ЛОСЕНКО Антон (Андрій) Павлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Художник, педагог. Фундатор історичного живопису на теренах Російської імперії.
З козацько-селянської родини. Батько, Лосенко П., – козак.
Народився 30 липня (10 серпня) 1737 р. в м. Глухові Чернігівського полку Російської імперії (нині
– районний центр Сумської області України).
Помер 23 листопада (4 грудня) 1773 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-
Петербург РФ). Похований на Смоленському цвинтарі.
Навчався в придворній капелі (1744-1746), художній майстерні І. Аргунова (1753-1758),
Імператорській академії мистецтв (1758-1760), стажувався у Франції (1760-1765), Італії (1766-1769).
Служив співаком у придворній капелі (1746-1753), працював викладачем (1770-1772), директором
(1772-1773) Імператорської академії мистецтв.
Академік Імператорської академії мистецтв (1770).
Пензлю нашого земляка належать десятки картин, малюнків, етюдів, серед яких вирізняються:
«Чудовий улов риби» (1762), «Апостол Андрій Первозваний», «Смерть Адоніса» (обидві – 1764),
«Авраам приносить у жертву сина свого Ісака» (1765), «Авель», «Каїн» (обидві – 1768), «Зевс і
Фетида» (1769), «Володимир і Рогнеда» (1770), «Прощання Гектора з Андромахою» (1773),
портрети Д. Левицького, В. Степанова (1759), П. Шувалова, О. Сумарокова, Я. Шумського (усі –
1760), Ф. Волкова (1763).
Зберігаються полотна Л. в Харківському художньому музеї, Московській державній
Третьяковській галереї, Санкт-Петербурзькому державному Руському музеї, приватних колекціях.
Л. – автор підручника «Стисле пояснення пропорції людини...» (1772).
Особисте життя Л. не було встеленим трояндами. Він рано залишився без батьків, ріс сиротою.
Гнітила його і адміністративні посади, що цілком зрозуміло, коли зважити на безкінечні
придворні й академічні інтриги. Саме вони, за свідченнями сучасників, й звели художника
передчасно в могилу.
Серед друзів та близьких знайомих Л. – І. Аргунов, В. Баженов, І. Бецький, Л. Ж. Ле-Лоррен, В.
Майков, І. Саблуков, Ж. Л. Де-Вельї, К. Розумовський, К. Головачевский, Л. Ж. Ф. Лагрен, П.
Соколов, Ж. Рету, Г. Угрюмов, Ж.-М. В’єн та ін.
***
СВЯТА ВІРА,
з життєвого кредо А. Лосенка
Без Бога не зможете творити анітрохи.
ПОТЯГ ЗА СОБОЮ ХУДОЖНИКІВ ЦІЛОЇ ІМПЕРІЇ, з дослідження Д. Антоновича
«Українське малярство»
Для історії не тільки українського малярства, але й малярства цілої Російської держави знаменною
є дата 1753 року, коли цариця Єлизавета видала указ, щоб трьох хлопців із придворної капели, віддати в науку малярства. …Ці хлопці були: Кирило Головачевський, Іван Саблучок та Антін
Лосенко. Всі троє виявили значні успіхи, вступили до Академії й пізніше стали її професорами.
Найскромніший між ними своїм талантом Кирило Головачевський залишився в Петербурзі, був
сумлінним портретистом і прожив свій довгий вік біля Академії, де був інспектором класів.
Другий – Іван Саблучок (його прізвище часто переробляли на московський лад – Саблуков), скінчивши Академію, енергійно домагався повороту в Україну, за якою, як видно, дуже тужив у
Петербурзі, й свого домігся, бо справді в 1767 р. переїхав до Харкова й тут під назвою «додаткові
класи» заснував академію мистецтва, яка процвітала три десятиліття й була закрита в 1798 р. Від
самого Саблучка до нас дійшов тільки один портрет пана Юр’єва, який свідчить, що Саблучок був
видатним майстром портрету.
