ВЕНГЕРОВ Семен Панасович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Бібліограф, літературознавець, критик. Псевдоніми – С. Лубенський, А. Ф. Сергєєв, Фауст
Щигровського повіту, С. Веді, Л. Долін, Лев Долина.
З родини комерсанта. Батько, Венгеров П., – банкір.
Народився 5 (17) квітня 1855 р. в м. Лубнах Полтавської губернії Російської імперії (нині –
районний центр Полтавської області України).
Помер 14 вересня 1920 р. в м. Петрограді Росії (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на
Літературних містках Волковського цвинтаря.
Навчався в 5-й петербурзькій гімназії (1868-1872), медико-хірургічній академії (1872-1874). Закін-
чив юридичний факультет Петербурзького університету (1874-1879) склав екстерном екзамени по
історико-філологічному факультету Тартуського університету (1880)
Працював редактором журналу «Підвалини» (1881), помічником присяжного повіреного,
чиновником правління Лібаво-Роменської залізниці (1882-1890), очолював видавництво «Російсь-
ка література ХХ ст.» (1890-1910), відділ літератури словника Брокгауза та Ефрона (1891-1897), викладав в Петербурзькому університеті (1897-1899; 1906-1909), голова Літературного фонду
(1916-1919), директор Російської книжкової палати (з 1917), створеної за його ж ініціативи.
Наш земляк – організатор і перший директор Російської книжкової палати.
Друкувався в газетах «Російський світ», «Тиждень», «Новини», «Новий час», журналах «Цілина»,
«Сяйво», «Діло», «Вісник Європи», «Російська думка», «Російське багатство».
Перша книга «Російська література в її сучасних представниках» вийшла 1875 р.
Потім настала черга доробків: «Російські книги. З біографічними даними авторів та перекладачів»
(1895-1899), «Критико-бібліографічного словника російських письменників та вчених» (1889-
1904), «Основні риси історії найновішої російської літератури» (1897), «Джерел словника руських
письменників» (1900-1917), «Героїчний характер російської літератури» (1911), «Попереднього
списку руських письменників та вчених і перших про них відомостей» (1915-1918).
В. – упорядник семи збірників «Руська поезія» (1893-1901), восьми збірників «Руська література
XX ст.» (1890-1910), редактор збірника «Пушкініст» (1914-1918), глибоких досліджень про
творчість М. Гоголя, К. Аксакова, В. Бєлінського, І. Гончарова.
По собі В. залишив цінний архів – близько 2000000 карток, 3500 біографій письменників, 35000
одиниць іконографічних матеріалів. Все це багатство нині зберігається в Рукописному відділі
Інституту російської літератори АН РФ.
Та не завжди наш земляк знаходив мову з владою Так, його «Історія найновішої руської літерату-
ри» була заборонена постановою Кабінету міністрів (!), а її тираж – знищено (1885).
У свою чергу, його позбавили права на професію, відсторонивши від викладання в
Петербурзькому університеті за «неправильні погляди» на царизм (1899).
Серед друзів та близьких знайомих В. – Л. Толстой, Ф. Достоєвський, Ф. Батюшков, О. Блок, В.
Брюсов, І. Бунін, П. Вейнберг, М. Горький, І. Рєпін, В. Соловйов, Я. Полонський, С. Бонді, В. Ф.
Боцяновський, К. Бальмонт, Ю. Тинянов, В. Жирмунський та ін.
***
ТАЛАНТ НЕ САМОТНІЙ,
з професійного кредо С. Венгерова
Видатний письменник не самотній, як не самотнє дерево в лісі.
ГІПНОТИЗУЮЧА ВЛАДА ПИСЬМЕННИКА, зі спогадів С. Венгерова
«Читцем» Достоєвського можна назвати лише тому, що не існує іншого визначення для людини,
яка виходить в чорному сюртуці на естраду і читає свій твір. На тому ж вечорі, коли я чув
Достоєвського, читали Тургенєв, Салтиков-Щедрін, Григорович, Полонський, Олексій Потєхін.
Окрім Салтикова, який читав погано, і Полонського, який читав дуже піднесено-урочисто, всі
читали дуже добре. Проте саме лише читали.
