КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Бурлюк Давид [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БУРЛЮК Давид Давидович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Видавець, поет, критик, художник. Один з фундаторів футуризму на теренах Російської імперії.

З родини агронома. Брат, Бурлюк М., – письменник.

Народився 9 (21) липня 1882 р. на х. Семиротівці Лебединського повіту Харківської губернії

Російської імперії (нині – Лебединський район Сумської області України).

Помер 15 січня 1967 р. в м. Лонг-Айленді (США). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в Тамбовській гімназії (1898-1901), мюнхенській Академії мистецтв та приватній худож-

ній школі А. Ажбе (1902-1903), у паризькій приватній школі Ф. Кормона (1904-1905), знову в Оде-

ському художньому училищі (1909-1910), Московському училищі живопису, скульптури та зодче-

ства (1910 – виключений в 1914).

Друкувався в газетах «Цілина», «Газета футуристів», «Лель», «Південь», «Творчість», «Російський

голос», журналах «Перший журнал російських футуристів», «Журнал для всіх».

Як літератор дебютував в «Журналі для всіх» віршем «Квіти» (1898).

Потім настала черга листівки «Голос імпресіоніста на захист живопису» (1908), віршів у збірниках

«Студія імпресіоністів» , «Садочок суддів» (обидва – 1910).

Б. – ініціатор скандально відомого збірника «Ляпас громадському смаку» (1912). Потім були

збірники «Дохлий Місяць», «Затичка» (обидва – 1913), «Требник трьох», «Рикаючий Парнас»

(обидва – 1914), «Весняне контрагентство муз» (1915), «Чотири птахи» (1916).

Перший збірник власне поезій «Хвіст, який лисіє» вийшов у Кургані (1919).

Наш земляк – автор скандальної брошури «Галасливий «бенуа» і нове російське національне мис-

тецтво» (1913), видавець трагедії «Владимир Маяковський» (1914).

Виставляв кубофутуристичні картини на виставці «Бубнового валета» (1912), мав персональну ви-

ставку в Уфі (1916), організував виставку «Ланка» в Києві.

Серед відомих полотен – «Час» (1910), «Очі» (1920), «Демони» (1925), «Прихід механічної

людини» (1927), «Доля», «Час і потік Людства» (1923-24), «Ленін і Толстой» (1930).

Не сприйнявши революції 1917 р., Б. емігрував спочатку в Японію (1920-1922), а потім – в США

(з 1922).

В Токіо написав декілька полотен, серед яких відомий на весь світ «Японський рибалка», в

Сполучних Штатах видавав журнал «Колір та рима».

Випустив також низку поетичних, мистецьких книг і новел. Став доволі відомим художником, виставлявся в кращих зарубіжних картинних галереях.

Більшість картин талановитого художника і понині припадають пилом в запасниках московської

Третьяковської галереї та петербурзького Руського музею, частину – спочатку зберігав син

Микола у Нью-Йорку, а після його смерті в 1995 р. – внучка М. Бурлюк-Холт, яка мешкає в

Канаді.

В СРСР показати бодай декілька акварелей Б. спромоглися – та й то виключно заради відвертої

«галочки» – лише 1960 р. в Будинку дружби з народами зарубіжних країн, про що «Вечірня

Москва» повідомила… аж 12 рядками.

Перша серйозна виставка відбулася тільки 2005 р. в Тамбові зусиллями місцевих краєзнавців й

шанувальників непересічного таланту українця. Крім значної кількості полотен, в тому числі й

привезених з Канади, в трьох залах можна було побачити книги, листи, плакати, палітру, малинну

футуристичну жилетку, сережку, розцяцьковану бісером і навіть… скляне блакитно-каре око Б. (в

юності наш земляк залишився без одного органу зору).

На початку другої світової війни Б. прагнув повернутися на батьківщину, однак влада не

дозволила. Понад те, комуністи навіть не прийняли в подарунок від «незрозумілого» футуриста

одне з його кращих полотен «Непереможна Росія».

