ЧАЙКОВСЬКИЙ Михайло Іларіонович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: польський. Прийняв іслам як Мехмед Садик-паша.
Політичний діяч, письменник, журналіст. Псевдонім – Садик-паша.
З поміщицької родини. Батько, Чайковський І. , – підкоморій Житомирський, городничий
воєводства Київського.
Народився 17 (29) вересня 1804 р. в с. Галчині Житомирського повіту Волинської губернії (нині –
Бердичівський район Житомирської області України).
Звів рахунки з життям 6 (18) січня 1886 р. в маєтку Бірках Кролевецького повіту Чернігівської
губернії Російської імперії (нині – Гадяцький район Полтавської області України). Похований за
огорожею місцевого цвинтаря – надгробок не зберігся.
Закінчив Бердичівський пансіон Вольсея, Волинський ліцей (1820).
Учасник польського повстання (1830-1831).
Член французького Institut historique.
Друкувався в журналах «Киянин», «Reformateur», «Presse», «Російський вісник», «Revue du Nord»,
«Московські відомості», «Journal des Debats»
Перу Ч. належать книги «Козацькі оповідання» (1837), «Розмови» (184), «Українка» (1841),
«Вернигора» (1838), «Кирджалі» (1839), «Ганна», «Стефан Чарнецький» (обидві – 1840), «Гетьман
України», «Кошовата», «Овручанин» (усі – 1841).
За життя мав 12-томне зібрання творів (1862-1873).
Серед друзів та близьких знайомих Ч. – А. Чарторийський, С. Раєвський, Х. Ботєв, Ф.-Д.-Л.
Раглан, М. Глембоцький, А.-Ж.-Л. Сент-Арно, А. Замойський, Г. Раковський, М. Ігнатьєв, О.
Гончаров та ін.
***
ПОЛІТИЧНИЙ ЗЛОЧИН
, з професійного кредо М. Чайковського
Якщо людина, взагалі, здатна помилятися, то затятість в помилці, виразно усвідомленому, є
політичний злочин.
ПРОЦИНДРИЛИ ГРІШ ВДОВИ, зі спогадів М. Чайковського
Поляки відійшли за кордон, маючи 130000 відмінного і добре озброєного війська... У них не було
одностайності, не було певної мети, не було короля, а Річ Посполита гуляла і проциндрила гріш
вдови, свою добру славу і свою святу справу.
...Коли я побачив це місто (Стамбул – авт.), схоже на наш старий Київ, то сказав в душі, що йому
справді належить ім’я Царград, тому що це столиця не лише царства слов’янського, але й царства
усесвітнього.
НЕ ЗНОСИВ ПОЛЯКІВ, зі спогадів В. Кельсієва
Католиків і поляків він (Чайковський – авт.) не зносив, проте обстоював за сімейними традиціями
свободу Південної Росії.
КВАЗІКАВАЛЕРІЙСЬКИЙ ПОЛК, зі спогадів Т. Лапінського
Один квазікавалерійський полк, котрий навряд чи на десяту частину складався з поляків і дуже
погано екіпірований, служив ...султану... під командою генерала Чайковського... і настільки
виділявся серед турецької кавалерії. що сердар поставив перед Портою питання про створення
другого полку того ж типу. Граф Замойський і зайнявся створенням і організацією цього полку.
ОБСТОЮВАВ ІДЕЮ ПАНСЛАВІЗМУ, з розвідки В. Войнова «Чайковський Михайло
Іларіонович (Садик-паша)»
Ще в дитинстві Чайковський втратив батька і перші роки життя перебував під сильним впливом
діда, людини дуже своєрідної. ...Надзвичайний українофіл і прихильник аристократизму у дусі
козацтва і шляхетності. ...У родині дід Чайковського був самодуром і деспотом: як старий Бульба,
він стріляв в свого сина, який вислужився в російських військах, і мало того не вбив.