А Достоєвський в повному розумінні слова пророкував. Тонким, пронизливо-виразним голосом і
невимовно захоплююче читав він один з найдивовижніших розділів «Братів Карамазових»,
«Сповідь гарячого серця», розповідь Міті Карамазова про те, як прийшла до нього Катерина
Іванівна за грошима, щоб виручити батька. І ніколи ще з тих пір не спостерігав я такої мертвої
тиші в залі, такого повного поглинання душевного життя тисячного натовпу настроями однієї
людини.
...Коли читав Достоєвський, слухач ...зовсім втрачав своє «я» і весь був в гіпнотизуючій владі
цього виснаженого, непоказного дідка, з пронизливим поглядом очей, котрі безпредметно йшли
кудись удалину, які горіли містичним вогнем, ймовірно, того ж блиску, що колись горів в очах
протопопа Авакума.
Згадуючи про ті часи, я повинен сказати, що Тургенєв тоді був центром загальної уваги, бо в ту
пору він вважався першим російським письменником. Ні Достоєвський, ні Толстой не
користувалися ще тією чарівливістю, яким користувалися після, коли їм судилося перевершити
Тургенєва. Публіка і критика зрозуміли згодом, що Толстой і Достоєвський вище Тургенєва, що
Тургенєв просто хороший письменник, а вони обидва – геніальні.
ПЕРЕКЛАДАЄ ФІДЛЕР ЧУДОВО, з листа С. Венгерова Л. Толстому від 22 травня 1895 р.
До вас, ймовірно, звернувся Ф. Ф. Фідлер з проханням дозволити йому присвятити вам свої
переклади з Пушкіна. Не входячи в прохання п. Фідлера, власне кажучи, я тільки бажав би
повідомити, що п. Фідлер безкорислива людина, яка вже понад 10 років знайомить Європу з
нашими поетами.
Нещодавно він закінчив переклад билин, що складає 11 тисяч віршів, і всю цю величезну роботу
віддає німецьким видавцям без гонорару, як і всі інші свої роботи.
Перекладає він чудово і з разючою точністю.
КРАЩЕ Б ВІН МЕНІ НІЧОГО НЕ ПРИСВЯЧУВАВ, лист Л. Толстого С. Венгерову від 8
червня 1895 р.
Не відповідав вам довго, Семен Панасович, т[ому] що був хворий.
Бондарєв до останнього часу був живий. Я одержав від нього листа менше року тому назад. Він
живе в селі Мінусінського повіту. Попрошу доньку знайти і прикласти до цього листа його точну
адресу.
Звернетеся до нього, і він напевно надасть вам ті дані про своє життя, які вам потрібні.
Пам’ятаю я з його листів про його життя наступне: він – колишній кріпак якогось поміщика
Війська Донського. За суботництво запроторений до Сибіру, де жив і живе майже п’ятдесят років.
Йому тепер десь під 75. Ім’я його Тимофій Михайлович. У нього є сини. Він до останнього часу не
переставав займатися всією селянською роботою в полі і пишається цим. Взимку він вчить грамоті
дітей.
В Сибіру продовжує триматися секти суботників...
Пану Фідлеру передайте, будь ласка, мою подяку за надіслані книг і намір щось мені присвятити.
Я ніколи не розумів, що означає присвята і навіщо вона робиться, і тому краще було б, аби він
мені нічого не присвячував.
Бажаю вам усього гарного.
З повагою Л. Толстой.
8 Червня 1895.
ХОЧУ ПОГОВОРИТИ ПРО МОЇ ВІРШІ, з листа С. Маршака С. Венгерову від 18 січня 1909 р.
Високошановний Семене Опанасовичу,
Посилаю Вам декілька моїх віршів, а також листа до мене В. В. Стасова.
Що ж до мого дитячого вірша, присвяченого Вл. Вас. (за життя його), то я ніяк не міг розшукати
його. Якщо в найближчий день напишу нового, надішлю.
Чекатиму Вашого сповіщення, коли мені прийти до Вас поговорити про вірші мої.
