МАЙКОВА (КАЛИТА) Катерина Павлівна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменниця, освітниця, педагог. Псевдонім – Катря Майко.
З дворянської родини. Син, Старк Е., – мистецтвознавець; син, Константинов В., –
фундатор музею історії міста-курорта Сочі.
Народилася в 1836 р. в маєтку Калиті Пирятинського повіту Полтавської губернії
Російської імперії (нині – Броварський район Київської області України).
Померла 22 червня 1920 р. в м. Сочі Росії (нині – Краснодарський край РФ).
Отримала домашню освіту, навчалася в Петербурзькому пансіоні благородних дівиць
(1849-1852),
Працювала в журналах «Пролісок» (1858-1863), «Сімейні вечори. Для старшого
покоління» (1864-1866).
Друкувалася в газеті «Нижньогородський аркуш», журналах «Пролісок», «Сімейні вечори.
Для старшого покоління».
Наша землячка – автор книг «Як починалося моє життя» (1864), «Абетка і перші уроки
навчання» (1867).
Її перу також належать «Спогади про Гончарова» (1912).
Що стосується особистого життя М.(К.), то простим воно не було. У дворічному віці вона
залишилася без матері.
Пізніше, кинувши чоловіка В. Майкова, за якого вийшла 16-річною, і трьох дітей,
пов’язала долю з різночинцем Ф. Любимовим (1866). Уже маючи дитину з новим
обранцем, залишила її напризволяще і відправилися на Північний Кавказ в одну з
тамтешніх комун (1869). У результаті провалу соціального експерименту Ф. Любимов
спився.
Наша землячка переїхала до Сочі, де на певний час стала цивільною дружиною О. Старка.
Пішовши й від нього, купила будиночок. Тут вона заснувала Товариство допомоги
робітникам і дешеву їдальню для них, відкрила бібліотеку, Гірський клуб, метеорологічну
станцію.
Історик Д. Овсянико-Куликовський присвятив М. (К.) один з розділів своєї «Історії
російської інтелігенції».
Серед друзів та близьких знайомих М.(К). – В. Майков, І. Гончаров, В. Дмитрієва, В.
Короленко, В. Дмитрієва, В. Сологуб, І. Бєлоконський, Д. Овсянико-Куликовський, В.
Богораз, Д. Григорович, І. Тургенєв, Ф. Достоєвський, М. Некрасов, С. Єлпат’ївський та
ін.
***
КІМНАТНІ ЛЮДИ,
з життєвого кредо К. Майкової (Калити)
Є такі співачки, що і голос красивий, і співати уміють, а у великому залі їх не чутно.
Кімнатні. Ось і люди такі ж бувають – для себе.
ЧАРІВНА ЖІНКА, зі спогадів М. Штакеншнейдер
Катерина Павлівна зовсім виняткове створення. Вона зовсім не красуня, невисокого
зросту, худенька і слабенька, але вона краща за всяких красунь якоюсь невловимою
грацією і розумом... Головне, не будучи кокеткою, не звертаючи уваги на зовнішність і
строї, вона володіє надзвичайно таємницею привертати людей і вселяти їм якесь дбайливе
поклоніння до себе. До неї всі залицяються: і чоловік, і батьки чоловіка, і всі близькі; і
вона незвичайно мила і ласкава зі всіма нами.
...Це – чарівна жінка, від якої всі у захваті. Гончаров від неї втратив розум. Вона…
надзвичайно розумна, граціозна і приваблива. Вона якась ніжна і тендітна, так що
мимохіть з нею і поводяться якось особливо ніжно і дбайливо.
ДОПОМАГАЄ МАЙКОВА, з листа І. Гончарова І. Тургенєву від 28 березня 1859 р.
Розбір і переписування моїх старих клаптиків програми узяла на себе мила хвора
Майкова.
ВИ – УЧАСНИЦЯ МОЇХ ЛІТЕРАТУРНИХ ЗАДУМІВ, з листа І. Гончарова К.
Майковій на початку 1869 р.
