в їхній бік. Іміджмейкер піднявся зі стільця і театрально розкланявся на всі боки. Артурчик божеволів від сміху, тримаючись за живіт і тупочучи ногами. Раптом знову задзвонив мобільний Нестора Євграфовича. Дістаючи з кишені окуляри і мобільник, він посміхаючись запитав у помічника:

– Ну что, Артур, ты поверишь мессии на слово, что звонит этот компрадорский Бабай?

На знак згоди асистент, все ще тримаючись за живіт, інтенсивно закивав головою і замахав руками.

– Тогда, пожалуй, не будем тратить драгоценного времени пророка. Мессия устал, – театрально промовив Нестор Євграфович, вимикаючи живлення у своїй мобілці.

Іміджмейкер заховав до кишені свої золоті окуляри і демонстративно жбурнув у смітник мобільний телефон. Раптом із динаміків над головами політтехнологів пролунало:

«Оголошується посадка на рейс до Кіпру. Пройдіть, будь ласка, до другої зали…»

– Вот и все, Артур Андреевич. Нам пора, – сказав, підіймаючись з крісла, іміджмейкер.

– Минуточку, Нестор Евграфович. Кажется, Михаил Саркисович вышел на финишную прямую… – попросив шефа Артурчик, котрий не міг відірвати очей від телевізора, де саме очікувалася кульмінація пристрастей.

І справді, наступної миті студію оглушив барабанний дріб. Кордебалет дисципліновано завмер у найрізноманітніших позах. Дівиця, крокуючи, як солдат почесної варти, урочисто вручила Підвальському останній конверт. Оглянувши трибуни, шоумен промовив:

– Отже, у мене в руках остаточні підсумки голосування. Після музичної паузи ми, нарешті, довідаємось ім'я щасливого власника депутатського мандата по Центральному виборчому округу.

Дівиці знову почали по черзі танцювати з Підвальським, співаючи на мотив «Офіцерського вальсу» такий текст:

«Ночь коротка, спят города,
Но горят огоньки избиркомов -
Всё считают они голоса!
Пусть другому достался мандат,
Депутатом не стал кандидат,
Но вернется он снова
На округ знакомый
И опять напролом
Он войдет в каждый дом
И программу изложит,
Сам не зная, о чем!»
Вальс скінчився. Підвальський у цілковитій тиші розірвав конверт, пробіг очима по аркушеві, витримав добрячу паузу і поступово нарощуючи силу голосу, промовив речитативом:

– Гм-гм… Ну що ж, цей результат не можна вважати несподіваним. Більш того, усі серйозні політологи передбачали, що виборці округу проголосують за соціальну стабільність, ідеали демократії і наступність курсу реформ. Отже, набравши шістдесят відсотків голосів виборців округу, депутатський мандат завоював… – Підвальський зробив маленьку паузу, -…голова державної адміністрації Центрального району Анатолій Степанович Макогон! – урочисто завершив він оприлюднення остаточного результату виборів.

Широко розвівши руки і так само широко посміхаючись, ведучий насолоджувався несамовитими аплодисментами зали, якими люди, котрим вдалося потрапити у студію на рейтинг-шоу Михайла Підвальського, нагороджували його за талант шоу-мена і виказували свою велику всенародну любов. Імідж-мейкер рішуче звівся на ноги:

– Ну что, Артур, на сегодня все чудеса, кажется, закончились… Рассчитайте нас, пожалуйста… – сказав він, простягаючи бармену картку.

Бармен взяв пластикову картку «Каравай-банку» і почав здійснювати з нею необхідні маніпуляції у своєму електронному пристрої за барною стійкою. За хвилю він простягнув її іміджмейкеру і з професійною посмішкою повідомив:

– Извините господа, но эта карточка заблокирована.

– Как!!? – стривожено вигукнув Нестор Євграфович.

– Сейчас уточним… – промовив бармен і зосередився на моніторі зчитувального пристрою. – Конечно, заблокирована. Ведь это карточка «Каравай-банка», – так само професійно посміхаючись, сказав він. У політтех-нологів здивовано витягнулися обличчя.

Бармен почергово поглянув на своїх оторопілих клієнтів і вирішив розтлумачити ситуацію докладніше. Він присів на стійку позаду себе і запитав:

– Разве вы не слышали – Бабай еще три дня назад сбежал и вчера налоговая заблокировала счета всех его структур…

Артурчик, запинаючись від недобрих передчуттів, поцікавився:

– Н-но п-при чем здесь «К-каравай-банк»?

