КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Могилевский Феодосий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

МОГИЛЕВСЬКИЙ Феодосій Никифорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. У чернецтві – Микола (1904). Зарахований до лику святих Російською Православною

Церквою (2000).

З родини священика. Батько, Могилевський Н., – дяк.

Народився 27 березня (9 квітня) 1877 р. в с. Комісарівці Верхньодніпровського повіту

Катеринославської губернії (нині – П’ятихатський район Дніпропетровської області України).

Помер 25 жовтня 1955 р. в г. Алма-Аті Казахської РСР СРСР (нині – Республіка Казахстан).

Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив Катеринославське духовне училище (1887-1893), Катеринославську духовну семінарію

(1893-1900), Московську духовну академію (1907-1911).

Був учителем церковнопарафіяльної школи (1900-1902), послушником (1903-1905), ієромонахом

(1905-1909) Нілової пустелі Тверської єпархії, помічником інспектора Московської духовної

академії (1911-1912), інспектором Полтавської (1912-1913) та Чернігівської (1913-1916) духовних

семінарій, архімандритом-настоятелем іркутських Княжо-Володимирського монастиря і

завідуючим учительської місіонерської школи (1916-1917), ректором Чернігівської духовної

семінарії (1917-1919), єпископом Стародубським, вікарієм Чернігівської єпархії (1919-1920),

єпископом Сосницьким, вікарієм Сосницької єпархії (1920-1922), єпископом Каширським,

вікарієм Тульської єпархії (1923-1925), єпископом Орловським (1927-1931), настоятелем

Вознесенської громади м. Челкара Казахської РСР (1942-1945), архієпископом (1945-1955) і

митрополитом (1955) Алма-Атинським і Казахстанським.

Нагороджений хрестом на клобук (1947).

Наш земляк – автор доробків «Вчення аскетів про пристрасті» (1911), «Стриманість – переможна

пісня чистоти», «Голос Церкви».

Вперше М. заарештований за те, що він священик, і засуджений до двох років ув’язнення (1925-

1927); вдруге – «за контрреволюційну діяльність» і засуджений до 5 років позбавлення волі з

відбуттям покарання спочатку в Мордовії, потім – Алатирі і, нарешті, Сарові (1932-1937); втретє –

як «церковний рецидивіст» і запроторений спочатку до Саратовської в’язниці, а потім засланий до

Актюбинської області Казахської РСР (1941-1945).

Реабілітований (1989).

День пам’яті – 25 жовтня.

Серед друзів та близьких знайомих М. – І. Дубакін, С. Страгородський, П. Кедров, К. Смирнов, Ф.

Поздєєвський, І. Доброславін, А. Синіцин, Д. Млодзяновський, І. Виноградов, С. Івановський, А.

Батаєв, В. Фомушкіна, І. Носик та ін.


***

НАДМІРНОСТІ РОБЛЯТЬ ЖОРСТОКИМ,

з життєвого кредо Ф. Могилевського

Життя, пересичене благами земними, приводить до скаменіння серця, до охолодження любові до

Бога, до ближнього. Людина від надмірностей стає жорстокою, вона не розуміє чужого горя, чужої

біди.


ВИХОВУВАЛИСЯ МИ СТРОГІСТЮ, ПРАЦЕЮ І ЛЮБОВ’Ю, зі спогадів Ф. Могилевського

Батько у нас був строгий, дуже вимогливим до порядку і виконання заданих нам робіт. Він не

визнавав ніяких об’єктивних причин і та робота, яка нам доручалася, повинна була виконуватися в

строк і сумлінно. Сім’я у нас була велика, платня у батька-псаломщика – маленька. Тому нам

доводилося працювати і в полі, і на городі, і в будинку.

Батькові треба було всіх нагодувати, одягнути, взути і вивчити. Ніхто в нашій сім’ї без освіти не

залишився. Батько знав безліч прислів’їв і приказок, але над всіма надавав перевагу одній: «На все

свій час».

