КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Гофштейн Давид [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ГОФШТЕЙН Давид Наумович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: єврейський.

Поет, перекладач.

З міщанської родини. Батько, Гофштейн Н., – землероб.

Народився 25 липня (6 серпня) 1889 р. в м. Коростишеві Радомишльського повіту Київської

губернії Російської імперії (нині – районний центр Житомирської області України).

Розстріляний більшовиками 12 серпня 1952 р. в одній з московських луб’янських катівень. Місце

поховання – не відоме.

Навчався в хедері, екстерном склав іспити за гімназичний курс (1913), навчався в Київському

комерційному інституті.

Член бюро єврейської секції Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (1927).

Член Єврейського антифашистського комітету.

Друкувався в газетах «hа-Арец», «Новий час» «Давар», «Гедім», «Гаарец», «Кунтерс», журналах

«Потік», «Проліт».

Працював співредактором журналу «Потік» (1920-1924),

Як літератор дебютував нарисом і віршами і київській газеті «Новий час» (1917).

Його перу належать книги «Обабіч доріг, «Місто» (обидві – 1919), «Троєр» (1922), «Лірика»

(1923), «На світлих руїнах» (1927), «Вибрані твори» (1937), «Вибрані твори» (1948), двотомник

«Вірші і поеми» (1977).

Переклав на ідіш Т. Шевченка, О. Пушкіна, Ш. Руставелі.

За звинуваченнями в «дрібнобуржуазних поглядах» виключений з Всеукраїнської спілки

пролетарських письменників (1929).

Заарештований у т.зв. справі Єврейського антифашистського комітету (1948).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – А. Кушніров, І. Яців (Шпігельман), М. Шагал, Д.

Бергельсон, Н. Штіф, Х. Бялік, Л. Стронгін, А. Шльонський, Е. Подрядчик, А. Бараш, У. Грінберг, Л. Озеров, Л. Квітко та ін.


***

СІЯТИ ЖИТТЯ,

з життєвого кредо Д. Гофштейна

Женіть смерть, відгоньте її далеко, оріть глибоко і сійте життя.


Я ЗНОВУ СПІВАЮ, з вірша Д. Гофштейна «Мій світ» у перекладі В. Звягінцевої

Мой мир, вот я опять к тебе пришел!

Едва лишь я простился с ночи гранью -

Мой взгляд ответил твоему сиянью.

Вновь надо мной высоких сводов сень.

Мой мир, вот я опять к тебе пришел,

Чтоб светлым, вдохновенным был мой день.

У праздничного входа я опять

Ударил в гулкий колокол огромный,

И сердце стало тихо подпевать

Напеву без единой ноты темной.

Биеньем бодрым сердце рвется прочь

Из клетки ребер, ставшей тесной, душной;

Губами, чтобы жажду превозмочь,

Тянусь к росинке утренней воздушной.

Я вновь пою, вновь речи дар обрел.

Мой мир, вот я опять к тебе пришел.


ВОЛОК З СОНЯЧНИХ ПЛЯМ, з вірша Д. Гофштейна «Серце сміється» в перекладі А.

Старостіна

Сиянье доверху залило дол

И все еще льется.

Опушки его собирают в подол,

И сердце смеется...

Светлеют леса от холмов до болот,

И мхи – серебристей...

И бредень из солнечных пятен плывет

По кочкам, по листьям...


ІНШИХ СЛІВ НЕ МАЮ, з листа Д. Гофштейна А. Лесіну в 1925 р.

Я в країні Ізраїлю. Одного цього для мене так багато, що я готовий повторювати ці слова тисячу

разів, інших слів у мене немає, та я й не шукаю їх, аби передати повністю моє потрясіння.


ЗБИРАВ КНИГИ, зі спогадів Ф. Гофштейн

На початку 1925 року ми з Гофштейном виїхали до Берліна. Пробувши там деякий час виїхали до

Палестини. На човні, що відпливав з Трієста, було немало туристів зі всього світу. ...1 квітня ми

прибули поїздом з Олександрії до Єрусалиму. ...Один рік провів Гофштейн в Ерец-Ісраель.

