КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Бердяев Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БЕРДЯЄВ Микола Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ. Перший представник релігійного екзистенциалізму на теренах Російської імперії.

З дворянської родини. Батько, Бердяєв О., – голова Південно-Західного земельного банку.

Народився 6 (18) березня 1874 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 24 березня 1948 р. в м. Кламарі – передмісті м. Парижа (Франція). Похований на місцевому

цвинтарі.

Навчався в Київському кадетському корпусі (1894), на природничому, а з другого курсу – на

юридичному факультетах Київського університету (1894-1897).

Був півредактором журналу «Питання життя» (1905-1906), засновником і редактором журналу

«Шлях» (1925-1940).

Почесний доктор теології Кембриджського університету (1947).

Друкувався в газетах «Біржові відомості», «Слово», «Новий час», «Ранок Росії», журналах «Світ

божий», «Neue Zeit», «Шлях», «Новий шлях», «Питання філософії і психології», «Звільнення»,

«Слово», «Питання життя», «Полярна зірка», «Освіта», «Голос Півдня», «Російська думка».

Як філософ дебютував статтею «А. Ф. Ланге й критична філософія в їх відношенні до соціалізму»

німецькій газеті «Новий час» (1899-1900).

Потім настала черга доробків «Суб’єктивізм та індивідуалізм а суспільній філософії», яка

викликала гостру полеміку (1901), «Sub specie aeternitatis. Спроби філософські, соціальні та

літературні» (1907), «Нова релігійна свідомість і громадськість» (1907), «Філософія свободи»

(1911), «Сенс творчості» (1916), «Світобачення Достоєвського» (1923), «Філософія вільного духу»

(1927), «Про рабство та свободу людини…» (1939), «Руська ідея» (1946).

Широкого світового розголосу набули концептуальні статті Б. «Трагедія і буденність»,

«Революція і культура» (обидві – 1905), «Страта та вбивство» (1906), «Філософська істина та

інтелігентна правда» «Чорна анархія» (обидві – 1909), «Російська спокуса» (1910), «Філософія

свободи» (1911), «Суть творчості. Спроба виправдати людину» (1912-1914), «Ставрогін» (1914),

«Сутінки Європи», «Епігонам слов’янофільства» (обидві – 1915), «Демократія та ієрархія» (1917),

«Духи російської революції» (1918), «Кінець Ренесансу» (1922), «Філософія нерівності» (1923),

«Нове середньовіччя» (1924), «Руська ідея» (1946).

Ні з царською, ні з комуністичною владою стосунки у нашого земляка не складалися. Його

заарештовували, виключали з університету (1897), відправляли на заслання в Вологду за царизму

(1900-1902). Кидали до буцегарні у зв’язку зі «справою тактичного центру» (1921), знову

арештовували (1922) врешті-решт депортували на т. зв. «філософському пароплавові» за

комуністів (1922).

З 1922 по 1924 р. Б. живе в Німеччині, а потім перебирається до Франції.

Неймовірно, але факт: в 1951 р. в Вільнюсі відправили за грати двох священиків тільки за те, що

вони прочитали «Філософію нерівності».

Серед друзів та близьких знайомих Б. – А. Білий, С. Булгаков, О. Шпенглер, В. Розанов, О. Блок,

Л. Шестов, М. Лоський, А. Моруа, В. Іванов, З. Гіппіус, Д. Мережковський, О. Шпенглер, Є.

Трубецькой, Р. Ролан, Б. Савенков, П. Флоренський та ін.


***

ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ОТРУЇЛА НАРОД, з життєвого кредо М. Бердяєва

Традиційна історія російської інтелігенції закінчена…, вона побувала при владі, і на землі

запанувало пекло. Воістину російська революція має якусь велику місію, але місію не творчу,

негативну – вона повинна розвінчати брехню й порожняву якоїсь ідеї, котрою була полонена

російська інтелігенція й якою вона отруїла російський народ.


РАЙ І ПЕКЛО, афоризм М. Бердяєва

Держава існує не для того, аби перетворювати земне життя на рай, а для того, щоб перешкодити

йому остаточно перетворитися на пекло.


