РУДЕНКО Людмила Володимирівна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Шахістка. Перша радянська чемпіонка світу і друга – у світі (1950-1953).
З дворянської родини. Батько, Руденко В., – дійсний статський радник.
Народилася 27 липня 1904 р. в м. Лубни Полтавської губернії Російської імперії (нині – районний
центр Полтавської області України).
Померла 26 лютого 1986 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Закінчила Одеський інститут народного господарства (1925).
Працювала інженером однієї з леніградських друкарень, одного з оборонних заводів.
Чемпіонка СРСР (1952).
Міжнародний гросмейстер (1976).
Міжнародний майстер серед чоловіків (1953).
Заслужений майстер спорту СРСР (1953).
Р. серйозно займалася також плаванням і навіть стала чемпіонкою України з цього виду спорту
(1925).
Будинок в м. Ленінграді, в якому мешкала Р., прикрашає меморіальна дошка з написом «В цьому
будинку з 1976 по 1986 рр. жила и працювала видатна шахістка перша радянська чемпіонка світу
Людмила Володимирівна Руденко».
В м. Санкт-Петербурзі (РФ) проводиться жіночий шаховий турнір пам’яти нашої землячки (1987).
«Укрпошта» з нагоди 100-літнього ювілею Р. випустила маркований конверт з її зображенням
(2004).
В г. Лубни (Україна) відбувся Всеукраїнський шаховий турнір, присвячений 105-й річниці з дня
народження Р. (2009).
Серед друзів та близьких знайомих Р. – С. Бондарін, М. Харджієв, О. Толуш, Л. Крістол, Ф.
Дмітрієва, Х. Вайнер, М. Ботвинник, А. Кушнір, Р. Антонова, Н. Колотій, П. Романовський, М.
Тайманов, Л. Шамаєв, Г. Левенфіш та ін.
***
ТВОРИТИ ДОБРО
, з життєвого кредо Л. Руденко
Добрих слів і добрих справ вона ніколи не шкодувала для своїх численних друзів і знайомих.
ПОСПІШАЙТЕ, афоризм Л. Руденко
Поспішай порадувати добрим словом першого зустрічного, адже може бути – більше не
вдасться побачитися.
НА ДЕСЕРТ – ШАХИ, з інформації «Руденко Людмила Володимирівна» на orenda.pl.ua
Значного успіху Руденко досягла в 1928 році, ставши чемпіонкою Москви. У першості столиці
вона виграла всі дванадцять партій.
Людмила Володимирівна сім разів ставала чемпіонкою Ленінграда, з хорошими результатами
виступала у сімнадцяти першостях СРСР.
Учасниця 1-го і 16 інших чемпіонатів країни; найкращі результати: 1952 – 1-е м.; 1936, 1945,
1947/48 і 1953 – 2-е м. Чемпіонка Москви (1928), Ленінграда (1932, 1936, 1947, 1957, 1958, 1962 і
1963), спортобшеств «Спартак» (1937) і «Зеніт» (1954), відкритих першостей Узбецької РСР (1955)
і УРСР (1956). Учасниця ряду міжнародних матчів, у тому числі радіоматча СРСР – Велика
Британія (1946), матчів СРСР – ЧССР (1954), Ленінград – Будапешт (1957).
...Двері квартири Людмили Руденко завжди були гостинно відчинені для шахісток, що
приїжджають у місто на Неві мало не з усього Радянського союзу. На «десерт» в цьому будинку
традиційно завжди були шахи. Грала вся сім’я – бабуся, син, невістка та онук. Всі були в курсі
самих останніх шахових новин. Сюди, мов до клубу, завжди дзвонили і заходили провідні
ленінградські шахісти.
ВІЙСЬКОВА ТАЄМНИЦЯ, з нарису Т. Леонтьєвої «Радянський характер»
На початку Великої Вітчизняної війни, у кінці липня 1941 року, один з великих ленінградських
оборонних заводів евакуювали в тил, за тисячі кілометрів від Ленінграда, на береги річки Білої. А
діти низки працівників залишилися в літньому таборі.
...Людмила Руденко дісталася військового коменданта на вокзалі. Пред’явивши документи і
звернення заводських організацій, попросила допомогти їй сісти на будь-який потяг.
Але комендант, який не спав декілька діб, подивився на неї невидючими очима і сказав:
– Громадянко, звільніть приміщення. Зараз йдуть виключно військові ешелони. Хіба не бачите, що
робиться?!
Вона розкрила перед ним свою валізу з листами і змусила слухати себе.
