ВИСОКОВИЧ Володимир Костянтинович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Бактеріолог, епідеміолог, патологоанатом. Світовий фундатор вчення про ретикуло-ендотеліальну
систему.
З міщанської родини.
Народився 16 (28) січня 1854 р. в м. Гайсині Подільської губернії Російської імперії (нині –
районний центр Вінницької області України).
Помер 13 (26) травня 1912 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України). Похований на
Байковому цвинтарі.
Закінчив першу Харківську гімназію (1871), медичний факультет Харківського університету
(1876).
Служив військовим лікарем на Кавказі (1877-1878), лікарем клінік Харківського університету
(1878) і місцевого військового шпиталю (1879), був стипендіатом (1880-1882), позаштатним
асистентом (1882-1884), викладачем (1884; 1896-1895) медичного факультету Харківського
університету, науковим співробітником Пастерівського інституту (1884-1886), викладачем
Київського університету (1895-1912).
Голова Київського товариства лікарів.
Голова Київського товариства швидкої медичної допомоги.
Спеціалізувався з проблем патологічної анатомії сифілісу і туберкульозу, патогенезу, імунітету,
епідеміології низки інфекційних хвороб.
Виконавець першого щеплення проти черевного тифу на теренах Російської імперії.
Першим описав фагоцитоз бактерій клітин Купфера і відзначив важливу захисну роль цього явища
(1886).
Поєднуючи морфологічні і бактеріологічні методи дослідження, В. вперше встановив походження
фібробластів і блукаючих клітин сполучної тканини з гістіоцитів (1882), здатність ендотеліальних
клітин кровоносних судин і блукаючих клітин сполучної тканини захоплювати бактерії (1886), що
вводяться в кров, значення регіонарних лімфатичних вузлів в патогенезі інфекції (1888),
придатність убитих бактерій для вакцинації проти сибірської виразки (1889) і чуми (1896),
тотожність туберкульозу і золотухи (1890).
Наш земляк – організатор перших курсів підвищення кваліфікації з патологічної анатомії.
Як вчений дебютував дослідженням «Про захворювання кровоносних судин при сифілісу» (1881).
Потім настала черга наступних доробків: «До етнології гострих ендокардитів» (1885-1886),
«Beitrage zur Lehne von der Endocarditis», «Ueber die Schicksale der in’s Blut injicirten
Microorganismen in Korper der Warmbluter» (обидва – 1886), «Про причини неприйнятності
(імунітету)» (1888), «Попереднє повідомлення про результати, здобуті російською експедицією,
котра відряджалася для вивчення чуми в Бомбеї» (1898), «Про запобіжні щеплення проти
черевного тифу» (1900), «Чума (Pestis orientalis)» ( 1901), «Про чуму в Киргизькому Степу і
Володимирівці 1900-1901 року», «Про підозрілі захворювання в Батумі і Одесі» (обидва – 1903),
«В очікуванні холери: (У загальнодоступному викладі)», «Про холеру» (обидва – 1905).
Перу В. також належать книги «Патологічна анатомія» (1901), «Вибрані праці» (1954).
Всього наш земляк залишив понад 70 наукових праць.
Портрет ученого було розміщено в аудиторії Патологічного інституту Київського університету св.
Володимира (1913).
У Москві нещодавно вийшла книга С. Рудої «Володимир Костянтинович Високович» (2005).
Серед друзів та близьких знайомих В. – І. Мечников, Д. Заболотний, Є. Редров, Ф. Яновський, В.
Крилов, М. Бекетов, В. Гаршин, К. Флюгге, М. Никифоров, О. Смирнова-Замкова, І. Титов, М.
Волокович, В. Костянтинович, Г. Мінх, В. Образцов, Ф. Яновський, М. Волокович, М. Любимов
та ін.
***
ВСЕ – НАУЦІ,
з професійного кредо В. Високовича
Наука – для життя, все науці і нічого без науки.
