КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Салько Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

САЛЬКО Олексій Маркович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Архітектор.

З чиновницької родини. Батько, Салько м., – прокурор.

Народився в 1838 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України).

Помер в 1918 р. в м. Саратові Росії (нині – обласний центр РФ). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Полтавській гімназії, закінчив Петербурзьке будівельне училище (1857-1862).

Працював архітекторським помічником (1862-1866), виконавцем робіт (1866-1870) Саратовської

будівельної і шляхової комісії при губернському правлінні, міським архітектором (1870-1914).

С. – член Петербурзького товариства архітекторів (1871).

Десять разів підряд він обирався гласним Саратовської міської думи (1875-1914). Його портрет

прикрашав її приміщення.

Лауреат чотирьох орденів.

Короткі дані про нашого земляка ще за життя були розміщені в віденській «Великій енциклопедії

біографічного інституту» (Австрія).

С. – автор книг з будівництва, серед яких добре відомі «Керівництво до обладнання церков»,

«Облаштування лікарень павільйонної й барачної систем», а також філософського трактату

«Досвід визначення мети життя й всесвітній зв’язок психічних сил у природі».

Проектами С. або під його безпосереднім наглядом в м. Саратов зведені будівлі: Окружного суду

(1879), церкви Покрови божої матері (1879-1885), православного духовного училища (1883),

собору святого князя Володимира (1888), Дворянського пансіону-притулку (1895), жіночої

фельдшерсько-акушерської школи (1899), 1-го реального училища (1890), Товариства взаємного

кредитування (1901), Свято-Серафимівської церкви (1902-1903), управління Рязано-Уральської

залізниці (1908). В цей список варто додати міський водогін, Радищевський музей, лікарню,

готель, мости, греблі, величезну кількість дерев’яних та кам’яних споруд. Загалом у доробку

архітектора – 125 об’єктів.

Особисте життя С. було непростим. Наш земляк був двічі одруженим – обидва рази на простих

жінках. Разом з першою, яка померла 1889 р., мав дев’ятьох дітей. Проте Тетяна рано померла від

туберкульозу, а Ліза та Наталя мали проблеми з психікою. Засмучували і здорові нащадки.

Параскева, Володимир та Хрисанф так і не стали визнаними співаками, а Олександр –

художником. Молодший Олексій став «професійним» гравцем в більярд. З-за цього сім’я жила

небагато і лише 1907 р. міський архітектор придбав невеликий власний будинок.

В Саратові донині є меморіальна дошка пам’яті нашого земляка.

Серед друзів та близьких знайомих С. – О. Боголюбов, єпископ Гермоген, К. Кузьмін, протоієрей

А.Соловйов, Р. Кузнєцов та ін.


***

ПРИНЦИП ЄДНОСТІ

, з творчого кредо О. Салька

Об’єкт нерозривний з навколишнім простором.

МАЙСТЕР ЦЕРКОВНОГО БУДІВНИЦТВА, з статті В. Петрова «Бог в поміч»

Великим знавцем староруської архітектури і неабияким майстром проявив себе Олексій Маркович

в церковному будівництві. Зведений за його проектом в 1889 році на Полтавській площі Княже–

Володимирський собор на честь 900-річчя хрещення Київської Русі (на жаль, не зберігся до

нашого часу) був справжнім архітектурним шедевром, одним з кращих творінь Салька, який зумів

утілити в храмі, потужність і велич, розмах і широчінь.

СТИЛЬ НАЗВАЛИ «САЛЬКОКО», з нарису Р. Романько «Салько Олексій Маркович»

У 1893 році зусиллями Саратовської вченої архівної комісії на честь 300-річчя заснування

Саратова вийшов збірник «Саратовський край. Історичні нариси, спогади, матеріали». В одній із

статей місцевий історик С. Кедров так писав про наше місто: «Низка умов, за яких творилася

місцева історія, зробили те, що фортечка, риб’яче містечко …наприкінці минулого століття

…набрала столичного вигляду». Усі мандрівники, що відвідували Саратов у цей період, незмінно

відзначали згаданий «інтелігентний європейський вигляд», що давав їм підставу називати місто

«столицею Поволжя».

…Забудова центру Саратова від Микільської вулиці до вокзалу в основному здійснювалася в

період бурхливого економічного розвитку міста, і будинки, які тут вирослі, милували око красою

та сучасним виглядом, відображали найновіші віяння в архітектурі, що їх, природно,

дотримувалися архітектори великих російських і європейських центрів.

…З повною підставою можна вказати на велику заслугу в цьому талановитого саратовського

архітектора Салько. За кількістю підготовлених і згодом реалізованих проектів Олексію

Марковичу беззастережно належить перше місце в практиці міського будівництва Росії.

Хто ж він, цей скромний трудівник, майже невідомий у великому колі фахівців з архітектури, що

мав власний, своєрідний, якщо не стиль, то начерк, щиро пойменований вдячними земляками

«салькоко»?

…Час, що прошов за офіційним призначенням Салько на посаду міського архітектора 1870 р., став

для Олексія Марковича періодом його становлення як фахівця, формування його творчого

начерку, який свідчив про неабияку обдарованість художника. Олексію Марковичу властиві

ненав’язливі ритми напівколон, що їх розділяють високі, закруглені вгорі вікна, напівовальні

лиштви, витончені консолі, оригінальні рельєфні карнизи і панелі. …Саме це відрізняє всі кращі

споруди, зведені за проектами Салько: глибоке розуміння потрібного співвідношення доцільності

й естетичності, простоти і вигадки.