...Мама наша була сама любов. Вона ніколи не кричала на нас, а якщо ми провинимося, що,

звичайно, бувало, то вона подивиться так тужливо, що стане жахливо соромно. І відразу ж даєш

собі слово ніколи не кривдити її, не доставляти їй нічого неприємного. Вона розуміла, що

живеться нам нелегко, але не могла полегшити важкого життя і лише своєю любов’ю ніби знімала

з нас втому. Одне її ласкаве слово було більше за будь-яку нагороду.

...Довгими зимовими вечорами забирала нас бабуся Пелагія на піч і починалися нескінченні

розповіді про святих догідників Божих. Бабуся була майже безграмотна, проте вона з вражаючою

точністю знала житія багатьох святих...

Розповідала вона дуже барвисто, не книжковою, а простою, народною мовою, так, як ці

оповідання перетравлювалися в її свідомості. Розповіді бабусі ми запам’ятовували набагато краще,

ніж те, що нам, бувало, задавали по книзі. Ми настільки ясно уявляли все навколишнє оточення, в

якому той чи інший подвижник або мученик здійснював свій подвиг, його страждання і духовну

битву, яку він вів, що іноді нам здавалося, що ми самі все це бачили, що не бабуся, а самі святі

розповідали нам про своє життя.

І ці прості ...бесіди виховували в нас чесність, працьовитість, чуйність і, найголовніше, – живу

віру в Господа нашого Ісуса Христа, в Його Пречисту Матір і святих догідників Божих.

Ось так ми й росли, виховувані строгістю, працею, любов’ю, розповідями про життя Святих і

добрим прикладом наших близьких.

...Часу після навчання у мене було досить і я почав збирати сільську молодь і учити її співати

народні, а потім церковні пісні. Зацікавилися. На співанки стали приходити хлопці, а за ними

потягнулися й дівчата. Взимку збиралися в школі, а влітку у когось в саду.

Потім стали співати в храмі. Всім це дуже сподобалося. У селі поменшало бійок, молоді хлопці

стали менше тягнутися до випивки. Бувало, навіть, що батьки приходили до мене зі скаргами на

своїх дорослих синів і просили, аби я напоумив їх.

Та і сам я полюбив село, в якому працював, полюбив дітей, хлопців і дівчат, і всіх селян. Однак

інша мрія вабила мене від цих прекрасних місць, – в мені окріпнуло бажання піти до монастиря.

Тільки там, здавалося мені, можливо служити Господу. І ...в 1902 році я відправився до Нілової

пустелі.

Ігумен прийняв мене ласкаво, про все розпитав – хто я, звідки, хто батьки мої, яка сім’я, чим я

займаюся. Довго говорив зі мною, а потім, небагато подумавши, сказав: «Ну, ось що я тобі скажу,

Феодосію, якщо через рік не передумаєш, то приходь. І якщо я ще буду живий, прийму тебе. А

зараз йди, учи свою дітвору. Можеш погостювати у нас тижнів два – подивишся, як ми живемо,

помолишся з нами». І благословив мене.

Я був невимовно радий, одержавши таке благословення, і, поклонившись в ноги ігуменові,

подякував йому за батьківську бесіду. Швидко пролетіли два тижні. Повернувшись до села, я

знову взявся за вчительську справу.

...Добігав кінця даний мені на роздуми рік. Коли настав час прощатися з дорогими мені дітьми і

молоддю, виникли сумніви: а чи правильно я роблю, що залишаю їх? Але бажання чернечого

життя пересилило прихильність до селян. І я відправився до місця свого нового служіння в Нілову

пустелю...


РОЗМОВЛЯВ ПРО ПОГАНЕ ЖИТТЯ, з пояснення Ф. Могилевського слідчому в листопаді

1932 р.

Селяни, що приходили, запитували, у тому числі й про колгоспне будівництво. Пам’ятаю випадок,

цікавилися, чи вступати їм до колгоспу? Я на це відповідав, що це справа безбожників, а я можу

відповідати лише на запитання, пов’язані з релігією.

Моя відповідь, звичайно, не могла задовольнити тих, хто питав. Але, в той же час, в колгоспи іти

не слід, як в безбожну організацію.

З духівництвом м. Орла я іноді розмовляв про погане наше життя за Радянської влади...


ПОЛІТИКУ ПАРТІЇ ВВАЖАВ НЕПРАВИЛЬНОЮ, з протоколу допиту Ф. Могилевського від

14 серпня 1941 р.

