МАРТОС Микола Миколайович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Військовий діяч. Генерал від інфантерії (1913).
З дворянської родини.
Народився 20 листопада 1858 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 14 жовтня 1933 р. в м. Загребі (Югославія). Похований з військовими почестями на
місцевому православному цвинтарі (нині – столиця Хорватії).
Закінчив Петровсько-Полтавську військову гімназію, 1-е Павлівське училище (1877), петербурзьку
Миколаївську академію Генштабу (1883).
Служив офіцером лейб-гвардії Волинського полку (1877-1880), старшим ад’ютантом штабів 39-ої
піхотної (1883-1884), 2-ої Кавказької козачої (1884), Кавказької гренадерської (1884-1885) дивізій, Одеського військового округу (1890-1894), начальником штабу 14-ої кавалерійської (1894-1898), 13-ї піхотної (1898-1900) дивізій, десантного (1900), артилерійського (1905) корпусів, командиром
15-ї піхотної дивізії (1905-1907), помічником командувача військами Приамурського військового
округу Приамурського генерал-губернатора і наказного отамана Амурського і Уссурійського
козачого війська (1907-1911), командиром 15-го армійського корпусу (1911-1914), тимчасово
виконуючим обов’язки начальника санітарного управління Кримсько-Азовської добровольчої
армії (1919), начальником державної охорони при головнокомандувачеві Збройних сил півдня
Росії (1919), чиновником загребського військового відомства.
Учасник російсько-тypeцької війни (1877-1878), Китайського походу (1900), російсько-японської
(1904-1905), Першої світової (1914) воєн.
Кавалер орденів св. Станіслава 3-го ступеня, св. Ганни 4-го ступеня з мечами і бантом, св.
Станіслава 1-го ступеня.
Відзначений Золотою зброєю «За хоробрість».
Не сприйнявши більшовицької революції, емігрував спочатку до Греції (1920), а потім –
Королівства сербів, хорватів, словенців (1921).
Серед друзів та близьких знайомих М. – П. Богданович, О. Самсонов, М. Алексєєв, О.
Благовіщенський, А. Денікін, М. Сулькевич, П. Врангель, О. Боровський, І. Романенко, О. Рагоза
та ін.
***
СОЛДАТИ – НЕ ПЛАТОНИ, з професійного кредо М. Мартоса
Солдати – не толстовські Платони Каратаєви.
НА ВОРОЖУ ФАЛЬШИВКУ НЕ КЛЮНУВ, з «Нарису дії XV армійського корпусу в Східній
Пруссії в 1914 році» М. Мартоса
Місто Янов німці пограбували, а кращі громадські будівлі спалили.
...Коли стало темніти, мені принесли радіограму з корпусної іскрової станції; досить
неграмотне донесення повідомляло, що загін генерала Мінгіна запанікував і такає до
російського кордону. ...Виявилося що жодна наша станція цієї депеші не передавала.
Очевидно, вона була сфабрикована німцями. Потім офіцер зв’язку при генералові Мінгіні
доповів мені, що в 2-ій дивізії все благополучно і що дивізія розташувалася на нічліг у
вказаному їй ...пункті.
З цього я зробив висновок , що німці або чекають прибуття підкріплень, або хочуть безкарно
відступити, для чого і бажають відтягнути мою атаку, лякаючи панікою в колоні генерала
Мінгіна. Тому я віддав наказ: атакувати ворога удосвіта 11/24 серпня (години не пам’ятаю), не чекаючи підготовки атаки артилерійським вогнем.
Услід ...я просив генерала Клюєва ударити частиною своїх військ в лівий фланг німців, вказавши час і напрям. Командувачеві ж армією відправив копію..., просячи мене в цьому
підтримати.
РОЛЬ ЖЕРТВИ, зі спогадів М. Мартоса
Відправка російського VI корпусу до Бішофсбургу не тільки підставило його під удари у декілька
разів перевершуючих сил супротивника, але й послужило стратегічною приманкою, яка спокусила
німців рушити свої I резервний і XVII армійський корпуси в тил нашому правому, флангу.
Згадуючи викладене вище про решту російських корпусів, ми бачимо, що XIII корпус маневрував
13/26 серпня вхолосту; XV корпус біля Мюлена мав зачепити своїм крайнім лівим флангом
дивізію ген. Унгера, а за подальшого пересування у вказаному йому напрямі він ...підставляв свій
фланг під удар 3-ї нім. рез. дивізії, ...готової наступати. Командирові XV корпусу було потрібне
велике мистецтво, аби не потрапити до пастки.