– А-а, так вы не местные! – похитуючи головою, промовив бармен. – У нас все знают, что главный банк Бабая был именно «Каравай». Он просто записал его на свою любовницу Ангелину Караваеву…

Ошарашені новиною, цілковито пригнічені політтехнологи розплатилися, витрусивши з кишень останні зім'яті гривні. Перебуваючи десь у прострації, іміджмейкер відчужено продекламував:

– Страшна украинская ночь…

Артурчик оговтався від жахливого чергового удару долі першим. Він узяв свого напівнепритомного шефа під лікоть і повів його на посадку.


3

Політтехнологи вийшли з будівлі аеропорта, де залишалася їхня виборча ніч, їхні світлі надії і сподівання. Останній день березня зустрів їх холодним непривітним світанком і, здавалося, мертвим льотним полем. Виснажені тривалими нервовими перевантаженнями і шоковані втратою усіх зароблених нелегкого творчою працею грошей, іміджмейкер з асистентом здолали шлях до літака мовчки у гнітючому настрої. Нестор Євграфович почав потроху приходити до тями, лише коли ступив разом з іншими пасажирами на трап літака. Політтехнологи підіймалися трапом останніми. Втомлено переставляючи ноги і похмуро вдивляючись кудись у вранішню далечінь, іміджмейкер філософськи зауважив:

. – Да, Артур Андреевич, это была ночь ужасов. Однако даже после самой страшной ночи рано или поздно наступает утро…

Раптом іміджмейкер помітив якусь галасливу юрбу, що вибігла на поле з будівлі аеро-порта. Політтехнологи мимоволі зупинилися, намагаючись – зі зрозумілих причин – роздивитися цей, на вигляд доволі агресивний натовп, який досить швидко наближався до їхнього літака. За кілька секунд політтехнологи вже змогли розпізнати лідера найближчого галасливого натовпу. Це був їхній клієнт-невдаха Симорозенко, який біг попереду, значно випереджаючи свою групу підтримки. І тут Нестор Євграфович з жахом побачив ще два натовпи, що услід за першим загрозливо і невблаганно наближалися з боку аеровокзалу. З усього було зрозуміло, що ці два натовпи очолюють двоє інших клієнтів-кандидатів – Сливка і Бабай. Люди, що бігли полем, розмахували обрізками труб, арматурними прутами та бейсбольними бітами. До політтехнологів долинали їхні грізні вигуки: «Ганьба!», «Зрадників на палю!!», «Смерть имиджмейкерам!», «Выбить ему мозги!» та інші. Асистент нервово заметушився: – Нестор Евграфович, кажется, ужасы продолжаются тут даже после третьих петухов!!! – спробував пожартувати помічник і знітився, упіймавши себе на думці, що його жарт невчасний і не смішний.

Іміджмейкер у розпачі дивився на юрбище і раптом, зірвавшись від нервового перенапруження, обурено вигукнув:

– Да это просто Хеллоуин какой-то!! Господи! Когда же окончатся эти разборки!?

– Ой, мамочка!!! – зойкнув Артурчик, миттєво змоделювавши в уяві ймовірний розвиток подій у найближчі три-п'ять хвилин.

Політтехнологи спохопилися і не змовляючись рвонули сходами до рятівних дверей літака. Вони відчайдушно розштовхували пасажирів, що підіймалися трапом попереду них. Але навіть у цю мить смертельної небезпеки іміджмейкер з асистентом примудрялися встигати вибачитися перед кожним пасажиром за стусани, потоптані ноги та вибиті з рук валізи – що, власне, віддзеркалювало глибину їхньої інтелігентності та висоту внутрішньої культури. Проте, інші пасажири, здебільшого, були неспроможні оцінити благородні прояви високих внутрішніх якостей Нестора Євграфовича і Артура Андрійовича, оскільки за ними (за іншими пасажирами) ніхто з обрізками труб не гнався. Принаймні цього разу. А тому реакція потенційних попутників політтехнологів на їхні щирі, нехай і лаконічні, вибачення була схожою: від матюків – до тумаків.

Втім, пори все, іміджмейкер з помічником за якихось 12 секунд вже віталися з красу-нею-стюардесою при вході до салону лайнера. Позаду них на трапі сварилися пасажири, частина з яких намагалася зійти на землю за своїми валізами, які попадали з трапу, а інші намагалися, врешті-решт, дістатися заповітних округлих дверей лайнера.

