ГОФШТЕЙН Давид Наумович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: єврейський.
Поет, перекладач.
З міщанської родини. Батько, Гофштейн Н., – землероб.
Народився 25 липня (6 серпня) 1889 р. в м. Коростишеві Радомишльського повіту Київської
губернії Російської імперії (нині – районний центр Житомирської області України).
Розстріляний більшовиками 12 серпня 1952 р. в одній з московських луб’янських катівень. Місце
поховання – не відоме.
Навчався в хедері, екстерном склав іспити за гімназичний курс (1913), навчався в Київському
комерційному інституті.
Член бюро єврейської секції Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (1927).
Член Єврейського антифашистського комітету.
Друкувався в газетах «hа-Арец», «Новий час» «Давар», «Гедім», «Гаарец», «Кунтерс», журналах
«Потік», «Проліт».
Працював співредактором журналу «Потік» (1920-1924),
Як літератор дебютував нарисом і віршами і київській газеті «Новий час» (1917).
Його перу належать книги «Обабіч доріг, «Місто» (обидві – 1919), «Троєр» (1922), «Лірика»
(1923), «На світлих руїнах» (1927), «Вибрані твори» (1937), «Вибрані твори» (1948), двотомник
«Вірші і поеми» (1977).
Переклав на ідіш Т. Шевченка, О. Пушкіна, Ш. Руставелі.
За звинуваченнями в «дрібнобуржуазних поглядах» виключений з Всеукраїнської спілки
пролетарських письменників (1929).
Заарештований у т.зв. справі Єврейського антифашистського комітету (1948).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – А. Кушніров, І. Яців (Шпігельман), М. Шагал, Д.
Бергельсон, Н. Штіф, Х. Бялік, Л. Стронгін, А. Шльонський, Е. Подрядчик, А. Бараш, У. Грінберг, Л. Озеров, Л. Квітко та ін.
***
СІЯТИ ЖИТТЯ,
з життєвого кредо Д. Гофштейна
Женіть смерть, відгоньте її далеко, оріть глибоко і сійте життя.
Я ЗНОВУ СПІВАЮ, з вірша Д. Гофштейна «Мій світ» у перекладі В. Звягінцевої
Мой мир, вот я опять к тебе пришел!
Едва лишь я простился с ночи гранью -
Мой взгляд ответил твоему сиянью.
Вновь надо мной высоких сводов сень.
Мой мир, вот я опять к тебе пришел,
Чтоб светлым, вдохновенным был мой день.
У праздничного входа я опять
Ударил в гулкий колокол огромный,
И сердце стало тихо подпевать
Напеву без единой ноты темной.
Биеньем бодрым сердце рвется прочь
Из клетки ребер, ставшей тесной, душной;
Губами, чтобы жажду превозмочь,
Тянусь к росинке утренней воздушной.
Я вновь пою, вновь речи дар обрел.
Мой мир, вот я опять к тебе пришел.
ВОЛОК З СОНЯЧНИХ ПЛЯМ, з вірша Д. Гофштейна «Серце сміється» в перекладі А.
Старостіна
Сиянье доверху залило дол
И все еще льется.
Опушки его собирают в подол,
И сердце смеется...
Светлеют леса от холмов до болот,
И мхи – серебристей...
И бредень из солнечных пятен плывет
По кочкам, по листьям...
ІНШИХ СЛІВ НЕ МАЮ, з листа Д. Гофштейна А. Лесіну в 1925 р.
Я в країні Ізраїлю. Одного цього для мене так багато, що я готовий повторювати ці слова тисячу
разів, інших слів у мене немає, та я й не шукаю їх, аби передати повністю моє потрясіння.
ЗБИРАВ КНИГИ, зі спогадів Ф. Гофштейн
На початку 1925 року ми з Гофштейном виїхали до Берліна. Пробувши там деякий час виїхали до
Палестини. На човні, що відпливав з Трієста, було немало туристів зі всього світу. ...1 квітня ми
прибули поїздом з Олександрії до Єрусалиму. ...Один рік провів Гофштейн в Ерец-Ісраель.
