КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Пастухов Андрей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ПАСТУХОВ Андрій Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий топограф, геодезист, альпініст, дослідник Кавказу. Першим на теренах Російської

імперії піднявся на західну (1890) і східну (1896) вершини Ельбрусу. У альпіністів існують

поняття «Скелі Пастухова» і «Притулок Пастухова».

З робітничої родини. Батько, Пастухов В., – працівник державного кінного заводу.

Народився 18 (30) серпня 1860 р. в с. Новодеркулі Старобільського повіту Харківської губернії

Російської імперії (нині – Біловодський район Луганської області України).

Помер 23 вересня 1899 р. в м. П’ятигорську Катеринославської губернії Російської імперії нині

(нині – Ставропольський край РФ). За заповітом похований на вершині гори Машук. На

мармуровому обеліску вибиті слова: «Військовий топограф А. В. Пастухов. Казбек – 1889.

Ельбрус – 1890, 1896, Арарат – 1893».

Служив топографом топографічного відділу Кавказького військового округу (1822-??),

Член Російського географічного товариства (1889).

Лауреат срібної медалі Російського географічного товариства.

Брав участь в топографічній зйомці головним чином високогірних областей Центрального

Кавказу; здійснив сходження на Казбек, Ушбу, Великий і Малий Арарат, Алагез та ін.

Друкувався в газеті «Кавказ», журналах «Нива», «Метеорологічний вісник».

У м. П’ятигорськ одну з вулиць названо ім’ям нашого земляка.

У Москві вийшли книги П. Нікітін і В. Вайнберга «Андрій Васильович Пастухов. Військовий

топограф і альпініст» (1956), С. Чумакова «Прихисток Пастухова» (1977).

В Росії проводяться змагання з спортивного орієнтування на «Приз російського топографа

Пастухова».

Серед друзів та близьких знайомих П. – Л. Загурський, М. Кірхгов, І. Стебницький, Т. Царахов, М.

Динник, І. Ходзько, М. Голомбієвський, О. Воєйков, Г. Раєв, М. Богданов та ін.


***

УПЕРЕД І ВИЩЕ,

з життєвого кредо

А. Пастухова

Уперед і вище.

ВИКОНАВ ТОПОГРАФІЧНУ ЗЙОМКУ, з «Щоденника» А. Пастухова

На найвищій точці Ельбрусу ми поставили прапор з червоного кумачу... У двох сажнях від

прапора увіткнули палицю і в шести сажнях на північ на каменях поставили пляшку із запискою;

потім я сфотографував східну вершину Ельбрусу і частину Головного Кавказького хребта,

здійснив топографічну зйомку східної і західної вершин і перевалу.

...Ніби-то ступивши з висоти в повітря, я провалився в замасковану тріщину і знову був

зобов’язаний своїм порятунком жердині, що знаходилася зі мною. Уживши страшне зусилля, я

вискочив з тріщини, зробив декілька кроків, зупинився і подивився назад.

В цей час фірн сипався масою з обох боків, краї тріщини коливалися, і вона робилася все ширшою

і ширшою, і через якісь дві хвилини на її місці зяяла бездонна прірва, котрою я мимоволі

замилувався. Але це продовжувалося недовго. Спрага, що томила, нагадала мені про воду, і я

знову став прислухатися і оглядатися довкруги і знову почув те ж дзюрчання, цього разу досить

близько.

Придивившись за напрямком, звідки до мене долинав цей шум, я відзначив, що він був зовсім не

від води – це котилися потривожені вітром дрібні крижинки обмерзлим снігом.

СТАРАННИЙ І РЕВНИЙ, з рапорту полковника п. Штрауха

Доповідаю, що Андрій Пастухов моральності хорошої, поводився бездоганно і ні в чому поганому

помічений не був.

До служби був старанний і ревний і весь час до свого звільнення служив на посаді старшого

топографа, тому до допущення його до іспитів для вступу до топографічного училища я ніяких

перешкод не бачу, а, зважаючи на відмінне знання топографічної справи, чудову поведінку і

моральність, бажано було б, аби колишній топограф Пастухов був зарахований до училища..


