БАЛЕЙ Степан (Стефан-Максим) Володимирович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: польський.
Психолог, філософ, педагог.
З вчительської родини.
Народився 4 лютого 1885 р. в с. Великих Бірках Тернопільського повіту Галичини (нині – смт.
Тернопільського району Тернопільської області України).
Помер 13 вересня 1952 р. в м. Варшаві Польської Народної Республіки (нині – Республіка
Польща). Похований на цвинтарі Повонзки. На надгробку вибито напис польською мовою:
«Святої пам’яті СТЕФАН БАЛЕЙ доктор філософії і медицини ВЕЛИКИЙ ВЧЕНИЙ Професор
психології Варшавського університету, член Польської Академії Наук, нагороджений офіцерським
хрестом Ордена відродження Польщі. 4.II.1885–13.IX.1952. ЧЕСТЬ ЙОГО ПАМ’ЯТІ! ».
Закінчив Тернопільську гімназію, філософський факультет Львівського університету (1903-1907),
прослухав спеціальні студії з курсу філософії в Німеччини, Франції і Австрії (1908-1911), навчався
у в Сорбонні (1912-1914), закінчив лікарський факультет Львівського університету (1917–1922).
Працював викладачем в гімназіях Тернополя, Перемишля, Львова 1922-1927), Варшавського
університету (1927-1936), директором Варшавського педагогічного інституту Спілки вчителів
(1936-1952).
Організатор Інституту педагогічної психології.
Член Наукового товариства ім. Шевченка (1917).
Член Краківського наукового педагогічного товариства (1934).
Дійсний член Варшавського наукового товариства (1945).
Титулярний член Польської академії наук (1952).
Кавалер Хреста Ордена Відродження Польщі.
Друкувався в журналах «Записки Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка», «Літературно-
науковий вісник», «Шляхи, «Лікарський вісник», «Український медичний вісник».
Як вчений-теоретик дебютував статтею «Про різницю між почуттями осудними і уявними» в
журналі «Записки Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка» (1911).
Потім настала черга наступних доробків: «Експеримент в науці психології» (1912/1913), «З
психології творчості Шевченка» (1916), «Осудні почування і «наставляння» (1918), «Нарис
психології» (1922), «Нарис логіки» (1923), «Замітка про вплив гіпнози на сон», «Проблема
куеїзму» (обидва – 1924), «Трійця в творчості Шевченка (1925), «Гарячка і свідомість» (1926).
Окрему групу його творів становлять праці з психоаналізу, серед яких «Про різницю між
почуттями осудними і уявними», «Експеримент в науці психології», «Осудні почування і
«наставляння», «Zarys psychologii w związku z rozwojem psychikі dziecka», «Psychologia
wychowawcza w zarycie», «Drogi samopoznanie», «Творча особистість Жеромського».
Вшановуючи пам’ять про видатного земляка, на філософському факультеті Одеського
університету ім. Мечникова заснували науково-дослідний центр «Української культури ім. С.
Балея».
Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Чайковський, К. Штумпф, К. Твардовський,
І. Крип’якевич, В. Щурат, Ф. Колесса, М. Возняк, І. Свінцицький та ін.
***
ДІЄ СИСТЕМА ОБРАЗІВ
, з професійного кредо С. Балея
Повсюдне постійно присутнє і виявляється в певній системі образів.
БІЛЬШІСТЬ ДОКУМЕНТІВ ЗАГИНУЛО, зі спогадів С. Балея
Більшість особистих документів і записів загинуло в зв’язку з останньою війною (Другою
світовою – авт.), тому прагнучи подати докладні подробиці стосовно дат і місцевостей, повинен
був би у значній мірі спиратися на пам’ять, від якої важко вимагати правдивого відтворення
перебігу життя, що триває нині вже більше як 65 років. З огляду на це, у тому, що зможу подати,
обов’язково будуть міститися певні неточності і прогалини. Однак не маю права робити тільки
припущення у письмовому викладі, яке повинно мати характер документу.
Дозволю собі ще додати, що я завжди мав пам’ять досить гостру, але теперішній мій вік і події,
пов’язані з останньою війною, без сумніву причинилися до її послаблення.
