КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Драгомиров Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ДРАГОМИРОВ Михайло Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий, державний діяч, педагог, публіцист.

З дворянської родини. Сини, А. і В. Драгомирови, – генерали.

Народився 8 (20) листопада 1830 р. в родинному маєтку Конотопського повіту Чернігівської

губернії Російської імперії (нині – Конотопський район Сумської області України).

Помер 15 (28) жовтня 1905 р. в м. Конотопі Конотопського повіту Чернігівської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Сумської області України). Похований на цвинтарі

Вознесенської церкви Конотопа. Могила не збереглася.

Закінчив Конотопське повітове училище, Петербурзьку військову академію Генерального штабу

(1854-1856).

Служив кадетом петербурзького Дворянського полку, офіцером гвардійського Семеновського

полку, командувачем 14-ї піхотної дивізії (1873-1878), начальником Петербурзької військової

академії Генерального штабу (1878-1889), командувачем військами Київського військового округу

(1889-??), Київським, Подільським та Волинським генерал-губернатором (1898-1903).

Учасник австрійсько-прусської (1866), російсько-турецької воєн (1877), зазнав тяжкого поранення.

Член Державної Ради Російської імперії (1903).

Почесний член Київського університету.

Почесний член Московського університету.

Почесний член Михайлівської артилерійської військової академії.

Почесний член Петербурзької військової академії Генерального штабу.

Почесний член Шведсько-норвезької королівської академії.

Почесний член Французького національного військового товариства.

Кавалер російських орденів св. Георгія 3-го ступеня (1877), св. Андрія Первозванного (1901),

французького ордена Почесного Легіону 1-го та 2-го ступенів.

Друкувався в журналах «Російський інвалід», «Військовий збірник», «Інженерний журнал»,

«Збройова збірка», «Артилерійський журнал», «Розвідник».

Як літератор дебютував книгою «Про висадки в стародавні і новітні часи» (1858).

Потім настала черга наступних доробків: «Нотатки тактика» (1866), «Нариси австрійсько-

прусської війни 1866 р.» (1867), «Аналіз «Війни і миру» графа Толстого» (1868), «Підручник

тактики» (1879), «Досвід керівництва для підготовки частин до бою» (1885-1886), «Вчення про

війну Клаузевіца» (1888), «Солдатська пам’ятка» (1890), «Підготовка військ в мирний час

(виховання і освіта)» (1896), «Жанна д’Арк» (1898), «Дуелі» (1900).

Перу Д. також належать «Нариси австро-італійсько-французької війни 1859 р.», «Збірки статей»,

«Чотирнадцять років – 1881-1895»; «Одинадцять років – 1895-1905».

Літературна спадщина нашого земляка становить понад 30 книг і брошур.

Брав участь в розробці «Статуту польової служби» (1900).

Став прототипом кошового отамана війська запорізького Івана Сірка в картині І. Рєпіна

«Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

У Болгарії на честь нашого земляка названо відразу два населених пункти – Драгомирово.

У м. Конотоп йому встановлено пам’ятник (1992).

У м. Конотоп іменем Д. названо вулицю, а в м. Київ – провулок та вулицю.

Серед друзів та близьких знайомих Д. – І. Нечуй-Левицький, О. Кованько, В. Антонович, Д.

Багалій, О. Лазаревський, І. Рєпін, О. Лукомський, М. Старицький, М. Пимоненко, П. Житецький,

Д. Яворницький, В. Сєров, М. Лисенко, Д. Ільченко та ін.


***

НЕ ЗАВАНТАЖУВАТИ

, з професійного кредо М. Драгомирова

Багато людей пройшло через мої руки, і вельми мало було поміж них тих, хто завдяки цьому не

став кращим, розвиненішим, здатним до всякої справи. Жодного я не заморив нетямущою

роботою чи неувагою до його потреб; ні в одному не підірвав довіри до власних сил.


ВИ ПЕРЕМОЖЕТЕ, з розмови М. Драгомирова з Віктором-Еммануїлом I

Ви переможете австрійську армію. Вона буде розбита, бо в її рядах – маса слов’ян і угорців.

Немає дурня, який, сидячи у в’язниці, бився б за честь своєї в’язниці!


