АЛДАНОВ Марк Олександрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник, філософ, хімік. Справжнє прізвище – Ландау Марк Олександрович.
З родини комерсанта. Батько, Ландау О., – цукрозаводчик.
Народився 26 жовтня (7 листопада) 1886 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 25 лютого 1957 р. в м. Ніцці (Франція). Похований на місцевому цвинтарі.
Закінчив Київські класичну гімназію (1905), юридичний і фізико-математичний факультети
Київського університету св. Володимира (1910), Паризьку вищу школу соціальних та політичних
наук (1923).
Друкувався в журналах: українському «Університетські вісті», російських «Сучасні записки»
«Числа», «Ілюстрована Росія», «Російські нотатки», «Журналі фізико-хімічного товариства»,
німецькому «Zeitschrift fur physikalische Chemie», французькому «Comptes rendus de l’Acad6mie des Sciences», американському «Новому журналі», а також в газетах «Дні», «Сьогодні»,
«Відродження».
Як літератор дебютував в «Університетських вістях» статтею «Закони розподілу речовини між
двома розчинниками» (1912).
А. автор франкомовних наукових книг «Променева хімія» (1937), «Про можливості нових
концепцій в хімії» (1951).
Що стосується белетристики, то перу нашого земляка належить книги «Толстой і Ролан» (1915),
«Армагеддон» (1918), «Ленін» (1919), «Свята Олена, маленький острів», «Дві революції:
революція французька і революція російська» (обидві 1921), «Вогонь та дим» (1922), «Дев’яте
Термідора» (1923), «Чортовий міст» (1925), «Змова» (1927), «Ключ» (1928-1929), «Втеча» (1930-
1931), «Десята симфонія» (1931), «Печера» (1932-1934), «Пуншева горілка» (1938), «Могила
Воїна» (1939), «Початок кінця» (1938; 1943), «Витоки» (1950), «Живи, як бажаєш» (1952),
«Ульмська ніч. Філософія випадку» (1953), «Самогубство» (посмертно в 1958)
Писав А. і ґрунтовні критичні розвідки: це, насамперед, «Сучасники» (1928), «Портрети» (1931;
1936), «Юність Павла Строганова й інші характеристики» (1935), «Земля, люди» (1932).
Книги письменника перекладені 25 мовами.
Більшовицької революції не сприйняв і емігрував: спочатку до Парижу, потім – Берліну, Парижу,
Ніцци, Нью-Йорку.
Був секретарем делегації Союзу відродження, яка вела переговори в низці столиць європейських
держав про фінансову й військову допомогу в боротьбі поти більшовизму (1918).
На батьківщині нашого земляка десятиліттями офіційно тримали за «письменника другого сорту –
поверхового і неглибокого». Процитуємо «Коротку літературну енциклопедію»: «За кордоном
опублікував історичні романі, захоплюючі за сюжетом, але поверхові й реакційні за суттю…
Романи 30-х років про російську революцію... просякнуті ворожим до неї ставленням і
змальовують історичні події упереджено та спотворено».
З величезним запізненням на теренах батьківщини з’явився як перший роман А. (1988), так і
перше зібрання творів (1991).
Корпорація «Новий журнал» (Нью-Йорк) заснувала літературну премію ім. М. Алданова (2006).
Серед друзів та близьких знайомих А. – В. Анрі, Л. де Бройль, П. Ланжевено, І. Бунін, В.
Ходосевич, В. Фігнер, Г. Лопатін, А. Ейнштейн, П. Мілюков, Р. Оппенгеймер, Г. Львов, М. Цетлін,
С. Рахманінов, Т. Манн, А. Моруа, Е. Хемінгуей та ін.
***
ВЛАДНІ ЗГРАЇ
, з політичного кредо М. Алданова
Будь-яка зграя може, за випадкових сприятливих обставин, захопити державну владу і роками її
утримувати за допомогою терору, без всякої ідеї, з дуже невеликою чисельною опорою в народних
масах; пізніше професори підшукують цьому глибокі соціологічні підстави.
НІЯКОГО НАПИСУ НА МОГИЛІ НЕМАЄ, з книги М. Алданова «Азеф»
У березні 1893 р. Департамент поліції одержав поштою з Німеччини коротенький рекомендований
лист. …Невідома людина, що підписалася «готовий до послуг покірний Ваш слуга», пропонував
давати відомості про гурток учнівської молоді в Карлсрує. Адреса для відповіді була зазначена
літерами В. Ш.