...Час був важкий. Було важко знайти роботу в маленькій країні. Туга за синами Шамаю і Гілелю, у
яких кількома роками раніше померла мати – перша дружина Гофштейна, була дуже великою.
Радянська віза, яку Давид одержав на рік, закінчувалася. Прийшов лист з Києва: батько Давида
писав, що діти дуже нудьгують, а в школі їм все частіше нагадують, що їх батько залишив СРСР...
В кінці березня 1926 року Давид виїхав, а я з шеститижневою донечкою Левією залишилася в
Тель-Авіві. ... Хто міг уявити, що наша розлука продовжиться три довгих і важких роки? Не
зважаючи на всі зусилля Давида, Радянський Союз кілька разів відмовляв мені в дозволі приїхати
до мого чоловіка і батька нашої дитини.
З останньою надією я написала листа тодішньому міністрові закордонних справ СРСР М.
Литвинову. В кінці березня 1929 року ми з Левією прибули до Києва.
...Все життя Давид збирав книги. Якщо десь знаходив стару книгу, бував щасливий. Рідкісні, цінні
книги і рукописи на ідіш й івриті займали почесне місце в його великій бібліотеці. Коли приходив
гість – а гостей Давид дуже любив, навіть якщо це йшло в збиток його роботі і відпочинку, – він
перш за все вів відвідувача до кабінету і демонстрував книжкові скарби.
Словники, енциклопедії, конкордації різними мовами Гофштейн тримав в окремій шафі. Він
говорив:
– Людина не може знати все, але вона повинна знати, де шукати і знаходити.
...Ми проглядаємо ...переклад п’єси для єврейського театру. І раптом дзвінок в двері. Давид
кинувся в передпокій... Їх троє. Незнайомі, дивні особи. Я дивлюся на них і на Давида. Він
розгублений. Папір в його руці мені все пояснив.
П’ять годин чужі ворожі люди господарювали в квартирі: копалися, шукали, перегортали книги, всі перемішали. Кожна єврейська книга викликала особливу підозру, Давид повинен був
пояснювати зміст. На вулиці давно стемніло, а ми всі сидимо, мов приковані до місця.
Давид не раз обертався до мене і говорив:
– Будь спокійна.
Я вдивлялася в його темне втомлене обличчя, і мене проштрикнула думка: чи побачу я його ще?!
СВОЄРІДНА СТРУКТУРА ВІРША, з нарису Г. Ременика «Творчий портрет Давида
Гофштейна»
На відміну від творчості багатьох його однолітків, в поезії Гофштейна немає сліду декадентства і
модернізму. Він і не подумував про втечу від реальної дійсності. Всі «локальні» теми: місто і село, природа і кохання, праця і творчість – філософськи узагальнюються у Гофштейна в одну
універсальну тему: світ і життя. Обидві вони в його віршах пов’язані з ще конкретнішим мотивом
землі. «Моя земля, моє поле як світ великі, як світ широкі» – такий один з лейтмотивів його поезії.
...Новизна – прапор поетичного світу Гофштейна. ...Візуальність – основа поетичного методу
Гофштейна, сприйняття і розкриття життя.
Поезія Гофштейна – явище реалізму ХХ сторіччя, збагачене досягненнями імпресіоністського
мистецтва, його відкриттів у області живопису деталі, особливо в створенні колориту, нюансованій грі фарб.
Своєрідна структура вірша і строфи Гофштейна. Це найчастіше не звичайна чотирьохрядкова
композиція з послідовною римою, які строго перехрещується, а зовсім нове інструментування
вірша, котра передає не лише музично-ритмічний малюнок, а й конкретно-реалістичну картину
або емоційний стан.
РИЛЬСЬКИЙ РИЗИКУВАВ, ВИЯВЛЯЧИ ШАНУ ГОФШТЕЙНОВІ, з кореспонденції Г.
