ЗУРОВ Олексій Олександрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Флотський діяч.
З дворянської родини.
Народився 3 листопада 1864 р. с. Круподеринцях Київської губернії Російської імперії (нині –
Погребищенський район Вінницької області України).
Загинув 15 травня 1905 р. в Японському морі за координатами 370 13 хв. півн. шир., 1290 52 хв. сх.
довг.
Закінчив Петербурзькі морський кадетський корпус (1885) і морську академію.
Служив молодшим офіцером на низці суден, ад’ютантом Його імператорської Високості генерал-
адмірала Олексія Олександровича (1894-1902), старшим офіцером крейсера I рангу «Світлана»
(1903-1905).
Дослідник морів Далекого Сходу.
Визначив три астрономічних пункти, два астрономічних азимута, здійснив хронометричний
зв’язок пунктів з Владивостоком.
Здійснив два тихоокеанські плавання: на кліпері «Вісник» (1885-1888) і корветі «Витязь»(1891-1893).
У складі 2-ї Тихоокеанської ескадри брав участь в Цусимській битві, в ході якої поблизу острова
Джалдет загинув. Вбитий під час особистого огляду житлових приміщень потопаючого крейсера, маючи на меті переконатися в тому, що всі члени екіпажу його залишили.
Іменем нашого земляка названо мис в Японському морі (1893).
Подвиг «Світлани» знайшов своє відображення в радянсько-корейській кінострічці «Берег надії»
(1990).
Серед друзів та близьких знайомих З. – С. Огарьов, С. Шеїн, В. Обнорський, І. Різнич, С. Зарін, М.
Васильєв, Т. Загуляєв, П. Дрешер, Ф. Іванов, О. Старк, А. Горшков, К. Мордвінов, Є. Єлисєєв, П.
Губарєв та ін.
***
НЕ ПАСТИ ЗАДНІХ
, з професійного кредо О. Зурова
Тяжко російським морякам показуватисяся іноземцям.
ПРИРОДЖЕНИЙ МОРЯК, зі спогадів О. Ігнатієва «50 років в строю»
Родина наша втратила у важкий день Цусіми всіх своїх моряків – трьох моїх двоюрідних братів: двох зовсім молодих – веселого Діму Ігнатієва, артилерійського офіцера на «Олександрі III», і
скромного, старанного Сергійка Огарьова, друга мого дитинства, старшого мінного офіцера на
«Наварині»; а головне – улюбленця всієї сім’ї, вже старого моряка Олексія Олександровича Зурова
(його мати була сестрою мого батька). Олексій змолоду був лисим і, до того ж, голив голову і
тому в сім’ї звався Лискою. Я ходив ще в російській сорочці, а він вже з’являвся на недільні обіди
до бабусі струнким гардемарином в синій фланелівці з білими погонами і красивими золотими
якорями – відмінність гардемаринів морського корпусу.
Зуров був природжений моряк.
...Рівно через рік після страшної цусімської драми мене зупинив в Парижі якийсь цивільний пан з
борідкою, котрий виявився капітаном 1 рангу Ширінським-Шихматовим. Я мало був знайомий з
ним, проте він схвильовано просив мене зайти до найближчого кафе.
Тут він розповів:
– Адже ви двоюрідний брат Зурова, і, напевно, його дуже любили. А у мене, його великого друга, зберігся про нього ось який тяжкий спогад. Після загибелі нашого човна я опинився в холодній
воді, тримаючись за якийсь дерев’яний уламок. І ось бачу, на містку «Світлани», котра відбиває
останню атаку міноносців, стоїть Зуров і, знявши кашкета, махає ним нам на знак останнього
привіту. Сонце блищало на його лисій голові. Я відчув, що він схвалює нас за те, що ми не
спустили андріївського прапора.
Це було останнім баченням в моєму першому житті.
– Чому в першому? – запитав я.
– А тому, що перед тим, як знепритомніти, я вважав себе загиблим, а Зурова живим. Але мене
витягли японці, а Лиски не стало, – закінчив Шихматов.
...Якщо вірити щоденнику Миколи II, звістка про Цусіму не змінила його звичайного розпорядку
дня чи, вірніше, скніння.
«Я ЗАЛИШАЮСЯ», з роману О. Новикова-Прибоя «Цусіма»
Залишок ночі на «Світлані» пройшов без особливих тривог. Вони почалися вранці, коли за нею
погналися крейсери «Отава» і «Нійтака» і контрміноносець «Муракумо».
