НАСЛЄДОВ Дмитро Миколайович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Фізик. У фізиці існує науковий термін «Тунельні діоди Наслєдова».
З міщанської родини. Батько, Наслєдов М., – коректор.
Народився 12 серпня 1903 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 8 січня 1975 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Закінчив одну з Київських гімназій, фізико-математичний факультет Київського державного
університету (1924).
Працював лаборантом Київського рентгенівського інституту (1924-1927), викладачем Київського
державного університету (1927-1930), завідуючим лабораторією, заступником директора
Ленінградського фізико-технічного інституту (1930-1973), викладачем Ленінградського
політехнічного інституту (1937-1975).
Член-кореспондент німецької академії наук і літератури в Майнці (1968).
Член Французького фізико-хімічного товариства.
Заслужений діяч науки і техніки РРФСР (1964).
Лауреат Державної премії СРСР (1974).
Лауреат Ленінської премії (1964).
Спеціалізувався з проблем фізики і техніки напівпровідників, фізики твердого тіла, дозиметрії.
Досліджував з’єднання типу АIII-ВV; електричні, оптичні, фотоелектричні, люмінесцентні
властивості нових матеріалів; вказав на можливість стимулюючого випромінювання з p-n-
переходу в арсеніді галію і спостерігав його; розробив технологію отримання монокристалів
арсеніду галію і арсеніду індію та електронно-діркових переходів на їх основі; створив
фотоелектричні перетворювачі сонячної енергії з високим ККД, високочутливі приймачі
випромінювання для різних областей спектру, тунельні діоди.
Друкувався в журналах "Українські фізичні записки", "Вісник рентгенології і радіології", "Журнал
Російського фізико-хімічного товариства", "Успіхи фізичних наук", «Physikalische Zeitschrift»,
«Zeitschrift fur Fhysik», «Annalen der Physik», «Strahlentherapie».
Як вчений дебютував працею з іонізації твердих діелектриків рентгенівськими променями і їх
високовольтної поляризації.
Потім настала черга низки підручників з фізики електронних процесів, багатьох науково-
популярних книг, брошур.
Серед друзів та близьких знайомих Н. – А. Іоффе, В. Лашкарьов, Н. Горюнова, В. Галаванов, К.
Виноградова, Т. Данилова, В. Євстропов, Б. Царенков, В. Лопатинський, Т. Лагунова, С. Ривкін, В.
Сєдов, Ю. Сметаннікова, Ю. Попов, О. Омельяненко та ін.
***
ФІЗИКА СТАЛА ІНШОЮ
, з професійного кредо Д. Наслєдова
Фізика перестала бути лише загальноосвітнім предметом.
ОЧОЛЮВАВ КИЇВСЬКУ НАУКОВУ ШКОЛУ, з кореспонденції В. Симкович «Жорес
Алфьоров: мікроелектроніка знищила робітничий клас»
Фізика наноструктур і нанотехнології виникла на основі вибуху у фізичній науці, події 20-х років
минулого століття. На успіхах квантової теорії, закладеної у тому числі і ученими так званої
київської фізичної школи.
І ось що дуже цікаво: керував цією невеликою групою київських фізиків-студентів Дмитро
Миколайович Наслєдов, якому а той час самому було трохи більше за двадцять.
У 30-му році Іоффе запросив їх до свого фізико-технічного інституту. І буквально через рік, у віці
27 років, Наслєдов став заступником директора з наукової роботи.
Як сказав мені колись видатний британський вчений Рудольф Паєрлс, між іншим, свого часу –
співробітник Харківського фізико-технічного інституту, «це був такий золотий час фізики, коли
першорозрядні люди робили геніальні роботи, а другорозрядні – першокласні».
ЗАПОЧАТКУВАВ ЕРУ ОПТОЕЛЕКТРОНІКИ, з статті О. Омельяненка, Н. Колчанової, М.
