БЕРНШТЕЙН Сергій Натанович
Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.
Математик. В математиці існують наукові терміни «інтерполяційний процес Бернштейна», «ядро
Бернштейна», «проблема Бернштейна», «нерівність Бернштейна», «метод підсумовування
Бернштейна», а також низка теорем і багаточленів.
З викладацької родини. Племінник, Бернштейн М., – біомеханік, фундатор теорії про рухову
активність тварин і людини.
Народився 22 лютого (5 березня) 1880 р. в м. Одеса Російської імперії
(нині – адміністративний центр однойменної області України).
Помер 26 жовтня 1968 р. в м. Москва СРСР (нині – столиця РФ).
Закінчив паризькі Вищу електричну школу (1899-1902), факультет фізико-математичних наук
Сорбонни (1902-1904), навчався в Геттінгенському університеті (1904-1905).
Працював викладачем низки приватних середніх шкіл (1905-1907), Петербурзьких жіночих
політехнічних курсів (1907-1908), Харківських вищих жіночих курсів (1908-1920), Харківського
університету (1908-1928), директором Харківського науково-дослідного математичного інституту
(1928-1931), викладачем Ленінградських державного університету і політехнічного інституту
(1933-1941), Московського державного університету (1944-1947), завідуючим відділом
Математичного інституту ім. В. А. Стеклова АН СРСР (1932-1968).
Дійсний член Всеукраїнської академії наук (1925), академії наук СРСР (1929).
Іноземний член Болгарської (1945), дійсний член Паризької академії наук (1955).
Член Німецького союзу математиків (1926), Французького математичного товариства (1944),
почесний член Московського математичного товариства (1940).
Почесний доктор Алжирського (1944) й Паризького університетів (1945).
Лауреат премії Бельгійської (1911) й Паризької (1926) академії наук, Державної премії СРСР
(1942).
Кавалер двох орденів Леніна, ордена Трудового Червоного прапора, низки медалей.
Друкувався в журналах «Повідомлення Харківського математичного товариства», «Успіхи
математичних наук», «Вісник АН СРСР».
Перу нашого земляка належать доробки: «Дослідження й інтегрування диференційних рівнянь із
частинними похідними другого порядку еліптичного типу» (1908-1909), «Екстремальні
властивості поліномів і найкраще наближення безперервних функцій однієї речовинної змінної»
(1937), «Про першу межову задачу (задачі Діріхле) для рівнянь еліптичного типу й про властивості
функцій, що задовольняють цим рівнянням (1940), «Теорія ймовірностей» (1946), чотиритомне
«Зібрання творів» (1952-1964).
Спеціалізувався з теорії ймовірностей, диференціальних рівнянь і функцій. Ним знайдені умови
аналітичності рішень рівнянь 2-го порядку еліптичного й параболічного типів, розроблені нові
методи розв’язання межових завдань для нелінійних рівнянь еліптичного типу.
Що стосується теорії ймовірностей, то тут Б. розробив першу за часом (1917) аксіоматику,
продовжив і частково завершив дослідження петербурзької школи Чебишева. Наш земляк і його
учні започаткували нову галузь науки – конструктивну теорію функцій.
Маркова з межових теорем, розробив теорію слабкозалежних величин, досліджував стохастичні
диференційні рівняння й вказав на низку застосувань імовірнісних методів у фізиці, статистиці,
біології.
Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Виноградов, Ж. Пуанкаре, Ю. Линник, Я. Бланк, Ю.
Крутков, В. Смирнов, Ж. Адамар, М. Кошляков, В. Блюменфельд, О. Піккар та ін.
***
ЦІНУВАЛИ НАЙВІДОМІШІ ЄВРОПЕЙСЬКІ МАТЕМАТИКИ
, із спогадів Я. Бланка
На Першому міжнародному математичному з’їзді в Парижі (1900) Д. Гілберт поставив перед
математиками двадцять три математичні проблеми. І дві з них – 19-та та 20-та –прикували до себе
увагу молодого Бернштейна. Вже через три роки молодий вчений знайшов розв’язання першої з
них. Відповідь він подав у вигляді як дисертації на ступінь доктора наук, яка була йому
присуджена комісією у складі найвідоміших європейських математиків Адамара, Піккара,
Пуанкаре та ін.
…Б. належить наступна важлива для геометрії «у цілому» теорема: поверхня z=f(x,y), де f(x,y) має
безперервні частки похідні перших двох порядків (при всіх речовинних x, y), повна кривизна якої
не позитивна й не дорівнює тотожно нулю, не може при всіх значеннях x, y залишатися між двома
Ця теорема була потім посилена її автором: поверхня S негативної кривизни z=f(x,y) не може бути
цілком розташована між обома порожнинами гіперболоїда (котрі мають по одній точці
перетинання з будь-якої прямою, паралельною вісі OZ), асимптотичний конус якого має досить
великий кут розкриття.
ПРИНЦИПАМИ НЕ ПОСТУПАВСЯ, із спогадів В. Блюменфельда
Я був студентом математико-механічного факультету з 1935 по 1940 роки. На п’ятому курсі
кожний студент вибирав кафедру, по якій він хотів спеціалізуватися. Я разом з М. Добулевичем
вибрав спеціальність «теорія ймовірностей» – кафедру, якою завідував Сергій Натанович
Бернштейн.
