ПРОКОПОВИЧ Єлисей (Єлеазар)
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Державний діяч, священик, письменник, видавець, перекладач. В чернецтві – Феофан (1705).
З купецької родини.
Народився 17 (27) квітня 1677 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 8 (19) листопада 1736 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Останніми словами мислителя були: «О, голово, голово, розуму впившись, куди ся прихилиш?».
Похований в Новгородському Софіївському соборі.
Навчався в початковій школі при Києво-Братському монастирі, Києво-Могилянській колегії (1687-
1696), Римській єзуїтській грецькій колегії св. Афанасія (1698-1701).
Був викладачем (1705-1711), ректором (1711-1716) Києво-Могилянської академії, ігуменом Києво-
Братського монастиря (1711-1716), єпископом Псковським (1718-1725), архієпископом
Новгородським (1725-1736).
Другий віце-президент Святого Синоду (1721).
Перу нашого земляка належать наступні філософські і політичні доробки: «Слово ...у тиждень
митаря й фарисея, на честь молодих Симеона Мировича й Ганни Забілівни», «Володимир» (обидва
– 1705), «Про ярмо незручноносиме» (1712), «Родовід великих князів і царів російських» (1717),
«Перше навчання отрокам» (1720), «Духовний регламент», «Розшук історичний...», «Про шлюби
правовірних осіб з іновірних міркувань», «Про піднесення імені патріаршого в церковних
молитвах» (усі – 1721) «Про правила причту церковного й чина чернечого», «Правда волі
монаршої у визначенні спадкоємця держави своєї» (обидва – 1722), «Міркування про книгу
Соломонову, названу «Піснею пісень», «Історія про обрання й сходження на престол ...государині
Ганни Іванівни» (обидва – 1730), «Подяка від служителів домовиків економові Гарасимові за
солод нововигаданий» (1735).
Буквар «Перше навчання отрокам» впродовж 1720-1724 рр. витримав 12 (!) видань в Росії і 7 – в
Сербії. Друкувався також англійською та німецькою мовами.
Широкі відомі були у свій час і проповіді П.: «Слово в день народження ...Петра Петровича»,
«Розмова громадянина з селянином і співаком або дячком церковним», «Розмова тектона, тобто
древо справи, з купцем» (усі – 1716), «Слово в тиждень осмуюнадесять», «Слово похвальне на
тезоіменитство ...Катерини» (обидві – 1717), «Слово про владу й честь царську», «Слово в день
святого благовірного князя Олександра Невського» (обидві – 1718), «Слово про мир, укладений
імперією Російською й короною швецькою» (1722).
Також наш земляк автор віршів: «Про папську сентенцію стосовно Галілея», «За могилою Рябою»,
«Всяк себе в допомогу Всевишнього», «Геть відійди, геть», «Ї. І. В. на приїзд до підмосковного
села Владикіно».
Переклав з латини «Зображення християно-політичного владаря, символами пояснене» Ф. Д. де
Сааведри.
Багато поезій нашого земляка стали піснями: «За могилою Рябою», «Геть відійди, геть», «Всяк
себе в допомогу Всевишнього», «Міцний той, хто на Бога сподівається», «Плаче пастушок». Так
що недарма В. К. Тредіаковський порівнював П. з Горацієм.
Взагалі П. – найчастіше друкований за життя письменник першої третини XVIII ст.
До того ж, з іменем нашого земляка багато чого пов’язано зі словом «вперше». Наприклад, він –
перший теоретик питань держави й права на теренах Російської імперії; написавши « «Родовід
великих князів і царів російських», вперше запровадив принципи історичності творів,
наполягаючи на неприпустимості вимислу й суб’єктивізму; вперше в історії російської шкільної
драми звернувся до історичного сюжету; вперше у російській поезії використав італійську октаву,
алкієву строфу, різноманітив способи римування й строфіку віршів, чергуючи різні за довжиною
рядка.
В цілому творчість П. – сполучна ланка між древньоруською літературою й літературою нового
часу, яка суттєво вплинула на розвиток суспільної думки й літератури XVIII ст.
Залишив після себе Російській Академії Наук велику бібліотеку (бл. 30 тис. книг) та значну
колекцію картин (бл. 170 полотен).