– Невже ви не розумієте? Напевно, у вас немає дітей? – сказала гаряче.
Комендант махнув рукою, і обличчя його зморщилося.
– Діти є, громадянко, але зробити нічого не можу. Звільніть приміщення.
...Говорячи це, він підвів її до виходу на платформу і, переступивши поріг, сказав довірливо:
– Ось йдуть ешелони кожну годину, а куди йдуть – військова таємниця.
...Вона рішуче піднялася на порожній гальмівний майданчик вагону. В ту ж хвилину пролунав
далекий гудок паровоза і потяг рушив. ...Пересідаючи з потягу на потяг, вона потрапила поблизу
Рибінська до вагону з кіньми.
За добу дісталася станції Ленінград-Сортувальна.
...Щодня треба було діставати продукти, молоко, годувати триста дітей, мити посуд, різати хліб.
Навіть у мирний час таке триразове харчування було б складним завданням, а в умовах війни усе
це надзвичайно ускладнювалося.
КУМИР ПОКОЛІНЬ, з статті «Вшанували шахову королеву» на ukrposhta.com
Ім’я шахової королеви Людмили Руденко теж відоме багатьом шанувальникам спорту. Щоправда,
далеко не всі знають, що перша радянська чемпіонка світу з шахів родом з України. За все її життя
лише в статті латвійського журналу «Шахс» згадувалось, що народилась Людмила Руденко 27
липня 1904 року на Полтавщині, в Лубнах, а дитинство її пройшло в містечку Варварівка
Миколаївської області.
Вперше за шахову дошку Людмила сіла в десятирічному віці. Навчати мистецтва цієї
захоплюючої гри почав її батько – викладач місцевої гімназії, великий любитель шахів. Ці
дивовижні чорно-білі фігури назавжди захопили дівчину.
Із десяти шахісток чемпіонка світу Віра Менчик, яка давала сеанс одночасної гри, похвалила лише
Руденко, зазначивши, що на неї чекає блискуче майбутнє. І не помилилася. 1928 року Людмила
Володимирівна стала чемпіонкою Москви, а в 1932, 1936 роках – чемпіонкою Ленінграда з шахів.
...Блискуча перемога на чемпіонаті світу з шахів серед жінок. Тоді Руденко обійшла 15 суперниць
з 12 країн. На довгі роки вона стала кумиром для багатьох поколінь любителів шахів.
ЗМУСИЛА СУПЕРНИЦЮ ПОМИЛЯТИСЯ, з інтерв’ю С. Руденка О. Кучеренко
– Бабуся чемпіонкою світу стала завдяки своїй витримці. Старт гри був досить скромним. Але
коли вона увійшла до смаку, отримала перемогу над головною конкуренткою – Ольгою Рубцовою.
Потім була важлива зустріч з голландською шахісткою. Гра складалася не на користь бабусі,
врятувати її могло лише диво. Але вона сиділа за столиком з таким виглядом, ніби усе йшло
чудово. Її холоднокровність вивела суперницю з себе. Голландка почала помилятися і зрештою
програла.
...У шахи грала до смерті, а ще обожнювала преферанс.
БУЛА БІБЛІОМАНКОЮ, з спогадів К. Бішард
По-справжньому ми подружилися, незважаючи на велику різницю у віці, у Волгограді на першості
спортивного товариства «Труд». Ми мешкали в одному номері. Людмила Володимирівна
постійно щось читала, особливо ночами і страшенно заважала мені спати. Проте ці незручності
швидко компенсувалися: я розуміла як багато мені дає спілкування з нею. Мабуть, вона була
однією з тих, хто мав величезний вплив на мій розвиток.
Пам’ятаю своє роздратування, коли глибокої вночі учергове побачила ввімкнену лампу і книгу в
руці сусідки. «Що ви читаєте»? – запитала я. «Великий Гетсбі» – відповіла Людмила
Володимирівна.
У той час мало хто чув про Хемингуея, не то що про Скотта Фіцджеральда... І тут на мене полився
такий потік інформації, зазвучали такі імена, такі факти з життя відомих письменників, що моє
бажання зайняти перше місце в змаганнях перейшло в бажання слухати, слухати і слухати її...
...Велике задоволення вона отримвала від розмов про книги і живопис. Шахістка мала чудову
бібліотеку, книги для неї були живими. Вона дуже любила їх дарувати і давати читати.
