КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Величковский Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ Петро Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-молдавсько-румунський.

Священик, філософ, перекладач. В чернецтві – Платон (1741), в схимництві – Паїсій (1750).

Зарахований до лику святих Російською (1988) та Румунською Православними Церквами.

З родини священика. Батько, Величковський І., – настоятель полтавського Успенського собору.

Народився 21 грудня 1722 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 15 (28) листопада 1794 р. в Нямецькому монастирі (нині – жудець Нямц Румунії).

Похований в соборному храмі Вознесіння. Надгробок прикрашають напис «Тут спочиває

блаженний батько наш ієромонах і архімандрит старець Паїсій» і «Надтрунне ридання Старцю

Паїсію від всіх чад його духовних» у 72 рядки – за кількістю його земних літ.

Закінчив Полтавську соборну школу (1729-1734), навчався в Київській духовній академії (1734-

1739).

Був послушником Любецького (1739), Медведівського (1940-1941) монастирів, Києво-Печерської

лаври (1741-1743), усамітнено жив на Афоні (1746-1758), був ченцем Пантократорського (1758-

1763), Драгомирського (1763-1775), Сеульського (1775-1779), Нямецького (1779-1794) монастирів.

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Слов’янська граматика», «Медичні поради з

людських хвороб» (обидва – 1777), «Житіє и писанія молдавскаго старца Паисія Величковскаго»

(1887), «Житіє и писанія молдавскаго старца Паисія Величковского съ присовокупленіемъ

предисловій на книги св. Григорія Синаита, Филофея Синайского, Исихія пресвитера и Нила

Сорскаго, сочиненныхъ другомъ его и спостником старцем Василіемъ Поляномерульскимъ, объ

умномъ трезвеніи и молит※ (1892), «Об умной или внутренней молитве» (1902).

В. також – автор перекладу багатотомної своєрідної старослов’янської енциклопедії аскетизму

«Добротолюбіє», в яку ввійшли твори 38 авторів (1782).

Після себе В. залишив понад 100 рукописів.

Що стосується особистого життя нашого земляка, то він у чотирирічному віці втратив батька

(1726), а в 13 років – старшого брата Івана (1735).

День преподобного Паїсія Величковського відзначаються щороку 28 листопада.

У Москві коштом Сретенського монастиря видруковано двотомне «Добротолюбіє» (2001).

Серед друзів та близьких знайомих В. – В. Поляномерульський, В. Кочубей, С. Кулябка та ін.


***

БУДИНОК-РУЇНА

, з життєвого кредо П. Величковського

Відсутність розуму – все одно, що відсутність господаря в будинку, внаслідок чого будинок стає

руїною.


ВБЕРЕГТИ МОЗОК ВІД ЗАКОЛОТУ, з книги П. Величковського «Про розумну чи внутрішню

молитву»

Молитва й піст відганяє усілякі гріховні помисли, зупиняє разпалювання мозку, зберігає розум від

заколоту, збирає його від розсіяності і просвіщає… Молитва й піст є зброєю, котра загороджує

усякий вхід у нас бісів… Молитва... – охорона розуму, гасить забуття його, як вода вогонь.

...Молитва ця меч є духовний на заклання ворога від Бога нам дарований, але хто не майстерно

вправляється ним, хай не буде тому самого себе на заклання.


НЕ ГАЙМО ДАРЕМНЕ ЧАС, з настанов П. Величковського

Якщо немає бадьорості, то ми втрачаємо і розум (його викрадає неуважність), і ми залишаємося з

самим тілом, без розуму, мовби колоди, і пізніше, коли зберемо свій розум, він уже обтяжений

сміттям, яке лукавий використовує для розпалювання і вкладає вогонь в нашу колоду (у плоть), а

сам сміється над нами і скаче, радіючи злу.

...Якщо розум не з нами (тобто розсіяний) під час духовного повчання, то воно для нас абсолютно

даремне, лише дарма згаємо час і стомимося безглуздо, оскільки нічого не можемо запам’ятати, як

друкар: коли він не підливає чорнило для шрифту, машини працюють даремно і не друкують

нічого.