ВПЕРШЕ ЗАСТОСУВАВ «КІШКИ», з розвідки Б. Бероєва «Приельбрусся»

Цікаве сходження на Ельбрус здійснив 1890 року військовий топограф і альпініст Андрій

Васильович Пастухов. Буран змусив мандрівників зупинитися на непередбачений нічліг біля

скель, які погано захищали від вітру. Пізніше це місце одержало назву «Притулок Пастухова».

З світанком штурм Ельбрусу продовжувався. Майже п’ятитисячна висота давала про себе знати:

стало важко дихати, з’явилася нудота, сили закінчувалися. До того ж погода не поліпшувалася. Як

і раніше мів сніг, дув сильний вітер, який деколи збивав з ніг, видимість не сприяла сходженню.

Проте завзятість і наполегливість Пастухова перемогли. На вершині Андрій Васильович залишив

записку: «31 липня 1890 року військовий топограф Андрій Васильович Пастухов у супроводі

козаків Хоперського полку піднялися сюди о 9 годині 20 хвилин ранку за температури повітря

мінус 5 градусів. Імена козаків: Дорофій Мернов, Дмитро Нехороший, Яків Таранов». Через

півстоліття її знайдуть учасники другої альпініади ВЦРПС.

У 1896 році А. В. Пастухов здійснив друге сходження на Ельбрус, цього разу на його східну

вершину.

Заслуга А. В. Пастухова в тому, що він заклав основи альпінізму на Кавказі, розробив систему

підготовки альпіністів, підібрав раціональні продукти харчування і спорядження, вперше

застосував на черевиках підошви із сталевими шпильками, так звані «кішки».

Виконаний ним опис шляху, зібрані колекції, креслення і замальовки донині зберігають свою

наукову цінність.


СПРОСТУВАВ НІМЕЦЬКИХ ДОСЛІДНИКІВ, з статті Ш. Дахкільгова «Гори – поезія

природи»

Військовий топограф, вдумливий і допитливий дослідник гір Андрій Васильович Пастухов вже

два роки працював у верхів’ях Аргуна, піднімався на високі точки Андійського хребта, коли

звернув свій погляд на Казбек. Він вперше піднявся на його західну вершину льодовиком Майлі.

Ця подія сталася 29 липня 1889 р. Під час сходження Пастухов виконав топографічні зйомки і

встановив висоту обох конусів кавказького велетня.

Примітно, що в той далекий час вперше в історії на вершині Казбеку Пастухов встановив прапор.

Яскраво-червоний стяг розміром три на чотири аршини розвівався на високій жердині і в бінокль

був видний навіть з Владикавказу, а в найближчих аулах його могли розгледіти простим оком.

«Крамольний» прапор (на білому фоні снігу і блакитного неба інший колір було б не видно) не на

жарт сполохав місцеву охранку. Поліцейське начальство запропонувало Пастухову негайно його

зняти. На цю вимогу він відповів відмовою. «За відсутністю часу я не можу цим зайнятися», –

сказав він і порадив доручити чинам поліції самим зняти з вершини яскраво-червоний прапор.

...Велике практичне значення мали складені ним карти гірських масивів і льодовиків Казбеку,

Ельбрусу та інших вершин.

Ним здійснені і наукові відкриття. Своїми багаторічними спостереженнями А. В. Пастухов

спростував погляди природодослідників німецької школи, котрі стверджували, що птахи в своїх

щорічних міграціях не можуть подолати крижаний бар’єр Головного Кавказького хребта.

ТРИЧІ ДОЛЮ НЕ ВИПРОБОВУЮТЬ, з книги «Машук» на irsl.narod.ru

У руках корпусу військових топографів була зосереджена вся гігантська робота з картографії

величезної країни. Ледве теплішало, йшли часом в абсолютно необжиті, дикі місця, зносили

місяцями бідування. З громіздкими інструментами в руках версту за верстою вимірювали Росію.

Штрих за штрихом малювали точний портрет: прокреслювали напрями річок і контури берегів

озер, морів, позначали долини і кряжі, яри і висоти.

