КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Ванновский Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВАННОВСЬКИЙ Петро Семенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний, військовий діяч. Генерал від інфантерії (1883). Військовий міністр (1881-1898),

міністр народної освіти (1901-1902) Російської імперії.

З дворянської родини.

Народився 24 листопада (6 грудня) 1822 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 17 (29) лютого 1904 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Учасник Угорського походу (1849), Кримської (1853-1856), російсько-турецької (1877-1878) воєн.

Закінчив 1-й Московський кадетський корпус (1843).

Служив командиром батальйону лейб-гвардійського Фінляндського полку (1855-1857),

начальником Офіцерської стрілецької школи (1857-1861), директором Павловського кадетського

корпусу (1861-1863), начальником н1-го Павловського військового училища (1863-1868),

чиновником з особливих доручень при Головному управлінні військово-навчальних закладів

(1868), начальником 12-ї піхотної дивізії (1868-1871), начальником 33-ї піхотної дивізії (1871-

1876), командиром 12-го армійського корпусу (1876-1877), в.о. начальника штабу Рущукського

загону (1877-1878), командуючим військами Східного загону (1878-1879), командиром 12-го

армійського корпусу (1.08.1879-22.05.1881), керуючим Військовим міністерством (1881-1882),

військовим міністром (1882-1898), міністром народної освіти (1901-1902).

Почесний член Миколаївської академії Генерального штабу (1890).

Почесний член Петербурзького (1902) і Казанського університетів (1902).

Почесний президент Військово-медичної академії (1890).

Кавалер російських орденів Ганни 3-го ступеня (1848), Ганни 2-го ступеня (1852), Володимира 4-

го ступеня (1854), Станіслава 2-го ступеня (1856), Володимира 3-го ступеня (1863), Станіслава 1-

го ступеня (1867), Ганни 1-го ступеня з імператорською короною (1870), Володимира 2-го ступеня

(1872), Білого Орла (1875), Георгія 3-го ступеня (1877), Володимира 1-го ступеня (1890);

чорногорської золотої медалі (1878), сербського ордена Такова 1-го ступеня (1881),

чорногорського ордена кн. Данила Першого 1-го ступеня, італійського ордена Маврикія і Лазаря

1-го ступеня, болгарського ордена св. Олександра 1-го ступеня (усі – 1883), великого хреста

австрійського ордена Леопольда (1884), прусського ордена Червоного Орла 1-ого ступеня,

японського ордена Висхідного Сонця 1-го ступеня (обидва – 1885), прусського ордена Червоного

Орла 1-ого ступеня з діамантами (1888), бухарського ордена Висхідної зірки 1-ої ступеня з

діамантами (1889), французького ордена Почесного Легіону (1891), данського ордена Данеброга 1-

го ступеня (1892), гессенського ордена Людвіга 1-го ступеня (1895), австрійського ордена Стефана

1-го класу (1896), прусського ордена Чорного Орла (1897).

Перебуваючи у ранзі міністр народної освіти дозволив сходки студентів, виборність старост

курсів, організацію наукових і літературних гуртків, повернув до учбових закладів студентів,

відданих до солдатів.

Серед друзів та близьких знайомих В. – Д. Сипягін, М. Муравйов, А. Корф та ін.

***

НЕХТУЮ ЛЮБОВ’Ю, з життєвого кредо П. Ванновського

Любов’ю людей, окрім тих, кого я сам люблю, – а таких небагато, – я цілком нехтую; рушіями

більшості є виключно особистий інтерес і страх.

ЗАВАРИЛИ В КИТАЇ КАШУ, з листа С. Вітте С. Шереметєву від 26 червня 1900 р.

Вельмишановний граф Сергію Дмитровичу

У смерті графа Муравйова було просто щось фатальне. Чотири роки тому за його порадою,

підтриманою генералом Ванновським, ми підступно захопили Порт-Артур і Данлаван, всупереч

моїм настійним рекомендаціям не робити цього кроку. Правда, приклад (втім, з нашого відома)

дала нам Німеччина. З тих пір пішла в Китаї каша. Я тоді все це передбачав.

Сердечно Вам відданий

С. Вітте.


КРОК ВВАЖАЮ НЕБЕЗПЕЧНИМ, з листа Миколи II П. Ванновському від 25 березня 1902 р.

Маю Вам відверто зізнатися, не лежить у мене серце до цього швидкого зламу нашої школи, не

стільки по відношенню до самого проекту, скільки до своєчасності його – саме тепер, в цей і без

того смутний час. Швидкий перегляд діючого положення середньої школи, квапливе вироблення

нового проекту і внесення його до Державної Ради – все це носить характер так званої громадської

думки.

З такої точки зору я дивлюся на порушене питання, і саме тому мені постановка ця уявляється

небезпечною.


ТРИЛІНІЙКА ЗРАЗКА 1891 РОКУ, з «Військового енциклопедичного словника»

Значно вдосконалив мобілізаційну готовність військ, посилив регулярну кавалерію, створив

бойові і продовольчі запаси в районах зосередження на випадок війни, розгорнув будівництво

нових і реконструкцію старих фортець і укріплень на західному кордоні, низки залізниць

стратегічного значення.

За його керівництва на озброєння була прийнята трилінійна гвинтівка зразка 1891, здійснено

перехід артилерії на бездимний порох, введена нова форма одягу, покращився побут військ і

матеріальне становище офіцерів, проведено низку крупних військових маневрів, переглянуто

судочинство і Дисциплінарний статут (1888), військові гімназії перетворені на кадетські корпуси, скорочено курс суспільних наук, введено посади офіцерів-вихователів.

