ЛИТВАК Анатолій Михайлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: американський.
Кінорежисер. Творець першого в світі антифашистського фільму «Визнання нацистського
шпигуна» (1939).
З дворянської родини.
Народився 5 травня 1902 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 16 грудня 1974 р. в м. Неї-Сюр-Сені (Франція).
Навчався на філософському факультеті Петроградського університету.
Працював режисером фабрики «Півзахідкіно» (1922-1923), декоратором, асистентом режисера,
режисером в Парижі (1924-1929), режисером голлівудських студій «Wamer Brothers» і «XX
Century Fox» (1936-1964).
Служив, беручи участь у військових діях, в армії США (1942-1946).
Лауреат премії гільдії режисерів Америки (1949).
Володар призу Венеціанського міжнародного кінофестивалю.
Кавалер французьких ордена Почесного легіону і Військового Хреста.
Знімав комедії, пригодницькі стрічки, мелодрами.
Як кінорежисер дебютував фільмом «Тетяна» (1923).
Потім настала черга стрічок «Серце і долари» (1924), «Найюніший піонер» (1925), «Доллі робить
кар’єру» (1932), «Пісня однієї ночі», «Цей старий шахрай» (обидва – 1933), «Екіпаж», «Кале
Дувр» (обидві – 1935), «Маєрлінг» (1936), «Жінка, яку я кохаю» (1937), «Товариш» (1937),
«Дивовижний доктор Кліттерхауз» (1938), «Сестри» (1938), «Все це і небо на додаток» (1940), «Це
перш за все» (1942), «Нацисти наступають» (1943); «Розділяй і володарюй» (1943): «Битва за
Росію» (1944), «Битва за Китай» (1944), «Війна прийшла до Америки» (1945), «Довга ніч» (1947),
«Зміїна яма» (1948), «Рішення перед світанком» (1951), «Акт любові» (1954), «Глибоке синє море»
(1955), «Подорож» (1958), «П’ять миль опівночі» (1962), «Ніч генералів» (1967).
Не сприйнявши більшовицького режиму, емігрував: спочатку – до Франції (1925), потім – до
Німеччини (1929), а далі – до США (1936).
Серед друзів та близьких знайомих Л. – Є. Вахтангов, В. Меєрхольд, Ф. Капра, С. Лорен, С.
Магарілл, М. Бабанова, Я. Кіпур, Л. Харвей, М. Шнайдер, Х. Бор, Ш. Ванель, Ж.-П. Омон, Ш.
Буає, К. Кольбер, Е. Робінсон, Е. Флінн, Б. Дейвіс, Х. Богарт, К. Трейвор та ін.
***
ОЧИМА СОЛДАТІВ
, з життєвого кредо А. Литвака
Я щасливий, що бачив війну радянського народу так, як бачили її солдати.
УСПІХ, УСПІХ, ЩЕ РАЗ – УСПІХ, з статті В. Шелохаєва «Литвак Анатолій Михайлович»
Справжній успіх прийшов до нього з постановкою «Маєрлінга». Це була найбільш зріла робота:
високий рівень культури, ерудиція, добрий смак, інтуїція художника допомогли з граничною
достовірністю показати епоху, прикмети побуту і часу, зовнішню атрибутику Габсбурзького
імператорського двору і разом з тим максимально «олюднити» хрестоматійні, майже умовні
історичні персонажі.
Роман кронпринца Рудольфа і юної Марії Вечери з’явився на екрані як історія великого кохання.
Істотне значення мав при цьому вибір виконавців головних ролей. Здатність «вгадати» актора,
побачити його основні переваги і уміло їх використовувати стала невід’ємною рисою
режисерського таланту... Успіх фільму означав визнання високого рівня професіоналізму.
З 1936 р. його ім’я надовго пов’язане з кінопродукцією Голівуду. У США Литвак досить швидко
завоював репутацію режисера, якого відрізняли добрий європейський смак, прекрасне відчуття
стилю, ретельність, відточеність найдрібніших деталей в роботі, організаторський талант і уміння
швидко досягати мети в рамках висунутих завдань. Завдяки цим якостям він як художник не мав
яскравої індивідуальності, створював стрічки, які мали практично постійний глядацький і
комерційний успіх.
...За загальним визнанням, кращим з них («воєнних» – авт.) був фільм «Битва за Росію». Вдало
комбінуючи уривки з радянських історико-патріотичних художніх фільмів («Олександр
Невський», «Петро Перший» тощо) і документальні кадри, Литвак зумів емоційно документально
достовірно показати всю тяжкість тих випробувань, які припали на долю радянського народу, його
стійкість і мужність в боротьбі з фашистською Німеччиною. Для зйомок режисер виїжджав на
фронт, певний час провів у Полтаві, звідки радянські і американські літаки вилітали на захід
бомбувати німецькі з’єднання. Під час одного з нальотів Литвака поранило.
...Низка зайнятих в його картинах артистів удостоювалися престижних нагород.
Останнім фільмом Литвака стала екранізація одного з кращих детективних романів відомих
французьких письменників П. Буало і Т. Насержака «Пані в автомобілі, в окулярах і з рушницею»
(1970). У ньому режисер залишився вірним собі: режисура, прекрасна акторська робота Стефані
Одран плюс всі необхідні доданки комерційного успіху.
ХОРЕОГРАФІЯ ДЛЯ РЕЖИСЕРА, зі спогадів Л. Лопато
У тому ж пансіоні проводив літо Давид Лішин. Він незабаром став чоловіком третьої російської
«бебі-балерини» Тетяни Рябушинської, котра походила з родини московських текстильних
фабрикантів-мільйонерів. Тетяна вчилася у Матільди Феліксівни Кшесинської і була гордістю її
школи.
