ПАВЛОВСЬКИЙ Андрій Федорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Математик. Автор першої статті російською мовою, яка популяризувала теорію ймовірностей, на
теренах Російської імперії.
З дворянської родини.
Народився 29 листопада (10 грудня) 1788 р. в с. Таранівці Зміївського повіту Слобідсько-
Української губернії Російської імперії (нині – Зміївський район Харківської області України).
Помер 5 (17) лютого 1857 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України). Похований на місцевому цвинтарі.
Закінчив Валківське народне училище (1799), Харківський колегіум (1799-1806), відділення
фізики і математики Харківського університету (1806-1811).
Працював інспектором студентів (1833-1835), викладачем (1811-1837; 1838-1849), ректором (1837-1838) Харківського університету
Член Філотехнічного товариства.
Рада університету обрала А. Павловського своїм почесним членом (1850).
Перу нашого земляка належить книги «Таблиці логарифмів за виданням Каллета зі своїм
«Попередженням», «Про ймовірності» (обидві – 1820), рукописний рухливий каталог з
богослов’я, філософії, правознавства, політики, статистики, географії бібліотеки Харківського
університету (1835).
Був противником пансіонерства, приватних уроків студентів у професорів і т. п. темних явищ
тодішнього університетського побуту.
Студенти нашого земляка обожнювали. В той же час майор корпусу жандармів у секретному
рапорті відзначав, що П. «вживав усіх засобів аби приховувати студентські, часто значні витівки».
Заснована премія для студентів фізико-математичного факультету Харківського університету за
кращий твір з математики ім. А. Павловського (1888).
Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Костомаров, Т. Осиповський, М. Байков, М.
Остроградський та ін.
***
МОЯ РАДІСТЬ, з життєвого кредо А. Павловського
Моя радість – математика.
ПОВОДИВСЯ ЧЕСНО Й ДОБРОПОРЯДНО, з атестату А. Павловського про закінчення
Харківського колегіуму
Об’явник цього Слобідсько-Української губернії Зміївського повіту слободи Таранівка
титулярного радника Федора син, Харківського колегіуму студент філософії Андрій Павловський
з 1799 р. перебував у Харківському колегіумі, навчаючись у ньому наукам, які тут викладаються, –
граматиці, синтаксису, поезії, риториці й філософії.
...При даруваннях неабияких і похвальній старанності з чудовим успіхом, при тому впродовж
всього свого перебування в колегіумі поводився чесно й добропорядно; понад те навчався
німецькій мові й математиці.
СТУДЕНТИ ЗА НИМ ЛЕДЬ ВСТИГАЛИ, зі спогадів М. Костомарова
По закінченні курсу гімназії мені, 16 років від роду, доводилося вступати в університет; але тут я
відчув, що слабий у математиці, та й при всьому бажанні не міг бути в ній сильний, коли вчитель
нічого не викладав. Я запросив для своєї підготовки сусіда, який був інженером, що женився в той
час на дочці поміщика в тій же слободі. Мій новий вчитель виявився дуже гарним, і впродовж
трьох місяців, займаючись щодня з ранку до вечора, я встиг вивчити майже весь курс того, що
потрібно було для вступного іспиту до університету. Учитель пройшов зі мною й конічні
перетини, які тоді були потрібні.
У половині серпня 1833 року, зі страхом і тріпотінням, я відправився до Харкова з матір’ю й моїм
учителем; вступний іспит пройшов благополучно. Професор математики Павловський, котрий
відрізнявся, як про нього говорили, великою строгістю й не поблажливістю, пропустив мене, записавши гарний бал. Радість моя була непомірною.
…Ординарний професор А. Ф. Павловський викладав вищі частини математики або, як казали
тоді студенти, аналітику. Це був учень і спадкоємець по кафедрі знаменитого у свій час ученого й
професора Т. Ф. Осиповського, який видав повний курс алгебри й геометрії, і цими книгами
користувалися тоді чи не всі навчальні заклади.
Професор Павловський зумів підтримати честь свого наставника, і хоча він не був відомим
вченими працями, проте залишався великим знавцем своєї справи, цілком відданого науці.
Студенти відгукувалися про нього, як про кращого з числа викладачів фізико-математичного
факультету. Зі спритністю артиста володів Павловський математичними формулами й
обчисленнями й з невловимою швидкістю списував ними то ту, то іншу дошку у своїй аудиторії.
Студенти ледь встигали за ним стежити.
СЛУХАЧІ ОБОЖНЮВАЛИ, з розвідки «Сторінки історії розвитку геометрії й кафедри
геометрії Харківського державного університету»
Закінчивши університет зі ступенем кандидата, він викладає студентам алгебру, а по визначенню
Ради університету – арифметику й геометрію чиновникам, які перебували на цивільній службі; 17
січня 1813 р. Павловський став магістром.
В 1816 р. міністр народної освіти гр. О. К. Розумовський, за власною ініціативою, без подання
Ради, зробив магістра Павловського, котрий був уже п’ять років лектором, ад’юнктом «на повагу
його знання й здатностей», взявши до уваги, що ще 1814 року Рада хотіла обрати його на цю
посаду, проте не виявилося вакансії».
