КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Фальц-Фейн Эдуард [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ФАЛЬЦ-ФЕЙН Едуард Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Меценат, журналіст, спортсмен, громадський діяч. Фундатор Олімпійського комітету

Ліхтенштейна (1934).

З поміщицької родини. Дядько Фальц-Фейн Ф., – засновник заповідника «Асканія-Нова».

Народився 14 вересня 1912 р. в маєтку Гаврилівці Херсонської губернії Російської імперії (нині –

Каланчацький район Херсонської області України).

Закінчив агрономічний факультет Сорбоннського університету (1934).

Працював спеціальним кореспондентом французької спортивної газети «LÀuto» (1934-1939).

Кавалер українського «Знака Президента», російських орденів Дружби народів і преподобного

Сергія Радонезького.

Активний учасник міжнародного Олімпійського руху.

Чемпіон Франції з велосипедного спорту.

Засновник міжнародного фонду «Асканія-Нова – Фальц-Фейн» (1992). Свою віллу в м. Вадук

(Ліхтенштейн) Ф.-Ф. назвав «Асканія-Нова»

Лауреат міжнародної премії «Кришталевий глобус».

Під час революції батьки емігрували до французького м. Ніцца (1917).

Ф.-Ф. – громадянин Ліхтенштейну (1936).

Багато років впродовж наш земляк займається поверненням на батьківщину мистецьких

цінностей. Найперші його пожертвування були для України, чому передували дві його перемови в

Українському фонді культури. Це бібліотека Дягілєва і Лифаря, придбана меценатом на аукціоні

«Sotheby’s» (перебуває у фондах Академії наук України); парадний портрет князя Потьомкіна

кисті Левицького, знайдений в антикварному магазині в Нью-Йорку (експонується у

Воронцовському палаці в Алупці); перський килим ручної роботи, подарований іранським шахом

імператорові Миколі II в 1913 році з нагоди 300-річчя династії Романових (експонується в

Лівадійському палаці).

Державному архіву Херсонської області передані матеріали родинного архіву Фальц-Фейнів (14

книг і понад 6 тисяч документів), які охоплюють період з 1829 року до початку ХХІ ст. Низка

матеріалів і культурних цінностей перейшла заповіднику «Асканія-Нова» (2005).

Власним коштом Ф.-Ф. будує на Херсонщині церкви, реставрує і реконструює старі будівлі,

оновлює експозицію музею, поповнюючи її цінними експонатами.

Він допоміг повернути в Україну і Росію прах Шаляпіна, картини Айвазовського, Коровіна,

Рєпіна, Ларіонова, Бенуа, фінансує пошуки Бурштинової кімнати й архівів Достоєвського.

До того ж, він передав до низки російських музеїв і бібліотек понад 100 предметів живопису й

графіки, безліч історичних документів, рідкісних видань. Так, придбавши архів Георга Штайна, Ф.-Ф. передав його у дарунок м. Калінінград (РФ).

Багато меценат зробив для повернення в Росію «Архіву Соколова» (слідча справа про вбивство

імператора Миколи II і його родини).

Впродовж життя барон неодноразово намагався приїхати на батьківщину, проте «класова

ненависть» не дозволяла комуністам видати візу білоемігрантові.

Про нашого земляка Ю. Семенов зняв телефільм «Аукціон» (??), а студія «Панорама» –

документальний фільм «Барон Едуард Фальц-Фейн: російські монологи» (1989).

Письменниця Н. Данилевич випустила книгу «Барон Фальц-Фейн. Життя російського

аристократа».

Нагороджений російським орденом Пошани (2002).

Серед друзів та близьких знайомих Ф.-Ф. – Ж. Сіменон, М. Шагал, С. Лифар, Б. Патон, Ф.

Шаляпін-молодший, М. Єпанчин, Г. Штайн, С. Рахманінов, Н. Котіс-Бенет, Н. Данилевич, Е. фон

Фрінкль, С. Павлов, Д. Олдрідж та ін.