У Казані (Татарстан, РФ) на фасаді гімназії № 3 встновлено меморіальну дошку з написом «У

цьому будинку в 1899-1901 рр. навчався видатний український художник-новатор, засновник

футуризму в Росії Давид Бурлюк» (2009).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – В. Маяковський, В. Кандінський, К. Бальмонт, О.

Кручених, Б. Ліфшиць, В. Хлєбніков, М. Волошин, І. Сєвєрянін, М. Асєєв, В. Мейєрхольд, В. Ка-

мінський.


***

УСІ СТОСУНКИ – КОРИСЛИВІ,

з життєвого кредо Д. Бурлюка

Усі людські стосунки засновані виключно на користі. Кохання і дружба – це слова. Стосунки міцні

лише у тому випадку, якщо людям вигідно один до одного добре ставитися.

НІДЕ ВІДПОЧИТИ, вірш Д. Бурлюка «Полуніччю глибокою»

Полночью глубокой

Затуманен путь

В простоте далекой

Негде отдохнуть

Ветер ветер злобно

Рвет мой старый плащ

Песенкой загробной

Из-за лысых чащ

Под неверным взглядом

Лунной вышины

Быстрых туч отрядом

Рвы затенены

Я старик бездомный

Всеми позабыт

Прошлых лет огромный

Груз на мне лежит

Я привык к тяготам

К затхлой темноте

К плещущим заботам

К путаной версте

Нет вокруг отрады

Все полно угроз

Туч ночных громады

Сиплый паровоз.

В ЖИВОТІ – СТРАШЕННИЙ ГОЛОД, вірш Д. Бурлюка «Будем жерти порожнечу»

Будем лопать пустоту,

Глубину и высоту.

Птиц, зверей, чудовищ, рыб,

Ветер, глину, соль и зыбь!

Каждый молод, молод, молод,

В животе чертовский голод;

Все, что встретим на пути,

Может в пищу нам идти!

ІДІТЬ ДО БІСА, маніфест футуристів

Поява нових поетів вплинула на ще плазуючих дідків російської літературки, мов біломармуровий

Пушкін, який танцює танго.

Комерційні старці вгадали раніше публіки, котру вони водять за ніс, цінність нового і «за

звичкою» подивилися на нас кишенею.

К. Чуковський (теж не дурень!) розвозив всіма ярмарковими містами дефіцитний товар: імена

Кручених, Бурлюків, Хлєбнікова...

Ф. Сологуб схопив шапку І. Сєвєряніна, аби прикрити свій облисілий талантик.

Василь Брюсов звично жував сторінками «Російської думки» поезію Маяковського і Лівшиця.

Облиш, Вася, це тобі не пробка!

Чи не тому дідки гладили нас по голівці, щоб з іскор нашої зухвалої поезії нашвидку зшити собі

електропасок для спілкування з музами?

Ці суб’єкти дали привід табуну молодих людей, раніше без визначених занять, накинутися на

літературу і показати своє лице, яке перекривила гримаса: освистаний вітрами «Мезонін Поезії»,

«Петербурзький Глашатай» і ін.

А поруч виповзла зграя Адамов з проділом – Гумільов, С. Маковський, С. Городецький, Пяст, які

спробували причепити вивіску акмеїзму й аполлонізму на потьмянілі пісні про тульські самовари

й іграшкових левів, а потім почали кружляти строкатим хороводом навколо… футуристів...

Сьогодні ми випльовує минуле, яке застрягло в наших зубах, заявляючи:

1) Усі футуристи об’єднані тільки нашою групою.

2) Ми відкинули наші випадкові клички «его» і «кубо» й об’єдналися в єдину літературну компанію

футуристів:

Давид Бурлюк, Олексій Кручених, Бенедикт Лівшиць,

Володимир Маяковський, Ігор Сєвєрянін, Віктор Хлєбніков.

МІЙ ВЧИТЕЛЬ, з книги В. Маяковського «Я сам»

Завше з любов‘ю думаю про Бурлюка. Прекрасний товариш. Мій справжній вчитель. Бурлюк зро-

бив з мене поета.

ОКО ВІД’ЇХАЛО ВБІК НА ЦІЛИЙ ВЕРШОК, зі спогадів Б. Лівшиця

Родина Бурлюків складалася з восьми чоловік: батька, трьох синів і трьох доньок.

