КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Верейский Георгий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВЕРЕЙСЬКИЙ Георгій Семенович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Художник-графік.

З родини бізнесмена. Син, Верейський О., – художник.

Народився 18 (30) липня 1886 р. в м. Проскурові Подільської губернії Російської імперії (нині – м.

Хмельницький, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 18 грудня 1962 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург, РФ). Похований на

Богословському цвинтарі.

Навчався в харківській студії Є. Шрейдера (1895-1905), закінчив юридичний факультет

Петербурзького університету (1912), навчався в петербурзьких Нових художніх майстернях (1913–

1916).

Служив у збройних силах (1916-1918), працював у відділі гравюр Ермітажу (1918-1930),

викладачем Вищого художньо-технічного інституту (1918-1922), академії мистецтв (1921-1923).

Створив і очолював Експериментальну літографічну майстерню Ленінградського відділу Спілки

художників СРСР (1937-1940).

Дійсний член академії мистецтв СРСР (1949).

Народний художник РРФСР (1962).

Лауреат Державної премії СРСР (1946).

Член об’єднання «Світ мистецтва» (1915).

Публікував портрети, шаржі, театральні замальовки в журналі «Театр і мистецтво».

Серед найвідоміших доробків серії літографій «Портрети російських художників» (1922-1927),

«Село» (1924), «Російські письменники» (1927-1929); портрети жінки похилого віку (1910-1913), О. Бенуа (1924), О. Клемперера (1925), Р. Нотгафт (1926), С. Прокоф’єва (1927), Р. Волинової-

Верейської (1928), І. Орбелі (1940), К. Федіна (1940), Є. Лансере (1944), С. Коненкова (1954) В.

Курдова (1942), Є. Мравінського (1947), Г. Уланової, А. Райкіна (обидва – 1950), С. Юнович

(1960); ілюстрації до «Ганни Кареніної» Л. Толстого, «Що робити» М. Чернишевського,

«Звичайної історії» І. Гончарова, «Повістей» І. Буніна.

Пензлю нашого земляка також належать низка краєвидів Харківщини, полотна «У гамакові»

(1918), «Стодола» (1923), «Жіноча фігура» (1927), «Руїни Великої абхазької стіни біля Сухумі»

(1935), «Річка Оредеж» (1930), «Сніг. З вікна» (1955).

В. – представник т. зв. «тихого мистецтва». Його графічні портрети відрізняються точністю

характеристики моделі, підкресленою твердістю малюнку. Митець надавав перевагу чорно-білій, проте багатії відтінками тональній гамі.

Приховувати нічого, виконував художник і офіційні замовлення, серед яких, наприклад, портрети

пілотів для альбому «Військово-Повітряний Флот СРСР» (1932-1936).

Нині доробки В. зберігаються в Хмельницькому державному обласному музеї – понад 2000

експонатів, Луганському обласному художньому музеї (обидва – Україна), Третьяковській галереї

(м. Москва, РФ), державному російському музеї, Музеї академії мистецтв (обидва – м. Санкт-

Петербург, РФ), Чуваському державному художньому музеї (РФ), низці приватних зібрань.

Іменем нашого земляка названо вулицю у м. Хмельницькому.

Виставка, присвячена 120-річчю з дня народження В., за аншлагу пройшла в Хмельницькому

державному обласному музеї (2006).

За участь у першій російській революції був арештований (1905). Після звільнення жив в еміграції

в Австрії, Німеччині, Італії (1906-1907).

Серед друзів та близьких знайомих В. – О. Бенуа, М. Добужинський, В. Замирайло, Б. Кустодієв, А. Остроумова-Лебедєва, К. Сомов, Є. Лансере, С. Яремич, В. Селезньов та ін.


***

МАЙСТРИ – НЕВИЧЕРПНІ,

з творчого кредо О. Верейського

Великі майстри невичерпні, їх можна дивитися нескінченно, знаходячи в тих же самих роботах все

нові цінності й ще не вивчені подробиці!