ПОЛІТИКУ ТРЕБА РОЗЧИНИТИ В КУЛЬТУРІ, з громадянського кредо М. Бердяєва

Немає краси в обличчях, спотворених злобою політичною. І красиві обличчя, котрі горять

обуренням людським. Неправедно політику визнавати центром життя, нічим не одухотворяти

плоть людську, їй підпорядковувати усе багатство буття. Неправедний шлях боротьби політичних

партій, відірваних від центра життя, від значення його. Довести політику, як таку, до крайнього

мінімуму, до закінчення політики, до розчинення її в культурі та в релігії – ось що має бути нашим

регулятивом, ось воління наше, ось істинне звільнення. Політичне звільнення є звільнення від

політики...

Слід державності, насильству влади, абстрактній політиці протиставити інше начало,

позадержавне, іншу, ненасильницьку громадськість, не нове, політичне насильство, а свободу

інших шляхів.

ЕВРАЗІЙСТВО МОЖЕ ОБЕРНУТИСЯ РОСІЙСЬКИМ ФАШИЗМОМ, з філософського

трактату М. Бердяєва

Євразійство є насамперед напрямок емоційний, а не інтелектуальний, і емоційність його є

реакцією творчих національних і релігійних інстинктів на катастрофу, яка трапилася. Такого роду

щиросердечна формація може обернутися російським фашизмом.

…Ставлення євразійців до Західної Європи перекручене й хибне. І воно заслуговує йменуватися

азійством, а не євразійством. Проте вони вірно відчувають, що Європа перестає бути

монополістом культури, що культура не буде уже винятково європейської, що народи Азії мають

увійти в у потік світової історії.

…Евразійці стоять поза «правими» і «лівими». …Євразійці не легітимісти.

На жаль, в євразійстві є також елементи злобливі й отрутні, яким необхідно протидіяти. Багато

старих російських гріхів перейшли в євразійство в перебільшеній формі.

...Сучасне євразійство вороже всякому універсалізму, воно уявляє собі євразійський культурно-

історичний тип статично – замкнутим. Євразійці хочуть залишитися націоналістами, які

замикаються від Європи, і ворожими Європі. Цим вони заперечують всесвітнє значення

православ’я і світове покликання Росії, як великого світу Сходо-Заходу, що з’єднує в собі два

потоки всесвітньої історії. Їх євразійська культура буде однією з замкнутих східних, азіатських

культур.

Вони хочуть, щоб світ залишався розірваним, Азія і Європа – роз’єднаними. Тобто, вони в

сутності – антиєвразійці.

…Ставлення ж євразійців до Заходу і західного християнства в корені помилкове і

нехристиянське. Культивування нелюбові і відрази до інших народів є гріх, в якому варто каятися.

Народи, раси, культурні світи не можуть бути винятковими носіями зла і неправди. Це зовсім не

християнська точка зору.

Християнство не допускає такого роду географічного й етнографічного поділу добра і зла, світла і

пітьми. Перед обличчям Божим добро і зло, істина і неправда не поділені між Сходом і Заходом,

Азією і Європою. Християнство, а не люди XIX століття, принесло у світ свідомість, котра нині

відсутня в еліна чи іудея.

… Євразійці начебто б хочуть повернутися до язичеського партикуляризму, духовно

перебореному християнством.

…Розділяє плоть і кров, дух же – об’єднує. …Світ є ієрархічний організм, конкретна всеєдність.

Тому інтернаціоналізм – така ж єресь, така ж абстракція, як і націоналізм.

…Євразійці не помиляються, коли говорять, що західноєвропейська культура не є універсальною і

єдиною романо-германською культурою, що вона має риси обмеженості. Справді, всередині

європейської культури існує величезне розходження між типами культур. Для французів,

приміром, культура німецька є майже такий же Схід, не Європа, як і культура російська чи

індуська.

Культура завжди національна, ніколи не інтернаціональна, і разом з тим вона наднаціональна за

власними досягненнями і універсальна – за своєю основою. Універсальні основи людської

культури не романо-германські, а античні.