Проте недостатня компетентність Ванновського в галузі техніки позначилася на стані артилерії і

загальної технічної відсталості армії. До того ж, усі військові гімназії скоротили пільги

добровольцям, була запроваджена військова повинність на Кавказі і в Семирєчєнській області, в

офіцерському середовищі заохочувалися дуелі.


СОБАКА В ПОГОНАХ, з розвідки М. Кутузова «Андрій Миколайович Корф. Перший з восьми»

Реформи неминуче мали відбутися – і вони відбулися. Найперше це була військова реформа, часто

звана ім’ям її «батька-командира» Петра Ванновського, призначеного Олександром на пост

військового міністра. Сам же себе Ванновський називав «собакою в погонах» – можна собі уявити,

як до нього ставилися у військах.

Суть його реформи зводилася до значного посилення військового керівництва і реорганізації

військового управління. Саме Ванновському належала ідея реорганізації Східносибірського

військового округу в два нових: Іркутський і Приамурський (оскільки управляти уссурійським

батальйоном Амурського козачого Війська з Благовещенська уявлялося вкрай скрутним – а інших

військових частин і зв’язку з Владивостоком просто не було).

Створення нового військового округу вимагало зміни загального адміністративного устрою

країни. Саме тому імператор ухвалив рішення про створення Приамурського генерал-

губернаторства. На посаду генерал-губернатора був призначений генерал від інфантерії Андрій

Миколайович Корф.


ДО СУДУ, з біографічної замітки П. Усенка «Дейч Лев Григорович»

1876 влаштував (Дейч Л. – авт.) утечу ув’язненого революціонера С. Лур’є, а, оскільки був у цей

час відсутнім на службі, командир дивізії П. Ванновський віддав його до військового суду. Д.,

уникаючи кари, з армії перейшов на нелегальне становище, взяв участь у замахові на зрадника

«Київської комуни» М. Гориновича.


СТАВ МАЛО НЕ ЛІБЕРАЛОМ, з статті «Ванновський» на dic.academic.ru

Після вбивства міністра народної освіти Боголєпова його наступником призначають

Ванновського. У новій ролі бравий генерал із запеклого реакціонера перетворюється мало не на

ліберала: він намагається пом’якшити казармовий режим, запроваджений в учбових закладах

Боголєповим; звільняє відданих до солдатів студентів, дозволяє студентські курсові збори,

легалізує інститут старост, їдальні і каси взаємодопомоги. Проте всі ці доброзичливі заходи були

обставлені такими сором’язливими обмеженнями, що студенти відмовилися визнати їх.

Нічого не досягши в сфері «реформи» вищої освіти, Ванновський зосереджує свою діяльність на

середній школі. Проте і тут, окрім відміни вивчення в гімназіях грецької мови, ним нічого

зроблено не було.


ЖОРСТКА КРИТИКА, з кореспонденції І. Сучкова «Доля «небезпечної» реформи»

У кінці березня 1901 року міністром народної освіти призначається 75-річний генерал-ад’ютант

Петро Ванновський. Все його попереднє життя пов’язане з підготовкою офіцерських кадрів. Він

також брав участь у військових баталіях, здійснював адміністративну діяльність на посту

військового міністра. Логіка призначення П. Ванновського цілком виявляється в рескрипті царя

Миколи II: «Я...твердо упевнений, що ви строго і неухильно йтимете до визначеної Мною мети і в

справі виховання російського юнацтва внесете навчений досвідом розум і серцеве про нього

піклування».

На перший план своєї діяльності в ранзі міністра народної освіти П. Ванновський висунув питання

перетворення середніх учбових закладів і університетів. Міністерство народної освіти, кероване

великодосвідченим і старанним генералом, активно включилося в підготовку давно назрілої

шкільної реформи.

Основний її сенс полягав в наближенні середньої школи і вищої освіти до реального життя, в

звільненні складного курсу середніх учбових закладів від застарілих предметів, в забезпеченні

більшої доступності університетської освіти для здібних молодих людей.

Рішуча позиція реформаторів викликала жорстку критику на їх адресу. ...11 квітня 1902 року

розчарований П. Ванновський був звільнений за його проханням з посади міністра.


ПАЛИЦЯ БЕЗ ПЕТРА, з статті М. Дейча «Легенда про імператора»

Олександр III залишився людиною малограмотною, за що одержав від сучасників прізвисько

«вінценосний Митрофан». Французьку мову здолати він так і не зміг, німецьку учити не захотів. З

російською стосунки у царя теж були досить напружені. Розділових знаків, окрім окличного, він

не визнавав.

Граф Сергій Вітте, що починав при Олександрові III свою кар’єру, вельми їдко писав, що цар мав

«порівняно невелику освіту» і «невеликий розум».

Військовий міністр, генерал Петро Ванновський, як і належить військовому, висловлювався не так

дипломатично: «Це був Петро з своєю палицею... Ні, це палиця без Великого Петра, щоб бути

точним».


У ШИЮ, бувальщина

Олександр III вважав, що «куховарчиним дітям», тобто різночинцям, в університетах робити

нічого. Багато пізніше його син Микола II розповідав своєму міністрові освіти Петрові

Ванновському такий випадок: «У мого батька був улюблений машталір, якому він допомагав

виховувати його дітей. Якось під час прогулянки батько запитав його, що ж син? А той дякує і

говорить, що син вже в університеті. Тоді батько встав і дав йому в шию, вилаявши за те, що не

послухався його і не віддав сина в якесь ремісниче училище.