КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Ямщикова Маргарита [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЯМЩИКОВА Маргарита Володимирівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменниця. Псевдоніми – Ал. Алтаєв, Чужий.

З дворянської родини. Батько, Рокотов В., – фундатор першого Київського народного театру і

першої публічної бібліотеки в Києві, видавець газети «Київський вісник»; донька, Л. Ямщикова-

Дмітрієва, – актриса, літератор (псевдонім – Арт. Феліче).

Народилася 22 листопада (4 грудня) 1872 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Померла 13 лютого 1959 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похована на Літературних

містках ленінградського (Санкт-Петербурзького) Волкового цвинтаря.

Закінчила петербурзькі малювальну школу Товариства заохочення мистецтв і Фребелівські

педагогічні курси.

Свого часу книги М. Ямщикової (Ал. Алтаєва) змагалися за популярністю з книгами М. Горького,

і впродовж десятиліть видавалися великими тиражами, розходячись миттєво. Їх можна розділити

на чотири групи: казки і оповідання для дітей молодшого віку; повісті побутового характеру для

дітей старшого віку; біографії письменників, учених, громадських діячів; історичні романи і

біографії історичних осіб, змальовані на тлі історичних подій.

Друкувалася в газетах «Сільська біднота», «Солдатська правда», «Біднота», журналі «Усесвітня

ілюстрація».

Як літератор дебютувала в журналі «Усесвітня ілюстрація» казкою «Зустріч Нового року» (1889).

Потім настала черга книг «Сніжинки» (1897), «Оповідання про маленьких людей», «Під гнітом

інквізиції» (обидві – 1904), «Ассан-хіз», «Під прапором Башмака» (обидві – 1906), «Чорна смерть»

(1907), «Зірка Італії» (1913), «Від землі» (1914), «В неволі і на волі» (1915).

Перу Я. належить близько 50 життєписів: «Хлопець-поет. Життя С. Я. Надсона», «Мігуель

Сервантес», «Леонардо да Вінчі», «Рафаель», «Мікеланджело», «Шіллер», «До вершин

мистецтва», «Пасинки Академії», «Чайковський», «Бетховен», «Бенвенуто Челліні».

Ім’ям Я. (Ал. Алтаєва) названа одна з вулиць м. Пскова (1971).

У селі Лог Плюсського району Псковської області функціонує меморіальний музей Я.

До 135-річчя з дня народження Я. у псковській бібліотеці «Джерело» пройшла конференція,

присвячена творчості письменниці (2007).

Наша землячка – автор книг мемуарів «Пам’ятні зустрічі», «Біля стін театру».

Серед друзів та близьких знайомих Я. – О. Гориневська, К. Чуковський, Л. Кассіль, М. Морозов,

О. Агін, М. Кузьменко та ін.


***

ЗВЕЛИЧУВАТИ ДУШУ

, з життєвого кредо М. Ямщикової

Лише радісне звеличує душу.

ВИРІШИЛА СТАТИ... ЧОЛОВІКОМ, зізнання М. Ямщикової

Жінці в літературу пробити дорогу надзвичайно важко. Я мала узяти собі якийсь чоловічий

псевдонім. Підписуватимуся Ал. Алтаєв.


І ЯЗИЧНИЦЬКІ НАДГРОБКИ, з переказу М. Ямщикової

У нас три річки, є й озера, і ліс зберігся рідкісний, з нетрями і «чистим мохом» на версти,

...журавлини і морошки, чудової ягоди, аромат якої може збудити мертвого псковича. Коли ми

їхали машиною..., довкола співали солов’ї, а дорогою удосвіта нам зустрілася родина лосів, яка

анітрохи нас не злякалася.

У мене є знімок цього літа – заливний луг біля Плюсси і на ньому підліток-ведмежа, що грає з

дівчиною. Воно живе на лісопилці і ходить вільно то в ліс, то назад «додому».

Ліси розкинулися на Валдайській піднесеності і чарують; тут же – «жальники» – стародавні

язичницькі могили і залишки городища.

ЦАРИЦЯ-БУСУРМАНКА, з роману М. Ямщикової «Гроза на Москві»

Марія швидко схилилася до підголовника лави, де зберігалися під замком її прикраси, і розсипала

все це на колінах.

– Відхили завісу! – наказала вона Агнії. – Відчини вікно!

