КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Бубнов Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БУБНОВ Микола Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик математики раннього середньовіччя.

З купецької родини.

Народився 21 січня 1858 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 1943 р. в м. Любляні Югославії (нині – столиця Словенської Республіки). Похований на

місцевому цвинтарі.

Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету (1882); стажувався за

кордоном (1882-1885).

Працював викладачем петербурзьких Вищих жіночих курсів (1890-1891), київських Вищих

жіночих курсів (1906-1917), Київського комерційного інституту (1912-1917), Київського

університету св. Володимира (1891-1919), Люблянського університету (з 1920).

Гласний Київської міської думи (1894-1902).

Лауреат Макаровської премії (1893).

Друкувався в журналах «Шлях», «Журнал Міністерства народної освіти», «Київські

університетські повідомлення».

Як вчений дебютував тритомною книгою «Збірник листів Герберта як історичне джерело.

Критична монографія за рукописами» (1890),

Потім настала черга наступних фундаментальних доробків: «Про значення римської історії в

усесвітній» (1891), «Herberti, postea Sylvestri II рарае opera mathematica» (1899), «Походження та

історія наших цифр», «Арифметична самостійність європейської культури. Культурно-історичний

нарис» (обидва – 1908), «Справжній твір Герберта про Абак або система елементарної арифметики

класичної старовини» (1911), «Абак і Боецій. Лотарінгзька наукова фальсифікація XI ст.»,

«Стародавній абак – колиска сучасної арифметики» (обидва – 1912), «Нова книга про Лессінга, як

релігійного мислителя» (1932).

Його перу також належать статті «Про значення римської історії в усесвітній» (1891), «Римське

віче напередодні падіння республіки» (1982).

Наш земляк – автор книги спогадів «Червона професура» (1922).

Більшовицької революції не сприйняв, емігрувавши до Югославії (1919).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – О. Крилов, Г. Еренберг, Ф. Фортинський, К. Реріх та ін.


***

РОЗУМ І

МОРАЛЬ,

з життєвого кредо М. Бубнова

Розум породжує етичний закон.


ЛЮДИНА ЯК ІСТОТА ЕТИЧНА, з розвідки М. Бубнова «Нова книга про Лессінга як

релігійного мислителя»

Широко поширеній думці Лейзеганг протиставляє свою тезу про самостійність і оригінальність

Лессінга як мислителя. Автор робить цікаву спробу відновити це світобачення в головних рисах

шляхом ретельного і тонкого критичного аналізу літературних джерел, що стосуються проблеми.

Ця спроба приводить його до чудових і цілком переконливих висновків.

Проблема, яку автор ставить в своїй книзі, формулюється ним наступним чином: чи мав Лессінг

цілісне світобачення, в якому він був переконаний? Чи можна тлумачити його уривчасті

зауваження релігійно-філософського характеру як складові частини єдиного за сенсом цілого, чи

можна розглядати їх як камені будівлі, побудованої за певним, строго продуманим планом? Автор

вирішує цю проблему ствердно. Приступаючи до її рішення, він, найперше, вважає необхідним

з’ясувати принципове питання: яке значення ми пов’язуємо з терміном «світобачення»? Інакше

кажучи: яку суть несе твердження, що така-то людина має світобачення?

На це запитання Лейзеганг дає наступну відповідь: приписуючи людині світобачення ми тим

самим приписуємо їй самобутнє інтуїтивне сприйняття світу, самостійну форму мислення,

оригінальну точку зору на речі та події й оригінальний спосіб оцінки.

Накидавши загальну картину духовного життя епохи, автор звертається до питання про ставлення

Лессінга до сучасних йому напрямів релігійної і філософської думки. Матеріалізм був, по суті,

неприйнятний для Лессінга і він, ознайомившись з ним за творами Ламеттрі, негайно ж засудив

його безповоротно.

З іншого боку, він незабаром вивільнився й з замкнутого кола лютеранської правовірності.

…Відкинувши матеріалізм і віддалившись від лютеранської правовірності, Лессінг, поза всяким

сумнівом, став на ґрунт того раціоналістичного ідеалізму, представниками якого є Лейбніц і його

послідовник Вольф.

…У своїй етичній філософії Лессінг поклав початок тому напряму, який одержав подальший

розвиток у Гердера і Гете і різко протилежний точці зору Канта.

За Лессінгом етичний закон нітрохи не суперечить закону природи, і моральність, природно,

витікає з природи еволюції. Людина як етична істота виникає не завдяки розриву з природою, а

шляхом продовження природного процесу і здійснення вищих задумів природи.

…Етика Лессінга є етикою досконалості, яка поступово здійснюється. На його думку, люди

перебувають на різних шаблях етичного розвитку, і етична діяльність кожного послідовно витікає

з того ступеня розвитку, якого він досяг. Тому Лессінг заперечує свободу волі і стає на ґрунт

детермінізму, сходячись в цьому з Спінозою. З цієї точки зору він пояснює походження зла як

«зволікання на шляху до досконалості», тоді як Лейбніц пояснює зло вільним рішенням людини,

направленим проти Бога і його закону.

За Лессінгом воля і моральність розвиваються одночасно з іншими душевними силами, так що на

вищому ступені розвитку у людини немає вибору: вона неминуче повинна творити добро. Лессінг

визнає лише один етичний імператив: «Чини згідно твоїй індивідуальній досконалості».