Пам’ятаєте, як старанно і привітно переписували мені, років десять тому, програму
нинішнього мого роману «Крутояр»? У другій частині цього роману у мене ще цілий
переписаний вашою рукою зошит...
Я сміливо можу звернутися до вас і вашого свідчення, разом з небагатьма іншими
особами, як учасниці моїх літературних задумів.
НЕ ВТРАЧАЛА НИТКИ ЖИТТЯ, з роману І. Гончарова «Урвище»
Вона (Віра – авт.) не втрачала з поля зору дороговказної нитки життя, і з дрібних явищ, з
нехитрих осіб, що товпилися біля неї, робила не дрібні висновки, практикувала силу своєї
волі над оточуючою її застарілістю, деспотизмом, грубістю вдач. Вона по цій простій
канві уміла читати широкий, сміливий візерунок складнішого життя, інших вимог, ідей,
відчуттів, яких не знала, однак вгадувала, читаючи за рядками простого життя інші рядки,
яких жадав її розум і вимагала вдача.
ОТОЧИЛИ ПОКЛОНІННЯМ, зі спогадів В. Дмитрієвої
Молода жінка з жадібною цікавістю вдивлялася в нових для неї людей, вслухувалася в їх
розмови, запам’ятовувала їх характерні риси. Її теж помітили й оточили поклонінням.
Особливо залицявся до неї Гончаров; проводив біля неї цілі вечори і любив слухати її
спів. Кожного разу, буваючи у Майкових, він неодмінно усаджував Катерину Павлівну за
фортепіано і просив заспівати популярну тоді арію з опери «Норма» – Casta diva. Цю ж
саму арію співає у нього Ольга в «Обломові»; і скільки болісної туги вкладено
письменником в опис того враження, як спів Ольги впливав на Обломова.
Очевидно, з цією арією у Гончарова були пов’язані глибокі особисті переживання.
НІЧ, ПОВНА МЛИ, з нарису К. Трубіциної «Урвище Катерини Майкової»
«Що це за ніжне, невловиме створення! ...мерехтіння і таємниця, мов ніч – повна мли і
леліток, краси і дивини», – це одна з перших характеристик Вірочки в романі «Урвище»
Івана Олександровича Гончарова. Вся подальша розповідь однозначно свідчить про те, що
вона – улюблена героїня письменника. У реальному житті Вірочку звали Катерина
Павлівна Майкова (у дівоцтві – Калита).
...Приморський бульвар, який оточує готель «Приморський», мабуть, одне з найчудовіших
і улюбленіших місць прогулянок і у сочинців, і у приїжджих. ...1888 року тут, неподалік
від урвища, побудувала невеликий дерев’яний будинок, поселилася і прожила до кінця
своїх днів справжнісінька героїня справжнісінького роману. Притому одного з кращих
романів другої половини XIX століття – роману Івана Гончарова «Урвище».
...Катерина Павлівна мала винятковий, надзвичайно незалежний розум. Саме її думки,
далекі від ідеалів сім’ї Майкових, вразили уяву І. Гончарова – і своєю віддаленістю від
вишуканого середовища, і своїм змістом. Він наділив рисами Майкової Ольгу в романі
«Обломов», а Вірочка з романа «Урвище» – це вже цілком і повністю Катерина Павлівна –
її переконання, вислови, образ думок.
МАЛА ЩЕ ОДНУ ДИТИНУ, з книги В. Старка «Дворянська родина»
Про третього з синів Олександра Івановича Старка – Олександра Олександровича можна
прочитати статтю в енциклопедії Брокгауза і Ефрона. Закінчивши в 1868 р. Петербурзький
землеробський інститут, все життя «він вивчав шкідливих, особливо лісових комах і
прослідкував життя багатьох комах, про шкоду яких до того часу нічого не було відомо».
У 1878 р. О. О. Старк став керівником маєтків вел. кн. Костянтина Миколайовича, сина
Миколи I, на Кавказі. Там у нього було унікальне поле діяльності з вивчення фауни
альпійської зони Західного Кавказу. Він відкрив понад сто двадцять нових видів комах.
Оселившись на Кавказі, в маєтку Уч-Дере, подарованому йому Костянтином
Миколайовичем, О. О. Старк розширив його і привів в зразковий стан.
