МЕЛЬНИКОВ Лука Мартинович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Журналіст, публіцист, громадський діяч.
З учительської родини. Батько, Мельников М., – педагог.
Народився в 1865 р. в м. Немирові Брацлавського повіту Подільської губернії Російської імперії
(нині – районний центр Вінницької області України).
Помер, захворівши тифом, в 1922 р.
Закінчив Немирівську гімназію.
Працював редактором газети «Кубанські обласні відомості» (1897-1902), секретарем Єйської
міської управи (1903-1907), редактором-видавцем газет «Єйський вісник» (1907) і «Новоросійське
життя» (1916-1917), пережив революцію і громадянську війну, продовжував службу за нової
влади.
Член підпільної організації «Немирівська ліга».
Член Товариства любителів вивчення Кубанської області.
Член Єйського товариства любителів витончених мистецтв.
М. – автор статей «Цивільні мотиви поезії Т. Г. Шевченка», «Інтелігентний чорноморець 40-х
років (Золотаренко)», «Іногородні в Кубанській області», «Пам’яті В. Г. Бєлінського», «З історії
кріпацтва на Кубані», низки літературознавчих та історичних розвідок.
Першим підняв питання про оцінку творчих зв’язків Шевченка і чорноморського літератора Я. Г.
Кухаренка.
Його перу також належать спогади в книзі «Цензурні порядки минулого часу» (1924).
З владою порозуміння не знаходив: за антиурядову діяльність був заарештований і запроторений
до в’язниці (1886). Багато років жив під таємним наглядом поліції.
Серед друзів та близьких знайомих М. – А. Подушко, Ф. Гладков, Є. Феліцин, Я. Малама, С.
Руденко та ін.
***
КРАЩЕ НЕ ПРИХОВУВАТИ
, з творчого кредо Л. Мельникова
Правду можна сказати тільки про те суспільство, яке її приховує.
ГІРКИЙ МЕД ЧУЖИНИ, з статті Л. Мельникова «Як бути з іногородніми в козачих областях»
Іногородні не сполучені навіть в якусь бодай примітивну громадську організацію, котра б давала
їм легальну можливість, принаймні, хоч власними засобами і силами, поклопотатися про свої
інтереси: відкрити школу, найняти лікаря тощо.
ПЕРЕЛОМНИЙ РІК, з нарису І. Найдьонової «Невідомі оповідки про відомих людей»
У 1889 році Лука Мельников приїхав до Єйська. Йому вдалося одержати місце домашнього
вчителя в лікаря Костянтина Кухановича, який знаходився під наглядом поліції. Мельников
навчав двох його дітей та дітей купця Чеботарьова. Щоправда, навчав, не маючи на те права.
Батьки платили добре, і можна було існувати безбідно.
Але коли поліцмейстер Єйська осавул Бабич зажадав від Мельникова документи на право
займатися навчанням, той зайнявся... торгівлею. Він жив в Таганрозі, потім повернувся до Єйська, зупинився в будинку свого померлого тестя священика Василя Скидана – по Воронцовському
проспекту. Торгував то швейними машинками в магазині Зінгера, то книгами (магазин утримувала
дружина).
Крім комерційної діяльності, Лука продовжував підробляти репетитором в багатих будинках..., завів знайомство і подружився з братом поета Івана Подушка – Адріаном, спілкувався з
піднаглядним Куцевичем, Санжуровим, лікарем Мозголевським.
...Рік 1897-й став для Мельникова переломним. Наказний отаман Кубанського козачого війська
генерал-лейтенант Я. Малама викликав його до Катеринодару і призначив редактором офіційної
частини «Кубанських обласних відомостей». Він зобов’язав Мельникова ...висвітлювати недоліки
і упущення місцевого самоврядування, друкувати статті з питань господарювання з урахуванням
клімату, географії і звичаїв населення, поміщати матеріали про козачий побут і військову службу.
Малама надав йому право випускати газету без попередньої цензури. Невідомо чому Мельников, який перебував під поліцейським наглядом, раптом був призначений редактором...
