КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Сикорский Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

СІКОРСЬКИЙ Іван Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Психолог, теоретик націоналізму, публіцист. Один з фундаторів дитячої психології і

психопатології на теренах Російської імперії.

З родини священика. Син, Сікорський І., – авіаконструктор, один з фундаторів світового

авіабудування.

Народився 26 травня (7 червня) 1842 р. в с. Антоновому Сквирського повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – Сквирський район Київської області України).

Помер 1 (14) лютого 1919 р. в м. Києві Української Народної Республіки (нині – столиця України).

Похований на Байковому цвинтарі.

Навчався в духовному училищі, закінчив Київську духовну семінарію (1863), медичний факультет

Київського університету (1863-1869). Готувався до захисту вченого звання (1869-1872).

Працював в низці петербурзьких лікарень для психічно хворих, приват-доцентом Медико-

хірургічної академії (до 1885), викладачем Київського університету (1885-1918).

Голови Київського Фребелівського товариства, член Київського психіатричного товариства,

Південно-західного товариства тверезості, Опікунського комітету у справах засуджених.

Засновник і редактор журналу «Питання нервово-психічної медицини і психології» (1896-1918).

Дебютував науковою працею «Про лімфатичні судини легенів» (1872).

Потім настала черга доробків: «Риси з психології слов’ян» (1895), «Епідемічні вільні смерті і

самогубства на Терновських хуторах (поблизу Тирасполя). Психологічне дослідження» (1897),

«Алкоголізм і питна справа» (1897), «Про успіхи медицини в справі охорони вищих сторін

здоров’я» (1898), «Про вплив спиртних напоїв на здоров’я і моральність населення Росії», «Про

заїкуватість» (обидві – 1899), п’ятитомний «Збірник науково-літературних статей з питань

суспільної психології, виховання і нервово-психічної гігієни» (1899), «Загальна психологія з

фізіономістикою в ілюстрованому викладі», «Психологічні засади виховання» (обидві – 1905),

«Психологічні основи виховання і навчання» (1909), «Душа дитини» (1911), «Велика криза, яка

насувається через вживання вина» (1912).

Етапними стали й наукові розвідки «Про явища розумового стомлення дітей шкільного віку»,

«Психіатрія», «Основи виховання і навчання», «Початки психології», «Виховання у віці першого

дитинства».

Наш земляк першим у світі застосував експериментальний метод вивчення дитячої психології,

організував лікарсько-педагогічний інститут для розумово відсталих дітей, а згодом – і Інститут

дитячої психопатології (1912).

Власну величезну бібліотеку С. заповів Київському університету.

Вчений у якості незалежного експерта брав участь у т. зв. «справі Бейліса», пов’язаній з вбивством

учня духовного училища А. Ющинського 1913) і його висновок став головним підтвердженням

ритуальності злочину, здійсненого євреями.

Серед друзів та близьких знайомих С. – М. Лапинський, В. Селецький, М. Хржонщевський та ін.


***

БАДЬОРІСТЬ РОЗУМУ

, з наукового кредо І. Сікорського

Розумово стомлена людина не може бути ні вдумливою, ні оригінальною, ні чутливою.

ВТОМЛЕНІ ВЧИТЕЛЬ І УЧЕНЬ – НОНСЕНС, з заповідей І. Сікорського

Для успіхів навчання необхідно, щоб і учень, і вчитель однаково були бадьорими. Втома одного з

них знижує успіх справи, але втома обох знижує успіх учня у кратних пропорціях.

У сучасних наших школах, особливо гімназіях, спостерігається втома і того, хто навчає, і того, хто

вчиться. Цим подвійним злом пояснюється значна частина неуспіхів середньої школи.

…Стомлений вчитель стає шаблонним, не здатним стежити за думкою учня і є для нього майже

таким же нежиттєвим і мертвим знаряддям, як книга .

…Учитель, обтяжений уроками, поставлений у необхідність проводити весь день у погоні за

заробітками, втрачає більшу частину своєї педагогічної цінності і є для учня небажаним і навіть

небезпечним зразком розумової праці, небезпечним прикладом кволої волі.