На початку 1870-х рр. в його маєтку поселилася Катерина Павлівна Майкова, вроджена
Калита. Давній друг І. Гончарова, вона послужила прототипом Ольги Іллінської в
«Обломові» і Віри в «Крутоярі», як, втім, і дружини Леонтія Козлова в тому ж романі.
Прихильниця Чернишевського, жіночої емансипації, вона ще 1866 року пішла від чоловіка
до вчителя своїх дітей Ф. Любимова, семінариста, «вічного студента». У 1869 р. приїхала
з ним в Сочі, де вони увійшли до комуни у дусі фаланстерів зі сну Віри Павлівни М.
Чернишевського.
Поступово загинула ідея прожитку плодами рук своїх, до того не пристосованих.
Любимов абсолютно опустився, перестав читати і почав пиячити.
Тоді-то Катерина Павлівна і залишила його, ставши цивільною дружиною О. О. Старка,
проте незабаром розлучилася й з ним, купила невелику ділянку поряд, де й прожила до
своєї смерті в 1920 р.
І хоча К. П. Майковій присвячені навіть спеціальні дослідження, ніде не згадується, що,
крім трьох дітей від Майкова і сина від Любимова, вона мала ще й дитину від О. Старка –
Едуарда, турботи про виховання якого узяв на себе батько. До часу, коли подружжя
розлучилося, йому виповнилося чотирнадцять років.
…Едуард, закінчивши історико-філологічний факультет Петербурзького університету,
став відомим театральним критиком. Прихильник Р. Вагнера, він узяв собі псевдонім
«Зігфрид». Разом з бароном Дрізеном і Єврєїновим він виступив ініціатором створення
«Старовинного театру», який проіснував в Петербурзі один сезон, – 1907/08 р. Мета його
– відтворення театральних видовищ різних епох.
Е. Старк – автор книг «Старовинний театр» (1911), «Шаляпін» (1915), «Цар російського
сміху» (1916), «Петербурзька опера та її майстри» (1940).
Після революції він виїхав на якийсь час до Сочі, де став редактором «Сочинського
кур’єра», газети білого уряду. При взятті червоними військами міста був заарештований.
Його виручив А. В. Луначарський, який був раніше з ним знайомий.
Повернувшись до Петрограду, Е. О. Старк служив у видавництві «Мистецтво» до своєї
смерті в блокадні дні – в червні 1942 р.
САМОТНЯ СТАРІСТЬ, з публічного листа К. Т.* «Сучасниця про Гончарова»
Під заколисуючий гомін бірюзового моря безвісно для широкої публіки доживає свої дні
забута письменниця Катерина Павлівна Майкова. Був час, коли вона жила у сфері вищого
інтелектуального життя, коли її оточував квіт російської літератури, коли вона, так би
мовити, грілася в променях слави знаменитих письменників.
Але роки пройшли, й волею долі Катерина Павлівна, як лермонтовський лист, що
відірвався від гілки рідної, знайшла притулок років тридцять тому під блакитним небом
чорноморського узбережжя, в невеликому тоді селищі Сочі. І тепер лише щедре сонце
півдня зігріває її самотню старість.
Не зважаючи на свої вісімдесят три роки, Катерина Павлівна дивом зберегла гостроту
зовнішніх відчуттів і ясність пам’яті. З особливим благоговінням й дбайливістю вона
зберігає спогади про І. Гончарова, другом якому була.
Ще дуже юною, сімнадцяти років, Катерина Павлівна, яка тільки вийшла заміж за В.
Майкова, брата поета і згодом співредактора «Сучасника», зустрілася із знаменитим
письменником. Гончаров любив чуйну й допитливу Катерину Павлівну, яку за простоту і
наївну серйозність до «питань» прозвав «старенькою».
