ПАСКЕВИЧ (ПАСЬКО) Іван Федорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Військовий діяч. Один з чотирьох повних кавалерів ордена св. Георгія за всю історію існування
нагороди (крім нього, М. Кутузов, М. Барклай-де-Толлі, І. Дибич-Забалканський).
З поміщицької родини. Батько, Пасько Ф., – колезький радник.
Народився 8 (19) травня 1782 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 20 січня (1 лютого) 1856 р. в м. Варшаві Царства Польського Російської імперії (нині –
столиця Польщі). Похований в с. Дембліньске Царства Польського Російської імперії,
подарованого йому Миколою I. У свою чергу в м. Варшава спорудили пам’ятник фельдмаршалові
(1879).
Закінчив Пажеський корпус (1793-1800).
Служив флігель-ад’ютантом імператора Павла I в лейб-гвардії Преображенському полку (1800-
1805), в корпусі генерала Міхельсона (1805-1809), командиром Вітебського (1809-1810),
Полтавського (1810-1811), Орловського (1811) піхотних полків, 1-ї бригади 26-ї піхотної дивізії
(1811-1812), 26-ї піхотної дивізії (1812), піхоти і регулярної кавалерії авангарду генерала М.
Платова (1812-1814), 2-ої гренадерської (1814-1817), 2-ї гвардійської піхотної (1817-1821), 1-ї
гвардійської піхотної (1821-1824) дивізій, 1-го піхотного корпусу (1824-1826), кавказьким
намісником (1827-1831), намісником Царства Польського (1831-1856), командуючим південною
Дунайською армією (1854-1856).
Брав участь в російсько-турецькій (1806-1812), російсько-французькій (1812-1814), російсько-
перській (1826-1828), російсько-турецькій (1828-1829) війнах.
Командував дивізією при взятті Парижа.
Генерал-фельдмаршал (1829).
Член Державної ради (1832).
Граф Еріванський (1828), найсвітліший князь Варшавський (1831).
Кавалер російських орденів св. апостола Андрія Первозванного, св. Володимира 1-го ступеня, св.
Ганни 1-го ступеня; св. Олександра Невського, Білого Орла, прусських орденів Чорного Орла і
Червоного Орла 1-х ступенів; саксен-веймарського ордена Білого Сокола 1-го ступеня, турецького
ордена Місяця; персидського ордена Лева і Сонця.
Нагороджений Золотою шпагою з діамантами «За хоробрість» і Золотою шпагою з діамантами і
написом «За поразку персів під Єлизаветполем».
За заповітом 50 тисяч рублів сріблом (величезна сума!) відійшло Фонду державного інвалідного
капіталу на утримання щорічно 200 скалічених у битвах нижніх чинів.
Ім’я нашого земляка носив 36-й Орловський піхотний полк (1835-1871).
Серед друзів та близьких знайомих П. – О. Грибоєдов, М. Кутузов, П. Багратіон, Павло I, П.
Горчаков, І. Дибич, Микола I, І. Мартинов, І. Міхельсон та ін.
***
ВІРНІСТЬ ГОСУДАРЕВІ
, з життєвого кредо І. Паскевича
Бездоганне виконання службового обов’язку, вірність государеві навіть в думках.
ХОРОШИХ ОФІЦЕРІВ БЕРЕЖУ, зі спогадів І. Паскевича
Я вимагав строгої дисципліни і служби, …проте я не дозволяв акробатства з шкарпетками і
колінами солдатів, я сильно переслідував жорстокість і самоправство, а хороших хоробрих
офіцерів я оберігав.
ПЛЕМЕНА НЕ ПІДБУРЮВАВ, з рапорту І. Паскевича Миколі I від 29 жовтня 1827 р.
Я, прямуючи через Араке, жодного хана не запросив до сприяння нам способами бунту чи таємної
зради, не закликав до обурення ні кочові племена, ні міських жителів.
…З втратою Азербайджану англійські чиновники можуть сісти на кораблі в Бендер-Буширі і
повернутися до Індії.
ПРОШУ, ЯК ДРУГА, з листа Миколи IІ І. Паскевичу від 15 березня 1828 р.
Віддавши всемогутньому Богові дяку за дарування такого бажаного миру, звертаюся до вас, мій
люб’язний Іване Федоровичу, з висловленням почуття вдячності, яке від глибини серця до вас маю
за важливі послуги Вітчизні і точне виконання моїх побажань; ви все в повному обсязі виконали.