ТРЕБА ВИВЧАТИ СИСТЕМНО, з статті О. Таровської «Творча спадщина Івана Сікорського: проблеми і перспективи в сучасному українознавчому контексті»

…Фребелівський педагогічний інститут був заснований 1907 року Київським товариством

трудової допомоги для інтелігентних жінок. А це товариство головними своїми завданнями

ставило:

1) організацію безплатних притулків для нужденних жінок;

2) влаштування довідкових бюро для надання роботи;

3) організацію професіональних читань з метою підготовки жінок до спеціальних занять і

подальшого працевлаштування;

4) організацію дитячих садків і ясел для немовлят.

Надаючи пріоритет цим інтересам, Товариство трудової допомоги часто ігнорувало педагогічно-

наукові завдання інституту. Педагогічна рада останнього визнала за необхідне заснувати в Києві

Фребелівське товариство для сприяння справі виховання. Головою його був обраний перший

ректор Фребелівського педагогічного інституту – доктор медицини, професор Київського

університету І. О. Сікорський.

Таким чином, у 1908 р. Фребелівський педагогічний інститут отримує друге народження.

Відповідно до Статуту, в 1908/1909 р. Київське Фребелівське товариство відкрило всі заплановані

педагогічні установи: педагогічний інститут, дитячий садок, початкову школу, дитячий притулок,

педагогічну амбулаторію, які утворили педагогічне об’єднання з центром у Фребелівському

педагогічному інституті. За словами І. О. Сікорського, означені заклади внутрішньо пов’язувалися

між собою і складали єдине педагогічне ціле.

…Влітку 1911 р. на базі інституту були організовані загальноосвітні курси для народних учителів,

а в рамках практичної психолого-педагогічної підготовки – педагогічне обстеження дітей.

…Вивчення творчого доробку вченого потребує інтеграційного і системного підходу, розгляду з

позицій історико-філософського українознавства


ПРАЦІ АКТУАЛЬНІ, ЯК НІКОЛИ, з розвідки М. Дригус «Вітчизняна психологічна спадщина

як передумова трансформації освіти в Україні»

Сікорський І. О. аргументовано аналізує особливості сучасної йому школи, які у багатьох своїх

вимірах, незважаючи на часовий проміжок у ціле століття, збігаються зі шкільними проблемами

сьогодення. Вчений піддає аналізу і обґрунтовує «больові точки» середньої школи початку ХХ

століття.

Найголовніші з них такі:

– поступова втрата школою характеру загальноосвітнього навчального закладу і дедалі більше

набуття нею лише функції підготовчої школи для вищої освіти;

– інтенсивне розширення навчальних програм, що призводить до надмірних вимог, які ставляться

до учнів;

– розширення програм, що спричинює погіршення їхньої координованості та узгодженості між

собою;

– навчання у середній школі дедалі більше набуває характеру формального викладання, при цьому

головна мета середньої школи – всебічний розвиток душевних здібностей – відступає на другий

план;

– школа поступово втрачає традиційні функції охорони здоров’я дитини, оскільки концентрація

навчальних годин досягає граничних меж. При цьому відсутня належна увага до забезпечення

рухової активності дитини, її ігрової діяльності, проблем психогігієни.

…І. О. Сікорський у своїх працях розгортає аналіз дихотомії «ефективний – не ефективний

вчитель», яка попри минуле століття і нову сучасну термінологію, є теж однією з найгостріших

проблем сучасної школи.

Він розглядає проблему «неефективного вчителя» різнобічно, торкаючись навіть найнижчого

полюсу його діяльності – професійної деградації.

