КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Савич Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

САВИЧ Олексій Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Астроном, геодезист. В астрономії існує науковий термін «формула Савича» (для обчислення

заломлення світла в земній атмосфері).

З дворянської родини.

Народився 18 (30) березня 1811 р. в с. Пушкарівці Сумського повіту Сумської губернії Російської

імперії (нині – Сумський район Сумської області України).

Помер 15 (27) серпня 1883 р. в с. Благодаті Тульської губернії Російської імперії (нині –

Новодєрєвеньківський район Орловської області РФ). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету (1824-1829), стажувався в

професорському інституті при Дерптському університеті (1833-1836).

Працював астрономом Дерптської обсерваторії (1833-1839), викладачем Петербурзького

університету (1839-1880), офіцерських класів при Петербурзькому морському кадетському

корпусі (1841-1883), Московського межового інституту (1845), Петербурзького головного

педагогічного інституту (1849-1859), академії Генерального штабу (1854-1883).

Член петербурзької академії наук (1862).

Член Російського географічного товариства (1846).

Член Московського товариства дослідників природи (1869).

Почесний член Санкт-Петербурзького університету (1879).

Лауреат Демидівської премії (1845).

Кавалер орденів св. Станіслава IV ступеня (1838), св. Станіслава I ступеня (1864).

Кавалер золотої медалі Датського королівського товариства.

Друкувався в журналах в «Нотатки Імператорської академії наук», «Melanges mathematiques et

astronomiques tirees du Bulletin de l’Acad. Imperiale», «Meomires de l’Acad. Imper.», «Astronomical Journal», «Astronomische Nachrichten».

Виконав нівелювання між Чорним та Каспійськими морями (1836-1838), беззаперечно довівши,

що Каспійське море розташоване 21,3 м нижче Чорного.

Спільно з колегами вперше в Російській імперії визначив силу тяжіння вздовж дуги меридіану від

Торніо до Ізмаїлу з допомогою зворотних маятників (1865-1868).

Перу нашого земляка належать книги: «Використання практичної астрономії під час

географічного визначення місць» (1845; 1869 -1871), «Застосування теорії вірогідностей при

обчисленні спостережень» (1857), яка і понині залишається кращим посібником з предмету.

С. – автор двотомного «Курсу астрономії» (1874-1883), «Основи математичної географії та

космографії», «Початкові основи диференційного та інтегрального обчислень», низка учбових

посібників, багатьох наукових праць з визначення орбіт планет, їх супутників, комет, нотаток і

мемуарів.

Всього перу нашого земляка належить понад 100 наукових робіт.

Зусиллями С. при Санкт-Петербурзькому університетові була споруджена учбова астрономічна

обсерваторія.

У свою чергу, відомий вчений В. Вітковський свою книгу «Практична геодезія» присвятив світлій

пам’яті О. М. Савича.

Серед друзів та близьких знайомих С. – В. Вітковський, В. Струве, Х. Петерс, П. Смислов, Д.

Дубяго, С. Глазенап, Р. Ленц, М. Ковальський та ін.


***

НЕУЦТВО – НЕ АРГУМЕНТ,

з наукового кредо О. Савича

Незнання не доказ, неуцтво – не аргумент.

НЕВТОМНИЙ АВТОР ВІДКРИТТІВ І ВИНАХОДІВ, з книги Г. Логінової і В. Селіханович

«Олексій Миколайович Савич»

Здійснював визначення величини стиснення земного еліпсоїда обертання, результати якого за його

розрахунками складали від 1/296 до 1/309 (в даний час для еліпсоїда Красовського стиснення

прийняте рівним 1/298,3).

У геодезії придумав спосіб визначення площі країни за картою в проекції К. Ф. Гауса за

допомогою планіметра.

Склав правила для обчислення рефракції, створюваної земною атмосферою, і вивів формули її

залежності від щільності і температури повітря.

Визначив орбіти супутників планет і комет. Запропонував свій метод визначення орбіт планет і

комет за трьома спостереженнями, удосконаливши метод Г. Ф. Гауса, і розробив прийом

обчислення кометних орбіт з великим ексцентриситетом.


ВІД ПРОПОЗИЦІЇ ВІДМОВИВСЯ, з книги В. Алєксєєва «Спогади»

Сам я все більше і більше замислювався над питанням, як же я, людина, повна егоїстичних звичок, можу встановити мир серед людей, які ворогують на ґрунті цього ж самого егоїзму.