ВЛАСНОРУЧ ПЕРЕПИСУЮ КНИГИ, з листа П. Величковського старцю Феодосію

Азъ егда еще во святћй горћ Аќонстћй съ малымъ числомъ братіи пребывахъ, вћдая извћстно отъ

ученія и заповћди Богоносныхъ отецъ нашихъ, яко имущему подъ своимъ окормленіемъ братію не

подобаетъ по своему разуму и разсужденію наставляти и учити ихъ, но по истинному и правому

разуму Божественнаго писанія, якоже Божественніи отцы учителіе Вселенстіи, такожде учителіе и

наставницы монашескаго житія, просвћтившеся отъ благодати Пресвятаго Духа, учатъ; еще же

вћдая и малоуміе мое, и бояся и трепеща, да не како неискусства ради моего, аки слћпецъ въ яму

погибели, по словеси Господню, и самъ впаду, и послћдующихъ мнћ врину: того ради, аки

основаніе непоколебимое во истинное и непрелестное и незаблудное отъ истиннаго пути Божія

наставленіе, и бћдной моей души и святой братіи, положихъ Божественное писаніе Ветхаго и

Новаго Завћта, и истинное его благодатію Пресвятаго Духа толкованіе, сирћчь ученіе

Богоносныхъ отецъ нашихъ Вселенскихъ учителей и наставниковъ монашескаго житія, святые

Соборы, и вся Апостольская и соборная и святыхъ отецъ правила, яже содержитъ Святая,

Соборная и Апостольская Восточная Церковь, и вся заповћди и чины ея.

Сія вся, якоже рекохъ, въ наставленіе себћ и братіи святой предложихъ, да якоже азъ, такожде и

братія, живущая со мною, наставляющеся отъ сихъ, Божіей содћйствующей и вразумляющей

благодати, не погрћшимъ праваго и соборнаго святыя Православныя Церкве мудрованія. И во-

первыхъ, начахъ прилежно, Божіею помощію, книги отеческія, о послушаніи и трезвеніи,

вниманіи же и молитвћ учащія, съ не малымъ трудомъ и иждивеніемъ стяжевати, ово самъ своей

рукой преписуя, ово же и пћнязьми купуя, яже отъ труда рукъ нашихъ на необходимыя нужды

наша стяжавахомъ, произволяюще многократнћ въ пищћ и одеждћ скудость претерпћвати:

куповахомъ убо онћми предреченныя словенскимъ языкомъ писанныя книги, и вмћнихомъ тыя,

аки небесное сокровище, туне намъ отъ Бога дарованное.

Паисій старецъ.


ЛЮДИНА МАЄ ДУХОВНО ВДОСКОНАЛЮВАТИСЯ, з розвідки М. Пігоша «Ісихазм у

творчості Паїсія Величковського»

Ісихазм був основою світосприйняття Паїсія Величковського. Його основні погляди формувалися

під впливом цього релігійно-філософського вчення. Паїсій Величковський сповідував аскетично-

споглядальний спосіб життя, приділяючи велике значення «розумній молитві». Він відродив

ісихастичну традицію у ХVІІІ столітті.

...Насамперед необхідно з’ясувати й визначити, що являє собою ісихазм. ...Первинна суть цього

терміну відображає споглядально-скитницьку форму життя християнського чернецтва, ідеалом

якого виступала «ісихія», тобто абсолютний «спокій» і «мовчання», який вказує на ідеал

індивідуального усамітнення. Інше значення терміну «ісихазм» зводиться до психосоматичного

методу постійного творення «розумної молитви». Саме на неї особливу увагу звернув Паїсій

Величковський.

....Людське життя, на думку Паїсія Величковського, мінливе й скороминуще, у ньому людина

переносить багато нещасть і терпіння. А це пов’язане з суєтністю людини і приділення великої

уваги тлінним речам. Людина повинна відмежуватися від зовнішнього світу, у якому є багато зла,

для того, щоб досягнути спасіння. Тому на перше місце Паїсій Величковський ставив праведне

життя.

Людині потрібно приборкувати свої пристрасті, удаючись до аскетичного самообмеження. Тому

Паїсій Величковський звертає головну увагу на внутрішнє й духовне життя людини.

...Паїсій Величковський перебував під впливом ісихазму й відроджував його традиції у ХVІІІ ст. у

Молдавії та Україні. Ісихастичні ідеї Паїсія Величковського мають велике значення для духовного

вдосконалення людини.


ВОСКРЕСИВ ДАВНЮ НАУКУ, з книги І. Огієнка «Старець Паїсій Величковський. Його життя,

праця та наука»

Старець Паїсій широко вславився тим, що він воскресив і зреалізував давню Святоотчу науку про

«розумну молитву»... не тільки воскресив цю науку, але й зреалізував її в тих монастирях на

Афоні, а головно в Молдавії, де він був настоятелем.