…Зв’язки надзвичайної любові об’єднували всіх членів родини. …Загнані планетарними вітрами в

цей куточок землі, в одноповерховий, занесений степовими снігами будинок, Бурлюки гарячково

тиснулися один до іншого, ніби намагаючись зберегти останнє в світі людське тепло.

Ноєвим ковчегом неслася в бурхливому ворожому просторі чорнодолинська садиба, і в ній

сплетеними тілами, багатоголовим клубком, пацючим королем роїлося бурлюче місиво.

Між Бурлюками і всім іншим людством стояла нескорима перешкода: зоологічне відчуття родини.

Під послідовно нашарованими оболонками гостинності, добродушності, товариської солідарності

таїлося ядро, яке не можна було прогризти, – родове табу.

…Величезні мольберти з натягнутими на підрамники і заґрунтованими полотнами, немов за

щучим велінням, з’явилися за одну ніч у різних куточках майстерні.

…Весь дикий табір чекав лише сигналу, аби з гиканням і виттям накинутися розбійної ордою на

строго біліючі полотна.

Та брати ще радяться, обмірковують останні деталі атаки. Захватаний на полях знімок переходить

з рук до рук. Можна починати...

– Ну, розфарбуй його, як те треба! – напучує брата Давид.

Володимир пише мій поясний портрет. Про це ми домовилися напередодні. Мене зараз розкладуть

на основні площини, почикрижать на дрібні частини і, усунувши в такий спосіб смертельну

небезпеку зовнішньої подібності, знайдуть досконалий «характер» мого обличчя.

Але я не боюся.

…Позувати Володимирові суцільне задоволення. Можна рухатися, як завгодно, приймати будь-

яку позу. Це навіть полегшує роботу художника: у множинності ракурсів йому скоріше вдасться

визначити константу мого обличчя.

У Давида людина в чорному і високому циліндрові вже покрокувала услід кобилі, яка здивовано

оглядає свій круп…

Володимир тим часом уже виколов мені ліве око і для більшої виразності вставив його у вухо. Я

безпристрасно вичікую подальшого перебігу подій: ворожити щодо моєї подальшої долі було б

намарне.

– Канон зрушеної конструкції! – весело проголошує Давид.

Це говориться виключно заради задоволення вимовити вголос свіжу формулу: всім трьом ясно, чому пейзаж пишеться з декількох точок зору і навіщо на портреті моє око від’їхало вбік на цілі

вершки. Те, що в Греко і Сезанна було результатом органічного пороку, стає тепер методом.

Необхідно утруднити сприйняття, відірвати його від звичного рефлексу, відмовитися від

традиційної, нав’язаної Відродженням, перспективи, від умовних ракурсів, які більмом

закривають наш погляд.

Ми чудово розуміємо один одного...

Днів за п’ять мене відкликає в далекий кут Людмила Йосипівна. Вона чомусь страшенно мені

довіряє і, зі сльозами в голосі, допитується:

– Скажіть, чи серйозно все це? Чи не перегнули в цей раз Додичка і Володечка? Адже те, що вони

затіяли тепер, переходить усі межі.

Я її заспокоюю. Це зовсім серйозно. Це абсолютно необхідно. Іншого шляху в даний час немає і

бути не може.

Гірше обстоїть справа з батьком. Він розлютований: хлопчики знущаються з нього. Чи вартувало

виховувати їх, на мідні гроші вчити живопису, коли вони займаються такою мазаниною, так ще

видають її за останнє одкровення!

– Я лівою ногою напишу краще! – жбурляє він в обличчя синам і сердито ляскає дверима.

Години за три Давид несе батьку полотно, яке ще пахне свіжою фарбою...


ЦІНИ НА ЙОГО ПОЛОТНА ЗРОСТАЮТЬ, з оцінки Artprice.com

Інвестиційна «математика» стосовно робіт Д. Бурлюка помітно вибивається із загального ряду.

Розрахунки показують, що 100 доларів, умовно інвестовані в роботи художника в 1997 році, перетворилися б в 536 доларів в 2003 році. Стійкий ціновий підйом почався в 1999 р. й триває

дотепер.