КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Шпербер Манес [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ШПЕРБЕР Манес


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: французький.

Письменник, публіцист, філософ, соціолог.

З міщанської родини.

Народився 9 вересня 1905 р. в с. Заболотові Австро-Угорської імперії (нині – с. Заболотів

Снятинського району Івано-Франківської області України).

Помер в 1984 р. в м. Парижі (Франція).

Працював викладачем Берлінського університету (1928-1933).

Як літератор і вчений дебютував науковими рефератами «Масова психологія» і «Психологія

революціонера» (1922).

Потім настала черга есе «Аналіз тиранії», «Сім запитань про насильство», «Чому Гітлер став

союзником Сталіна», «Чому Сталін став союзником Гітлера», «Петербурзька політика 1939 року».

Перу нашого земляка також належать романи «Глибше, ніж безодня» (1951), «Як сльоза в океані»

(1952), «Водоноси» (1974), «Недобудований міст» (1975), «По той бік забуття» (1977).

Ш. під час першої світової війни разом з батьками емігрував до Відня (1914). Потім перебрався до

Берліна і, нарешті, Парижа.

З приходом у Німеччині до влади нацистів, був позбавлений роботи, кинутий до в’язниці (1934).

На батьківщині Ш., у с. Заболотів Снятинського району Івано-Франківської області, йому

встановлено пам’ятник.

Книга Ш. «Як сльоза в океані» вийшла в Москві у видавництві «Художня література» (1992), а

«Даремне попередження» – в Києві у видавництві «Гамаюн» (2002).

У свою чергу, паризьке видавництво «Альбен Мішель» видрукувало книгу О. Манноні «Гігант

Свободи», присвячену нашому землякові (2004).

З нагоди 100-ліття з дня народження Ш. у м. Снятин відбувся святковий вечір, що пройшов

українською та німецькою мовами (2005).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – А. Адлер, А. Мальро, М. Джілас, Б. Кун, А. Кестлер, Р.

Зорге, М. Бухарін та ін.


***

НЕ УТОПІЧНЕ МАРНОВІРСТВО,

з життєвого кредо М. Шпербера

Надія, яку я пов’язував з батьківщиною Жовтневої революції, живилася не утопічним

марновірством, а презирливою огидою до суспільного устрою, котрий 15 років тому спровокував

безглузду світову війну, наймасовішу бійню в історії, а зараз продовжує своє існування ціною горя

і злиднів.


ПРЕЗИРЛИВА ОГИДА ДО КАПІТАЛІЗМУ, зі спогадів М. Шпербера

Шматувати папери і жбурляти до унітазу не годиться (мова про Німеччину 30-х років минулого

століття – авт.), сусіди звернуть увагу, що безперервно зливають воду. Вони зрозуміють причину і

побіжать до поліції.

Спалювати в печі – теж не дуже добре, навіть взимку, коли димучі труби не впадають в очі.

Справа йде поволі, доводиться спалювати аркуш за аркушем і розбивати золу, інакше обвуглений

рукопис можна буде прочитати.

…Жодна розсудлива людина не вірила, що комуністи підпалили рейхстаг. Багато хто не

сумнівався, що це робота наці, їм необхідна була провокація, аби видати вже підготовлений…

декрет, котрий практично відміняв гарантовані конституцією цивільні права.

Немало знайшлося й тих, хто вважав, що нацисти самі не підпалювали, але вони спровокували

підпал...

Через тиждень, 5 березня, приголомшена країна вибирала новий рейхстаг.

...Були... чинники, які впливали безпосередньо чи опосередковано на те, що я багато що в

Радянському Союзі схвалював і навіть приймав з натхненням. Яке це було невимовне задоволення

для нас їздити країною, де нікому не потрібно боятися безробіття. Саме ми, чиє дитинство і рання

юність пройшли між 1914 і 1924 роками, абсолютно по-дитячому захоплювалися енергією

творення нового.


ПРАВДУ ЗАМОВЧУВАЛИ, з статті М. Шпербера «Убитий, я буду жити»

У передсвітанкові години осінньої ночі 1948 року радянська міліція провела широкомасштабну

акцію, яка поклала кінець культурному життю мільйона восьмисот тисяч євреїв – єдино уцілілих з

п’яти мільйонів євреїв, котрі мешкали до війни в імперії Сталіна. Коли наступив день, їх

організації, школи, друкарні, видавництва і газети перестали існувати. У Росії, Україні, Білорусії, країнах Прибалтики і в анексованій східній Польщі були арештовані єврейські вчителі,

письменники, журналісти, інші культурні діячі. Це відбулося у великих містах – за мовчання, яке

панує зазвичай на цвинтарях забутих селищ.

Коли місяць потому щоденна газета єврейських робітників Нью-Йорка «Форвертс» опублікувала

цю приголомшливу новину, проти неї, за звичаєм, розвернули могутню наклепницьку кампанію; як завжди, вона була направлена і проти тих, хто хотів дізнатися правду.


ПЕРЕДМОВУ НАПИСАВ АНДРЕ МАЛЬРО, з статті в щотижневику «Експрес» від 30 березня

1956 р.

Революційний борець, співробітник Альфреда Адлера, фахівець в області психології, Шпербер є

автором не тільки численних філософських і політичних досліджень, а й трилогії, окремі частини

якої називаються «І кущ перетворився на попіл», «Глибше, ніж безодня» і «Глуха бухта». У

третьому романі Шпербер описує знищення євреїв фашистами; частина ця носить назву «Подібно

до сльози в океані».