ДОШКУЛЯЛИ ДРІБНИМИ ПРИЧІПКАМИ, зі спогадів Л. Мельникова
Під час зустрічі з Маламою, з нагоди призначення мене на посаду редактора, він сказав мені, що
він прихильник гласності, що він бажає, щоб газета заглядала по можливості у всі куточки
місцевого життя, освітлюючи його потреби і указуючи засоби до задоволення їх; проте разом з
тим він просить мене уникати всякої полеміки, оскільки полеміка не відповідає офіціозу.
Слово «полеміка» я зрозумів тоді в звичайному, вузькому, сенсі цього терміну; але скоро
виявилося, що під «полемікою» Малама мав на увазі, головним чином, свого роду викриття
місцевих властей, котрі надходять від станичних кореспондентів.
Головним же чином Я. Д. напирав на необхідності статей з сільського господарства, особливостей
місцевого клімату, топографії і населення, переважно, козачого; бачив також необхідність в
статтях із спеціальних питань козачого побуту і служби. На завершення сказав, що він передає
ведення газети на мій розсуд і розуміння, що утруднювати мене в цьому відношенні він не
припускає, особливо що стосується літературного і загального відділів.
Ці останні слова означали, ...що мені увірене не лише редакторство, а разом з тим і цензурування
газети.
...У квітні 1901 року в С.-Петербурзі, при головному управлінні у справах преси, була утворена, під головуванням редактора «Урядового вісника», поета К. К. Случевского «комісія з перегляду
діючих правил про видання губернських і обласних відомостей; для участі в цій комісії були
викликані редактори 15-16 найзмістовніших губернських відомостей, серед яких і я.
Не вважаючи потрібним (і корисним) приховувати свої думки з питання про стан і завдання
губернських відомостей, я, мабуть, звернув на себе увагу своїми «вільними думками» членів
комісії з числа ради головного управління у справах преси. Припускаю це тому, що Головне
управління преси, котре не звертало ніякої уваги на «Кубанські відомості» стало виявляти до них
досить наполегливу цікавість.
Первинно це були порівняно дрібні причіпки з приводу передруку на теми, Головним управлінням
у справах преси заборонені: критика дій поліції і будь-які згадки про графа Толстого...
ЗАУВАЖУЄМО, з офіційного повідомлення в газеті «Кубанські обласні відомості» від 14 грудня
1901 р.
Головне управління у справах преси визнало необхідним зробити зауваження за невиконання
одного з циркулярних розпоряджень Головного Управління редакторові неофіційної частини
«Кубанських обласних відомостей» Л. М. Мельникову.
В ТЕКСТІ ВЖИВАЛАСЯ БУКВА «І», з листа Головного управління у справах преси Я. Маламі
від 2 березня 1902 р.
На підставі ВИСОКОГО веління, що надійшло в 18/30 день Травня 1876 року і повідомленого
Панам Губернаторам в циркулярі Головного Управління у справах преси від 23 Червня 1876 року, за №3570, друкування творів витонченої словесності на малоруському наріччі дозволене лише за
тієї умови, щоб у них не було ...ніяких відступів від загальноприйнятого російського правопису і
щоб дозвіл на друк такого роду творів давалося не інакше, як після розгляду рукописів в
Головному Управлінні у справах преси.
Тим часом в № 28 «Кубанських обласних відомостей» за поточний рік надруковано фейлетон під
заголовком «Ылько», велика частина якого викладена по-малоросійськи, причому допущено
відступ від загальноприйнятого російського правопису вживанням в тексті букви «i» там, де слід
було б ставити букву «и».
Зважаючи на викладене, Головне Управління у справах преси має честь звернути увагу Вашого
Превосходительства на те, що згідно вищенаведеному ВИСОКОМУ велінню фейлетон «Ылько» у
жодному випадку не мав бути поміщений на сторінках «Кубанських обласних відомостей» без
попереднього на те дозволу.
З РОБОТИ УСУНУТИ НЕГАЙНО, з листа Г. Голіцина Я. Маламі від 18 травня 1902 р.
Негайно усунути Мельникова від редагування неофіційної частини газети, хоча би при цьому
настала перерва її видання.
