КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Селивановский Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

СЕЛІВАНОВСЬКИЙ Олексій Павлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Журналіст, літературний критик. Фундатор і перший головний редактор «Літературної газети».

З родини службовців.

Народився 23 березня 1900 р. в м. Ольгополі Подільської губернії Російської імперії (нині –

Чечельницький район Вінницької області України).

Розстріляний більшовиками 21 квітня 1938 р. на об’єкті НКВС «Монастир» під м. Москвою (нині

– Московська область РФ). Похований в братській могилі.

Закінчив Київське реальне училище (1917).

Працював редактором газет в Курську і Миколаєві (1919-1924), кореспондентом донецької газети

«Всеросійська кочегарка» (1924-1925), редактором газети «Луганська правда» (1925-1926),

секретарем з національних питань Всесоюзної асоціації пролетарських письменників (1926-1929),

відповідальним редактором «Літературної газети» (1929-1937).

Друкувався в газетах «Правда», «Літературна газета», журналах «Новий світ», «Вибій», «На

літературному посту», «Жовтень», «Літературний критик», «Молода гвардія», «Літературне

навчання».

С. – автор розвідок Очікування нової людини», «Підступність і любов Занда», «Сміх Ільфа і

Петрова», «Право на мрію», «Голос з того боку», «Поезія Пролеткульту і «Кузні»,

«Конструктивізм».

У його доробку також – книги «Попутництво і союзництво» (1932), «Поезія і поети» (1933), «В

літературних боях», «Нариси з історії російської радянської поезії» (обидві – 1936).

З владою порозуміння не знаходив: як контрреволюціонера його заарештували (1937) і

розстріляли (1938).

Посмертно реабілітований (1956).

Серед друзів та близьких знайомих С. – М. Шолохов, О. Фадєєв, Б. Горбатов, І. Бабель, О.

Серафимович, Ф. Левін, П. Безпощадний, О. Фарбер та ін.


***

БОЛІСНО, з творчого кредо О. Селіванського

Думати – болісно.

ПОТРЕБА ЗАЛИШАЄТЬСЯ НЕ УДОВОЛЕНОЮ, з книги О. Селіванського «Нариси з історії

російської радянської поезії»

У широких шарів радянських читачів існує гостра потреба в підсумовуванні досвіду радянської

поезії, в точному визначенні її успіхів і тенденцій її розвитку, у відділенні безперечного в ній від

спірного, явно помилкового або застарілого. Але ця потреба залишалася не удоволеною.

...Єдина ж за останній час спроба дати синтетичну схему руху радянської поезії – доповідь М. І.

Бухаріна на Всесоюзному з’їзді радянських письменників в серпні 1934 р. – не охоплює всього

різноманіття поетичних явищ.


ГІПНОТИЧНА БАТЬКІВЩИНА, з статті О. Селіванського «Пастернак»

Різноманітність ритміки, уміле поєднання в одному невеликому творі різних тем і варіацій, багате

інструментування вірша– все це робить музично-виразною поетичну технологію Пастернака. Його

ліриці властиве прагнення давати два паралельні розрізи образу, два паралельні мотиви, дві

паралельні сторони однієї і тієї ж теми.

Його поезія, як він сам говорить,– «гіпнотична батьківщина». Вірші його «переметафоризовані».

Той досвід, який виражає в своїй творчості Пастернак, обмежений. Це часто досвід відвернутої

книжкової культури.


РОСІЙСЬКИЙ КЛАСИК СПРИЙМАЄТЬСЯ ВИКЛЮЧНО СЛОВ’ЯНАМИ, з заміток С.

Шумихіна «Практика пушкінізму (1887-1999)»

Я займався багато пропагандою Пушкіна в Англії і Франції і можу про це говорити досить

конкретно,– пропаганда Пушкіна упирається в наступні моменти: з одного боку, поза сумнівом, є

моменти занепадницької, романтичної естетики, яка панує, принаймні, в Англії і, як вищий зразок, бере поета Шеллі, і якій пушкінська простота і тверезість здаються непоетичними. ...А інший

момент– це незнання російської мови і той факт, що, кажучи словами Толстого, мистецтво

починається там, де починається «трохи». І це «трохи», яке у Пушкіна грає таку колосальну роль,

більшу, ніж у когось іншого, це «трохи» не доходить. Тут доля Пушкіна пов’язана з долею

російської мови.

І тому, як правильно вказав Селівановський, Пушкін був сприйнятий донині скільки-небудь живо і

активно лише слов’янськими народами, тому що окремі випадки захоплення Пушкіним, як,

наприклад, у Меріме, звичайно, не роблять весни.


