КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Комар Антон [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КОМАР Антон Пантелеймонович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Фізик. Здійснив запуск першого на теренах СРСР бетатрона (1946). Перший завідувач

лабораторії фізики високих енергій в Інституті ядерної фізики (1963).

З селянської родини.

Народився 17 (30) січня 1904 р. в с. Березні Сквирського повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – Володарський район Київської області України).

Помер 14 березня 1985 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Навчався в Білоцерківській гімназії, яку більшовики реформували в трудову школу (1917-1920), закінчив механічний факультет Київського політехнічного інституту (1924-1930).

Працював сторожем, препаратором фізичного кабінету Білоцерківського механічного

технікуму (1920-1924), науковим співробітником Ленінградського фізико-технічного

інституту (1930-1933), Уральського фізико-технічного інституту (1933-1948), ленінградського Фізичного інституту академії наук СРСР (1948-1950), директором

ленінградського Фізичного інституту академії наук СРСР (1950-1957), викладачем

Ленінградського політехнічного інституту (1951-1969).

Академік академії наук УРСР (1948).

Лауреат Державної премії СРСР (1951).

Спеціалізувався з проблем ядерної фізики, методики і техніки ядерних експериментів, фізичної електроніки, фізики і техніки прискорювачів, фізики металів і феритів, фотоядерних реакцій.

Відкрив явище зміни знаку постійної Хола; виконав цикл досліджень з вивчення

гальваномагнітних і електричних властивостей впорядкованих сплавів; брав участь у

створенні електронних прискорювачів; розвинув методи електронної та іонної

мікроскопії на рівні атомних розмірів.

Доробки нашого земляка з фотоядерних реакцій стали внеском в розуміння механізму

взаємодії гамма-квантів з ядрами.

Всього К. залишив понад 140 наукових праць.

Серед друзів та близьких знайомих М. – С. Круглов, А. Приходько, В. Векслер, Л.

Русінов, Е. Берлович, М. Стабников, Б. Бочагов, І. Лопатін, Д. Камінкер, М. Буйнов, С.

Ритов, М. Абросимов, Є. Стеханов, С. Ніколаєв, М. Буйнов, Д. Алхазов та ін.


***

БЕЗ ІСТЕРИКИ

, з життєвого кредо А. Комара

Головне у житті – без істерики.


ВИСТАЧАЛО НА ВСЕ, з статті О. Воробйова «Основні ціхи в історії Відділу фізики

високих енергій»

Усе життя Антона Пантелеймоновича було пов’язане з розвитком фізики. Він був одним з

ініціаторів будівництва ядерного наукового центру в місті Гатчина, де очолив

лабораторію фізики високих енергій (ЛФВЕ). За його керівництва була розроблена перша

програма досліджень на синхроциклотроні з енергією 1 ГЕВ. Тяжка хвороба змусила 1976

року залишити керівництво лабораторією, проте він продовжував брати участь в її

науковому житті, залишаючись старшим науковим співробітником.

Піонерні наукові праці Антона Пантелеймоновича стосуються фізики металів. У

Ленінграді, а пізніше на Уралі, ним виконаний великий цикл досліджень з вивчення

властивостей упорядкованих сплавів і фазових перетворень в чистих металах і сплавах.

У Свердловську в 1946 р. А. П. Комар разом із співробітниками здійснив запуск першого

в СРСР бетатрона. У кінці 40-х років разом з В. Й. Векслером брав активну участь в

створенні електронних прискорювачів.

Лабораторія рентгенівських і гамма-променів, організована ним, стала однією з ведучих в

країні з вивчення фотоядерних реакцій. І, звичайно, ім’я А. П. Комара назавжди пов’язане

з першими науковими роботами на Гатчинському синхроциклотроні.

Антон Пантелеймонович встигав займатися і викладацькою діяльністю. Під його

керівництвом захищено понад 20 кандидатських і докторських дисертацій.

Його на все вистачало: окрім української і російської мов, він говорив англійською і

вільно читав літературу німецькою і французькою.


ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ СИНХРОЦИКЛОТРОН, з кореспонденції «Ентузіазм і

молодість» на hepd.pnpi.spb.ru

У середині п’ятдесятих років минулого століття ленінградський Фізтех мав дві невеликі

лабораторії, котрі орієнтували свою діяльність на експериментальні дослідження за

допомогою прискорювачів частинок. Це – циклотронна лабораторія, очолювана Д. Г.