…В зовнішньому вигляді деяких будинків відчувається традиційний народний мотив, вплив

вітчизняної архітектурної школи: вигадливі орнаменти з цегли, декоративні карнизи, веселі

кокошники, башточки, щось від стародавніх боярських палат, від розмальованої новгородської

хати, від знаменитої кремлівської зубчатки.

…Кипучої енергії Олексія Марковича вистачало і на повітові міста та села, в яких за його

задумами зведено безліч церков – кам’яних і дерев’яних. У зв’язку з цим в одному з номерів

«Саратовського щоденника» за 1902 рік згадується, що міський архітектор «мотається губернією,

проводячи в Саратові два дні на тиждень».

…Працював архітектор в основному вдома, у робочому кабінеті, де встановив креслярську дошку.

Письмовий стіл прикрашали склянки з гостро відточеними олівцями, лежали косинці, лекала й

інший креслярський інструмент. Книжкові шафи і шухляди столу були забиті довідниками,

посібниками, працями з архітектури та будівництва. Робочий день Салько починався, як правило,

ранком, о 8-9 годині, і продовжувався до пізнього вечора. Після вечері Олексій Маркович

відпочивав, проводячи час з гістьми чи дітьми.

…Сім’я Салько була дуже музичною. Хрисанф мав непогані голос і слух. Марго і Тетяна

прекрасно грали на фортепіано. І хоча ніхто на професійний ниві особливих успіхів не здобув, в

сімейному колі їхні таланти завжди знаходили щире і гаряче визнання. Діти були дружні і

доброзичливі один до одного, і якщо хтось виконував соло, всі інші захоплено слухали, щедро

нагороджуючи виконавця поцілунками й оплесками. в такі хвилини й Олексій Маркович,

відриваючись від роботи, виходив з кабінету і з ласкавою посмішкою слухав. А потім своєрідно

схвалював, нагороджуючи соліста срібним піврублем...

Велика родина жила дружно і весело. Справжніми маленькими святами ставали щовечірні вечері

в будинку, коли всі збиралися разом за просторим круглим столом у вітальні.

…Незважаючи на гарну платню Олексія Марковича і постійні «нагородні» (до ювілейних дат й за

окремі проекти), родина Салько, як свідчить очевидець, «жила біднувато». Грошей вистачало

лише на забезпечення мінімальних потреб: тривну, але просту їжу, скромне пристойне плаття,

оплату однієї прислуги, квартири. Ніякої розкоші, ніяких надмірностей, ні власного виїзду, ні

пишних прийомів, у принципі, доречних для рангу такого великого і процвітаючого фахівця, яким

був Салько.

…Олексій Маркович відрізнявся рідкісним невмінням заощаджувати. Був він надзвичайно

жалісливий до бідних і постійно обдаровував щедрою милостинею всіх прохачів. На ґанку

будинку, де жив Салько, часто збиралося безліч жебраків, які годинами терпляче чекали на свого

благодійника, який, звичайно, не зволікав з тим, щоб, діставши з кишені пригорщу срібла, роздати

його бідувальникам...

На решті, зібравши-таки необхідну суму, Олексій Маркович 1907 року нарешті придбав власне

житло – дуже скромний одноповерховий кам’яний будиночок. Тут він і прожив до смерті.


ЗБЕРЕГЛИ ПЛАТНЮ, з нарису О. Крилова «І незмінний метелик»

Одна з найзначніших робіт, лебедина пісня» архітектора – будівля управління Рязано-Уральської

залізниці. Вражаюча своїми розмірами споруда (до речі, найбільша в Саратові донині), задумана

Сальком як чисто діловий офіс, котрий відрізняється зовнішньою строгістю і стриманістю,

внутрішньою зручністю, місткістю, простим, але естетичним оформленням.

...Творив Олексій Маркович до глибокої старості. Остання будівля, проект якої він готував,

зведена в рік його залишення посади. На цей момент архітектор мав за плечима п’ятдесят один рік

безперервної напруженої праці. Спеціальним рішенням управи визначено «зберегти 1-у міському

архітекторові його платню 4000 рублів на рік як пенсію, видати 1000 рублів на лікування».

Крім рідкісної працездатності і таланту, Олексій Маркович відрізнявся великою добротою,

людяністю, порядністю. Він був незвичайно скромний, чесний, м’який і чуйний. Невисокого

зросту, з лукаво примруженими ясно-блакитними очима, сивою чуприною і бородою, розумним

інтелігентним лицем, одягнений зазвичай в чорну суконну пару при білій сорочці і незмінному

метелику – таким уявляється нам сьогодні наш чудовий земляк Олексій Маркович Салько.

У 1915 році він важко захворів і через три роки помер від крововиливу в мозок.


СПАДОК, з повідомлення інформаційної агенції «ВолгаІнформ»

Мета проекту, який реалізується за підтримки комітету з культури адміністрації міста Саратова і

Управління з історико-культурної спадщини Міністерства культури області, створення на базі

школи громадського центру «Спадщина О. М. Салько» і увічнення пам’яті видатного архітектора.

Вже пройшли виставка Різдвяного малюнку, конкурс дитячої творчості «Старий Саратов»,

круглий стіл «Спадщина О. М. Салько».

З благословення Саратовського єпархіального управління вперше в регіоні добродійний концерт

пройшов в Храмі Покрови Пресвятої Богородиці. У ньому взяли участь хорові колективи дитячої

школи мистецтв N 10, обласного училища мистецтв.

Великодні сувеніри, виготовлені руками дітей, виставили на добродійному ярмарку. Зібрані

засоби пішли на відновлення будівлі-пам’ятника школи, зведеної за проектом О. М. Салько.