ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Художник.
З родини дрібних торгівців. Брат – архімандрит Гаврило.
Народився 17 (29) липня 1817 р в м. Феодосії Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України).
Помер 19 квітня (2 травня)1900 р. в м. Феодосії Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України). Похований в огорожі вірменської церкви Святого Сергія. Похорон пройшов з військовими почестями, місцевий гарнізон поклав на труну адміральську шпагу. На могилі висікли напис вірменською мовою: «Народжений смертним, залишив по собі безсмертну пам’ять».
Навчався в Сімферопольській гімназії, Петербурзькій академії мистецтв (1833-1837).
Академік Петербурзької академії мистецтв (1844).
Почесний член Петербурзької академії мистецтв (1887).
Член низки європейських академій.
Пензлю А. належить понад 6 тисяч картин, низка малюнків і акварелей. Найвідоміші – «Наваррінський бій» (обе – 1848), «Дев’ятий вал» (1850), «Затемнення сонця у Феодосії 1851 року» (1851 ), «Чесменський бій», «Чорне море» (1881), «Серед хвиль» (1889), «Злива в Судаку» (1897).
Зберігається спадщина в Феодосійській картинній галереї ім. Айвазовського, Московській державній Третьяковській галереї, Санкт-Петербурзькому Руському музеї, багатьох приватних колекціях.
Наш земляк завоював світову славу емоційною піднесеністю полотен, романтичним зображенням неосяжної величі й буйної моці морської стихії, вогненних сонячних заходів, грою на хвилях місячного світла.
А. користувався тонкими градаціями світлотіні для природної і найточнішої передачі морської широчіні, руху води і світла.
В м. Феодосія нашому земляку встановлено пам’ятник.
Видатному художнику присвоєно звання «Почесний кримчанин» (2006).
Ім’ям А. названі в м. Феодосія картинна галерея, парк, фонтан з написом: «Доброму генієві», вулиці в містах Вінниця, Миколаїв, Ковель, провулок у м. Київ.
На лондонському аукціоні Sotheby's картина А. «Константинополь на світанку» була продана майже за $ 5 млн. (2007), а «Вигляд Константинополя і Босфорської затоки» - понад $ 5 млн. (2012).
Серед друзів та близьких знайомих А. – О. Пушкін, М. Воробйов, Ф. Таннер, О. Оленін, Н. Наришкіна, І. Рєпін та ін.
***
ХУДОЖНИК ЧИ КОПІЮВАЛЬНИК, з творчого кредо І. Айвазовського
Людина, не обдарована пам’яттю, котра зберігає враження живої природи, може бути відмінним копіювальником, живим фотографічним апаратом, але справжнім художником – ніколи.
МОЖЕ ВІН ПРИНЕСЕ СЛАВУ КРАЇНІ, з листа Н. Наришкіної С. Тончі
Прийміть його під своє заступництво...
Він схожий на Рафаеля і з його ж прекрасним виразом в обличчі. Хтозна, може, він зробить честь Росії...
ПЕРШОВІДКРИВАЧ МОРСЬКОГО ЖИВОПИСУ, з статті Я. Дубинянської «Майстер і Марина»
Блискуче освоївши «джентльменський набір» умінь і навичок тодішнього художника-академіста, він залишається вірний своїй головній і єдиній темі творчості, доступній йому краще, аніж будь-кому – морю. За серію пейзажів і «особливо за чудову картину «Штиль» Айвазовського нагородили золотою медаллю. Як виняток йому на два роки скоротили академічний курс.
…Ватикан отримує його картину «Хаос. Створення світу». Художника оголошують першовідкривачем морського живопису в Римі, про нього із захопленням відгукуються найкращі живописці, йому присвячують вірші. Потім виставки картин мариніста переможною хвилею прокочуються по всій Європі. «Рим, Неаполь, Венеція, Париж, Лондон, Амстердам удостоїли мене найприємнішими словами», – згадував Айвазовський.