ЦЕ НЕ БАКТЕРІЇ, з статті В. Високовича «Про причини нагноєння»
Мої досліди говорять за те, що не бактерії самі собою, а утворювані ними отруйні речовини, діючи
тривало на тканини і стінки судин, викликають нагноєння.
БЮХНЕР ПОМИЛЯЄТЬСЯ, з статті В. Високовича «Про проходження бактерій через легені»
Припущення Бюхнера, буцімто безспорові сибіровиразкові палички можуть, викликаючи
пневмонію, не заражати всієї тварини, не виправдовується. Безспорові палички, за нашими
дослідами, не відрізняються в цьому відношенні від спорових.
Потім виявляється, що в тих дослідах, де впорснута більша кількість зарази, там розвивалася й
пневмонія, проте остання не оберігала тварини від загального враження і смерті.
НЕ БУВ КАБІНЕТНИМ УЧЕНИМ, з оцінки діяльності В. Високовича Х. Планельєсом
Він ніколи не був лише теоретиком, кабінетним ученим, а завжди пов’язував свої
експериментальні дослідження з практичним застосуванням отриманих результатів.
СПРОСТУВАВ ПАСТЕРА, з розвідки Н. Пугач «Вклад В. К. Високовича в розвиток учення про
інфекційні хвороби»
У цікавій книзі М. Ф. Гамалії «Підручник медичної мікробіології» йдеться про отримання В. К.
Високовичем дослідної інформації про бактерії, які, шляхом введення в кров тварин,
концентруються в різних органах. На жаль, автор не звернув уваги на теоретичні результати В. К.
Високовича як творця стрункого, гармонійного вчення про ретикуло-ендотеліальну систему.
Як творця цієї теорії зазвичай називають німецького патолога Людвіга Ашоффа. І в інших,
пізніших, виданнях фігурує його ім’я як автора нового вчення. Ці твердження свідчать про те, що
дане питання не таке вже й просте і тому вимагає ретельнішого дослідження творчої спадщини В.
К. Високовича. Відзначимо, що низка авторів книг з імунітету і мікробіології останнього не
згадують взагалі.
...Ще 1885 року, вводячи кроликам під шкіру ослаблену культуру сибіровиразкових бацил, учений
переконується в тому, що ні цих ослаблених бактерій, ні їх спор в крові чи тканинах ніколи
виявити не вдасться. Звідси стає ясно, що вакцини не тому надають захисну дію, що викликають у
тварини слабке захворювання, як вважав Л. Пастер, а тому, що їм властива якась інша, особлива
дія.
Експериментальним шляхом В. К. Високович доводить, що в культуральному середовищі,
приготованому з тканин імунізованих тварин, ті ж мікроорганізми добре ростуть. Досліди ці стали
важливим аргументом в спростуванні теорії Пастера і Клебса.
В. К. Високович ставить мету: виявити і «розшифрувати» справжній механізм, «код» імунітету і
«перевірити свої припущення дослідним шляхом».
Він розробляє абсолютно нові принципи побудови теорії імунітету.
Геніальна прозорливість В. К. Високовича як мислителя і мікробіолога виявляється в тому, що він
правильно передбачає основні принципи нового вчення про імунітет, формулює кардинальні
гіпотези, визначає чинники, котрі обумовлюють набутий імунітет.
...На превеликий жаль, праці В. К. Високовича з основ штучної імунізації проти мікробних
інфекцій практично не згадуються ні у вітчизняній, ні в іноземній літературі.
Що ж до дослідів німецького бактеріолога і імунолога Ріхарда Пфейффера та інших, то слід
відзначити, що вони проводилися... через десять років після експериментів В. К. Високовича.
ФУНДАТОР ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ ПАТОЛОГІЇ, з статті «Кафедра патологічної анатомії»
на інтернет-сайті Київського національного медичного університету ім. Богомольця
У 1896 р. кафедру очолив професор Володимир Костянтинович Високович – вчений зі світовим
ім’ям, основоположник експериментальної патології. Його фундаментальні твори з
експериментального ендокардиту отримали загальне визнання і не втратили своєї актуальності до
нашого часу. Пріоритетним напрямком робіт В. К. Високовича було також виявлення долі
мікроорганізмів, уведених у кров. Автор є основоположником вчення про ретикулоендотеліальну
систему, яке мало всесвітнє значення.
