ОСЬМЬОРКІН Олександр Олександрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Художник, сценограф.
З родини службовця. Батько, Осьмьоркін О., – землемір.
Народився 26 листопада (8 грудня) 1892 р. в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської
імперії (нині – м. Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).
Помер 25 червня 1953 р. в селищі Плесковому Московської області СРСР (нині – селище міського
типу Московської області РФ). Похований на московському Ваганьківському цвинтарі.
Навчався в Єлизаветградському земському реальному училищі (1902-1910), Київському
художньому училищі (1911-1913), Московській студії І. Машкова (1913-1915), Чугуївському
військовому училищі (1916-1917).
Працював в культурно-просвітницькому відділі Московської Ради солдатських депутатів (1917-
1918), асистентом викладача в 1-х и 2-х Державних вільних художніх майстернях (1918-1930),
викладачем Ленінградського інституту живопису, скульптури і архітектури ім. І. Рєпіна (1932-
1947), Московського художнього інституту ім. В. Сурикова (1937-1948), художником майстерні
плакату «Вікна ТАРС» (1941),
Член товариства «Московські живописці» (1924).
Один з засновників і член Товариства московських художників (1927).
Член об’єднань «Бубновий валет» (1913), «Світ мистецтва» (1916), «Спілка російських
художників» (1918).
Організатор групи «Крило» (1927).
Серед найвідоміших полотен О.: «Натюрморт з образом», «Портрет батька» (обидва – 1912),
«Оголена на тлі перської вибиванки» (1914-1915), «Дама з лорнеткою» (1917), «Натюрморт з
годинником» (1918), «В кафе» (1919), «Парк», «Натюрморт із бандурою» (обидва – 1920),
«Портрет Є. Т. Баркової», «Натюрморт з черепом», «Портрет дівчини» (усі – 1921), «Портрет
художника М. Аветова» (1924), «Мисливський натюрморт» (1923-1924), «Верби біля ставу»,
«Московські живописці» (обидва – 1925), «Буття» (1926), «Мойка. Біла ніч» (1927), «Портрет Г.
Ахматової» (1939-1940), «Кремль. 1942» (1942), серія пейзажів «Нова Голландія» (1945), «Портрет
художниці Н. Удальцової» (1948).
Час від часу «звітував» історико-революційними полотнами – «Взяття Зимового палацу» (1927),
«Зенітники Москви» (1942) – чи казенними портретами передовиків.
О. успішно виступав і як художник театру – в ленінградському Великому драматичному (1937) і
під час евакуації – в Казанському драматичному (1943).
За надзвичайну чіткість побудови форми в просторі за допомогою кольору нашого земляка
небезпідставно вважають яскравим представником «російського сезанізму».
Влада звинуватила О. у формалізмі, у поширенні західних віянь у радянському мистецтві,
позбавивши його навіть права на викладацьку діяльність (1948).
Вся спадщина художника складає понад 700 творів живопису, графіки, театральних декорацій.
Доробки нашого земляка зберігаються в Київському музеї російського мистецтва (Україна),
Третьяковській галереї, музеї образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна (обидва – Москва, Росія), Російському державному музеї, музеї Г. Ахматової в Фонтанному будинку (обидва – Санкт-
Петербург, Росія), Пермській художній галереї (Росія), музеях Азербайджану, Литви, Казахстану, приватних зібраннях.
Помер митець під час роботи над черговим пейзажем.
Серед друзів та близьких знайомих О. – П. Кончаловський, І. Машков, О. Вертинський, В.
Маяковський, П. Крилов, Г. Савінов, В. Левік, Г. Павловський, Ф. Козачинський, Є. Мойсеєнко,
Є. Зайцев, М. Асламазян, М. Абегян, М. Кончаловський та ін.
***
Я БОЯВСЯ, з життєвого кредо О. Осьмьоркіна
Я завжди боявся кохати так, щоб нічого не залишилося.
ХОЧУ ГОВОРИТИ ПРО СВОЄ КОХАННЯ, з листа О. Осьмьоркіна Р. Раскіній в серпні 1914 р.