Стариця відсмикувала завісу. Сонце потоком хлинуло до кімнати і запалило на колінах цариці

Марії ціле море коштовностей.

Цариця засміялася і заплескала в долоні.

– Якши! – крикнула вона татарською, забувши російську мову, потім пригадала, що негоже

російській цариці так говорити, зніяковіла, зрушила брови і гукнула:

– Відкрий вікно! Відкрий, зовсім!

Стариця Агнія квапливо відсовувала засувки залізної рами з дрібними віконцями різноколірної

слюди. У хвилях світла поплили павутини бабиного літа, в опочивальню увірвалася вітка з

ягодами яскраво-червоної горобини і візерунчастим листям, що тріпотіло; знизу пахло іссопом і

базиліком, котрі ще залишилися на грядках – травами, придатними для умивання цариці.

Із зеленої садової гущавини долинув щебет заморських пташок канарейок, що висіли в клітках під

деревами, і крик папуги – птахи дивовижної, котра розмовляє людською мовою.

Дивний птах кричав: «Царська милість! Царська милість! Чолом б’ю!»

Цариця засміялася знову своїм загадковим сміхом, а Агнія подумала: «Ой, прости господи, ніби

мавка нечиста сміється!»

У душі вона засуджувала царя, який вибрав собі в дружини доньку поганого бусурмана: хіба мало

було гідних дівчат на Русі? Так ні, цареві не вдалося одружитися на іншій бусурманці, польській

королеві Катерині, то він, мабуть, з досади, і вибрав черкеску.

БРАТА ЗАЛИШИЛИ ЖИВИМ, з роману М. Ямщикової «Стєнькіна вольниця»

Його чекала на Болоті страшна страта: четвертування. І жодного стогону не вирвався у Стєньки

Разіна. Злякався Фролка крові і крикнув не своїм голосом:

– Я знаю слово государеве!

Цим прийомом хотів він вимолити собі прощення.

– Мовчи, собака! – з презирством гукнув брата Стєнька, і голова його скотилася на поміст...

Фролці страта була замінена довічним ув’язненням за те, що він обіцяв показати, де лежать

скарби, награбовані братом, і якісь важливі папери. Звичайно, їх ніде не знайшли, але Фролку все

ж залишили живим.


ЗОБРАЖАЛА КОРДЕЛІЮ, з книги М. Ямщикової «Пам’ятні зустрічі»

У вісімдесят шостому році йому (батькові – авт.) трохи всміхнулася доля: він одержав місце

режисера в любительському гуртку Пскова. Він не лише ставив спектаклі, але й грав видні ролі.

...Театральний зал рідко коли не був повний. Не пам’ятаю, скільки разів на тиждень йшли

спектаклі, проте знаю, що часто, і знаю, що Псков цінував своїх любителів.

...Я була тоді дуже близькою до театральних справ, хоча мені ще не минуло й чотирнадцять років,

але я не хотіла сидіти склавши руки і стала єдиним переписувачем ролей і п’єс від руки і отримала

право ходити до театру безкоштовно. Пам’ять була хороша, і я могла без примірника

суфлірувати..., знала від кришки до кришки всі п’єси, повторювала діалоги і монологи...

...Вони проходять переді мною низкою, ці дорогі мені особи. Актори няньчили мене. За

лаштунками я була, як вдома: мене передавали з рук на руки; з найраннішого дитинства я вже

переглянула величезну кількість п’єс...і повторювала уривки різних монологів – переважно

драматичних і трагічних: то зображала Корделію, то, стаючи на табурет, стрибала в уявне багаття

із словами:

– Тату, тату, як страшно помирати!


МОДЕЛЮВАЛА ЛЮДСТВО ГЕНІЇВ, зі спогадів М. Кузьменко

Героями були люди найрізноманітнішого напряму розуму і таланту, немов письменникові

хотілося змоделювати людство геніїв, побудувати прекрасне суспільство мудреців і героїв,

художників і учених. У цьому суспільстві жили Лінней і Гуттенберг, Шіллер і Бетховен,

Мікеланджело і Сервантес, Колумб і Брюллов, Леонардо да Вінчі і Глінка, протопоп Авакум і

Чайковський, Рафаель і Агін.