Всі студенти мого часу ділилися на дві групи: більшість, заможні, вели життя ледаче, лекції

відвідували неакуратно, вечорами влаштовували гулянки, грали в карти. Інша ж частина, менша за

числом, займалася справою, – акуратно відвідувала лекції, ходила в публічну бібліотеку читати

книги для самоосвіти. З останніми я частіше зустрічався. З них частина була революціонери, котра

мріяли про повалення існуючого ладу; інша ж частина, як мені здавалося, розсудливіша, дивилася

на речі інакше.

«Коли буде повалено існуючий порядок, – говорили вони, – хто ж заводитиме новий? Невже

неосвічена маса? Так піде така різанина і бійка, що всякий розсудливий втече з цього пекла».

...Я вважав неможливим негайно кинути університетську освіту та іти в народ, оскільки,

одержуючи від батька по 23 рублі щомісячно, я вважав себе його боржником, і відплатити свій

борг я вважав за можливе лише тим, що закінчу курс в університеті, на що мені і посилали ці

гроші.

За успіхами я закінчив курс третім, і професор астрономії Савич пропонував кому-небудь з нас

трьох залишитися при університеті на казенну стипендію, що звільнилася, і готуватися на ступінь

приват-доцента з астрономії. Я відмовився від цієї пропозиції; одержавши диплом, я вважав себе

вільним від боргу перед батьком і вирішив іти освічувати народ.


ВІВ СЕБЕ ПОРЯДНО, з дослідження І. Дмитрієва «Нудна історія»

8 жовтня 1874 р. академіки п.п. Зінін, Бутлеров, Савич і Сомов внесли до Фізико-математичного

відділення Петербурзької академії наук пропозиція про обрання Менделєєва в ад’юнкти з хімії.

…З протоколу засідання відділення:

«...Присутніх18, так що загальна кількість голосів (2 голоси п. Президента) складала 19, а проста

більшість – 10. По закінченні балотування, кількість куль виявилося:

Чорних – 11

Білих – 8.

Таким чином, відділення визнало, що воно не надає для хімії жодного з двох наявних нині

вакантних ад’юнктських місць».

…Менделєєв не вписувався (причому не тільки своїми манерами) в академічний стиль. Та й чи

часто в історії будь-яка корпорація, поставлена перед альтернативою «талановитий –

покладливий», робила вибір на користь першого (якщо, звичайно, не було форс-мажорних

обставин чи незборимого тиску ззовні)?

…На підтримку Менделєєва незмінно виступала рівно половина облікового складу відділення,

тому 8 білих куль (Алексєєва, Буняківского, Бутлерова, Кокшарова, Овсянникова, Савича,

Фамінцина і Чебишева) йому були гарантовані, але набрати треба було 13 (у випадку участі в

голосуванні президента і неодмінного секретаря), і те, що досягти цього не вдасться, прекрасно

розуміли і Бутлеров, і Веселовський.

…Переважна більшість російських наукових співтовариств, включаючи і Бутлерова, якому

довелося чимало витерпіти від Менделєєва, була абсолютно впевнена, що Дмитро Іванович

повинен бути обраний в Академію наук («якщо не він, то хто ж?»).

Веселовський же і компанія настільки ж непорушно були переконані в зворотному («хто завгодно,

тільки не він»).

…11 листопада 1880 р. відбулися вибори. Голосувало 18 чоловік… Менделєєв одержав 9

«виборних» і 19 «невиборних» голосів, йому не вистачило 4 білих куль.

Збереглася повістка з повідомленням про це засідання, на якій рукою Бутлерова написано:

Очевидно, чорні: Літке (2), Веселовський, Гельмерсен, Шренк, Максимович, Штраух, Шмідт,

Вільд, Гадолін.

Білі: Буняківський, Кокшаров, Бутлеров, Фамінцин, Овсянников, Чебишев, Алексєєв , Струве,

Савич.

Можна, звичайно, сперечатися: голосування було таємним, і бутлерівський запис – не більш ніж

гадання. Проте весь хід попередніх і наступних подій, а також усе, що відомо про відносини між

Менделєєвим і членами ФМВ, говорить про те, що Бутлеров дав точний розклад сил.

Думаю, поразка на академічних виборах визначена цілою низкою причин.