XXIII корпус у складі однієї дивізії (2-ї) прямував ...на фронт головних сил німецького ХХ-го
корпусу, підставляючи йому, таким чином, свій лівий фланг і тил.
I-й російський корпус, прикутий до району Сольдау, залишався з правим флангом, який висів у
повітрі...
У міру пересування 2-ої дивізії на північ, права стулка дверей, котрі вели німців до Нейденбургу, нами самими відкривалася. Результат зіставлення стратегій обох сторін не важко передбачати.
Його можна уподібнити тому результату, який вийшов би, якби гравці, що сіли за шашкову
дошку, грали б один в «міцні», а інший в «піддавки».
...Я переживаю четверту війну і ніколи не бачив подібного сум’яття і гонки; це не провіщає нічого
хорошого, і у мене склалося враження, що нам доведеться грати роль жертви.
НЕ СХОЖИЙ НА ІНШИХ ГЕНЕРАЛІВ, з оцінки М. Мартоса О. Солженіциним
Мартос не був схожим на російських представницьких повільних генералів, ...здавався вправно
переодягненим шпаком... сухорлявий, рухливий, неначе не було йому 56 років, дотепний, та ще й
ходив з ціпком-указкою і в розхристаній шинелі під еполетами
ШТАБ ВИЯВИВСЯ НЕ НА ВИСОТІ ПОЛЬОТІВ, з статті В. Куликова «15-й корпусний на
фронтах Першої Світової»
Увечері 25 липня вдалося розшукати начальника штабу корпусу і доповісти про прибуття.
Вальницький попередив начальство, що аероплани в загоні старі і не в змозі здійснювати дальні
розвідки. ...На один з «Ньюпорів» поставили якусь броню, від якої, проте, незабаром довелося
відмовитися, оскільки вантажопідйомність моноплана сильно впала.
Увечері 31 липня був одержаний наказ про виступ до німецького кордону і наступного дня обоз
вийшов в напрямку на Острів.
Вранці 6 серпня 1914 р. льотчики одержали від генерала Мартоса наказ розвідати район Маків –
Прасниш – Янів – Нейдебург. Розвідку провів військовий поручик Машерек, проте генерал
залишився незадоволений: пілот виявив... лише свої війська. З таким же результатом завершився
виліт унтер-офіцера Чистоклєтова.
Невдача була викликана тим, що штаб корпусу не позначив льотчикам розташування наших
частин, а визначити приналежність військ з великої висоти виявилося неможливим.
ДАР ПОЛКОВОДЦЯ, з книги О. Солженіцина «Серпень 1914»
Генерал від інфантерії Микола Миколайович Мартос був, так би мовити, «людиною не пролий
крапельки». Йому було нестерпне російське тюхтійство, «почекаємо», «ранок за вечір мудріший», переспимо, а там що Бог дасть. ...Він мав справжній дар полководця: швидко, точно і тверезо
розібратися в будь-якій обстановці і серед найсуперечливіших даних, і чим гірше бувало
положення – тим гостріше його проникнення і тим буремніша енергія.
...Справедливо, що саме його корпус потрапив до Пруссії на найгарячіший напрям, вів бої з 10
серпня, коли інші корпуси лише йшли в порожнечу, і що саме його корпусу дісталося розвідати
власними боками, а Мартосу – розгадати обстановку, яку ще не розуміли на всіх верхах, розгадати
– і вибрати правильний напрям удару.
Несправедливо інше: що в перший день мобілізації від Мартоса відібрали і 6-у і 15-у кавалерійські
дивізії, де Мартос знав кожного ескадронного, і навіть не залишили Глухівського драгунського
полку, який він просив, а нав’язали не бойовий Оренбурзький козачий полк, всього лише з
досвідом поліцейської служби у Варшаві...
...Для розгрому Шольца потрібна була допомога сусідів. Справа, десь далеко, брів Клюєв. Ще 10-
го, в розпал бою під Орлау, Мартос польовою запискою до сусіда, ...в обхід начальства, просив
допомоги... – прислати до Орлау два полки. Але Клюєв, хоч і одержав записку швидко і чув
канонаду, – надіслав допомогу лише наступного дня, і не рано, бо вона запізнилася, Мартос вже
виграв бій і сам.
А зліва від Мартоса була порожнеча ще тривожніше, корпус Кондратовича не підійшов, одна
дивізія Мінгіна, і та як наскочила 13-го на Мюлен раптово, не розуміючи супротивника, не зуміла
узяти укріплення з удару і ще швидше відкотилася на південь.
...Мартос перший з корпусних командирів проводив час не в штабі корпусу, а на командному
пункті, з якого видно супротивник і де набої рвуться.
