КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Бедный Демьян [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БЄДНИЙ Дем’ян


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет. Справжнє прізвище – Придворов Юхим Олексійович.

З селянської родини. Батько, Придворов О., – церковний вартівник.

Народився 1 (13) квітня 1883 р. в с. Губівці Олександрійського повіту Херсонської губернії

Російської імперії (нині – Компаніївський район Кіровоградської області України).

Помер 25 травня 1945 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив Київську військово-фельдшерську школу (1896-1900), навчався на історико-

філологічному факультеті Петербурзького університету (1904-1908).

Служив фельдшером (1900-1904; 1914-1915), працював завідуючим відділом Центрального

військово-промислового комітету (1915-1917),

Кавалер Георгієвської медалі (1914).

Друкувався в газетах «Київське слово», «Зірка», «Правда», «Невська зірка», «Селянська правда»,

«Наш шлях», «Соціал-демократ», «Наша газета», «Кавказький робітник», журналах «Російський

прочанин», «Зірка», «Російське багатство», «Вісник прикажчика», «Питання страхування»,

«Освіта».

Як літератор дебютував в газеті «Київське слово» віршами «Хай буде!» і «Палаючи ревнощами»

(1899).

Потім настала черга поеми «Лебеді» (1901), віршів «І пройшов рік, ще один триклятий рік», «З

тривогою страшною звик зустрічати я день» (обидва – 1909), «Три пісні», «Не змирився – ні!»

(обидва – 1910), «Переказ», віршованого фейлетону «Про Дем’яна Бєдного – мужика вадливого»

(обидва – 1911), байки «Зозуля» (1912), поеми «Головна вулиця» (1922).

Перу П. також належать вірші «На прохання обер-прокурора», «Лена», «Віщий сон»,

«Гуманність», «Кубло»,

Наш земляк – автор книги «Байки» (1913), «Диво дивне та інші казки» (1916), «Про землю, про

волю, про робітничу долю» (1918).

Вийшло його 10-томне «Зібрання творів».

Іменем П. (за його псевдонімом) названі численні вулиці, школи, пароплави на теренах СНД.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – С. Єсенін, М. Горький, В. Короленко, І. Огієнко, П.

Якубович, В. Бонч-Бруєвич, М. Накоряков та ін.


***

КНИЖКОВА СИМФОНІЯ

, з творчого кредо Д. Бєдного

Книги – не лише моя слабкість, але й сила. Це – книжкова симфонія.

ЗЕМЛЯ ЗВЕРНУЛА З ШЛЯХУ, з вірша Д. Бєдного «Сніжинки»

Засыпала звериные тропинки

Вчерашняя разгульная метель,

И падают и падают снежинки

На тихую задумчивую ель.

Заковано тоскою ледяною

Безмолвие убогих деревень.

И снова он встает передо мною –

Смертельною тоской пронзённый день.

Казалося: земля с пути свернула.

Казалося: весь мир покрыла тьма.

И холодом отчаянья дохнула

Испуганно-суровая зима.


НЕ ВИХВАЛЯЙСЯ ЧУЖОЮ СТАРАННІСТЮ, байка Д. Бєдного «Колесо і кінь»

В телеге колесо прежалобно скрипело.

«Друг, – выбившись из сил,

Конь с удивлением спросил, –

В чем дело?

Что значит жалоба твоя?

Всю тяжесть ведь везешь не ты, а я».

Иной с устало-скорбным ликом,

Злым честолюбьем одержим,

Скрипит о подвиге великом,

Хвалясь усердием... чужим.


НЕ ІСУС, А Я, пародія А. Яні на вірш Д. Бєдного «Знаменний факт»

Был день весенний, деревенский,

Цвели фиалки на лугу,

И лило солнце свет вселенский,

Крестьянку высветлив в стогу.

Бревно лежало у сарая,

Кричала кошка под котом.

Высоко лапу задирая,

Пёс куролесил за кустом.

Свеча зажглась в церковном храме,

Светились нимбы на стене.

А пьяницы с кролей глазами

Орали: «Истина – в вине!»

Дьячок с лицом красней редиса

Иконки в церкви продавал.

Все спрашивали: «Кто родился?»

Я скромным был – не отвечал.

Немало было разговоров.

Все вспоминали чью-то мать:

Не Иисус, а я, Придворов,

Родился, чтобы Бедным стать.


НА ВСІ РУКИ МАЙСТЕР, з статті І. Громової «Дем’ян Бєдний»

Жанри, якими користується Б., украй різноманітні. Переважають чисто агітаційні вірші, які часто

збиваються на патетичну лірику («У вогненному кільці» тощо).

Рідше зустрічається лірика інтимна («Засмучуй», «Сніжинки»), теж соціально направлена.