Алхазовим, і лабораторія рентгенівських та гамма-променів, керована А.П. Комаром.

Лабораторії мали в своєму розпорядженні вельми скромну матеріальну базу – циклотрон

для прискорення важких іонів з енергією до 3 МэВ/нуклон і електронний

синхроциклотрон енергію 100 МЕВ.

На базі цих установок виріс і набрав сили колектив молодих фізиків, які горіли бажанням

зайнятися дослідженнями проблем ядерної фізики і фізики високих енергій, котра тоді

лише народжувалася. Цей невеликий колектив активно поповнювався новим кадрами, в

основному, з випускників кафедри ядерної фізики Ленінградського політехнічного

інституту, також керованої А. П. Комаром.

Майже повна відсутність досвіду досліджень в області ядерної фізики у керівників і ними

керованих, слабка технічна оснащеність лабораторій, ізоляція від міжнародного

співтовариства компенсувалася ентузіазмом і молодістю. Ці умови виявилися

сприятливими для розвитку самостійності і винахідливості фізиків та інженерів. А

винаходити в ту пору доводилося буквально все – від фізичного приладу до джерела

живлення, підсилювачів, амплітудних аналізаторів. І не лише винаходити, а й виготовляти

власними силами.

Саме у той час налагодилася, що стало потім виключно важливим, співпраця з

радіоінженерами. В лабораторії А. П. Комара була створена група радіоелектроніки.

Наступним етапом стало рішення про організацію в Гатчині філіалу Ленінградського

фізико-технічного інституту, спеціально орієнтованого на дослідження в області ядерної

фізики, і про спорудження там протонного синхроциклотрону з рекордною для цього типу

прискорювачів енергію 1000 МЕВ. Будівництво розпочалося 1959 року. В кінці 1967-го

відбувся пробний пуск прискорювача, а експлуатація в повному обсязі почалася з квітня

1970 р.

З цього розпочалася цілеспрямована підготовка до експериментів на синхроциклотроні.


ПІШАКИ НА ШАХІВНИЦІ, зі спогадів Б. Захарчені «Зірковий квиток»

Я виходив з будівлі Академії наук, ...а в кишені лежав папірець з направленням на роботу

до Фізико-технічного інституту на посаду старшого лаборанта (загальне звання всіх

молодих фахівців, котрі приймаються в інститути Академії наук СРСР). Восени треба

було складати іспити в аспірантуру, а мені ще належало переконати Є. Ф. Гросса

прийняти мене до лабораторії: я вже чув, що він дуже не любить аспірантуру з її ідеями

захисту дисертації в строк, а вже докторантуру вважає просто збоченням. У душі я

повністю поділяв ідеї Гросса, але...

У Фізтеху на самому початку 50-х років відбувалися драматичні події. Творець інституту, який залучив до фізики десятки і сотні талановитих людей, Абрам Федорович Іоффе –

учень Рентгена, академік і навіть, як співав в одній з своїх пісень Володимир Висоцький,

«головний академік Іоффе» – вимушений був піти з нього і організувати окрему

лабораторію напівпровідників. Директором інституту став Антон Пантелеймонович

Комар – український академік, котрий займався ядерною фізикою і фізикою металів. Часи

були суворі, навздогін американцям створювалася атомна бомба, і головним менеджером

грандіозного проекту був Берія. Людей тоді, навіть такого масштабу, як А. Ф. Іоффе, могли переміщати, мов пішаків на шахівниці.

Всіх молодих співробітників (більшість досвідченіших пішла разом з Іоффе в нову

лабораторію напівпровідників), приймав новий директор. Був він абсолютно лисим чи

поголеним наголо, як знаменитий тенісист наших часів Агассі. Погляд – рішучий, твердий.

Зі мною його розмова була короткою: «Ти оптик, ось ми тебе і направимо до Гросса. Є тут

у нас такий член-кореспондент, аспірантів не любить, на мене викази до академії пише.

Ось до нього і підеш».