Працюю? Так. А в інший час? Не знаю, ходжу з кута в кут... Увесь час... виїхати, виїхати до тебе в
Москву, у Москву в такт серцебиттю...
...Справ зараз немає ніяких у батька. Єдина надія – на наймання нашого будинку... Знову
перешкоди з полотнами...
...Яка радість твої листи. Особливо про вірність питання...
Тепер все абсолютно противно. Нудно. Майстернею задоволений. …Але все це не про те. Я хочу
говорити, говорити про своє кохання. Але хіба я мало сказав, написавши тобі якось, я згадав.
…Тепер я щасливий, що люблю, що вірю тобі, вірю в майбутнє. Скільки дум сплелося з тобою.
Тільки з тобою.
...Мені іноді здається, що ти розчаруєшся в моїх шуканнях. Побажаєш забезпеченості,
благополуччя. Це отрута, шкідлива для нашого кохання... Потрібно вміти кохати... Кохати,
захоплюватися досягненнями. А не кисло-солодке буття зручного існування. Адже така доля всіх
шукаючих, талантів, геніїв. А задля цього я хочу твого безмежного кохання, не сліпого, а
свідомого, котрим я наповняюся, один тужачи, згадуючи тебе. ...Піду спати. Напевно засну. Півні
вже заспівали.
Ще раз цілую міцно.
Твій Сашура...
ЗНАЙШОВ ЙОГО «МІМОЗУ», з нарису І. Лучковського «Поезія живопису Олександра
Осьмьоркіна»
Я радив би сучасним мистецтвознавцям, особливо молодим, звернути особливу увагу на
центральну частину України – Кіровоград, Умань... Адже саме ця земля вигодувала плеяду
прекрасних художників двадцятого століття, включаючи Олександра Осьмьоркіна.
…На початку 70-х років, зупинившись у Москві у своєї родички Раїси Раскіної, я побачив
фотографію надзвичайно тонкої, розумної, цілеспрямованої людини. Як виявилося, це фото
Олександр Олександрович Осьмьоркін подарував Раїсі Ісаківні ще в 30-і роки. Ніяких подробиць
про їхні зустрічі я тоді не довідався, проте мені дуже захотілося побувати в родині О. Осьмьоркіна
і подивитися його роботи, тому що в наших музеях їх ще не експонували.
Допомогла мені Наталя Іванівна Рождественська, котра підтримувала теплі стосунки з багатьма
«Бубновими Валетами». Так я зміг познайомитися з останньою (третьою) дружиною Осьмьоркіна
– Надією Георгіївною, і прийшов до неї в гості. Це і була квартира-майстерня художника, яка
розташовувалася на останньому поверсі будинку.
Я довідався, що її батьківщина – Київ. Вона закінчила архітектурний і художній факультети
Академії мистецтв. Була ученицею Олександра Осьмьоркіна.
Серед робіт, що залишилися у Надії Георгіївни, я знайшов «Мімозу» – перший пейзаж-
натюрморт, написаний видужуючим художником узимку 1947/48 року. Так вона перебралася до
Харкова і зберігається в моїй колекції, яка знаходиться в місцевому Художньому музеї.
ДОПОМОГЛО НАВЧАННЯ, з вступної статті Є. Антипової до каталогу власної виставки
Писати про свою творчість дуже важко – особливо, коли вона розвивається рівно, без особливих
«зиґзаґів».
Готуючись до виставки і переглядаючи свої роботи, я дійшла висновку, що формування моє як
художника почалося давно, ще до війни. Цьому сприяло спілкування зі студентами майстерні
монументального живопису Академії мистецтв Яковом Лукашом і Миколою Чурсіним.
Велику роль у творчому формуванні грали і дитячі враження.
…Скластися ж мені як художнику допомогло навчання в майстерні Олександра Олександровича
Осьмьоркіна, де я почала займатися після війни з травня 1945 року.
Повсякденну роботу там вели: заняття з малюнку Семен Львович Абугов, з живопису – Генріх
Васильович Павловський.