Давид виїхав з нею згодом до Голівуду, де поставив хореографічні номери до декількох
американських фільмів, працюючи з кінорежисером Литваком.
ТЯЖІВ ДО ЄВРОПИ, з статті А. Палахнюка «Наші люди в Голівуді»
Під час Другої світовій час війни Анатоль Литвак працював в документальному жанрі, зокрема,
зняв одну з картин серіалу «За що ми воюємо» – «Битву за Росію», а в кінці сорокових років -
декілька блискучих тріллерів.
Найзнаменитішим фільмом Литвака після «Зміїної ями» стала «Анастасія. Таємниця Ганни» з
Інгрід Бергман і Юлом Бріннером в головних ролях, яка з величезним успіхом демонструвалася по
всьому світу (окрім СРСР, природно: історія спадкоємиці Романових, яка вижила, поставлена
емігрантом, – не кращий варіант для радянського прокату).
Всього в Америці режисер зняв 23 картини.
Не зважаючи на пошану голлівудських продюсерів, останні десять років життя Литвак вважав за
краще працювати в Європі.
НЕ ВИСТАЧАЛО ВБИТИХ НІМЦІВ, з книги С. Школьникова «В об’єктиві – війна»
6 червня 1944-го союзники відкрили, нарешті, другий фронт. У передових частинах десанту, що
висадився на побережжі Франції, були і наші колеги – американські та англійські кінооператори.
...На початку осені ...мене викликали до Москви і запросили на зустріч з американським
фронтовим кінорежисером полковником Анатолієм Литваком. При форсуванні Ла-Маншу він
разом з своїм співвітчизником, відомим кінорежисером Френком Капроном, очолював союзну
кінохроніку Америки, Англії і Канади.
На зустріч з Литваком прийшли кінорежисери Всеволод Пудовкін, Олександр Довженко, Ілля
Копалін, Леонід Варламов, фронтові оператори Теодор Бунімович, Борис Небилицький, Борис
Шер, Рувім Халушаков і я. Литвак привіз для показу в Москві перші стрічки американських,
англійських і канадських кінохронік про висадку союзників в Нормандії.
Американського режисера цікавило, як працюють радянські кінохроністи на фронті, якими
камерами знімають. «Ми схиляємося перед мужністю радянських фронтових операторів», – сказав
він.
Пудовкін поцікавився, як знімають бойові дії американські оператори.
– Висадку на фронті протяжністю п’ятдесят кілометрів знімали двісті професійних операторів, –
почав пояснювати Литвак. – Вони готувалися до вторгнення до Європи разом з армією два з
половиною роки. Для кінооператорів були зроблені спеціальні укриття на десантних баржах.
Багатьох солдатів навчили користуватися 16-міліметровими кіноапаратами, і тепер вони теж
ведуть зйомки – безпосередньо в ході бою. Такі ж легкі кіноапарати встановлені на літаках, і
льотчик, натискаючи гашетку кулемета, синхронно включає і кіноапарат.
Я слухав і думав про наших ста п’ятдесяти операторах, – всього ста п’ятдесяти, які працювали на
фронті протяжністю в декілька тисяч кілометрів.
У переглядовому залі Литвак став коментувати те, що показувалося на екрані. Плівка не була
змонтована, частини просто склали в логічному порядку.
Переглянутий матеріал справляв прекрасне враження. Особливо вражали загальні плани, серед
них виділялася ділянка Ла-Маншу, забита крейсерами, есмінцями, десантними баржами, іншими
допоміжними судами... На задньому плані висіли в небі аеростати загороди, а над ними йшли
хмари бомбардувальників і винищувачів. Десантні баржі майже упиралися носом в берег. З них
висаджувалися піхотинці, виповзали танки, артилеристи викочували гармати...
Литвак говорив, що цю армаду техніки, яка навалилася на німців, просто неможливо було
стримати. Але виявилось, що її ніхто по-справжньому і не стримував. Глядач побачить лише
одного убитого німця. Він лежав на піску в повному обмундируванні, проте босий. Литвак із
сміхом відзначив:
– Бачите цього убитого німця без чобіт? Наші солдати здерли їх раніше, ніж кінооператор встиг
його зняти.
Ми домовилися з американським режисером про візит у відповідь. Але ніхто тоді не міг
припустити, що незабаром після війни опуститься «залізна завіса», котра роз’єднає нас на
десятиліття.
«ЗМІЇНА ЯМА» ЗАБУТТЯ, з замітки О. Федорова «Анатоль Литвак: попутним вітром на Захід»
Курсуючи між Берліном і Парижем, він працював в театрі, писав сценарії, монтував фільми,
відточував майстерність режисури, асистуючи європейським метрам. У 1930 році підписав
контракт з німецькою фірмою UFA і зняв свій перший західний фільм.
У післявоєнні роки режисирував психологічні драми, одна з яких – «Зміїна яма» – мало не вперше
в світовому кіно так пильно розповіла про будні психіатричної клініки.
Усесвітній успіх (виключаючи, СРСР, зрозуміло, де фільм був заборонений для публічної
демонстрації) мала його «Анастасія». Ця мелодрама була для Інгрід Бергман тріумфальним
поверненням до Голівуду після любовно-творчих «римських канікул» з батьком неореалізму
Роберто Росселіні. Актриса, котра зіграла чудовим чином воскреслу на Заході Велику княжну
Анастасію Миколаївну Романову, одержала за цю роль премію «Оскар», а Анатоль Литвак
учергове заявив про себе, як про професіонала високого класу.
На жаль, і за життя, і після смерті про нього майже не згадували.