ДУМАТИ – БОЛІСНО, зі спогадів М. Зоріна «Чистий аркуш паперу»

Бабель акуратною стопкою складає записки, розгладжує їх.

– Як відповісти на це запитання? У Парижі один буржуазний журналіст брав у мене інтерв’ю.

Він швидко, професійно дуже швидко, ставив мені запитання і поглядав на годинник. «Я

поспішаю, синьйоре Бабелю, мені потрібно встигнути дати інтерв’ю у вечірній випуск. Навіщо

так болісно думати...»

І я раптом зрозумів, що цей блискавичний репортер, не підозрюючи, відкрив одну з таємниць

письменницького ремесла і робочого режиму письменника – потрібно весь час болісно думати...

Над темою, над словом, сюжетом, над образом...

– Друзі, – посміхається Бабель, – що ви так старанно записуєте все, що я говорю? Ось товариш

Селівановський, відповідальний редактор «Літературної газети», обов’язково розкритикує мене за

таку літературну консультацію...

Олексій Селівановський – старий друг донецьких письменників – відгукується з президії:

– Я теж, Ісаку Еммануїловичу, за те, щоб думати...

– Болісно думати...

– Болісно думати, – погоджується Селівановський.


СКЛАДНИЙ ШЛЯХ РОЗВИТКУ, з рецензії «В літературних боях» на knigoprovod.ru

Свої літературно-критичні огляди в донецьких газетах і журналах Селівановський присвячував

значним літературним явищам двадцятих років– віршам Єсеніна, оповіданням Бабеля, романам

Еренбурга тощо.

Він керував одним із старих московських літературних гуртків «Вагранка», виступав з промовами

і доповідями на письменницьких нарадах і з’їздах, брав активну участь в літературних дискусіях. З

величезним інтересом займався питаннями радянської поезії, уважно вивчав її розвиток.

...О. П. Селівановський як літературний критик пройшов складний шлях розвитку– від

бібліографічних заміток в «Кочегарці» і «Забої» до книги, яка є першим дослідженням російської

радянської поезії.

У 1937 році літературно-критична діяльність О. П. Селівановського трагічно обірвалася.


КОМБІНАТ СМЕРТІ, з статті М. Фігуровського «Спецоб’єкт «Монастир». Гріхи

чекістів замолять ченці»

Якщо проїхати декілька кілометрів Калузьким шосе повз виблискуючі торгові і офісні

комплекси, потім селища з мало романтичними назвами «Газопровід» і «Комунарка», на

24-му кілометрі праворуч можна побачити скромний покажчик з написом «Храм».

Путівець завдовжки 400 метрів веде в глибину лісу. Перед входом на обгороджену

територію – невелика металева табличка: «У цій землі лежать тисячі жертв політичного

терору 1930-1950-х років. Вічна їм пам’ять!».

На карті Росії немало назв, котрі на довгі роки увійшли до нашого лексикону як прикмети

страшних сталінських часів, символів жорстокого і несправедливого терору: Колима,

Магадан, Норильськ... Але навіть в цьому ряду спецоб’єкт «Комунарка» стояв осібно.

Тут не було табору чи в’язниці, не знемагали від непосильної праці ув’язнені. Колишня

дача одного з творців системи репресій, наркома внутрішніх справ Генріха Ягоди, стала

«комбінатом смерті», місцем масових страт. Тут цілеспрямовано і планомірно знищували

людей, які вважалися інтелектуальною і владною елітою Радянської держави,

комуністичного руху, елітою нашої літератури і культури.

Тут лежать в безвісних могилах колишні керівники Радянського Союзу і Комуністичної

партії О. І. Риков, М. І. Бухарін, А. С. Бубнов, М. М. Крестинський, Я. Е. Рудзутак,

наркоми СРСР і РРФСР, голови Раднаркомів Вірменії, України, Білорусії, Литви,

Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Туркменії, вищі воєначальники, командувачі

флотами і округами, генерали і офіцери розвідки, дипломати, знамениті письменники

Борис Пільняк, Артем Веселий, Бруно Ясенський, головні редактори газет «Вісті» (М. І.

Бухарін), «Червона зірка» (М. М. Ланда), «Праця» (М. І. Попов), «Літературна газета» (О.

П. Селівановський), журналу «Вогник» (І. Ю. Нікітін)...

На території «Комунарки» поховані останки представників понад 60 національностей,

громадян 11 країн. У трагічному списку жертв – політичні і громадські діячі Литви, Латвії,

Естонії, лідери Комінтерну, які представляли комуністичні рухи Німеччини, Румунії,

Франції, Туреччини, Болгарії, Фінляндії, Угорщини. А уряд Монголії, що вважалася

головним і вірним союзником СРСР, був знищений тут у повному складі за один день.