…Антін Лосенко після школи в Аргунова та в Академії спочатку працював як типовий майстер
доби рококо: такий його портрет пастелями Хлюстіної (нарум’янена голівка з пудрованим
волоссям і віночком на голові), такий його «interieur» в характері Шардена «в майстерні». Обидві
ці речі свідчать про Лосенка як про дуже видатного майстра доби рококо.
Але Лосенко за визначні успіхи в Академії дістав закордонну подорож і двічі їздив до Парижу.
Там, у Парижі, він попав у центр класичного малярства, захопився ним, наскрізь пройнявся й,
повернувшись до Петербурга, могутнім поривом потягнув усе малярство цілої Російської імперії
на нові шляхи класичного малярства.
Ґрунт для того в Московщині не був відповідним, і не зразу послідовники нового малярства
здобулися на видатніші досягнення, але сам Лосенко в своїй експансивності скоро перегорів і в 36
років, вже як директор Академії, зійшов у могилу.
«ПОСТАЧАЛИ» ІНТЕЛІГЕНЦІЮ ДО РОСІЇ, з книги О. Апанович «Українсько-російська
угода 1654 року. Міфи і реальність»
На початку XVIII ст. Петро І, який намагався підняти Московію до європейського рівня, залучав
багато українських діячів культури, іноді примусово їх переселяв. … Російський вчений І.
Посошков писав: «Великая нужда надлежит еще б Россию учением просветить».
Для Слов’яно-греко-латинської академії з 1701 р. по 1762 р. було запрошено або виїхало за
наказом Синоду із Києво-Могилянської академії 95 викладачів і студентів (піїтів, філософів і
граматиків).
Українці – вихованці Києво-Могилянської академії, які займали різні церковні посади в Росії, протягом XVIII ст. заснували школи і семінарії в Архангельську, Астрахані, Бєлгороді, Вологді, Володимирі на Клязьмі, В’ятці, Іркутську, Казані, Коломні, Костромі, Новгороді, Пскові, Рязані, Ростові Великому, Севську, Смоленську, Суздалі, Твері, Тобольську, Устюжську, Холмогорах.
…Довгий час Україна взагалі була основним «постачальником» інтелігенції в Росію. Не тільки
освіту й науку, а й літературу, образотворче мистецтво, музику, театр у XVIII ст. репрезентували
там вихідці з України. Українцями були видатні композитори Дмитро Бортнянський, Максим
Березовський, Артемій Ведель, художники Леонід Тарасевич, Антон Лосенко, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський, скульптор Іван Мартос, письменник Василь Капніст та багато інших.
ЗАПРОВАДИВ АКАДЕМІЗМ, з статті Ю. Литвин «Шевченко-офортист»
Варто зазначити, що Т. Шевченко у малярстві не був новатором, а швидше епігоном тієї
мистецької школи, або, краще сказати, мистецького напрямку, який дістав назву «академізм».
Власне, академізм у малярстві – це доба стилю класицизму, чи, як французи його називали,
«Empire» – стилю, що панував у Європі у 1-ій половині XIX ст. Переходом до нього був
проміжний стиль від рококо до останньої чверті XVIII ст.
У слов’янському малярстві поворот до академізму запровадив український митець А. Лосенко, щоправда, передчасно, і тільки в 30-х рр.
XIX ст. знайшов своє втілення у творчості К. Брюллова – безпосереднього вчителя і кумира Т.
Шевченка. Фактично, після смерті Брюллова академізм у малярстві згортається, на зміну якому
приходить однобічно реалістична течія під назвою «передвижництво»
ЗАСНОВНИК НАРОДНОЇ ТЕМИ, з розвідки М. Петрової «А. П. Лосенко і російський
історичний живопис другої половини XVIII століття»
ХVIII століття в історії Росії – час залучення до західної культури, котра проникала разом з
європейськими майстрами, спеціально запрошеними сюди. Але вже дуже скоро стало очевидним, що задовольнити всі наростаючі художньо-промислові потреби без виховання національних
художніх кадрів буде вельми проблематично. Так виникали умови і передумови для заснування в
Росії своїй, власної Академії мистецтв...