УСЕ МІНЯЄТЬСЯ, АЛЕ... , з статті Т. Степанової «Книги Ал. Алтаєва»

У наш час все важче і важче уявити, що книга може покликати в дорогу, вплинути на життєвий

шлях, на вибір професії, спонукає до вивчення мов чи просто підтримати в нелегкий час, але коли

заглядаєш в листи, адресовані Маргариті Володимирівні вдячними читачами, то бачиш перед

собою дивовижні і неспростовні свідоцтва.

Змінилися часи, змінилися вдачі, давно міняється культура читання. Пройде небагато років і

читання з комп’ютерного екрану стане нормою. Це буде зручно і компактно, і не тільки тому, що

громіздкі книжкові полиці в сучасних будинках здадуться архаїчними. Справа не в моді, а в зміні

нашої свідомості, в зміні людського відношення до слова і Слова.


ПЕВНИЙ СХЕМАТИЗМ, з розповіді Л. Кассіля

Коли я зустрічаюся з Алтаєвим, мені здається, буцімто я стою на березі великої річки, яка узяла

витоки за неозорими горизонтами і на величезному шляху своєму відобразила велику кількість

історичних подій і чудових історичних осіб.

Понад усе творчість Ал. Алтаєва адресована юним, йому дорогий підлітковий вік. Прозаїк добре

знав вікові особливості свого читача, його світосприймання, особливості душевного складу. Тому

його книги відрізняють гострота фабули, цікавість сюжету, довірчість оповідної манери,

переконливість розповідача, хоч і деякий схематизм. У біографічних повістях обов’язково

даються живі сторінки з отроцтва великих людей, в історичних романах незмінно діють юні герої.

Така подвижницька праця письменника спричинила сильний вплив на багато поколінь юних

читачів, будила любов до світової історії і культури.

РОБИЛА КАР’ЄРУ, з відгуку на jnike-07.livejournal.com

Мене збентежило присвячення: «старому другу Глібу Івановичу Бокію». Ал. Алтаєв – це

Маргарита Володимирівна Алтаєва-Ямщикова, дворянка. Що у неї могло бути спільного з

ленінським чекістом? Пітерський студент-недоучка, пішов у революцію, і Ріту став за собою

підтягати, вони були знайомі...

Навіщо йому ця стара тітка була потрібна? За віком вона ближче до Леніна. Гліб – ровесник

Сталіна, після вбивства Мойсея Урицького в 1918 році став рулювати пітерською НК, в 39 років,

уточню. І Ріту не забув, тягнув за собою, протекції складав, вона пішла по писанню.

...Не до Маргарити Володимирівни Алтаєвої-Ямщикової було в 1930 році. Товариші зайнялися

серйознішими справами. Що їм до 56-річної старенької, яка робила свою літературну кар’єру? Хай

радіє, що не розстріляли в 1937 році за таке присвячення. Дожила до похилих років...


ЗАПЛУТАЛИСЯ, з замітки «Ой, вулиця АлтаєвОЙ» в псковській газеті «Курьеръ» від 23 серпня

2006 р.

Я пенсіонерка, часто гуляю з онуком. Він незабаром піде в перший клас, тому всі вивіски,

таблички зазвичай дуже уважно читає. Якось ми з ним знайшли вулицю з подвійною назвою: на

будинках №6, 8 висить табличка «вул. Алтаєва», а на сусідніх будинках під номерами 12,14,16 –

«вул. Алтаєвої». Як же правильно?

Тетяна АНТОНОВА, Псков

За відповіддю на цікаве питання «Курьеръ» звернувся до комітету з будівництва і архітектури

адміністрації м. Пскова.

– Цю вулицю вже тричі перейменовували, – повідомила нам Інна Антоніаді, інженер з ведення

адресних і чергових планів м. Пскова. – Спочатку, в 1971 році її назвали «вул. Алтаєвої». Але вже

в 1972 році вийшло розпорядження про часткову зміну назви вулиці. Її перейменували у вулицю

Алтаєвої-Ямщикової. Через 14 років, у вересні 1986 року, вулицю перейменували у вулицю А.

Алтаєва (чоловічого роду – ред.).

Як з’ясувалося, плутанина в назві пішла через те, що людини з таким прізвищем реально взагалі

не існувало. Вулиця в Пскові названа на честь відомої письменниці. Звали її Маргарита

Володимирівна Рокотова (у заміжжі – Ямщикова), але підписувала вона свої твори чоловічим

псевдонімом – А. Алтаєв.