АРХИПЕНКО Олександр Порфирович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: американо-російський.
Скульптор, художник. Один з фундаторів кубізму в світовій скульптурі. Фундатор «звукової
скульптури». В скульптурі існує науковий термін «архіпентура Архипенка».
З родини службовця. Батько, Архипенко П., – інженер.
Народився 30 травня (11 червня) 1887 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 25 лютого 1964 р. в м. Нью-Йорку (США). Похований на цвинтарі Вудлавн Бронкс.
Навчався в Київському художньому училищі (1902-1905), московських приватних студіях (1906-1908), французькій школі мистецтв (1908).
Викладав у власних студіях у Нью-Йорку (1923), Вудстоці (1924-1928; 1940-і), Лос-Анджелесі
(1935), Чикаго (кінець 1930-х), у Вашингтонському університеті (1935-1936; 1952), чиказькому
Інституті малюнку (1946), університеті Канзас-Сіті (1950).
Наш земляк – засновник школи промислового мистецтва «Новий Баухаус» в Чикаго (1937).
Творив у Парижі (1908-1914), Ніцці (1914-1920), Берліні (1921-1923), Нью-Йорку (1923-1964).
Член Львівської асоціації незалежних українських художників (1930).
Різцю нашого земляка належать наступні скульптури: «Мати, яка сидить» (1911), «Боксери»
(1913), «Жінка, що укладає волосся» (1915), «Адам і Єва», «Жінка з кішкою», «Саломея»,
«Сусанна», «Сидяча оголена» (усі – 1908-1911), «П’єро-карусель» (1911), серія фігур «Цирк
Медрано» (1912), «Перед дзеркалом» (1915), «Еспаньола» (1916), «Натюрморт з книгою і вазою на
столі» (1918), «Промінь» (1918), «Ваза-жінка» (1919), «Повернений торс», «Діана», «Крокуюча»,
«Бажання», «Меланхолія» (усі – 1920-1930), «Рожевий торс на мозаїчному тлі» (1928), «Океанська
мадонна» (1937), «Дуалізм», (1954), «Клеопатра»(1957).
Звертався А. і до історичних портретів (князя Володимира Святого, Т. Г. Шевченко, І. Я. Франка, діячів американської культури і політики): деякі з доробків посилав на виставки на батьківщину, частину встановлені у вигляді пам’ятників-погрудь в м. Клівленд (США). Творча спадщина митця
перевищує 1000 (!) одиниць.
Доробки А. нині зберігаються в Національному художньому музеї України, Львівському музеї, міських музеях міст Дуйсбург і Саарбрюккен (Німеччина), музеї Пеггі Гуггенхейм м. Венеція
(Італія), музеї сучасного мистецтва Соломона Гуггенхейма м. Нью-Йорк (США), музеї сучасного
мистецтва в м. Париж (Франція), музеї м. Тель-Авів (Ізраїль).
Наш земляк – класичний новатор. Надарма його назвали «Пікассо скульптури».
Працював він у жанрі абстрактної скульптури, експериментував з «звуковою скульптурою», створював напівпрозорі, освітлювані зсередини форми-об’єкти, використовував різні матеріали, включаючи прозорі. Саме наш земляк вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних
форм, вводячи в композиції стекло, дерево, метал, целулоїд. В останні роки плідно працював в
області монументальної скульптури і кольорової літографії.
Винайшов так звану архіпентуру – рухливий живопис (1924-1927), де за допомогою складного
механізму приводилися в рух вузькі кольорові смуги, котрі створювали визначені композиції, які
змінювали образи за бажанням митця, створив серію «світломодуляторів» – напівпрозорих, освітлюваних зсередини арт-об’єктів з плексигласу.
При цьому А. відображає не грубе буття, а емоційні стани, ідеї, абсолютні і вічні, трансформовані
в матеріал реальності.
Експонати А. демонструвалися на численних виставках в Італії, Франції, Німеччині,
Великобританії, Швейцарії, Чехії, Швеції, США (тільки за океаном скульптор виставлявся понад
150 разів!).
Починаючи з 1920-х років вів активну педагогічну діяльність, був лектором низки американських
університетів, коледжів і інститутів мистецтв.
Перу А. належить двотомник «П’ятдесят творчих років: 1908-1958» (1960).
Зазнав наш земляк і життєвих негараздів. На батьківщині його зарахували до «формалістів» і
«зрадників-емігрантів», Ватикан звинуватив в антилюдяності, гітлерівці – в
«культуробільшовизмі», а більшовики – в «буржуазності». Не відстав і конгрес США, публічно
зазначивши, що твори А. інспіровані революціонерами.