...Хід був не більше шістнадцяти-сімнадцяти вузлів. Це все, що могла дати поранена «Світлана», зариваючись носом в морі.
На місток піднявся старший офіцер Зуров. У нього був такий вигляд, який буває у людини, котра
вирішила для себе всі питання і ні в чому що не сумнівається. Він доповів:
– Сергію Павловичу, за вашим наказом всі офіцери зібралися на військову раду.
Шеїн тихо сказав:
– Ви залишитеся тут, Олексію Єсандричу, замість мене, а я піду.
...Голос командира звучав спокійно і рівно:
– Всім вам, панове офіцери, ясно, який для нас наближається відповідальний момент. Я
намагався... уникнути нерівного бою. Проте малий хід, як бачите, не дозволяє нам це зробити.
Проти нас два
крейсера, причому кожний з них окремо сильніший за нашу «Світлану». А снарядів у нас на
двадцять хвилин стрілянини. Результат битви можна передбачити наперед – «Світлана» загине.
Висловлюйтеся, панове, тепер ви.
Всі офіцери ...висловили одну думку: битися до останнього снаряда...
– У таку гірку хвилину ви, панове офіцери, дуже втішили мене своїм одностайністю. Отже
вирішено: як тільки всі снаряди вийдуть, крейсер затопити.
...»Світлана» часто міняла курс, не даючи супротивникові пристрілятися. Однак він, маючи
перевагу в ході, поступово наздоганяв її. Дистанція скорочувалася, і все важче ставало уникати
японських ударів.
...Пролунав вибух в командирській каюті, і тут же другий снаряд проломив борт біля самої
ватерлінії на шістдесят восьмому шпангоуті. Всередину крейсера почали захльостувати хвилі.
Туди з групою матросів кинулися старший офіцер Зуров і трюмний механік Деркаченко.
...Замовкли дві гармати.
– Снарядів більше немає! – нестямним голосом заволав комендор-навідник Мякотников.
Шеїн наказав механікам:
– Пора топитися. У нас тепер один курс – на морське дно. Відкрити кінгстон!
Зустрівшись із Зуровим, запитав:
– Олексію Єсандричу, скільки у нас шлюпок уціліло?
– На жаль, Сергію Павловичу, залишився неушкодженим лише один гребний катер, – відповів
старший офіцер.
– Розпорядіться, щоб його негайно спустили для порятунку поранених.
...Багатостраждальна «Світлана», яку майже півтори години розстрілював супротивник, кренилася
на лівий борт, через відкриті за командою Зурова кінгстон і продірявлений корпус. Вона сама
приймала в себе свою погибель – море.
Зуров, одержавши дозвіл командира, як хороший господар, керував розбором ліжок, рятівних
кругів і пробкових поясів. В першу чергу цими рятувальними засобами забезпечували поранених.
І лише після цього командир подав свою останню команду – рятуватися за здатністю. Люди
розбігалися в різні боки і вибирали зручні місця для стрибка. На човні тільки дві люди нікуди не
поспішали: командир і старший офіцер.
– А ви як же, Сергію Павловичу? – звернувся Зуров до командира.
– Я залишаюся тут, – з похмурою твердістю відповів Шеїн.
– Я теж....
СУДОМ ВИПРАВДАНИЙ, з розвідки Б. Масленникова «Аварія крейсера «Витязь»
Ранок видався ясним. Вітер, що задув було напередодні, стих. О 8 год. 5 хв. ранку «Витязь» знявся
з якоря і почав «прасувати» море– робити заміри поблизу півострова Нахімова. Командир
крейсера відправив старшого штурмана лейтенанта Олексія Олександровича Зурова на берег для
проведення астрономічних спостережень.
З вахтового журналу крейсера «Витязь»: «20/10. 0 год. 15 хв. пополудні. Йдучи в Порт Лазарєва, крейсер став на камені в протоці між островом Завалишина і надводними скелями, що лежать на
південь від мису Десфос».
При огляді трюмів виявили пошкодження в носовій частині. Зовнішня обшивка в декількох місцях
втиснута досередини і розійшлася так, що почало текти.
...О шостій годині вечора через небезпечне становище човна командир вирішив перевезти команду
на берег.
