ГОЛОСОВКЕР Яків Еммануїлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник, філософ, перекладач.
З міщанської родини. Батько, Голосовкер Е., – лікар.
Народився 23 серпня (4 вересня) 1890 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 20 липня 1967 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на цвинтарі селища
Передєлкіно Московської області.
Закінчив Київські класичну гімназію і історико-філологічне відділення університету.
Працював викладачем московського Вищого літературно-художнього інституту,
Як літератор дебютував поетичною збіркою «Сад моєї душі» (1913).
Потім настала черга наступних доробків: «Життя (біос) і творчість Сафо, старогрецької поетеси VI ст. до Р.Х. і новела про Харакса, брата Сафо, і гетеру-рабиню Доріху на рубежі VII і VI ст. до
Р.Х.», «Суб’єкт пізнання у філософії Ріккерта», «Лірика – трагедія – музей і площа», «Переказ про
кентавра Хірона», «Достоєвський і Кант», «Перекази про титанів».
Рукопис книги «Імагінативний абсолют» видрукуваний в уривках лише через двадцять років після
смерті Г.
Перекладав Ф. Гьольдерліна, Ф. Ніцше, античних ліриків.
Що стосується особистого життя, то за те, що Г. повісив у себе на стіну портрет Ф. Ніцше, його
засудили на 3 роки концтаборів і заслання (1936).
У Москві в Центральному Домі працівників мистецтва пройшов вечір пам’яті нашого земляка
(1987).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – В. Брюсов, С. Крижанівський, М. Булгаков, Ю.
Айхенвальд, Л. Озеров, О. Форш та ін.
***
ГОЛОД РОЗУМУ
, з життєвого кредо Я. Голосовкера
Голод Ерісіхтона – голод невситимий, нічим не угамований. Така й трагедія розуму: ніяке знання
не може вгамувати голоду думки, її голоду, і вона у результаті сумнівів, втративши всі підстави
знання, з’їдає сама себе.
ВИЩИЙ ІНСТИНКТ, з творчого кредо Я. Голосовкера
Свобода творчості найдорожча володареві інтимно...: поетові, філософові, художникові: а також і
справжньому ученому. Вона – голос інстинкту, який живе в них.
ЦИНІЗМ І ЛЮТІСТЬ, з дослідження Я. Голосовкера «Імагінативний абсолют»
Гальмування уяви, гальмування її свободи пізнання і творчості завжди загрожує самій культурі
вакуумом, порожнечею. А це означає: загрожує заміною культури технікою цивілізації, яка
прикривається великими гаслами людського оптимізму і самовдоволення, а також
супроводжуваною великою метушнею в порожнечі, за якою неминуче слідує відчуття нісенітниці
існування зі всіма наслідками, котрі звідси витікають: втомою, пошуками сп’яніння, прихованим
страхом, етичною байдужістю та іншими продуктами цинізму і лютості.
ЗДІЙСНЕННЯ НЕЗДІЙСНИМОГО, з книги Я. Голосовкера «Логіка міфу»
Кожен вид знання має свою структуру. Але разом із структурою знання існує й структура помилки
і неуцтва.
Разом із структурою світла існує структура мороку – у тому числі і духовного мороку. А якщо є
структура помилки, неуцтва і духовного мороку, то не неможлива і структура чудового. Оскільки
координовані помилки можуть розглядатися як система помилок, остільки і координовані
«чудеса» можуть розглядатися як система чудового. А де є система, там є і логіка. Отже, можлива
і «логіка чудового».
...Закон абсолютного досягнення мети визначає абсолютність подолання перешкоди або
вирішення заданого герою завдання. Звідси – виконання невиконуваного, досягання недосяжного,
здійснення нездійснимого.
СВІТ-МАРЕВО, з оцінки книги Я. Голосовкера книги «Логіка міфу» Н. Брагінською
Чужий погляд в світ дивний, нещадний, яскравий і невірний, мов марево.
НАБЛИЖЕННЯ ДО УНІВЕРСАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ, з дослідження Н. Марчун «Теорія
фольклору»
У вченні Я. С. Голосовкера про «імагінативний абсолют» знаходимо певне наближення до тієї
універсальної філософії творчої діяльності людини, котра так необхідна тепер пострадянській
гуманітарній науці. ...Деякі основні його ідеї й раніше обговорювалися в науці, зокрема, – за
архівним рукописом – на сторінках розвідки Є. М. Мелетинського «Поетика міфу». Термін
«імагінація» в інтерпретації Я. С. Голосовкера поєднує значення власне «уяви» (imaginatio) та
пізнавальної діяльності людини.
Головною ідеєю філософа є апологія могутнього «інстинкту культури», що тільки й спроможний
врятувати людство від «світового вакууму» та інфекції «морального нігілізму». ...У розробленій
філософом гносеології творчої діяльності той же «дух» як інстинктивний потяг до постійності або
абсолюту у вищих регіонах культури, цебто як скерування до досконалого, до безумовного, до
ідеалу, виявляє себе силою діяльності уявлення, що втілюється у творчі форми культури, в її
культурімагінації: філософію, мистецтво, релігію, науку.
Цей підхід підкреслює принципову єдність названих форм «культурімагінації», до яких можна
додати й синкретичну – фольклор.
ДЕРЖАВА – ДУРЕНЬ, з післямови Н. Брагінської
Після революції Голосовкерові, як і іншим людям його кола, доля пропонувала два шляхи:
«спеца» і «емігранта». Спочатку він спробував першу роль, в 1922-му – другу, поїхав до
Німеччини «продовжувати освіту» – проте повернувся. Сам Голосовкер пояснював причину:
– Якось не вірив я, що все це так надовго. Мені Лосєв говорив ще тоді: «Що ви, Якове
Еммануїловичу, все бунтуєте? Ця історія з більшовиками років на двісті».