Скрупульозна точність, висока якість тисяч і тисяч аркушів карт, створених топографами,

незмінно зазнавала високих оцінок на міжнародних виставках і географічних конгресах.

За багато років до появи аерофотознімання декілька поколінь військових топографів виходили,

зміряли 10 мільйонів квадратних кілометрів і умістили їх на 6700 аркушах карт, залишивши на

долю авіації – а зараз вже і супутників – загалом не так вже й багато.

У 1881 році військові топографи вийшли на найважчий рубіж – Головний Кавказький хребет.

Жодного альпініста серед них не було. Не було серед них і горців: інородці у військові училища не

допускалися.

...До кінця року четверо з дванадцяти військових топографів подали рапорти про переведення в

інші місцевості Росії, оскільки «вони не знаходять більше в собі сил трудитися в таких важких

умовах». Троє дали згоду їхати в Закаспійський край. Навіть у безводній пустелі працювати їм

здавалося легше, ніж в горах...

...Начальник їхав попереду, мірно погойдуючись в сідлі, не підганяючи коня. Мудрий кінь

обережно ступав кам’янистою стежкою, лівий в’юк раз по раз терся об скелю. Справа була

порожнеча, яка кінчалася десь внизу рівним і грізним шумом річки, що мчалася їм назустріч.

Козаки дивувалися, з якої причини тепер Пастухов веде їх не вниз за течією на рівнину, а знову в

гори.

Якби хто обігнав Пастухова і озирнувся, то побачив би на його зарослому обличчі, котре

потемніло від гірського сонця, легку усмішку. І якби зараз йшла зйомка і окуляр нівеліра був

націлений в крапку, куди він невідривно дивився, звідти виразно виглядав би білосніжний Казбек.

За багато років роботи на Кавказі Пастухов вперше був так близько до нього. Він вже переконав

себе в тому, що обов’язково потрібно зійти на вершину. По-перше, зверху він міг остаточно

уточнити напрям відрогів, які знімав все літо, по-друге, міг точно відобразити саму вершину,

підступи до неї...

...Цього року загін Голомбієвського працював нижче вздовж річки Інгурі. Табір його був в Джварі.

Туди у середині липня і послав Пастухов козака із запискою, в якій запрошував ще раз піти на

Ельбрус. Відповідь була короткою: «Тричі долю не випробовують».


ТРУПИ НЕ ЗНАХОДЯТЬ, з нотаток М. Шаморгіна «Як я намагався залізти на Ельбрус»

Головним чинником невизначеності був для мене проклятий «трупозбірник» – сяючий на сонці

каток за і перед скелями Пастухова. Найнебезпечніша ділянка – крутий двохсотметровий зліт

вище «Пастухів». Подальший план моїх дій був такий: завтра зробити розвідувальний вихід до

скель Пастухова з метою прояснити ситуацію з прохідністю льоду. На другий день піднятися на

Пастухи з наметом, де і стати на висоті 4800м табором. Там планувалося провести одну чи дві

ночі. Далі підйом на сідловину (перевал між Західною і Східною вершинами на висоті бл. 5300м) з

установкою намету наступного табору. Ночівля на сідловині і спроба штурму однієї з вершин,

бажано Західної.

Рідше стартували з скель Пастухова. Але підйом від Притулку до вершини і спуск назад займають

навіть у підготовленої людини 7-12 годин. Треба за раз подолати підйом в півтора кілометри, що

дуже багато і вимагає значних зусиль. У квітні ж, в умовах короткого світлового дня, із-за

наявності відкритого льоду, небажання йти на межі сил тощо, я вирішив стартувати з сідловини.

Мінус мого варіанту в тому, що він вимагає декількох ночівель на значній висоті, де дуже холодно

і розріджене повітря.

Проте плюсів, на мій погляд, тут більше. Головне – це безпека. Ніяк не слід вважати мене

божевільним, хто абсолютно необдумано і з величезним ризиком для життя лізе в гори. Я себе

люблю, і своєю м’якою і пухнастою шкіркою дуже дорожу.

Справді, гори – штука небезпечна, і на тому ж Ельбрусі щороку гине близько 20-ти чоловік,

причому трупи половини з них так і не знаходять.