КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Вознесенский Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ Олександр Сергійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Драматург, поет, критик, перекладач. Псевдоніми – Ілля Ренц, Комар, Люципер. Перший профе-

сійний сценарист Російської імперії.

З лікарської родини.

Народився 28 лютого (11 березня) 1880 р. в м. Вознесенську Херсонської губернії Російської

імперії (нині – районний центр Миколаївської області України).

Помер 22 січня 1939 р. в с. Новій Шульбій Семипалатинської області Казахської РСР СРСР (нині –

Республіка Казахстан).

Закінчив Миколаївську гімназію, навчався на медичному та юридичному факультетах Московсь-

кого університету (1897-1902), в драматичній студії Московського філармонічного товариства у К.

Станіславського (1898).

Друкувався в газеті «Одеські новини», журналах «Жало», «У світі мистецтв», «Сатирикон», «Но-

вий Сатирикон».

Як літератор дебютував в газеті «Одеські новини» фейлетоном (1902).

Потім настала черга документальної книги «Поети, закохані в прозу» (1910), п’єс «Регіт» (1910),

«Сльози», (1910), «Квіти на шпалерах» (1913), збірника віршів «Шлях Агасфера» (1914), «Кінець

маскараду» (1914), «Дитя Парижу» (1914 ), «Актриса Ларіна» (1915), підручника «Мистецтво ек-

рану, посібника для кіноакторів та режисерів» (1924), збірника оповідань «Дикун» (1928).

В. – засновник петроградської студії екранного мистецтва (за радянських часів – кінотехнікум), директор київської студії екранного мистецтва (1921-1923).

За сценаріями нашого земляка екранізовано принаймні десять фільмів. Дебютна картина «Сльо-

зи», її екранізував ще один прославлений українець О. Ханжонков (1914).

В. підготував до друку збірники прози «Книга ночей», поезії «Богодиявол» та спогадів «Початок

століття», однак вони так і не побачили світу.

Перекладав з польської.

За радянських часів В. був незаконно репресований.

Реабілітований посмертно.

Серед друзів та близьких знайомих В. – О. Блок, Л. Андрєєв, С. Венгеров, Є. Бауер та ін.


***

Я – ЗБІГЛИЙ РАБ, з творчого кредо О. Вознесенського

Я – вічний вождь на вічному ложі, збіглий раб в усі часи.


ГІМНАЗИСТКА З ВІННИЦІ, вірш О. Вознесенського «Автограф»

Корридор первоклассной гостиницы.

Номера. Вот и двадцать шестой.

Подошла гимназистка из Винницы.

Ей неловко: одна... холостой...

Только очень уж важная миссия:

Попросить, чтобы он подписал

Ей открытку, где в роли Таисия

Снят он... Боже! весь класс потрясал

Возглас брата у трупа Цецилии...

Без жилетки, над мокрым столом,

Он сидит в полупьяном бессилии,

И бормочет: я режу углом...

Но в молчанье неубранной комнаты

Только звякнул задетый бокал.

«Помни, Надя: веди себя скромно ты»,

Ей отец на вокзале сказал...

Ах, как стыдно идти за автографом!

Но искусство – святее всего.

Чуть не вровень с красавцем-географом

Весь их класс обожает его!..

Будто стук. Он глазами бессонными

Долго смотрит в узор на ковре,

На обои с большими бутонами,

И кричит, разобравшись: entrez!

Снова стук. Одурь сразу поборота.

Надевает пиджак, торопясь.

И, закрывшись рукою у ворота,

Отворяет он дверь: верно; князь...

Удивлён. И доволен. С улыбкою

Взял открытку. Дрожит голосок...

Поиграть разве с этою рыбкою,

Коль сама приплыла на песок?

«Вы войдите... Живу я в гостинице...

Неуютно... Хотите винца?»

В этот день, верно, в маленькой Виннице

Хмуро, холодно, дождь без конца...


ОДНЕ І ТЕ Ж, з вірша О. Вознесенського «Я і ти»

Я и ты – одно и то же.

Ты – небесный, я – земной.

Наше разное – похоже.

Кто с тобою, тот со мной.

Ты не спросишь, убивая.

Я непрошенно рожу.

Где прямая? где кривая?

Ты не скажешь, я скажу.


ЯКЩО СТОМИЛАСЯ КОХАТИ, вірш О. Вознесенського «Прості слова»

Если ты устала и меня не любишь,

Ты скажи мне правду, не томи себя.

Ты со мной без нужды больно не поступишь,

Жить нельзя, как прежде, больше не любя.

Я уйду без вести, далеко отсюда.

Только ты не думай, будто я умру.

Мне не нужно яда, мне не нужно пруда:

Ведь тебя с собой навеки я беру.

И когда – я молод – полюблю другую,

Не найду другую, а найду тебя.

И тебя, мой птенчик, в сердце сберегу я,

И уйду, любимой жизни не губя.


ЗАХОПЛЕНИЙ ЖУРНАЛІСТ, з мемуарів В. Юренєвої «Нотатки актриси»

Лише у провінції любили театр по-справжньому. Перебільшено, зворушливо, майже самовіддано, і, до справжнісінького, екстазного одурманення.

