КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Жданов Виктор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЖДАНОВ Віктор Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Вірусолог, епідеміолог. Кавалер «Ордена Біфуркаційної Голки» Всесвітньої організації охорони

здоров’я (1978). Його план ліквідації віспи був офіційно прийнятий Всесвітньою Організацією

Охорони Здоров’я.

З міщанської родини.

Народився 1 (13) лютого 1914 р. в с. Штепині Бахмутського повіту Катеринославської губернії

Російської імперії (нині – смт. Святогорівка Добропільського району Донецької області України).

Помер 14 липня 1987 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Кунцівському

цвинтарі.

Закінчив Харківський медичний інститут (1936).

Працював завідуючим лабораторією, директором Харківського інституту мікробіології і

епідеміології ім. І. Мечникова (1946-1950), завідуючим лабораторією (1951-1961), директором

інституту мікробіології і епідеміології ім. Д. Івановського АМН СРСР (1961-1987). Паралельно

очолював санітарно-епідеміологічну службу СРСР (1950-1960), головним вченим секретарем

АМН СРСР (1961-1963).

Служив в лавах Радянської армії 1936-1946).

Голова правління Всесоюзної спілки мікробіологів, епідеміологів і паразитологів ім. І. І.

Мечникова.

Дійсний член академії медичних наук СРСР (1960).

Академік академії наук Угорської Народної Республіки.

Почесний член Чехословацького медичного товариства ім. Пуркіньє.

Почесний член Американської асоціації профілактичної медицини.

Почесний член наукових товариства Бельгії, НДР, Індії, Польщі, В’єтнаму.

Лауреат премії ім. Д. Івановського (1969).

Лауреат Почесного диплому «За видатні заслуги в справі ліквідації віспи у всьому світі»

Всесвітньої організації охорони здоров’я (1978).

Засновник і незмінний редактор журналу «Питання вірусології» (1956-1987).

Спеціалізувався з проблем вірусної інфекцій, еволюції інфекційних хвороб, класифікації вірусів, молекулярної біології вірусів, СНІДу.

Друкувався в журналі «Питання вірусології».

Як вчений дебютував книгою «Інфекційний гепатит» (1948).

Потім настала черга наступних доробків: «Визначник вірусів людини і тварин» (1953), «Боротьба з

інфекційними захворюваннями» (1955), «Еволюція заразливих хвороб людини» (1964),

«Вірусологія» (1966), «Репродукція міксовірусів (вірусів грипу і схожих з ним)» (1969).

Перу нашого земляка також належать книги «Вчення про грип», «Аденовірусні інфекції»,

«Молекулярні основи біології арбовірусів».

Всього Ж. залишив понад наукових праць, зокрема 1003 статті, 32 книги і монографії.

Серед друзів та близьких знайомих Ж. – С. Гайдамович, В. Покровський, Ж.-К. Шерман, А.

Букринська, Л. Монтаньє, Д. Львов, Р. Вебстер, І. Граф, М. Кох та ін.


НЕ РОЗСЛАБЛЯТИСЯ, з наукового кредо В. Жданова

Вірусні гепатити не втратять свого значення і привертатимуть пильну увагу учених всього світу і в

XXI столітті.


НЕКЛІТИННІ ФОРМИ ЖИТТЯ, з інтерв’ю В. Жданова журналові «Новий час» від 29 червня

1987 р.

«Новий час»: У пресі, особливо в зарубіжній, просторікувато дискутується проблема походження

СНІДу. Як Ваша думка?

Акад. Жданов: Справді звучать найсуперечливіші думки. Повинен, на жаль, зауважити, що в

більшості своїй це погляди не фахівців...

Вірус СНІДу з’явився природним чином і в даний час, мабуть, активно еволюціонує. Поки що

достовірно відомо лише наступне: в Африці виявлено два різновиди і, крім того, там також

виявлена схожа хвороба серед мавп.

«Новий час»: Ви згадали про природну, еволюційну природу вірусу. Не могли б Ви це пояснити?

Акад. Жданов: На мою думку, віруси є автономними генетичними структурами клітинного

походження, інакше кажучи, вони є неклітинною формою життя, співіснуючою з клітинними

формами. А якщо це так, то існує також і екологічна вірогідність їх незалежного походження.

На зорі цивілізації, коли люди пересувалися землею невеликими групами, вони «одержували» свої

хвороби головним чином від навколишнього середовища. Однак в даний час майже

п’ятимільярдне скупчене населення Землі стало по суті резервуаром, в якому можуть

зароджуватися різні віруси.

Заважте, як передається СНІД. Крім переливання крові (тобто штучним шляхом) він передається

«найвірнішим» шляхом – через статеві стосунки. Іншими словами, еволюція використовує

існуючу людську екологію.


МЕНІ ПОЩАСТИЛО, зі спогадів І. Граф

Варто зазначити, що не кожна дисертація є науковим досягненням, а відсоток новизни залежить

від наукового керівника. Мені пощастило, оскільки я працювала під керівництвом талановитого

ученого-вірусолога Віктора Михайловича Жданова.

Мої п’ять самостійних висновків про будову білкової оболонки вірусу не носять сенсаційного

характеру, проте є принципово важливими.


БРЕШІТЬ, ТА МІРУ ЗНАЙТЕ, з листа А. Хартмана О. Чаковському від 25 червня 1986 р.

Шановний пане Чаковський!

З відчуттям засмучення і розчарування я змушений знов писати Вам з приводу дивного

поводження вашої газети з тематикою СНІДу. Цього разу йдеться про опубліковану 7 травня

статтю, котра повторює абсурдне звинувачення в тому, що СНІД нібито є розроблений ЦРУ і

Пентагоном засіб хімічної війни. Твердження ці такі ж обурливі, наскільки й брехливі.