Щоправда, і деякі сучасники нашого земляка, і історики та літературознавці ставлять йому у
провину вірну дружбу з Петром I, найперше називаючи «Слово похвальне про преславну над
військами шведськими перемогу» і «Єпінікіон» (обидва – 1709).
Серед друзів та близьких знайомих П. – Я. Маркович, А. Кантемір, М. Ломоносов, В. Татищев, Г.
Бужинський, Ф. Кролик, Т.-З. Баєр, М. Гнєдич, Петро I, Д. Голицин, О. Меншиков, А. Матвєєв, X.
Вольф, І.-Ф. Буддей, Ю.-С. Шаршмідт, А.-Г. Франк та ін.
***
НЕ БАЖАЮ БУТИ КОМЕДІАНТОМ
, з життєвого кредо Є. Прокоповича
Я люблю справу єпископську й бажав би бути єпископом, якби замість єпископа мені не довелося
бути комедіантом.
СВІТ ЗАЛИШИТЬСЯ НЕЗМІННИМ, з філософських принципів збереження матерії та руху Є.
Прокоповича
Те, що є в людині, може перейти до лева, з лева до черв’яка, з черв’яка до землі, із землі до
дерева…Чи є необхідність, щоб матерія виникала, коли вона переходить з одного тіла в інше?
...Першу матерію не можна ніколи ні створити, ні зруйнувати, також ні збільшити, ні зменшити, і
та, яку створено на початку світу, і якою і в якій кількості створено, такою залишається і буде
залишатися назавжди…
НЕДБАЛЬСТВО І НЕУЦТВО, з підручника з риторики Є. Прокоповича
Чи не прохає помочі у красномовстві наша Батьківщина, коли стільки її славних учеників пішло
зовсім у забуття. Ледве що переказано пам’яті потомства з того, чого довершила вона досі, а це
тому, що не дійшли до нас приклади предків. Таке й старання мусимо зробити, щоб бодай сучасні
вчинки не зосталися з причин нашої недбалості і неуцтва в темноті і в незвістності.
ЩОНАЙПІДЛІШИЙ СЛІПИТЕЛЮ СВІТУ, з вірша Є. Прокоповича «Про папську сентенцію
стосовно Галілея»
Варваре гикавий, щонайпідліший засліплюваче світу!
Що? Налякали тебе Галілеєві світила?
Чи викриває тебе, твої злочини рись гостродумка?
Справді! Кертина брудка бачить не краще, ніж рись .
НЕ БАЖАЮ БУТИ КОМЕДІАНТОМ, з листа Є. Прокоповича Я. Марковичу від 9 серпня 1716
р.
Я люблю справу єпископську й бажав би бути єпископом, якби замість єпископа мені не довелося
бути комедіантом.
ПИВО Й ДРОВА КУПУЄМО, з листа Є. Прокоповича Петру I в 1723 р.
Доручена мені єпархія вельми вбога: грошей збирається дуже мало й за роками нерівномірно,
через що окремі пустища іноді заливає вода і, після розподілу між церковними й будинковими
служителями, мало що на потреби домашні залишається. А торік написано мені з будинку
архієрейського, що після розподілу залишилося грошей рубль тридцять алтинів і чотири гроші,
про що я повідомляв Синод й Сенат у Москві.
А будинок я застав голим, про що можна дізнатися з забраних до скарбниці государевої грошей по
смерті покійного блаженної пам’яті антецесора мого, Йосипа митрополита. І лише на врожай
залишилася деяка надія, але й та мізерна: триста дворів …насилу знайдеться; мор багато лиха
вчинив.
І ще за кілька років до міні й при мені великий недорід був. …Пиво, дрова, іноді навіть й сіно
купуємо; ніде худобину тримати, нікуди коней вигнати.
ЛЕКЦІЇ ПОЗБАВИВ СХОЛАСТИКИ, з «Календаря знаменних дат. 2006»
За період читання курсу богослов’я у Києво-Могилянській академії з 1712 по 1716 рр. Ф.
Прокопович написав сім трактатів, у яких намагався викласти основні богословські догми. Свої
курси Прокопович рішуче звільнив від схоластики, теоретичні висновки зробив на основі
вивчення конкретних фактів і явищ.
В його лекціях є посилання на досліди в галузі оптики, механіки, хімії, гідродинаміки, гірничої,
артилерійської, інженерної практики, містяться поради про виготовлення барометра і
найпростіших геодезичних інструментів.