Йому усього 27 років. Він – академік Петербурзької академії мистецтв і п’яти європейських академій. Він багатий і знаменитий. Він може дозволити собі оселитися в будь-якому куточку земної кулі.
Він повертається до Феодосії.
…У галереї Айвазовського є картина під назвою «Перший поїзд у Феодосії». Якщо не брати до уваги стародавню конструкцію паровоза, пейзаж цілком пізнаваний: досить вийти з галереї і пройти кілька кроків до залізниці, що йде уздовж моря. Однак у той час, коли художник писав цю картину, про залізницю у Феодосії й гадки не мали! Але трохи пізніше вона з’явилася – завдяки його ж зусиллям.
Енергія, із якою Іван Айвазовський узявся за благоустрій, економічний і культурний розвиток рідного міста, важко вкладається у свідомості. Окрім залізниці, він організував реконструкцію морського торгового порту, і тепер одного з найбільших у Криму. На свої кошти і за своїм проектом заснував археологічний музей. Виступив одним з ініціаторів відкриття першої публічної бібліотеки. Піклувався про архітектурний образ Феодосії, спроектувавши будинок концертного залу і ряд інших... Не буде перебільшенням сказати, що справжнім містом зробив Феодосію саме Айвазовський.
Досі споконвічною кримською бідою є брак питної води. Та зараз важко собі уявити, наскільки гостро стояла ця проблема у Феодосії часів Айвазовського. «Не в силах далі залишатися свідком страшного бідування, якого із року в рік зазнає від безводдя населення рідного міста, я дарую йому у вічну власність 50 000 відер на добу чистої води з приналежного мені Субаського джерела», – писав він в зверненні до феодосійців. Художник сам розробив проект водогону, який радикально полегшив життя городянам.
…Коли «Неаполітанську затоку в місячну ніч» виставляли за кордоном, журналісти і критики зазирали за раму картини в пошуках штучного підсвічування місячної доріжки. Нічого подібного, зрозуміло, не виявивши, здивовано вдивлялися в полотно з відстані десяти сантиметрів– і бачили усього лише ланцюжок контрастно покладених мазків білила із жовтуватим відтінком...
…Перший раз Іван Айвазовський одружився з Юлією Грефс, англійкою за походженням. Вони виростили чотирьох дочок, але потім шлюб нестримно покотився під укіс. Іван Костянтинович матеріально забезпечив свою дружину, подарувавши їй нерухомість у Криму, і отримав розлучення від Ечміадзинського синоду. Проте юридичної сили це розлучення не мало, і коли Айвазовський брав другий шлюб, дружина Юлія Яківна почала з ним позиватися.
Коли Айвазовський одружився вдруге на молодій удові, красуні Ганні Микитівні Саркизовій, йому було 65, а різниця у віці з дружиною складала три десятки років. Вони жили довго і щасливо, але померли далеко не в один день. Після смерті художника Ганна Микитівна на знак трауру 25 років (!) не виходила з дому, переживши в самітництві Першу світову, революцію і громадянську війну. Вона померла 1944 року і була похована поруч із чоловіком.
…Він помер раптово, уночі, від крововиливу в мозок, залишивши на мольберті картину «Вибух корабля», розпочату напередодні.
З СВЯТОМ ВІТАЛА ЕСКАДРА ПІД ВІТРИЛАМИ, з інтернет-сайту moiraion.ru
Олександр Іванович Казначєєв – градоначальник Феодосії мав звичку щодня прогулюватися містом, перевіряючи чистоту вулиць. У той ранок він уже хотів повертатися, як раптом помітив довгий білений паркан, котрий геть був замальований фігурками солдатів і кораблів. Узрівши таке порушення міської благопристойності, Казначєєв розсердився і наказав поліцейському забілити недоречне мистецтво.
