САВИЧ Олексій Миколайович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Астроном, геодезист. В астрономії існує науковий термін «формула Савича» (для обчислення
заломлення світла в земній атмосфері).
З дворянської родини.
Народився 18 (30) березня 1811 р. в с. Пушкарівці Сумського повіту Сумської губернії Російської
імперії (нині – Сумський район Сумської області України).
Помер 15 (27) серпня 1883 р. в с. Благодаті Тульської губернії Російської імперії (нині –
Новодєрєвеньківський район Орловської області РФ). Похований на місцевому цвинтарі.
Закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету (1824-1829), стажувався в
професорському інституті при Дерптському університеті (1833-1836).
Працював астрономом Дерптської обсерваторії (1833-1839), викладачем Петербурзького
університету (1839-1880), офіцерських класів при Петербурзькому морському кадетському
корпусі (1841-1883), Московського межового інституту (1845), Петербурзького головного
педагогічного інституту (1849-1859), академії Генерального штабу (1854-1883).
Член петербурзької академії наук (1862).
Член Російського географічного товариства (1846).
Член Московського товариства дослідників природи (1869).
Почесний член Санкт-Петербурзького університету (1879).
Лауреат Демидівської премії (1845).
Кавалер орденів св. Станіслава IV ступеня (1838), св. Станіслава I ступеня (1864).
Кавалер золотої медалі Датського королівського товариства.
Друкувався в журналах в «Нотатки Імператорської академії наук», «Melanges mathematiques et
astronomiques tirees du Bulletin de l’Acad. Imperiale», «Meomires de l’Acad. Imper.», «Astronomical Journal», «Astronomische Nachrichten».
Виконав нівелювання між Чорним та Каспійськими морями (1836-1838), беззаперечно довівши,
що Каспійське море розташоване 21,3 м нижче Чорного.
Спільно з колегами вперше в Російській імперії визначив силу тяжіння вздовж дуги меридіану від
Торніо до Ізмаїлу з допомогою зворотних маятників (1865-1868).
Перу нашого земляка належать книги: «Використання практичної астрономії під час
географічного визначення місць» (1845; 1869 -1871), «Застосування теорії вірогідностей при
обчисленні спостережень» (1857), яка і понині залишається кращим посібником з предмету.
С. – автор двотомного «Курсу астрономії» (1874-1883), «Основи математичної географії та
космографії», «Початкові основи диференційного та інтегрального обчислень», низка учбових
посібників, багатьох наукових праць з визначення орбіт планет, їх супутників, комет, нотаток і
мемуарів.
Всього перу нашого земляка належить понад 100 наукових робіт.
Зусиллями С. при Санкт-Петербурзькому університетові була споруджена учбова астрономічна
обсерваторія.
У свою чергу, відомий вчений В. Вітковський свою книгу «Практична геодезія» присвятив світлій
пам’яті О. М. Савича.
Серед друзів та близьких знайомих С. – В. Вітковський, В. Струве, Х. Петерс, П. Смислов, Д.
Дубяго, С. Глазенап, Р. Ленц, М. Ковальський та ін.
***
НЕУЦТВО – НЕ АРГУМЕНТ,
з наукового кредо О. Савича
Незнання не доказ, неуцтво – не аргумент.
НЕВТОМНИЙ АВТОР ВІДКРИТТІВ І ВИНАХОДІВ, з книги Г. Логінової і В. Селіханович
«Олексій Миколайович Савич»
Здійснював визначення величини стиснення земного еліпсоїда обертання, результати якого за його
розрахунками складали від 1/296 до 1/309 (в даний час для еліпсоїда Красовського стиснення
прийняте рівним 1/298,3).
У геодезії придумав спосіб визначення площі країни за картою в проекції К. Ф. Гауса за
допомогою планіметра.
Склав правила для обчислення рефракції, створюваної земною атмосферою, і вивів формули її
залежності від щільності і температури повітря.
Визначив орбіти супутників планет і комет. Запропонував свій метод визначення орбіт планет і
комет за трьома спостереженнями, удосконаливши метод Г. Ф. Гауса, і розробив прийом
обчислення кометних орбіт з великим ексцентриситетом.
ВІД ПРОПОЗИЦІЇ ВІДМОВИВСЯ, з книги В. Алєксєєва «Спогади»
Сам я все більше і більше замислювався над питанням, як же я, людина, повна егоїстичних звичок, можу встановити мир серед людей, які ворогують на ґрунті цього ж самого егоїзму.