В Києві встановлено пам’ятник видатному скульпторові (1997), а в м. Вудсток (США) діє музей
його імені.
Віце-президент Німецької асоціації україністів, професор Берлінського університету Б. Осадчук
передав у дарунок Українському фонду культури оригінали двох графічних робіт А., які тепер
експонуються в Національному художньому музеї України.
Всього скульптури а полотна О. експонуються в 48 музеях планети (серед яких центр Жоржа
Помпіду в Парижеві, музей С. Гугенхайма і «Модерн-Арт» в Нью-Йорку ) і 140 приватних
зібраннях.
Серед друзів та близьких знайомих А. – М. Мурашко, А. Моділ’яні, І. Кавалерідзе, А. Год’є-
Бжеско, С. Світославський, К. Малевич, Е. Саля, Г. Аполлінер, М. Шагал, П. Пікассо, С.
Ястребцов, Ф. Леже, О. Екстер, М. Дюшан, Р. і С. Делоне, П. Ковжун та ін.
***
ТУГА ЗА НЕВІДОМИМ
, з життєвого кредо О. Архипенка
Хто зна, чи міркував би я так, якби українське сонце не запалило в мені відчуття туги за тим, чого
я й сам не знаю.
ДОДАЮ КОЛІР, з нотаток О. Архипенка
Я був ще дитиною, коли мої батьки купили дві квіткові вази. Ні з того ні з сього мені захотілося
присунути їх ближче одна до іншої. Поставив поруч. І що побачив? Нематеріальну прозору третю
вазу, створену простором між двома справжніми.
Після цього я зненацька почав бачити порожній простір, який нагадував мені різні предмети...
Я почав використовувати ці предмети у своїх пластиках. Опукле в них я заміняв увігнутим, повне
– порожнім, створюючи символи фігур і предметів, яких поруч не було.
…Скульптури-картини – це своєрідний синтез моїх ідей як художника і скульптора. З кольором і
обсягом можна створити багато чого, якщо вдатися до комбінування.
Мої скульптури-картини – це рівні площини, від яких виникає визначене відчуття обсягу. До цим
двох елементів, площини й обсягу, я додав колір.
…Фантастичним виглядає епізод, висвітлений в американській пресі: якийсь конгресмен в 1949 р.
прийшов до абсурдного висновку, начебто модерністські тенденції в мистецтві, включаючи мої
добутки, інспіровані… марксизмом. Конгресмен не знав, що я не цікавлюся політикою. Політики
трактують усяке модерністське мистецтво як комуністичне, тим часом як у комуністичних країнах
той же модернізм проголошують небезпечною примхою західної буржуазії. Який хаос!
Комуністи вилучили мої роботи і всі модерністські речі зі своїх музеїв. Гітлер просто знищив їх.
Сучасне мистецтво не пов’язане ні з комунізмом, ні з якоюсь іншою політичною доктриною чи
релігією. Воно існує від себе і для себе і служить лише для розумового і творчого виховання.
… Зупиняюся якось перед вітриною етнографічного музею в Трокадеро. І що, ви думаєте, бачу?
Дерев’яне блюдо з українським орнаментом. Ото, дивуюся, тут є дещо з наших місць! Підходжу
ближче прочитати напис і раптом бачу, що річ ця звідкись з Океанії...
Ідеї – у повітрі, говорив Платон. Їх можна брати звідусіль. Йдіть і беріть... якщо можете!
…Робота в Києві була б нагородою за мою художню діяльність. Для зміцнення зв’язків з Києвом
прошу прийняти в дарунок бронзове погруддя-портрет диригента В. Менгельберга.
ЩОБ НЕБУ СТАЛО СПЕКОТНО, зі спогадів І. Кавалерідзе
Сашко вже зліпив «Саломею», уже мав пресу, мав свою майстерню, своїх учнів, своїх
послідовників. Незабаром усе це буде в нього й у Берліні, і в Америці.
Зараз же він вигукував:
– Саломея танцює? Тільки торс!
– От ти, недотепа, дай торс!
– Вклади в нього такий танок, щоб небу стало спекотно!
АБИ ЗАРОБИТИ, СПІВАВ НА ВУЛИЦІ, з дослідження Д. Горбачова і П. Утевської «Під чужим
сонцем»
…Французи – народ веселий. І художник Фернан Леже знайшов спосіб поповнити порожні кишені
свого друга. Він узяв гітару і повів киянина на гучні вулиці Парижа. Леже грав на гітарі, а
Архипенко співав українських …пісень. Ласі на видовища і розваги паризькі перехожі охоче
платили за «концерт» невеликі «гонорари».
