КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Блаватская Елена [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БЛАВАЦЬКА Олена Петрівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменниця, теософка. Псевдонім – Радда-Бай. Автор терміну «теософія».

З родини військовослужбовця. Мати і сестра, Ган О. та Желіховська В., – письменниці;

двоюрідний брат, С. Вітте, – прем‘єр-міністр Російської імперії.

Народилася 12 (24) серпня 1831 р. в м. Катеринославі Російської імперії (нині – м. Дніпропет-

ровськ, адміністративний центр однойменної області України).

Померла 8 травня 1891 р. в графстві Сурей (Великобританія). Похована на місцевому цвинтарі. За

іншою версією, її тіло спалили, а попіл зберігається в Великобританії, США та Індії.

Спеціальної освіти не мала, оскільки уже в 16 років вийшла заміж. Проте, завдяки самоосвіті,

вільно володіла англійською, французькою, італійською, німецькою, угорською мовами.

Разом з батьком – полковником кінної артилерії – поневірялася гарнізонами Малоросії. Вийшовши

заміж, мандрувати не перестала: впродовж 1851-1858 рр. відвідала Бірму, Великобританію, Гре-

цію, Єгипет, Індію, Канаду, Мексику, Німеччину, Сінгапур, США, Тибет, Туреччину, Францію,

Цейлон, Яву, Японію.

Друкувалася в журналах «Теософ», «Люципер».

Б. – засновниця теософського (вона також – автор назви) руху на планеті. Першою відкрила Захо-

ду східні релігійні вчення, включаючи поняття карми та реінкарнації, довела, що біля витоків усіх

релігій – спільна первісна релігійна філософія, опублікувала значну частину цього вчення, обґрун-

тувала важливість моралі та братства, незалежно від раси, касти, віросповідання, статі та кольору

шкіри.

Найвідоміші та найпоширеніші у світі наступні доробки Б.: «Розвінчання Ізіда» (1876), «Таємна

доктрина» (1888), «Бесіди з Блавацькою» (1889), «Голос тиші» (1889), «Ключ до теософії» (1889),

«Теософський словник» (1892). Останній доробок – посмертне видання, проте книга повністю від-

редагована автором.

Перекладала англійською.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – чи не весь політичний та мистецький бомонд того часу не

лише Російської імперії, а й багатьох країн світу.


***

ЧАС ЩЕ НЕ НАСТАВ,

з життєвого кредо О. Блавацької

Хіба ви не бачите того величезного зла, що приховане в гіпнотизмі? Гіпноз і навіювання –

величезні й небезпечні сили... жертва навіть і не здогадується, що зазнає їхнього впливу – її

позбавляють волі... Розповсюджувати вчення про всезагальне братство – то єдиний порятунок.

Настане день, коли нащадки зуміють зрозуміти мене краще.

ЗНИЩИТИ САМОГО СЕБЕ, з статті О. Блавацької «Чи є самогубство злочином?»

Я стверджую, що в деяких випадках самогубство не тільки виправдане, але й бажане з етичної

точки зору, і що результат такої самопожертви вочевидь не може бути поганим. Я наведу один

випадок.

Припустимо, хтось, кого я називатиму М., довго і глибоко роздумує над проклятими питаннями

про таємниці земного існування, його цілі і високі обов’язки людини. Для того, аби посприяти

своїм думкам, він звертається до філософських робіт, особливо до тих, які мають справу з

піднесеним ученням Будди. Врешті-решт він приходить до висновку, що Перша і Єдина мета

існування – це бути корисним нашим побратимам, що невдача в цьому є його власною

нікчемністю як розумної людської істоти, і що продовжуючи таке життя, він просто розсіює

енергію, яку має, і яку не в праві розтрачувати на дрібниці.

Він намагається бути корисним, проте зазнає в цьому повної невдачі. Що ж тоді є для нього

ліками?

М. просто кладе кінець існуванню, яке є даремним. Чи не є такий вчинок виправданим?

Може бути, М. сподівається одержати сприятливіші умови при наступному народженні, і тоді він

буде в більшій мірі здатний виконувати завдання Буття.

Проте я ще не закінчила. Я піду трохи далі і скажу, що М. не тільки непотрібний, але й, безумовно, шкідливий. До своєї нездатності робити добро він додає неспокійну вдачу, яка постійно штовхає

його на спроби робити добро. …Велика кількість людей виявилася утягнутою в результати його

помилкового завзяття, так що світ в цілому більше страждає від його існування, ніж від його

відсутності.

