ВЕРНАДСЬКИЙ Іван Васильович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Економіст, перекладач.
З медичної родини. Батько, Вернадський Вас., – військовий лікар; син, Вернадський Вол., –
академік.
Народився 26 травня (7 червня) 1821 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 27 березня (8 квітня) 1884 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург
РФ). Похований на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври.
Навчався в повітовому духовному училищі, одній з Київських гімназій, на філософському
факультеті Київського університету (1837-1841).
Викладав в Кам’янець-Подільській, 2-й Київській гімназіях, Київському (1846-1849) та
Московському (1850-1856) університетах, Головному педагогічному інституті (1857-1859),
Олександрійському ліцеї (1861-1868), був управляючим харківською конторою Державного банку
(1868-1876), асновником і редактором журналів «Економічний дороговказ» (1857-1861),
«Економіст» (1858-1865), «Біржовий дороговказ» (1877-1879). Мав намір видавати ліберальну
газету в Петербурзі, проте уряд йому не дозволив.
Член російського Вільного економічного товариства.
Прихильник невтручання держави у приватну ініціативу, обстоював вільну конкуренцію, доводив, що протекціонізм суперечить природним економічним законам.
Друкувався в газетах «Санкт-Петербурзькі відомості», «Московські відомості», журналі
«Російський вісник».
Перу нашого земляка належать праці з статистики, політекономії, історії економічної думки,
митно-тарифної політики. Серед найвідоміших – «Нарис теорії потреб» (1847), «Критично-
історичне дослідження про італійську політико-економичну літературу до початку XIX ст.» (1849),
«Політична рівновага і Англія» (1855), «Романський початок і Наполеоніди» (1855), «Нарис історії
політичної економії» (1858), «З приводу статистичних конгресів і адміністративної статистики
взагалі» (1863), «Про обмін і торгівлю» (1865).
Переклав доробки Л. Тенгоборського «Про продуктивні сили Росії» (1854-1858), Г. Шторха «Курс
політичної економії» (1881).
Серед друзів та близьких знайомих В. – Т. Шевченко, П. Куліш, М. Максимович, Г. Квітка-
Основ’яненко, М. Максимович, О. Алчевський, А. Білий, С. Булгаков, О. Шпенглер, А. Моруа, В.
Іванов, З. Гіппіус, Д. Мережковський, Є. Трубецькой, Р. Ролан, Б. Савенков, П. Флоренський та ін.
***
ВАРТІСТЬ ВИЗНАЧАЄ ПРАЦЯ
, з наукового кредо
І. Вернадського
Вартість визначається працею, а не придатністю.
СЕРБСЬКА МОВА НАГАДУЄ УКРАЇНСЬКУ, з листа І. Вернадського М. Максимовичу від 3
лютого 1844 р.
Найчудовіше для слов’янина – перебування тут (у Берліні – авт.) Вуки Степановича Караджича, який приїхав сюди з сином колишнього сербського князя Мілоша Обреновича і днями їде до свого
сімейства у Відні.
Я був у нього з росіянином Джунковським, котрий і познайомив мене з ним. Поважний дідусь
полонив мене своєю простодушністю і відвертістю. Його сербська мова нагадує щось українське, а
риси обличчя ще більш вводять Вас в цю оману.
Він любить наше товариство й із задоволенням бував на наших ...вечірках. Від нього я дізнався
характеристику і оцінку здібностей багатьох слов’янських письменників. Майже всіх нас він
особисто і добре знає: взагалі в розмовах з ним я знаходив багато приємності.
Екземпляр Вашої «Історії Російської Словесності» був мною переданий йому, і він прийняв його з
особливою подякою.
ОБСТОЮВАВ КОНЦЕНТРАЦІЮ КАПІТАЛУ, з розвідки І. Прокопенка «Розвиток
політекономії в Україні»
І. Вернадський захищає буржуазні відносини, стає прихильником великого виробництва і
великого капіталу, які уможливлюють науково-технічний прогрес. Позитивно оцінюючи процес
концентрації капіталу і виробництва, він однозначно негативно ставиться до великої земельної
власності. На той час така власність була майже виключно поміщицькою, та І. Вернадський як
буржуазний економіст пропагує її пристосування до «раціональних», тобто капіталістичних форм
господарювання.
