ПЕРЕТЯТКОВИЧ Мар’ян Мар’янович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Архітектор, теоретик містобудування.
З поміщицької родини.
Народився 23 серпня (4 вересня) 1872 р. в с. Усичах Луцького повіту Волинської губернії
Російської імперії (нині – Луцький район Волинської області України).
Помер 22 травня (4 червня) 1916 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Закінчив Рівненське реальне училище (1890), Петербурзький інститут цивільних інженерів (1896-1901), майстерню Л. Бенуа (1904-1906).
Служив в армії (1890-1896), працював помічником зодчого (1906-1907), вільним архітектором в
Петербурзі (1908-1916).
Член Петербурзької академії мистецтв (1912).
Член Петербурзького товариства архітекторів.
Один з авторів «Проекту перебудування С.-Петербурга».
Друкувався в журналі «Зодчий».
П. спочатку тяжів до раціоналістичної гілки модерну, пізніше – до спадщини класики і творінь
італійських архітекторів і, як наслідок, до перебільшеної монументалізації.
Як архітектор дебютував проектом «Зал для народних зібрань» (1906).
Потім настала черга наступних доробків: в Петербурзі – католицький костьол (1907-1909), трамвайний міст через р. Фонтанку (1908), будинок страхового товариства «Саламандра» (1908-1909), храм-пам’ятник російським морякам, загиблим у війні з Японією (1909-1911), банкірський
будинок Вавельберга. (1910-1912), римсько-католицький притулок для бідних хлопчиків (1912), будинок міських установ (1912-1913), Російський торгівельно-промисловий банк (1912-1914), Міністерство торгівлі і промисловості (1914-1915); в с. Осташеве Московської губернії церква; в
Ростові-на-Дону – контора державного банку (1912-1914); в П’ятигорську і Єсентуках –
грязелікарні.
Всього на творчому рахунку П. – понад 20 об’єктів.
Перу нашого земляка належать статті «Відгуки на конкурс проектів Ільїнсько-Аннінського
притулку», «Програма конкурсу на складання проекту будівлі Музею Оренбурзького краю в м.
Оренбург» (обидві –1912).
Серед друзів та близьких знайомих П. – Є. Шреттер, М. Смирнов, І. Рерберг, М. Верьовкін, Л.
Бенуа, Ф. Єнакієв, І. Григорович, М. Лялевич, Г. Кривошеїн, Г. Мазуров, Ф. Лідваль та ін.
***
НАСКРІЗНЕ МИСТЕЦТВО
, з професійного кредо М. Перетятковича
Архітектура– мистецтво, крізь яке можна пройти.
ПРОЕКТУВАВ БАНК В ПРИНЦИПІ, з кореспонденції А. Хохрьова «Гроші до грошей»
У 1903 році Михайло Іполитович прийняв на себе важкість банкірського тягаря і в першу чергу
задумався про статус будинку Вавельбергів. Чим відрізняється хороший банк від дуже хорошого?
Кількістю грошей? Так, але головне – будівлею. Грошей у Вавельберга вистачало, тому слід було
збудувати щось грандіозне, таке, що своїм виглядом буде вказувати на непорушність засад і
надійність внесків. Щось у дусі Медичі...
Михайло Іполитович організував архітектурний конкурс. Переможцем став Мар’ян Мар’янович
Перетяткович, який узявся збудувати наймачеві таку будівлю, яка миттєво нагадала б всякому, хто
простує проспектом не лише про могутність знаменитого будинку Медичі, а й про «банки в
принципі». Перетяткович говорив, що «мав на увазі... взагалі готичний стиль, який зустрічається в
Північній Італії», причому «верхня частина будинку збудована в характері раннього
Відродження».
Загальна ідея, принцип хорошого банку – ось що привернуло Вавельберга у варіанті
Перетятковича, і він дав «добро» на будівництво.
