КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Кибрик Евгений [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КІБРИК Євген Адольфович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Художник-графік.

З родини службовців. Батько, Кібрик А., – управляючий хлібоекспортної контори.

Народився 8 (21) лютого 1906 р. в м. Вознесенську Херсонської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Миколаївської області України).

Помер 18 липня 1978 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Навчався в Одеському інституті образотворчого мистецтва (1922-1925), Ленінградському вищому

художньо-технічному інституті (1925-1927).

Працював викладачем Ленінградських об’єднання «Майстри аналітичного мистецтва» (1927-

1930), ізостудії робітничої молоді (1930-1931), вищого художньо-технічного інституту,

Московського державного художнього інституту ім. В. Сурикова (1953-1978).

Дійсний член академії мистецтв СРСР (1962).

Народний художник СРСР (1967).

Керівник творчої майстерні графіки академії мистецтв СРСР (1958).

Лауреат Державної премії СРСР 1948).

Кавалер Золотої медалі академії мистецтв СРСР, срібних – Паризької міжнародної виставки 1937

р. і Лейпцігської міжнародної виставки мистецтва книги, бронзової – Брюссельської всесвітньої

виставки 1958 р.

Серед найвідоміших доробків нашого земляка – ілюстрації до книг: «Підпоручик Кіже» Ю.

Тинянова (1930), «Невська повість» Д. Лаврухіна (1933), «Важкий дивізіон» О. Лебеденко (1934),

«Кола Брюньон» Р. Ролана (1934-1936), «Легенда про Уленшпігеля» Ш. де Костера (1937-1938),

«Тарас Бульба» М. Гоголя (1944-1945), «Борис Годунов» О. Пушкіна (1959-1964), «Портрет» М.

Гоголя (1973-1977).

Цікаво, що Р. Ролан свою передмову до російськомовного видання власної книги назвав «Кола

вітає Кібрика».

К. у своїй творчості надавав перевагу великому формату, сполучаючи монументально-епічні

форми і мотиви з м’якістю світлотіньових ефектів. Сповідував як метод «внутрішнього життя

речей і фігур», так і «академічний модерн». Його захоплювали повнокровні, епічно цільні

характери, які він збагачував відкритим, навіть в дечому театральним жестом, активною мімікою

героїв. Шорсткий, грубозернистий штрих літографій майстра щільно і соковито лягає на сторінки

книг.

Перу нашого земляка належить також монографія «Робота і думки художника» (1984).

Нині доробки К. зберігаються в Третьяковській галереї (РФ), Луганському обласному художньому

музеєві (Україна).

Ще за життя наш земляк висловив бажання масштабне зібрання власних робіт – 2500 творів! –

передати рідному м. Вознесенську для новоствореного музею, що й здійснили (1985).

Був у житті художника і факт, який не прикрасив його біографії. Коли за завданням ЦК КПРС

цькували його наставника П. Філонова, К. на шпальтах газети «Радянське мистецтво» теж вилив

на бідака відро персональних помий (1932), за що й отримав від братів по цеху прізвисько

«ренегата».

З нагоди 100-річчя з дня народження талановитого художника у Москві відбулися ювілейні вечір

пам’яті і виставка «Євген Адольфович Кібрик і його школа», а нам телеканалі «Культура»

пройшов відповідний сюжет у передачі «Про арт» (2006).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Ю. Чацький, А. Веліканов, П. Волокідін, Т. Фраєрман, П.

Філонов та ін.


***

ВІДДАВ БИ УСЕ

, з творчого кредо Є. Кібрика

Як мені шкода, що загинули всі мої ранні роботи і цей портрет серед них. Усе віддав би, здається, за те, щоб подивитися хоча б на свої роботи тих років.

ЖІНОЧИЙ ПОРТРЕТ, з листа Є. Кібрика Ю. Чацькому

Ти згадуєш жіночий портрет. Дивний збіг – одночасно з твоїм листом я одержав листа з Одеси, від

Мусі Браун, яку малював. Вона теж згадує портрет.