Михайлової і Ю. Яковлєва «Роль Дмитра Миколайовича Наслєдова в становленні і розвитку
фізики і техніки напівпровідників AIIIBV»
Дослідження з’єднань AIIIBV в Радянському Союзі розпочалися в першій половині 1950-х років у
фізико-технічному інституті АН СРСР. Дмитро Миколайович Наслєдов, заступник директора
інституту і завідувач лабораторією напівпровідників, ухвалив рішення підтримати роботи Н.
Горюнової з антимоніду індію і розширити їх на весь клас матеріалів даного типу (In,Ga, Al, Sb,
As, P).
Потрібні були велика наукова сміливість і передбачення, аби ухвалити подібне рішення.
З’єднаннями AIIIBV на той час займалася ще лише одна лабораторія в світі – лабораторія
професора Велькера у ФРН. Світ був безоглядно захоплений германієм і кремнієм. Здавалося, що з
цими елементарними напівпровідниками, котрі підняли електроніку на абсолютно новий ступінь,
принципово не може конкурувати жоден складніший матеріал. Час показав інше.
...Вже до кінця 50-х – на початок 60-х років робота дала свої перші результати. Очищення,
легування і вирощування кристалів можна було проводити подібно до того, як це робилося для Ge
і Si, технологічні проблеми також поступово вирішувалися. В. В. Галаванов і К. І. Виноградова
одержали і досліджували найчистіші в світі кристали InSb.
...Принципово нові ефекти в таких кристалах склали надалі новий розділ фізики напівпровідників.
Коло тих, хто працював з AIIIBV, як і сама тематика, тепер стрімко розширюються. Група AIIIBV
у Фізтеху перетвориться в лабораторію електронних напівпровідників. Під патронажем Д. М.
Наслєдова виникають центри робіт з AIIIBV в інших містах Радянського Союзу (Баку, Кишиневі,
Орджонікідзе і т. д.). У змагання вступають інститути Москви, України, зарубіжні лабораторії. В
умовах швидкої зростаючої конкуренції лабораторія Д. М. Наслєдова робить ривок, який визначив
головну лінію в долі AIIIBV.
У надрах лабораторії формується новий революційний напрям твердотільної фізики і техніки –
оптоелектроніка.
У 70-і роки разом з розширенням тематики стрімко виникають нові методики дослідження. На
величезний практичний інтерес у світі до домішок кисню і елементів заліза, що дозволяє одержати
напівізолюючі кристали арсеніду галію, швидко реагує лабораторія Д. М. Наслєдова. Творчий
колектив в найкоротший строк входить до числа визнаних провідних колективів світу, які
займаються цією проблемою.
Школа Д. М. Наслєдова висунула Радянський Союз в число передових держав з освоєння нових
матеріалів.
НАЙЧИСТІШІ У СВІТІ КРИСТАЛИ, з статті В. Вул і В. Коломійця «Пам’яті Дмитра
Миколайовича Наслєдова»
Роботи Д. М. Наслєдова мали істотний вплив на розвиток напівпровідникової електроніки як в
Радянському Союзі, так і за кордоном.
Він брав безпосередню участь в дослідженнях електропровідності і випрямляючих властивостей
закису міді і селену. Ці дослідження перебували біля витоків розвитку напівпровідникової фізики
сприяли розвитку виробництва селенових випрямлячів.
Головна справа наукового життя – дослідження нового класу напівпровідників – з’єднань типу
АIIIBV. Цим з’єднанням судилося зіграти революційну роль в напівпровідниковій електроніці, і
роботи Дмитра Миколайовича та його школи заклали міцний фундамент для успіхів в цій
найважливішій області науки і техніки.
У лабораторії Д. М. Наслєдова вже в 50-і роки були одержані найчистіші в світі кристали
антимоніду індію, розроблена технологія отримання монокристалів арсеніду галію і арсеніду
індію, технологія отримання електронний-діркових переходів на їх основі; досліджені електричні,
оптичні, фотоелектричні люмінесцентні властивості нових матеріалів; виявлені і вивчені нові
фізичні явища, пов’язані з особливостями енергетичного спектру і перенесення носіїв заряду в
з’єднаннях ΑΙ ΠΒν.
