КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Боске Ален [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БОСКЕ Ален


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: французький.

Прозаїк, поет, публіцист, літературознавець, перекладач, журналіст. Справжнє прізвище – Біск

Анатолій Олександрович.

З письменницької родини. Батько, Біск О., – поет, перекладач.

Народився 28 березня 1919 р. в охопленому полум’ям громадянської війни м. Одесі, яке

переходило з одних рук до інших (нині – адміністративний центр однойменної області України).

Помер 17 березня 1998 р. в м. Парижі (Франція).

Навчався в Брюссельському вільному університеті, французькій Сорбонні.

Працював заступником головного редактора нью-йоркської газети «Вільна Франція» (1942-1943),

в лондонській штаб-квартирі Ейзенхауера (1944-1945), в берлінському штабі союзних військ

(1945-1951), викладачем в низці американських університетів (з 1959).

Воював в трьох арміях – бельгійській, французькій, американській. Брав участь у відкритті

другого фронту і висадці союзників в Нормандії.

Член Бельгійської академії наук.

Член Квебекської академії.

Президент Європейської поетичної академії.

Друкувався в «Monde», «Nouvelles littéraires», «Figaro», «Nouvelle Revue française», Quotidien de Paris».

Голова французької академії «Малларме».

Як літератор дебютував збірником віршів «Premier Testament» (1957).

Потім настала черга романів «Російська мати», «Дитина, якою ти був», «Людина для іншої

людини», книг віршів.

Всього перу нашого земляка належить півтора десятка романів, близько тридцяти поетичних

збірок.

Перекладав М. Цвєтаєву, Г. Ахматову, М. Волошина, В. Хлебнікова.

Крихіткою разом з батьками емігрував до Болгарії (1920), потім – Бельгії (1925) США (1942) і, нарешті, Франції (1950-і).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – А. Бретон, Б. Шрейбер, Р. Келуаз та ін.


***

ПРОЖИТИ НЕПОМІЧЕНИМ

, з життєвого кредо

А. Боске

З блиском прожити непоміченим.

ДАТИ ПО ПИЦІ ВСІМ ПЕРЕХОЖИМ, з роману А. Боске «Російська мати»

Париж, жовтень 1976

Смерть матері мені, синові, полегшення.

Цей вірш, страшний і злий, склав я раптово, йдучи від тебе після дурної сварки, коли

безглуздості і дурниці, вільні й мимовільні, зірвалися з губ каменепадом. Було холодно, гуляв

вітер осінній-сірий між опалим листям і хмарами – п’яненькими коровами в небесній каламуті.

Вітрини на Гренель і на Сен-Доміник здавалися нудними і потворними, як роздратована суперечка

сина з матір’ю. Зараз, тут, на мокрій вулиці, відчубучити б номер: вкрасти з лотка і розчавити

черевиком апельсин, мляве яблучко, гнилий банан або купити дрібничку, іграшку паскудну,

ляльку, яку улюбленому чаду дарувати посоромишся, і на людях розірвати її, вирвати пластмасові

лялькові очки, витрусити ватяний тельбух. І заразом дати по пиці всім перехожим, хто більший, ніж я, слабак і старий: слабкість – ганж, а старість – смертний гріх. І не прошу прощати мене, тому

що прощення мені немає, я був свинею, є і буду, мабуть, до моста Інвалідів. Злий на матір, на себе

і тепер для повноти щастя – на Париж.

Я повторив свій вірш і залишився задоволеним: цезура на місці, слова звучні, а явний виклик і біль

зачеплять хоч кого. І нітрохи не література, думаю, а дуже життєво, тому що література моя – і є

моє життя.

І, ледве склавши, я прокляв цей чортовий вірш. Я спробував забути його і запам’ятав остаточно.

Спершу викрикував його в туманну далечінь, і резонував він зло, глухо, фальшиво. Тоді я

підскочив до першої стрічної фізіономії, пом’ятої і вульгарної: тітка років п’ятдесяти, одягнена

ніяк, ні риба ні м’ясо, може, совбезівський бухгалтер, може, міністерська вахтерша, очі верткі, лоб

опуклий – немов переборює сильну боязкість. Я загородив тітці дорогу, помовчав три секунди і

сказав, карбуючи слова:

– Смерть матері мені, синові, полегшення.

Тітка зніяковіла. Зараз, думаю, стене плечима, похитає головою або погрозить пальцем. Я й сам

зніяковів, і вона, відзначивши це, різко обійшла мене і пішла мовчки. Увійшовши у смак, я

вирішив повторити маневр. Страшне заклинання терзало і викликало апокаліптичні бачення.

Скоріше висловити і викинути, на кого завгодно звалити з себе тяжкий вантаж! Назустріч

поспішав перехожий в дорогому піджаці і капелюсі, людина моїх років, вусики акуратні, хода

витончена. Я пробурмотів, марно силячись приховати незручність:

– Прошу вибачення. Смерть матері...

– Даруйте, мсьє, мені ніколи.

Я украй розгубився...


ТРЕМТЯЧА ТІНЬ, з рецензії А. Боске на роман М. Симашко «Семираміда»

Моріс Симашко – російський письменник, не схожий ні на кого іншого. Він не в традиції класиків.