Леле! Прочитав я ваші листи, згадав портрет і засмутився.

ЗА НАТУРОЮ – ЛЮДИНА СУВОРА, зі спогадів дружини художника

Євген Адольфович працював завжди. Особливо цінував неділі і свята, коли ніщо стороннє йому не

заважало. Коли бував хворий, навіть з високою температурою, писав автопортрети.

Його особисте життя завжди було підлеглим мистецтву. Був разюче невибагливий у житті, легко

мирився з незручностями.

Був захопленим, незвичайно чистою і цільною людиною і широкий у всіх життєвих проявах. Це

була людина філософського складу розуму, блискучої пам’яті, по-дитячому нехитра, життєво «не

гнучка».

За всієї своєї добродушності, був геть позбавлений сентиментальності і за натурою залишався

досить суворою людиною. Таким сформувало його нелегке життя.


ГОГОЛЬ БУВ ПРОДУХОВИНОЮ, зі спогадів сина художника

Батько працював в основному в техніці літографії, часто монохромної, яка потребує від

художника скрупульозності, точності і чудового володіння малюнком. Він прагнув до створення

психологічно переконливих портретів, йшов фактично тим же шляхом, що й автор тексту: вивчав

історію описуваної епохи, побут, костюми…

У нього був скрупульозний підхід до роботи, класичний, і в ілюстраціях він прагнув до

психологічного реалізму. На жаль, у масовій свідомості реалізм часто виступає як синонім

натуралізму…

Закінчивши одну роботу, він завжди дуже довго вибирав наступну книгу. Думаю, «Портрет»

Гоголя, де зачіпається, в першу чергу, тема свободи художника, його залежності від свого талану і

спокуси визнанням й земними благами, не могла не захопити.

Гоголь з його містицизмом і переведенням конфлікту в «площину душі» був, думаю, для батька

продуховиною.


ДОПОМАГАВ ЗНАЙТИ СЕБЕ, зі спогадів О. Чацького

З раннього дитинства, ще не вміючи читати, ми радіємо книгам: їх обкладинкам і барвистим

малюнкам. На жаль, навіть виростаючи, ми, як правило, не цікавимося іменами тих, хто дарує нам

цю радість. Отож, одним з видатних ілюстраторів століття, що пішло, був Євген Адольфович

Кібрик.

Літо 1922 року. На Преображенській, будинок 12, у Художньому інституті йдуть вступні іспити.

16-літній Женя Кібрик приїжджає з Вознесенська до Одеси, пише натюрморт, малює натурщика, і

– прийнятий!

Здавалося б, відкіля в хлопчика з маленького містечка на півдні України уміння володіти пензлем?

Але не такою вже провінцією був цей Вознесенськ, народився Євген Кібрик. І хоча вознесенське

населення на той час складало 16 тисяч чоловік, з яких 6 тисяч були євреями, та друкарня, книжкова крамниця, дві гімназії (чоловіча і жіноча), бібліотеки – для допитливого хлопчика це

чимало. Сам Кібрик згадував: «Роки дитинства й хлоп’яцтва я жив як уві сні, малював і читав – це

був мій світ».

…У 1923 році знайома піаністка майже силоміць заводить його до Оперного театру, де старий

балетмейстер, італієць Роберт Йосипович Белланотті, шукає молодого художника для свого

бенефісу. Він зачарований Мейєрхольдом, і йому потрібні ескізи декорацій. Кібрик робить на

чорному тлі жовтогарячі «звивини», через весь задник пускає жовтогарячу блискавку, ставить як

потрапило драбини і театральні «верстати». Белланотті щасливий – жовтогаряча на чорному

мішанина ефектна і безглузда, як йому й хотілося.