…Листи такого роду, ймовірно, досить звичні в практиці всіх поліцій світу. За формою вони
нагадують шлюбні оголошення: одна сторона заявляє про свій інтерес до іншої, але просить
спочатку повідомити точні дані про придане і заодно надіслати фотографічну картку.
… Невідомий кореспондент, однак, не поспішав надіслати свою фотографічну картку
Департаменту поліції. Він …відповів дуже діловитим листом, в якому пояснив, що саме він має
намір повідомляти. Розмір необхідного приданого, досить скромний, вказав точно: «щомісячну
винагороду не менше 50 карбованців». Крім того, кореспондент просив відірвати і надіслати йому
шматочок його першого листа на доказ того, що відповідь надходить дійсно від Департаменту
поліції.
…Жандармське управління за почерком з’ясувало, що листи написані міщанином Азефом, сином
дуже бідних людей, котрий нещодавно навчався у ростовській гімназії.
…Семякін, який завідував політичним розшуком Департаменту поліції, написав молодій людині
цікавий лист. …Кінчав ...так: «Я думаю, що не помилюся, називаючи Вас, м. Азеф, Вашим ім’ям, і
прошу повідомити, чи випливає Вам писати за адресою: Шютценштрассе 22.11, чи інакше».
Ховатися більше не мало сенсу. Азеф відповів за підписом. Угода відбулася.
...Азеф примкнув до партії соціалістів-революціонерів. Вірніше, він був одним з її творців.
Спеціалізувався на терорі і став спочатку найближчим помічником Гершуні, а потім
загальновизнаним вождем, душею і господарем Бойової організації.
…Члени ЦК партії з захопленням говорили про життя Азефа: «сидить на хлібі й оселедцях».
…Список найгучніших терористичних справ, організованих за його (Азефа) участі, чи сприянні:
вбивства Плеве, вел. кн. Сергія Олександровича, ген. Богдановича, Гапона, Татарова; три замахи
на царя; замахи на великих князів Володимира Олександровича і Миколу Миколайовича; замахи
на Столипіна, на Дурново, на Трепова, на адміралів Дубасова і Чухніна. Азеф брав участь «в
обговоренні всіх без винятку планів, у тому числі планів московського, свеаборзького і
кронштадтського повстань».
Цьому списку відповідає інший, набагато довший, – список революціонерів, виданих ним
департаменту.
…Метод дій Азефа в схематичному вигляді був приблизно таким. Він «ставив» кілька
терористичних актів. Деякі з них готував у глибокій таємниці від Департаменту поліції з
розрахунком, щоб вони неодмінно вдалися. Ці вбивства страхували його від підозр
революціонерів; до самої останньої хвилини вожді партії глузували: «як можна обвинувачувати в
провокації людину, що на очах деяких з нас ледь не власними руками вбила Плеве і великого
князя?!».
Іншу частину задуманих терористичних актів Азеф вчасно розкривав Департаменту поліції, щоб
ніяких підозр не могло бути і там. За цих умов щира роль Азефа була протягом довгого часу
таємницею і для революціонерів, і для діячів департаменту. Кожна сторона була переконана, що
саме їй він відданий усією душею.
…Під кінець кар’єри становище Азефа стало дуже важким. Він повинен був убивати і видавати,
убивати і видавати; напружуючи всі сили для дотримання найбезпечнішої пропорції виданих і
вбитих людей...
…Хто викрив Азефа?
Викрив Азефа, звичайно, В. Л. Бурцев. …Віра Фігнер… сказала йому:
– Ви жахлива людина, ви оббрехали героя, вам залишається тільки застрелитися!
Бурцев відповів:
– Я й застрелюся, якщо виявиться, що Азеф не провокатор!
НЕНАВИДЖУ ЛЕНІНА, зі спогадів М. Алданова
Я його (Леніна – авт.) ненавиджу, як ненавидів усе життя... Того ж, що він був видатна людина, ніколи не заперечував.
ІНШОГО ТАКОГО ПИСЬМЕННИКА В РОСІЇ НЕ ІСНУВАЛО, зі спогадів Л. Сабанєєва
…В усьому він був не поверховим, а глибоко і ретельно обізнаним. Я думаю, що іншого
російського письменника з такою ерудицією в стількох зовсім різних сферах не існувало...