…Всі очевидні істини повинні у міру розвитку людства перетворитися кінець кінцем на істини

розуму.

ДИВУВАВ АКТИВНІСТЮ, з статті «З історії Київського математичного товариства» на

інтернет-сайті mathsociety.kiev.ua

Доповіді з історії фізико-математичних наук, а також огляд діяльності окремих учених досить

часто робились на засіданнях товариства.

В цьому відношенні особливо активним був М. М. Бубнов, історик за фахом. Він робив доповіді

про римських землемірів та їх роль в історії математики, про походження цифр та механізму

арифметичних дій, про старогрецький абак і його значення в питанні походження сучасної

арифметики, про операції на абаці та ін.


НАМАГАВСЯ РОЗВ’ЯЗАТИ ТАЄМНИЦЮ ТИСЯЧОЛІТЬ, з «Російського біографічного

словника»

Залишений при університеті для приготування до професорського звання, Бубнов зайнявся одним

з важких і загадкових джерел історії Франції Х ст., листами Герберта. Для цієї мети він провів 2,5

роки за кордоном, вивчаючи рукописи в багатьох західноєвропейських бібліотеках і архівах.

…З 1894 по 1902 р. був голосним Київської міської думи, в роботах якої брав участь як завідувач

міською публічною бібліотекою і голова комісії з запровадження електричного освітлення.

…Легенда і пізніші свідоцтва, а також багато новітніх учених вважали його (Герберта – авт.) за

учня арабів, котрий переніс до Європи індо-арабські цифри і арифметику під назвою абака. Бубнов

зруйнував ці помилки, довівши в цілій низці робіт, що відомості Герберта з математики

(арифметики, геометрії, музики і астрономії) – виключно класичного походження. Тільки в

астрономії можливо допустити вплив на нього арабської науки, проте не безпосередньо, а лише за

допомогою перекладеного на латину арабського твору про астролябію, заснованого, проте, на

Птоломеї.

Що ж до арифметики Герберта або його абаки, то Бубнов не тільки вперше побудував систему цієї

арифметики, але й довів, що вона класичного походження, і що від неї почалася сучасна (індо-

арабська) арифметика. Цифри, які вважалися Гербертом і його сучасниками в Х ст. за абаку,

запозичені не у арабів, а були, на думку Бубнова, відомі і класичній старовині. Свого значення

вони набули на жетонах грецької абаки, рахункового столу з десятковими колонами, на яких

розкладалися жетони, у тому числі й не помічений цифрою круглий жетон, родоначальник нуля,

який з’явився як письмовий знак перш за все у індусів не пізніше VIII ст. від Різдва Христового.

Решта цифр утворилася у одного з урало-алтайських народів Середньої Азії і була відома в Індії

до Різдва Христового. Свого сучасного значення вони набули лише у грецькій абаці, і в ній же

число їх обмежилося дев’ятьма. У абацистів Х ст. збереглися ще урало-алтайські назви деяких з

них.


РАХУНОК КІСТКАМИ, з розвідки Р. Симонова «Природничо-наукова думка Стародавньої

Русі»

Якщо історія появи і розповсюдження російських рахівниць може бути достатньо точно

реконструйована, то на запитання про способи обчислення в попередню епоху немає такої

однозначної відповіді. У 1952 р. І. Г. Спаський, який багато зробив для прояснення питання про

походження російських рахівниць, висловив гіпотезу про існування в попередній період

оригінального абака («рахунок кістками»), що відрізнявся за структурою від своїх

західноєвропейських аналогів («рахунок на лініях»).

Основна трудність гіпотези Спаського полягала в тому, що не збереглося ні трактатів, які

описують «рахунок кістками», ні самих обчислювальних пристроїв (у них, мабуть, не

використовувалося фіксоване обчислювальне поле – стовпчики для розрядів креслилися на

випадковому матеріалі).

Відзначимо, що, наприклад, про структуру римського абака (бронзова табличка з прорізами, в

яких рухалися штифти, котрі представляли одиниці і п’ятірки) нам відомо завдяки екземплярам

цього пристрою, знайденим на археологічних розкопках. Про зовнішній вигляд середньовічного

західноєвропейського абака (сам він не зберігся) і способи обчислення на ньому ми дізнаємося з

трактатів, що описують прийоми рахунку і дають схематичне зображення самого пристрою (див.,

наприклад, знаменитий «Трактат про абак» X століття, блискуче проінтерпретований М. М.

Бубновим).

ЯСНО, ЩО СПРАВА ТЕМНА, з дослідження Г. Носовського і А. Фоменка «Нова хронологія

Русі»

Питання про походження «арабських цифр» залишається в історії науки донині відкритим.

Існують різні теорії з цього приводу. Наприклад, теорія Вепке. Згідно неї ці знаки проникли на

Захід нібито в V столітті н.е. з Олександрії через неопіфагорійців.

Є й інша теорія. Це теорія М. М. Бубнова. У відповідності до неї, знаки «гобар» пішли з давніх

римсько-грецьких символів.

Проте ні в тому, ні в іншому випадку, не називаються родоначальники добре всім знайомих

арабських цифр. Точніше, прародителями оголошуються давні (у сенсі забуті) римсько-грецькі

символи.

Або «олександрійські символи». Теж забуті…