Тим часом Нестор Євграфович з Артурчиком вже швидко вмостилися на свої місця. Затамувавши подих, вони спостерігали через віконце за подіями біля літака, де три групи переслідувачів, злившись в одну і дещо стишивши ходу, рішуче наближалися до трапу.

«Об'єднані ворогуючі групи підтримки», ОВГП… – охрестив, за звичкою, іміджмейкер новоутворену коаліцію. Раптом увагу політтехнологів привернув шафоподібний здоровань – це був один із пасажирів, котрий першим збіг зі трапу і вже відшукав свій багаж, вибитий з його рук іміджмейкером чи асистентом. Побачивши оскаженілий натовп всього за 50 метрів від себе, здоровило миттєво відімкнув одну зі своїх валіз, дістав звідти новенький гранатомет і, зарядивши натренованим рухом заряд, націлив смертоносну трубу на розлючених галасливих і невихованих візитерів.

– Что, догнали, волчары позорные!! Врешь! – проревів озброєний пасажир так, що його почули навіть політтехнологи в салоні літака.

Бандитська зовнішність здорованя та його лаконічна емоційна фраза подіяли одразу. Натовп зупинився і завмер на місці від несподіваного повороту ходу подій. Жодна людина з «Об'єднаних ворогуючих груп підтримки» ні на мить не взяла під сумнів, що цей чоловік не жартує, він таки і справді вистрілить.

– Леху Жмеринского так просто не возьмешь!! Козлы! Считаю до двух: раз!… – попередив і, налаштовуючи приціл, одразу ж почав відлік озброєний гратометом пасажир.

Натовп одностайно і лише за одну секунду прийняв єдиноправильне рішення – нещодавні переслідувачі хаотично розсіялися льотним полем, а потім дружно повернули в напрямку будівлі аеропорту. Трохи поцілившись для певності, здоровань спокійно спакував зброю у валізу і піднявся на борт лайнера. Широко посміхаючись стюардесі та намагаючись їй сподобатися як мужчина, він допоміг красуні задраїти люк. Іміджмейкер з асистентом нагнулися до проходу і визирнули в тамбур, де гранатоносний пасажир осипав справді дуже вродливу стюардесу вишуканими компліментами.

– Профессионал, Артурчик, – он во всем профессионал! – сказав Нестор Євграфович асистентові, приємно вражений ще одним різновидом професійних навиків здорованя, просто необхідних кожному сучасному чоловікові, тим паче – діловому і заможному.

Іміджмейкер підійшов до свого мужнього рятівника, простягнув йому руку і щиро подякував:

– Большое спасибо вам, милостивый государь. Мы видели в окно, как мужественно и дипломатично – без единого выстрела – вы отменили разборку.

На фізіономії могутнього чолов'яги відбилася суміш задоволення собою і поваги до політтехнологів. Допомагаючи собі пальцьовкою, він запитав:

– А что, это ВАС такая конкретная бригада пасла?! Ну вы и круты-ые!


4

Остаточно позбавилися від відчуття небезпеки політтехнологи лише тоді, коли літак злетів у повітря. Іміджмейкер з асистентом і здоровань сиділи у сусідніх кріслах. Здоровило продовжував раніше почату розповідь:

– …И когда Вована и Альберта завалили, а Седого отправили париться на нары, – я понял: Леха, пора рвать когти! Продал дело, все бабло перевел в офшоры, приобрел кипрское гражданство, купил виллу у лагуны – с пальмами, бассейном, дельфинами и парочкой умелых массажисток…

Нестор Євграфович з Артурчиком мимоволі тяжко зітхнули. Рятівник політтехнологів самовдоволено вів далі:

– В общем, недельку на акклиматизацию, а потом нужно думать, во что деньги вкладывать…

Політтехнологи обмінялися багатозначним поглядом. Іміджмейкер, ніби між іншим, обережно зауважив:

– Знаєте Алексей, у вас такое интеллигентное и фотогеничное лицо… – почувши і по-своему зрозумівши фразу іміджмейкера, здоровань повернувся у кріслі до політтехнологів усім своїм масивним корпусом. Примруживши очі, він з підозрою почав розглядати своїх нових крутих знайомих. Тим часом Нестор Євграфович спокійнісінько вів далі:

– Вам обязательно нужно заняться политикой.

А Артур Андрійович так само преспокійно додав:

– Тем более, что скоро выборы в кипрский парламент!



Оглавление

  • Частина 1
  • Частина 2
  • Частина 3
  • Частина 4
  • Частина 5
  • Частина 6
  • Частина 7
  • Частина 8
  • Частина 9
  • Частина 10
  • Частина 11
  • Частина 12