З НИМ ЗАКІНЧИВСЯ ПЕРІОД ЖИВОГО СЛОВА, з розвідки І. Лотишева «Сторінки газет – це
наша історія»
На кінець XIX сторіччя у вищих сферах місцевої адміністрації дозріла думка заснувати самостійну
посаду редактора «Кубанських обласних відомостей», не зв’язуючи редактора якимись іншими
поза редакцією обов’язками. Таким звільненим редактором неофіційного відділу з 12 червня 1897
по 1902 рік був Л. М. Мельников. Лука Мартинович займався виключно газетою, причому
працював один. Він був і редактором, і секретарем, і репортером.
За Мельникова, талановитого, прогресивного журналіста, почали свою літературну діяльність
Федір Гладков, письменник Микола Канівецький, краєзнавці А. Дячков-Тарасов, П. Короленко, В.
Сисоєв та інші.
Сам Мельников, не зважаючи на клопітливу редакторську роботу, встигав писати статті,
кореспонденції, інформацію з найрізноманітніших тем. За його ініціативою вийшли номери газет, присвячені ювілейним датам О. С. Пушкіна, М. В. Гоголя.
У двох номерах газети за 1901 рік всупереч циркулярному розпорядженню, в якому заборонялося
публікувати повідомлення про приїзд графа Льва Толстого на південь, про зустрічі з ним,
Мельников все ж таки надрукував статті «Л. М. Толстой на південному березі Криму» і
«Кореспонденція з Ялти». Редактору зробили офіційне застереження.
19 лютого 1902 року газета помістила статтю вчителя із станиці Родниківська Л. К. Розенберга
«Епізод з доброго старого часу». Головне управління у справах преси в цьому матеріалі угледіло
підрив дворянського стану. З’явилася слушна нагода позбавитися неслухняного редактора. І
Мельникова «усунули» від редагування «Кубанських відомостей».
З його відходом в історії газети закінчився період живого слова.
УКРАЇНСЬКА МОВА В ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОЛЕ НЕ ВПИСУВАЛАСЯ, з розвідки Ю.
Лучинського «Заборона на мову: «лінгвістичні проблеми» кубанської перси початку ХХ століття»
Мельников своїми необережними висловами привернув до газети підвищену увагу. ...У лютому
1902 року опублікував побутовий нарис з козацького життя під назвою «Ылько», в якому «дійові
особи говорили українською, як це їм здавалося. ...Текст же насправді був хаотичною мішаниною
російського і малоросійського правопису.
Проте Головне управління у справах преси угледіло в цій неписьменній мішанині відступ від
високого веління, яке, до речі, ніде не публікувалося, і забороняло вживати малоросійську
орфографію, так звану кулішівку, якою і не пахло в розповіді, оскільки навіть заголовок «Ілько»
був надрукований російським, а не малоросійським правописом (за кулішівкою треба було писати
«Ілько», а не «Ылько»).
Українофільські загравання у той час коштували дорого, проте в Катеринодарі не відчули загрози, що насувалася. Резолюція Я. Д. Малами з приводу паперу, одержаного з головного цензурного
управління, звучала якоюсь відпискою – «нічого не друкувати малоруським наріччям».
...Побоювання влади мали під собою ґрунт – в 1902 році в Катеринодарі активізувала свої дії
Революційна українська партія (РУП), в якій не останню роль грав С. Петлюра. Листівки на зразок
«Відкритого листа до міністра внутрішніх справ Сипягіна», які з’явилися восени 1902 року, лише
підтверджували наявність «націоналістської загрози».
...У листопаді 1907 р. завідувач Катеринодарською міською бібліотекою Гаврило Васильович
Доброскок подав заяву на ім’я начальника Кубанської області про дозвіл видавати йому
щотижневу газету ...під назвою «Кубанська громада» українською мовою. Це викликало
додаткову підозру з боку канцелярії начальника області, тим паче, що і благонадійністю заявник
не відрізнявся, і українська мова не вписувалася в інформаційне поле Кубані.
...Рішення начальника області було цілком передбачуваним: «Прохання про дозвіл видавати газету
українською мовою під назвою «Кубанська громада» залишено мною без задоволення».