…Північна столиця зустріла холодом і безробіттям. 1925 і 1926 роки художник живе тим, що

робить написи на аптечних банках, виготовляє рекламні плакати, якісь макети, діаграми. А зима

1925 року стала для художника особливо важкої. У центрі невеликої кімнати стояв чавунний

казанок для опалення вугіллям, але грошей на вугілля не було. Якось Женя, зірвавши картонне

плетіння з «Історії філософії», засунув його в казанок, підпалив – і скип’ятив воду в чайнику. …До

кінця зими він спалив усе, що горіло.

…Художник Кібрик був не тільки художником, але й вчителем. Педагогіка багато років займала

рівне місце з його особистою творчістю. Він вмів і любив викладати. Учні його були дуже

різними, і він допомагав кожному знайти себе.


ЗВАБИВ ЧУЖУ ДРУЖИНУ, з книги Г. Лака «У полоні власної долі»

…Не можу не розповісти про Євгенія Адольфовича Кібрика. Зовнішність його була своєрідною: невисокий, щільний, плечі широкі, на короткій шиї посаджена велика лиса голова. Додайте до

цього соромливу, добру посмішку. У ході знайомства з’ясувалося, що він давно уже вдівець, живе

роботою і подорожами.

Перша зустріч з Є. Кібриком, як, утім, і всі наступні, запам’яталася назавжди. Приїхавши додому, ми відразу ж заглянули в «Велику Радянську Енциклопедію», де побачили фотографію Є. А.

Кібрика, прочитали присвячену йому статтю: тепер ми знали, де і коли народився наш новий

знайомий, який його творчий і життєвий шлях. Будучи озброєною настільки великими знаннями, Надя при наступній зустрічі з Є. А. Кібриком необачно заявила:

– А я про вас тепер усе знаю!

– І відкіля ж? – поцікавився Євген Адольфович.

– «З «Великої Радянської Енциклопедії», – гордо відповіла Надя.

– Ой, багато ж ви про мене знаєте, – зіронізував Євген Адольфович.

Проте відразу витяг з об’ємного портфеля великий альбом своїх малюнків і зробив чорним

фломастером дарчий напис: «Милим Лакам. Є. Кібрик».

…Микола Іванович (Ніколаєв М. І. – професор Московського державного університету – авт.) відвів мене убік для невідкладної розмови.

– Гаррі, – сказав він, – Ірина Олександрівна доручила мені, як тільки вас побачу, передати, що

вона від мене пішла.

Я тупо в нього уп’явся:

– Як – пішла?

– Пішла до Євгенія Адольфовича Кібрика, – з сумом промовив Микола Іванович.

Я був шокований і нічого не розумів.

…Коли ми в наступному році приїхали до Москви і прийшли до Миколи Івановича, він жив один

у своїй чотирикімнатній квартирі. Жив незатишно, якось занедбано. Він відразу подзвонив Ірині

Олександрівні, і коли через кілька днів ми знову були в нього, у будинку вже господарювала Ірина

Олександрівна і на столі нас чекав смачний, гарно сервірований обід. Пізніше прийшов Євген

Адольфович, і усе було як колись і одночасно все не так.

Після обіду Ірина Олександрівна з Надею довго про щось шепотілися в її вже колишньому

невеликому кабінетику, а ми вели так звану чоловічу розмову. Коли зібралися йти, Ірина

Олександрівна запросила нас подивитися їх з Євгенієм Адольфовичем нову квартиру. Ми були

збентежені й одночасне раді.

…Ввійшовши до квартири, ми з Надею буквально остовпіли. Нам здалося, що ми не в Москві, а в

одному з павільйонів Голлівудської кіностудії. Інтер’єр, сучасні меблі, картини на стінах, самі

стіни – усе було дивно і незвичайно красиво. А кухня? Фантастика! Блакитного кольору ванна, умивальник, кахлі. Це сьогодні слово «євроремонт» звучить звично, а тоді! Адже йшов усього

лише 1968-й…