Солошенко: Розкажіть про свою антирадянську діяльність.

Могилевський: Я визнаю себе винним в тому, що неодноразово у присутності низки осіб з

середовища духівництва і віруючих в антирадянському дусі висловлював незадоволеність

політикою партії і радянської влади стосовно церкви. Вважав неправильною політику партії і

радянської влади і заявляв, що радянський уряд всупереч волі віруючих закриває церкви і

застосовує репресії до безневинного духівництва в цілях розгрому церкви.

Мені, який присвятив все своє життя церкві, було боляче це, у зв’язку з чим я так хворобливо

реагував.


НЕ НАКЛЕП, А ЩИРА ПРАВДА, з протоколу допиту Ф. Могилевського від 20 серпня 1941 р.

Солошенко: Слідству відомо, що ви наїжджих священнослужителів забезпечували

антирадянською наклепницькою інформацією про стан релігії в Радянському Союзі. Ви цю

розмову підтверджуєте?

Могилевський: Ні, не підтверджую. Правда, я в бесіді говорив, що більшість єпископів в СРСР

перебувають у в’язницях і засланнях, проте я вважаю, що це не наклеп, а, на моє переконання,

дійсний стан.


ЗДІЙСНЮВАВ АНТИРАДЯНСЬКУ АГІТАЦІЮ, зі звинувачувального висновку у справі №

3230 від 25 серпня 1941 р.

У НКДБ СРСР надійшли дані про те, що служитель релігійного культу Могилевський Феодосій

(Микола) Никифорович, в 1932 році засуджений, як організатор і керівник церковно-монархічної

групи, по відбутті покарання знов відновив антирадянську роботу, встановив злочинні зв’язки з

церковниками низки міст і проводив серед них церковну агітацію.

На підставі цих даних 2 липня 1941 року Могилевський арештований.

Розслідуванням, що провадиться у справі, встановлено, що Могилевський, будучи вороже

налаштованим до Радянської влади, систематично в своєму оточенні проводив антирадянську

агітацію. Забезпечував єпископів західних областей України, Білорусії і Прибалтійських республік

...антирадянською наклепницькою інформацією про стан релігії в СРСР з метою виклику

незадоволеності серед віруючих.

У попередньому звинуваченні Могилевський винним себе визнав частково.

Постановою Особливої Наради при Народному Комісаріаті Внутрішніх Справ СРСР

Могилевського Феодосія (Миколу) Никифоровича, як соціально-небезпечного елемента, заслати

до Казахської РСР строком на 5 років, рахуючи термін з 27-го червня 1941 року.


ТЕЖ БЛАГОСЛОВЛЯВ, зі спогадів Н. Штауде

Якось зайшла у нас з владикою Миколою розмова про патріарха Тихона. Виявилось, що Владика

був на його похоронах в Москві весною 1925 року, коли і я була на цвинтарі Донського монастиря.

Віруючі, що зібралися тоді в незчисленній кількості в огорожі, поводилися так дисципліновано,

що я навіть змогла, перебуваючи в першому ряду біля доріжки, якою йшла похоронна процесія, у

момент пронесення труни Святителя звільнити руку з ланцюга і перехреститися: жодна людина

при цьому не поворухнулася, а могли б кинутися і зім’яти передні ряди. Однак всі розуміли, що

внаслідок цього сталася б катастрофа, оскільки десятки тисяч людей були замкнені усередині

огорожі.

А коли нас випускали потім невеликими партіями з воріт монастиря, на даху патріарших спокоїв

стояли єпископи і благословляли тих, хто виходив.

...Я пригадала цю картину і поділилася цим спогадом з Владикою. «Ось і я стояв тоді на даху і

благословляв богомольців, що виходили з воріт, – сказав він, з посмішкою подивившись на мене.


РІДНОЇ МОВИ НЕ ЗАБУВАВ, з «Житія преподобного Феодосія Могилевського»

Народившись в Україні, любив він згадувати свою «рідну мову». Благословляючи народ на

Літургії із словами: «Призри с небесе, Боже, и виждь, и посети виноград сей», іноді повторно

вимовляв цей вигук грецькою, а утретє – українською.