У майстерні завжди панувала творча, натхненна атмосфера. Думали тільки про мистецтво.
Незважаючи на те, що нам, студентам, матеріально приходилося не легко.
Педагоги з великим смаком, винахідливо ставили постановки. Кожна мала ясну для учня мету і
завдання. Студент розумів, як потрібно виконувати завдання.
Я пам’ятаю, як викладачі говорили про те, що модель (людська фігура) завжди повинна бути в
середовищі.
Потім, після реорганізації академічної системи в 1947-1948 роках, вимоги стали іншими. У першу
чергу, потрібно було домагатися натуралістичної точності зображення, аби предмети неодмінно
були матеріальними і детально списаними з натури. Про колірні співвідношення не згадувалося.
Згодом, наприкінці п’ятидесятих і початку шістдесятих років, мені довелося ніби заново
вирішувати ті завдання, з якими я справлялася в більш ранній період навчання.
…Аналізуючи свою творчість, я дійшла висновку, що ніколи не наслідувала улюблених
художників, не вміла цього робити, хоча завжди вивчала їх, і вони справили на мене якийсь вплив.
ПЕРША ДРУЖИНА ВІКУ ДОЖИВАЛА НА АНТРЕСОЛЯХ, з розвідки С. Полякової «Май
портрет Аліси Порет»
У Музеї образотворчих мистецтв Республіки Карелія є малюнки Аліси Порет до книги
«Калевала», виданої в Петрозаводську 1940 року, цикл акварелей «Сім смертних гріхів», дев’ять
добутків живопису різних років – в основному портрети.
...Серед близьких знайомих Аліси Іванівни було багато відомих художників. Про одного з них,
Олександра Олександровича Осьмьоркіна, і про трьох його коханих дружин вона розповідала
багато веселих історій. Якщо вірити Алісі Іванівні, то з першою з них, красунею Катею Барковою, художник познайомився за надзвичайно романтичних обставин. У Теріоках, гуляючи берегом
Фінської затоки, він побачив удалині силует прекрасної незнайомки в легкому, що майорів на
вітрі, одязі. Дівчина крокувала золотавим піском босоніж і вела на шовковій стрічечці... маленьку
черепашку (!). Звичайно ж, Олександр Олександрович не міг не оцінити красу і незвичайність
моменту і не закохатися в юнку...
Потім в нього були інші вірні дружини, але перша, Катерина Баркова, доживала віку на
антресолях у майстерні Осьмьоркіна, дбайливо доглядала за двома його дочками від другого
шлюбу і почувала себе повноправним членом великої родини художника.
Третя й остання дружина О. О. Осьмьоркіна, його вірний друг і ангел-хоронитель Надія
Григорівна Осьмьоркіна, була близькою подругою А. І. Порет. Вона написала портрет Надії, дуже
незвичайний – з рогами тура на голові. Побачивши його, та не здивувалася, понад те, високо його
оцінила, сказавши, що жоден рентген не зміг би точніше і вірніше висвітити її внутрішній стан у
той період...
ЗБІРНИК ТАК НІХТО І НЕ КУПИВ, із звіту Н. Назаревської «Метелик Фаберже повернувся з
небуття»
Антикварні меблі, предмети інтер’єру, порцеляна і срібло сьогодні достатньо затребувані. Чого не
скажеш про книги радянського періоду.
У цілому коло читачів і цінителів книжкових скарбів скорочується. Що і продемонстрував
черговий весняний аукціон, що пройшов у «Гелосі».
Прекрасно виданий каталог докладно, науково обґрунтовано описує російські раритети: від
автографів Ганни Ахматової і Михайла Булгакова, прижиттєвих видань Олександра Грибоєдова й
Олександра Блока до авангардної «Расєї» Бориса Григор’єва.
«Милому Олександрові Олександровичу Осьмьоркіну – перший екземпляр цієї книги, дружньо
Ганна Ахматова. 1 травня 1940». Запропонований за суму, еквівалентну 100 американським
доларам, збірник цей так ніхто і не купив.