…Тепер, як старому знайомому, можу сказати, як другу, дозвольте мені пояснити з усію щирістю
нове бажання моє, котре власне вас, люб’язний Іване Федоровичу, стосується. Я душу вашу знаю; знаю, що благородна душа ваша не образиться на голос друга, якому честь ваша, ваша слава дуже
дорогі.
Не приховаю від вас, люб’язний друже, що з скорботою я бачив, як багато співробітників ваших, людей, котрих ви поважати повинні, бо вони цілком цього гідні, позбулися під кінець походу
вашої довіри, не зробивши, я сміливо скажу, нічого, аби провинитися і тим заслужити
незадоволеність вашу справедливим чином. Чи може висока і благородна душа бути злочинною в
незаслуженій недовірливості? Чи гідно вас пригноблювати чи бути не справедливим до тих, хто, не шкодував ні праці, ні самого життя, аби заслужити моє благовоління, був істинним вам
співробітником і помічником? Не мені вам, люб’язний Іване Федоровичу, нагадувати, що
…гнобити ж без причини – не благородно.
Прошу вас, як друга, прийміть це напучення від мене, як борг тому, якому я сам багатьма
порадами зобов’язаний. Я бажаю, щоб мого Івана Федоровича всякий підлеглий любив і шанував,
як батька, і щоб не було у нього інших заздрісників, ніж заздрісників його слави і чесноти.
ГАРАНТУЮ ДІЮ МАГОМЕТАНСЬКИХ ЗАКОНІВ, із звернення І. Паскевича до мешканців
взятого в облогу м. Арзерум
Граф Паскевич-Еріванський обіцяє всім жителям:
1) Особисту безпеку.
2) Недоторканність власності.
3) Порядок з боку російських військ і поруку, що від них нікому не буде зроблено ані найменшої
образи.
4) Пошану до релігії магометанської і до всіх обрядів віри і церкви.
5) Суд і розправу за законами магометанськими.
Граф Паскевич-Еріванський вимагає:
1) Щоб цитадель і фортеця здані були росіянам 27 червня удосвіта.
2) Щоб прапори, гармати і інша зброя, що знаходяться в місті, так само як і арсенали, амунічні і
провіантські магазини були здані тоді ж.
3) Щоб військові начальники і чиновники Порти, що знаходяться в Арзерумі, зробилися
військовополоненими.
4) Щоб всі міські жителі склали свою зброю в арсенал, де вона зберігатиметься до повернення по
закінченні війни.
5) Щоб ключі фортеці були піднесені 27 числа о другій годині пополудні депутацією з перших
персон міста.
ЦАР ОПІКУВАВСЯ ДОЛЕЮ ШАХА, з книги М. Щербатова «Генерал-фельдмаршал кн.
Паскевич. Його життя і діяльність»
Непохитний в переконаннях строго-легітимних Государ не допускав думки про можливість
скористатися непокірністю підданих законному їх монархові. Наполягаючи на задоволенні Росії, він, разом з тим, вимагав від Паскевича і збереження цілості Персії, і недоторканності законної
влади і престолу шаха.
ВИВЧАТИ ВІЙСЬКОВЕ РЕМЕСЛО ЗАХОДУ, зі спогадів Д. Давидова
Не маючи приводу відчувати глибоку пошану до фельдмаршала князя Варшавського, я, проте, для
користі і слави Росії не можу не бажати йому від душі нових подвигів. Хай діяльність нашого
Марса, присвячена благу звитяжного російського воїнства, вчинить на нього благотворний вплив.
Хай він, гідно стоячи на чолі звитяжного російського воїнства, стежить за всіма удосконаленнями
військового ремесла на Заході і клопоче у Государя, котрий йому повністю довіряє, про
застосування їх у наших військах.
КОМУ ВІЙНА, А КОМУ – РІДНА МАТІНКА, з дослідження С. Кубалова «Князь Варшавський, граф Еріванський. За що фельдмаршал І. Ф. Паскевич отримав ці титули»
У цивільному управлінні найчудовішою межею можна вважати те, що впродовж чотирьох
кампаній проти Персії і Туреччини, Закавказький край, котрий поставляв безперервно для війни
підводи і навіть продовольство, не тільки не збіднів, але ще й розбагатів, тому що за все платили
готівкою, полегшили податі і строго спостерігали, аби кожен житель був задоволений сповна.