***

НЕ ВСІ ДОМА – НЕ У МЕНЕ,

з життєвого кредо

Е. Фальц-Фейна

Мене лають інші емігранти. «Як же так – вбили твою родину, забрали майно, втратив підданство, а ти ще йдеш і допомагаєш їм? У тебе не всі вдома!».

А я говорю, що я правильно вчиняю, відвідуючи батьківщину.

МАЮ НАМІР ПРОДОВЖУВАТИ ПОШУК СКАРБІВ КУЛЬТУРИ, з заяви Е. Фальц-Фейна

для преси

Публікація повісті Ю. Семенова про пошуки Бурштинової кімнати, російських картин, ікон, книг, архівів, скульптур піднімає важливе питання збереження нашої великої культурної спадщини.

Хочу …повідомити, що я безоплатно відправив у дарунок Академії наук України колекцію

російських книг із всесвітньо відомої бібліотеки Дягілєва, яку мені вдалося врятувати, купивши її

за 100000 доларів на аукціоні в Монте-Карло.

Я й надалі маю намір продовжувати пошук культурних скарбів, сподіваючись, що частина з них

буде виставлена в музеї заповідника «Асканія-Нова».

З повагою, Едуард Фальц-Фейн,

Ліхтенштейн.


ЙОГО СПРАВИ НАЛЕЖАТЬ ВСЬОМУ СВІТОВІ, з нарису А. Веретьохіна «Жива легенда

серед нас»

Є люди, чиї імена й справи належать усьому світові. Серед цих масштабних особистостей не на

останньому місці – барон із князівства Ліхтенштейн Едуард Олександрович Фальц-Фейн.

Навчившись робити гроші своїм швидким розумом, він не збирався їх накопичувати на рахунках

або пускати в обіг для одержання надприбутків. І досить швидко став помітною фігурою серед

меценатів. Незважаючи на витрати, інтелектуальні зусилля, барон повертає в Україну й Росію

художні, літературні, історичні цінності.

Едуард Олександрович не тішить себе думкою про подяку тих, кого ощасливив поверненням

скарбів. Він у звичному для себе амплуа. Намагається відновити садибу Фрідріха Фальц-Фейна, виділивши для цього круглу суму. Опікується будівництвом церков у рідний Гаврилівці й Асканії-

Новій, намагаючись повернути людям потоптану правду про роль Фальц-Фейнів у колишньому

розквіті цього краю. Всіляко сприяє підвищенню міжнародного авторитету тутешніх наукових

установ.

Наприкінці квітня 1997 року український читач одержав з рук барона роботу Володимира Фальц-

Фейна «Асканія-Нова». Написав її молодший з дядьків Едуарда ще наприкінці двадцятих років

минулого сторіччя. Едуард Олександрович подарував і рукопис Українській академії аграрних

наук.

За підтримки барона й президента УААН Михайла Зубця книгу в подарунковому варіанті

випустило видавництво «Аграрна наука».


УСЕ ДОЩЕНТУ, з інтерв’ю Е. Фальц-Фейна Л. Гуровій

– Часто буваєте в Берліні?

– Та ніколи! Я буваю дуже часто в Москві, в Україні, в тих місцях, де народився, і де мої предки

творили дива – в Асканії-Новій. Я, звичайно, часто туди їжджу.

Але, на жаль, там усе дощенту, і ледве вони розкручуються.


В АСКАНІЇ-НОВІЙ МЕНЕ ВПЕРШЕ В ЖИТТІ ЗУСТРІЛИ «ПИСКОМ ОБ СТІЛ», з

інтерв’ю Е. Фальц-Фейна С. Шустеру

Як мама мене забрала звідси, я тільки пам’ятаю, що ми були в Петербурзі. Ми потрапили туди

тому, що мій дідусь тоді був директором Пажеського корпусу й запросив нас погостювати. У

нього не було місця, і ми оселилися в готелі «Ведмідь» у Петербурзі, якого більше немає. І саме

тоді ми потрапили в революцію.

