КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Черный Саша [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЧОРНИЙ Саша


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, прозаїк, перекладач. Справжнє прізвище – Глікберг Олександр Михайлович. Псевдоніми –

Сам по собі, Мрійник.

З аптекарської родини. Батько, Глікберг М. – провізор.

Народився 1 (13) жовтня 1880 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 5 липня 1932 р. в м. Лаванду (Франція). Похований на місцевому цвинтарі. На надгробку –

епітафія з О. Пушкіна: «Жив на світі лицар бідний».

Навчався в Одеській гімназії, прослухав курс лекцій в Гейдельберзькому університеті (1906-1907).

Служив митником (1900-1902), чиновником Варшавської залізниці (1905), наглядачем низки

шпиталів (1914-1918).

Друкувався в газетах «Київська думка», «Російський поголос», «Одеські новини», «Кермо»,

«Відродження», «Останні новини», «Російська газета», «Волинський вісник», «Сьогодні», журналах «Сучасник», «Сатирикон», «Альманах», «Молот», «Сигнал», «Маски», «Лісовик»,

«Аргус», «Сонце Росії», «Воля Росії», «Блазень», «Грані», «Глядач».

Як літератор дебютував в газеті «Волинський вісник» (1904).

Потім настала черга збірок «Різні мотиви» (1906), «Сатири» (1910), «Сатири і лірика», «Тук-тук-

тук» (обидві – 1913), «Жива абетка» (1914), «Спрага» (1923), «Дитячий острів» (1925), поеми

«Кому в еміграції жити добре» (1930-1931).

Ч. – автор прозових творів: «Щоденник Фокса Міккі», «Несерйозні оповідання» (обидві – 1928),

«Солдатські казки» (1933),

Перу нашого земляка належать також книги «Сон професора Патрашкіна» (1924), «Котяча

санаторія» (1928), «Чудове літо» (1929), «Рум’яна книга» (1930), «Білка-мореплавець» (1932).

Більшовицької революції письменник не сприйняв, емігрувавши спочатку до Прибалтики (1918-1919), потім – Німеччини (1920-1925) і нарешті – Франції (1924-1932).

Перекладав з німецької Г. Гейне, І. Гете.

У м. Житомирі встановлено меморіальну дошку, на якій написано: «У житловому флігелі цього

будинку Маріїнької жіночої гімназії у 1898-1900 та у 1904 рр. жив відомий російський поет, прозаїк» (2013).

Серед друзів та близьких знайомих Ч. – М. Горький, Л. Андрєєв, А. Аверченко, В. Єрофєєв, М.

Добужинський, К. Роше, В. Добровольський, І. Соколов-Микитов, К. Чуковський, Б. Григор’єв, В.

Князєв, О. Яблоновський та ін.


***

ЧЕРЕПИ ЗЛІТАЮТЬ,

з політичного кредо С. Чорного

Від російської нісенітниці черепи злітають.

НЕВОЛЯ ПОВЕРНЕТЬСЯ, вірш Саші Чорного «Пародія»

Дух свободы... К перестройке

Вся страна стремится,

Полицейский в грязной Мойке

Хочет утопиться.

Не топись, охранный воин, –

Воля улыбнется!

Полицейский! Будь покоен –

Старый гнет вернется...


ДИТИНСТВО В СОНЯЧНІЙ КУРЯВІ, вірш Саші Чорного «Прокурорів було надзвичайно

багато»

Прокуроров было слишком много!

Кто грехов Твоих не осуждал?

А теперь, когда темна дорога,

И гудит-ревет девятый вал,

О Тебе, волнуясь, вспоминаем, –

Это все, что здесь мы сберегли...

И встает былое светлым раем,

Словно детство в солнечной пыли...


КОВТНУВ ПОДВІЙНУ ДОЗУ, з вірша Саші Чорного «Платівка»

Из палатки вышла дева

В васильковой нежной тоге,

Подошла к воде, как кошка,

Омочила томно ноги

И медлительным движеньем

Тогу сбросила на гравий, –

Я не видел в мире жеста

Грациозней и лукавей!

Описать ее фигуру –

Надо б красок сорок ведер...

Даже чайки изумились

Форме рук ее и бедер...

Человеку же казалось,

Будто пьяный фавн украдкой

Водит медленно по сердцу

Теплой, бархатной перчаткой.

................................................

Я зевнул и усмехнулся...

Так и есть: из-за палатки

Вышел хлыщ в трико гранатном,

Вскинул острые лопатки.

И ему навстречу дева

Приняла такую позу,

Что из трубки, поперхнувшись,

Я глотнул двойную дозу...


ПОЦІЛУВАВ ЇЇ ВЗАСОС, вірш С. Чорного «Екзамен»

Пришел, навстречу грозный голос Любы:

«Когда Лойола орден основал?»

А я в ответ ее жестоко в губы.

Жестоко в губы вдруг поцеловал.

Так два часа экзамен продолжался.

Я получил ужаснейший разнос!

Но, расставаясь с ней, не удержался

И вновь поцеловал ее взасос.


РІС ПУСТУНОМ, зі спогадів Саші Чорного

Хлопчик був особливий. З тих хлопчиків, що пустують-пустують, раптом принишкнуть і

задумаються... І таке придумають, що й догани серйозної зробити не можна, – почнеш вимовляти, та сам і розсмієшся.