Михайло Чайковський виховувався як справжній козак: займався полюванням з соколами, скакав
верхи, слухав думи.... Тоді, мабуть, і зародилися його українофільські симпатії.
Смерть матері завадила його вступу до Варшавського університету, а смерть багатія-дядька
зробила поміщиком. Він присвятив себе господарству і вів спосіб життя тодішньої шляхти, яка
веселилася, вдавалася до гульні і відчував великий потяг до простолюддя.
Наближався 1830 рік. Чайковський часто їздив до Києва на «контракти», де у той час йшла
підготовча робота до повстання і панував «всеслов’янський» настрій, що цілком відповідало тим
враженням дитинства і школі, під якими він виріс.
...Діяльність Чайковського в Туреччині була направлена на дві цілі: підтримка польської справи і
відновлення козацтва, яке мало об’єднати всі слов’янські нації, включаючи і Польщу.
ВПРАВНИЙ ІНТРИГАН, з книги Є. Тарле «Кримська війна»
Дивною людиною був цей Михайло Чайковський. Фантазер, дилетант в політиці і в
белетристичній літературі, де він теж трудився, польський патріот, що часом захоплюється, часом
зовсім особливого, оригінального типу українофіл, котрий мріє про якусь фантастичну польсько-
українську козацьку республіку, людина з поривами благородства і разом з тим здатний іноді на
несподівані і дуже непривабливі вчинки, – Михайло Іларіонович Чайковський давно вже складав
предмет нескінченних балачок в польській еміграції.
...Старий князь Адам Чарторийський пестив Чайковського і вважав його мало не головним
оплотом, надією для польської справи в дунайському поході. Однак інші вожді польської еміграції
не любили Садик-пашу, наприклад, граф Замойський не міг пробачити йому релігійного
відступництва, переходу до ісламу.
У 1854 р. становище Наполеона III в польському питанні залишалося дуже ...делікатним.
Відновлення Польщі було, щоправда, йому бажане, проте зовсім не було для нього
першочерговим завданням, і він розумів, що це може затягнути війну з Росією до безкінечності.
А з іншого боку, Франц-Йосип і Буоль дуже підозріло дивилися на ці переговори і стосунки Адама
Чарторийського з французьким двором: адже відновлення Польщі загрожувало відторгненням від
Австрії польських областей, що увійшли до складу Габсбурзької монархії за трьома розділами
Польщі в XVIII сторіччі.
...До Парижа надходили сумні звістки від польського патріота Сатурніна Клечинського з
турецького табору, де він спостерігав Чайковського. Виявлялося, Садик-паша не дуже добре і
зовсім не щиро ставиться і до пана князя (Чарторийського) і до пана графа (Замойського) й
інтригує де тільки може і проти них, і проти польської справи.
МАВ ПЕНСІЮ І ВІД СУЛТАНА, І ВІД ЦАРЯ, з дослідження О. Пригаріна і Д. Сеня «Михайло
Чайковський: біографічний портрет на тлі епохи»
Біографія цієї особи не вписується в звичайні уявлення і офіційні версії історій тих держав, яким
вона служила. Напевно, лише ХІХ століття могло породити таку долю – письменник,
революціонер, польський і/або український націоналіст, панславіст на турецькому ґрунті,
успішний вищий чиновник Османської Порти, французький шпигун. У всіх починаннях
Чайковському вдалося досягти значних результатів.
...Поза сумнівом, Чайковський був крупною персоною, і А. Чарторийський відводив йому важливе
місце в реалізації масштабного плану боротьби з Росією – невід’ємної частини польського
націоналізму ХІХ століття. Діяльність Чайки як чиновника Оттоманської Порти (турецький уряд)
була дуже активною і різноплановою. Займаючись «державними» справами, він створив широку
конспіративну мережу, котра забезпечувала достовірною оперативною інформацією А.
Чарториського і французький уряд.