...Мар’ян Мар’янович зумів догодити вередливому замовникові, передавши в своїй архітектурі дух
епохи італійського Відродження, хоча будівля абсолютно не вписалася в довколишнє оточення і
довго муляла пітерцям очі, породжуючи різноманітні анекдоти «на тему». Найвідомішим був
такий: під час приймання будинку від будівельників Вавельберг, побачивши на дверях табличку
«Штовхати від себе», гордовито заявив: «Це не мій принцип. Переробіть на «Тягнути до себе».
У радянські часи в «будинку Вавельберга» відкрили валютний магазин «Берізка». Зайти туди було
складно (іноді вимагали показати наявну валюту, а якщо її не було, проганяли), проте можна. До
речі, цей універмаг, який торгував одягом, духами, апаратурою і сувенірами, теж залишив по собі
пам’ять в міському фольклорі: «Мальчик на Невском доллар нашел, поднял его и в «Березку»
пошел. Долго папаша ходил в комитет: доллар вернули, а мальчика – нет».
ВІДЧУВАЄШ ГОРДІСТЬ, з статті В. Іванова «Творили б так і сьогодні!»
У ростовському видавництві «Нова книга» побачила світ праця «Творіння московських і
петербурзьких архітекторів в Ростове-на-Доні (друга половина ХIХ – початок ХХ століть)». Автор
Любов Волошинова збирала матеріал з вказаної теми понад двадцяти років.
...Візьмемо, наприклад, автора проекту Ростовської контори Держбанку М. М. Перетятковича: 99,99% жителів донської столиці, включаючи багатьох членів Союзу архітекторів Росії, і не
здогадаються, як розшифровуються ініціали колеги, який вирішив в один з найнапруженіших
періодів своєї діяльності взятися за вирішення містобудівного завдання в охопленому
«будівельною лихоманкою» місті на Дону. Звали ж цього петербуржця Мар’ян Мар’янович. Не
дарма доводиться підкреслювати його місце постійного мешкання, бо вирішення зовнішнього
вигляду монументальної будівлі явно навіяне образами російського класицизму.
...Окидаючи поглядом минуле, починаєш гордитися й інакше думаєш про предків. Які творіння
вони створювали! Адже недаремно вважається, що однією з причин краху колись могутнього
СРСР стало те, що почало руйнуватися побудоване ще за «проклятого царизму».
ВИКОРИСТАВ МОДНІ ЗАЛІЗОБЕТОН І ГРАНІТ, з замітки «Костьол Лурдської Божої
Матері» в «Енциклопедії Петербурга»
Храм будувався для французької католицької громади, яка до Жовтневої революції налічувала
близько 4 тисяч чоловік (його також називають Костьолом французького посольства).
Первинний проект в романському стилі, виконаний Леонтієм Бенуа, був скоректований відповідно
до плану Мар’яна Перетятковича, котрий використав модні залізобетонні перекриття і фінський
граніт, надлишки якого після будівництва Троїцького мосту були пожертвувані церкві фірмою
«Батіньоль».
У радянські часи костьол продовжував працювати, залишаючись єдиним католицьким храмом
Ленінграда.
ПАМ’ЯТКУ АРХІТЕКТУРИ БІЛЬШОВИКИ ВИСАДИЛИ У ПОВІТРЯ, з розвідки А.
Шумського «Історія храму-пам’ятника морякам»
Восени 1908 року міністрові внутрішніх справ П. Столипіну передали клопотання про створення
комітету із збору пожертвувань на храм, який став би загальною символічною могилою і
пам’ятником всім загиблим морякам.
Столипін направив Імператорові Миколі II письмову доповідь від 21 листопада 1908 року... На
доповіді позначка Столипіна: «Власною Його Величності рукою накреслено: «Згоден і цілком
співчуваю думці увічнити пам’ять загиблих моряків».