Як прихильник класичної школи в політичній економії І. Вернадський заперечував протекціонізм, втручання держави у приватну ініціативу, наголошував на позитивних аспектах вільної
конкуренції.
Значне місце в дослідженнях І. Вернадського займає проблема праці. Вчений визнає її «головним і
єдиним джерелом багатства». При цьому розрізняє споживну вартість (придатність) і вартість.
Отож, у питанні про вартість і про джерело доходів І. Вернадський стояв на позиціях класичної
школи, проте, усупереч класикам, вважав усі види праці продуктивними.
Він виступає проти визначення політичної економії як науки про багатство і підкреслює, що вона
вивчає лише один бік, одну властивість багатства – його цінність. Предмет науки він обмежує
товарним виробництвом.
Як типовий буржуазний економіст І. Вернадський виступав проти соціалізму. Ідеї соціалізму він
вважав помилковими і їхню появу зв’язував зі зростанням пауперизму.
НЕ БУВ ВУЗЬКИМ ФАХІВЦЕМ, з статті «185 років від дня народження І. В. Вернадського» на
sofiynist.donntu.edu.ua
І. В. Вернадський не був вузьким фахівцем. Його цікавила ціла низка економічних і статистичних
проблем: історія розвитку економічної думки, методологія політичної економії, теоретична і
практична статистика, міжнародні економічні відносини, теорія зовнішньої торгівлі, теорія потреб
споживачів, питання реформи 1861 р., проблеми сільського господарства, економічно-соціологічні
питання. Твори вченого і до сьогодні зберегли свою наукову цінність.
Наприкінці 50-х років XIX ст. Розгорнулася гостра дискусія між публіцистами стосовно проблем, пов’язаних із неминучим розкріпаченням селян. Вернадський опинився в її центрі. Він обстоював
найліберальнішу форму розв’язання цього питання, а саме: повну приватну власність у сільському
господарстві та повну свободу для сільського населення. Гостро полемізував із такими відомими
російськими публіцистами, як В. Панаєв, М. Чернишевський та М. Добролюбов.
Вернадський у своїх публікаціях був (не без впливу його дружини Марії) піонером у справі
захисту прав жінок. Іван Васильович закликав жінок займати такі місця праці, де б вони могли
проявити себе як найефективніше й заробляти нарівні з чоловіками. Щоб звільнити жінок від
домашньої праці, він пропонував створювати спеціальні помешкання з широкою мережею
ресторанів та інших підприємств побутового обслуговування.
Щодо проблем індустріалізації та урбанізації, то Вернадський відразу ж зрозумів шкідливий вплив
цих явищ на довкілля. Уже цих прикладів цілком достатньо для того, щоб оцінити широке коло
його інтересів та ліберальний підхід ученого до розв’язання поточних проблем. На той час це було
унікальним явищем.
…Іван Васильович був членом «Комісії по обстеженню Київського навчального округу», яка
всебічно вивчала стан справ на цій території, як демограф він ретельно з’ясовував кількість
українців у світі. У 1859 р. дійшов висновку, що їх 10 млн.
ЗЕМЛЮ ВІДДАВ БЕЗ ВИКУПУ, з інтерв’ю М. Шліппенбаха А. Лісіциній
– Як почалася суспільно-політична діяльність Петрункевича?
– У далекі 60-і роки XIX сторіччя він приїжджає до батьків в родовий маєток Плиска на
Чернігівщині, щоб цілком присвятити себе суспільній діяльності. Місцеве земство привернуло
його увагу тим, що приділяло велику увагу освіті, піклувалося про справедливе вирішення
облаштування селян після відміни кріпосного права.
Зразком для повіту в цьому відношенні служило село Плиска і сусідній маєток Вернадських.
Професор Іван Васильович Вернадський... виступав проти кабальних умов реформи 1861 року про
звільнення селян і доводив це на ділі, віддаючи землю селянам без викупу.
І НАРОДИВСЯ... ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК, з нарису В. Малахова «Явище Алчевського»
Гострий і допитливий розум Алчевського потребував надійного спільника. І він знайшовся в особі
Вернадського. Їх сумісна думка народила те, що захопило і уразило всі верстви населення
післяреформеної Росії.