Вдається Б. і до епосу: хроніки («Про землю, про волю, про робочу частку»), абстрактного

сюжетного епосу («Головна вулиця») і конкретному сюжетному епосу («Про Дмитрика-бігунця і

про його кінець», «Клятва Зайнет» тощо). Особливо часто Б. користується жанрами фольклору: піснею, частівкою, билиною, казкою, оповіддю.

У епоху «Зірки» і «Правди» основним жанром стала байка, перетворена на гостре знаряддя

політичної боротьби (окрім оригінальних байок, Б. переклав байки Езопа).

ВІДПОВІДАЄ ТЕМІ, з рецензії В. Краніхвельда

Хороша, проста і сильна російська мова, місцями вульгарна, місцями дуже груба, але завжди така, що відповідає темі і її виправдовує; дотепність, яка приховує рідко злу, а найчастіше добродушну

усмішку автора; влучність епітетів – ось переваги Дем’яна Бєдного.


ЗАСНОВНИК «ПРОЛЕТАРСЬКОЇ ПОЕЗІЇ», з кореспонденції В. та Н. Лапікур «Наївні

просторікування чи свідома підлість?»

Ой, куда же ты, Ванёк, ой, куда ты?

Не ходил бы ты, Ванёк, во солдаты!

В Красной Армии бойцы, чай, найдутся,

Без тебя большевики обойдутся!

Хвацьку пісеньку, фрагмент якої винесений в епіграф, написав у 1919-му році такий собі Дем’ян

Бєдний. Справжнє прізвище – Придворов. Визнаний засновник так званої «пролетарської» поезії, особистий друг радянських вождів і навіть сусід В. І. Леніна по квартирі в Кремлі.

Агітка була створена на замовлення тодішнього головкома Червоної Армії Лейби Бронштейна-

Троцького. Сенс агітації полягав у простеньких рядках, звернених до несвідомої рідні, котра

понабігала і не пускала молодого рекрута до Червоної Армії: «Если были бы, как вы, ротозеи, что

б осталось от Москвы, от Рассеи». Що залишилося від Москви і від Рассєї після того, як

придуркуваті ваньки допомогли юдо-більшовикам з кагалу Леніна – Троцького утриматися при

владі на одній шостій земної кулі – відомо.


НЕВДАЛИЙ ЛІБРЕТИСТ, з добірки «Прощальна хроніка від Олександра Клековкіна» в газеті

«День»

28 жовтня в Московському Камерному театрі відбулася прем’єра опери-жарту «Богатирі» на

музику О. Бородiна, текст Д. Бєдного, постановка О. Таїрова (раніше опера була поставлена лише

один раз у 1869 році). У виставі режисера приваблювала можливість відродити попередницю

«Вампуки».

Авторові лібрето, головному літописцеві доби Дем’янові Бєдному, спало на думку перенести

місце дії до двору князя Володимира і згрупувати події навколо хрещення Русі (яке на той час

сприймалося як прогресивне явище в історії Росії). Хрещення, за лібрето, князь разом зі своїм

почтом прийняв сп’яну, а протверезівши, став шукати вихід зі складного становища.

4 листопада вистава знята з репертуару спеціальною постановою Комітету у справах мистецтв. 15

листопада у «Правді» надрукована стаття П. Керженцева «Фальсифікація народного минулого».

Протягом двох днів 21 і 22 листопада колектив Камерного театру обговорював «помилки»…

ЗАПІЗНІЛО РОЗКАЯВСЯ, з розвідки Л. Кудрявцева «Олександр Довженко: «Я України син»

У 1930 р. Довженко зі своїм оператором Д. Демуцьким виїхав за кордон. Їх захоплено вітали в

Лондоні, Парижі, Празі, Берліні, де з аншлагом йшов перегляд фільмів «Звенигора», «Арсенал»,

«Земля». Успіх був колосальний. А до США тодішня влада його не пустила.

«Землею» Довженко завоював цілий світ, саме за те партідеологи й підрізали його творчі крила і

вкоротили йому віку. В пресі стали з’являтися розгромні статті на фільми вже всесвітньо відомого

кінорежисера. Наприклад, «Ізвєстія» опублікували фейлетон Дем’яна Бєдного, в якому той назвав

«Землю» «куркульською кінокартиною». Це був ніби удар по голові геніального митця. Він

посивів і постарів. «Я хотів був померти», – визнавав Довженко.

Незабаром фільм зовсім заборонили. Згодом між Довженком і Бєдним відбувалися незвичайні

зустрічі. Дем’ян розкаявся у своїй критиці...