Російська культура теж має свої основи в культурі грецькій, як і культура європейських народів.

Ми належимо не тільки Сходові, але і Заходові через спадщину еллінства.

…Євразійці ж надають перевагу плотській спадщині туранській перед духовною спадщиною

еллінською, вони більше пишаються своїм зв’язком з Чингіз Ханом, ніж зв’язком з Платоном та

іншими грецькими вчителями... Іноді складається враження, що... Чингіз Хану вони надають

перевагу навіть у порівнянні з Св. Володимиром. Для них Московське царство є хрещене

татарське царство, московський цар – оправославлений татарський хан.

Любов до ісламу, схильність до магометанства занадто сильні в євразійців. Магометани ближче

євразійському серцю, ніж християни Заходу.

Євразійці готові створити єдиний фронт з усіма східно-азіатськими, не християнськими

віросповіданнями проти християнських віросповідань Заходу.

…І це є безсумнівне перекручення релігійної психології, часткова зрада християнству.

…Все майбутнє російського народу залежить від того, чи зможе він перемогти в собі

нехристиянський Схід, стихію татарську, стерти з обличчя російського народу монгольські риси

Леніна.


ВІЛЬНИЙ МИСЛИТЕЛЬ, з нарису О. Карпеця «Пророк найвищого призначення і космічного

змісту»

Вважається, що Бердяєв – християнський екзистенціаліст, суб’єктивний ідеаліст, персоналіст...

Можливо, й так. Але ці філософські терміни – спроба втиснути таке космічне й суперечливе явище

духу, як Бердяєв, у кондові науково-бюрократичні рамки.

Бердяєв, за його ж словами, був антисоціальною людиною, релігійно ненавидів будь-яку

самоорганізовану «людино-масу», справедливо вважаючи загрозою свободі всі соціальні

утворення, включно з державою, нацією, родом, партією, науково-інтелігентськими колами й

іншими «тусовками». Він зневажав «професорську філософію», університети вважав «вираженням

буржуазності» (втім, наші сучасні «академії & коледжі» пішли далі, перетворившись на апофеоз

базарно-хуторянського менталітету). Бердяєв був вільним мислителем...

...Політику, соціум, державу, мораль, революції та контрреволюції він справедливо зараховував до

інтересів середньої, ординарної масової людини. Суспільство, цивілізація лежать у злі. Закон

побудований на неправді. Це закон не Божий, але кесаря світу цього. І радикальна революція, і

ліберальна юриспруденція безпорадні при тотальній моральній потворності, яка нині постає в

Україні у вигляді різних лукавих «рехворм». Але слід не тікати від світу, що лежить у злі, а

переломити, змінити його радикальною революцією в масовій психології, інакше соціальні

революції неминучі.

...Свобода в Бердяєва з банальної етичної проблеми виростає до категорії космічної. Бердяєв

говорить про несотворену, споконвічну свободу, що існувала до того, як Бог створив буття. Вона

ірраціональна, породжена небуттям. Вона предвічна, як і сам Бог. Вона непідвладна Богу.


ПРОБЛЕМА ДУШЕВНОЇ СТРУКТУРИ, з автореферату Є. Козлова «Екзистенційний

персоналізм Миколи Бердяєва»

Один із найвизначніших мислителів «срібного віку» російської релігійної філософії та

найпомітніший представник київської школи екзистенційного гуманізму Микола Олександрович

Бердяєв вважав, що «проблема нової організації суспільства неминуче є проблемою нової

душевної структури людини, проблемою нової людини», в свою чергу, «нова душевна структура

передбачає духовне перевиховання людини». Отже, в контексті нагальних задач соціально-

економічного розвитку суспільства та його громадсько-політичної консолідації постає не менш

важлива проблема формування високорозвиненої самосвідомої особистості, без одухотвореного,

внутрішньо визначеного і водночас цілеспрямованого життєдіяння якої неможливі взагалі будь-які

суттєві соціокультурні та державні перетворення.