Були розроблені і створені фотоелектричні перетворювачі сонячної енергії з високим кпд.,
високочутливі приймачі випромінювання для різних областей спектру, тунельні діоди і багато
інших приладів.
Дослідження цього циклу лягли в основу нових областей фізики твердого тіла –
напівпровідникової квантової електроніки, інжекційної люмінесценції, напівпровідникових
джерел світла, оптоелектроніки.
ЗАЧАРОВУВАВ СЛУХАЧІВ, з інтерв’ю В. П. Лопатинського В. Саприкіну і Р. Владову
– Розкажіть про своїх вчителів, кого з них ви найбільше запам’ятали?
– У інституті було дуже багато педагогів, яких хотілося наслідувати: і в стилі ведення лекцій, і в
культурі поведінки, і в спілкуванні з людьми. Я дуже сприйнятлива людина і постійно відчував
вплив на себе тих людей, які того, поза сумнівом, заслуговували.
Серед них, наприклад, Дмитро Миколайович Наслєдов, який викладав у Вищому Ленінградському
училищі зенітної артилерії, евакуйованому до Томська. Він вільно володів матеріалом;
артистично, красиво його висловлював і це звичайно зачаровувало.
Багато фізиків, які слухали його в ті роки, були під враженням цього стилю: він розповідав про
проблеми фізики так, що вона здавалася живою, відкритою для нових звершень наукою.
НИНІШНІМ МОЖНОВЛАДЦЯМ НЕ ДО НАУКИ, з інтерв’ю Ж. Алфьорова Н. Алексютіній
СРСР і США – єдині країни, де велися дослідження у всіх областях природних і технічних наук. Я
відчував і радість і гіркоту одночасно, коли в 2000 році на «круглому столі» нобелівських
лауреатів 2000 року нобелівський лауреат з економіки Джон Хекман, який сидів поряд зі мною,
сказав: «В другій половині ХХ століття науково-технічний прогрес в світі визначався змаганням
СРСР і США, і дуже шкода, що це змагання закінчилося».
Це правда. Коли почалися важкі 1990-і роки, то, на мій погляд, міжнародне наукове
співтовариство піклувалося про збереження нашої науки більше, ніж власні можновладці.
Втім, престиж наукового співробітника почав падати ще за радянських часів. Збиток науці часто
наносився чиновниками, бюрократами, і, наприклад, величезний камінь в науку і освіту «кинув»
Микита Сергійович Хрущов в 1955 році, коли випадково дізнався, що, виявляється, учені мають
дві зарплати: одну як наукові співробітники, а іншу – як викладачі за сумісництвом. Такий
порядок не відповідав тодішній ідеології, і сумісництво була заборонено.
Коли це сталося , то три люди в інституті – Борис Павлович Константинов, великий учений,
залишився деканом фізмеху і завідувачем кафедрою на громадських засадах. Так само вчинили
Георгій Абрамович Грінберг і Дмитро Миколайович Наслєдов. Проте інші викладачі звільнилися,
і коли через десять років ухвалу скасували, на відновлення зруйнованої системи пішли роки.
Так, ламати – не будувати, а втрати, які в науці останнім часом – жахливі. Тепер, навіть якщо ми
піднімемо зарплату до 1000 доларів і проведемо реформи, не можна розраховувати на те, що
люди, котрі працюють за кордоном, повернуться.
...Коли я отримав Нобелівську премію, то у мене виникла ідея віддати одну третину цієї нагороди
нашому науково-освітньому центру. Мій син запропонував інший шлях: заснувати Фонд
підтримки освіти і науки і хоч невеликою сумою, але підтримати вчителів, школярів, аспірантів.
Принцип стипендій і премій ефективніший. Так ми і вчинили.
Наш фонд небагатий, проте ми виплачуємо стипендії школярам, студентам, аспірантам, вчителям.
Через різні причини стипендії також одержують школярі Волгограду, однієї сільської школи під
Білгородом, сільської школи в Корсунь-Шевченківському районі в Україні і всі вдови членів
Академії наук в Санкт-Петербурзі.