Не даремно він говорив, що третину свого життя просидів у бібліотеках за читанням книг.
ОДНІ Й ТІ Ж ПОМИЛКИ, з енциклопедії «Навколосвіт»
Алданов прагнув показати ключову роль випадку в подіях, котрі змінюють світ і впливають на
долі цілих поколінь. Подія, згідно Алданову, виникає ніби мимоволі, всупереч логіці речей і
незалежно від суб’єктивних спонук її учасників, проте, навіть повторюючись, вона не стає
повчальним досвідом: із століття в століття людство здійснює одні й ті ж помилки. У кожному
романі Алданова разом з вигаданими героями з’являється багато прославлених в історії осіб –
Павло I, Олександр I, Суворов, Робесп’єр, Нельсон, Талейран...
...Алданов залишився вірний своєму уявленню про те, що суд істориків завжди упереджений,
оскільки не «можна розцінювати несумірне: легенду, терор, перемоги, розорення, політичні
придбання, число людських жертв». Неможлива й об’єктивна реконструкція найважливіших подій
приватного життя; тим паче, неспроможні спроби жорстко логічної інтерпретації спонукальних
мотивів і об’єктивних підсумків діяльності видатної людини.
НЕ БУВАЄ РЕВОЛЮЦІЙ БЕЗРЕЗУЛЬТАТНИХ з розвідки І. Сюндюкова «Прозріння Марка
Алданова»
Iсторичний роман завжди був одним із найпопулярніших жанрів художньої літератури. Інша
справа, що не всі корифеї, які присвятили життя відтворенню яскравих образів минулого, мали,
крім письменницького дару, ще й талант мислителя, філософа, при бажанні – навіть провидця, що
дозволяло б їм інтуїтивно розуміти загадки минулих епох, спираючись не тільки на знання тих або
інших документів, але й на солідну історіософську підготовку.
Рідкісним винятком тут можна сміливо визнати творчість широко відомого в Європі та Америці
(але, на жаль, не на батьківщині) видатного історичного романіста ХХ століття Марка
Олександровича Алданова, нашого земляка. Він – автор понад 40 романів, повістей, оповідань.
Залишаючись переконаним противником ленінської моделі соціалізму, Марк Олександрович
тверезо усвідомлював i вади «вільного світу». «Справді – іронізував письменник – повинна бути
якась внутрішня сила у капіталістичному суспільстві, якщо його ще не погубила дурість його
керівників, що межує із дивом». Великий російський письменник, лауреат Нобелевської премії з
літератури Іван Бунін, друг Алданова, говорив про нього як про людину, «усьому на світі їдко
усміхнену внутрішньо».
...Образ Леніна в останньому романі письменника «Самогубство» (1956 р.) дуже глибокий та
складний – це, за відгуками критиків, «найрідкісніше поєднання розуму і волі в ідеальному
дозуванні» і, водночас, згусток пристрасної класової та особистої ненависті. Взагалі ж, на думку
Алданова , «успішних» революцій не буває – розрахунки історичних персонажів, як-от Робесп’єр,
Бісмарк, Маркс і Сталін, не виправдовуються ніколи. Однак не буває й революцій абсолютно
безрезультатних – адже принесли ж якісь плоди і боротьба декабристів із російським
самодержавством, і Паризька Комуна.
Більшість «священних» аксіом, що височать над людиною, за Алдановим, не виправдала надій, що
покладалися на них. Релігія? Але жорстокість аж ніяк не знаходиться у прямому причинному
зв’язку із атеїзмом. Демократія? Але ж «система виборів – це прихований уклін до ренегатства:
міняйте свою думку з основних питань кожні чотири роки».
...Як же жити людині? Адже «світ – що п’яний мужик: підтримаєш його ліворуч, він падає
направо, підтримаєш його праворуч, він падає наліво». Відповідь одна: найвища цінність –
свобода, «цю цінність не можна принести в жертву нічому іншому, жодне народне волевиявлення
її відмінити не має права: є речі, які «народ» у «людини» відняти не може» . Коли Алданов
говорить про свободу, він не парадоксальний, а дуже серйозний. Тим i актуальний, тому й
близький нам.