С. Маршак
ВИСОКОШАНОВНА КНИЖКОВА ШАФО, з книги A. Штейнберга «Друзі моїх ранніх літ»
Іванов-Розумник називав Венгерова «високошановною книжковою шафою» – за Чеховим.
Стосувалося це ерудиції Семена Опанасовича. Він на той час накопичив вже не метафоричний, а
реальний мільйон бібліографічних карток в своїй знаменитій картотеці письменників. Як і багато
колекціонерів, Семен Опанасович прагнув досягти повноти.
Ольга Дмитрівна Форш теж потрапила до цієї картотеки й опинилася в ній мільйон першою за
рахунком.
... З тією ж метою Венгеров привів і мене до своєї «книжкової шафи» й запитав, чи знайомий я з
Ольгою Форш.
– Як же так? Якщо Розумник і її, і вас так добре знає, то ви повинні з нею познайомитися.
Очевидно, «високошановна книжкова шафа» вважала обов’язком оперувати живими людьми так
само, як бібліографічними картками своєї картотеки. Він любив, щоб автори його «книжкової
шафи» знали один одного. Можливо, він навіть і відзначав в своїх картках, хто з ким був знаком
чи дружний.
З бібліографічної точки зору це повинно бути корисно, для мене ж виявилося просто успіхом,
оскільки стало першим поштовхом до знайомства і дружби з Ольгою Дмитрівною. Ймовірно,
знайомство з нею відбулося б і без «Книжкової шафи», але щось гумористичне було в цій першій
зустрічі, яка зблизила нас відразу.
...Я згадав прізвище жителя Гейдельберга Левіне, у якого бачив колекцію листів Тургенєва до
Поліни Віардо. Ціла коробка складених в хронологічному порядку листів. ...Коли я розповів про
це Венгерову, він підскочив.
– Ви говорите, що це факт? І ви говорите про це так спокійно?! Та ви знаєте, про що ви говорите?
Це все одно, начебто ви мені сказали, що знаєте, де зберігається скринька з перлами, які нікому не
належать! Це ж дорогоцінна річ – листи, оригінали листів Івана Сергійовича Тургенєва! Листи
Тургенєва до Поліни Віардо! Та за ними експедицію потрібно вислати! Ви знаєте що-небудь про
місце знаходження їх?
– Знаю. Церінгерштрассе, 2 в Гейдельберзі. Це особняк. Там, напевно, ці листи й зберігаються,
тому що донька мадам Левіне, подруги доньки Віардо, ще була жива напередодні війни.
– Слухайте, Аароне Захаровичу, вам необхідно поміняти ваші ім’я і по-батькові й прийняти
православ’я. Оскільки ви поклоняєтеся вірі ваших прабатьків, ви не в змозі правильно розуміти
історію російської літератури.
БУДЕ НАЙКРАЩИМ ПОРАДНИКОМ, з духовного заповіту В. Розанова
В ім’я Батька і Сина і Святого Духа!
Пам’ятаючи про годину смертну, здатну раптово дістати мене, і знаходячись в здоровому глузді і
твердій пам’яті, я, колезький радник Василь Васильович Розанов, цього, тисяча вісімсот
дев’яносто дев’ятого року, березня, п’ятнадцятого дня, визнав за благо скласти свою волю щодо
власного майна, а також прав літературної власності, і тому дійсним заповітом моїм визначаю:
…Найліпшими порадниками задля одержання всіх …сум можу вказати:
у Державному контролі – завідувач касою Іван Євгенович Цветаєв і його товариш по – Олександр
Іванович Самойлов.
У «Новому Часі» – Олексій Олексійович Суворін.
Щодо каси взаємодопомоги літераторів і вчених – Венгеров Семен Панасович чи Слонімський
Леонід Зіновійович, чи Колубовський Яків Миколайович, вони ж подадуть прохання в
Літературний фонд щодо постійної допомоги на виховання дітей....
Я ж усіх пойменованих тут осіб прошу, як друзів своїх і як трудівників пера, не обійти мою вдову і
дітей-сиріт вказівкою, роз’ясненням, допомогою.