...Анонімний співробітник Вашої редакції, який відредагував образливу статтю, мабуть не

обізнаний навіть з думки радянських учених з приводу СНІДу. Наприклад, всесвітньо відомий

імунолог академік Віктор М. Жданов в номері «Радянської культури» від 7 грудня заявляє, що всі

дані вказують на те, що хвороба зародилася в Центральній Африці, що вона, мабуть, аналогічна

вірусу, виявленому у мавп, і що вірус цей, не виключено, існує вже декілька сот і навіть тисяч

років або ж розвинувся з іншого вірусу.

...Читаючи численні наклепницькі статті, які з’явилися за останні місяці у Вашій газеті, я

приходжу до висновку, що всі вони не більше, ніж неприкрита і зловмисна спроба посіяти серед

радянських громадян ненависть і страх до американців і використати медичну трагедію, котра

безпосередньо стосується всіх жителів Землі, включаючи і радянських громадян, для низовинних

пропагандистських цілей.

Прошу опублікувати даний лист в розділі листів редакторові.

З повагою, Артур А. Хартман.


ЗАРАЗУ ШТУЧНО НЕ СТВОРЮВАЛИ, з статті «Радянська компанія дезінформації з проблеми

вірусу СНІДу» на pseudology.org

У жовтні 1985 р. Радянський Союз розгорнув масову компанію з метою переконати світ в тому, що вірус СНІДу створений штучно в результаті генетичних експериментів, які нібито проводилися

в лабораторіях Форт-Детріке (штат Меріленд) з метою розробки нової біологічної зброї.

Одним з найпримітніших аспектів даної кампанії є те, що, неодноразово наводячи фактичні дані

про СНІД і прагнучи проінформувати радянську громадськість про його небезпеку, провідні

фахівці незмінно при цьому підкреслюють природне походження хвороби. Цей факт є разючим

контрастом з вигадками, які з’являються в різних радянських засобах масової інформації, і вказує, мабуть, на те, що висловлювання з приводу вірусу СНІДу в СРСР виходять з двох різних

офіційних джерел і мають на меті різні цілі.

...Москва рясно цитує доповідь, написану східнонімецьким біофізиком, нині пенсіонером

професором Якобом Сегалом. Домисли останнього неодноразово відкидалися як провідними

західними, так і радянськими фахівцями, зокрема керівником програми з вивчення проблем вірусу

СНІД в Пастерівському інституті в Парижі доктором Люком Монтаньє і радянським керівником

Інституту вірусології ім. Івановського доктором Віктором Ждановим.

Опубліковані у пресі думки учених перебувають в разючому контрасті з дезинформацією,

поширюваною радянськими засобами масової інформації. Так, за заявою Віктора Михайловича

Жданова не лише етіологія СНІДу не ясна, а й не існує ніяких натяків на те, що він «синтезований

штучно».

У опублікованому 7 травня 1986 р. інтерв’ю «Літературній газеті» Жданов поставив під сумнів

можливість того, що спалах і розповсюдження СНІДу є частиною якоїсь змови, заявивши:

«Надзвичайно складно дати просту відповідь на питання про першоджерело патогена СНІДу... За

наявними даними, сам вірус, ймовірно, існував в природних умовах вже тривалий час».

На Другій Міжнародній конференції з проблеми СНІДу, що відбулася в Парижі, Жданов доповів

про те, що першою радянською жертвою цієї хвороби стала 14-річна дівчинка, діагноз якій

поставили у вересні 1984 р. У той час радянські фахівці пов’язали захворювання з переливаннями

крові, проведеними пацієнтці ще в 1975 р.

Академік Жданов також заявив, що, за зібраними його інститутом даними, СНІД існував в СРСР і

до 1974 р. (тобто, за три роки до того як він, за Сегалом, був «виготовлений»). Коли кореспондент

запитав, чи був вірус СНІДу створений в США, Жданов відповів: «Це абсурдне питання. Може, це

марсіани».

4 жовтня 1986 р. академік Жданов заявив кореспондентові ТАРС: «Не зважаючи на існування

різних точок зору про походження СНІДу, одне безперечно: він не був створений штучно».


ПОЗИЦІЇ НЕ ЗМІНИЛИСЯ, з статті Д. Голубєва «Чи загрожує людству пандемія пташиного

грипу?»

Як всяка порядна наука, вірусологія має з окремих невирішених проблем наукові концепції, котрі

прямо виключають одна одну, і, відповідно, – затятих прибічників кожної з них. Походження

пандемічних штамів вірусу грипу – одна з таких невирішених проблем, при підході до якої

домінують дві протилежні концепції – «зооантропонозна» і «антропонозна».

У самому цьому факті немає нічого дивного – така природа науки, і навряд чи варто дивуватися з

того, що в колишньому СРСР автори альтернативних теорій були поляризовані не лише

інтелектуально, а навіть географічно: прихильники «зооантропонозної» концепції базувалися в

Москві, а їх «супротивники» – в Ленінграді.

Московських вірусологів очолювали академік Віктор Михайлович Жданов, а ленінградських –

академік Анатолій Олександрович Смородинцев.

Кожна з груп спиралася на солідну міжнародну підтримку: москвичі – в особі американця Роберта

Вебстера, ленінградці – англійця Едгара Хоуп-Сімпсона.

Відхід з життя В. М. Жданова і А. О. Смородинцева не змінив позицій їх учнів і співавторів.

Змінилася лише «географія» їх перебування, і я полемізую з Д. К. Львовим сьогодні не з

Ленінграда, а з Нью-Йорка. Однак позиції наші з деяких питань, як і раніше, різняться.