...Час був важкий. Було важко знайти роботу в маленькій країні. Туга за синами Шамаю і Гілелю, у

яких кількома роками раніше померла мати – перша дружина Гофштейна, була дуже великою.

Радянська віза, яку Давид одержав на рік, закінчувалася. Прийшов лист з Києва: батько Давида

писав, що діти дуже нудьгують, а в школі їм все частіше нагадують, що їх батько залишив СРСР...

В кінці березня 1926 року Давид виїхав, а я з шеститижневою донечкою Левією залишилася в

Тель-Авіві. ... Хто міг уявити, що наша розлука продовжиться три довгих і важких роки? Не

зважаючи на всі зусилля Давида, Радянський Союз кілька разів відмовляв мені в дозволі приїхати

до мого чоловіка і батька нашої дитини.

З останньою надією я написала листа тодішньому міністрові закордонних справ СРСР М.

Литвинову. В кінці березня 1929 року ми з Левією прибули до Києва.

...Все життя Давид збирав книги. Якщо десь знаходив стару книгу, бував щасливий. Рідкісні, цінні

книги і рукописи на ідіш й івриті займали почесне місце в його великій бібліотеці. Коли приходив

гість – а гостей Давид дуже любив, навіть якщо це йшло в збиток його роботі і відпочинку, – він

перш за все вів відвідувача до кабінету і демонстрував книжкові скарби.

Словники, енциклопедії, конкордації різними мовами Гофштейн тримав в окремій шафі. Він

говорив:

– Людина не може знати все, але вона повинна знати, де шукати і знаходити.

...Ми проглядаємо ...переклад п’єси для єврейського театру. І раптом дзвінок в двері. Давид

кинувся в передпокій... Їх троє. Незнайомі, дивні особи. Я дивлюся на них і на Давида. Він

розгублений. Папір в його руці мені все пояснив.

П’ять годин чужі ворожі люди господарювали в квартирі: копалися, шукали, перегортали книги, всі перемішали. Кожна єврейська книга викликала особливу підозру, Давид повинен був

пояснювати зміст. На вулиці давно стемніло, а ми всі сидимо, мов приковані до місця.

Давид не раз обертався до мене і говорив:

– Будь спокійна.

Я вдивлялася в його темне втомлене обличчя, і мене проштрикнула думка: чи побачу я його ще?!


СВОЄРІДНА СТРУКТУРА ВІРША, з нарису Г. Ременика «Творчий портрет Давида

Гофштейна»

На відміну від творчості багатьох його однолітків, в поезії Гофштейна немає сліду декадентства і

модернізму. Він і не подумував про втечу від реальної дійсності. Всі «локальні» теми: місто і село, природа і кохання, праця і творчість – філософськи узагальнюються у Гофштейна в одну

універсальну тему: світ і життя. Обидві вони в його віршах пов’язані з ще конкретнішим мотивом

землі. «Моя земля, моє поле як світ великі, як світ широкі» – такий один з лейтмотивів його поезії.

...Новизна – прапор поетичного світу Гофштейна. ...Візуальність – основа поетичного методу

Гофштейна, сприйняття і розкриття життя.

Поезія Гофштейна – явище реалізму ХХ сторіччя, збагачене досягненнями імпресіоністського

мистецтва, його відкриттів у області живопису деталі, особливо в створенні колориту, нюансованій грі фарб.

Своєрідна структура вірша і строфи Гофштейна. Це найчастіше не звичайна чотирьохрядкова

композиція з послідовною римою, які строго перехрещується, а зовсім нове інструментування

вірша, котра передає не лише музично-ритмічний малюнок, а й конкретно-реалістичну картину

або емоційний стан.


РИЛЬСЬКИЙ РИЗИКУВАВ, ВИЯВЛЯЧИ ШАНУ ГОФШТЕЙНОВІ, з кореспонденції Г.