...Старенька з глухої провінції привезла золоту медаль, одержану в юності за успішне закінчення
інституту, і просила, щоб медаль була вправлена в стіну поблизу імені її сина-мічмана, загиблого
на «Рюрикові».
У вересні 1909 року члени комітету розділилися на дві комісії: одна зайнялася фінансами, інша, очолювана знавцем старовини Великим князем Костянтином Костянтиновичем, зосередилася на
будівництві. У будівельну комісію були включені архітектор Мар’ян Перетяткович, інженер
Сергій Смирнов і скульптор Борис Мікешин. Смирнов і Перетяткович відправилися до
Володимира-Суздальського краю і на місці вивчили храм Покров-на-Нерлі, Дмитрієвський собор
Володимира й інші пам’ятники староруської архітектури.
...2 жовтня 1911 р., закриваючи роботу комітету і будівельної комісії, доповідач зазначила:
«Зібрані гроші не пропали даремно, мета досягнута, пам’ятник створено, пам’ятник на рідкість
художній, такий, що відразу став однією з визначних пам’яток столиці».
...На початку 1918 року храм-пам’ятник загиблим морякам був націоналізований, закритий і
опечатаний.
У лютому 1924 р. міський Реставраційний комітет зробив такий висновок: «Церква пам’яті
моряків – зразок епохи наслідувальної архітектури, належить творчості видатного архітектора
Перетятковича. ...З архітектурної точки зору храм ...представляє, безумовно, художній інтерес і
підлягає охороні й надалі».
Проте в умовах запеклої пропаганди атеїзму Спаса-на-Водах був приречений. 6 вересня 1931 р.
інспектор культу К. Васильєва доповіла Жовтневій райраді: «За моїми спостереженнями, в церкві
тих, хто моляться, буває дуже мало навіть в недільні дні, не говорячи вже про будні, коли
з’являється 10-15 чоловік. Оскільки церква стоїть на території заводу і заважає йому, то ...церкву
закрити і використовувати будівлю її під культурні потреби заводу». Жовтнева райрада ухвалила:
«Церкву пам’яті морякам ліквідувати». Ніякі клопотання прихожан не допомогли.
В кінці березня 1932 року храм висадили у повітря...
ДО ЗАВЕРШЕННЯ БУДІВНИЦТВА НЕ ДОЖИВ, з нотаток О. Русіної «Околиці Осташевого»
Історія цього маєтку сходить до XVI століття, а в 1903 році Осташево купив Великий князь К. К.
Романов. Він побудував тут сімейну каплицю-усипальню.
Його син Олег, вмираючи від рани, одержаної на німецькому фронті, просив поховати його під
церквою. Для усипальні вибрали місце поряд з будинком, на горбику. Проект каплиці-усипальні в
ім’я преподобного Серафима Саровського виконав архітектор Мар’ян Мар’янович Перетяткович, автор відомого петербурзького храму Спас-на-Водах, а також церкви святої Ольги під Псковом, де, за легендою, зустрілися княгиня Ольга і князь Ігор. М. М. Перетяткович не дожив до
завершення будівництва, яке вів цивільний інженер Микола Васильович Смирнов.
...В кінці 30-х років минулого століття церкву зруйнували. З її цегли на Успенському хуторі
побудували одноповерхову школу (зараз – житлова будівля). За свідченням старожилів, в 1941
році в школі розміщувався спостережний пункт генерала К. К. Рокоссовського, проте в спогадах
маршала «Солдатський борг» цей факт відсутній.
На місці Спаської церкви довгі роки зяяла яма, звідки місцеві жителі брали цеглу і білий камінь
для своїх споруд і вапняну суміш для городів. Потім тут з’явилися дачі.
Недавно з’явився намір каплицю відновити...
ГРАНІТНИЙ ДІМ, з вірша М. Оцупа «Осінь»
И с пролета передней площадки
Гранитный дом Вавельберга
Мне сверкнул озерами стекол
Зеркальных с переливами такими,
Как на глади озер Женевских.