Отже, якщо після досягнення таких результатів М. намагається надати їм логічне завершення,

тобто, будучи морально зобов’язаним зменшити зло, до якого схильні розумні істоти на землі, він

повинен знищити самого себе, і, таким чином, зробити ту єдину добру справу, на яку він здатний;

чи є у такому разі, питаю я, якась етична провина, пов’язана з актом передчасної смерті?


ЧИ МОЖЕ ДВІЙНИК ВБИТИ, з оповідки О. Блавацької

Тим фатальним ранком 1867 року Східна Європа була вражена жахливою новиною. Михайло

Обренович, правлячого князя Сербії, його тітку, княгиню Катерину, або Катинку, та її дочку вбили

серед білого дня неподалік від Белграда, у власному саду, причому вбивцю чи вбивць встановити

не вдалося.

…За літньою дамою, яку я назву пані П., доглядав інший персонаж, якому визначено зіграти в

нашій жахливій історії головну роль. Це юна циганка з якоїсь області Румунії, років приблизно

чотирнадцяти. Язичеське ім’я дівчинки було Фрося.

Приблизно через вісімнадцять місяців після того, як звістка про вбивство досягло Італії, я

подорожувала у власному маленькому фургончику Банатом, беручи наймаючи коней в міру

потреби. На шляху якось зустріла літнього француза, вченого, що подорожував, як і я, одинаком...

– Сьогодні ввечері я зустрічаюся з одним сімейством, – сказав він у ході розмови, після того як я

впрохала його розділити зі мною сидіння з соломи, – Вони намагаються розгадати таємницю

вбивства, використовуючи ясновидіння дівчинки...

– ...Ви маєте на увазі князя Обреновича? – запитала я ошелешено.

– Так, саме його.

…Це була моя стара знайома пані П., яка виглядала блідішою і таємничішою, ніж звичайно.

Побачивши мене, вона не проявила подиву, а просто, …тричі розцілувавши в обидві щоки, узяла

за руку і провела безпосередньо до сповитого плющем гнізда. І жінці, що притулилася спиною до

стіни, …я впізнала Фросю.

…Француз повідомив, що занурив її в сон ще тоді, коли ми тільки наближалися до будинку....

Потім він почав займатися «об’єктом».

…Опустилася ніч, і місяць освітив ландшафт блідим, примарним світлом.

…Джентльмен скинув свою похідну блузу, засукав рукава сорочки і, нарешті, дещо театрально

почав розміряний процес месмеризації.

…Фрося сиділа обличчям до місяця, так що кожен було видно, як удень. Через кілька хвилин

великі краплі поту показалися на її чолі і повільно покотилися по блідому обличчю, поблискуючи

в місячних променях. Потім вона скуто поворухнулася і почала стиха наспівувати якусь мелодію.

…Фрося раптово встала прямо перед нами, нерухома і безмовна. Француз спокійно взяв руку

літньої дами і вклав її в руку сомнамбула, наказавши вступити в контакт.

– Що ти бачиш, дочко моя? – м’яко проговорила дама з Сербії. – Чи здатен твій дух відшукати

убивць?

– Шукай і спостерігай! – строго скомандував месмеризатор, фіксуючи свій погляд на обличчі

об’єкта.

– Я в дорозі – я йду, – слабко прошепотіла Фрося, і голос її, здавалося, йшов не від її, а з

навколишнього простору.

…Як тільки пароподібний двійник просочився крізь пори дівчинки, пані швидким рухом вільної

руки витягла з-під мантильї щось підозріло схоже на маленький стилет, і швидко поклала його

дівчинці за пазуху. Рух був настільки швидким, що месмеризатор, поглиблений у свою роботу,

нічого не помітив. Кілька хвилин пройшло в мертвій тиші.

– Обережно! – вигукнула я. – Зупиніться! Ви вб’єте її чи вона вб’є вас!

Але француз, сам того не бажаючи, розбудив тонкі сили Природи, над якими був невладний.

Повернувшись, у шаленстві, дівчинка нанесла йому удар, яки міг стати смертельним, якби він не

відскочив убік, отримавши лише невелику подряпину на правій руці.

– ...Що ти робиш? – хрипло крикнув месмеризатор. – Відповідай, я наказую!

