КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Шодуар Станислав [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ШОДУАР Станіслав Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Учений, колекціонер, бібліофіл.

З купецької родини. Батько, Шодуар І., – купець першої гільдії.

Народився в 1792 р. в с. Івниці Житомирського повіту Волинського намісництва Російської імперії

(нині – Андрушівський район Житомирської області України).

Помер 20 серпня 1858 р. в с. Івниці Житомирського повіту Волинської губернії Російської імперії

(нині – Андрушівський район Житомирської області України).

Отримав домашню освіту.

Був почесним наглядачем Києво-Подільського повітового дворянського училища (1834-1837),

Києво-Печерського повітового дворянського училища (1838-1851), членом ради Київського

інституту шляхетних дівчат (1841-1846), першим помічником голови Київської тимчасової комісії

з розбирання древніх актів (1843), директором Київської контори державного комерційного банку

(1858).

Член-кореспондент Імператорської академії наук (1836).

Член-засновник Санкт-Петербурзького археологічно-нумізматичного товариства (1846).

Лауреат повної Демидівської премії (1841).

Нашому землякові належала колекція автографів аристократів та історичних осіб Європи, у тому

числі польських королів Барбари Радзивілл, Стефана Баторія, Сигізмунда III, Яна Казимира,

Елеонори Марії, Яна III Собеського, Якуба Людвіга Собеського, Марії Казимири, Кристіни

Ебергардіни, Августа II Саксонського, Марії Жозефіни, Станіслава Понятовського, Августа III,

французьких королівських осіб – Генріха III Валуа, Марії Лещинської; курляндських герцогів –

Кеттлера Готгада, Вільгельма, Фрідріха Казимира, Карла Християна, Петера та ін.

Перу Ш. належать дослідження «Огляд російських грошей та іноземних монет, які були у вжитку

в Росії з давніх часів» (1835).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – Д. Сестіні, І. Бларамберг, Д. Зубрицький, Т. Желлі, С.

Зенович, П. Корсаков, Е. Кузiнері, З. Леонтьєвський, Г. Любомирський, Г. Олізар, М. Півницький,

В. Ржевуський, Й. та І. Сераковськi, Й. Стемпковський, Ж. Форстер, П. Ярковський та ін.


***

НАПИСАВ КНИГУ-ДОВІДНИК

, з статті Г. Половцова «Шодуар Станіслав Іванович»

Перша частина твору («Огляд російських грошей та іноземних монет, які були у вжитку в Росії з

давніх часів» – авт.) є історією російської нумізматики; друга – розпис російських монет, в якій

описуються всі відомі авторові екземпляри; у третій частині поміщено 58 зображень монет,

виконаних вельми виразно, а також таблиці, в яких даються вказівки про вагу монет, кількість

відкарбованих екземплярів, вміст дорогоцінних металів тощо. Твір цей з’явився услід за «Описом

стародавніх російських монет» О. Д. Черткова і був прекрасним доповненням до нього, оскільки в

творі Черткова залишалася деяка неповнота. Поставивши за мету дати можливість любителям

російської нумізматики знаходити засоби для подальших досліджень, Ш. зібрав в своєму творі все,

що можна було знайти про російські гроші в літописах, договорах, грамотах, указах, законах,

подорожніх і, особливо, в статтях і книгах, присвячених даному предмету, причому в додатку до I

частини ним поміщений покажчик до джерел і приміток в тексті, що є вельми дорогоцінною

частиною всієї праці.

Грецькі монети особистого зібрання Ш. описані знаменитим нумізматом Д. Сестіні в книзі

«Descrizione d’ alcune medaglie Greche del Museo del’ sig. Bar. S. de Chaudoir». До цього опису С.

Шодуар зробив доповнення і поправки, видані в Парижі в 1835 р.

Доля кабінету нумізматики Ш. невідома.