У середині 1840-х років Микола I домігся від Франції, щоб Чайковського позбавили французького
паспорта. За пропозицією султана той прийняв іслам, одержавши нове ім’я – Мехмед Садик, тобто
Михайло Вірний, генеральське звання «міріамір-паша», а також довічну пенсію в 60 тисяч піастрів
і великий маєток поблизу Стамбула.
...У 1872 році ...М. Чайковський отримав дозвіл Олександра ІІ на повернення до Росії. «Відставний
генерал-лейтенант турецької служби», який одержував пенсію і від султана, і від царя, переїхав до
Києва. Там він швидко став місцевою знаменитістю. Проте рідко з’являвся на людях. Частіше
гуляв самотньо дніпровськими горбами. Решту ж часу проводив за письмовим столом, працюючи
над мемуарами, які були видані в журналі «Київська старизна» вже після його смерті.
ІСТОРІЮ РИХТУВАВ ПІД ВЛАСНІ КОНЦЕПЦІЇ, з статті «Видатні поляки на Волині» на
luckkg.polemb.net
Чайковський був вихований у середовищі заможної волинської шляхти, у родині з козацькими
традиціями, він захоплювався баченням ідеалізованої козаччини, у її відродженні він бачив шлях
до здобуття Польщею незалежності, а у зв’язку з відродженою монархічною державою – майбутнє
процвітання Польщі. Свої погляди, які пропагував також і пером, намагався втілювати, змінюючи
орієнтації та покровителів, не втрачаючи однак при цьому віри у правильність своєї ідеї.
Козаків він поетизував, а історію схиляв до власних концепцій.
Екзотика та поезія козаччини, стрімкі сюжети його творів, вміле оперування композиційною
технікою (зокрема, вальтерскоттівською), пластика чуттєвих образів, особливо природи та
батальних сцен, патріотичний ліризм забезпечили читацький успіх цієї спонтанної, неглибокої, але
захоплюючої щирістю та натуральністю творчості, як результату, швидше літературного
темпераменту, ніж серйозних роздумів та художніх задумів.
ТРИ ВІЙНИ, ТРИ ШЛЮБИ, ТРИ ВІРИ, з нарису S. Tsalykа «Українець Садик-паша»
Михайло Чайковський – особа унікальна і в той же час загадкова. Польський офіцер, французький
журналіст, комендант столиці Румунії, турецький генерал, талановитий український письменник, у
якого одну з сцен запозичив навіть Тарас Шевченко для поеми «Гайдамаки», – все це він. На його
повне неймовірних пригод життя припало... три війни, три шлюби і три віри.
У 1828 р. молодий поміщик одружився вперше на доньці полковника Карла Ружицького, і за
порадою тестя записався офіцером в польський полк, яким той командував. Проте незабаром цей
полк, серед інших, повстав, вимагаючи проголошення незалежності Польщі, котра перебувала тоді
у складі Російської імперії.
Побоюючись цілком реального арешту, Михайло був вимушений прийняти іслам і вступити на
турецьку військову службу під ім’ям Садик-паша. Тоді ж Чайковський одружився на доньці
професора математики з Вільнюса Андрія Снядецького.
...Греція запам’яталася ще й тим, що звідти він привіз третю свою дружину.
...68-річний відставний турецький генерал вибрав Київ – стародавню українську столицю. Тут він
в 1872 р. прийняв православ’я. Тут же народилася і його донька – до речі, хрещеним батьком
малятка став російський імператор Олександр ІІ.
Родина перебралася до маєтку Борки (Бірки) Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Молода
гречанка-дружина мало піклувалася про 82-річного чоловіка. Її більше цікавив керуючий маєтком.
Старий ревнивець, дізнавшись про все, пішов з дому і оселився у свого приятеля, що мешкав в
сусідньому селі.
Але виявилось, що пересуди й кепкування наздогнали його і там. У ніч з 5 на 6 січня 1886 р., в
стані повного відчаю, Чайковський пустив собі кулю в скроню.