Вона вийшла окремим виданням з передмовою Андре Мальро, який, як відомо, неохоче пише

передмови і, крім роману Шпербера, написав передмови лише до двох книг: «Святилища» Уїльяма

Фолкнера і «Коханця леді Чаттерлей» Лоуренса.


МАРНІСТЬ САМОТНІХ ЗАСТЕРЕЖЕНЬ, з розвідки О. Кавунникової «Пілігрим в утопію»

Вже перша фраза роману Манеса Шпербера «Коли 12 листопада 1918 року була проголошена

Республіка

Німецька Австрія, всі знали, чому саме цього дня прийшов кінець, але ніхто не здогадувався, чому

було покладено початок», – своєю інтонацією і смисловою напруженістю настроює на зустріч з

прозою якісною і щільною. Проте з наступних сторінок розумієш, що очікування брехливе:

оповідання рухається в далечінь вільного роману. Точніше, вільного роману-автобіографії. Тут

акцент слід робити на другому слові.

«Людина, яка ще не відбулася, котра йде шляхом становлення, людина на мосту, простягнутому

наскільки хапає у цієї людини мужності, тобто не дуже далеко, став героєм і антигероєм усіх моїх

книг», – самоіронічно і підкупливо повідомляє автор.

В кінці 20-х років Шпербер переїхав до Німеччини, там вступив в компартію, почав

співробітничати в організаціях, які відкрито чи таємно підтримували Комінтерн. В кінці 30-х з

компартією стосунки припинив.

Це, так би мовити, зовнішня і коротка канва життя. Відповідь же на запитання, – по суті, в його

творах, зокрема в романі «Марне застереження».

Потаємна цікавість і співчуття до людей, «розтоптаних історією», котрі випадково зустрілися і так

назавжди й залишився незнайомцями – часто ставали імпульсом, який штовхав Манеса Шпербера

– західного інтелектуала і марксиста – у бік різких суперечностей з самим собою. Він десь згадує, що для його вчителя – Адлера – співпереживання в очах слухачів було важливішим, ніж згода з

його думкою.

«Витрат історії» на сторінках книги багато – і завжди їх поява передує початку коливань в

поглядах автора або їх різкому повороту.

У центрі розповіді – післявоєнний європейський світ, якому, за словами автора, судилося дуже

швидко перетворитися на світ передвоєнний. Місце дії – Берлін, Відень, Москва – далі скрізь. Час

дії – 1918-й, 1927-й «й інші роки». Для Шпербера (як, напевно, для багатьох людей його

покоління) це був час, коли засліплення і прозріння йшли пліч-о-пліч, уживалися і боролися в

одній людській душі.

…Якщо перша частина книги присвячена відходу від соціалізму, то друга розповідає про

наближення нацизму, про те, як катастрофічно швидко мінялася суспільна свідомість в Германії, яку драматичну роль зіграла позиція компартії Німеччини (керована з Москви) в стрімкому

просуванні нацизму... і, загалом, про безсилля незгодних одинаків і про марність самотніх

застережень.


ПРИТУЛОК – СВІТ ІДЕЙ, з кореспонденції О. Мокроусова «Тираноаналітик»

Манес Шпербер починав як психолог в колі знаменитого віденського лікаря з нервових хвороб

Адольфа Адлера, творця гештальттерапії, котрий спочатку дружив, а потім різко порвав з

Фрейдом. Адлер вважав соціальні компоненти найважливішими в житті особи.

…Молодий Шпербер захопився політикою й прилучився до лівих. Ідеали його багато в чому

сформувалися під впливом прочитаної в юності книги Густава Ландауера «Інший соціалізм»,

просоченою духом Кропоткіна з його відмовою від соціалізму партійного і, тим паче,

диктаторського.

Шпербер з головою занурився в реалізацію цієї утопії. Спершу він зближувався з австрійськими

сіоністами, потім, перебравшись до Берліна, захоплюється комуністичними ідеями. Досить

швидко літературно обдарований Шпербер стає яскравою фігурою комруху.

Візит же його до Радянського Союзу пов’язаний не з партійною, а науковою діяльністю. У 1931

році він їде до Москви на VII Міжнародну конференцію з психотехніки і прагне використати

поїздку для того, аби побачити якомога більше.

…З жахом, змішаним з подивом, Шпербер спостерігав московські процеси з Парижа.

…Він залишився класичним космополітом, його батьківщиною і притулком був світ ідей.

Результатом його досліджень стало знамените есе «До аналізу тиранії», опубліковане в Парижі

восени 1937 року. Тут вперше в історії давався паралельний портрет нацизму й сталінізму як

зразково функціонуючих тоталітарних режимів.

У Франції книгу саботували ліві, що стояли біля влади, пізніше з тих же причин її знищували

нацисти. Чи не головна праця Шпербера не знайшла вчасно свого читача. І навіть перевидання

1975 року не відразу допомогло усвідомити всю важливість його тексту.


ЛІБЕРАЛИ НЕ ДОЖИЛИ, з статті Р. Дарендорфа «Спокуса несвободою. Час випробувань для

інтелектуалів»

Коли в 1989-му впали комуністичні режими спочатку Східної Європи, а потім і Радянського

Союзу, багато кого з протагоністів ліберального духу вже не було в живих.

Теодор Адорно не набагато пережив приниження революції, котра не проявила себе; він помер в

1969-му році. Ханна Арендт пішла за ним в 1975-му; Ян Паточка – в 1977-му. Раймон Арон, який

описав в «Dix-huit lecons sur la societe industrielle» капіталістичний і комуністичний світи як дві

форми, що, можливо, сходилися, не пережив тріумфу першої і падіння другої; він помер 1983-го.

А роком пізніше не стало і Манеса Шпербера.