Захарової «Голос совісті»

Рильський не боявся бути головою комісії на вечорі, присвяченому пам’яті розстріляного поета

Давида Гофштейна. Він міг всіма правдами і неправдами намагатися захистити свого

співробітника по Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії, талановитого вченого

Марка Плісецького (дядька відомої балерини), звинуваченого в космополітизмі і вимушеного

звільнитися. Він доклав усіх сил для реабілітації загиблих неокласиків. Він зробив все залежне від

нього, аби допомогти своєму учневі...

Подібних ситуацій була велика множина...


ЯК КДБ НАС «ПОШКОДУВАВ», з книги Ф. Гофштейн «С коханням і болем про Давида

Гофштейна»

Уже п’ятий рік, як заарештували Давида. Нам все ще говорять, що він перебуває в Лефортовській

в’язниці. Я розриваюся між Києвом і Москвою. У Києві я не можу довго висидіти: мене тягне

дізнатися, що з Давидом, але і в Москві не можу пробути довго. З вокзалу відразу йду до

приймальні КДБ на Луб’янці і опісля декількох годин отримую стандартну відповідь: «Під

слідством!» Це відбувалося і після того, як єврейські письменники були убиті. Про це ми

дізналися лише пізніше.

В кінці січня 1953 року, коли я була одна в квартирі, до мене увірвалося шестеро: кербуд, двірник, представник суду, представник письменницької організації і двоє робочих. Вони зажадали

звільнити одну кімнату, почали жбурляти речі.

– Що ви робите?

– Звільняємо кімнату. Тут жив ворог народу, – сказав представник суду.

– Що ви говорите? Що за ворог народу? Адже ще немає вироку!

– Хто сказав, що немає? Є!

Він дістав з портфеля папір, встав на середину кімнати і урочисто, слово за словом, прочитав

вирок суду.

Так я, єдина з членів сімей письменників, дізналася про жахливий вирок. Нікому з нас, дружин, офіційно про це ніхто не повідомив до листопада 1955 року. Мабуть, КДБ нас «шкодував». Але у

правління Союзу письменників не було сентиментів. Щоб відняти у мене кімнату швидше, вони

одержали з КДБ копію...


ДИВНІ ВІДТІНКИ, зі спогадів М. Коралова

У в’язницях і таборах дотримуються правила: жодного слова про справу. Ніяких ідіотських

запитань на тему «за що сидиш?» Але в той тихий вечір причини пригніченості Гофштейна стали

куди яснішими. ...Він раптом підійшов до умивальника, відкрив кран і почав із струменем....

розмовляти. Вельми жваво.

....Неподалік від в’язниці розташований ЦАДІ. Знаменита аеродинамічна труба гуділа постійно.

Наговорившись з умивальником, Давид Наумович робив крок до мого ліжка, підіймав голову до

віконця і продовжував безперечно цікаву бесіду з Трубою.

... Якось ми змолилися:

– Пощадіть, Давиде Наумовичу. Невже не переконалися, що їм до лампочки ваші викрутаси. Вони

сміються, напевно, а ми ридаємо.

Домовленості, молитви – ніщо не допомагало. Давид Наумович з нами мовчав і вигадував нові

прийоми, один витонченіший за інший.

...Під час обходу в камеру якось увійшов стрункий сивий полковник. Мундир з голочки. Як на

гріх, Гофштейн сидів на параші і ризикнув відколоти коліно. Полковник заревів:

– Сраку зашию!

...Особливої важливості розмова про Гофштейна відбулася у мене в Передєлкіно з Ліпкіним.

Семену Ізраїльовичу я довіряв в усіх відношеннях. Його висновок про відомі мені переклади і

невідомі оригінали я вважав найавторитетнішим. До того ж Ліпкін знав київського поета особисто: Гофштейн приїздив до Москви. Просив молодого тоді перекладача, аби той знайшов час для

нього, Гофштейна; є начебто непогані вірші! Я був відвертий з Ліпкіним:

– Семене Ізраїльовичу, спілкуючись з Гофштейном, ви ніколи не помічали якихось психологічних

аномалій?

– Ні. Явних відхилень від норми не помічав. Втім, два-три дивні відтінки згадалися.