Його ніяк не можна зарахувати до романістів дорадянської або чисто радянської епохи, таких, як

Горький чи Шолохов. Не є він і дисидентом поряд з Солженіциним чи Синявським. У ньому

швидше можна побачити спадкоємця езотеричного Ремізова, для якого сяйво, відсвіт означали

більше, ніж розказана суть, або Булгакова, який за допомогою Фрейда шукає при повному

освітленні натяк на тремтячу тінь...

ПОВІШЕНІ СПОГАДИ, вірш А. Боске «В мені іде громадянська війна»

Во мне идет гражданская война.

Мои колени ненавистны апельсинам,

а водопаду не по нраву мой скелет.

Я должен выбирать теперь меж сердцем

и чемоданом, где храпит убитый остров,

учебником истории своим

и головою, что полным-полна

повешенных воспоминаний.

О слово в слизистой ранимой оболочке!

Предметы, мнящие себя живою плотью!

Во мне идет гражданская война.

ВІЧНИЙ СНОВИДА, вірш А. Боске «Бути конем, новеньким, мов гріш»

Быть лошадью, новой, как грош.

Быть солнцем, что громко кричит

ветру правду в глаза.

Быть маисом, чьи всходы стократ

плодовитее самой доступной

уличной женщины.

Быть сосланным деревом,

создающим в мечтах свое царство.

Иметь океан.

Иметь полуостров,

который танцует, как пламя,

и столицу в любом перелеске.

Иметь приручённый рассвет,

готовый в любую минуту

прыгнуть на тьму.

Иметь золотую кожу.

– Но вам, вероятно, известно,

что золото – вечный лунатик.


ЗАДЛЯ ЛЮДЕЙ, з відгуку А. Боске на поезію Сен-Жон Перса

Ця поезія, творена задля людей, укладена віддалік од людей, ця епопея, розкішна (адже лише ціла

планета годна її вдовольнити), і водночас абстрактна (адже звернена вона до тих, що були, і до

тих, які будуть), цей обеліск на славу людству, що всією суттю своєю ввійшло в його слово...

Нарешті, це послання пророка, пустельника та сюзерена, що правує безсмертям, не так власним, як безсмертям своїх героїв, людей доброчесних та людей непомітних, ця поезія – хоч і заздалегідь

відступлена всім часам, – це воістину поезія Сен-Жон Перса.


МУЗИКА СЛОВА НА СТРУНАХ ЖИТТЯ, з есе С. Максимова «Блискуче прожити

непоміченим»

Роман «Прощання» значно скромніший і чесніший за будь-які спроби виправдати бажання

описати свої відчуття, викликані його прочитанням. Боске змальовує останні декілька місяців

свого життя після операції з видалення ракової пухлини. Старій, втомлена людині, йому

залишилося недовго жити, його мучать сильні фізичні болі. Що він відчуває, перебуваючи в

залежності від улюблених людей (як обтяжує саме відчуття залежності!), як йому поводитися,

вирваному з повсякденного звичного життя, в якому раніше була радість від «прокурених»

вечорів, проведених в колі друзів, муки творчості, а зараз лише залишилася можливість

різноманітити своє існування дотриманням щоденних процедур і «позбавленими життя»

спогадами? Накласти на себе руки, віддатися старечим примхам, вимагати виконання будь-якого

(вже точно відомо, що практично останнього) бажання, зіграти роль неприступного, «мужнього»

гордівника і закритися в своїй башті з «слонячої кістки»?

Але поряд знаходяться люди, яких ти все життя любив і не хотів би отруїти їм ці декілька місяців.

Можливо, у свою чергу, це знову дурна гордість, бажання прославити свій образ в їхніх спогадах.

Ці питання, думки і відчуття нескінченною низкою проносяться в свідомості автора. І він розуміє, що безглуздо намагатися відповісти на них, можна лише продовжувати жити, роблячи крок за

кроком, і за можливістю намагатися полегшити життя своїй дружині і друзям. А оскільки це

практично неможливо, попросити прощення у них своєю лебединою піснею.

Збірка заміток, афоризмів і просто цікавих думок – це спроба А. Боске описати своє життєве

кредо. Ці замітки він робив впродовж всього життя. Останні не набули якоїсь форми чи то із-за

небажання автора, чи то, можливо, він просто не встиг цього зробити. Можливо, це були лише

накидання майбутніх сюжетів до віршів і прози. Проте ці замітки точно відображають характер

людини, для якої жити означало грати музику Слова на струнах Життя.


«АРХІПЕЛАГУ ГУЛАГу» НЕ ЗРОЗУМІВ, з дослідження Ж. Ніви «Солженіцин»

«Поява» Солженіцина відзначена зрадами, підступними ударами не лише з боку його натуральних

ворогів. Історія того, як «приймала» Солженіцина кожна з західних країн, і, особливо, Франція, могла б скласти справжній літопис. У французького широкого загалу «Архіпелаг ГУЛАГ» став

безперечним бестселером, проте поява його супроводжувалася чисельними сутичками і бійками,

починаючи з літературної передачі по телебаченню, в якій автора обізвали «літературним

власівцем» (термін, започаткований радянською «Літературною газетою») і закінчуючи

памфлетом Алена Боске «Я не згоден, Солженіцин!»