Всі студенти мого часу ділилися на дві групи: більшість, заможні, вели життя ледаче, лекції
відвідували неакуратно, вечорами влаштовували гулянки, грали в карти. Інша ж частина, менша за
числом, займалася справою, – акуратно відвідувала лекції, ходила в публічну бібліотеку читати
книги для самоосвіти. З останніми я частіше зустрічався. З них частина була революціонери, котра
мріяли про повалення існуючого ладу; інша ж частина, як мені здавалося, розсудливіша, дивилася
на речі інакше.
«Коли буде повалено існуючий порядок, – говорили вони, – хто ж заводитиме новий? Невже
неосвічена маса? Так піде така різанина і бійка, що всякий розсудливий втече з цього пекла».
...Я вважав неможливим негайно кинути університетську освіту та іти в народ, оскільки,
одержуючи від батька по 23 рублі щомісячно, я вважав себе його боржником, і відплатити свій
борг я вважав за можливе лише тим, що закінчу курс в університеті, на що мені і посилали ці
гроші.
За успіхами я закінчив курс третім, і професор астрономії Савич пропонував кому-небудь з нас
трьох залишитися при університеті на казенну стипендію, що звільнилася, і готуватися на ступінь
приват-доцента з астрономії. Я відмовився від цієї пропозиції; одержавши диплом, я вважав себе
вільним від боргу перед батьком і вирішив іти освічувати народ.
ВІВ СЕБЕ ПОРЯДНО, з дослідження І. Дмитрієва «Нудна історія»
8 жовтня 1874 р. академіки п.п. Зінін, Бутлеров, Савич і Сомов внесли до Фізико-математичного
відділення Петербурзької академії наук пропозиція про обрання Менделєєва в ад’юнкти з хімії.
…З протоколу засідання відділення:
«...Присутніх18, так що загальна кількість голосів (2 голоси п. Президента) складала 19, а проста
більшість – 10. По закінченні балотування, кількість куль виявилося:
Чорних – 11
Білих – 8.
Таким чином, відділення визнало, що воно не надає для хімії жодного з двох наявних нині
вакантних ад’юнктських місць».
…Менделєєв не вписувався (причому не тільки своїми манерами) в академічний стиль. Та й чи
часто в історії будь-яка корпорація, поставлена перед альтернативою «талановитий –
покладливий», робила вибір на користь першого (якщо, звичайно, не було форс-мажорних
обставин чи незборимого тиску ззовні)?
…На підтримку Менделєєва незмінно виступала рівно половина облікового складу відділення,
тому 8 білих куль (Алексєєва, Буняківского, Бутлерова, Кокшарова, Овсянникова, Савича,
Фамінцина і Чебишева) йому були гарантовані, але набрати треба було 13 (у випадку участі в
голосуванні президента і неодмінного секретаря), і те, що досягти цього не вдасться, прекрасно
розуміли і Бутлеров, і Веселовський.
…Переважна більшість російських наукових співтовариств, включаючи і Бутлерова, якому
довелося чимало витерпіти від Менделєєва, була абсолютно впевнена, що Дмитро Іванович
повинен бути обраний в Академію наук («якщо не він, то хто ж?»).
Веселовський же і компанія настільки ж непорушно були переконані в зворотному («хто завгодно,
тільки не він»).
…11 листопада 1880 р. відбулися вибори. Голосувало 18 чоловік… Менделєєв одержав 9
«виборних» і 19 «невиборних» голосів, йому не вистачило 4 білих куль.
Збереглася повістка з повідомленням про це засідання, на якій рукою Бутлерова написано:
Очевидно, чорні: Літке (2), Веселовський, Гельмерсен, Шренк, Максимович, Штраух, Шмідт,
Вільд, Гадолін.
Білі: Буняківський, Кокшаров, Бутлеров, Фамінцин, Овсянников, Чебишев, Алексєєв , Струве,
Савич.
Можна, звичайно, сперечатися: голосування було таємним, і бутлерівський запис – не більш ніж
гадання. Проте весь хід попередніх і наступних подій, а також усе, що відомо про відносини між
Менделєєвим і членами ФМВ, говорить про те, що Бутлеров дав точний розклад сил.
Думаю, поразка на академічних виборах визначена цілою низкою причин.