Захарової «Голос совісті»
Рильський не боявся бути головою комісії на вечорі, присвяченому пам’яті розстріляного поета
Давида Гофштейна. Він міг всіма правдами і неправдами намагатися захистити свого
співробітника по Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії, талановитого вченого
Марка Плісецького (дядька відомої балерини), звинуваченого в космополітизмі і вимушеного
звільнитися. Він доклав усіх сил для реабілітації загиблих неокласиків. Він зробив все залежне від
нього, аби допомогти своєму учневі...
Подібних ситуацій була велика множина...
ЯК КДБ НАС «ПОШКОДУВАВ», з книги Ф. Гофштейн «С коханням і болем про Давида
Гофштейна»
Уже п’ятий рік, як заарештували Давида. Нам все ще говорять, що він перебуває в Лефортовській
в’язниці. Я розриваюся між Києвом і Москвою. У Києві я не можу довго висидіти: мене тягне
дізнатися, що з Давидом, але і в Москві не можу пробути довго. З вокзалу відразу йду до
приймальні КДБ на Луб’янці і опісля декількох годин отримую стандартну відповідь: «Під
слідством!» Це відбувалося і після того, як єврейські письменники були убиті. Про це ми
дізналися лише пізніше.
В кінці січня 1953 року, коли я була одна в квартирі, до мене увірвалося шестеро: кербуд, двірник, представник суду, представник письменницької організації і двоє робочих. Вони зажадали
звільнити одну кімнату, почали жбурляти речі.
– Що ви робите?
– Звільняємо кімнату. Тут жив ворог народу, – сказав представник суду.
– Що ви говорите? Що за ворог народу? Адже ще немає вироку!
– Хто сказав, що немає? Є!
Він дістав з портфеля папір, встав на середину кімнати і урочисто, слово за словом, прочитав
вирок суду.
Так я, єдина з членів сімей письменників, дізналася про жахливий вирок. Нікому з нас, дружин, офіційно про це ніхто не повідомив до листопада 1955 року. Мабуть, КДБ нас «шкодував». Але у
правління Союзу письменників не було сентиментів. Щоб відняти у мене кімнату швидше, вони
одержали з КДБ копію...
ДИВНІ ВІДТІНКИ, зі спогадів М. Коралова
У в’язницях і таборах дотримуються правила: жодного слова про справу. Ніяких ідіотських
запитань на тему «за що сидиш?» Але в той тихий вечір причини пригніченості Гофштейна стали
куди яснішими. ...Він раптом підійшов до умивальника, відкрив кран і почав із струменем....
розмовляти. Вельми жваво.
....Неподалік від в’язниці розташований ЦАДІ. Знаменита аеродинамічна труба гуділа постійно.
Наговорившись з умивальником, Давид Наумович робив крок до мого ліжка, підіймав голову до
віконця і продовжував безперечно цікаву бесіду з Трубою.
... Якось ми змолилися:
– Пощадіть, Давиде Наумовичу. Невже не переконалися, що їм до лампочки ваші викрутаси. Вони
сміються, напевно, а ми ридаємо.
Домовленості, молитви – ніщо не допомагало. Давид Наумович з нами мовчав і вигадував нові
прийоми, один витонченіший за інший.
...Під час обходу в камеру якось увійшов стрункий сивий полковник. Мундир з голочки. Як на
гріх, Гофштейн сидів на параші і ризикнув відколоти коліно. Полковник заревів:
– Сраку зашию!
...Особливої важливості розмова про Гофштейна відбулася у мене в Передєлкіно з Ліпкіним.
Семену Ізраїльовичу я довіряв в усіх відношеннях. Його висновок про відомі мені переклади і
невідомі оригінали я вважав найавторитетнішим. До того ж Ліпкін знав київського поета особисто: Гофштейн приїздив до Москви. Просив молодого тоді перекладача, аби той знайшов час для
нього, Гофштейна; є начебто непогані вірші! Я був відвертий з Ліпкіним:
– Семене Ізраїльовичу, спілкуючись з Гофштейном, ви ніколи не помічали якихось психологічних
аномалій?
– Ні. Явних відхилень від норми не помічав. Втім, два-три дивні відтінки згадалися.