ОКУПЛЕНО ПСИХІЧНОЮ МУКОЮ, з листа С. Балея К. Твардовському
Тепер собі можу сказати, що те, про що мріяв, сталось (отримання роботи – авт.), хоча було
окуплене певною психічною мукою, яка штучно маскувалася ззовні. І те ще собі скажу багато
разів, що здійснення моєї мрії завдячує єдине доброзичливості та опіці Пана Професора. Сердечні
зичення, які отримав від його особи, є новим доказом цього.
ДОПОМАГАВ БЕСКОРИСЛИВО, зі спогадів М. Зіємновича
Невеликий за зростом, скромний в поведінці, ніколи не висувався наперед, скоріше тримався
стримано, на узбіччі, неохоче подавав голос у дискусіях, хоча багато мав що сказати.
У колі, звичному для нього, у колі своїх співробітників почував себе краще, вмів бути
ініціативним, охоче визнавав праці інших, безкорисливо допомагав їм у роботі .
ПОСТАТЬ ТРАГІЧНОЇ ДОЛІ, з книги П. Петрюка і Л. Бондаренка «Академік Степан
Володимирович Балей – видатний український і польський психолог, лікар, психоаналітик та
філософ »
Він – постать трагічної долі, яка з молодих років відчула себе покликачем до наукової праці, але
була приречена на те, щоб здобувати умови до самовиразу на життєвих шляхах, які здебільшого
викликали душевний дискомфорт, глибинний внутрішній розлад.
Метрополія не могла допустити, щоб талановитий абориген працював у своєму етнічному
середовищі.
Тяжкі обставини життя, переживання …підірвали здоров’я професора С. В. Балея, викликали в
нього нервовий розлад, депресію, почуття втоми.
Характеризуючи науковий доробок академіка С. В. Балея, необхідно відзначити, що він
вимірюється не кількістю праць, а їх фундаментальністю. У нього їх десь більше 50. Але ці статті і
великі за обсягом, фундаментальні за змістом монографії, які синтезують експериментальний і
теоретичний досвід, а також на основі власних ідей, закладають підвалини цілої галузі знань.
Що стосується суспільних поглядів Степана Володимировича, то всією своєю творчістю він
стверджував гуманістичні ідеали, повагу до людини, її особистості, толерантність у суспільних
відносинах. Він завжди відстоював все те прогресивне, що підносило людське в людині і
суспільстві. Присвятивши себе пізнанню людини, він зрозумів важливе: це глибинний, можливо
неосяжний до кінця, крихкий світ, який вимагає обережності і поваги. Таким був і С. В. Балей,
який сам не витримав брутальної наваги дійсності, померши на 67-му році життя і залишивши нам
свою спадщину, яка мусить стати частиною сучасної філософії реального гуманізму, української
культури і медицини.
ОЧОРНИТЕЛЬСЬКИЙ СИНДРОМ, з статті-запиту І. Дзюби «Казуїстика як державна
політика?»
Шановний Дмитре Володимировичу (Д. Табачник – авт.)!
Як громадянин країни, що зветься «Україна», прошу вас, віце-прем’єр-міністра уряду цієї країни,
публічно роз’яснити кілька питань, які випливають з ваших публічних висловлювань у газеті
«Сьогодні».
1. Ваш інтерв’юер Олесь Бузина відомий як автор численних текстів, у яких він послідовно й
цілеспрямовано обливає брудом дорогі українцям імена їхньої історії, у тому числі й Шевченка.
…Коли один із керівників держави зворушливо-солідарно бесідує з таким персонажем на
шпальтах популярної газети, – чи не є це державним заохоченням його очорнительського
синдрому?
2. Ви дуже слушно говорите, що «наступление на свободу выбора языка любым гражданином
Украины является разновидностью инквизиции». Чи маєте ви при цьому на увазі факти
дискримінації української мови і українськомовних, скажімо, у Криму чи Донецьку?
3. Як ви знаєте, більшість «україномовних» непогано володіють російською мовою і непогано
почуваються у сфері російської культури. На жаль, цього не скажеш про численних представників
іншої сторони мовно-культурної колізії. Як ви гадаєте, чия позиція гуманніша, а поведінка
коректніша?
4. Чи проаналізовано можливі наслідки надання російській мові статусу «другої державної»?