ВТРАЧЕНО І РОЗПОРОШЕНО НЕ ВСЕ, розвідки Є. Біленького «Родинний архів Шодуарів у

зібраннях Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського»

Родина Шодуарів, розквіт якої припадає на XIX ст., відома як власниця однієї з найзначніших

колекцій старожитностей у Європі та власного музею. Серед музейних цінностей, що належали

родині, нумізматична колекція, предмети старовини (зокрема, періоду античності), картини,

гравюри, автографи видатних історичних діячів, книжкові раритети. У той час як

колекціонуванням займався переважно Станіслав Шодуар, унікальну бібліотеку збирали, по суті, всі представники роду.

На сьогодні рукописні, музейні експонати та бібліотека вже не складають єдиного цілого. Їх

спіткала доля багатьох інших значних колекцій і зібрань ХІХ ст. Розпорошення музейних та

бібліотечних цінностей здійснювалося кількома етапами. Значну частину експонатів музею –

боспорські та ольвiйські старожитності – Станіслав Шодуар продав Петербурзькому Ермітажу,

іншу – нумізматичні старожитності, серед яких були, безперечно, й дуже цінні експонати, зокрема

золота монета Св. Володимира – його друга дружина вивезла до Англії.

На жаль, поки ще не вдалося документально підтвердити факти реального продажу такої

величезної бібліотеки та музейних цінностей до Історичного музею. Згідно з документами ІР

НБУВ, у січні 1908 р. бібліотеку перевезли в два етапи з Івницького маєтку до Житомира. У серпні

1908 р. у Житомирі перебував приват-доцент слов’янської філології Московського університету

Костянтин Станіславович Кузьмінський, який працював зі стародруками шодуарівської

бібліотеки, серед яких він виокремлював раритети. Невдовзі 92 цінних кириличних стародруки

були передані І. М. Шодуаром через К. С. Кузьмінського в дар бібліотеці Історичного музею в

Москві.

Подальша доля зібрання Шодуарів пов’язана з революційними подіями 1917 р. та 1919 р., коли

воно надійшло до міського музею в Житомирі. Там на базі різноманітних зібрань було сформовано

значне за обсягом і змістом сховище музейних та бібліотечних колекцій, що знаходилися у віданні

місцевої Губнаросвіти. Під час ознайомлення у червні 1921 р. В. А. Камінського, члена Вінницької

філії Всенародної бібліотеки України (далі – ВБУ) з волинськими фондами навіть постало питання

щодо створення філії бібліотеки в Житомирі, і було запропоновано використати для цього

колишній будинок І. М. Шодуара. Але цього не сталося.

У 1931 р. П. М. Попов, тодішній завідувач відділу рукописів Всенародної бібліотеки України,

перебуваючи в науковому відрядженні в Житомирі, відібрав найцінніші бібліотечні колекції для

передачі до ВБУ, серед них – зібрання Шодуарів.

...За погодженням із Міністерством культури УРСР та АН УРСР чимало документів, у тому числі

й частина колекції рукописів та автографів історичних діячів, надійшло до відділу рукописів

Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. Водночас у музеї залишилися архівні та музейні

цінності із зібрання Шодуарів, де вони зберігаються й сьогодні.

Доля книжкового зібрання остаточно не з’ясована, хоча, як згадувалося, 92 кириличних

стародруки було передано до Історичного музею у Москві, а 9421 цінна книжка – до нинішньої

НБУВ, де нині воно зберігається у фондах Інституту української книги.

Рукописна частина збірки Шодуарів відклалася в ІР НБУВ: у фондах І, III та родинному

особовому архівному фонді № 283. Загалом там зберігаються 1536 рукописних книг та архівних

документів за XV ст. –1918 р.

ПАЛАЦ РОЗІБРАЛИ ДОЩЕНТУ, з кореспонденції І. Чернецької «Житомирщина – край

аристократичний»

Прогулявшись старовинними житомирськими парками (а їх налічується 25), можна уявити, як

виглядали колись українські садиби. Було їх, по суті, три види: розкішні палацові парки, які

підкреслювали багатство і знатність власника, заміські маєтки для літнього відпочинку і

провінційні господарські садиби.