Особливо в епоху захоплення Пшибишевським, Шніцлером і ...Жулавським, котрих, не

перевантажуючи себе нетяжкими вишукуваннями, перекладав для російського театру

провінційний і захоплений О. С. Вознесенський.

...Журналіст В. (Вознесенський О. – авт.) приніс мені диво-п’єсу Пшибишевського «Сніг». П’єса

надрукована польською мовою, але В. переповів її зміст. Він перекладатиме її для мене, для мого

бенефісу. Невже я гратиму її? Просто не віриться в подібне везіння.


ПИСАВ І ПЕРЕКЛАДАВ ДЛЯ ДРУЖИНИ, з статті О. Баталіної «В. Юренєва: «Невже справді

так було?»

У другій половині 1930-х років кафедра історії кіно ВДІК проводила дослідження, присвячені

дореволюційному кінематографу. В основному цим займався Веніамін Євгенович Вишневський,

який в 1945 році випустив і до цього дня кращий довідник цьому періоду – «Художні фільми

дореволюційної Росії».

Цю роботу вирішили продовжити, і в 1946 році В. Є. Вишневський розіслав багатьом відомим

діячам дореволюційної кінематографії пропозицію – написати спогади про свою роботу в кіно.

Багато хто відгукнувся. Одні з найцікавіших мемуарів прислала відома актриса театру і кіно Віра

Леонідівна Шадурська (за першим чоловіком – Юренєва). В 1902 році вона закінчила драматичні

курси при Олександринському театрі у великого російського актора В. Давидова, сезон грала в

цьому театрі, а потім виїхала в провінцію, грала в Києві, Одесі й інших містах.

Саме у провінції Віра Леонідівна зіграла Бронку в п’єсі Пшибишевського «Сніг», яка принесла їй

популярність. Цю п’єсу переклав для неї другий чоловік О. С. Вознесенський (Бродський), з яким

в 1911 році вони приїжджають до Москви.

У столицях Юренєва грає в театрах Незлобіна, Корша, Ленінградському театрі драми, МХАТі

Другому. О. С. Вознесенський продовжує перекладати і писати для Віри Леонідівни.

Юренєва випустила декілька книг. У останній, розповідаючи про свою творчість, вона була

змушена майже не згадувати Вознесенського, а там, де це зробити було неможливо, позначати

його ініціалом В. Це вимушене умовчання пов’язане з тим, що Вознесенський був репресований і

засланий до Казахстану.


СЕРЕД БІЖЕНЦІВ ДО МОСКВОКИЄВА, з розвідки М. Рибакова «Невідомі твори відомих

авторів»

Багато років займаючись вивченням маловідомих і невідомих сторінок історії Києва, я зацікавився

періодом 1918-1919 рр., тобто часом, який зберігає ще багато «білих» плям, обумовлених тим, що

таке найважливіше джерело інформації як газети і журнали цього періоду, – в бібліотеках

відсутній.

2. Справа в тому, що в лютому 1920 р. в системі Наркомату освіти був утворений партійно-

наглядовий орган – Головний політико-освітній комітет (Главполітосвіт). У всіх театрально-

видовищних підприємствах були поставлені комісари, від рішення яких залежав дозвіл чи

заборона будь-якого видовищного заходу.

Що стосується архівів, книг і преси, то, крім іншого, були створені сховища, так звані

«спецфонди» і «спецхрани», куди на довгі десятиліття був захований величезний масив

друкарської продукції (книги, газети, журнали, бюлетені, листівки і т.п.). Таким чином, мільйони

читачів і дослідників не лише не мали можливості ознайомитися з їх змістом, а навіть не знали про

їх існування, бо відомості про ці видання не були відображені в каталогах, картотеках, довідниках, покажчиках.

3. Працюючи в «спецфондах» з середини 90-х років, я виявив тут до 180 назв (переважно

київських) газет, журналів українською, російською, єврейською мовами періоду 1917-1921 рр.

... Рятуючись від переслідувань більшовиків до Києва сипонули крупні промисловці, фінансисти, служителі культу, представники дворянської аристократії і вищих бюрократичних кіл, генералітет

та офіцерство. Початок втечі – весна 1918 р., посилення – літо, пік еміграції – осінь 1918 р. після

оголошення «червоного терору».

У ці місяці (серпень-грудень1918) до Києва перебрався «весь Петроград» і «вся Москва». У

газетній публіцистиці того часу Київ одержав назву «Петромосква» і «Москвокиїв».

Серед тих, хто приїхав, було багато письменників, журналістів, акторів, антрепренерів, редакторів, видавців, адвокатів і т.д. Так до Києва приїхали: М. Кольцов (Фрідлянд), І. Еренбург, Т. Щепкіна-

Куперник, І. Василевський (Не-Буква), В. Фінк, Д. Ратгауз, Ол. Вознесенський (Бродський), Дон-

Амінадо (Шполянський)... Таким чином, Київ перетворився на театральну і кінематографічну

«мекку» Росії, на деякий час став її столицею.

... Умови громадянської війни, розруха на транспорті зробили неможливою доставку друкарській

продукції з Петрограду і Москви до Києва. Тому деякі твори, раніше опубліковані в цих містах, повторно надруковані в київських газетах, частина – написана в Росії, проте вперше побачила світ

у нашому місті, треті (а їх переважна більшість) – написані і опубліковані в Києві. Більше ніде і

ніколи вони не публікувалися.