5. Одне із запитань-тверджень інтерв’юера звучало так: «Нас пытались убедить, что в прошлом
Украины, кроме сечевых стрельцов, и героев нет. Забыли о нашем дворянстве, об украинцах,
которые в СССР и России становились маршалами и генералами, о великих учёных. Навязывали
только кандидатуры, близкие Галичине. Вы собираетесь переломить эту традицию?» –
«Попытаюсь», – з несподіваною для віце-прем’єра догідливістю відповідаєте ви…
6. Ваша пропозиція ввести спецкурс «Літературна спадщина України» з вивченням творів Гоголя,
Короленка, Волошина, Паустовського, Булгакова (я б додав і Бориса Чичибабіна) як
«неотъемлемой части украинской русскоязычной культуры» – цілком слушна, і, якщо буде
реалізована розумно, піде на велику користь самоусвідомленню українства. Однак чи так уже
варто урівнювати з ними їхніх – дуже часто, навіть здебільше – ідейних і етичних антиподів:
царських сановників і генералів із малоросів? Тих, кого Шевченко справедливо назвав: «Дядьки
отечества чужого»?
7. І головне. Проголосивши фундаментальний постулат свого урядування: «Нельзя вести
культурную политику только в интересах узкого слоя украиноязычной интеллигенции, которая
просто боится конкуренции во всём» (ніби досі культурна політика була в тих «інтересах»!?) – чи
усвідомлюєте ви страшний зміст оцієї вашої формули: «узкий слой украиноязычной
интеллигенции»?
КОМПЛЕКС СИРІТСТВА, з статті-відповіді Д. Табачника І. Дзюбі «Як слово наше
відгукнеться»
Іван Михайлович Дзюба обурюється, що моїм співрозмовником у газеті «Сьогодні» був журналіст
Олесь Бузина, провина якого полягає в тому, що «він послідовно і цілеспрямовано обливає брудом
дорогі українцям імена їхньої історії, в тому числі й Шевченка». Хочу підкреслити, що
демократична Україна живе сьогодні в умовах, так би мовити, поліжурналістики, і до будь-якого з
віце-прем`єр-міністрів України може звернутися кожний, кого цікавить його позиція.
Щодо поглядів О. Бузини на творчість Шевченка, то, аж ніяк не поділяючи його жорсткості у
порушенні окремих питань й певної упередженості висновків, все ж зазначу, що йому… не
відмовиш у блискучій ерудиції та ґрунтовному знанні історії і що на його публікації та погляди,
цілком імовірно, вплинули реабілітовані в останні десятиліття праці українських психологів,
культурологів та літературознавців 20-30-х років. Повернені сьогодні в науковий ужиток роботи
С. Балея, А. Халецького, В. Підмогильного та інших осмислюються і переосмислюються різними
поколіннями української інтелігенції.
Принагідно хочу нагадати, що з 2002 року в Україні спільними зусиллями Львова й Одеси
видається п`ятитомне зібрання праць академіка Степана Балея. І український читач сьогодні, як і в
1916 році, – році, коли вперше вийшла друком робота дослідника «З психології творчості
Шевченка», має право знати і про «комплекс сирітства» видатного письменника, і про властиві
йому «вичарування» – тяжіння до втечі від світу, до існування уві сні чи у мріях, про
«інфантилізм», про специфічний і доволі непривабливий символ «матері-покритки», які академік
Балей виявляє у житті та творчості Шевченка, роблячи їх предметом глибокого наукового аналізу.
Сьогодні ми так само можемо – хай це й обурює обмежених псевдопатріотів – апелювати до
розвідок професора А. Халецького, котрий, зокрема, обґрунтовує ідею глибокої дитячої образи
Шевченка на власного батька, який віддав його на поталу мачусі і «не зупиняв її в розправах».
Як же нам ставитися до таких підходів? Український народ завжди прагнув до освіти,
інтелектуальної досконалості, і ці дослідження – галичанина С. Балея і південноукраїнця А.
Халецького – висвітлюють складний морально-психологічний аспект життя і творчості Тараса
Шевченка. Перший робить це українською, другий – російською мовою.
Document Outline
YANDEX_96
YANDEX_97
YANDEX_101
YANDEX_102
YANDEX_94
YANDEX_95
YANDEX_47
YANDEX_82
YANDEX_83