БАЧИВ У ЛЮДЯХ ЛИШЕ ХОРОШЕ, з книги О. Верейського «Зустрічі в дорозі»

Батько був не тільки скромний, але й неймовірно соромливий. Завжди намагався бачити в людях

добре. Якщо доводилося бути свідком чиєїсь безтактності, зарозумілості, він відчував болісну

незручність.

НАСОЛОДЖУЮСЬ ОФОРТАМИ МАНЕ І ГОЙЇ, з листа Г. Верейського П. Еттінгеру від 4

жовтня 1937 р.

У мене завжди з собою низка гравюр і літографій, або ж просто репродукцій, на яких я повчаюся. І

тепер я часто у вільні хвилини насолоджуюся змістом цієї моєї папки.

У мене є з собою офорти Коро, Йонквіда, Мане й Гойї. Це досить для того, аби щоразу відчувати

величезний підйом і одержати масу користі.

МАЛЮВАВ ДЯДЬКА ГІЛЯЯ, з монографії К. Кисельової «Гіляровський і художники»

З свого боку художники в спілкуванні з В. О. Гіляровським знаходили для себе багато цікавого й

корисного. Г. С. Верейський в 30-х роках малював його. Це останній прижиттєвий портрет

письменника – єдиний, який був виконаний за замовленням. Замовлений він був видавництвом

«Радянська література», де в той час готувалася до друку книга В. О. Гіляровського «Друзі і

зустрічі».

В. О. Гіляровському і його сім’ї дуже сподобався портрет. У свою чергу, на Г. С. Верейського теж

справила велике враження зустріч з письменником. «Я дуже радий, що мені довелося малювати

дядька Гіляя, – писав художник, – після зустрічей з ним, після його розповідей і віршів, життя

здається яскравішим, радіснішим, багатшим».

Через багато років Г. С. Верейський напише: «З теплим відчуттям я згадую про свої зустрічі з

Володимиром Олексійовичем, коли впродовж кількох сеансів малював його. Я дуже охоче робив

це, оскільки Володимир Олексійович відразу викликав в мені велику симпатію і зацікавив мене

своєю особою..., він уразив мене своєю жвавістю, своїм інтересом до людей, життя і своєю

любов’ю до молоді».


ЗГАДУЄ ВЕРЕЙСЬКИЙ, з рецензії Ю. Арпішкіна «Він всіх знав, всім запам’ятався»

Все, що хотів розповісти про себе художник Мстислав Добужинський, він розповів у своїх

спогадах.

У книгу включені свідоцтва про життя Добужинського в Петербурзі, Литві, Західній Європі і

США. Кожному періоду присвячений окремий розділ.

Тут – все той же високий професіонал, який володів дуже тверезим ставленням до своєї справи, не

знав криз шукань, того, що прийнято називати «зльотами і падіннями». Він з легкістю оперував

матеріалами світового живопису, який знав в найдрібніших подробицях.

Г. Верейський згадує, як під час роботи над декораціями до «Короля Лір» М. В. задумався, потім

попросив... дати йому книгу гравюр Рембрандта. Через хвилину знайшов в ній те, що шукав. Це

була гравюра «Медея». Узявши за основу її мотив, М. Добужинський виготовив декорацію у

вигляді ротонди.


БОЙОВИЙ ОЛІВЕЦЬ, з статті І. Никифоровської «Художники обложеного міста»

На самому початку війни в Ленінграді народився ще один вид масового агітаційного графічного

мистецтва – «Бойовий олівець». Правильніше буде сказати – відродився, тому що вперше аркуші

«Бойового олівця» з’явилися взимку 1939/40 року під час радянсько-фінської війни. Саме тоді

народилася ця гостра і точна назва і з’явилася її емблема – палітра і гвинтівка з олівцем, направленим, як багнет.

У червневі дні 1941-го «Бойовий олівець» відновив свою діяльність і став одним з

найпопулярніших і найулюбленіших видів масової художньої агітації. Він вдало поєднував в собі

риси плаката і народного лубка.

Це були невеликі за розміром аркуші, в яких окремі зв’язані єдиним сюжетом яскраві картинки

супроводжувалися текстом, як правило, віршованим. Друкувалися вони літографським способом.