СТВОРИТИ ПРОСТІ І ТОЧНІ ЗАКОНИ, з доповідної записки М. Драгомирова Миколі II

Уважно ознайомившись із становищем, в якому перебувають селяни, я переконався, що вони не

отримали ще належного влаштування в громадянському, а надто в поземельному сенсі.

Найважливіші їхні інтереси не забезпечені законом.

Тому для поліпшення економічного впорядкування життя селян конче потрібен перегляд

селянських статей у тому розумінні, щоб створити прості й точні закони.


СПРАВЖНІЙ ХОХОЛ, ПРОТЕ НЕ УКРАЇНЕЦЬ, з оцінки М. Драгомирова В. Сухомлиновим

В цілому справжній хохол, малорос зі всіма його перевагами і слабкостями, проте не українець, а

великорос.


ПІДТРИМУВАВ УКРАЇНСЬКЕ, зі спогадів М. Кропивницького

Лише зі вступом у генерал-губернаторство М. Драгомирова для нас відкрилися сцени

малоросійських губерній.

СИН ЗВІВ РАХУНКИ З ЖИТЯМ, з листа І. Рєпіна п. Званцевій від 1 червня 1889 р.

Зворушливу історію розповів мені сьогодні Драгомиров. Син його, 18-ти років, застрелився

минулого року. Він закохався в таку ж молоду дівчину: вони вигадали сповідуватися в гріхах один

одному.

Він знайшов себе таким грішником, не гідним її, що вбив себе.


ДЕРЖИМОРДСТВА ВІД МЕНЕ НЕ ДІЖДУТЬСЯ, з кореспонденції А. Матвієнка «Генерал

Драгомиров: повернення пам’яті»

Діяльність генерала Драгомирова на терені навчання та виховання військовиків мала неабиякий

вплив на розвиток військової думки того часу, а його військові твори перекладалися іноземними

мовами і зажили слави не тільки в Росії, а й у Західній Європі та Америці.

Драгомиров звертав увагу царя на те, що в Україні запроваджено багато всіляких обмежувальних

законів, не чинних у інших районах Росії. Так, на той час у підлеглих йому губерніях утримання

шкіл покладалося на селян, переобтяжених податками. Драгомиров наполягав на збільшенні

кількості народних шкіл і застерігав від заміни їх церковнопарафіяльними осередками.

Як людина мужня, він завжди висловлював свою думку, навіть якщо вона суперечила

твердженням впливових урядовців, і не боявся брати на себе відповідальність, рішуче захищав

«неблагонадійних» осіб. Наприклад, у 90 – х роках київською конторою Держбанку керував А. Г.

Афанасьєв, відомий історик, автор низки досліджень з історії Франції. Його звинувачували в

лібералізмі, читанні лекцій «неподобного змісту» і робили висновок про неможливість обіймати

ним таку високу посаду. Коли звернулися до Драгомирова , той відповів: «Не може ж він

замовчувати того, що була французька революція».

Михайло Драгомиров болісно сприймав намагання уряду залучати війська до виконання

поліційних функцій у кінці XIX – на початку ХХ ст., зокрема, в Києві. Як начальник краю він мав

реагувати і на вказівки МВС, і на повідомлення жандармів. Уряд вимагав наведення порядку

негайно і будь-якими засобами. Тому в останній рік генерал-губернаторства його почала

обтяжувати ця посада, непокоїло почуття безсилля. Про події тих днів сам Драгомиров писав:

«Думаю, що скоро буду звинувачений у послаблені влади, та поки рукам волі не дадуть,

держимордства від мене не діждуться».


ЛІБЕРАЛІЗМ БУВ ДО СМАКУ НЕ ВСІМ, з статті М. Євграшиної «З вільним запорізьким

козацтвом російського самодержця примирив... київський генерал-губернатор Михайло

Драгомиров»

Військовий до самих кісток, Драгомиров не був жорстоким. Коли Микола II наказав силою

подавити студентські заворушення біля університету, він відправив до Петербургу таку телеграму:

«Ваша величність, за моїм наказом біля університету розташувався підрозділ драгунів. Армія на

позиції, гармати виставлені, ворога немає».

Місцевого шефа жандармів Василя Новицького лібералізм Драгомирова не влаштовував, і він не

раз скаржився на генерал-губернатора. Так було і коли Драгомиров своєю волею скоротив

покарання курсисткам, котрі брали участь в заворушеннях.