По-перше, прийом до Академії наук, як і прийом до будь-якої корпоративної структури (в тому
числі й в університет) – це завжди добір до клану, де діють свої писані і неписані закони.
…По-друге, ініціатором висунення кандидатури Менделєєва був Бутлеров – факт, який сам по
собі викликав у деяких членів ФМВ нервозну реакцію.
… По-третє, позначилася, зрозуміло, й міжкорпоративна конкуренція «Академія наук – Санкт-
Петербурзький університет», яка все загострювалася з посиленням наукового потенціалу
університету і збільшення кількості університетських професорів на ФМВ.
…В-четвертих, необхідно врахувати деякі особливості персонального складу ФМВ, а точніше –
групи осіб, що прийняли участь в голосуванні 11 листопада 1880 р. Їх можна розділити на три
групи.
Першу складають 6 чоловік (п.п. Алексєєв , Бутлеров, Овсянников, Савич, Чебишев, Фамінцин;
середній вік на кінець 1880 р. – 55 років) – це вихованці, а згодом професори університетів, котрі
не займали впродовж тривалого часу великих адміністративних посад і до 1880 р. продовжували
активно працювати за спеціальністю.
Друга група (п.п. Літке, Веселовський, Вільд, Максимович, Струве, Шмідт, Шренк, Штраух;
середній вік на кінець 1880 р. – 58 років) складалася з адміністраторів, пік наукової активності
яких давно пройдений, або їхня наукова діяльність у другій половині 1870-х рр. була тимчасово
послаблена через завантаженість адміністративними обов’язками. Як правило, це випускники
Дерптського університету (5 чоловік з 8) і фахівці в таких областях, як геологія, ботаніка, зоологія, палеонтологія, етнографія (5 чоловік з 8), де фізико-математичні методи майже не
використовувалися…
Нарешті, третя група (п.п. Буняківський, Гадолін, Гельмерсен, Кокшаров; середній вік на кінець
1880 р. – 67 років) складалася з осіб, які поєднували викладацьку діяльність… з
адміністративною.
ГІДНИЙ УЧЕНЬ, з книги В. Баринова «Василь Васильович Вітковський»
Так вийшло, що на геодезичне відділення Академії Генерального штабу 1880 року вступив лише
один слухач – поручик інженерних військ Василь Васильович Вітковський. Між провідним
професором цього відділення академіком Олексієм Миколайовичем Савичем і його учнем
встановилися особливі відносини.
В. В. Вітковський в «Пережитому» відзначав: «Заняття у Савича назавжди залишилися у мене
найприємнішими спогадами. Я особливо горджуся заняттями з ним тому, що мені довелося бути
останнім його учнем».
Академік О. М. Савич в той період часто хворів і тому займався із слухачем-геодезистом в своїй
квартирі. Це були насичені глибоким змістом розмови видатного ученого-фахівця в галузі
математики і вищої геодезії з гідним учнем. І вдячний учень згодом присвятив свою першу
капітальну працю – книгу «Практична геодезія» – світлої пам’яті О. М. Савича.
З РУК ДО РУК, з довідки «Історія будинку латвійського консульства в Петербурзі»
У 1842 році домоволодіння, розташоване зараз по 10 лінії Васильєвського острова будинок 11,
належало штаб-лікарю Е. І. Шіле. За його замовленням архітектор Шретер складає проект на
будівництво кам’яних і дерев’яних дворових служб.
До 1865 року домоволодіння переходить у власність дійсного статського радника Олексія
Миколайовича Савича. За «табелем про ранги» даний чин відносився до IV класу і відповідав
військовому званню генерал-майора.
Відомий астроном, він займав кафедру «Астрономії і геодезії» в Санкт-петербурзькому
університеті і був автором капітальної праці з теоретичної астрономії. У 1883 році, після смерті
батька, будинок переходить у власність його сина М. А. Савича, потомственого дворянина.
До 1915 року ділянка і будови на ній переходять у власність «Товариства військової, морської і
сільської техніки». Обладнаний в будинку музей Товариства представляв в своїх експозиціях
етапи розвитку всіх галузей науки і техніки від минулих часів до 1915 року. Ім’я архітектора з
перевлаштування будівлі в музей не збереглося.
У 1974 році будинок капітально ремонтується під розміщення в ньому іноземного представництва.
В даний час тут розташовується генеральне консульство Республіки Латвії.