Як тільки після указу Петра III «Про вільність дворянства» звільнені від обов’язкової державної

служби дворяни роз’їхалися маєтками, так відразу і почався у нас розвиток парків. Дворяни

набудували садиб, перетворивши їх на основне джерело доходу, а сади і парки сталі предметом

гордості своїх господарів.

У цих естетичних зелених насадженнях можна відшукати всі хитрощі англійських парків. Але не

той ми народ, аби ходити однією доріжкою чи виконувати чужі, навіть найрозумніші правила.

Серед хитких ліній проведемо пряму доріжку, або посадимо липи близько-близько, щоб вони

створили глухі темні алеї, де кублитимуться птахи і виспівувати ночами солов’ї. Завдяки цьому і

вийшли садиби саме в українському стилі.

...Дорога на Івницю йде густою алеєю. Верхівки дерев стулилися, і автобус рухається зеленим

тунелем. Романтизм дикої природи з’явився перед нами в садибі баронів де Шодуар, які в XVIII

столітті приїхали сюди з Франції. Руїни в’їзних воріт, три башти огорожі на віддалі. Заросла

високою травою алея веде в глибину густого лісу. Двохсотрічні дерева вражають неосяжними

стовбурами, уздовж річки ростуть лопухи, кожен розміром з святкове блюдо, а на місці палацу, який розібрали вщент в ХХ столітті, прогулюються чиїсь індички.


ХОВАВ ГРОШІ У ЗЕМЛЮ, з кореспонденції Н. Хоменко «Легенда про скарби для туристів?»

Після публікації статті «В парку шукають скарби барона де Шодуара ?» у редакції пролунало

кілька телефонних дзвінків від наших читачів із запитанням, чи справді існують ці скарби. Дехто

вважає, що це – спеціальна акція, щоб привернути увагу до Житомира: «Хоча б так піднімуть

туристичну галузь». Краєзнавець Геннадій Махорін дещо розповів про самого барона...

...Усі в родині були людьми високоосвіченими, знали кілька мов, добре розумілися на мистецтві.

Кожен мав велику бібліотеку, дехто займався колекціонуванням.

Нумізмат Станіслав де Шодуар прославився на весь світ: його музей був одним із найбагатших в

Європі. Серед експонатів – величезна колекція монет, гравюр, картин. Він також зібрав бібліотеку

з 30 тисяч томів. До речі, частину музею ще за життя барона було продано до Ермітажу, а частину

вивезено до Великобританії.

– ...Барон де Шодуар не належав до тих людей, які ховали гроші у землю, – висловив думку

Геннадій Махорін. – А чому підняли стільки галасу навколо скарбів? Будь-яка багата людина

викликає до себе зацікавлення. Крім того, наше законодавство слабо діє щодо такого явища, як

«чорна археологія». Кожна людина хоче знайти якийсь скарб і за одну мить збагатитися.

...Що ж до скарбів, то, як і історики та краєзнавці, більшість мало вірить у їхнє існування або у те, що вони ще збереглися до нашого часу.


БІЛИЙ ТУМАН НАД РІКОЮ ЗЛІТАЄ, вірш В. Бєлозерського «Барону де Шодуару, засновнику

Житомирського міського парку»

Место есть в городе, милое с детства,

То, что досталось согражданам в дар.

То, что оставил потомкам в наследство

Прежний хозяин – барон Шодуар.

Белый туман над рекою взлетает,

Капли росы превращаются в пар...

Двое влюблённых о чём-то мечтают

Там, где когда-то мечтал Шодуар.

Ранней весной малахитовой, летом

Рады здесь празднику, звону фанфар.

Может, на нас через стёкла лорнета

Смотрит с небес весельчак Шодуар.

Листьев осенних янтарь опадает,

Осень украсила старый бульвар.

Видишь, тропинкою бодро шагает

Бравый гуляка, барон Шодуар

Лучшее вряд ли отыщется место.

Весело каждому, мал ты, иль стар.

Праздник души. Не смолкает фиеста.

Низкий поклон тебе, де Шодуар!