Драгомиров не був би собою, якби, дізнавшись про супліку, не придумав оригінальної помсти.

Викликавши Новицького «на килим», генерал-губернатор зустрів його... у нічній сорочці і з

різками в руках. Однією рукою задер сорочку, іншою протягнув Новицькому різки і,

повернувшись спиною, сказав: «Що ж, провинився... Прошу висікти мене».

Новицький кулею вилетів за двері.


В УМОВАХ РЕФОРМ, з автореферату дисертації В. Огнєва «Проблеми навчання і виховання

військовослужбовців у педагогічній спадщині М. І. Драгомирова».

М. Драгомиров залишив значну військово-педагогічну спадщину, яка неоднорідна за своїм

змістом і налічує декілька десятків творів, що мають військово-педагогічний характер. Це

підручники, навчально-методичні посібники, науково-публіцистичні статті в військово-

періодичних виданнях.

...Система навчання військовослужбовців була розроблена ним у зв’язку з докорінними, істотними

змінами, що відбулися в збройних силах Російської імперії у другій половині ХІХ століття. Зміни

полягали у тому, що на озброєння армії у великій кількості стала надходити вогнепальна нарізна

зброя, досконаліша ніж колишня гладкоствольна. Значно зросла скорострільність, збільшилась

далекобійність і точність вогню стрілецької зброї і артилерії, що в свою чергу призвело до змін

форм, способів і в цілому характеру бойових дій, до зародження нової тактики стрілецького

ланцюга. Крім того, в ході військової реформи другої половини ХІХ століття було здійснено

перехід від рекрутської системи комплектування армії особовим складом до загального

військового обов’язку населення, були значно скорочені терміни військової служби солдатів.

...Особливу увагу М. Драгомиров звертав на систематичність і послідовність у навчанні солдатів.

В умовах скорочення термінів солдатської служби, значного розширення і ускладнення

військового навчання, вважав педагог, успішне оволодіння солдатами військовою спеціальністю

можливе за умови побудови навчального процесу на основі єдиного, суворо послідовного підходу

до його організації і проведення.

...В нинішніх умовах реформування і розвитку збройних сил України, важливого значення набув

напрямок дослідження педагогічної спадщини М. Драгомирова, пов’язаний з висвітленням в його

творах питання про військове виховання, формування захисника Вітчизни.


МОГИЛУ СТЕРЛИ З ЛИЦЯ ЗЕМЛІ, з розвідки О. Козлова «Вознесенська церква і родинний

склеп Драгомирових»

«Треба зазначити, – пише один з мемуаристів, – що до Драгомирова виконання у військах

українських пісень строго заборонялося і відміна заборони стала великою заслугою покійного

перед батьківщиною. Люблячи рідні пісні і запровадивши їх у війську, Драгомиров не міг слухати

їх без особливого розчулення. Нерідко сидів він під акомпанемент бандури і слухав ...старовинну

українську думу з часів Сагайдачного, Дорошенка, Хмельницького, Мазепи».

...В радянський час склеп Драгомирова спіткала тяжка участь. Свідки розповідали, що у 20-ті роки

до нього добралися шукачі скарбів, але не найшовши коштовностей розбили цинкову труну та

забрали її для господарських потреб. Після цього вхід до склепу замурували, і в такому вигляді він

простояв до 1960-х років.

У 60-ті роки знадобилась площа для будівництва тиру, і могилу остаточно стерли з лиця землі.

Однак, у 1970-х роках з приїздом братньої болгарської делегації «могила» М. І. Драгомирова була

«відбудована» у короткий час. Це пояснюється тим, що у Болгарії свято шанують події визвольної

війни 1877-1878 років, у яких прославився наш земляк.

Та справжнє місце поховання допоможуть встановити лише спеціальні дослідження.


САМОБУТНЯ ПОСТАТЬ, з некрологу на смерть М. Драгомирова

То була видатна, глибоко самобутня постать, яку не можна було підігнати під жодний шаблон.

Величезний іскрометний розум, один із найкращих європейських тактиків і чесний, у широкому,

різнобічному значенні слова, чоловік і солдат – Драгомиров на тлі російського вельможного

панства, що обікралося, оббрехалося, спідлилося в лакействі та в особистих інтригах на цьому

сумному й похмурому тлі був світлом, що палало яскраво й одиноко.