Професор В. К. Високович створив свою оригінальну наукову школу, характерними рисами якої
була розробка патологічної анатомії і патогенезу інфекційних хвороб, поєднання морфологічних,
експериментальних і бактеріологічних методів дослідження.
В. К. Високович з повним правом може вважатися також засновником київської школи
мікробіологів і епідеміологів; він один з фундаторів Київського Бактеріологічного інституту.
ОЧОЛИВ РИЗИКОВАНУ ЕКСПЕДИЦІЮ, з нарису С. Старченка і В. Благодарова «Високович
Володимир Костянтинович. До 150-річчя від дня народження»
Наприкінці 1896 року у м. Бомбей спалахнула велика епідемія чуми (зі смертністю 350 хворих
щодня); ця епідемія становила загрозу і для Європи. Уряди передових європейських держав
почали надсилати до Індії наукові експедиції лікарів з метою вивчення чуми і ліквідації епідемії.
Були споряджені німецька, австрійська, італійська, єгипетська, французька експедиції;
академічною окрасою експедиційного корпусу були: Georg Gaffky, Richard Pfeiffer, Robert Koch,
Alexander Jersin.
У січні 1897 року у С.-Петербурзі вирішили: в Індії мусять бути і вчені з Росії. Експедицію очолив
професор Високович Володимир Костянтинович.
8 лютого В. К. Високович і Д. К. Заболотний на засіданні Київського товариства лікарів
розповіли про мету і завдання «чумної експедиції», присутні «зустріли доповідачів овацією й
щиро бажали їм успіхів». 10 лютого експедиція виїжджала з Києва, «зайнятий членами експедиції
вагон був завалений квітами; скрізь (у натовпі лікарів, студентів, городян) чутні були полум’яні
промови ораторів і теплі побажання членам експедиції успіхів і прохання «берегти себе і
повернутися живими та здоровими».
Потяг рушив, у натовпі пролунало дружнє «ура!» і переможний марш духового оркестру
Бендерського 132-го піхотного полку, в якому служив військовий лікар Заболотний.
Після експедиції в Індію професор Високович у 1899-1910 роках виїздив досліджувати чуму в
станицю Колобівка (Астраханська губ.), селище Володимирівка (Киргизький степ), в Інкоу
(Далекий Схід), у м. Одеса (1901, 1902 і 1910 рр.) та задля організації протиепідемічних заходів
вогнищ холери: у містах Ляолян (1904 р.), Самара, Ростов-на-Дону, містах Південного берега
Криму (1908 р.).
В епідемію холери 1907 р. в м. Києві В. Високович перший діагностував холеру в померлого
хворого, і перший висловився про водне походження київської епідемії; населення почало
вживати артезіанську воду і епідемія зникла.
ЖАХЛИВІШЕ ЗА АТОМНУ БОМБУ, з дослідження Ю. Колкера «110 років російській чумі»
Запитання на кмітливість: коли і де було застосовано найсмертоноснішу зброю в історії людства? І
що це за зброя? Вийшли два запитання, навіть три, але не в цьому річ. Все одно ви помилилися. Не
у XX столітті, не в Японії, не атомна бомба.
...Знадобився важіль, не дуже великий, навряд чи довший за чотири метри. І все одно – він
перекинув світ. Половці додумалися винищити жителів, кинувши за стіну... чумний труп.
...Двадцять п’ять мільйонів – одним махом: такою виявилася зброя. Населення Європи
зменшилося на третину, населення Англії – удвічі, папський двір в Авіньоні – на чверть.
Європейська цивілізація спіткнулася. Чисельність населення вдалося відновити лише до початку
XVI століття.