– Я зробила... лише те, що та..., якій ви звеліли мені коритися... повеліла мені зробити, – відповіла

дівчинка.

– Що ж ця стара відьма тобі звеліла? – грубо запитав він.

– Я зробила так... їх більше немає..., – промовила стара дама. – Помстилася! Помстилася! Вони... Я

відчуваю це; я знаю це. Моє серце говорить, що ворогів моїх більше немає. – Важко дихаючи, вона

звалилася на землю, захопивши й дівчинку.

– Сподіваюся, мій об’єкт сьогодні ввечері більше не накоїть зла. Вона – особистість настільки ж

небезпечна, як і дивна, – вимовив француз.

Ми розсталися. Три дні поспіль після того, як я гостювала в Т., сидячи в ресторані й очікуючи свій

ленч, я випадково взяла в руки газету й у перших рядках прочитала наступне:

«Відень, 186... «Дві таємничі смерті»

«Учора ввечері в 21.45, коли П. збиралася вийти, двоє камергерів зненацька виявили великий

страх, ніби-то побачили жахливу примару. Вони кричали, хиталися, бігали по кімнаті, піднімали

руки, мовби відбиваючи удари невидимої зброї. При цьому не звертали уваги на нетерплячі

запитання, а незабаром у корчах впали на підлогу і померли в жахливій муці.

На їхніх тілах не було ні ознак паралічу, ні зовнішніх поранень, однак, що дивно, на них були

численні темні плями і довгі смуги на шкірі, схожі на удари і порізи холодною зброєю, але без

порушення. Розтин виявив під шкірою згустки зсілої крові. Ця подія викликало суспільне

збудження; проте влада не в змозі розгадати цю таємницю».


ДОТОРКНУТИСЯ ДО КРАЮ ЇЇ ОДЯГУ, із зізнання М. Ганді

Я був би більш ніж задоволеним, якби міг доторкнутися до краю одягу мадам Блавацької.


ЯК НЕ З’ЇХАТИ З ГЛУЗДУ, з «Щоденників» Л. Толстого

18 квітня (1884 р. – авт.)

Обідав мирно, заснув. Пішов ходить. Львов розповідав про Блавацьку, переселення душ, сили

духу, білого слона, присягання новій вірі. Як не з’їхати з глузду за таких вражень?


ЗВИНУВАЧУВАЛИ В ШПИГУНСТВІ, з розвідки Ч. Ледбітера «Як до мене прийшла теософія»

Блавацьку часто звинувачували в обдурюванні ті, хто не любив її або боявся. Вороги вважали її

причетною до шахрайства, підробок і всіляких подібних речах. Всі, хто повторюють подібний

наклеп, ніколи не бачили її особисто, і я наважуся сказати, що будь-хто з них, побудь він в її

товаристві протягом години, відразу б усвідомив безгрунтовність своїх звинувачень.

Говорили навіть, що вона російська шпигунка. Якщо й була колись на цій землі особа, абсолютно

непридатна для шпигунської роботи, то цією особою була мадам Блавацька. Вона не могла б

підтримувати необхідного обману й впродовж десяти хвилин– її відразу б видала її майже

первісна прямота.


ВДОВИЦЯ ЗА ЖИВОГО ЧОЛОВІКА, з книги Н. Мері «Особисті мемуари О. П. Блавацької»

Мадам Блавацька, поза всяким сумнівом, вважала себе вдовицею. Вона думала так багатьох років.

Вс. С. Соловйов цитує її лист, опублікований в січні 1886 року: «Близько восьми років тому я

натуралізувалася і стала громадянкою Північно-американських Сполучених Штатів, унаслідок

чого втратила всі права на щорічну пенсію в 5000 рублів, яка належить мені, як вдовиці вищого

російського сановника».

На це Соловйов дав наступну примітку: «Що скаже скромний і поважний, ще й понині здоровий

старик М. В. Блаватський, коли дізнається, що він «вищий російський сановник» і що його вдова

за його життя, повинна одержувати цілих 5000 рублів щорічної пенсії! Яка іронія долі!».


ЗНЕСЛАВИЛИ ДАРЕМНО, з некрологу нью-йоркської газети «Трібюн»

Навряд чи ще на яку-небудь жінку наших днів звели стільки наклепів й так знеславили, як пані

Блаватську. Проте, хоча вона й постраждала від злосливості і невігластва, існує багато ознак того, що справа її життя себе виправдає, вистоїть й ще послужить добру.