А я не вірив і не вірю зараз. Скільки у нас пройшло нової ери? Сорок чотири роки? Ну, років
двадцять п’ять – тридцять ще, можливо, і протягнеться. Якщо держава у нас дурень, не може ж
вона всіх зробити дурнями.
ПОВНЕ АНУЛЮВАННЯ, з розвідки В. Жулая «Визначальний модус творчої уяви в
міфологічному просторі (за Голосовкером)»
Діяльність уяви напряму пов’язана з мисленням і може бути визначена, загалом, як здатність
створювати нові образи і смисли. При цьому найсуттєвішим залишається питання наскільки
довільною є уява і чим вона відрізняється від фантазії. Якщо уява означується як щось менш
довільне ніж фантазія, то чи співпадає вона з «мисленням образами», і, більш того, з «мисленням
смислами», як говорить про це Голосовкер: «Мислення образами як діяльність уяви є одночасно
мислення смислами. В так званому міфологічному мисленні це дано оголено: там образ є смисл і
значення».
...Проте Голосовкер намагається показати не тільки реальність імагінативного світу (як,
наприклад, вищої, в людському самовизначенні, реальності, – і це було б зрозуміло), але і його
фізичність: «І при всьому цьому ніякої трансцендентності-потойбічності, ніякої метафізики.
Навпаки, – бог, душа, саме безсмертя в цьому світі чудесного тілесні, фізичні». В чому ж їх
фізичність? Очевидно в тому, що на відміну від сучасної людини, яка розповідаючи казку знає, що
це казка, давні греки творячи і розповідаючи міфи не проводили чіткої грані між ними і реальним
життям.
...Серед багатоманітних означень імагінативної логіки, які у Голосовкера ніби «відштовхуються», від занурення в міфічну реальність домінує інтенція визначальності для творчості цілісної
невідчуженої дії, «абсолютне досягнення мети». Недосягання мети «означає анулювання
найчарівніших предметів і істот. Не виконавши своєї функції, вони позбавляються тим самим
свого смислу і разом з анулюванням їх смислу, анулюються вони самі».
НЕ РАЦІО, з нарису В. Сильченка «Пасинки нашої пам’яті»
Розмірковуючи про Голосовкера, не можна не відзначити його титанічну роботу з аналізу
старогрецької міфології, який став класикою навіть на тлі десятків (чи сотень?) тисяч праць на цю
тему. ...Завдяки ньому ми розуміємо, що античний міф – це не просто казочка, а ціла ідеологічна
система, яка допомогла стародавнім вибудувати своє світобачення. Логіка і уява можуть
співіснувати, і їх співдружність надзвичайна плідна – ось генеральна ідея доробків ученого.
Але головне – це, безумовно, «Імагінативний абсолют». Голосовкер досяг цією (не виданою
повністю) книгою якщо не перевороту, то величезного якісного стрибка, порівнянного з проривом
Шопенгауера з його «світом як волею» і Ніцше з його «волею до влади».
Голосовкер вважає найголовнішим не раціо, а... уяву (імагінацію) як творчий початок людини і
пропонує вважати його сенсом людського існування в «світовому вакуумі, піднесеному людині
наукою».
СПАЛЕНИЙ РОМАН, з довідки «Яків Голосовкер. біографія» на belletrist.ru
Три роки провів на каторзі у Воркуті. Право московської прописки йому повернули лише в 1943-
му. У ці роки він пізнав трагедію загибелі від вогню своїх творів: художник, якому довірив
напередодні арешту рукописи, вмираючи, спалив їх.
І Голосовкер зайнявся відновленням втраченого. Певною мірою відновив і прозаїчний твір, події
якого розгортаються у Москві кінця 1920 року, – він під назвою «Спалений роман» надрукований
в журналі «Дружба народів» (1991) і перекладений іноземними мовами.
НЕ УСІ – ГВИНТИКИ, з статті P. Фpумкіної «Логіка життя Якова Голосовкера»
Я дізналася історію книги Голосовкера «Достоєвський і Кант»... Знехтуваний рукопис із словами
«Ну, Достоєвський – це ще куди не йшло, але ще й Кант?!» був вручена співробітникові
видавництва Євгенію Михайловичу Кляусу для повернення авторові – вони, виявляється, жили по
сусідству.
Є. М. Кляус знайомий з Яковом Еммануїловичем не був, і, як я зрозуміла, залишаючись фахівцем
іншої галузі, про Голосовкера взагалі не чув. Проте заголовок рукопису здався йому цікавим, він
відкрив її дорогою – і відірватися вже не зміг.
Ось переді мною ця книжечка 1963 року видання, прізвище редактора на останній сторінці, як
ведеться, дрібним курсивом; дещо нижче ціна – 21 копійка.
Тільки через 25 років ми почули, що, виявляється міг зробити рядовий редактор, який не побажав
бути гвинтиком. Чому ж ми не пишемо про тих, хто нас оточує? Адже це і є усвідомлення себе в
потоці історії!
ЗАМКНУВСЯ У ЧУЖІЙ ЕПОСІ, з вірша Ю. Айхенвальда, присвяченого Я. Голосовкеру
Кто прав, титаны или боги?
Я думаю о старике;
Он заперся в чужой эпохе,
Как в собственном особняке.
.................................................
На нем ничто не удержалось -
Ни дом, ни чувство, ни семья,
Ни человеческая жалость,
Ни право пожалеть себя.
Он жил один в пустынном доме
И охранял игру теней.
Он хорошо писал о ней...