Їх можна було побачити в цехах заводів і школах, в землянках і бліндажах Ленінградського

фронту, на кораблях Балтики і навіть на бортах фронтових машин.

Працював в «Бойовому олівці» дружний колектив художників, ядро якого склали графіки І.

Астапов, В. Курдов, Н. Муратов (їх товариші по роботі прозвали «трьома багатирями»). Разом з

ними трудилися найдосвідченіші майстри естампа Г. Верейський, Н. Тирса, живописці О.

Казанцев, В. Сєров, О. Кокош, В. Ніколаєв, скульптор С. Пелипейко та інші.


МИСЛИВЦІ ЗА АНТИКВАРНИМИ РАРИТЕТАМИ, з монографії Г. Чудецької «Лицар

графічного образу»

Вивчення колекції П. Д. Еттінгера дозволяє не тільки прояснити деякі частковості розвитку

російської, переважно московської, графіки впродовж першої половини ХХ століття, а й виявити

специфічні риси колекціонування цілої групи збирачів графіки, до якої, крім Еттінгера, належали

Степан Петрович Яремич, Георгій Семенович Верейський, Федір Федорович Нотгафт, Ерік

Федорович Голлербах, Юліус Борисович Генц і інші.

Це були люди, для яких мистецтво було значною частиною їхнього життя; і вони самі також були

необхідною частиною художнього життя, вони становили те середовище, у якому художники

знаходили відгук і підтримку, у тому числі й матеріальну. Звичайно, всі вони, як і властиво

колекціонерам, залишалися в душі мисливцями за антикварними раритетами, проте кожному з них

був властивий непідробний інтерес дослідницької користі; багато хто з них працювали на

державній службі, пов’язаній з їхніми інтересами; збирання їх носило в тому або іншому ступені

виражений культуртрегерський відтінок. Не випадково, більша частина цих колекцій увійшла

потім з волі або за заповітом збирача в державні музеї.

…Для розуміння ставлення Еттінгера до мистецтва необхідно врахувати його дивну однодумність

у цьому питанні з Георгієм Семеновичем Верейським. Вони познайомилися ще в середині 1910-х

років, а з другої половини 1930-х почалася їхнє активне листування. Їх зв’язувала любов до

графіки, мистецтву якої присвятив свою творчість художник, що був також досвідченим

музеєзнавцем і істориком мистецтва.

З 1918 по 1930 рік Верейський працював в Ермітажі, завідував відділенням гравюр. Стаття

Еттінгера про офорти Верейського у зв’язку з виставкою художника в Москві була опублікована у

вересневому номері журналу «Творчості» за 1939 рік.

…Г. С. Верейському випало першому з оточення Еттінгера довідатися про його смерть: «Мені з

тих пір, як ми бачилися, не довелося більше бути в Москві. Я, пам’ятається, був у Вас у понеділок

і говорив Вам про те, що напередодні малював у Чаушанських Павла Давидовича. Це була наша з

ним остання зустріч, тому що в середу на тому ж тижні, прийшовши до нього, аби попрощатися, я

був уражений звісткою про його несподівану смерть за півгодини до цього. Мені так дивно буде

приїхати до Москви й знати, що там немає цієї чудової людини, побувати в якої я завжди вважав

своїм обов’язком».


ЙОГО ЛІТОГРАФІЇ ЦІНЯТЬСЯ І НИНІ, з кореспонденції В. Кирсанова «Букіністичні торги

наздоганяють живописні»

Друга сесія «Аукціону книг» № 83 в приміщенні Творчого союзу художників Росії на

Гоголівському бульварі, включила 368 лотів. На думку фахівців, ця частина виглядала значно

ефектнішою за першу сесію.

І справді, досягнута низка результатів, порівнювана за величиною сплачених сум з аукціонами

графіки і прикладного мистецтва, та й з торгами живописом – теж. Результатів, котрі перевищили

тисячодоларовий поріг, було немало. Так, саме до цієї суми виросла ціна розкішного

подарункового видання «Червоний військовий повітряний флот» 1934 р. з прекрасними

літографіями Г. Верейського, хоча старт лота складав 100 у.о.