ЩЕБІНЬ ПОЛІТИЧНОГО ДОНОСУ, з статті Ю. Іллєнка «Для комісії з культури і духовності»

Фальсифікація українського кіно почалась ще в момент народження цього кіно. Коли вийшов на

екрани фільм Олександра Петровича Довженка «Земля» – блискавично зреагувала газета

«Ізвєстія» віршованим фейлетоном Дем’яна Бєдного від імені Ілліча. То був перший самоскид, завантажений щебенем політичного доносу.


ПРОТОТИП БУЛГАКІВСЬКОГО БЕРЛІОЗА, з дослідження В. Шпака «Патентований

українець» Іван Огієнко»

Варто згадати і про такий маловідомий, проте глибоко символічний факт: разом з Іваном Огієнком

у фельдшерській школі навчався ще один знаний уродженець України – Юхим Придворний, який

згодом здобуде гучну славу «червоного поета» під іменем Дем’яна Бєдного. Вони навіть разом

редагуватимуть рукописний місячник з першими літературними спробами слухачів.

Та минуть роки, і невблаганний суддя-час підтвердить правоту простої селянки Єфросинії

Огієнко. Якщо її син завдяки величі духу наперекір злій волі тих, хто намагався навіть ім’я його

викреслити з української історії, знову повернувся до свого народу, то про уславленого за життя

Д. Бєдного, тепер згадують хіба що як про прототипу загиблого під колесами трамваю

малоприємного Берліоза із булгаковського роману «Майстер і Маргарита».


ЄСЕНІН ОБІЗВАВ СВИНЕЮ, з книги Ф. Алмазова (архімандрита Феодосія) «Мої спогади»

Впала будівля Православної Церкви в пожежі революції. І ніколи російський народ не був

«богоносцем», як стверджували слов’янофіли. Та й революція сталася саме тому, що російський

народ етично розклався в своїй масі.

...Але Християнство взагалі житиме на Русі. Не настільки сильні більшовики, аби винищити іскру

Божу з душі народу. Ось приклад.

У більшовиків є «віршомаз» присяги – вихвалювач і співак комуністичного ладу – Дем’ян Бєдний.

Це псевдонім – прізвище його забув. Він написав у віршах блюзнірську переробку наших св.

Євангелій, мерзенну, огидну, таку, що обурила маси селянства.

І був на Русі поет Єсенін, дореволюційний, проте революційно налаштований. Він хотів своєю

поезією охопити і відчути «правду» комунізму, але подавився кулею – застрелився від украй

роздвоєної свідомості, думки і настрою. Він був невіруючий і життя Рятівника вважав міфом.

Однак і він був обурений блюзнірською «переробкою» Дем’яна настільки, що, будучи його

приятелем, прекрасно «обробив» його «переробку» в особливому вірші. Він жваво написаний. У

ньому Єсенін буквально назвав Дем’яна свинею. Цього вірша я любив читати знайомим.


ЗЛІЗАЙ З ПЕЧІ, з електронної добірки «Заборонені книги російських письменників і

літературознавців»

Книги Д. Бєдного заборонялися і за «змістовною» ознакою. З початку 30-х років він впадає в

немилість, починається його опала. У спеціальній ухвалі Секретаріату ЦК ВКП(б) від 6 грудня

1930 р. «Про фейлетони т. Дем’яна Бєдного „Злізай з печі» „Без пощади» говорилося: «Стали

з’являтися фальшиві нотки, які виразилося в тому, що огульно засуджується „Росія» і „російське», а „лінь» і „сидіння на печі» оголошені мало не національною рисою росіян».

З 1938 до 1941 рр. книги його не виходили, ім’я виключене з шкільних програм, припинилися

публікації в газетній періодиці. Основна причина – «наклепницьке» тлумачення російської історії, починаючи з хрещення Русі, сатира на «державні» цінності...

Розгрому в партійних ухвалах і офіційній критиці піддалося лібрето Бєдного для опери-фарсу

«Багатирі» (поставлена Таїровим в 1936 р. в Камерному театрі, але після 7 спектаклів знята з

репертуару, сам же театр, після усунення Таїрова від керівництва, через рік був ліквідований і

злиться з іншими).

У посмертне зібрання творів Дем’яна Бєдного включені ранні редакції його творів, що викликало

спеціальну ухвалу ЦК від 24 липня 1952 р. «Про грубі політичні спотворення, допущені

видавцями».

ЗАДУШИЛИ І ВОСКРЕСИЛИ, з книги Р. Іванова-Разумника «Письменницькі долі. В’язниці і

заслання»

У середині 30-х рр. сам всесильний до того часу Дем’ян Бєдний був теж „задушеним» і декілька

років ніде не міг друкуватися... Втім, він одержав прощення і воскрес до початку війни 1941 року.