Ще задовго до розриву з Тургенєвим І. Гончаров подорожував разом з Майковою,
Тургенєвим, Григоровичем і іншими. Гончаров разом з Катериною Павлівною старанно
відвідував галереї і музеї мистецтв, причому відносно прославлених творів живопису і
скульптури виявляв оригінальну естетичну оцінку. Загальновизнані шедеври, на зразок
«Сікстинської мадонни» в Дрездені й інших, не справляли на нього такого враження, як,
наприклад, на Тургенєва, який патетично вихлюпував свій захват. На підтвердження
вірності свого сприйняття Іван Олександрович посилався на незіпсоване й безпосереднє
чуття К. П. Майкової. Її тонку спостережливість в сприйнятті явищ закордонного життя
Іван Олександрович ставив у приклад іншим письменникам.
– Дивіться, – говорив він, – ми, художники, не помітили ось цього вітрила на озері, цього
світлового ефекту, а від її уваги такі художні деталі не вислизають.
…З часом Гончаров віддалився від своїх літературних товаришів. …Стало здаватися, що
Тургенєв… користується відвертістю Гончарова і запозичує у нього типи й образи.
У пам’яті К. П. Майкової зафіксувався такий, наприклад, епізод.
Гончаров надіслав з-за кордону листа з докладним викладом плану й описом дійових осіб
свого майбутнього роману «Крутояр». …Тургенєв, котрий тільки-но повернувся до
Петербургу, виїжджаючи до себе в маєток, запитав (у адресата – авт.), який проводжав
його, чи немає відомостей від Гончарова. Дізнавшись про лист, попросив узяти з собою,
кажучи, що прочитає уважно дорогою. Той, звичайно, дав.
Пройшло літо, восени письменники зібралися в Петербурзі. І там, як завжди, до
надрукування своїх творів, читали їх в тісному колі у Майкових. …Цього разу був
оголошений вечір прочитання нового роману Тургенєва «Напередодні». Той чомусь
запросив на цей вечір всіх, за винятком Гончарова.
Гончаров випадково, нудьгуючи вдома, пішов до будинку Майкових, побачив вогник у
них і вирішив зазирнути. Яким же виявилося його здивування, коли він застав всіх у зборі,
і зокрема Тургенєва, котрий читав свою річ.
Прихід Гончарова не здався нікому дивним, оскільки всі вважали, що і він запрошений, за
звичаєм. Збентежений був дещо, за словами Майкової, І. С. Тургенєв.
Скривджений Гончаров мовчки сів і став слухати. Коли Тургенєв кінчив читати,
Гончаров, схвильований, не сказавши нікому ні слова, пішов.
Після цього Гончаров пише різкий лист Тургенєву і звинувачує його в плагіаті. Тургенєв
відповідає в примирливому тоні з метою роз’яснити справу. Інцидент набув широкого
розголосу, і друзі вжили заходів для примирення двох улюблених письменників. Відбувся
третейський суд, на якому схожість в описі героїв …прагнули пояснити збігом творчості
великих художників. Все ж таки Тургенєв погодився знищити два інкриміновані
Гончаровим розділи.
…У кімнаті-музеї Майкової зберігаються неопубліковані листи й деякі папери Гончарова,
його портрети з автографами і книги з власноручними написами. У неї ж є від Гончарова
дивовижної художньої роботи скринька й інші дорогоцінні реліквії.
Всі літератори, кому доводиться бувати в Сочі, вважають своїм боргом відвідати
Майкову, і з задоволенням слухають її багаті спогади.
*Хто сховався за цим криптонімом встановити не вдалося.
ДОБРА ФЕЯ З КАЗКИ, зі спогадів К. Гордона
Майкова привезла до Сочі велику бібліотеку, і дозволяла безкоштовно нею користуватися,
але далеко не всякому. Вона була жінкою, котра високо цінує вихованість і хороші
манери.
Я пам’ятаю, що мати перед тим, як я відправлявся за черговою книжкою до Майкової,
мене ретельно одягала, примушувала човгати ніжкою і говорити: «Дякую Вам».
Майкова зустрічала мене завжди дуже люб’язно, зовсім як добра стара фея з казки, але
вказівки матері я виконував з незмінною точністю, а потім летів додому, притискуючи до
грудей том оповідань Вальтера Скотта чи Жюля Вірна у витисненій золотій палітурці.