ЙОГО НЕЩАДНО КАРАЛИ, зі спогадів В. Олександрової

Ніхто ніколи нічого йому не дарував, коли він був дитиною. І коли він, за відсутністю іграшок, знаходив в будинку щось, що можна було б пристосувати для гри, його карали.


НЕ КРИВДЬ ТАРГАНА, зі спогадів В. Андрєєва

Саша любив все земне, те, що дихає і те, що повзає, що літає і що квітне. Він мені сказав якось: ніколи не кривдь живу істоту, хай це тарган чи метелик. Люби і поважай їх життя, вони створені, як і ти сам, для життя і радості.


ПІД СКЕЛЕЮ ВОСЬМИНІГ, зі спогадів В. Добровольського

Невимушено і легко Саша Чорний відчував себе лише в дитячій компанії. Мабуть, діти відчували

непідробну цікавість до їхніх справ і проблем і безпомилково вгадували в Саші Чорному «свого».

Він миттєво знаходив з ними спільну мову. Навіть з тими, хто ні слова не знав російською, – з

маленькими німцями, італійцями, французами...

Вічно навколо Олександра Михайловича крутилася зграйка маленьких друзів. Втім, отаман цієї

вольниці був для них ніяким не Олександром Михайловичем. Раз по раз над побережжям лунали

вигуки:

Са-ша Чорний! Шви-д-ше!

Під скелею вось-ми-ніг...


У ПРЕЗИРЛИВІЙ САМОТІ, з статті О. Купріна «Про творчість Саші Чорного»

Серед сучасних поетів Саша Чорний стоїть абсолютно осібно, в гордій, байдужій і трохи

презирливій самоті. Та й не схожий він на тих, що ходять по черзі редакціями і рекламують

кучерявими словами творчість один одного і, зробивши з журналу вузьку лавку напруженої і

незрозумілої словоблудді, оголившись, з повною розбещеністю самі себе проголошують геніями, а

всіх поетів, що були до цих пір, передвісниками; на тих, хто, ледве з’явившись на літературний

світ, вже просочені злістю, заздрістю, вузькою сектантською нетерпимістю до іншого толку, –

читають сумбурні лекції самі про себе і один про одного, не підозрюючи того, що публіка ходить

дивитися на них з такими ж відчуттями, з якими вона дивиться в паноптикумі на трьохголове теля.

Саша Чорний – один. І в цьому-то полягає краса його оригінальної Особи...

Я б сказав: «Та буде йому тріумф», якби тільки ця стримана, мовчазна людина з сумними темними

очима і світлою дитячою усмішкою надавала тріумфу якесь значення.


РУКАВИЧКА ЗДОРОВОГО ГЛУЗДУ, з статті К. Кедрова «Лицар сміху»

Він написав незліченну безліч сумних, ліричних, меланхолійних текстів, проте всі запам’ятали

трьох тіток: медичку, одороблиху і огрядну пані.

...Мудрий іроніст стрімко емігрував і в еміграції остаточно занудьгував. Йому залишалося ще

дванадцять років життя. Він помер від серцевого нападу на своїй дачі на півдні Франції. Дачу

вдалося побудувати на гроші, виручені за іменне видання з автографом тиражем в 200

екземплярів. Розкупили дорого, значить, в еміграції його цінували, пам’ятали й любили.

Проживши 52 року, Саша Чорний так і не знайшов для себе чогось найголовнішого. Він хотів бути

дитячим письменником, прозаїком, популяризатором Біблії. Його дивувало, що в Євангелії немає

природи. Сам Саша Чорний природу дуже любив, але все це за межами головних текстів.

За гамбурзьким рахунком його поезія – це рукавичка здорового глузду, кинута в обличчя

романтиці.

...Лермонтов з гіркотою вигукнув, що життя – безглуздий і дурний жарт. Саша Чорний цей жарт

підхопив і, поки міг, жартував в унісон з цим життям. Жартував навіть і не в унісон – в резонанс.

Резонанс і став піком слави. Її вистачило на все життя, що залишилося, і навіть на літературне

безсмертя. Якщо життя – це жарт Бога, то Саші Чорному вдалося його пережартувати.

«Хто ж так жорстоко сміється над людиною?» – питав герой Достоєвського. Саша Чорний не хотів

бути смішним, і тому сміявся сам.


З НИМ МОЖНА БУЛО ВСЕ, з есе В. Єрофєєва

Що стосується Саші Чорного – то тут приятельські відношення, замість дистанційного пієтету і

обожнювання. Замість закоханості – нерозлучність. І «близькість і повний збіг поглядів», як

пишуть в комюніке.

Всі мої улюбленці початку століття все-таки серйозні і амбітні (не виключаючи і П. Потьомкіна).

Коли трапляється у них у всіх по черзі бувати в гостях, помічаєш, що у кожного що-небудь та не

можна. «Ні покурити, ні як слід піддати», ні загнути не-пур-ла-дамний анекдот, ні матюкнутися. З

вежі ‘Вяч. Іванова не висякаєшся, трюмо Мірри Лохвицької не заблюєш. А в компанії Саші

Чорного все це можна, він несерйозний, в найбільш жовчному і якнайкращому значенні цього

слова...

З Сашею Чорним «добре сидіти під чорною смородиною («обжираючись крижаним кислим

молоком») або під кипарисом («і їсти індичку з рисом») ...тут приятельське ставлення, замість

дистанційного пієтету і обожнювання.