Проте коли Казначєєв наступного разу заглянув на цю вулицю, на свіжовибіленому парканові були намальовано все те ж та ще й портрети героїв грецького повстання. Останні невідомий зобразив не гірше, ніж на популярних тоді гравюрах. Градоначальника вразила точність відтворення, впевненість і воля ліній. В наявності мався талант. Казначєєв велів підстерегти порушника і довідатися, хто він і де проживає.
Поліцейський сам вів слідство з тієї ж причини. І в нього виникла підозра, але така, яку вголос і не висловиш. Іноді поруч з «місцем події» він заставав… міського архітектора Коха.
Незабаром особистість «злочинця» встановили – це був не Кох. За повідомленням поліцейського, біля училища «пустував» вугіллям «баталію» маленький кучерявець, який сховався до будинку».
Як вказав директор, це був молодший учень Ованес Гайвазовский; до того ж, було замічено, що потурав йому в цьому пан головний архітектор Кох.
Коли Казначєєв ознайомив Коха з результатами слідства, той розсміявся і нагадав, що ще місяць тому просив його глянути на малюнки підлітка Гайвазовского, який виявляв неабиякі здібності у мистецтві.
– Щодо мистецтв бачили, бачили, – помітив градоначальник.
І загадково додав:
– Але не тільки в цьому справа, – і велів назавтра привести «злочинця».
Вже наступного дня у підлітка були на чому і чим малювати.
…Коли, траплялося, домашні втрачали Ованесика, вони знали, що його треба шукати на базарі серед сліпців-бандуристів. Ті пізнавали «хлопчика» по голосу і ході, й називали Івасем.
Якщо його довго не було, вони говорили: «Чи не захворів?», і сироти-проводирі, друзі Ованесика, вели їх до його будинку. Сліпи сідали у воріт і співали. Ованесик відразу видужував і вискакував до них.
…Багато ...бачив Іван Айвазовський. Та й сам, своїми руками, створив таке, що інші могли побачити.
Але, напевно, найдивніший «сон» побачили жителі його рідного міста, коли в променях сонця до феодосійської бухти входила ескадра з шести військових судів. Попереду – лінійний корабель «Дванадцять апостолів» під усіма вітрилами. В історії мистецтва такого ще не було (і навряд чи повториться).
Ескадра йшла «вітати живописця Івана Айвазовського з десятою річницею початку художньої діяльності».
ЖОДНОЇ КНИГИ ЗА ЖИТТЯ НЕ ПРОЧИТАВ, з листа А. Чехова рідним від 22-23 липня 1888 р.
Вчора їздив в Шах-мамай, маєток Айвазовського, за 25 верст від Феодосії. Маєток розкішний, дещо казковий; такі маєтки можна бачити, мабуть, в Персії. Сам Айвазовський… являє собою мішанину добродушного вірменчика з пересиченим арїхієреєм; переповнений власної достойності, руки має м’які і подає їх по-генеральськи. Недалекий, проте єство складне і достйоне уваги.
Одружений на молодій і душе красивій жінці, яку тримає в їжаках. Водить знайомство з султанами, шахами й емірами. Писав разом з Глинкою «Руслана і Людмилу». Був приятелем Пушкіна, проте Пушкіна не читав. У своєму житті він не прочитав жодної книги. Коли йому пропонують читати, він говорить: «Навіщо мені читати, якщо я маю власні погляди?».
ВСЕ ПЕРЕДАЮ ФЕОДОСІЇ, з заповіту І. Айвазовського
Моє щире бажання, аби будинок моєї картинної галереї в місті Феодосії з усіма в ній картинами, статуями й іншими творами мистецтва, що знаходяться в цій галереї, складали повну власність міста Феодосії, і в пам’ять про мене, Айвазовського, заповідаю галерею місту Феодосії, моєму рідному місту...
ДОЗВОЛЯЮ, бувальщина
Якось російський імператор Микола I запитав Айвазовського, де він черпає все нові й нові теми для своїх картин.
– Дитячі сни, я їх не забуваю дивитися, ваша величність, – відповів художник.
І почув:
– Дозволяю, дивися!