ВІДНОВИТЕЛЬ ЧЕРНЕЧОГО ДУХУ , з статті Д. Рудюка «28 листопада пам’ять преподобного

Паїсія Величковського»

Відновлювач чернечого і духовного життя в Святій Русі був більше українцем, аніж його так

вважали. Коріння його не стільки зміцнене на Афонських скалах, скільки на українському

чорноземі і бере свій початок від традиції XI-XII століття в Київській Русі-Україні.

...Про старця Паїсія слід говорити не просто як про відновителя чернечого духу, але як про

відновителя тієї справжньої, істинної святості, яка існувала в домоногольській Русі-Україні.


УСЕ ЗЕМНЕ – ЛИШЕ ТІНЬ ВІЧНОГО, з дослідження А. Окари «Преподобний Паїсій

(Величковський) та Григорій Сковорода в культурному оточенні XVIII століття»

XVIII століття почалося західницькими реформами Петра I і стали воістину переломним для доль

України, Білорусі та Росії. Московське царство, ідеологічна та національна за своїм типом

держава, що жила міфологемами Святої Русі й Москви – Третього Риму – останнього притулку й

оплоту православної віри, перетворилося у наднаціональну Російську імперію, державу

прагматичного типу, що існувала ніби для «загального блага» підданих. І в цій державі вже не

залишалося певної культурно-політичної ніші для українського начала.

...Церква, церковне богослужіння стали сприйматися не як містичний факт і сакральне дійство, але

як театр.

...Для Величковського антропологічний ідеал – Христос, Боголюдина. Обожнювання,

богоуподібнення, здобування божественної благодаті, божественних енергій – от вищий зміст

людського існування. Однак, на відміну од Сковороди, у прп. Паїсія це вчення суто церковне,

пов’язане з церковним обрядом, Літургією й молитовною практикою.

...Паїсій (Величковський) також має відношення й до культури українського бароко, але не стільки

до барочної естетики..., скільки до відповідного світовідчування. Світоглядна основа бароко: усе

земне – лише тінь вічного, реальні предмети – лише неясний відбиток божественної Істини.

...Значення філософа Григорія Сковороди і подвижника Паїсія (Величковського) для української

та російської духовної культури XVIII-XX століть (а говорячи про останнього треба назвати ще й

молдавсько-румунську культуру) величезне. Завдяки і їхній діяльності змінився загальний

напрямок інтелектуального розвитку в Російській імперії: раціоналізм, деїзм, вольтер’янство

поступово перестали бути домінуючими явищами в інтелігентській свідомості.


НА ОСНОВІ СЛОВ’ЯНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я, з кореспонденції А. Мирончука «Україна,

Румунія – свято духовного єднання»

Наприкінці 2002 року у Києві проходив літературно-науковий і богословський симпозіум «Внесок

Петра Могили та Паїсія Величковського в орієнтацію духовного утвердження українського та

румунського народів на основі слов’янського православ’я». Симпозіум був приурочений 370-

річчю утворення Києво-Могилянської колегії та 180-річчю з дня народження Паїсія

Величковського...

До участі в організації симпозіуму долучились Київський патріархат УПЦ, Духовна академія УПЦ

Київського патріархату, Товариство «Україна-Румунія», Національні спілки письменників України

та Румунії, Товариство «Україна-Світ», Всеукраїнське товариство «Просвіта».

...Паїсій Величковський був щирим українцем, який палко любив Румунію, молячи землю і небо,

об’єднуючи цим самим два народи.

Теплі вітальні слова на адресу організаторів та учасників симпозіуму надіслав Патріарх Київський

та всієї Руси-України Філарет – предстоятель Української Православної Церкви Київського

Патріархату.

З привітаннями також виступили президент Товариства «Україна-Румунія», народний артист

України Михайло Ткач, перший заступник голови Національної Спілки письменників Петро

Осадчук, консул Посольства Румунії в Україні пан Дан Марін Кручеру.

Тон науковій дискусії вміло задавав ведучий симпозіуму професор Київської Духовної Академії та

Семінарії доктор мистецтвознавства Дмитро Степовик.

У роботі симпозіуму взяла участь делегація з Румунії, зокрема представник Архієпископії Сучави

і Редуєць Української Православної Парафії Святих Апостолів Петра та Павла (Румунія) отець

Міхай Магяр, перший заступник Національної Спілки письменників Румунії пан Мірча Гіцулеску

та письменник з Сучави Іон Козмей.