Я пам’ятаю, як стріляли на вулиці, як кричали «До стінки!», потім – «тра-та-та-та-та-та-та!».

Вбивали людей. Це все, що я пам’ятаю – маленький хлопчик п’яти років.

Виходить, що враження, які залишилися від Росії, це – розстріли на вулицях. Ви знаєте, там не

судили людей. Просто брали й вбивали.

…Я хотів відвідати «Асканію-Нову» . Проте тоді мене не пускали. КДБ заборонив, щоб я туди

потрапив. Але... .

Одного чудового дня мені подзвонив ранком Павлов (міністр спорту СРСР – авт.) і говорить:

– Я тобі даю мого секретаря, і ти поїдь туди.

Я, звичайно, страшенно хвилювався. Ми полетіли з Москви до Києва, там пересіли й поїхали до

Херсону. Там мене зустрів представник Павлова...

– Не видавай мене, – сказав Павлов. – Я тебе посилаю туди не тому, що цей твій колишній маєток, хоч ти й там народився, а тому що ти цікавишся, чи є в «Асканії-Новій» спортивна команда з

футболу або велосипедисти. Ось чому ти їдеш. І не видавай мене, а то мені здорово влетить.

Ось так і трапилося. Поїхав туди. Страшно хвилювався, і вони мене прийняли «писком об стіл».

Тому що вони не хотіли мене бачити, і раптом наказ зверху: «Приймайте Едуарда

Олександровича, він цікавиться розвитком спорту в «Асканії-Новій».

Отож, прийняли мене «писком об стіл», ніхто навіть не поцілував, як це прийнято. Людину, яка

приїжджає на батьківщину, цілують, вручають квіти, хліб і сіль... Нічого подібного. Ніхто зі мною

не розмовляв. Годинку там побув, і швидше назад... Розплакався...

…Я – єдиний росіянин, котрий потрапив після революції до Ліхтенштейну. Спершу ми приїхали

до Німеччини, потім –до Франції, де я вчився, і де ганяв на велосипеді. А чому одержав

громадянство саме Ліхтенштейну? Адже я і дотепер єдиний. Чому? Дуже цікаво. Мало хто це знає.

Ліхтенштейн належав раніше, до Першої світової війни, до імперії Австрії й Угорщини. І цей

знаменитий імператор Франц Йосип з вусами попросив спадкоємця трону Ліхтенштейну (коли він

ще не був князем, керівником країни, а був вільний, значить... спадкоємець)... Виходить, імператор

попросив його бути послом Австрії й Угорщини в Петербурзі. І той подружився з моїм дідусем, директором Пажеського корпусу.

І принц говорить моєму дідусеві:

– Ви знаєте, буде війна з Німеччиною, і буде тоді революція, тому що вся армія на фронті. Вам

залишатися тут, як директорові Пажеського корпусу.... Забудьте. Відразу розстріляють. Тому, коли

почнеться революція, скоріше звідси вибирайтеся».

Дідусь розсміявся:

– Як же так?

А так і трапилося.

Коли мама мене забрала, як я вам уже сказав, то я мав паспорт. Це такий паспорт для біженців, що

не мають національності. І ми жили на півдні Франції, мама і я, з цим паспортом. Але з ним нікуди

не потрапиш. Ніхто не хоче брати емігранта.

Тато мій помер від розриву серця ще у Берліні, по дорозі до Франції, де тато мав дивовижні вілли.

Він був розумник, тато. Ще в 1905 році був на Блакитному березі і придбав там нерухомість.

Виходить, у нас гроші були, але громадянства не було. І мама раптом згадала: ми ж маємо

великого друга, він став главою Ліхтенштейну, князем Францем I.

– Поїхали туди, постукаємо до замку, може, він нас прийме.

І ми поїхали. І дійсно, він нас чудово зустрів.