...У великий важкий телефон постійної німецької мережі Мартос виразно почув скрипучу манеру
Постовського...
– Покличте до телефону командувача! – закричав Мартос скаженим ...наказовим голосом. – Цю ж
хвилину покличте!
Постовський відмовився. Ну так, адже їм з кімнати до кімнати переходити, дивись, і сходами.
Навіщо командувача? Наказ від імені... – Ні-і!! – заволав Мартос, поки ще горло кричало, поки що
не перерізали шиї. – Ні!! Тільки командувача! Хай командувач вкаже, кому з генералів передати
корпус, а мене хай звільнить від командування! Я більше не служу!! Я йду у від-ставку!!
І Постовський не закричав назустріч (та він і не умів). Постовський сильно понизив тон.
Постовський розгублено сказав:
– Добре. Добре, доповім. За годину викличу до телефону...
ПІД КОМАНДИРОМ УБИЛО КОНЯ, з роману В. Пікуля «Честь маю!»
Микола Миколайович Мартос керував боєм, який вже не раз переходив в рукопашні сутички, коли
побачив Самсонова і весь його штаб верхи на конях – вони поспішали до нього. Підскакавши
ближче, Самсонов нагаєм вказав удалечінь:
– Що це за колона... онде? Німці?
– Так. Полонені. Женемо до тилу, щоб не заважали.
– Багато набрали?
– Налічили до тисячі, потім плюнули. Ніколи.
Самсонов ...сказав Мартосу:
– Ви один врятуєте честь армії.
Самсонов ...поводився сміливцем, але, здається, і сам розумів, що трагедія ...визначилася.
– Це... кінець! – раптом сказав він Мартосу.
...Мартос залишився з двома козаками, коней ...вели в повідку. Прожектор висвітив їх, почулася
німецька мова. Мартос схопився на коня, але кінь був відразу убитий. Мартос впав, застрягши
ногою в стремені.
...Комусинський і Грюнфлісський ліси стали безіменною братською могилою для залишків
розбитої армії. Тут, в непролазній болотяній гущавині (якщо вірити документам), потрапили в
оточення близько 30 тисяч осіб, котрі вже розстріляли патрони, і близько 200 гармат з прислугою, яка розстріляла набої.
У ПОЛОНІ, з книги К. Залесського «Хто був хто в Першій світовій війні»
У ніч з 15 (28) на 16 (29) серпня 1914 р., генерала Мартоса захопила в полон німецька кавалерія, що вийшла в тил російським військам. Після недовгого перебування в таборі військовополонених
в Бад-Кальберн ...переведений до табору Бланкенбург під Берліном, де мав випадок поскаржитися
принцові Максу Баденському на погане поводження з росіянами.
Відразу після Лютневої революції, коли передбачався обмін полоненими з числа поранених і
інвалідів, Мартос замість відправки до Данії, потрапив до казематів фортеці Кюстрін, де, як він
сам пише, мало не загинув. На початку 1918 р. відправлений до Радянської Росії.
Тут його помістили до госпіталю в Мценську. У серпні 1918 р. перевели до госпіталю в Москві.
Тут він дізнався, що його дружина убита під час повстання в Ярославлі, а два молодші сини
загинули на фронті.
Син генерала Благовіщенського (колишнього командира 6-го корпусу в 2-ій армії), який служив в
Червоній армії, сприяв відправці Мартоса до Києва. Де за гетьмана П. Скоропадського він його
кинули до Лук’янівської в’язниці, оскільки гетьманська поліція вважала, що більшовики
випустили генерала виключно тому, що він погодився виконувати їх завдання.
...Після недовгого перебування на квартирі у свого брата в Києві Мартос з старшим сином виїхав
до Севастополя.
ЗВИНУВАТИЛИ У ЗЛОЧИНІ ПЕРЕД ЛЮДСТВОМ, бувальщина
Німці судили бойового російського генерала за злочин перед людством. Чому саме за цією
статтею?
Справа в тому, що 15-й армійський корпус, яким командував М. Мартос, розстріляв з гармат
німецьке містечко Нейденбург.
Чи була в цьому необхідність? Ось відповідь генерала:
– Інакше було не можна. Німці викинули на кірху білий прапор, а коли ми увійшли до міста, з
кожного вікна посипалися кулі... Майже усюди засіли ландштурмовики, озброєні чим доведеться, навіть мисливськими рушницями, а прусські мегери поливали солдатів з вікон кип’ячем... На
війні як на війні, говорять наші союзники-французи, і вони мають рацію: щадити супротивника –
не шкодувати себе...