По-перше, прийом до Академії наук, як і прийом до будь-якої корпоративної структури (в тому

числі й в університет) – це завжди добір до клану, де діють свої писані і неписані закони.

…По-друге, ініціатором висунення кандидатури Менделєєва був Бутлеров – факт, який сам по

собі викликав у деяких членів ФМВ нервозну реакцію.

… По-третє, позначилася, зрозуміло, й міжкорпоративна конкуренція «Академія наук – Санкт-

Петербурзький університет», яка все загострювалася з посиленням наукового потенціалу

університету і збільшення кількості університетських професорів на ФМВ.

…В-четвертих, необхідно врахувати деякі особливості персонального складу ФМВ, а точніше –

групи осіб, що прийняли участь в голосуванні 11 листопада 1880 р. Їх можна розділити на три

групи.

Першу складають 6 чоловік (п.п. Алексєєв , Бутлеров, Овсянников, Савич, Чебишев, Фамінцин;

середній вік на кінець 1880 р. – 55 років) – це вихованці, а згодом професори університетів, котрі

не займали впродовж тривалого часу великих адміністративних посад і до 1880 р. продовжували

активно працювати за спеціальністю.

Друга група (п.п. Літке, Веселовський, Вільд, Максимович, Струве, Шмідт, Шренк, Штраух;

середній вік на кінець 1880 р. – 58 років) складалася з адміністраторів, пік наукової активності

яких давно пройдений, або їхня наукова діяльність у другій половині 1870-х рр. була тимчасово

послаблена через завантаженість адміністративними обов’язками. Як правило, це випускники

Дерптського університету (5 чоловік з 8) і фахівці в таких областях, як геологія, ботаніка, зоологія, палеонтологія, етнографія (5 чоловік з 8), де фізико-математичні методи майже не

використовувалися…

Нарешті, третя група (п.п. Буняківський, Гадолін, Гельмерсен, Кокшаров; середній вік на кінець

1880 р. – 67 років) складалася з осіб, які поєднували викладацьку діяльність… з

адміністративною.


ГІДНИЙ УЧЕНЬ, з книги В. Баринова «Василь Васильович Вітковський»

Так вийшло, що на геодезичне відділення Академії Генерального штабу 1880 року вступив лише

один слухач – поручик інженерних військ Василь Васильович Вітковський. Між провідним

професором цього відділення академіком Олексієм Миколайовичем Савичем і його учнем

встановилися особливі відносини.

В. В. Вітковський в «Пережитому» відзначав: «Заняття у Савича назавжди залишилися у мене

найприємнішими спогадами. Я особливо горджуся заняттями з ним тому, що мені довелося бути

останнім його учнем».

Академік О. М. Савич в той період часто хворів і тому займався із слухачем-геодезистом в своїй

квартирі. Це були насичені глибоким змістом розмови видатного ученого-фахівця в галузі

математики і вищої геодезії з гідним учнем. І вдячний учень згодом присвятив свою першу

капітальну працю – книгу «Практична геодезія» – світлої пам’яті О. М. Савича.


З РУК ДО РУК, з довідки «Історія будинку латвійського консульства в Петербурзі»

У 1842 році домоволодіння, розташоване зараз по 10 лінії Васильєвського острова будинок 11,

належало штаб-лікарю Е. І. Шіле. За його замовленням архітектор Шретер складає проект на

будівництво кам’яних і дерев’яних дворових служб.

До 1865 року домоволодіння переходить у власність дійсного статського радника Олексія

Миколайовича Савича. За «табелем про ранги» даний чин відносився до IV класу і відповідав

військовому званню генерал-майора.

Відомий астроном, він займав кафедру «Астрономії і геодезії» в Санкт-петербурзькому

університеті і був автором капітальної праці з теоретичної астрономії. У 1883 році, після смерті

батька, будинок переходить у власність його сина М. А. Савича, потомственого дворянина.

До 1915 року ділянка і будови на ній переходять у власність «Товариства військової, морської і

сільської техніки». Обладнаний в будинку музей Товариства представляв в своїх експозиціях

етапи розвитку всіх галузей науки і техніки від минулих часів до 1915 року. Ім’я архітектора з

перевлаштування будівлі в музей не збереглося.

У 1974 році будинок капітально ремонтується під розміщення в ньому іноземного представництва.

В даний час тут розташовується генеральне консульство Республіки Латвії.