Справа була так. Якось Алчевські прийшли на вечірні посиденьки до Вернадських. ...Чоловіки
усамітнилися в кабінеті, де і відбулася та сама історична розмова, яка поклала початок новій у
фінансовому світі справі. Почалося все з того, що Олексій Кирилович поділився з другом
побаченим на вулиці:
– Щойно, Іване Васильовичу, спостерігав, як Сумською прокотив на дріжках пан Кузін (відомий в
Харкові лихвар. – В.М.). І уявіть собі, буквально всі, хто був на вулиці, познімали капелюхи і
картузи і в низькому уклоні схилили голови. Мовби побачили архієрея чи царя-батечка...
– А він і є ним, – погладжуючи бороду, сказав Вернадський. – Пройдіться тією ж Сумською чи
Німецькою – майже в кожному будинку є його гроші. Лихвар, одним словом.
– Що лихвар – зрозуміло! Але чому – добродійник? – гарячкував Алчевський. – Адже відсотки
стриже безбожні. Я сам ходив до нього, коли магазин відкривав.
– Якби на Русі був один Кузін! – вигукнув Іван Васильович. – Ви погляньте, скільки після
реформи 1861 року розвелося в країні лихварів. Сущі бандити з великої дороги – деруть від 15 до
20 відсотків річних з будь-якого кредиту.
– Згоден з вами, – сказав Алчевський. – ...Проводячи реформу, як завжди, багато чого не
врахували і не додумали. Та ще й скасували колишні кредитні установи. Тепер землеробові нікуди
податися з своєю потребою. Ось і спливли на поверхню кузіни. Для користі загальної справи з
ними треба кінчати.
– Але як? – знизав плечима Вернадський.
– Я знаю, – відповів Алчевський, – тому що багато роздумував... «Що далі» – питав себе. І дійшов
висновку, що слід терміново відкривати Земельний банк... І я б попросив вас, люб’язний Іване
Васильовичу, скласти статут такої установи...
Чоловіки потиснули один одному руки. А 2 вересня 1871 року в Харкові відкрився Земельний
банк.
РОЗПОЧАТЕ НИМ ДОСІ НЕ ЗАКІНЧИЛИ, з доповіді Л. Абалкіна на ювілейному засіданні
Міжнародного Союзу економістів
В кінці життя Іван Васильович переклав російською мовою роботу першого російського академіка
за фахом «Політична економія і статистика» Шторха. Це був підручник в шести томах, написаний
французькою мовою.
Вернадський переклав перший том. Причому в тексті приблизно четверта частина приміток -
написана ним самим.
Подальші томи донині так і не перекладені.
ПЕРЕПЛУТАЛИ БАТЬКА З СИНОМ, з статті С. Злупка «Українська «Економічна
енциклопедія» без українців»
Зрілість тієї чи іншої науки великою мірою визначається виданням підручників, посібників і
особливо енциклопедій. Про сучасний стан економічної науки в Україні свідчить тритомна
«Економічна енциклопедія», видана за редакцією професора С. Мочерного. В анотації до першого
тому «Економічної енциклопедії» її відповідальний редактор стверджує, що це, перша в Україні за
всю її історію оригінальна тритомна енциклопедія вітчизняних учених-економістів». Така
захоплююча самооцінка інтригує.
На жаль, уже перше знайомство з «Економічною енциклопедією» викликає подив, розчарування і
почуття пригніченості, оскільки головний редактор української енциклопедії знехтував
українськими економістами, зокрема й світової слави.
...Зовсім незрозуміло, чому нема в «Економічній енциклопедії» розповіді про засновника теорії
потреб українського економіста Івана Вернадського. Тим паче, що нині в курсі економічної теорії
теорія потреб посідає гідне місце. Крім того, європейську славу Іванові Вернадському принесло
його дослідження з історії італійської економічної думки.
Однак в енциклопедії замість Івана Вернадського міститься розлога розповідь про його славного
сина Володимира Вернадського, засновника вчення про ноосферу. Таке «заміщення» викликає
подив. Чим воно викликане – важко збагнути!
Вернадський добре володів українською мовою, в його домівці часто співали українські пісні.
Вчений мав велике зібрання українських книжок.
…Хочеться сподіватися, що у нинішньому XXI столітті, спадщина Івана Васильовича буде
оцінена належним чином і його економічні праці ще принесуть користь нашій державі. Твори
вченого і до сьогодні зберегли свою наукову цінність.