Що детермінує появу «неефективного вчителя», які соціальні чинники породжують його? Вчений

наводить низку соціальних причин, що «являють собою начала, нищівні для успіхів виховання»:

– будь-яке приниження вчителя;

– його підневільне становище, приниження службовим положенням вчителя;

– будь-яке обмеження його самодіяльності як з боку керівництва, так і через навчальні програми;

– бюрократична атмосфера, в якій перебуває вчитель, яка «неприпустима у справі виховання,

навіть небезпечна за своїм можливо гнітючим впливом на педагогічний персонал»;

– втома вчителя, яка знижує «значною мірою його корисну силу», зменшуючи надміру його

педагогічні здібності, надзвичайно велику кількість уроків, погано оплачувану працю, пошук

побічних заробітків.

…Наукове препарування соціальних проблем, «болючих точок» шкільного соціуму і перенесення

їх у галузь наукового аналізу свідчить не лише про високу проникливість І. О. Сікорського як

вченого, а й про його громадянську мужність, яка не дозволяла йому замовчувати кризові явища

сучасної йому школи. Його думки і застереження, безумовно, слугуватимуть ефективному

розв’язанню проблеми трансформації освітнього процесу в умовах перебудови сучасної школи.

…Пророчою є думка вченого, висловлена ним ще на початку ХХ століття: «для поліпшення

початкової та середньої школи треба не тільки встановити багато чого нового, але й відродити

багато старого».


РАЗЮЧА ЛЕГКОВАЖНІСТЬ, з «Щоденників» Л. Толстого

22 червня1890 р. Ясна Поляна.

20 поїхали діти і Сікорський. Косив багато. І розмови з Сікорським. Його разюча легковажність.

Як вчений вимірював витрати кисню вдень і помітив вночі і чим через тиждень все закінчилося. І

тому у неділю потрібно відпочивати. І що це була наука, але забута. І ще про те, що виникають в

зародку центри в різні періоди. І якщо мати хвора в ці періоди, то відсутність цих центрів і

божевілля. І ніби-то така ж кількість божевільних нині і раніше. А добрий, проте – зіпсований.


НЕ ВЕЛИКИЙ І НЕ РОСІЙСЬКИЙ, з рецензії К. Диканя «Незручні сторінки»

Неприйняттям особи І. Сікорського просякнуто практично всю книгу В. Менжуліна («Інший

Сікорський: незручні сторінки історії психіатрії» – авт.). Автор у кожному підібраному факті

біографії героя вбачає суцільний негатив.

Зневагу Менжуліна викликають позитивні оцінки робіт Сікорського, надто якщо їх дали такі

відомі російські християнські філософи, як П. Флоренський, В. Розанов, В. Соловйов чи психолог

В. Бєхтєрєв. При цьому він навіть нагадує, що антропометричну диференціацію рас на «вищі» й

«нижчі» започаткував Д. М. Анучін, а автори шовіністично-ксенофобської «російської расової

теорії» резонно шукають своїх предтеч серед діячів російської науки ХІХ-ХХ ст.ст.

Хіба тільки Іван Сікорський надавав перевагу Києву перед провінцією, прагнув вигадати якусь

структурку для керування чи вперто притримувався хибних теорій? Чи може він єдиний, хто

відцурався свого українського (польського?) єства й оголошував химерою існування українців?

Зрештою, і через століття після нього багато хто з кон’юнктурних мотивів стає росіянином чи хоча

б російськомовним. А бажаючих публічно виголосити панегірик владі й «вєлікому русскому

народу» – «нєсть числа».

...Автор глузує з біологічного редукціонізму (зведення соціального до біологічного) та расових

теорій Сікорського, хоча частку біологічного у формуванні особистості людини не визначено

досі. Навіть соціальні детерміністи комуністи повністю не відкидали біологічне.

...Важко повірити, що метою книги було доведення шовіністичної, расистської суті Російського

царату зокрема й усього російського народу загалом. Оскільки інші її аспекти, як-то І. Сікорський

– не великий учений; І.С. – зовсім не російський вчений (несуттєво українець чи поляк, але киянам

не варто осібно претендувати на славу Ігоря Сікорського ); в оточенні І. С. культивував расизм і

антисемітизм, спираючись на непевні наукові теорії, легко зрозумілі навіть із найупередженішої

біографії.