Він пропагував філософські теорії Декарта, Локка, Бекона, роз’яснював вчення Коперніка і
Галілея. Визнаючи Бога як основу всього сущого, Прокопович задовго до відкриття закону
збереження енергії водночас вважав, що матерія розвивається на основі власних законів, вона не
створюється й не знищується.
Пізніше Прокопович не тільки теоретично обгрунтував необхідність освіти для виховання
громадян, але й виробив цілий ряд практичних принципів розбудови школи: запропонував
відкрити духовні навчальні заклади трьох типів: архієрейські (елементарні) школи, семінарії і
академію, визначив зміст і режим їх роботи, виробив правила діяльності професорсько-
викладацького складу.
ОЧОЛЮВАВ ЦІЛИЙ НАПРЯМОК, з інтернет-порталу Пушкінського Будинку
В 1720 з його ініціативи була відкрита друкарня Олександро-Невського монастиря, яка випускала
в т. ч. підручники, книги для читання.
Наступного року він засновує синодальну школу при Олександро-Невськом монастирі і
майже одночасно відкриває власну у будинку на Карпівці, де мешкає.
Широта програми дозволяла вважати її кращою в Росії. Тут викладалися риторика, фізика,
філософія, математика, музика, малювання, ремесла; навчальні заняття чергувалися з іграми,
фізичними вправами, сценічними виставами. Співоча капела Карпівської школи славилася в
Петербурзі. За 15 років існування цей приватний учбовий заклад закінчило 160 сиріт і дітей з
бідних сімей, яких Прокопович за власний кошт забезпечував книгами, одягом, тощо.
Прокопович володів найбільшої на той час бібліотекою. Вона складала понад три тисячі книг,
виданих у різних містах Європи, більшу частину яких становили теологічні праці (948 назв),
історичні (507), філософські (365), правові (512) видання, праці з природознавства й військового
мистецтва, раритетні слов’янські книги.
В 1720-х рр. цей учений муж очолював цілий напрямок в духовному житті Росії, представники
якого відстоювали розвиток науки й освіти, розвивали просвітительські ідеї.
…Представники церковно-політичної реакції, прагнучи реставрувати патріаршество, розгорнули
боротьбу й проти Прокоповичу. Їхнім знаряддям став Маркел Родишевський, котрий у липні 1726
р. подав до Таємної канцелярії донос на Феофана Прокоповича, Гаврила Бужинського й Феофіла
Кролика, звинувши їх у єретицтві.
КРАДІЖКА ПЕРЛІВ: ПРАВДА ЧИ НАКЛЕП, з путівника «Література XVIII століття і Псков»
28 січня 1725 р. помер Петро I, і почалася неясна пора палацових інтриг, боротьби за владу й за
вплив при дворі й у Синоді. Феофан став однією з найбільших мішеней, і в цій боротьбі його
вороги впродовж декількох років розробляли «псковський слід». Це справа про майнові
розкрадання в псковському архієрейському будинку, яка згодом переросло в обвинувачення в
єретицтві й у яку поступово втягувалося все більше й більше учасників.
Знову й знову то в Синоді, то у Верховній Таємній Раді слухалася справа, з’являлися нові деталі.
Так, улітку 1726 р. печерські старці вислали в Синод речі арештованого архімандрита Псково-
Печерського монастиря Маркела Родишевського, серед яких була єпітрахіль і завіса зі споротими
перлами. Зі слів Маркела з’ясувалося, що він споров перли буцімто за наказом Феофана, а
ієродиякон Адам їх продав.
29 вересня Феофан подає до Верховної Таємної Ради щось начебто пояснювальної записки, а вкупі
з нею – прохання про звільнення його від відшкодування вартості перлів.
Останній сплеск «псковської справи» випадає вже на 1730 р. Напередодні коронації Ганни
Іванівни Іван Носов, інший супротивник Феофана, дворянин новгородського архієрейського
будинку, знову нагадав про стару історію:
Проте цей останній гуркіт грому був уже запізнілим: нова імператриця Ганна Іванівна зійшла на
престол за безпосереднього сприяння Феофана, і тому ніякі свідчення його ворогів не могли
змінити її ставлення до нього. У псковській історії була поставлена остання крапка.