Сергій Натанович викладав нам результати своїх досліджень того часу, присвячених стохастичним
диференційним рівнянням так, начебто мав справу зі своїми колегами, добре його розуміючими.
Поступово ми звикли до його академічної, трохи сухуватої манери читання, і стали сміливіше
задавати запитання. Сергій Натанович терпляче повторював той або інший доказ, а іноді відразу
придумував простіший.
Якщо спочатку здавалося, що академік недоступний і йому зовсім не до нас, то пізніше ми
неодноразово переконувалися в тому, що помилялися. Насправді Сергій Натанович був дуже
чуйною, м’якою й доброзичливою людиною.
Не раз він запрошував нас до себе додому, аби просто поговорити з нами про життя, про
математику, про наші плани.
Надалі, уже після закінчення Вітчизняної війни, я став відвідувати семінар академіка Ю. В.
Линника, на якому познайомився з моїм майбутнім науковим керівником в аспірантурі –
професором Сармановим Олегом Васильовичем, який був учнем С. Н. Бернштейна й часто
гостював у нього в будинку. Олег Васильович нагадав С. Н. Бернштейнові про мене, і я знову
переконався в надзвичайній доброті Сергія Натановича і його увазі до молодих математиків. Він
не тільки прийняв мене вдома й уважно вислухав, не тільки схвалив тему моєї дисертації й
уточнив постановку завдання, але й дав мені кілька цінних порад.
Хочеться також відзначити надзвичайну принциповість Сергія Натановича. Наведу тільки один
приклад. В 1946 р. вийшло четверте видання університетського курсу С. Н. Бернштейна з теорії
ймовірностей, у якому як приклад був наведений і обґрунтований відомий закон Менделя про
успадкування ознак. Пізніше, після скандально відомої сесії ВАСХНІЛ 1948 р., на якій генетика
оголосили лженаукою, Сергієві Натановичу запропонували підготувати п’яте видання підручника,
але з умовою, що він викине приклади, пов’язані з законом Менделя й взагалі теорією спадковості.
Багато авторів, напевно, так би й вчинило.
Проте Сергій Натанович категорично відмовився.
ЛЮДИНА ВИСОКОЇ ПОРЯДНОСТІ, із спогадів Д. Меркіна
У червні 1954 р. я на прохання академіка Володимира Івановича Смирнова приїхав до нього на
дачу в Комарово. Ділове питання ми вирішили за 5-10 хвилин, після чого Володимир Іванович
сказав, що незабаром він їде до Ленінграду, і запропонував мені поїхати разом з ним. Я, звичайно,
погодився, і, чекаючи на авто, ми розговорилися. Властиво, говорив один Володимир Іванович, а я
слухав і тільки зрідка задавав запитання.
Зайшла розмова про Сергія Натановича. …За словами Володимира Івановича, жодне рішення
відділення математики Академії наук не приймалося, якщо воно не одержувало схвалення С.
Бернштейна. Як приклад Володимир Іванович навів наступний випадок.
В 1953 р. проходили вибори до Академії наук, на відділення математики. Комісія склала список,
розташувавши кандидатури в порядку їхніх достоїнств. Знаючи, що Сергій Натанович практично
не розмовляє з Андрієм Андрійовичем Марковим, комісія поставила Маркова третім номером. У
такий спосіб той автоматично не проходив без виступу Сергія Натановича.
Після оголошення списку Сергій Натанович встав і сказав: «Усі знають мої відносини з Андрієм
Андрійовичем, і ніхто не може мене дорікнути в тому, що я його захищаю. Проте я вважаю, що А.
А. Маркова потрібно поставити першим номером.» Усі зраділи, відразу була зроблена
перестановка в списку, і А. А. Маркова одноголосно обрали членом-кореспондентом.
Цей приклад свідчить, звичайно, не стільки про вплив Сергія Натановича, скільки про його
порядність і високу моральність.
На початку 1942 р. під час блокади Ленінграда було арештовано близько 160 науковців міста.
Серед них був член-кореспондент АН СРСР Микола Сергійович Кошляков. Його засудили до
розстрілу, який замінили десятьма роками ув’язнення у виправно-трудових таборах з правом
листування.
У липні науковця вислали етапом до табору на Уралі в район м. Солікамськ. Там його не посилали
на фізичні роботи, тому що на етапі він занедужав на ґрунті сильного виснаження пелагрою й був
кваліфікований як інвалід. Йому дозволили вести наукові дослідження, і він написав кілька
великих робіт, які згодом були опубліковані. Одну з них, написану в 1943 р., – «Про деякі
трансцендентні функції, обумовлені узагальненим рівнянням Рімана» – табірне начальство
переслало до Москви в управляння НКВС, звідки та потрапила на експертизу до Математичного
інституту імені В. А. Стєклова.
Директор останнього академік І. М. Виноградов ознайомив з роботою Сергія Натановича.
Останній написав М. С. Кошлякову листівку (звичайно, через табірне начальство), у якій, зокрема,
були слова: «... сподіваюся, що здоров’я й сили допоможуть Вам продовжити Ваші прекрасні
дослідження».
Листівка Сергія Натановича призвела до того, що умови життя Миколи Сергійовича кардинально
змінилися – йому було запропоноване посилене харчування, виданий папір. А в результаті турбот
І. М. Виноградова й С. Н. Бернштейна згадана робота ув’язненого була видана 1949 року.
Document Outline
blumen
merkin