...22 грудня склад суду зібрався на своє перше засідання. Належало виявити ступінь винності в
загибелі «Витязя» його командира капітана 1 рангу С. Заріна, старшого штурмана лейтенанта О.
Зурова, тимчасово виконуючого обов’язки штурманського офіцера лейтенанта П. Дрешера і
вахтового начальника Є. Єлисєєва.
Перед судом стояли наступні питання:
...4. Чи винен лейтенант Зуров в тому, що, перебуваючи в званні старшого штурманського офіцера
на крейсері «Витязь», він перед з’їздом на берег для астрономічних спостережень вранці 28 квітня
звернув увагу командира на можливість входу в Порт Лазарєва північною протокою, але при
цьому не озвучив йому своїх міркувань щодо того, наскільки вхід цей, згідно вказівкам лоції, є
скрутним?
...Лейтенанти Зуров і Дрешер як безпосередні помічники командира повинні були попередити про
необхідність вживання заходів обережності, проте цього не зробили. Унаслідок чого вони, на
думку обвинувача, також повинні нести відповідальність за загибель крейсера.
...Заслухавши справу, тимчасове відділення Військово-морського суду в С.-Петербурзі вирішило: капітана 1 рангу Заріна видалити від командування судном, лейтенантів же Зурова і Дрешера
вважати судом виправданими.
БУВ ГРІХ, з статті «Морський гусар Зуров» на u-96.livejournal.com
Наведу маленький уривок з книги академіка Крилова про одну смішну подію, яка мала місце на
початку 80-х рр. XIX ст.:
«Звертаючись до Звегінцева, я сказав:
– Олександре Івановичу, ми з вами були разом в Морському училищі. Ваш випуск у складчину
підкуповував «рудого рятівника» Зуєва, аби одержати екзаменаційні завдання з морехідної
астрономії. Завдання ці друкувалися в літографії Морського училища під наглядом інспектора
класів, папір видавався рахунком, після друкування камінь мився у присутності інспектора і тощо.
Проте варто було інспекторові на хвилину вийти, як Зуєв, спустивши штани, сів на літографський
камінь і отримав відтиснення завдань з астрономії. Ви особисто, Олександре Івановичу, за
вибором всього випуску списали на загальне благо це відтиснення. Адже так було?
Крізь гомеричний регіт всього залу почулася боязка відповідь Звегінцева:
– Був гріх».
Під прізвищем Зуєв в своїх мемуарах Крилов вивів абсолютно реальну особу – Олексія
Олександровича Зурова.
Треба додати, що за свою відважну витівку Зуров мало не потрапив до штрафної роти. Врятувала
його резолюція генерал-адмірала великого князя Костянтина Миколайовича: «Ось такі офіцери, які не губляться на за яких обставин, і потрібні російському флоту».
...І Зуров повністю виправдав цю утішну характеристику, швидко заробивши під час служби за
свої витівки прізвисько Гусар. Втім, це зовсім не заважало йому бути зразковим офіцером.
ЧАСТИНКА ПОРТ-АРТУРУ НА ВІННИЧИНІ, з статті С. Смолянникова «До 100-річчя
Цусімської битви»
Місце проведення конференції, присвяченої 100-річчю Цусімської битви, було вибране не
випадково: село Круподеринці – родовий маєток графа Ігнатієва – це єдине місце в Україні, де
встановлено пам’ятник морякам, які загинули в цусімській катастрофі.
...У 10-і роковини цієї битви вдова Миколи Павловича Ігнатієва і мати Володимира Ігнатієва
Катерина Леонідівна (вроджена Голіцина) встановила у храму-усипальні камінь і хрест з відомим
всім написом: «Хрест цей споруджено в 1914 році в молитовну пам’ять лейтенанта гвардійського
екіпажа графа Володимира Ігнатієва, капітана 2 рангу Олексія Зурова і всіх наших славних
моряків, котрі з честю загинули в Цусімському бою 14-15 травня 1905 року».
...Завдання наше, учасників конференції, полягало в тому, що ми ще раз, на прикладі
Погребищенського району, нагадати нащадкам про те, що історія у нас спільна, і навіть у
Вінницькій області є частинка Порт-Артуру і Цусіми.
ВІДІРВАЛО ГОЛОВУ, з висновку патологоанатома
Зафіксовано численні поранення верхньої частини тіла з повним відокремленням голови і правої
руки.