До інших корисних цивільних справ фельдмаршала на Кавказі треба додати:
1) заснування в Тифлісі благородного пансіону для дівчат;
2) заснування візкової пошти на головних трактах, де до цього повідомлення передавали лише
верхи, через козачі пости;
3) прощення податей осетинам, які населяють найважчий простір Військово-Грузинського шляху;
4) камеральний і статистичний опис краю;
5) новий митний устрій;
6) розпорядження про поселення в закавказьких провінціях, окрім безлічі адербіджанських вірмен, ще й 90000 вірменських сімей, котрі полишили з Туреччину за Адріанопольським трактатом:
відведення для них земель, призначення допомоги тощо було закінчено ще до від’їзду
фельдмаршала.
ЗАКЛАВ МІНУ УПОВІЛЬЕНОЇ ДІЇ, з книги М. Блієва «Південна Осетія в колізіях російсько-
грузинських відносин»
Головними героями військово-політичних операцій в Осетії стали не генерали Ренненкампф і
Абхазов – безпосередні виконавці цих операцій, а граф Паскевич, котрий «з боку» спостерігав за
ходом подій і звітував про них перед Петербургом. У цій «рутинній» суєті його осяяла ідея «не
встановлювати» у Південній Осетії «моуравства» – «прогрузинської» форми управління, а замість
них заснувати приставство, яке ідентифікувалося з російською владою.
...Саме по собі приставство, якому передавалася місцева влада, ставало серйозним обмеженням
для претендентів на феодальні володіння в Південній Осетії. Воно підривало головну ланку у
феодальній системі – насильство, на якому грунтувався грузинський феодалізм.
Запрвадження інституту приставства і перші призначення до місцевої адміністрації ...стали для
Паскевича попередніми заходами організації в Південній Осетії управлінської системи. Судячи з
документів, головнокомандуючий вже після закінчення каральних заходів виношував думку про
вирішення фундаментальніших завдань, пов’язаних з політичним станівоищем
південноосетинських громад. Розглядаючи останні як «джерело» російсько-грузинських
суперечностей, Паскевич намагався максимально обмежити територію, на яку б могли
претендувати грузинські князі в Південній Осетії.
ПРОТОТИП ГРИБОЄДОВСЬКОГО СКАЛОЗУБА, з розвідки П. Посохова «До питання про
національних героїв України»
У 1824 році Паскевича перевели командиром гренадерського корпусу в Мітаву, і він не був поряд
з Миколою під час подій на Сенатській площі. Інакше із заколотом було б покінчено набагато
раніше. Проте в члени трибуналу він потрапив.
Як він там поводився, не відомо, але свого шуряка Олександра Грибоєдова з Петропавловської
фортеці витягнув саме він. Не дуже хотів, однак дружина натиснула. Згодом той «відплатить»
своєму добродійникові, зобразивши його полковником Скалозубом. Втім, хто вирішив, що
Скалозуб – негативний персонаж?
…Паскевич був проти миру. Він вимагав добити Іран і розчленувати його. Ось хто хотів обмити
чоботи в Індійському океанові! Жириновський – жалюгідний плагіатор. Проте цар не дав.
Паскевич за допомогою Грибоєдова як міг затягував переговори і чекав моменту, коли перси
порушать перемир’я. Дочекався-таки і виступив на Тегеран, але в Туркманчаї армію наздогнав
Обресков з наказом царя підписати мир, і мир було підписано.
Іран обклали не підйомною контрибуцією в 20 млн. З неї 1 млн. – Паскевичу особисто, що
зробило його одним з найбагатших людей Росії.
…Шлях, пройдений І. Ф. Паскевичем, унікальний, але в цілому типовий. Серед російських
воєначальників була безліч уродженців Малоросії. Широко відомі імена Котляревського, який
виграв першу російсько-іранську війну, героїв 1812 року Невєровського, Жураковського,
Раєвського, фельдмаршала Гурко і багатьох, багатьох інших.
ГЕОРГІЇВСЬКУ СТРІЧКУ ПОВЕРНУВ СТАЛІН, з статті Я. Тинченка «Граф Еріванський,
князь Варшавський Іван Паскевич»
Георгіївським кавалерам першими були зобов’язані віддавати честь і офіцери, і генерали, і навіть
імператор – це правило ніколи не порушувалося.
Найпочесніший російський орден існував аж до 1917 г.: більшовики його відмінили. Проте в роки
Другої світової війни в радянську нагородну символіку була повернена традиція ордена.
Георгіївська стрічка стала основною для ордена Слави, медалі «За перемогу над Німеччиною» і
символом радянської гвардії.
У 1945 р. Йосип Сталін офіційно вирішив тим, хто ще був живим кавалерам Ордена Святого
Георгія носити цю нагороду на радянських мундирах. Причому на почесному місці – поряд із
зіркою Героя Радянського Союзу, орденами Леніна і Бойового Червоного Прапора.