... Проте ще за декілька років до її появи релігійна тема вперше заявила про себе в творчості
чудового російського художника Антона Павловича Лосенка.
... Він став і першим в російському мистецтві художником, який засумнівався в можливості
поєднання в станковому творі натури і релігії, і тому, залишивши свої неодноразові спроби їх
примирення, звернувся виключно до самої історії і міфології.
...Почав підніматися історичний живопис, в чому чимала заслуга і Лосенка.
Як відомо, епоха царювання Катерини II характеризується вірою в торжество розуму. Проте для
героїв Лосенка раціональне завжди буде вторинним. Його персонажі сповнені реальних відчуттів і
переживань, правдивих душевних рухів. Це та основа, на якій автор вибудовує образ людини, здатної піднятися над внутрішньою боротьбою пристрастей не силою воля, а любові, в чому
художник і бачить етичний ідеал героя.
...Він (Лосенко А. – авт.) першим в Росії розробив вчення про пропорції і написав посібник для
учнів академії. У цьому сенсі Лосенко справедливо вважається родоначальником вітчизняної
академічної школи, котрий заклав в її основу, найперше, бездоганний малюнок, породжений
пильною увагою і постійним вивченням натури, від якої і природність, і простота, і життєва
правда в мистецтві.
Навіть сам історичний живопис своїм становленням як самостійного роду станкового живопису
зобов’язаний йому.
Понад те, у його кращих творах тема, переставши бути самоціллю, ставала лише приводом,
засобом для виразу і тих ідей, які сповідав він сам, і тих умонастроїв, якими жило сучасне
художникові суспільство, в чому, власне, і знаходила своє втілення ідея його служіння.
Але і це ще не все. Якщо врахувати, що художній портрет XVIII століття відображав, за рідкісним
виключенням, особи аристократів, то нерідко героями історичних і навіть релігійних творів
Лосенка вперше ставали рибаки, служниці, воїни – словом, простий народ. Таким чином, Лосенко
є засновником не тільки національної, але й народної теми в російському мистецтві.
ЗНАЧУЩА ПОСТАТЬ, з рецензії в журналі «Суміш»
Недавно я бачив в Академії мистецтв три картини одного росіянина, який обіцяє нам стати
Рафаелем...
Соромтеся, наслідувачі іноземних, дивлячись на цього художника; ніхто вам не повірить, що в
Росії не можуть народитися великі люди...
ЙОГО ЗНИЩАТЬ БЕЗПЕРЕЧНО, з листа Е. Фальконе Катерині II
Переслідуваний, стомлений, засмучений, змучений силою-силенною академічних дрібниць, котрі
ні в якій іншій Академії відношення до професорів не мають, Лосенко не в змозі взяти до рук
пензля: його знищать безсумнівно. Він найталановитіший серед своїх співвітчизників живописець, а до цього залишаються не чуттєвими, ним жертвують...
Не я один зітхаю про долю Лосенко.
ПІШОВ У ВІЧНІСТЬ, вірш В. Майкова «Вражає все, що твоя зобразила рука»
Всеобщим ты путем ко вечности отшел,
Лосенков, и свое блаженство там нашел,
Где здешня суета тебя уже не тронет.
Твой дух покоится и ни о чем не стонет;
Но сколько нам твой рок здесь скорби приключил!
С науками тебя и с нами разлучил.
Искусство нам твое собою то являет,
Какой ты в свете был великий человек,
И правильно о том жалети заставляет,
Что мы уже тебя лишилися навек.
Рогнеда, на холсте тобой изображенна,
С Владимиром, в своей прежалостной судьбе,
Не столько смертию отцовой пораженна,
Как сколько, кажется, стенает о тебе!
Прощаясь с Гектором несчастна Андромаха,
Не конченна тобой, уж зрится такова,
Какою должно быть смущенной ей от страха –
Печаль ее тобой представлена жива.
Всё живо, что твоя рука изобразила,
И будет живо всё, доколь продлится свет.
Единого тебя смерть в младости сразила,
Единого тебя, Лосенков, с нами нет!