Пам’ятаю її розповідь про те, як вона їхала в Москву в купе з двома попутниками – чоловіком і
жінкою. Вона читала книгу історика Щоголєва про Пушкіна (довоєнне видання). Це зараз книгу
перевидали, а у той час це був раритет. Жінка поглядала в її бік і нарешті попросила книгу
почитати. Людмила Володимирівна, звичайно ж, прохання виконала, залишивши свою
ленінградську адресу. Яким же було її здивування, коли отримала з Москви бандероль з книгою і
лист подяки за підписом Аріадни Ефрон. Виявляється, її попутницею була донька поетеси Марини
Цветаєвої.
ДУТЕ ЧЕМПІОНСТВО, з статті Г. Слон і Л. Лакова «Чесні шахи»
Після того, як Ботвинник запанував на шаховому троні Сталін, природно, вирішив прибрати до
рук і жіночу корону. Після загибелі Віри Менчик у світі не залишилося пристойних шахісток і
стати чемпіонкою могла стати будь-яка.
Жіночий матч-турнір на першість світу 1949-1950 рр. проходив в Москві, тому, ясна річ, новою
чемпіонкою могла стати лише радянська шахістка. Кандидаток на почесну роль було чотири: три
зрілі тітки далеко за сорок Бикова, Рубцова, Руденко і молода Валентина Білова.
...У Москві стояв лютий мороз, а в готелі, де жили іноземки, частенько відключали то опалювання,
то гарячу воду. Заморожені гості про шахи і не думали, мріючи швидше втекти з «гостинної»
столиці.
У шаховому відношенні західним другорозрядницям теж доводилося несолодко – радянським
допомагала низка сильних майстрів і гросмейстерів. У турнірному залі майже безвилазно чергував
тоді ще зовсім молодий, але вже знаменитий Смислов, який постійно підморгував або кивав
головою, намагаючись підказати вірний хід. Партії радянських шахісток були складені заздалегідь
і нескінченно догравалися, аби в потрібний момент забезпечити необхідний результат лідерові.
У результаті, за кілька турів до фінішу з’ясувалося, що перші чотири місця забезпечено нашим
шахісткам. На очко від лідируючої Руденко відставала Валя Білова, і партія між ними мала
вирішити долю чемпіонства.
Увечері в готельному номері вони сіли за дошку, щоб завтра на публіці спокійно оформити
потрібний результат. Білова отримала позиційну перевагу, проте прогавила тактичний удар і
опинилася в безнадійному становищі. Поразка явно не входила в її плани, і боротьба несподівано
вийшла за межі шахівниці. З вигуком:
– Ах ти стара сука! Я все одно тебе завтра обіграю, – Білова широким жестом змела усі фігури з
дошки.
Руденко не залишилася у боргу. Розгублений голова шахової федерації спробував було урезонити
Білову:
– Валю, та ви що?! Адже ми домовилися. Ми ж граємо в чесні шахи!
У відповідь Білова вчепилася Руденко у волосся, а незабаром не витерпіли й представники сильної
статі. Через пару хвилин дим битви розвіявся, розбіяк вдалося розтягти по різних кутах і очам
з’явилася сумна картина. Номер повністю розгромлений, тренер Руденко Толуш задумливо
обмацував сливу, яка несподівано виросла під лівим оком, а жених Білової майстер Борисенко
ніжно притискав хустку до розпухлого носа.
Становище врятував прибулий куратор з НКВД. Пообіцявши відправити усіх учасників шахового
побоїща далеко-далеко від Москви, він швидко навів лад. В результаті досягнутого компромісу
наступного дня неабияк пошарпані Руденко з Біловою зробили швидку нічию, і незабаром світ
отримав нову чемпіонку.
«Чесний турнір» благополучно завершився.
І СТАЛИ УКРАЇНСЬКІ ЛУБНИ БІЛОРУСЬКИМИ ЛЮБНАМИ, казус
У 1955 р. О. Котов и М. Юдович видрукували у Москві книгу «Радянська шахова школа»,
розраховану на широке коло читатчів. В ній шановні автори чорним по білому написали, що Л.
Руденко «народилася в білоруському місті Любни», а грати в шахи її навчив батько – «шкільний
учитель».
Щодо професії тата – все зрозуміло: не міг же у перої радянської чемпіонки світу він бути
дворянином. А от казус з містом народження... геть незрозумілий!
МЕДАЛЬ ПІШЛА НА КОРОНКИ, бувальщина
Золоту медаль, яка тоді була повністю з дорогоцінного металу, Л. Руденко пустила собі на зубні
коронки. А коли лавровий вінок засохнув, почала кидати листя в суп.
Та й сам кубок неодноразово здавався в ломбард – спортсменок у ті часи грошима не панькали.