Розмова була не злою, швидше, з якимсь відтінком гумору, який посилювався ще й легким

українським акцентом. Слово «академія» він вимовляв по-київському: «акадЕмія». Мене

такий «напрям» влаштовував цілковито, і я у супроводі начальника відділу аспірантури

ФТІ, худорлявої і вельми рішучої пані, попрямував до лабораторії Є. Ф. Гросса.


ВПРАВНО ТОПИВ КОЛЕГУ, з розвідки О. Соніна «Чорні дні академіка Іоффе»

3 березня 1952 р. Вчена рада під головуванням А. П. Комара спеціально обговорювала

питання про книгу Іоффе.

...Збори явно пішли не за тим сценарієм, який планувало керівництво. Тому слово

терміново взяв новий директор А. П. Комар: «Дозвольте подивитися з історичної точки

зору на те, що написано в книзі Абрама Федоровича, з урахуванням особливого

становища Абрама Федоровича як радянського фізика в Радянському Союзі. Чому

особливого? Тому, що Абрам Федорович є родоначальником справді великого колективу

фізиків... Але є особливе становище Абрама Федоровича і з іншої точки зору. Абрам

Федорович виховувався за кордоном. Абрам Федорович дуже часто бував за кордоном.

Майже кожне літо він їздив за кордон, спілкувався із зарубіжними фізиками, і це не могло

не позначитися на всьому світогляді Абрама Федоровича. І тому дуже часто у Абрама

Федоровича дуже крупні ідейні зриви, які полягають в тому, що Абрам Федорович просто

повторював те, що говорили за кордоном, і те, що абсолютно не в’яжеться з діалектичним

матеріалізмом».

Потім Комар зробив такий історичний екскурс, пригадавши Іоффе, що в 1934 р. він

нібито сумнівався в законі збереження енергії, захищав «ідеаліста Бора», Шредінгера, Френкеля та ін. Комар закликав теоретиків інституту довести, що «всі ідеологічні

помилки у Абрама Федоровича не є випадковістю, а логічним наслідком поведінки

Абрама Федоровича і його розвитку».

І далі: «Те, що західноєвропейський дух властивий Абраму Федоровичеві, виходить хоч

би з його дрібних зауважень. Наприклад, в біографії Вільгельма Рентгена Абрам

Федорович, ляскаючи по плечу Лебедєва, говорить, що «це – російський Кундт». Це міг

сказати чистий німець, а не радянський фізик, керуючий радянською фізикою. ...Я

повторюю, книга Абрама Федоровича для широких кіл радянської інтелігенції не

годиться».

Ось такий тон дозволив собі новий директор...


ВИЯВИВ НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ, зі спогадів Б. Захарчені

Антон Комар одержав завірення від колеги по українській академії наук професора

Антоніни Приходько, що спостережувана Гроссом серія ліній не що інше як тривіальна

інтерференція світла в кристалічній пластинці.

...Некомпетентність Комара і Приходько дорого обійшлася Гроссу. Відкриття, зроблене на

початку 1951 року, він зміг опублікувати лише в 1952 році. ...У цей проміжок з’явилися

статті японських фізиків Хайяші і Катсукі.


УВІЧНИТИ ПАМ’ЯТЬ, з постанови Кабінету міністрів України від 27 листопада 1991 р.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

від 27 листопада 1991 р. N 345

Київ

Про присвоєння імен навчальним і культурно-освітнім закладам

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

Прийняти пропозиції про присвоєння імен:

...академіка АН УРСР Комара Антона Пантелеймоновича Березнянській середній школі

Володарського району і надалі іменувати її – Березнянська середня школа імені А. П.

Комара;

Прем’єр-міністр України


В. ФОКІН

Державний секретар

Кабінету Міністрів України


В. ПЄХОТА


КУСЮЧИЙ ФІЗИК, бувальщина

Якось на дачі, думаючи про щось своє, Лев Ландау вимовив:

– Комар.

Віра Бесараб, мати письменниці М. Бесараб, це почула. Якийсь час опісля вона підійшла

до доньки й сказала:

– Я все життя говорила: комар (наголос на другому складі – авт.), а Дау говорить комар

(наголос на першому складі – авт).

З сусідньої кімнати пролунав веселий вигук Ландау:

– Вірочко, це фізик такий є – Антон Пантелеймонович Комар.