В 1819 р. ад’юнкт Павловський, за пропозицією ректора Осиповського, за відмінне викладання, твори й переклад Каллетових логарифмічних таблиць, був вибраний Радою екстраординарним
професором. Він у цей період читав алгебру, елементарну й вищу геометрії, плоску й сферичну
тригонометрію, конічні перетини, диференціальне й інтегральне вирахування, теорію аналітичних
функцій, спершу керуючись курсом Осиповського, а потім – власними записами.
З робіт самого Павловського була надрукована лише його актова промова «Про ймовірності», у
якій у доступній формі, цікаво й досить повно він висвітлив основні положення теорії
ймовірностей. Це перша стаття російською мовою, яка популяризувала теорію ймовірностей.
За спогадами Розальон-Сошальського, математик А. Ф. Павловський як викладача і людину
«слухачами просто обожнювали». Прекрасно читаючи лекції, він з щирою повагою ставився до
студентів, заохочуючи їх до наукових занять. Він виявив видатний талант до математики у свого
учня Михайла Остроградського й зумів зацікавити його цією наукою.
І Осиповський, і Павловський брали діяльну участь у долі молодого Остроградського. Проте
обставини в університеті склалися так, що він втратив й одного зі славнозвісних своїх випускників
– Остроградського, й одного з кращих своїх професорів – ректора Осиповського, хоча в 1820 р.
Осиповський мав не тільки формальне, але й моральне право залишити свою кафедру, тому що
доручив її своєму улюбленому учневі.
З 1821 р. починається період, у якому діють безпосередні учні Осиповського. З лютого 1826 р.
Павловський – ординарний професор, в 1845 р. стає заслуженим професором.
…Його старший син, Федір Андрійович, пожертвував в 1889 р. капітал в 2500 руб., на відсотки з
якого видавалися премії імені заслуженого професора А. Ф. Павловського за кращі твори, написані студентами на тему, що її задає факультет по черзі з математики, механіки, астрономії, фізики й хімії.
Образ А. Ф. Павловського, другого професора математики Харківського університету, змалював у
своїх спогадах відомий історик М. І. Костомаров.
У ЛЮДИ ВИВІВ ПАВЛОВСЬКИЙ, з біографічного нарису «Остроградський Михайло
Васильович»
У дев’ять років Остроградського віддали до Полтавської гімназію. Сам же Миша, як і багато
юнаків-однолітків, під враженням, Вітчизняної війни 1812 року, яка щойно закінчилося, мріяв
лише про військову кар’єру й тому вчився в гімназії дуже посередньо з усіх предметів.
Тоді батько вирішив забрати сина з гімназії й відправити в один із гвардійських полків. Це
рішення збіглося з найжагучішим бажанням самого Миші. В останній момент, за порадою одного
родича, котрий помітив у хлопчика велику спостережливість і підвищену цікавість до виміру
предметів і гаряче наполіг на продовженні ним навчання, батько визначив сина в Харківський
університет. Юнаку виповнилося на той час шістнадцять років. Нелегко було йому розлучатися з
думкою про військову службу. Проте слово батька було для сина законом.
Перші півтора року університетського курсу Остроградський займався погано. Мрії про військову
службу не полишали його, він готовий був з радістю залишити університет, аби вступити в будь-
який полк. Різка зміна ставлення до навчання наступила після того, як Остроградський перейшов
жити на квартиру викладача математики університету Андрія Федоровича Павловського.
Помітивши досвідченим оком математичні здібності юнака, Павловський своїми дружніми
бесідами зумів розбудити спочатку інтерес, а потім і жагучу любов Михайла до науки. З жаром
взявшись за навчання, той вже через два-три місяці вражав свого вихователя й товаришів
математичними успіхами: талант дозволяв юнакові на льоту схоплювати прочитане й помічати
промахи й помилки у викладів.
Захоплення заняттями не забарилося позначитися: в 1818 році він здає іспити за повний курс
університету, а через два роки успішно здає іспити на звання кандидата наук.
ВСТИГ ЧИМАЛО ЗРОБИТИ І В БІБЛІОТЕЦІ, з «Короленківських читань-2005»
Серед багатьох професорів, які працювали в бібліотеці, найбільшу користь приніс їй Андрій
Федорович Павловський. Професор кафедри чистої математики, він дуже любив бібліотеку і мріяв
працювати над її облаштуванням, клопотався про звільнення його від інших обов’язків. Впродовж
шести років роботи в бібліотеці А. Ф. Павловський встиг чимало зробити. Він вперше розставив
фонд у систематичному порядку, першим зрозумів необхідність спеціальної підготовки
бібліотекарів, розпочав укладання першого карткового систематичного каталогу, склав списки
карт і рукописів.
З обранням його у 1837 р. ректором А. Ф. Павловський залишив улюблене дітище.
ГОРДИВСЯ СВОЇМ УЧНЕМ, зі спогадів А. Остроградського
Якось, повертаючись з університету, Павловський тремтячим від хвилювання голосом запросив
мене з собою. Недовго ми йшли, як він не витримав:
– Дивися, Андрію, дивися, – сказав він, виймаючи з кишені аркуш, – дивися, що робить Мішель, –
і сльози текли у нього щоками.