…Українські і російські «парижани», до яких належав і Архипенко, обновили всю творчу
пластичну мову. Вони привнесли у світ кубізму східну барвистість, мелодійну і всерадісну, почерпнуту з кераміки і лубка, килимів і вишиванок, писанок і ікон.
Архипенко часто згадував народних майстрів України з їхнім безпомилковим смаком. І значною
мірою під їхнім впливом скульптор зважився на те, на що не зважувалися європейські скульптори
протягом довгих сторіч: він покриває площини скульптур усіма кольорами веселки, додавши
динаміку і радість їх рухливим формам.
…Не протиріччя і протилежності бачимо в його спадщині, а багатогранність, розкішність творчої
фантазії, безупинний невтомний пошук нового.
…Ставши викладачем університету Канзас-Сіті, Архипенко створює незвичайну прикрасу для
головного його входу – дві величезні скульптури з металу, вигляд яких дивним чином змінюється
зі зміною сонячного освітлення.
…Архипенко, доки міг, підтримував зв’язки з батьківщиною. Виставлявся на спільних зі
співвітчизниками виставках: у Берліні (1922), в українському павільйоні в Чикаго (1933).
…Відсилаючи на батьківщину одну з своїх робіт, Олександр Порфирійович приклав до неї
табличку з коротким написом: «Присвячується матері моїй». І, можливо, продовжилося, луною
відгукнулося в його серці: «Матері-Україні».
НЕБЕЗПЕЧНИЙ ДЛЯ БАТЬКІВЩИНИ, з розвідки О. Чердаклі «Ностальгія скульптора світу»
Сьогодні геній українця Олександра Архипенка – безсумнівний. Світ шанує митця як
найвизначнішого скульптора ХХ століття. Серед його учнів і послідовників – видатні митці
Манцу, Екстер, Джакометті, Мур…
Мистецькі винаходи Архипенка створили фундамент не лише для подальшого розвитку
скульптури, але й прислужилися архітекторам та дизайнерам. Своїм видатним скульптором його
вважали французи, німці й американці, а росіяни писали про нього як про «художника, який має
руські корені». Але на схилі свого життя, в Америці, Архипенко зізнається Віталію Коротичу, що
ностальгія так його і не відпустила. Він збиратиметься в Україну на шевченківські свята…
…Художник аполітичний, але надто обережний щодо своєї Вітчизни. Архипенко не помилився, бо
вже через кілька років стане persona non grata. Він стане небезпечним для Батьківщини, якої сам
остерігався.
77-річним Архипенко збирався в Україну на шевченківські свята. Життя його не відпустило.
Скульптор помер по дорозі в майстерню.
МИ МАЛО ПРО НЬОГО ЩЕ ЗНАЄМО, з статті С. Топор «З Німеччини… з любов’ю»
Національний художній музей був повний як ніколи – з Німеччини привезли твори Олександра
Архипенка. На жаль, роботи прославленого українця розкидані по усьому світові, в той час як на
батьківщині творчість майстра представлена одиничними екземплярами (а точніше – всього 13).
…Відвідала Київ і остання дружина скульптора – Френсіс Грей-Архипенко. Шанувальники
творчості великого кубіста з трепетом і хвилюванням зібралися, очікуючи побачити жінку, котра
зв’язувала величезний мікрокосм епохи творців-гігантів з днем нинішнім. На жаль, пані Френсіс
нічого не змогла толком розповісти. Виходячи з її скупих відповідей можна було зробити
висновок, що поняття про Україну, батьківщину її відомого чоловіка, у неї неясне. Виходить, правду писала Павлина Матківська, мати Олександра Архипенка, його брату Євгенію з Києва:
«(будинок)... одна трухлявина і довго не простоїть, але якби я знала, що хто-небудь з вас буде
жити тут... , проте в Дарниці вам нічого робити, тут глухомань».
ЯЙЦЕПОДІБНЕ ЯЙЦЕ, верлібр Б. Сандрара, присвячений О. Архипенкові
Скульптура Архипенко
Первое яйцеподобное яйцо
Оно держится в упругом равновесии
Словно неподвижная юла
На острие
Скорости
Оно выходит
Их красочных волн
Из цветных зон
И вращается в глубинах Голое
Новейшее
И тотальное.