Всього у 30-50 роки, за даними Федеральної служби безпеки, на невеликій ділянці біля

колишньої наркомівської дачі було знищено і поховано близько 10 тисяч чоловік.


ТАК ПРОСТО НЕ ДАМОСЯ, з розвідки В. Шенталінського «Розстрільні ночі»

До кінця 1937-го Луб’янка прийняла нове поповнення письменників: заарештували прозаїків

Віктора Кіна і Давид Єгорашвілі та критика Олексія Селівановського. А услід за ними, в січні

нового, 1938-го, в луб’янські камери вселили ще одну літературну трійку: Івана Батрака,

Олександра Завалишина і Івана Касаткіна. Каральний конвеєр вже штампував «злочинців».

Єгорашвілі розстріляли раніше за інших– 14 березня, він відразу ж слухняно підписав все, що від

нього вимагали, і більше не був потрібний. З іншими слідчі пововтузилися трохи довше.

Майже всі в луб’янських протоколах міркують схоже: нас, письменників, затирають,

переслідують, але ми випробувані бійці, пройшли війни і революції, так просто не дамося!

...Озброєна боротьба! Єднання серпа і молота– союз обурених «селян» з розгніваною «Кузнею».

Захоплення редакцій і видавництв. І, звичайно ж, жаданий теракт– «проти одного з керівників

ВКП(б)»– вписуй будь-яке прізвище. Хто підвернеться під руку в президії з’їзду.

Підписали список: Сталін, Ворошилов, Каганович, Жданов.


РАДЯНСЬКИМ КОЛЕГАМ ЖЕРТВИ НЕ ЦІКАВІ, з розмови Г. Нехорошева з Е. Белтовим «Це

потрібно не мертвим– живим»

Майже п’ятнадцять років співробітник журналу «Дружба народів» журналіст Едуард Белтов

збирає матеріали про незаконно репресованих в 30-50-і роки революціонерів, учених, військових,

діячів літератури і мистецтва. Зараз в цій скорботній картотеці близько 17 тисяч імен. Через

особисті і професійні пристрасті найретельніше підбирає дані про репресованих письменників.

– Едуарду Миколайовичу, чому і як почалася робота?

– Убиті були відомі на всю Росію ще до революції «сатириконівці» Аркадій Бухов і Ілля

Василевський (псевдонім «He-буква»); друг Ахматової, Гумільова, акмеїст Володимир Нарбут.

Відомий в 30-і роки критик і теоретик літератури Олександр Воронський. Відомий

основоположник робочої поезії, директор Інституту праці Олексій Гастєв. Глава РАППу Леопольд

Авербах.

Раппівські критики Іларіон Вардін, Сергій Дінамов, Олексій Селівановський. Прозаїки Гліб

Алексєєв, Сергій Буданцев, Іван Васильєв, Олександр Завалишин, Віктор Кін, Сергій Кличков,

Іван Касаткін, Іван Катаєв і багато, багато інших.

...Це стосується і національних літератур. Причому, всупереч моїм припущенням, репресованих

російських письменників – меншина. З тисячі загиблих приблизно сімсот– письменники союзних і

автономних республік. По національних літературах було завдано такого нищівного удару, що

деякі з них від нього ще не оправилися, і навряд чи облямуються найближчим часом.

...І, до речі, тут дивна ситуація: ось я, наприклад, виступаю з інформацією про свою роботу де

завгодно: у Будинку учених, Будинку композиторів, різних наукових і учбових інститутах. Єдина

організація, яка до мене не проявляє анінайменшого інтересу,– Союз письменників СРСР.

ПОПРИ РЕАБІЛІТАЦІЮ, з інтернет– довідника «Репресовані літературознавці і критики:

вилучення всіх творів»

Селівановський О. П. – літературний критик, один з керівників РАПП, співробітник журналів «На

літературному посту», «Жовтень», «Новий світ» й ін. Арештований в 1937 р., розстріляний або

помер у в’язниці.

У спецхранах затримані були, не зважаючи на реабілітацію, наступні книги автора: «Нариси з

історії російської поезії. М.: ДВХЛ, 1936; Попутництво і союзництво. М.: ДВХЛ, 1932.


ПОСТРАЖДАЛИ Й РІДНІ, з біографічної довідки «Барщевський Михайло Юрійович»

Бабуся Михайла Барщевського по материнській лінії, німкеня, мала дворянське походження. Її

чоловік Олексій Селівановський був творцем «Літературної газети» і її першим головним

редактором. У 1938 році розстріляний.

Тетяна Яківна також була репресована, заслана за 101-й кілометр. Після реабілітації зайнялася

адвокатською практикою.